Постанова
Іменем України
17 березня 2021 року
м. Київ
справа № 213/2141/16-ц
провадження № 61-399св20
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Крата В. І.,
суддів: Антоненко Н. О., Дундар І. О., Краснощокова Є. В., Русинчука М. М. (суддя-доповідач),
учасники справи:
позивач - Акціонерне товариство Комерційний банк «ПриватБанк»,
відповідач - ОСОБА_1 ,
розглянув у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу Акціонерного товариства Комерційного банку «ПриватБанк» на постанову Дніпровського апеляційного суду від 03 грудня
2019 року у складі колегії суддів: Барильської А. П., Бондар Я. М., Зубакової В. П., та касаційну скаргу ОСОБА_1 на заочне рішення Інгулецького районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області від 16 січня 2017 року у складі судді Мазуренко В. В. та постанову Дніпровського апеляційного суду від 03 грудня 2019 року у складі колегії суддів:
Барильської А. П., Бондар Я. М., Зубакової В. П.,
Короткий зміст позовних вимог
У вересні 2016 року Акціонерне товариство Комерційний банк «ПриватБанк» (далі - АТ КБ «ПриватБанк»; банк) звернулося до суду з позовом до
ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором.
Банк обґрунтовував вимоги тим, що 12 червня 2008 року між ним і відповідачем укладено кредитний договір № KRТ0GA0000000089, відповідно до умов якого останній отримав кредит у розмірі 109 025,05 грн, зі сплатою 1,67 % щомісяця за користування кредитом, строком до 12 червня 2023 року.
У зв`язку з неналежним виконанням позичальником умов кредитного договору станом на 16 серпня 2016 року розмір кредитної заборгованості становить
282 394,85 грн, з яких: 126 367,41 грн - заборгованість за кредитом,
130 125,96 грн - заборгованість за відсотками, 25 901,48 грн - комісія за користування кредитом, які банк просив стягнути з відповідача.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Заочним рішенням Інгулецького районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області від 16 січня 2017 року позов АТ КБ «ПриватБанк» задоволено.
Стягнуто з ОСОБА_1 на користь АТ КБ «ПриватБанк» заборгованість за кредитним договором від 12 червня 2008 року № KRТ0GA0000000089 в сумі
282 394,85 грн.
Суд першої інстанції виходив із доведеності факту неналежного виконання позичальником умов кредитного договору, що призвело до виникнення кредитної заборгованості, яка підлягає стягненню на користь банку у заявленому розмірі.
Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції
Постановою Дніпровського апеляційного суду від 03 грудня 2019 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково.
Заочне рішення Інгулецького районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області від 16 січня 2017 року скасовано та ухвалено нове рішення про часткове задоволення позову АТ КБ «ПриватБанк».
Стягнуто з ОСОБА_1 на користь АТ КБ «ПриватБанк» заборгованість за кредитним договором від 12 червня 2008 року № KRТ0GA0000000089 станом на 16 серпня 2016 року в розмірі 197 677,68 грн, з яких: заборгованість за тілом кредиту - 123 815,93 грн, заборгованість за відсотками за користування кредитом - 73 861,75 грн.
У задоволенні іншої частини позову АТ КБ «ПриватБанк» відмовлено.
Постанова апеляційного суду мотивована тим, що відповідач у справі не був належним чином повідомлений про дату, час і місце судового засідання, що є обов`язковою підставою для скасування рішення та ухвалення нового рішення.
Ухвалюючи рішення про часткове задоволення позову, суд апеляційної інстанції вважав доведеним факт невиконання боржником зобов`язань за кредитним договором.
Визначаючи розмір кредитної заборгованості, яка підлягає стягненню, апеляційний суд виходив з того, що перебіг позовної давності, про застосування наслідків спливу якої заявив відповідач, починається після несплати кожного чергового платежу, а тому борг за тілом кредиту та відсотками (виходячи з відсоткової ставки 1,67 % щомісячно) належить стягнути за період з 14 вересня 2013 року в межах встановленого статтею 257 Цивільного кодексу України
(далі - ЦК України) трирічного строку, оскільки з позовом до суду позивач звернувся 14 вересня 2016 року. Про застосування наслідків спливу позовної давності відповідач заявив в апеляційній скарзі; у суді першої інстанції він був позбавлений можливості подати таку заяву, оскільки не був належним чином повідомлений про розгляд справи.
