№ 214/7155/14-ц

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

5 серпня 2020 року

м. Київ

справа № 214/7155/14-ц

провадження № 61-23085св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - судді Кузнєцова В. О.,

суддів: Жданової В. С., Ігнатенка В. М., Карпенко С. О. (судді-доповідача), Тітова М. Ю.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - Публічне акціонерне товариство «АрселорМіттал Кривий Ріг»,

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - ОСОБА_2 ,

розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Саксаганського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 22 серпня 2016 року, ухвалене у складі судді Ковтун Н. Г., та ухвалу апеляційного суду Дніпропетровської області від 18 жовтня 2016 року, постановлену колегією у складі суддів: Зубакової В. П., Бондар Я. М., Митрофанової Л. В.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

12 серпня 2014 року ОСОБА_1 звернувся з позовом, уточненим у квітні 2016 року, до Публічного акціонерного товариства «АрселорМіттал Кривий Ріг» (далі - ПАТ «АрселорМіттал Кривий Ріг»), третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - ОСОБА_2 , про поновлення на роботі, скасування наказу про звільнення, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та недонарахованої заробітної плати, відшкодування моральної шкоди.

В обґрунтування позову зазначив, що з 1 лютого 2006 року перебував у трудових правовідносинах з ПАТ «АрселорМіттал Кривий Ріг» та працював на різних за родом діяльності керівних посадах цього підприємства.

17 серпня 2012 року наказом № 997 його переведено на посаду головного менеджера з оперативної роботи департаменту з безпеки.

17 липня 2014 року наказом № 765/л «Про звільнення з підприємства за скороченням штату» його звільнено із займаної посади на підставі пункту 1 частини першої статті 40 Кодексу законів про працю (далі - КЗпП) України.

Вказав, що при скороченні чисельності штату працівників у зв`язку зі змінами в організації виробництва він мав переважне право на залишення на роботі, оскільки володів більш високою кваліфікацією і мав вищу продуктивність праці.

ОСОБА_1 стверджував, що він має дві вищі освіти за фахом інженер-будівельник та юрист (з відзнакою), має підтверджений сертифікатом рівень знання іноземної мови «intermediate», успішно склав тести з усіх тренінгів на підприємстві, а також довше за інших фахівців працював на підприємстві, мав безперервний стаж роботи на підприємстві (8 років і 5 місяців), двічі отримував заохочувальні премії керівництва за виконання складних завдань. У 2012 році його результати роботи визнано позитивними, про що ним отримано повідомлення за підписом директора з персоналу.

Зазначив, що поряд з його посадою існувало ще декілька споріднених посад і саме він мав всі підстави скористатися правом залишення на роботі після проведення реорганізації.

Посилаючись на викладені обставини, ОСОБА_1 просив суд:

- поновити його на роботі у ПАТ «АрселорМіттал Кривий Ріг» на раніше займаній посаді;

- скасувати наказ ПАТ «АрселорМіттал Кривий Ріг» від 17 липня 2014 року № 765/л «Про звільнення з підприємства за скороченням штату»;

- скасувати наказ ПАТ «АрселорМіттал Кривий Ріг» від 21 листопада 2012 року № 1599 в частині скорочення посади, яку він обіймав (головний менеджер з оперативної роботи);

- стягнути з ПАТ «АрселорМіттал Кривий Ріг» на його користь моральну шкоду у розмірі 8 000 000 грн;

- стягнути з ПАТ «АрселорМіттал Кривий Ріг» на його користь грошові кошти у розмірі 70 000,00 грн недоплати за 20 місяців за кодом 039;

- стягнути з ПАТ «АрселорМіттал Кривий Ріг» на його користь грошові кошти у розмірі 5 635 грн як індексацію з 1 грудня 2013 року посадового окладу та інших виплат відповідно до вимог законодавства України;

- стягнути з ПАТ «АрселорМіттал Кривий Ріг» на його користь грошові кошти у розмірі 166 985,79 грн за безпідставне зменшення виплат;

- стягнути з ПАТ «АрселорМіттал Кривий Ріг» на його користь середній заробіток за час вимушеного прогулу у розмірі 233 477,04 грн, а також провести необхідні індексації виплат відповідно до законодавства України;

- допустити негайне виконання рішення суду в частині поновлення його на роботі і стягнення заробітної плати.

