№ 214/2502/16-ц

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12 лютого 2020 року

м. Київ

справа № 214/2502/16-ц

провадження № 61-12948св19

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - судді Кузнєцова В. О.,

суддів: Жданової В. С., Карпенко С. О. (судді-доповідача), Стрільчука В. А., Тітова М. Ю.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - держава Україна в особі Державної казначейської служби України,

розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу за касаційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Саксаганського районного суду м. Кривого Рогу від 30 листопада 2018 року, ухвалене у складі судді Чернової Н. В., та постанову Дніпровського апеляційного суду від 4 червня 2019 року, прийняту колегією у складі суддів: Зубакової В. П., Барильської А. П., Бондар Я. М., та касаційну скаргу Державної казначейської служби України, подану її представником ОСОБА_2 ,на рішення Саксаганського районного суду м. Кривого Рогу від 30 листопада 2018 рокута постанову Дніпровського апеляційного суду від 4 червня 2019 року,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

У квітні 2016 року ОСОБА_1 звернулася з позовом, уточненим у листопаді 2017 року, до держави Україна в особі Державної казначейської служби України про відшкодування майнової і моральної шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду.

В обґрунтування позову зазначила, що перебувала під слідством і судом у період з 9 березня 2011 року по 31 грудня 2015 року, а всього 57 місяців 23 дні.

З 9 березня 2011 року щодо неї незаконно проводилися оперативно-розшукові заходи, а 24 травня 2011 року - порушено кримінальну справу по обвинуваченню у вчинені злочину, передбаченого частиною першою статті 368 КК України, та того ж дня затримано. У період з 24 травня 2011 року по 20 липня 2011 року вона утримувалася у слідчому ізоляторі, оскільки щодо неї діяв запобіжний захід у вигляді тримання під вартою.

Позивач вказує, що вироком Дзержинського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 18 грудня 2013 року її визнано винною у вчиненні злочину, передбаченого частиною другою статті 368 КК України, проте ухвалою апеляційного суду Дніпропетровської області від 4 березня 2014 року вирок скасовано та направлено справу для провадження додаткового розслідування.

31 грудня 2015 року постановою прокурора Криворізької місцевої прокуратури № 1 кримінальне провадження № 12014040710000871 від 2 квітня 2014 року, у якому їй пред`явлено обвинувачення, закрито у зв`язку із відсутністю в її діях складу вказаного злочину.

ОСОБА_1 посилається на те, що у зв`язку з незаконним розслідуванням кримінальної справи вона втратила можливість своєчасно зареєструватися у службі зайнятості як особа, трудовий договір з якою розірвано з ініціативи власника, та їй не нараховано допомогу по безробіттю. Крім того, стан її здоров`я погіршився, вона досі лікується від психічного захворювання і погано себе почуває. Через обвинувачення у вчиненні злочину з нею перестали спілкуватися знайомі, що завдало моральних страждань та призвело до значних змін у повсякденному житті; на її майно накладено арешт і вона не могла розпоряджатися своєю власністю протягом тривалого часу. Також її позбавлено можливості здійснювати захист свого сина, проти якого також висунуто кримінальне обвинувачення, а також приймати участь у судових засіданнях.

Посилаючись на викладене, просила стягнути з держави Україна в особі Державної казначейської служби України за рахунок Державною бюджету України у відшкодування майнових збитків 211 751,54 гривень, з яких: проіндексований розмір заробітної плати, яку вона могла отримати за період з 1 червня 2011 року по 31 грудня 2015 року, - 146 018,81 гривень; витрати на лікування - 21 268,73 гривень; витрати на послуги поштового та кур`єрського зв`язку - 1 790 гривень; витрати на проїзд у громадському транспорті - 2 160 гривень; витрати на проїзд до м. Дніпра та м. Києва - 400,97 гривень; витрати на роздруківку скарг і заяв - 114 гривень і витрати на правову допомогу - 40 000 гривень, а також просила відшкодувати моральну шкоду, яку оцінює у 2 304 000 гривень.

