ПОСТАНОВА
Іменем України
24 лютого 2020 року
Київ
справа №214/1560/18(2-а/214/110/18)
адміністративне провадження №К/9901/67324/18
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
головуючого судді: Мартинюк Н.М.,
суддів: Жука А.В., Мельник-Томенко Ж.М.,
розглянув у порядку письмового провадження
касаційну скаргу відділу примусового виконання рішень Управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Дніпропетровській області
на ухвалу Третього апеляційного адміністративного суду від 16 жовтня 2018 року (прийняту у складі: головуючого судді Шлай А.В., суддів Кругового О.О., Суховарова А.В.)
у справі №214/1560/18(2-а/214/110/18)
за позовом ОСОБА_1
до відділу примусового виконання рішень Управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Дніпропетровській області
про визнання протиправним рішення і зобов`язання вчинити дії.
І. Історія справи
У березні 2018 року позивач звернувся до суду з позовом, в якому просив:
- визнати протиправним (неправомірним) і скасувати рішення головного державного виконавця відділу примусового виконання рішень Управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Дніпропетровській області Данилевської Т.М. про повернення стягувачу без прийняття до виконання виконавчих документів №214/5231/17, виданих Саксаганським районним судом міста Кривого Рогу Дніпропетровської області 19 лютого 2018 року;
- зобов`язати відділ примусового виконання рішень Управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції в Дніпропетровській області вчинити дії щодо відкриття виконавчого провадження з примусового виконання виконавчих листів №214/5231/17, виданих Саксаганським районним судом міста Кривого Рогу Дніпропетровської області 19 лютого 2018 року;
- відповідно до частини першої статті 382 Кодексу адміністративного судочинства України встановити строк для подання відповідачем звіту до суду про виконання судового рішення.
Рішенням Саксаганського районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області від 4 червня 2018 року позовні вимоги задоволено частково.
Визнано протиправним (незаконним) і скасовано рішення головного державного виконавця відділу примусового виконання рішень Управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції в Дніпропетровській області Данилевської Т.М. про повернення стягувачу без прийняття до виконання виконавчих листів №214/5231/17, виданих Саксаганським районним судом міста Кривого Рогу Дніпропетровської області 19 лютого 2018 року.
Зобов`язано відділ примусового виконання рішень Управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції в Дніпропетровській області вчинити дії щодо відкриття виконавчого провадження з примусового виконання виконавчих листів №214/5231/17, виданих Саксаганським районним судом міста Кривого Рогу Дніпропетровської області 19 лютого 2018 року.
Зобов`язано відділ примусового виконання рішень Управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції в Дніпропетровській області подати в місячний строк з моменту набрання судовим рішенням законної сили звіт про його виконання.
В задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено.
Не погоджуючись із рішенням Саксаганського районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області від 4 червня 2018 року відповідач оскаржив його в апеляційному порядку.
Ухвалою Третього апеляційного адміністративного суду від 16 жовтня 2018 року відмовлено у відкритті апеляційного провадження за апеляційною скаргою відповідача на рішення Саксаганського районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області від 4 червня 2018 року.
Апеляційний суд, приймаючи рішення про відмову у відкритті апеляційного провадження, виходив з того, що скаржником не подано заяву про поновлення строку на апеляційне оскарження із зазначенням підстав, які можуть бути визнані судом поважними.
Водночас суд апеляційної інстанції в оскаржуваній ухвалі зазначив, що ухвалою Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 3 вересня 2018 року апеляційна скарга відповідача була залишена без руху з підстав недотримання скаржником строку на апеляційне оскарження, визначеного статтею 295 Кодексу адміністративного судочинства України (надалі також - «КАС України»), ненадання документу про сплату судового збору і необхідністю подачі оригіналу апеляційної скарги з доданими до неї копіями відповідно до кількості учасників справи. Скаржнику надано десятиденний строк на усунення виявлених недоліків.
Ухвала про залишення апеляційної скарги без руху була надіслана судом на адресу апелянта супровідним листом від 3 вересня 2018 року, який повернуто до суду з позначкою відділення поштового зв`язку «за закінченням встановленого строку зберігання». Станом на 16 жовтня 2018 року недоліки апеляційної скарги усунуті не були.