Короткий зміст судових рішень судів першої і апеляційної інстанцій та мотиви їх прийняття

Рішенням Саксаганського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 22 серпня 2016 року, описку в якому виправлено ухвалою цього суду від 5 вересня 2016 року, у задоволенні позову відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що при звільненні ОСОБА_1 на підставі пункту 1 частини першої статті 40 КЗпП України ПАТ «АрселорМіттал Кривий Ріг» дотримано процедуру, визначену законодавством, жодних порушень прав ОСОБА_1 не допущено, у зв`язку із чим підстав для його поновлення на роботі немає. З огляду на відсутність правових підстав для поновлення заявника на роботі, суд дійшов висновку про відмову у задоволенні інших позовних вимог.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог щодо недонарахування та невиплати позивачу надбавок, суд першої інстанції виходив із наявних у матеріалах справи наказів № 332 від 6 березня 2012 року, № 741 від 9 липня 2010 року та Положення про встановлення надбавок, якими передбачено самостійне право директора департаменту з безпеки визначати розмір надбавки та коло осіб, які мають право на надбавку, що не є обов`язковою частиною заробітної плати.

Вимоги ОСОБА_1 про неіндексування окладу з грудня 2013 року суд першої інстанції вважав необґрунтованими, оскільки індексація не проводилася для керівників, спеціалістів та службовців, щодо яких станом на 30 листопада 2013 року видані накази за процедурою звільнення.

Вимоги позивача щодо виплати йому премії суд першої інстанції також вважав безпідставними, оскільки наказом № 586 «Про простій не з вини працівника» встановлено, що ОСОБА_1 перебував у простої з 24 квітня 2014 року і оплата його праці проводилася у розмірі 100% посадового окладу, що відповідає вимогам статті 113 КЗпП України.

Вимоги про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу суд першої інстанції вважав похідними від основної вимоги про поновлення на роботі, тому відмовив у задоволенні і цієї вимоги.

Ухвалою апеляційного суду Дніпропетровської області від 18 жовтня 2016 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 відхилено, рішення Саксаганського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 22 серпня 2016 року залишено без змін.

З висновками суду першої інстанції про відсутність підстав для задоволення позову суд апеляційної інстанції погодився з огляду на те, що судом першої інстанції при розгляді справи не допущено неправильного застосування норм матеріального права чи порушень норм процесуального права.

Короткий зміст вимог касаційної скарги та узагальнені доводи особи, яка її подала

У лютому 2017 року ОСОБА_1 звернувся до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ з касаційною скаргою, у якій просив рішення Саксаганського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 22 серпня 2016 року і ухвалу апеляційного суду Дніпропетровської області від 18 жовтня 2016 року скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким позов задовольнити.

Касаційна скарга мотивована тим, що рішення суду першої інстанції і ухвала апеляційного суду прийняті з неправильним застосуванням норм матеріального права і порушенням норм процесуального права.

На думку заявника, суди попередніх інстанцій дійшли помилкових висновків про дотримання ПАТ «АрселорМіттал Кривий Ріг» процедури звільнення.

Вважає, що його звільнення на підставі пункту 1 частини першої статті 40 КЗпП України є неправомірним, оскільки вказаною нормою не передбачено звільнення з роботи при вивільненні з посади.

Зазначає, що його повідомлено про скорочення посади 21 січня 2013 року, тобто після спливу двох місяців після прийняття наказу № 1599 від 21 листопада 2012 року «Про вдосконалення організаційної структури підприємства».

ПАТ «АрселорМіттал Кривий Ріг» не здійснив усіх заходів щодо його працевлаштування. Зокрема, підприємство, у порушення вимог КЗпП України, пропонувало йому конкурсну посаду юрисконсульта замість вакантної. Крім того, задля зайняття посади юрисконсульта ним направлено резюме через інтернет-сайт. Таким чином вважає, що відповідачем порушено вимоги статті 42 КЗпП України, якою закріплено його переважне право на залишення на роботі при вивільненні працівників у зв`язку зі змінами в організації виробництва і праці.

