№ 212/2260/16-ц

Постанова

Іменем України

12 лютого 2020 року

м. Київ

справа № 212/2260/16-ц

провадження № 61-10386св19

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Синельникова Є. В. (суддя-доповідач),

суддів: Осіяна О. М., Сакари Н. Ю., Хопти С. Ф., Шиповича В. В.,

учасники справи:

позивач (відповідач за зустрічним позовом) - публічне акціонерне товариство комерційний банк «ПриватБанк»,

представник позивача - Істамова Ірина Володимирівна,

відповідач (позивач за зустрічним позовом) - ОСОБА_1 ,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Жовтневого районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області, у складі судді Чайкіна І. Б., від 30 березня 2017 року та постанову Дніпровського апеляційного суду, у складі колегії суддів: Барильської А. П., Бондар Я. М., Зубакової В. П., від 03 квітня 2019 року.

Короткий зміст позовної заяви та її обґрунтування

У квітні 2016 року публічне акціонерне товариство комерційний банк «ПриватБанк» (далі - ПАТ КБ «ПриватБанк», банк), яке у подальшому змінило назву на акціонерне товариство комерційний банк «ПриватБанк», звернулось до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що 02 березня 2007 року між банком та ОСОБА_1 було укладено кредитний договір, відповідно до умов якого позичальнику було надано кредит у розмірі 16 800 доларів США строком до 01 березня 2027 року. Позивач вказував, що відповідач неналежним чином виконує свої зобов`язання за вказаним кредитним договором, внаслідок чого станом на 01 квітня 2016 року має заборгованість в сумі 18 057,34 доларів США, яка складається із: заборгованості за кредитом у розмірі 13 897,69 доларів США; заборгованості за відсотками за користування кредитом у розмірі 2 527,63 доларів США; заборгованості по комісії за користування кредитом у розмірі 327,56 доларів США; пені за несвоєчасне виконання зобов`язань за договором у розмірі 435,50 доларів США, а також штрафів відповідно до договору: штрафу (фіксована

частина) - 9,54 доларів США; штрафу (процентна складова) - 859,42 доларів США.

Посилаючись на зазначені обставини, позивач просив суд стягнути з відповідача на його користь вказану заборгованість за кредитним договором.

У жовтні 2016 року ОСОБА_1 пред`явив зустрічний позов до ПАТ КБ «ПриватБанк» про визнання кредитного договору недійсним.

Зустрічні позовні вимоги обґрунтовані тим, що спірний кредитний договір суперечить валютному законодавству та законодавству про захист прав споживачів. На думку позивача, банк надав йому кредит в іноземній валюті, не маючі генеральної ліцензії на здійснення валютних операцій, отриманої у встановленому порядку, що є порушенням чинного законодавства та підставою для визнання кредитного договору № KRК0GК00150670

від 02 березня 2007 року недійсним. Зазначив, що банком не було виконано переддоговірну роботу з ним, а також не надано жодної інформації про можливість різкого і значного подорожчання кредиту через зміну курсу долара США по відношенню до гривні, не надано інформацію про вірогідність і наслідки такого подорожчання, тобто він, взявши кредит, опинився в умовах, які просто неможливо виконувати.

Посилаючись на зазначені обставини, позивач за зустрічним позовом просив суд визнати недійсним кредитний договір № KRК0GК00150670, укладений

02 березня 2007 року між ним та ПАТ КБ «ПриватБанк».

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Жовтневого районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 30 березня 2017 року первісний позов задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ПАТ КБ «ПриватБанк» заборгованість за кредитним договором від 02 березня 2007 року