Відмовляючи у стягненні комісії за користування кредитом, суд апеляційної інстанції зазначив, що умовами кредитного договору від 12 червня 2008 року
№ KRТ0GA0000000089 не передбачено сплати комісій за користування кредитом, що свідчить про недоведеність позивачем факту досягнення сторонами домовленості про сплату відповідачем у будь-якому розмірі комісії.
Апеляційний суд вказав, що визначена 06 вересня 2011 року додатковою угодою до кредитного договору від 12 червня 2008 року № KRТ0GA0000000089 відсоткова ставка за користування кредитом в розмірі 2,08 % щомісяця не може бути застосована для нарахування заборгованості за відсотками за кредитним договором, оскільки відповідач заперечив проти укладення такої угоди та позивач не надав належних і допустимих доказів на підтвердження того, що така додаткова угода була укладена між сторонами. Ухвалою Дніпровського апеляційного суду від 03 жовтня 2019 року задоволено клопотання відповідача та витребувано у позивача оригінал додаткової угоди до кредитного договору від 12 червня 2008 року № KRT0GA0000000089, яка була укладена між АТ КБ «ПриватБанк» та ОСОБА_1 , для огляду у судовому засіданні. Зазначена ухвала отримана АТ КБ «ПриватБанк», однак суду витребувані докази не надані, при цьому представником позивача було роз`яснено, що оригінал додаткової угоди не зберігся.
Аргументи учасників справи
У січні 2020 року до Верховного Суду від представника АТ КБ «ПриватБанк» надійшла касаційна скарга, у якій його представник, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати постанову апеляційного суду в частині незадоволених позовних вимог та ухвалити нове рішення про задоволення позову у повному обсязі.
У касаційній скарзі представник АТ КБ «ПриватБанк» зазначає, що суд апеляційної інстанції, застосовуючи наслідки спливу позовної давності за заявою відповідача та здійснюючи розрахунок заборгованості за тілом і відсотками за період із 14 вересня 2013 року до 14 вересня 2016 року (у межах трьох років до подання позову), не врахував, що відповідно до пункту 5.5 кредитного договору позовна давність за всіма платежами збільшена до 5 років. Апеляційний суд належним чином не перевірив розрахунок боргу, наданий банком.
Представник банку наголошує на тому, що 06 вересня 2011 року між ним і позичальником була підписана додаткова угода до кредитного договору про збільшення відсоткової ставки. Після збільшення відсоткової ставки відповідач виконував зобов`язання майже рік - до 27 серпня 2012 року, додаткова угода не визнана недійсною, а тому посилання апеляційного суду на те, що відсутні підстави для стягнення заборгованості за відсотками за збільшеною ставкою у розмірі 2,08 % щомісяця, є необґрунтованими.
У січні 2020 року до Верховного Суду від ОСОБА_1 надійшла касаційна скарга, у якій він, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати рішення та постанову судів попередніх інстанцій, ухвалити нове рішення про відмову АТ КБ «ПриватБанк» у задоволенні позову.
Касаційна скарга мотивована тим, що суди попередніх інстанцій дійшли помилкового висновку про наявність підстав для стягнення заборгованості за кредитним договором. 12 червня 2008 року сторони уклали кредитний договір на суму 112 912,72 грн (з урахуванням сплати винагороди за надання фінансового інструменту в момент видачі кредиту, платежів на страхування майна, особисте страхування). У період із 12 червня 2008 року до 27 серпня
2012 року усього він сплатив 137 563,25 грн (більше, ніж отримав). Він належним чином виконував зобов`язання за кредитним договором, однак у зв`язку з фінансовою кризою декілька місяців не здійснював платежів. Вважає, що загальний розмір здійсненої ним оплати повністю покрив усю суму боргу.
ОСОБА_1 наполягає на тому, що додаткову угоду від 06 листопада
2011 року про збільшення відсоткової ставки з 1,67 % щомісяця до
2,08 % щомісяця він не підписував, банк не надав оригіналу цієї угоди, а тому відповідно до 95 ЦПК України відсутні підстави для нарахування відсотків за завищеною ставкою. Крім того, звертаючись до суду з позовом, банк пропустив позовну давність, а тому судам необхідно було відмовити у задоволенні позову на підставі статті 267 ЦК України.
У лютому 2020 року до Верховного Суду від представника АТ КБ «ПриватБанк» надійшов відзив, у якому він просить касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, посилаючись на законність рішення у частині стягнення заборгованості за кредитним договором. Зазначає, що з урахуванням статей 526 530 610 628 1049 1054 ЦК України позичальник зобов`язаний повернути отримані ним у кредит грошові кошти у зв`язку з неналежним виконанням своїх зобов`язань.