Також ОСОБА_1 стверджує, що під час прийняття наказу № 1599 від 21 листопада 2012 року «Про вдосконалення організаційної структури підприємства» у товаристві існувала посада з більшою заробітною платою і для економії грошових коштів необхідно скоротити саме цю посаду, замість тої, яку займав він.

На думку заявника, ним надано всі докази на підтвердження правомірності його вимог, у той час як ПАТ «АрселорМіттал Кривий Ріг» не спростовано обґрунтованості позову.

Позиція інших учасників справи

У квітні 2017 року ПАТ «АрселорМіттал Кривий Ріг» подало заперечення на касаційну скаргу, у яких послалося на безпідставність її доводів. Вказало, що судами першої та апеляційної інстанцій не допущено неправильного застосування норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, тому оскаржувані судові рішення є законними і обґрунтованими.

Провадження у суді касаційної інстанції

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 27 лютого 2017 року відкрито касаційне провадження у справі.

Відповідно до пункту 6 розділу XII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про судоустрій і статус суддів» Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ діяв в межах повноважень, визначених процесуальним законом, до початку роботи Верховного Суду та до набрання чинності відповідним процесуальним законодавством, що регулює порядок розгляду справ Верховним Судом.

15 грудня 2017 року набрав чинності Закон України від 3 жовтня 2017 року № 2147-VIII «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів», за яким судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд (стаття 388 Цивільного процесуального кодексу (далі - ЦПК) України).

Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу XIIІ «Перехідні положення» ЦПК України у редакції Закону України від 3 жовтня 2017 року № 2147-VIII касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

У травні 2018 року справу передано до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду від 23 квітня 2020 року справу призначено до розгляду.

Встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини справи

Судами попередніх інстанцій за матеріалами справи установлено, що 1 лютого 2006 року ОСОБА_1 прийнято на роботу до ПАТ «АрселорМіттал Кривий Ріг», про що свідчить наказ від 30 січня 2006 року № 85/л.

17 серпня 2012 року наказом від 17 серпня 2012 року № 997/л ОСОБА_1 переведено на посаду головного менеджера з оперативної роботи департаменту з безпеки.

Посада головного менеджера з оперативної роботи була єдиною на підприємстві, введена в штатний розпис з 17 серпня 2012 року та скорочена 24 грудня 2012 року.

Відповідно до штатного розпису ОСОБА_1 установлено заробітну плату, яка складалася з посадового окладу у розмірі 7 440 грн та премії у розмірі 30 %. З 21 листопада 2012 року посадовий оклад збільшено до 7 545 грн, а з 1 липня 2013 року - до 8 685 грн.

Положенням про встановлення надбавок до посадових окладів керівникам, спеціалістам та службовцям за високі досягнення у праці та наказами № 332 від 6 березня 2012 року і № 741 від 9 липня 2010 року встановлено, що директор департаменту з безпеки має право самостійно визначати розмір надбавки та коло осіб, які мають право на надбавку, виходячи із встановленого розміру.

Пунктом 8.4.1 Статуту ПАТ «АрселорМіттал Кривий Ріг» (далі - Статут) передбачено, що одноосібним виконавчим органом товариства, який здійснює управління його поточною діяльністю, є Генеральний директор.

Генеральний директор одноосібно, на свій розсуд та під власну відповідальність ухвалює всі рішення щодо питань, які складають його компетенцію. До компетенції Генерального директора належить вирішення всіх питань, пов`язаних з керівництвом поточною діяльністю товариства, окрім тих, що згідно з чинним законодавством та цим Статутом віднесені виключно до компетенції Загальних зборів та Наглядової ради (п. 8.4.2 Статуту).

Наказом ПАТ «АрселорМіттал Кривий Ріг» № 1599 від 21 листопада 2012 року «Про вдосконалення організаційної структури підприємства», у редакції наказу № 1704 від 13 грудня 2012 року «Про внесення змін до наказу від 21 листопада 2012 року № 1599 «Про заходи, спрямовані на зниження витрат в умовах наростаючої економічної кризи» (далі - Наказ № 1599), передбачалося, що з метою подальшого вдосконалення організаційної структури управління у підрозділах підприємства, необхідність яких викликана економічними, технологічними та структурними чинниками, є необхідність у скороченні посади головного менеджера з оперативної роботи в департаменті безпеки ПАТ «АрселорМіттал Кривий Ріг».