№ KRК0GК00150670 у розмірі 16 425,32 доларів США, що згідно офіційного курсу Національного банку України становить 430 507,64 грн, яка складається з: заборгованості по кредиту - 13 897,69 доларів США, заборгованості по процентам за користування кредитом - 2 527,63 доларів США, пені - 11 414,46 грн. В іншій частині позовних вимог відмовлено. У задоволенні зустрічного позову відмовлено. Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що ОСОБА_1 належним чином не виконував взяті на себе зобов`язання, у зв`язку з чим виникла заборгованість за кредитним договором у розмірі 16 425,32 доларів США, яка підлягає стягненню з відповідача на користь позивача. Позовні вимоги заявлено банком в межах строків позовної давності.Перед укладанням кредитного договору банк у письмовій формі надав відповідачу всю інформацію, передбачену статтею 11 Закону України «Про захист прав споживачів», сторони узгодили всі його умови, а саме: суму кредиту, дату видачі кредиту, річну відсоткову ставку, умови повернення кредиту, нарахування та сплати відсотків, порядок сплати за кредит, порядок зміни та припинення дії договору, відповідальність сторін за невиконання або неналежне виконання умов договору. ОСОБА_1 особисто підписав кредитний договір, чим засвідчив отримання вищезазначеної інформації, погодився з умовами договору. На момент укладення спірного кредитного договору про надання кредиту в іноземній валюті банк мав дозвіл на здійснення операцій, у тому числі з валютними цінностями.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Постановою Дніпровського апеляційного суду від 03 квітня 2019 рокуапеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 залишено без задоволення. Рішення Жовтневого районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 30 березня 2017 року залишено без змін. Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Суд апеляційної інстанції погодився з висновками суду першої інстанції, зазначивши при цьому, що місцевий суд у повному обсязі встановив права і обов`язки сторін, що брали участь у справі, обставини справи, перевірив доводи і заперечення сторін, дав їм належну правову оцінку, ухвалив рішення, яке відповідає вимогам закону. Висновки суду обґрунтовані і підтверджуються письмовими доказами. Районний суд не допустив порушень матеріального або процесуального закону, які могли б бути підставою для скасування рішення суду, а доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, тому підстави для його скасування і задоволення апеляційної скарги відсутні. Також суд апеляційної інстанції погодився із районним судом про те, що підстави для стягнення комісії за кредитним договором відсутні, оскільки відповідний пункт кредитного договору є нікчемним, таким що суперечить вимогам закону.

Короткий зміст вимог касаційної скарги та її доводи

У касаційній скарзі ОСОБА_1 просить скасувати оскаржені судові рішення та направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції, посилаючись на неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права.

Доводи касаційної скарги зводяться до того, що суди попередніх інстанцій дійшли правильного висновку про те, що пункт кредитного договору, яким передбачено сплату комісії, є нікчемним, проте не взяли до уваги, що позичальник за весь час користування кредитом сплатив комісію на підставі нікчемного пункту договору у розмірі 3 301,21 долар США, тому якщо зарахувати суму сплаченої комісії на погашення основних зобов`язань, то у відповідача на момент подачі позовної заяви буде переплата у розмірі 571,49 доларів США. Таким чином, на думку заявника, банк передчасно звернувся до суду з позовом про дострокове погашення кредитної заборгованості. Суди не звернули увагу на те, що позивач не надав належних та допустимих доказів на підтвердження наявності заборгованості у відповідача у розумінні статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність». При цьому заявник посилається на постанову Верховного Суду від 24 травня 2018 року у справі № 630/366/16-ц, в якій суд касаційної інстанції дійшов висновку про те, що розрахунок заборгованості, наданий банком, є аналітичним документом банку, складеним в односторонньому порядку, що не був погоджений з позичальником, тому не є безспірним доказом існування між сторонами договірних відносин та розміру боргу.

Короткий зміст відзиву на касаційну скаргу

У відзиві на касаційну скаргу АТ КБ «ПриватБанк» просить залишити касаційну скаргу без задоволення, посилаючись на те, що відповідач за первісним позовом у порушення умов кредитного договору зобов`язання за ним не виконав, кредитну заборгованість не погасив та намагається уникнути відповідальності за виконання кредитних зобов`язань.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 26 липня 2019 року відкрито касаційне провадження у справі.

27 серпня 2019 року справу передано судді-доповідачу.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

02 березня 2007 року між ПАТ КБ «ПриватБанк», яке змінило назву на АТ КБ «ПриватБанк», було укладено кредитний договір, відповідно до умов якого банк надав позичальнику кредит у розмірі 16 800 доларів США строком до 01 березня 2027 року (а.с. 8-10).

Згідно з пунктом 3.7 кредитного договору позичальник сплачує банку винагороду, в розмірі й у строки, зазначені у пункті 7.1 даного договору.