У касаційній скарзі відповідач просить скасувати ухвалу суду апеляційної інстанції про відмову у відкритті апеляційного провадження й направити справу для продовження розгляду до того ж суду для вирішення питання про відкриття апеляційного провадження.
Зокрема, скаржник зазначає, що ухвала про залишення апеляційної скарги відповідача не надходила ані до скаржника, ані до його представника і про таку ухвалу відповідача не було повідомлено належним чином. Крім того, на думку відповідача, суд апеляційної інстанції не позбавлений можливості у разі повернення листа з ухвалою про залишення без руху апеляційної скарги у зв`язку із закінченням терміну зберігання постановити ухвалу, якою продовжити строк для усунення недоліків апеляційної скарги, і одночасно повторно надіслати ухвалу про залишення апеляційної скарги без руху.
Позивач не подав відзив на касаційну скаргу.
Ознайомившись із доводами скаржника, Верховний Суд вважає необхідним залишити без задоволення касаційну скаргу з огляду на таке.
ІІ. Мотиви Верховного Суду
Законом України «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» від 15 січня 2020 року №460-IX, що набрав чинності 8 лютого 2020 року, внесено ряд змін до КАС України, зокрема до Глави 2 «Касаційне провадження» Розділу ІІІ «Перегляд судових рішень».
Разом з тим, пунктом 2 Розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» вказаного Закону встановлено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.
Оскільки касаційна скарга відділу примусового виконання рішень Управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Дніпропетровській області у цій справі подана до набрання чинності Законом України від 15 січня 2020 року №460-IX, то здійснюючи касаційний перегляд справи Верховний Суд керується положеннями КАС України, які діяли до набрання чинності вказаним Законом, тобто у редакції Кодексу, чинній до 8 лютого 2020 року.
Завданням адміністративного судочинства в силу частини першої статті 2 КАС України (тут і надалі у редакції, чинній до 8 лютого 2020 року) є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.
Відповідно до частин першої, другої статті 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права.
Пункт 8 частини другої статті 129 Конституції України серед основних засад судочинства закріплює забезпечення права на апеляційний перегляд справи. Цим конституційним положенням кореспондують норми статті 14 Закону України від 2 червня 2016 року № 1402-VIII "Про судоустрій і статус суддів" і статті 13 КАС України.
Згідно з приписами частини першої статті 292 КАС України судом апеляційної інстанції в адміністративних справах є апеляційний адміністративний суд, у межах територіальної юрисдикції якого знаходиться місцевий адміністративний суд (місцевий загальний суд як адміністративний суд чи окружний адміністративний суд), що ухвалив рішення.
Учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції повністю або частково, крім випадків, встановлених цим Кодексом (частини перша статті 293 КАС України).
Відповідно до частини першої статті 295 КАС України апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів, а на ухвалу суду - протягом п`ятнадцяти днів з дня його (її) проголошення.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення (ухвали) суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Відповідно до частини другої зазначеної статті учасник справи, якому повне рішення або ухвала суду не були вручені у день його (її) проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, зокрема на рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
З матеріалів справи вбачається, що предметом розгляду у вказаній справі є оскарження постанов і дій державного виконавця.
Так, статтею 287 КАС України визначені особливості провадження у справах з приводу рішень, дій або бездіяльності органу державної виконавчої служби, приватного виконавця.
Норми статті 287 КАС України, якою, зокрема, визначені строки подання апеляційних скарг у цій категорії справ, є спеціальними по відношенню до норм статті 295 КАС України.
Зокрема, частиною шостою даної статті передбачено, що апеляційні скарги на судові рішення у справах, визначених цією статтею, можуть бути подані протягом десяти днів з дня їх проголошення.
Згідно з частиною третьою статті 298 КАС України апеляційна скарга залишається без руху також у випадку, якщо вона подана після закінчення строків, установлених статтею 295 цього Кодексу, і особа, яка її подала, не порушує питання про поновлення цього строку, або якщо підстави, вказані нею у заяві, визнані неповажними. При цьому протягом десяти днів з дня вручення ухвали особа має право звернутися до суду апеляційної інстанції з заявою про поновлення строку або вказати інші підстави для поновлення строку.