Із вказаними наказами позивача ознайомлено.

Пунктом 3.2 Наказу № 1599 установлено обов`язок переведення або здійснення переміщення вивільнюваних працівників на вакантні місця на підприємстві.

У випадку відмови працівників від переведення встановлено обов`язок забезпечити працевлаштування таких співробітників на інші вакантні посади на підприємстві або звільнити таких працівників на підставі КЗпП України (пункт 3.3 Наказу № 1599).

11 жовтня 2013 року ПАТ «АрселорМіттал Кривий Ріг» прийнято наказ № 1385 «Про вивільнення працівника», відповідно до пункту 1 якого створено комісію з вивільнення ОСОБА_1

14 жовтня 2013 року на засіданні комісії з вивільнення його ознайомлено з вказаним наказом, про що заявником вчинено підпис на Попередженні № 1 про можливе вивільнення з пропонуванням іншої роботи.

Судами першої та апеляційної інстанцій також установлено, що 14 жовтня 2013 року цією комісією ОСОБА_1 запропоновано переведення на іншу роботу на вакантні посади за його спеціальністю, в тому числі з можливістю навчання або перепідготовки за рахунок коштів ПАТ «АрселорМіттал Кривий Ріг», та надано направлення на співбесіди за обраними ОСОБА_1 посадами.

ОСОБА_1 обрав роботу за наступними посадами/професіями: спеціаліст з оперативної роботи 1 категорії (оперативна робота) департаменту з безпеки; спеціаліст (розслідування фінансових порушень); водій фронтального навантажувача ЦТА; помічник машиніста тепловозу ЦЕЖДТ; укладач поїздів ЦЕЖДТ; монтер шляху 4, 5 розрядів ЦРП; газорятівник 4-5 розряду (промислова безпека); слюсар-ремонтник 4,5 розряду цеху сірко очистки КХП;

слюсар-ремонтник 4,5 розряду спеціалізованого цеху КХП.

Комісією ознайомлено ОСОБА_1 з умовами праці за тими посадами, які він обрав як можливі для його подальшого працевлаштування, що підтверджується його підписом у акті № 1 від 14 жовтня 2013 року.

Того ж дня ОСОБА_1 видано направлення для проходження співбесід з керівниками структурних підрозділів з питання працевлаштування на обрані вакантні посади/професії; роз`яснено процедуру та умови переведення у випадку вибору іншої роботи на підприємстві.

14 жовтня 2013 року ПАТ «АрселорМіттал Кривий Ріг» листом № 3561/0122 повідомив Криворізький міський центр зайнятості про заплановане вивільнення ОСОБА_1

20 листопада 2013 року на позачерговому засіданні комісії з вивільнення складено акт № 2, яким установлено, що за результатами проведених співбесід з керівниками структурних підрозділів за обраними ОСОБА_1 вакансіями згоду на переведення він не надав; особисту заяву на переведення встановленої форми не подав. Зазначений акт ним підписано.

29 листопада 2013 року на повторному засіданні комісії ОСОБА_1 повторно запропоновано переведення на іншу роботу на вакантні посади за його спеціальністю, в тому числі з можливістю навчання або перепідготовки за рахунок коштів ПАТ «АрселорМіттал Кривий Ріг». Заявник обрав роботу за посадою спеціаліста з розслідування фінансових порушень. Заявнику роз`яснено процедуру та умови переведення у випадку обрання іншої роботи на підприємстві, про що зазначено в акті № 3 від 29 листопада 2013 року, який ним підписано.

За результатами співбесіди з керівництвом підрозділу «Розслідування фінансових порушень» виявлено, що кандидатура ОСОБА_1 не підходить для даної роботи у зв`язку із низьким рівнем володіння англійською мовою, необхідною для виконання функцій та службових обов`язків на зазначеній посаді.

7 квітня 2014 року на черговому засіданні комісії з вивільнення ОСОБА_1 запропоновано переведення на іншу роботу на вакантні посади, у тому числі з можливістю навчання або перепідготовки за рахунок коштів ПАТ «АрселорМіттал Кривий Ріг». Заявник відмовився від переведення на іншу роботу в межах підприємства, про що комісією складено акт № 4 про відмову від переведення від 7 квітня 2014 року.