Короткий зміст ухвал суду касаційної інстанції
Ухвалами Верховного Суду від 20 січня 2020 року відкрито касаційне провадження у справі, витребувано матеріали справи із суду першої інстанції.
Відповідно до пункту 2 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України від 15 січня 2020 року № 460-IX «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ», який набрав чинності 08 лютого 2020 року, касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.
Ухвалою Верховного Суду від 10 березня 2021 року справу призначено до судового розгляду.
Фактичні обставини справи
Судами встановлено, що 12 червня 2008 року між Закритим акціонерним товариством Комерційним банком «ПриватБанк», правозаступником якого є АТ КБ «ПриватБанк», та ОСОБА_1 укладено кредитний договір
№ KRТ0GA0000000089, відповідно до умов якого позичальнику надано кредит строком до 12 червня 2023 року включно у вигляді непоновлювальної кредитної лінії у розмірі 112 912,72 грн на наступні цілі: 92 200,00 грн - на споживчі цілі,2 766,00 грн - на сплату винагороди за надання фінансового інструменту у момент надання кредиту, 660,67 грн - страхування майна, 461,00 грн - особисте страхування, 16 825,05 грн - на сплату страхових платежів у випадках та порядку, передбачених договором, зі сплатою за користування кредитом відсотків у розмірі 1,67 % щомісяця на суму залишку заборгованості за кредитом, винагороди за надання фінансового інструменту у розмірі 3,00 % від суми виданого кредиту у момент надання кредиту, винагорода за резервування ресурсів у розмірі 5,04 % річних від суми зарезервованих ресурсів та винагороди за проведення додаткового моніторингу.
Погашення заборгованості за кредитним договором здійснюється щомісяця в період сплати, передбаченої Графіком погашення кредиту (додаток № 2 до кредитного договору), а саме починаючи з 28 липня 2008 року відповідач повинен сплачувати банку кошти (щомісячний платіж) у сумі 2 083,95 грн для погашення заборгованості за кредитним договором, що складається із заборгованості за кредитом, відсотками, винагороди згідно з графіком погашення кредиту.
Відповідно до наданої банком копії додаткової угоди 06 вересня 2011 року між АТ КБ «ПриватБанк» та ОСОБА_1 укладено додаткову угоду до кредитного договору від 12 червня 2008 року № KRТ0GA0000000089, за умовами якої банк надав позичальнику кредитні кошти строком до 12 червня 2023 року у вигляді непоновлювальної кредитної лінії у розмірі 143 775,00 грн на наступні цілі: 92 200,00 грн - на споживчі цілі, 2 766,00 грн - винагорода за надання фінансового інструменту, 48 809,00 грн - на сплату страхових платежів у випадках та порядку, передбачених договором, зі сплатою за користування кредитом відсотків у розмірі 2,08 % щомісяця на суму залишку заборгованості за кредитом, винагороди за надання фінансового інструменту у розмірі 3,00 %, винагороди за резервування ресурсів у розмірі 5,04 % річних від суми зарезервованих ресурсів та винагороди за проведення додаткового моніторингу.
Згідно з наданим АТ КБ «ПриватБанк» розрахунком заборгованості станом на
16 серпня 2016 року її розмір становить 282 394,85 грн, з яких: 126 367,41 грн - заборгованість за кредитом, 130 125,96 грн - заборгованість за відсотками за користування кредитом, 25 901,48 грн - заборгованість по комісії за користування кредитом.
Позиція Верховного Суду
Колегія суддів дійшла висновку про часткове задоволення касаційних скарг з таких підстав.
Скасовуючи рішення суду першої інстанції та ухвалюючи нове рішення про часткове задоволення позову, апеляційний суд виходив з того, що відповідач не був належним чином повідомлений про дату, час і місце судового засідання в суді першої інстанції, що є обов`язковою підставою для скасування рішення та ухвалення нового рішення у справі.
Суд апеляційної інстанції вважав доведеним факт невиконання боржником зобов`язань за кредитним договором. При визначенні розміру кредитної заборгованості за тілом кредиту та відсотками апеляційний суд зазначив, що перебіг позовної давності, про застосування наслідків якої заявив відповідач, починається після несплати кожного чергового платежу, а тому борг за тілом кредиту та відсотками з урахуванням відсоткової ставки 1,67 % щомісячно необхідно стягнути за період з 14 вересня 2013 року в межах встановленого статтею 257 ЦК України трирічного строку, оскільки з позовом до суду позивач звернувся 14 вересня 2016 року. Про застосування наслідків спливу позовної давності відповідач заявив в апеляційній скарзі; у суді першої інстанції він був позбавлений можливості подати таку заяву, оскільки не був належним чином повідомлений про розгляд справи.