Відповідно до пункту 4 частини першої статті 299 КАС України суд апеляційної інстанції відмовляє у відкритті апеляційного провадження у справі, якщо скаржником у строк, визначений судом, не подано заяву про поновлення строку на апеляційне оскарження або наведені підстави для поновлення строку на апеляційне оскарження визнані судом неповажними.
Пунктом 4 частини шостої статті 251 КАС України визначено, що днем вручення судового рішення є, зокрема, день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, повідомленою цією особою суду.
Згідно з частиною першою статті 131 КАС України учасники судового процесу зобов`язані під час провадження у справі повідомляти суд про зміну місця проживання (перебування, знаходження), роботи, служби. У разі неповідомлення про зміну адреси повістка надсилається учасникам судового процесу, які не мають офіційної електронної адреси, та за відсутності можливості сповістити їх за допомогою інших засобів зв`язку в порядку, визначеному статтею 129 цього Кодексу, за останньою відомою суду адресою і вважається врученою, навіть якщо відповідний учасник судового процесу за цією адресою більше не знаходиться або не проживає.
Відповідно до змісту абзацу четвертого частини четвертої статті 124 КАС України у разі відсутності учасників справи за такою адресою вважається, що судовий виклик або судове повідомлення вручено їм належним чином.
За правилами частини одинадцятої статті 126 Кодексу адміністративного судочинства України у разі повернення поштового відправлення із повісткою, яка не вручена адресату з незалежних від суду причин, вважається, що така повістка вручена належним чином.
Водночас беруться до уваги положення частини шостої статті 7 Кодексу адміністративного судочинства України, згідно із якими у разі відсутності закону, що регулює відповідні правовідносини, суд застосовує закон, що регулює подібні правовідносини (аналогія закону), а за відсутності такого закону суд виходить із конституційних принципів і загальних засад права (аналогія права).
Як вбачається з матеріалів справи і встановлено судом апеляційної інстанції, відповідно до інформації на конверті з штриховим ідентифікатором №4900065560866, копію ухвали скаржнику не вручено, а поштове відправлення повернуто до суду з відміткою «повернуто за закінченням встановленого строку зберігання».
Одночасно, за інформацією з поштових штемпелів на конверті, відправлення прийняте Укрпоштою 4 вересня 2018 року, і вже 3 жовтня 2018 року повернуто за зворотною адресою (до Третього апеляційного адміністративного суду). До того ж, зазначена на конверті адреса відповідача, який є суб`єктом владних повноважень, є вірною. Відповідач не змінював адресу свого місцезнаходження.
Отже, ухвала Третього апеляційного адміністративного суду від 16 жовтня 2019 року, якою апеляційну скаргу було залишено без руху, вважається врученою апелянту.
Відмовляючи у відкритті апеляційного провадження, суд апеляційної інстанції виходив із того, що відповідач не виконав вимоги ухвали Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 3 вересня 2018 року про залишення апеляційної скарги без руху. А саме скаржник не подав заяву про поновлення строку на апеляційне оскарження із зазначенням підстав, які можуть бути визнані судом поважними.
Верховний Суд вважає, що апеляційним судом прийнято правильне рішення про відмову у відкритті апеляційного провадження за скаргою відповідача з огляду на наступне.
Згідно з частиною першою статті 121 КАС України суд за заявою учасника справи поновлює пропущений процесуальний строк, встановлений законом, якщо визнає причини його пропуску поважними, крім випадків, коли цим Кодексом встановлено неможливість такого поновлення.
Слід зазначити, що дотримання строків оскарження судового рішення є однією із гарантій додержання у суспільних відносинах принципу правової визначеності, як складової принципу верховенства права. Ці строки обмежують час, протягом якого такі правовідносини можуть вважатися спірними і після завершення таких строків, якщо ніхто не звернувся зі скаргою до суду вищої інстанції, відносини стають стабільними.
Статтею 44 КАС України передбачено обов`язок осіб, які беруть участь у справі (учасників справи), добросовісно користуватися належними їм процесуальними правами і неухильно виконувати процесуальні обов`язки.
З метою виконання процесуального обов`язку дотримання строку на апеляційне оскарження судових рішень особа, яка має намір подати апеляційну скаргу, повинна вчиняти усі можливі і залежні від неї дії.