При невиконанні позичальником умов, передбачених пунктами 2.2, 11 кредитного договору, банк зобов`язаний здійснити додатковий моніторинг погашення кредиту по рахунку. При цьому позичальник сплачує банку винагороду, що дорівнює сумі залишку коштів між сплаченими позичальником на день здійснення моніторингу коштами і нарахованими банком на останній термін сплати. Сплата винагороди здійснюється у гривні. У випадку, якщо кредит видається в іноземній валюті, винагорода сплачується по курсу Національного банку України на дату сплати (пункт 6.2 кредитного договору).

За змістом пункту 7.1 кредитного договору банк зобов`язується надати позичальнику кредитні кошти шляхом надання готівкою через касу на строк з 02 березня 2007 року по 01 березня 2027 року включно, у вигляді непоновлювальної кредитної лінії у розмірі 16 800 доларів США на наступні цілі: придбання нерухомості житлового призначення, а також у розмірі

3 387 доларів США на сплату страхових платежів у випадках та згідно порядку, передбачених пунктами 2.1.3, 2.2.7 цього договору, зі сплатою за користування кредитом відсотків у розмірі 0,84 відсотків на місяць на суму залишку заборгованості за кредитом, винагороди за надання фінансового інструменту у розмірі 0,20 відсотків від суми виданого кредиту щомісяця у період сплати, відсотків за дострокове погашення кредиту згідно з

пунктом 3.11 цього договору та винагороди за проведення додаткового моніторингу згідно пункту 6.2 цього договору. Щомісяця в період сплати позичальник повинен надавати банку кошти (щомісячний платіж) у сумі 198,18 доларів США для погашення заборгованості за кредитним договором, що складається із заборгованості по кредиту, відсоткам, винагороди, комісії.

Відповідно до наданого банком розрахунку ОСОБА_1 станом

на 01 квітня 2016 року має заборгованість у сумі 18 057,34 доларів США, яка складається із: заборгованості за кредитом - 13 897,69 доларів США; заборгованості за відсотками за користування кредитом - 2 527,63 доларів США; заборгованості по комісії за користування кредитом - 327,56 доларів США; пені за несвоєчасне виконання зобов`язань за договором -

435,50 доларів США, а також штрафи відповідно до договору: штраф (фіксована частина) - 9,54 доларів США; штраф (процентна складова) - 859,42 доларів США (а.с. 3-7).

Позиція Верховного Суду

Перевіривши доводи касаційної скарги та матеріали справи, колегія суддів дійшла наступних висновків.

Відповідно до частини другої статті 389 Цивільного процесуального кодексу України (тут і далі у редакції, чинній на час подання касаційної скарги) підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Згідно з частиною першою статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Відповідно до статей 526 530 610 Цивільного кодексу України, частини першої статті 612 ЦК України зобов`язання повинні виконуватись належним чином, у встановлений термін, відповідно до умов договору та вимог чинного законодавства. Порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

У силу статті 629 ЦК України договір є обов`язковим для виконання сторонами.

За кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша статті 1054 ЦК України).

Згідно з частиною першою статті 1049 ЦК України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

У відповідності до положень статті 611 ЦК України у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

Частиною другою статті 1050 ЦК України передбачено, що якщо договором встановлений обов`язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно

до статті 1048 цього Кодексу.

Доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (стаття 57 ЦПК України, 2004 року).

Відповідно до статті 60 ЦПК України, 2004 року, кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу свої вимог та заперечень. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір.

Частинами першою та другою статті 212 ЦПК України 2004 року встановлено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтуються на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказах. Жоден доказ не має для суду наперед встановленого значення.

Аналогічні положення містяться у статтях 76 81 89 ЦПК України, чинного на момент розгляду справи у суді апеляційної інстанції.

Встановивши, що позичальник неналежним чином виконував умови кредитного договору, внаслідок чого виникла заборгованість, суд першої інстанції, з яким погодився й суд апеляційної інстанції, дійшов обґрунтованого висновку про наявність підстав для часткового задоволення позову та стягнення з позичальника на користь банку заборгованості за тілом кредиту та процентами за користування кредитом і пені.

Колегія суддів відхиляє доводи касаційної скарги про те, що банк не надав належних та допустимих доказів на підтвердження виникнення заборгованості, оскільки відповідачем за первісним позовом, який не заперечує отримання суми кредиту, не спростовано розмір заборгованості за спірним кредитним договором.