Колегія суддів вважає правильним висновок апеляційного суду про стягнення заборгованості за тілом кредиту у розмірі та відсотками у загальному розмірі 197 677,68 грн, стягнутої за період із 14 вересня 2013 року до 14 вересня
2016 року, однак не може погодитися з висновком суду апеляційної інстанції в частині відмови у задоволенні позовних вимог про стягнення заборгованості за тілом і відсотками за інший період у сумі 58 815,69 грн з таких мотивів.
Як свідчить тлумачення статті 526 ЦК України цивільне законодавство містить загальні умови виконання зобов`язання, що полягають у його виконанні належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Це правило є універсальним і підлягає застосуванню як до виконання договірних, так і недоговірних зобов`язань. Недотримання умов виконання призводить до порушення зобов`язання.
Наслідки прострочення позичальником повернення позики визначено у частині другій статті 1050 ЦК України. Якщо договором встановлений обов`язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу.
У позовній заяві банк просив стягнути заборгованість за тілом кредиту у розмірі 126 367,41 грн та заборгованість за відсотками у розмірі 130 125,96 грн (станом на 16 серпня 2016 року. На підтвердження наявності заборгованості позивач надав розрахунок заборгованості за період із 12 червня 2008 року до 16 серпня 2016 року.
Відповідно до частини четвертої статті 267 ЦК України сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.
Згідно з частиною першою статті 259 ЦК України позовна давність, встановлена законом, може бути збільшена за домовленістю сторін. Договір про збільшення позовної давності укладається у письмовій формі.
Відповідно до пункту 5.5 кредитного договору від 12 червня 2008 року
№ KRТ0GA0000000089 термін позовної давності по вимогах про стягнення кредиту, відсотків за користування кредитом, винагороди, неустойки - пені, штрафів за даним договором встановлюється сторонами тривалістю 5 років.
За таких обставин суд апеляційної інстанції помилково застосував до позовних вимог банку позовну давність тривалістю три роки.
Суд касаційної інстанції позбавлений процесуальної можливості встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені судами попередніх інстанцій, з огляду на положення статті 400 ЦПК України (в редакції, чинній станом на 07 лютого 2020 року).
Таким чином, постанова апеляційного суду у частині стягнення заборгованості за тілом кредиту та відсотками за період із 14 вересня 2013 року до 14 вересня
2016 року у розмірі 197 677,68 грн підлягає залишенню без змін, а в частині відмови у стягненні боргу за тілом та відсотками у розмірі 58 815,69 грн підлягає скасуванню з переданням справи в цій частині на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
Колегія суддів відхиляє аргумент касаційної скарги АТ КБ «ПриватБанк» про те, що апеляційний суд безпідставно не врахував умови додаткової угоди до кредитного договору від 12 червня 2008 року № KRT0GA0000000089, укладеної сторонами 06 вересня 2011 року, зокрема щодо підвищеної відсоткової ставки у розмірі 2,08 % щомісяця.
Відповідно до частин першої та шостої статті 95 ЦПК України письмовими доказами є документи (крім електронних документів), які містять дані про обставини, що мають значення для правильного вирішення спору. Якщо подано копію (електронну копію) письмового доказу, суд за клопотанням учасника справи або з власної ініціативи може витребувати у відповідної особи оригінал письмового доказу. Якщо оригінал письмового доказу не подано, а учасник справи або суд ставить під сумнів відповідність поданої копії (електронної копії) оригіналу, такий доказ не береться судом до уваги.
У справі № 2/2218/3845/11 Верховний Суд зазначив, що «..якщо оригінал письмового доказу не подано, а учасник справи або суд ставить під сумнів відповідність поданої копії (електронної копії) оригіналу, такий доказ не береться судом до уваги. Договір поруки не було надано суду учасниками справи у зв`язку з його відсутністю та не встановленням його місцезнаходження».
Матеріали справи містять копію додаткової угоди до кредитного договору
від 12 червня 2008 року № KRT0GA0000000089, укладену сторонами 06 вересня 2011 року (а. с. 15).