Короткий зміст судових рішень судів першої і апеляційної інстанцій та мотиви їх прийняття

Рішенням Саксаганського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 30 листопада 2018 року позовні вимоги задоволено частково.

Стягнено із Державної казначейської служби України за рахунок коштів Державного бюджету України шляхом списання коштів з Єдиного казначейського рахунку на користь ОСОБА_1 у відшкодування моральної шкоди 300 000 гривень.

У задоволенні інших позовних вимог відмовлено. Судові витрати компенсовано за рахунок держави.

Відмовляючи у відшкодуванні майнових збитків, суд першої інстанції виходив з того, що відшкодування таких витрат не передбачено Законом України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду». Також суд вказав, що зазначена позивачем сума втраченого заробітку у розмірі 146 018,81 гривень не доведена і докази того, що ці доходи реально могли бути отримані, відсутні. Крім того, суд послався на недоведеність понесення витрат на правову допомогу у сумі 40 000 гривень, тому відмовив у їх відшкодуванні.

Стягуючи 300 000 гривень у відшкодування моральної шкоди, суд першої інстанції дійшов висновку, що позивач 55 місяців незаконно перебувала під слідством і судом, що негативно вплинуло на її повсякденне життя і призвело до погіршення стану здоров`я, тому наявні підстави для стягнення на її користь відшкодування моральної шкоди, розмір якого суд визначив з урахуванням тривалості перебування під слідством і судом, глибини та обсягу душевних страждань і тяжкості вимушених змін у житті.

Постановою Дніпровського апеляційного суду від 4 червня 2019 року рішення Саксаганського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 30 листопада 2018 року у частині відмови у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 про стягнення витрат на послуги поштового та кур`єрського зв`язку і роздруківку матеріалів скасовано та ухвалено у цій частині нове рішення про задоволення позову.

Стягнено з Державного бюджету України шляхом списання в безспірному порядку з Єдиного казначейського рахунку Державної казначейської служби України на користь ОСОБА_1 витрати на послуги поштового та кур`єрського зв`язку і роздруківку матеріалів у розмірі 2 304,97 гривень.

Рішення Саксаганського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 30 листопада 2018 року змінено в частині визначення порядку відшкодування моральної шкоди та зазначено про стягнення на користь ОСОБА_1 моральної шкоди у розмірі 300 000 гривень з Державного бюджету України шляхом списання в безспірному порядку з Єдиного казначейського рахунку Державної казначейської служби України.

У іншій частині рішення Саксаганського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 30 листопада 2018 року залишено без змін.

Суд апеляційної інстанції погодився із висновками суду першої інстанції про стягнення на користь позивача 300 000 гривень у відшкодування моральної шкоди і відмову у відшкодуванні неотриманого заробітку, витрат на лікування і проїзд у громадському транспорті та правової допомоги, оскільки вважав, що до таких висновків суд першої інстанції дійшов на підставі всебічного і повного з`ясування обставин справи.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції в частині відмови у відшкодуванні витрат на проїзд, послуги поштового та кур`єрського зв`язку і роздруківку матеріалів та задовольняючи такі позовні вимоги, суд апеляційної інстанції вказав на те, що ці витрати позивач понесла через незаконне здійснення щодо неї кримінального провадження.

Також суд дійшов висновку про зміну визначеного судом першої інстанції порядку стягнення грошових коштів та вказав, що відшкодування моральної шкоди, витрат на проїзд, послуги поштового та кур`єрського зв`язку і роздруківку матеріалів здійснюється шляхом стягнення відповідних сум з Державного бюджету України шляхом списання в безспірному порядку з Єдиного казначейського рахунку Державної казначейської служби України.

У постановленні окремої ухвали щодо органів Державної казначейської служби України суд апеляційної інстанції відмовив, оскільки не встановив правових підстав для її постановлення.