24 квітня 2014 року на черговому засіданні комісії з вивільнення ОСОБА_1 запропоновано переведення на іншу роботу на вакантні посади, у тому числі з можливістю навчання або перепідготовки за рахунок коштів ПАТ «АрселорМіттал Кривий Ріг». Заявник відмовився від переведення на іншу роботу в межах підприємства, про що комісією складено акт № 5 про відмову від переведення від 24 квітня 2014 року.

6 червня 2014 року ОСОБА_1 запропоновано переведення на іншу роботу на вакантні посади, у тому числі з можливістю навчання або перепідготовки за рахунок коштів ПАТ «АрселорМіттал Кривий Ріг». Заявником обрано для ознайомлення 6 вакансій, про що комісією складено акт № 6 «Про надання роботи». Також заявнику запропоновано розглянути посаду старшого юрисконсульта юридичного відділу управління підприємства (на конкурсній основі) та направити своє резюме у строк до 17 червня 2014 року і видано конкурсні вимоги за обраними ним вакансіями.

Про своє рішення щодо обраної вакансії заявник мав повідомити комісію з вивільнення або адміністрацію підприємства до 13 червня 2014 року у письмовій формі, що ним здійснено не було.

Заявку на розгляд своєї кандидатури на позицію старшого юрисконсульта, а також на інші вакансії на конкурсній основі ОСОБА_1 до вказаного строку не подавав.

Будь-які письмові заяви, кореспонденція від ОСОБА_1 на адресу ПАТ «АрселорМіттал Кривий Ріг» не надходили, про що складено акт № 7 від 20 червня 2014 року.

3 липня 2014 року профспілковий орган ПАТ «АрселорМіттал Кривий Ріг» відмовив у наданні згоди на звільнення ОСОБА_1 , зауваживши, що ПАТ «АрселорМіттал Кривий Ріг» порушено вимоги частини другої статті 40 КЗпП України - не вжито належних заходів з працевлаштування ОСОБА_1 ; вимоги статті 42 КЗпП України - не прийнято до уваги, що ОСОБА_1 має переважне право на залишення на роботі; положення статті 49-2 КЗпП України - не запропоновано всі наявні на підприємстві вакансії для подальшого працевлаштування ОСОБА_1

17 липня 2014 року трудові правовідносини сторін припинено на підставі пункту 1 частини першої статті 40 КЗпП України.

Судами також установлено, що відповідно до штатного розпису ОСОБА_1 встановлено заробітну плату, яка складалася з посадового окладу у розмірі 7 440 грн та 30% премії.

З 21 листопада 2012 оклад збільшено до 7545 грн, з 1 липня 2013 року - до 8 685 грн.

Розмір окладу та розмір премії відповідав штатному розпису.

Позиція Верховного Суду, застосовані норми права та мотиви, з яких виходить суд при прийнятті постанови

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

8 лютого 2020 року набрав чинності Закон України від 15 січня 2020 року № 460-IX «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ».

Пунктом 2 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України від 15 січня 2020 року № 460-IX «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» встановлено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.

Відповідно до частини другої статті 389 ЦПК України у редакції Кодексу, чинній на час подання касаційної скарги, підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Згідно з частиною першою статті 400 ЦПК України у цій же редакції Кодексу під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Відповідно до частини першої статті 410 ЦПК України у цій же редакції Кодексу суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Вивчивши матеріали цивільної справи та перевіривши доводи касаційної скарги, суд дійшов таких висновків.

Стаття 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод гарантує право на справедливий судовий розгляд.

Згідно з пунктом 9 Рішення Конституційного Суду України від 30 січня 2003 року № 3-рп/2003 правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах.

Згідно із статтею 13 Конвенції Міжнародної організації праці № 158 «Про припинення трудових відносин з ініціативи роботодавця» 1982 року, ратифікованої Україною 4 лютого 1994 року, коли роботодавець планує припинення трудових відносин з причин економічного, технологічного, структурного або аналогічного плану, він своєчасно надає відповідним представникам працівників інформацію щодо цього питання, зокрема, інформацію про причини передбачуваних звільнень, кількість і категорії працівників, яких це може стосуватися, та строк, протягом якого їх буде проведено.