Посилання касаційної скарги на постанову Верховного Суду від 24 травня 2018 року у справі № 630/366/16-ц є безпідставними, оскільки у цій справі банком не було надано належних та допустимих доказів на підтвердження факту укладення між сторонами договору та отримання кредиту у вигляді кредитного ліміту на платіжну картку у розмірі 5 тис. грн, а також доказів отримання і використання відповідачем кредитних коштів після укладення договору. Отже, фактичні обставини у цій справі та у справі, яка переглядається, є різними.

Відповідно до статті 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

Частинами першою, третьою статті 215 ЦК України передбачено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Відповідно до частин першої, другої статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів» (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) продавець (виконавець, виробник) не повинен включати у договори із споживачем умови, які є несправедливими. Умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов`язків на шкоду споживача.

Згідно з частиною п`ятою статті 11 Закону України «Про захист прав споживачів» (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) до неправедних відносяться положення договорів, згідно з якими: для надання кредиту необхідно передати як забезпечення повну суму або частину суми кредиту чи використати її повністю або частково для покладення на депозит, або викупу цінних паперів, або інших фінансових інструментів, крім випадків, коли споживач одержує за таким депозитом, такими цінними паперами чи іншими фінансовими інструментами таку ж або більшу відсоткову ставку, як і ставка за його кредитом; споживач зобов`язаний під час укладення договору укласти інший договір з кредитодавцем або третьою особою, визначеною кредитодавцем, крім випадків, коли укладення такого договору вимагається законодавством та/або коли витрати за таким договором прямо передбачені у складі сукупної вартості кредиту для споживача; передбачаються зміни в будь-яких витратах за договором, крім відсоткової ставки; встановлюються дискримінаційні стосовно споживача правила зміни відсоткової ставки.

За змістом наведених статей 11, 18 Закону України «Про захист прав споживачів» до договорів зі споживачами про надання споживчого кредиту застосовуються положення цього Закону про несправедливі умови в договорах, зокрема про встановлення обов`язкових для споживача умов, з якими він не мав реальної можливості ознайомитися перед укладенням договору; надання продавцю (виконавцю, виробнику) права в односторонньому порядку змінювати умови договору на власний розсуд або на підставах, не зазначених у договорі; передбачення зміни в будь-яких витратах за договором, крім відсоткової ставки. Продавець (виконавець, виробник) не повинен включати в договори зі споживачем умови, які є несправедливими. Умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов`язків на шкоду споживача. Якщо положення договору визнано несправедливим, включаючи ціну договору, таке положення може бути змінене або визнане недійсним. Положення, що було визнане недійсним, вважається таким з моменту укладення договору.

Установивши, що оспорюваний позичальником кредитний договір підписаний сторонами, які досягли згоди з усіх істотних умов договору, мали необхідний обсяг цивільної дієздатності, а їх волевиявлення було вільним і відповідало їхній внутрішній волі; на момент укладення спірного договору позивач за зустрічним позовом не заявляв додаткових вимог щодо надання додаткової інформації, щодо умов договорів та у подальшому частково виконував їх; зміст кредитного договору містить повну інформацію щодо умов кредитування, вартості кредиту, процентної ставки; суди попередніх інстанцій правильно застосували положення статей 11, 18 Закону України «Про захист прав споживачів» у редакції, чинній на момент укладення спірного правочину, та дійшли правильного висновку про необґрунтованість зустрічних позовних вимог й відсутність підстав для визнання кредитного договору недійсними.

Разом з тим, надання грошових коштів за укладеним кредитним договором відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України є обов`язком банку, виконання такого обов`язку не може обумовлюватися будь-якою зустрічною оплатою з боку позичальника. Оскільки надання кредиту - це обов`язок банку за кредитним договором, то така дія як надання фінансового інструменту чи моніторинг заборгованості по кредиту не є самостійною послугою, що замовляється та підлягає оплаті позичальником на користь банку. Надання фінансового інструменту є фактично наданням кредиту позичальнику, така операція, як і моніторинг заборгованості по кредиту, відповідає економічним потребам лише самого банку та здійснюється при виконання прав та обов`язків за кредитним договором, а тому такі дії банку не є послугами, що об`єктивно надаються клієнту-позичальнику.