Короткий зміст вимог касаційної скарги та узагальнені доводи особи, яка її подала

У липні 2019 року ОСОБА_1 звернулася до Верховного Суду з касаційною скаргою, у якій просила рішення Саксаганського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 30 листопада 2018 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 4 червня 2019 року скасувати і ухвалити нове рішення про задоволення позову у повному обсязі.

Також просила постановити окремі ухвали щодо судів першої та апеляційної інстанцій, які розглядали цю справу, та щодо органів Державної казначейської служби України, посилаючись на порушення ними законодавства.

Касаційна скарга мотивована тим, що судові рішення судів попередніх інстанцій ухвалені з неправильним застосуванням норм матеріального права і порушенням норм процесуального права.

Вважає, що неотриманий через перебування під слідством і судом заробіток підлягає відшкодуванню відповідно до Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду», а стягнена судом сума відшкодування моральної шкоди, з урахуванням тривалості кримінального провадження і обставин його здійснення, є недостатньою.

Крім іншого, касаційна скарга обґрунтована тим, що суд апеляційної інстанції порушив встановлений цивільним процесуальним законодавством порядок розгляду заяви про відвід, у зв`язку з чим, на думку заявника, наявні підстави стверджувати про перегляд цієї справи неповноважним судом.

Також вказала, що її заяву про постановлення окремої ухвали щодо суду першої інстанції через порушення ним строків розгляду справи суд апеляційної інстанції узагалі не вирішив.

У липні 2019 року Державна казначейська служба України звернулася до Верховного Суду з касаційною скаргою, у якій просила рішення Саксаганського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 30 листопада 2018 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 4 червня 2019 року у частині задоволення позовних вимог скасувати і ухвалити нове рішення про відмову у позові у повному обсязі.

Касаційна скарга мотивована тим, що судові рішення судів попередніх інстанцій ухвалені з неправильним застосуванням норм матеріального права і порушенням норм процесуального права.

Заявник зазначає, що Державна казначейська служба України є самостійною юридичною особою, яка жодним чином права ОСОБА_1 не порушувала, тому суд безпідставно стягнув з неї відшкодування заподіяної позивачу моральної та майнової шкоди.

Вважає, що стягнена судом сума відшкодування у розмірі 300 000 гривень є завищеною, її розмір у рішенні не обґрунтований.

Позиція інших учасників справи

У грудні 2019 року ОСОБА_1 подала відзив на касаційну скаргу Державної казначейської служби України, у якому послалася на безпідставність її доводів. Зазначила, що відповідач є центральним органом виконавчої влади, що здійснює казначейське обслуговування бюджетних коштів, тому у спірних правовідносинах держава реалізує свої права та обов`язки саме через цей орган. Вважає, що визначення розміру відшкодування шкоди на підставі Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» до повноважень органів Державної казначейської служби України не відноситься.

Провадження у суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 22 липня 2019 року відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 і ухвалою цього суду від 29 жовтня 2019 року відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою Державної казначейської служби України.

Ухвалою Верховного Суду від 20 січня 2020 року справу призначено до судового розгляду.

Встановлені судами першої і апеляційної інстанцій фактичні обставини справи

Судами попередніх інстанцій встановлено, що наказом голови ліквідаційної комісії Державної інспекції з енергозбереження по Дніпропетровській області № 106-к від 24 травня 2011 року ОСОБА_1 звільнено з посади начальника відділу контролю за енергозбереженням по м. Кривий Ріг - державного інспектора з енергозбереження територіального управління Державної інспекції з енергозбереження по Дніпропетровській області на підставі пункту 1 частини першої статті 40 КЗпП України.

24 травня 2011 року старшим слідчим прокуратури Дзержинського району м. Кривого Рогу Дніпропетровської області винесено постанову про порушення відносно ОСОБА_1 кримінальної справи за частиною першою статті 368 КК України. Цього ж дня позивача затримано як підозрювану у вчиненні злочину.

27 травня 2011 року старшим слідчим прокуратури Дзержинського району м. Кривого Рогу Дніпропетровської області винесено постанову про притягнення ОСОБА_1 як обвинуваченої у вчиненні злочину, передбаченого частиною першою статті 368 КК України.