Відповідно до статті 43 Конституції України громадянам гарантується захист від незаконного звільнення. Кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.

Право громадян на працю забезпечується державою, а трудовий договір може бути розірваний лише з підстав і в порядку, передбаченому трудовим законодавством (статті 2 36 40 41 КЗпП України).

Згідно з пунктом 1 частини першої статті 40 КЗпП України трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом лише у випадках змін в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників.

Розглядаючи трудові спори, пов`язані зі звільненням за пунктом 1 частини першої статті 40 КЗпП України, суди зобов`язані з`ясувати, чи дійсно у відповідача мали місце зміни в організації виробництва і праці, зокрема, ліквідація, реорганізація або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників, чи додержано власником або уповноваженим ним органом норм законодавства, що регулюють вивільнення працівника, які є докази щодо змін в організації виробництва і праці, про те, що працівник відмовився від переведення на іншу роботу або що власник або уповноважений ним орган не мав можливості перевести працівника з його згоди на іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації, чи не користувався вивільнюваний працівник переважним правом на залишення на роботі та чи попереджувався він за два місяці про наступне вивільнення.

Суд при розгляді спору про поновлення працівника на роботі зобов`язаний перевірити наявність підстав для звільнення (чи мало місце скорочення чисельності працівників), але він не наділений повноваженнями обговорювати питання про доцільність скорочення чисельності або штату працівників.

Положеннями частини другої статті 40 КЗпП України визначено, що звільнення з підстав, зазначених у пунктах 1, 2 і 6 цієї статті, допускається, якщо неможливо перевести працівника, за його згодою, на іншу роботу.

Відповідно до статті 49-2 КЗпП України про наступне вивільнення працівників персонально попереджають не пізніше ніж за два місяці. Одночасно з попередженням про звільнення у зв`язку зі змінами в організації виробництва і праці власник або уповноважений ним орган пропонує працівникові іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації.

Таким чином, однією з найважливіших гарантій для працівників при скороченні чисельності або штату є обов`язок власника підприємства чи уповноваженого ним органу працевлаштувати працівника за його згодою.

Власник вважається таким, що належно виконав вимоги частини другої статті 40, частини третьої статті 49-2 КЗпП України щодо працевлаштування працівника, якщо запропонував йому наявну на підприємстві роботу, тобто вакантну посаду чи роботу за відповідною професією чи спеціальністю, чи іншу вакантну роботу, яку працівник може виконувати з урахуванням його освіти, кваліфікації, досвіду тощо.

Відповідно до частини першої статті 42 КЗпП України при скороченні чисельності чи штату працівників у зв`язку із змінами в організації виробництва і праці переважне право на залишення на роботі надається працівникам з більш високою кваліфікацією і продуктивністю праці.

Роботодавець зобов`язаний запропонувати працівнику, який вивільнюється, всі наявні вакансії та роботи, які може виконувати працівник, тобто ті посади, які відповідають кваліфікації працівника.

При відсутності роботи за відповідною професією чи спеціальністю, а також у разі відмови працівника від переведення на іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації працівник, за своїм розсудом, звертається за допомогою до державної служби зайнятості або працевлаштовується самостійно.

Надавши оцінку доказам, суд першої інстанції, з висновком якого погодився й апеляційний суд, зазначив, що на підприємстві відбулося скорочення чисельності штату працівників, тому правильно вважав законним звільнення позивача на підставі пункту 1 частини першої статті 40 КЗпП України.

Вказаним спростовуються доводи касаційної скарги про помилковість звільнення заявника саме на підставі вказаного пункту.

Твердження касаційної скарги про те, що ПАТ «АрселорМіттал Кривий Ріг» не здійснив усіх заходів щодо працевлаштування заявника є необґрунтованими з огляду на наступне.

Суди першої та апеляційної інстанцій установивши, що у відповідача відбулися зміни в організації виробництва і праці, а саме скорочення («упразднение») чисельності штату працівників, а заявник попереджався про наступне вивільнення за два місяці з дати його попередження, з моменту попередження про наступне вивільнення та до дати звільнення йому пропонувалися (14 жовтня 2013 року, 29 листопада 2013 року, 7 квітня 2014 року, 24 квітня 2014 року, 6 червня 2014 року) усі вакантні посади, які існували на підприємстві та від яких ОСОБА_1 відмовився, дійшли обґрунтованого висновку, що ПАТ «АрселорМіттал Кривий Ріг» не порушив вимоги частини другої статті 40, частини третьої статті 49-2 КЗпП України щодо працевлаштування працівника.