З огляду на викладене і з урахуванням вимог закону, колегія суддів вважає, що судом апеляційної інстанції правомірно відмовлено відповідачу у відкриті апеляційного провадження у зв`язку з невиконанням вимог ухвали суду про залишення апеляційної скарги без руху, а саме ненаданням обґрунтованого клопотання про поновлення строку апеляційного оскарження із зазначенням поважних підстав для поновлення строку апеляційного оскарження та відповідні докази на їх підтвердження.
Зокрема, колегія суддів зазначає, що вчасна первинна подача апеляційної скарги не означає, що після її повернення повторне звернення до суду можливе у будь-який довільний строк, без дотримання часових рамок, встановлених процесуальним законом, оскільки в такому разі порушуватиметься принцип юридичної визначеності.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 6 березня 2018 року у справі №819/1224/15-а.
Статтею 17 Конвенції про захист прав людини і основних свобод 1950 року, зловживання правом визначається як діяльність або дії, спрямовані на скасування прав і свобод, визнаних у Конвенції, або на їх обмеження в більшому обсязі, ніж це передбачено Конвенцією. Наслідком подання індивідуальної скарги у Європейський Суд з прав людини при зловживанні правом на її подачу, є визнання скарги неприйнятною (стаття 35 Конвенції). Таким чином, Європейський Суд запровадженням практики не розгляду заяв довів необхідність: по-перше, дисциплінувати скаржників; по-друге, надав приклад застосування положень Конвенції щодо недобросовісних суб`єктів звернення.
Також ЕСПЛ у своєму рішенні у справі "Варбанов проти Болгарії" (Varbanov v. Bulgaria), №31365/96, пункт 36, ECHR 2000-X) підкреслив, "що право на доступ до суду, не є абсолютним, воно за своїм змістом може підлягати обмеженням, особливо щодо умов прийнятності скарги на рішення. Ці обмеження повинні переслідувати легітимну мету, та мати розумний ступінь пропорційності між використаними засобами та поставленими цілями".
У своєму рішенні у справі «Пономарьов проти України» від 3 квітня 2008 року Європейський суд з прав людини у пункті 41 зазначив, що вирішення питання щодо поновлення строку на оскарження перебуває в межах дискреційних повноважень національних судів, однак такі повноваження не є обмеженими. Від судів вимагається вказувати підстави. Однією із таких підстав може бути, наприклад, неповідомлення сторін органами влади про прийняті рішення у їхній справі. Проте навіть тоді можливість поновлення не буде необмеженою, оскільки сторони в розумні інтервали часу мають вживати заходів, щоб дізнатись про стан відомого їм судового провадження. У кожній справі національні суди мають перевіряти, чи підстави для поновлення строків для оскарження виправдовують втручання у принцип res judicata.
Отже, сторона, яка задіяна в ході судового розгляду зобов`язана, з розумним інтервалом часу сама цікавитись провадженням у її справі, добросовісно користуватись належними їй процесуальними правами і неухильно виконувати процесуальні обов`язки.
Колегія суддів зазначає, що доводи наведені у касаційній скарзі, не спростовують правильність висновку суду апеляційної інстанції, а відтак відсутні підстави для скасування оскаржуваного судового рішення.
У контексті оцінки доводів касаційної скарги Верховний Суд звертає увагу на позицію Європейського суду з прав людини, зокрема, у справах «Проніна проти України» (пункт 23) та «Серявін та інші проти України» (пункт 58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення.
Відповідно до частини першої статті 350 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.
З огляду на результат касаційного перегляду справи судові витрати, понесені у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, не розподіляються.
Керуючись статтями 341 345 349 350 355 356 359 КАС України, Верховний Суд
ПОСТАНОВИВ:
Касаційну скаргу відділу примусового виконання рішень Управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Дніпропетровській області залишити без задоволення.
Ухвалу Третього апеляційного адміністративного суду від 16 жовтня 2018 року у справі №214/1560/18(2-а/214/110/18) залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною і не може бути оскаржена.
……………………………
…………………………….
…………………………….
Н.М. Мартинюк
А.В. Жук
Ж.М. Мельник-Томенко,
Судді Верховного Суду