Постановою Дзержинського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 27 травня 2011 року, залишеною без змін ухвалою апеляційного суду Дніпропетровської області від 1 червня 2011 року, ОСОБА_1 обрано запобіжний захід у вигляді тримання під вартою.

Ухвалою Софіївського районного суду Дніпропетровської області від 11 серпня 2011 року ОСОБА_1 усунено від участі у іншій кримінальній справі як захисника ОСОБА_3 у зв`язку із порушенням щодо неї кримінальної справи.

У подальшому кваліфікацію кримінального діяння змінено і пред`явлено ОСОБА_1 обвинувачення у вчинені злочину, передбаченого частиною другою статті 368 КК України.

Вироком Дзержинського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 18 грудня 2013 року ОСОБА_1 визнано винною у вчиненні злочину, передбаченого частиною другою статті 368 КК України, і призначено їй покарання у виді позбавлення волі строком на шість років із конфіскацією майна.

Ухвалою апеляційного суду Дніпропетровської області від 4 березня 2014 року цей вирок скасовано та направлено справу для провадження додаткового розслідування.

31 грудня 2015 року постановою прокурора Криворізької місцевої прокуратури № 1 кримінальне провадження № 12014040710000871 від 2 квітня 2014 року, яке після повернення справи на додаткове розслідування внесене до Єдиного реєстру досудових розслідувань за підозрою ОСОБА_1 у вчиненні кримінального правопорушення, закрито у зв`язку із відсутністю в її діях складу злочину.

Також судами встановлено, що протягом періоду перебування під слідством та судом ОСОБА_1 неодноразово зверталась за медичною допомогою з приводу погіршення стану здоров`я і перебувала на лікуванні у медичних закладах.

Крім того, позивач неодноразово зверталась із скаргами та заявами з приводу численних, на її думку, порушень вимог законодавства під час досудового розслідування та під час розгляду кримінальної справи у суді.

Позиція Верховного Суду, застосовані норми права та мотиви, з яких виходить суд при прийнятті постанови

Заслухавши доповідь судді-доповідача, вивчивши матеріали цивільної справи та перевіривши доводи касаційної скарги, суд дійшов таких висновків.

Відповідно до статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Згідно з пунктом 2 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» № 460-IX від 15 січня 2020 року касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.

Відповідно до частини другої статті 389 ЦПК України у редакції, чинній на час подання касаційної скарги, підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України у редакції, чинній на час подання касаційної скарги).

Учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції повністю або частково (стаття 352 ЦПК України у редакції, чинній на час перегляду справи судом апеляційної інстанції).

Стаття 351 ЦПК України визначає, що судом апеляційної інстанції у цивільних справах є апеляційний суд, у межах апеляційного округу якого (території, на яку поширюються повноваження відповідного апеляційного суду) знаходиться місцевий суд, який ухвалив судове рішення, що оскаржується, якщо інше не передбачено цим Кодексом.

Згідно з пунктом 1 статті 6 Конвенції кожен має право на справедливий розгляд його справи судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру.

Поняття «суд, встановлений законом» стосується не лише правової основи існування суду, але й дотримання ним норм, які регулюють його діяльність.

Перегляд в апеляційному порядку рішень судів першої інстанції здійснюється колегією суддів суду апеляційної інстанції у складі трьох суддів.

Статями 357 365 366 ЦПК України у редакції, чинній на час перегляду справи апеляційним судом, встановлювалося, що апеляційна скарга реєструється у день її надходження до суду апеляційної інстанції та не пізніше наступного дня передається судді-доповідачу, визначеному згідно зі статтею 33 цього Кодексу. Суддя-доповідач у порядку підготовки справи до апеляційного розгляду проводить визначені статтею 365 ЦПК України підготовчі дії. Після проведення підготовчих дій суддя-доповідач доповідає про них колегії суддів, яка вирішує питання про проведення додаткових підготовчих дій у разі необхідності та призначення справи до розгляду.