Обставини, що підтверджують звернення ОСОБА_1 із заявами про переведення на інші вакантні посади або на запропоновані, відмови ПАТ «АрселорМіттал Кривий Ріг» у здійсненні переведення, судами першої та апеляційної інстанцій не встановлені.

Таким чином правильним є висновок судів попередніх інстанцій про те, що звільнення позивача з посади у зв`язку із скороченням штату працівників відбулося з дотриманням вимог статті 42 КЗпП України.

Твердження заявника про те, що його повідомлено про скорочення посади 21 січня 2013 року, тобто після спливу двох місяців після прийняття наказу № 1599 від 21 листопада 2012 року «Про вдосконалення організаційної структури підприємства», а тому його звільнення є незаконним, не впливають на вирішення питання законності звільнення.

Відповідно до статті 49-2 КЗпП України про наступне вивільнення працівників персонально попереджають не пізніше ніж за два місяці.

11 жовтня 2013 року ПАТ «АрселорМіттал Кривий Ріг» прийнято наказ № 1385 «Про вивільнення працівника».

14 жовтня 2013 року на засіданні комісії з вивільнення ОСОБА_1 ознайомлено з вказаним наказом, про що заявником вчинено підпис на Попередженні № 1 про можливе вивільнення з пропонуванням іншої роботи.

Звільнення заявника відбулося на підставі наказу від 17 липня 2014 року № 765/л «Про звільнення з підприємства у зв`язку із скороченням штату».

Таким чином, ПАТ «АрселорМіттал Кривий Ріг» виконало свій обов`язок і персонально попередило ОСОБА_1 про наступне вивільнення у зв`язку зі змінами в організації виробництва 14 жовтня 2013 року, а наказ про звільнення виданий 17 липня 2014 року більше, ніж за два місяці.

Доводи касаційної скарги про те, що підприємство, у порушення вимог КЗпП України, пропонувало йому конкурсну посаду юрисконсульта замість вакантної, відхиляються касаційним судом, оскільки судами попередніх інстанцій установлено, що заявнику пропонувалися всі наявні на підприємстві посади. Крім того, стаття 49-2 КЗпП України установлює обов`язок роботодавця запропонувати працівникові саме іншу роботу, а не іншу вакантну посаду.

Твердження ОСОБА_1 про те, що під час прийняття наказу № 1599 від 21 листопада 2012 року «Про вдосконалення організаційної структури підприємства» у товаристві існувала посада з більшою заробітною платою і для економії грошових коштів необхідно скоротити саме цю посаду замість тої, яку займав заявник, також відхиляються касаційним судом з огляду на наступне.

Згідно з частиною першою статті 135 Господарського кодексу (далі - ГК) України власник майна має право одноосібно або спільно з іншими власниками на основі належного йому (їм) майна засновувати господарські організації або здійснювати господарську діяльність в інших організаційно-правових формах господарювання, не заборонених законом, на свій розсуд визначаючи мету і предмет, структуру утвореного ним суб`єкта господарювання, склад і компетенцію його органів управління, порядок використання майна, інші питання управління діяльністю суб`єкта господарювання, а також приймати рішення про припинення заснованих ним суб`єктів господарювання відповідно до законодавства.

Частиною третьою статті 64 ГК України визначено, що підприємство самостійно визначає свою організаційну структуру, встановлює чисельність працівників і штатний розпис.

Частиною другою статті 65 ГК України передбачено, що власник здійснює свої права щодо управління підприємством безпосередньо або через уповноважені ним органи відповідно до статуту підприємства чи інших установчих документів.

Таким чином, висновок суду апеляційної інстанції щодо наявності у ПАТ «АрселорМіттал Кривий Ріг» повноважень на ліквідацію, перепрофілювання, реорганізацію структурних підрозділів та скорочення робочих місць є законним та обґрунтованим.

Доводи заявника про неврахування судами відмови профспілкового органу у наданні згоди на його звільнення касаційний суд відхиляє з огляду наступне.