Згідно з абзацем другим частини четвертої статті 11 Закону України «Про захист прав споживачів» (у редакції, чинній момент укладення спірного кредитного договору) споживач не зобов`язаний сплачувати кредитодавцеві будь-які збори, відсотки або інші вартісні елементи кредиту, що не були зазначені у договорі.

У відповідності до частин першої-третьої 55 Закону України «Про банки і банківську діяльність» (у редакції, чинній момент укладення спірного кредитного договору) відносини банку з клієнтом регулюються законодавством України, нормативно-правовими актами Національного банку України та угодами (договорами) між клієнтом та банком.

Банкам забороняється вимагати від клієнта придбання будь-яких товарів чи послуг від банку або від спорідненої чи пов`язаної особи банку як обов`язкову умову надання банківських послуг.

Частиною першою, другою статті 228 ЦК України передбачено, що правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.

Зазначений правовий висновок викладений у постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 09 грудня

2019 року у справі № 524/5152/15-ц (провадження № 61-8862сво18).

Положення спірного кредитного договору від 02 березня 2007 року про сплату позичальником на користь банку комісій у вигляді винагороди за надання фінансового інструменту та винагороди за проведення додаткового моніторингу є нікчемними, оскільки вказані платежі є платою, встановлення якої було заборонено частиною третьою статті 55 Закону України «Про банки і банківську діяльність», частиною четвертою статті 11 Закону України «Про захист прав споживачів», а встановлення всупереч вимогам нормативно-правових актів цих невиправданих платежів спрямоване на незаконне заволодіння грошовими коштами фізичної особи-споживача, як слабкої сторони, яка підлягає особливому правовому захисту у відповідних правовідносинах, отже такі умови договору порушують публічний порядок.

Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулась особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цим діянням наслідкам.

Визнання нікчемного правочину недійсним не є належним способом захисту прав, оскільки не призведе до реального відновлення порушених прав позивача, адже нікчемний правочин є недійсним у силу закону.

Належним способом захисту у подібному випадку є саме визнання відповідного права (пункт 1 частини другої статті 16 ЦК України) або застосування наслідків недійсності правочину.

Вказані висновки відповідають правовим позиціям, викладеним у постановах Великої Палати Верховного Суду від 05 червня 2018 року у справі № 338/180/17 (провадження № 14-144цс18), від 30 січня 2019 року у справі

№ 569/17272/15-ц (провадження № 14-338цс18).

Щодо застосування наслідків недійсності вказаних умов кредитного договору № KRК0GК00150670 від 02 березня 2007 року слід зазначити наступне.

У відповідності до частини п`ятої статті 216 ЦК України суд може з власної ініціативи застосувати наслідки недійсності нікчемного правочину.

За змістом третьої статті 261 ЦК України перебіг позовної давності за вимогами про застосування наслідків нікчемного правочину починається від дня, коли почалося його виконання.

Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (стаття 259 ЦК України).

Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (частина четверта статті 267 ЦК України).

Враховуючи те, що ПАТ КБ «ПриватБанк» заявило про застосування наслідків спливу позовної давності у запереченні на зустрічну позовну заяву про визнання кредитного договору недійсним, наслідки недійсності нікчемних умов кредитного договору № KRК0GК00150670 від 02 березня 2007 року про сплату комісії застосуванню не підлягають, оскільки ОСОБА_1 почав сплачувати комісію за кредитним договором з квітня 2007 року, а зустрічний позов ОСОБА_1 поданий 24 жовтня 2016 року.

З урахуванням наведеного, суди дійшли загалом правильного висновку про відсутність підстав для задоволення зустрічного позову та наявність підстав для стягнення з ОСОБА_1 на користь ПАТ КБ «ПриватБанк» заборгованості за кредитним договором від 02 березня 2007 року

№ KRК0GК00150670 у розмірі 16 425,32 доларів США. Вказана сума не підлягає зменшенню на суму сплаченої ОСОБА_1 комісії у зв`язку із застосуванням наслідків спливу позовної давності.

Відповідно до статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.

Враховуючи наведене, встановивши відсутність підстав для скасування оскаржених судових рішень, колегія суддів вважає, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а оскаржені судові рішення - без змін.

Керуючись статтями 400 410 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Жовтневого районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 30 березня 2017 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 03 квітня 2019 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Є. В. Синельников

Судді: О. М. Осіян

Н. Ю. Сакара

С. Ф. Хопта

В. В. Шипович