Визначення судді-доповідача та колегії суддів для розгляду конкретної справи здійснюється у порядку статті 33 ЦПК України.

Підстави для відводу судді визначені статями 36-37 ЦПК України.

У статях 40-41 ЦПК України встановлено порядок розгляду і наслідки відводу.

Так, питання про відвід (самовідвід) судді може бути вирішено як до, так і після відкриття провадження у справі.

Питання про відвід судді вирішує суд, який розглядає справу. Суд задовольняє відвід, якщо доходить висновку про його обґрунтованість.

Якщо суд доходить висновку про необґрунтованість заявленого відводу, він вирішує питання про зупинення провадження у справі. У такому випадку вирішення питання про відвід судді здійснюється суддею, який не входить до складу суду, що розглядає справу, і визначається у порядку, встановленому частиною першою статті 33 цього Кодексу. Такому судді не може бути заявлений відвід.

Питання про відвід судді має бути розглянуто не пізніше двох днів із дня надходження заяви про відвід судді, а у випадку розгляду заяви про відвід суддею іншого суду - не пізніше десяти днів з дня надходження заяви про відвід судді.

Суд вирішує питання про відвід судді без повідомлення учасників справи. За ініціативою суду питання про відвід судді може вирішуватися у судовому засіданні з повідомленням учасників справи. Неявка учасників справи у судове засідання, в якому вирішується питання про відвід судді, не перешкоджає розгляду судом питання про відвід судді.

За результатами вирішення заяви про відвід суд постановляє ухвалу.

У разі задоволення заяви про відвід одному із суддів або всьому складу суду, якщо справа розглядається колегією суддів, справа розглядається в тому самому суді тим самим кількісним складом колегії суддів без участі відведеного судді або іншим складом суддів, який визначається у порядку, встановленому статтею 33 цього Кодексу.

Право учасника справи за наявності сумнівів у безсторонності суду заявити відвід одному із суддів або всьому складу суду, що розглядають справу, закріплене законодавством і спрямоване на усунення будь-яких сумнівів в об`єктивності та неупередженості суду і, як наслідок, забезпечення довіри до судових рішень.

Для гарантування того, що суд, який розглядає справу, є об`єктивним і неупередженим, чинне процесуальне законодавство встановлює дворівневий порядок розгляду відводу: спочатку суддею (суддями), якому (яким) заявлено відвід, а у разі визнання відводу необґрунтованим - іншим суддею, який не входить до складу суду, що розглядає справу, і визначається шляхом автоматизованого розподілу.

ОСОБА_1 , реалізуючи своє передбачене цивільним процесуальним законодавством право заявити відвід колегії суддів, визначеній для перегляду цієї справи в апеляційному порядку, 23 квітня 2019 року звернулася до суду із відповідною заявою.

Така заява подана нею вперше і обґрунтована наявністю у позивача та її представників сумнівів у об`єктивності та неупередженості колегії суддів, які, усупереч її доводам, безпідставно поновили Державній казначейській службі України пропущений строк на апеляційне оскарження рішення суду першої інстанції та відкрили апеляційне провадження за апеляційною скаргою, натомість доводи ОСОБА_1 щодо конфлікту інтересів у органах Державної казначейської служби України та постановлення окремої ухвали залишили без уваги та не розглянули.

Відповідно до вимог цивільного процесуального законодавства подана заява про відвід підлягала вирішенню у порядку статей 40-41 ЦПК України із наданням зазначеним доводам відповідної оцінки.

Проте колегія суддів Дніпровського апеляційного суду, усупереч наведеним положенням законодавства, відповідного порядку розгляду заяви про відвід не дотрималися, натомість ухвалою від 23 квітня 2019 року залишила її без розгляду з передбачених статтею 44 ЦПК України підстав.

Ця стаття закріплює неприпустимість зловживання процесуальними правами. Так, учасники судового процесу та їхні представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами; зловживання процесуальними правами не допускається.