Ухвалою Дніпровського апеляційного суду від 03 жовтня
2019 року задоволено клопотання відповідача та витребувано у позивача оригінал додаткової угоди до кредитного договору від 12 червня 2008 року
№ KRT0GA0000000089, яка була укладена між АТ КБ «ПриватБанк» та ОСОБА_1 , для огляду у судовому засіданні.
Зазначена ухвала отримана представником АТ КБ «ПриватБанк», однак суду витребувані докази не надані, при цьому представником позивача було роз`яснено, що оригінал додаткової угоди не зберігся.
Ураховуючи наведене, суд апеляційної інстанції обґрунтовано вважав, що визначена 06 вересня 2011 року додатковою угодою збільшена відсоткова ставка за користування кредитом у розмірі 2,08 % щомісяця не може бути застосована для нарахування заборгованості за відсотками за кредитним договором, оскільки відповідач заперечив проти укладення такої угоди, а позивач не надав належних і допустимих доказів на підтвердження того, що така додаткова угода була укладена між сторонами.
Ухвалюючи рішення про відмову у стягненні заборгованості за комісією, суд апеляційної інстанції виходив з того, що умовами кредитного договору від
12 червня 2008 року № KRТ0GA0000000089 не передбачено сплати комісій за користування кредитом, що свідчить про недоведеність позивачем факту досягнення сторонами домовленості про сплату відповідачем у будь-якому розмірі комісії.
Колегія суддів вважає правильним висновок апеляційного суду про відмову у стягненні комісії, однак не може погодитися з мотивами такої відмови.
У постанові Верховного Суду в складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 09 грудня 2019 року у справі № 524/5152/15-ц (провадження № 61-8862сво18) зробив висновок, що: «надання грошових коштів за укладеним кредитним договором відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України є обов`язком банку, виконання такого обов`язку не може обумовлюватися будь-якою зустрічною оплатою з боку позичальника. Оскільки надання кредиту - це обов`язок банку за кредитним договором, то така дія як надання фінансового інструменту чи моніторинг заборгованості по кредиту не є самостійною послугою, що замовляється та підлягає оплаті позичальником на користь банку. Надання фінансового інструменту є фактично наданням кредиту позичальнику, така операція, як і моніторинг заборгованості по кредиту, відповідає економічним потребам лише самого банку та здійснюється при виконання прав та обов`язків за кредитним договором, а тому такі дії банку не є послугами, що об`єктивно надаються клієнту-позичальнику. Згідно з абзацом другим частини четвертої статті 11 Закону України «Про захист прав споживачів» (у редакції, чинній момент укладення спірного кредитного договору) споживач не зобов`язаний сплачувати кредитодавцеві будь-які збори, відсотки або інші вартісні елементи кредиту, що не були зазначені у договорі. У відповідності до частин першої-третьої 55 Закону України «Про банки і банківську діяльність» (у редакції, чинній момент укладення спірного кредитного договору) відносини банку з клієнтом регулюються законодавством України, нормативно-правовими актами Національного банку України та угодами (договорами) між клієнтом та банком. Банкам забороняється вимагати від клієнта придбання будь-яких товарів чи послуг від банку або від спорідненої чи пов`язаної особи банку як обов`язкову умову надання банківських послуг. Частиною першою, другою статті 228 ЦК України передбачено, що правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним. Положення спірного кредитного договору № PLRPGK0000000002 від 28 травня 2008 року про сплату позичальником на користь банку комісій у вигляді винагороди за додатковий моніторинг погашення кредиту та за резервування ресурсів є нікчемними, оскільки вказані платежі є платою, встановлення якої було заборонено частиною третьою статті 55 Закону України «Про банки і банківську діяльність», частиною четвертою статті 11 Закону України «Про захист прав споживачів» і пунктом 3.6 Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту, затверджених постановою правління Національного банку України від 10 травня 2007 року № 168, які були чинними на момент укладення спірного кредитного договору, а встановлення всупереч вимогам нормативно-правових актів цих невиправданих платежів спрямоване на незаконне заволодіння грошовими коштами фізичної особи-споживача, як слабкої сторони, яка підлягає особливому правовому захисту у відповідних правовідносинах, отже такі умови договору порушують публічний порядок. Умова договору про надання споживчого кредиту, укладеного після 16 жовтня 2011 року, яка передбачає здійснення будь-яких платежів за дії, які не є послугою у визначенні Закону України «Про захист прав споживачів» (будь-які збори, відсотки, комісії, платежі), є нікчемною на підставі частини четвертої статті 11 Закону України «Про захист прав споживачів», норма якої діяла з
16 жовтня 2011 року до внесення змін на підставі Закону України «Про споживче кредитування» № 1734-VIII від 15 листопада 2016 року».
Відповідно до пункту 8 кредитного договору позичальник зобов`язаний сплатити на користь банку винагороду за резервування ресурсів у розмірі 5,04 % річних від суми зарезервованих ресурсів (а. с. 12). У Графіку погашення кредиту, який додатком до кредитного договору, передбачена щомісячна сплата винагороди за резервування (а. с. 13-14).
Аналіз змісту пункту 8 кредитного договору і Графіку до нього та розрахунку заборгованості (а. с. 6-9) свідчить про те, що визначена у розрахунку заборгованості комісія є винагородою за резервування (розмір і строки сплати винагороди за резервування, визначені в договорі та графіку, збігаються з розміром і строками сплати комісії, визначеної в розрахунку заборгованості).
Таким чином, вимоги АТ КБ «ПриватБанк» про стягнення комісії є необґрунтованими, оскільки умова кредитного договору про її нарахування та сплату порушує публічний порядок, тобто є нікчемною.
За таких обставин постанова апеляційного суду в частині вимог про стягнення заборгованості за комісією підлягає зміні в мотивувальній частин з викладенням її в редакції цієї постанови, в іншій частині - залишенню без змін.
Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
Доводи касаційних скарг дають підстави для висновку про те, що оскаржена постанова апеляційного суду ухвалена без додержання норм матеріального та процесуального права. У зв`язку з наведеним, колегія суддів вважає, що касаційні скарги необхідно задовольнити частково, оскаржену постанову апеляційного суду у частині стягнення заборгованості за тілом кредиту та відсотками за період із 14 вересня 2013 року до 14 вересня
2016 року у розмірі 197 677,68 грн - залишити без змін, а в частині відмови у стягненні боргу за тілом та відсотками у розмірі 58 815,69 грн - скасувати з переданням справи в цій частині на новий розгляд до суду апеляційної інстанції; постанову апеляційного суду в частині відмови у стягненні заборгованості за комісією - змінити з викладенням її мотивувальної частини в редакції цієї постанови.
Висновки щодо розподілу судових витрат
У постанові Верховного Суду в складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 18 травня 2020 року в справі № 530/1731/16-ц (провадження
№ 61-39028св18) зроблено висновок, що: «у разі, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат. Разом із тим, у випадку, якщо судом касаційної інстанції скасовано судові рішення з передачею справи на розгляд до суду першої/апеляційної інстанції, то розподіл суми судових витрат здійснюється тим судом, який ухвалює остаточне рішення за результатами нового розгляду справи, керуючись загальними правилами розподілу судових витрат».
З урахуванням висновку щодо суті касаційної скарги, розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з касаційним переглядом справи, судом касаційної інстанції не проводиться, а здійснюється тим судом, який ухвалює (ухвалив) остаточне рішення у справі, керуючись загальними правилами розподілу судових витрат.
Керуючись статтями 400 та 410, 411, 412 (в редакції, чинній станом на 07 лютого
2020 року) 409 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду,
ПОСТАНОВИВ:
Касаційні скарги Акціонерного товариства Комерційного банку «ПриватБанк» та ОСОБА_1 задовольнити частково.
Постанову Дніпровського апеляційного суду від 03 грудня 2019 року у частині відмови у задоволенні вимог Акціонерного товариства Комерційного банку «ПриватБанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за тілом кредиту та заборгованості за відсотками у розмірі 58 815,69 грн скасувати, справу в цій частині передати на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
Постанову Дніпровського апеляційного суду від 03 грудня 2019 року у частині задоволення вимог Акціонерного товариства Комерційного банку «ПриватБанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за тілом кредиту та заборгованості за відсотками у розмірі 197 677,68 грн залишити без змін.
Постанову Дніпровського апеляційного суду від 03 грудня 2019 року у частині вимог Акціонерного товариства Комерційного банку «ПриватБанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за комісією змінити в мотивувальній частині, виклавши її в редакції цієї постанови.
З моменту прийняття постанови суду касаційної інстанції постанова Дніпровського апеляційного суду від 03 грудня 2019 року у скасованій частині втрачає законну силу та подальшому виконанню не підлягає.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Головуючий В. І. Крат
Судді: Н. О. Антоненко
І. О. Дундар
Є. В. Краснощоков
М. М. Русинчук