Залежно від конкретних обставин суд може визнати зловживанням процесуальними правами дії, що суперечать завданню цивільного судочинства, зокрема, заявлення завідомо безпідставного відводу. Якщо подання заяви визнається зловживанням процесуальними правами, суд з урахуванням обставин справи має право залишити без розгляду або повернути таку заяву.

Зловживання процесуальними правами є можливим, якщо внаслідок реалізації права створюється перешкода у вирішенні завдань цивільного судочинства. Механізм зловживання процесуальними правами зводиться до того, що особа, яка прагне до досягнення певних правових наслідків, здійснює процесуальні дії, з якими закон пов`язує настання таких наслідків, при цьому її дії мають штучний характер, тобто не ґрунтуються на об`єктивних обставинах. Під зловживанням процесуальними правами слід розуміти умисні і несумлінні дії учасників процесу, що знаходить своє вираження, зокрема, у вчиненні дій, неспівмірних з наслідками, до яких вони можуть призвести; використанні наданих прав усупереч їх призначенню з метою обмеження можливості реалізації чи обмеження прав інших учасників провадження; перешкоджанні діяльності суду з правильного та своєчасного розгляду і вирішення справ; необґрунтованому перевантаженні роботи суду.

Заявлення ОСОБА_1 відводу вперше не може вважатися зловживанням процесуальними правами, оскільки такі дії не мають системного характеру, а сама заява про відвід мотивована посиланнями на обставини, які заявник вважала обґрунтованими.

За таких обставин суду апеляційної інстанції, з метою забезпечення виконання вимог цивільного процесуального законодавства, належало вирішити заявлений відвід згідно з встановленим статтями 40-41 ЦПК України порядком.

Порушення апеляційним судом порядку вирішення відводу свідчить про часткову обґрунтованість доводів ОСОБА_1 щодо перегляду цієї справи неповноважним складом суду. Такі обставини унеможливлюють перегляд по суті прийнятої судом апеляційної інстанції постанови, тому відповідні доводи касаційних скарг ОСОБА_1 і Державної казначейської служби України щодо неправильного застосування при її прийнятті матеріального права не оцінюються касаційним судом. З цих же підстав суд касаційної інстанції не перевіряє обґрунтованість доводів ОСОБА_1 щодо непостановлення окремих ухвал, так як суду апеляційної інстанції належить розглянути ці вимоги при новому розгляді справи і прийняти за наслідками їх розгляду відповідні процесуальні рішення.

Крім того, для правильного застосування матеріального права суду апеляційної інстанції належить урахувати висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені у постанові від 19 червня 2018 року у справі № 910/23967/16, та звернути увагу на те що у разі, якщо особа посилається на заподіяння їй майнової чи моральної шкоди незаконними рішеннями, діями або бездіяльністю органу державної влади і в силу законодавства така шкода підлягає відшкодуванню за рахунок держави до участі у справі, окрім Державної казначейської служби України, залучається і відповідний орган.

Враховуючи викладені обставини, оскільки суд апеляційної інстанції не вирішив у встановленому цивільним процесуальним законодавством порядку заяву ОСОБА_1 та її представників ОСОБА_4 і ОСОБА_5 про відвід, суд касаційної інстанції відповідно до статті 411 ЦПК України, не оцінюючи доводи касаційних скарг по суті, скасовує постанову Дніпровського апеляційного суду від 4 червня 2019 року із направленням справи на новий розгляд до суду апеляційної інстанції у іншому складі суду.

Щодо судових витрат

Згідно з частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Оскільки суд касаційної інстанції дійшов висновку про передачу справи на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у судах першої та апеляційної інстанцій, а також розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, немає.

Керуючись статтями 36-41 409 411 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ :

Касаційну скаргу ОСОБА_1 і касаційну скаргу Державної казначейської служби України, подану її представником ОСОБА_2 , задовольнити частково.

Постанову Дніпровського апеляційного суду від 4 червня 2019 рокускасувати, справу направити на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Судді: В. О. Кузнєцов В. С. Жданова С. О. Карпенко В. А. Стрільчук М. Ю. Тітов