Відповідно до частини сьомої статті 43 КЗпП України рішення виборного органу первинної профспілкової організації (профспілкового представника) про відмову в наданні згоди на розірвання трудового договору повинно бути обґрунтованим. У разі якщо в рішенні немає обґрунтування такої відмови, власник або уповноважений ним орган має право звільнити працівника без згоди виборного органу профспілкової організації (профспілкового представника).

Тобто за змістом цієї норми суд, розглядаючи трудовий спір, має з`ясувати, чи містить рішення профспілкового органу про відмову у наданні згоди на розірвання трудового договору правове обґрунтування такої відмови і не вправі давати оцінку обґрунтованості самого рішення.

Відповідно до статті 43 КЗпП України розірвання трудового договору з підстав, передбачених пунктом 1 частини першої статті 40 КЗпП України, має бути проведено лише за попередньою згодою виборного органу первинної профспілкової організації, членом якої є працівник. У випадках, передбачених законодавством про працю, виборний орган первинної профспілкової організації, членом якої є працівник, розглядає у п`ятнадцятиденний строк обґрунтоване письмове подання власника або уповноваженого ним органу про розірвання трудового договору з працівником. Виборний орган первинної профспілкової організації повідомляє власника або уповноважений ним орган про прийняте рішення у письмовій формі в триденний строк після його прийняття. У разі пропуску цього строку вважається, що виборний орган первинної профспілкової організації дав згоду на розірвання трудового договору.

Згідно із частиною сьомою статті 43 КЗпП України та частиною шостою статті 39 Закону України «Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності» рішення профспілки про ненадання згоди на розірвання трудового договору з працівником має бути обґрунтованим. У разі якщо в рішенні немає обґрунтування відмови у такій згоді, роботодавець має право звільнити працівника без згоди виборного органу профспілки.

Розглядаючи трудовий спір з урахуванням положень частини сьомої статті 43 КЗпП України та статті 39 Закону України «Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності», суд повинен з`ясувати, чи містить рішення профспілкового комітету власне правове обґрунтування такої відмови. І лише у разі відсутності у рішенні правового обґрунтування відмови у наданні згоди на звільнення працівника власник або уповноважений ним орган має право звільнити працівника без згоди виборного органу первинної профспілкової організації і таке звільнення є законним у разі дотримання інших передбачених законодавством вимог для звільнення. Оскільки необґрунтованість рішення профспілкового комітету породжує відповідне право власника на звільнення працівника, а обґрунтованість такого рішення виключає виникнення такого права, суд зобов`язаний оцінювати рішення профспілкового органу на предмет наявності чи відсутності ознак обґрунтованості.

Посилання ОСОБА_1 на відсутність згоди профспілки щодо його звільнення не спростовують правильності висновків судів першої та апеляційної інстанцій, так як суди, оцінивши відмову профспілкового органу у наданні згоди, вважали, що таке рішення профспілкового органу не містить достатньої аргументації, а обставини, викладені у рішенні, спростовуються наявними у матеріалах справи доказами. Тому суди правильно вважали, що розірвання трудового договору із заявником у даному конкретному випадку не є порушенням його законних прав.

Відповідно до статті 97 КЗпП України форми і системи оплати праці, норми праці, розцінки, тарифні сітки, ставки, схеми посадових окладів, умови запровадження та розміри надбавок, доплат, премій, винагород та інших заохочувальних, компенсаційних і гарантійних виплат встановлюються підприємствами, установами, організаціями самостійно у колективному договорі з дотриманням норм і гарантій, передбачених законодавством, генеральною та галузевими (регіональними) угодами. Якщо колективний договір на підприємстві, в установі, організації не укладено, власник або уповноважений ним орган зобов`язаний погодити ці питання з виборним органом первинної профспілкової організації (профспілковим представником), що представляє інтереси більшості працівників, а у разі його відсутності - з іншим уповноваженим на представництво трудовим колективом органом.

Конкретні розміри тарифних ставок (окладів) і відрядних розцінок робітникам, посадових окладів службовцям, а також надбавок, доплат, премій і винагород встановлюються власником або уповноваженим ним органом з урахуванням вимог, передбачених частиною другою цієї статті.

Відмовляючи у задоволенні позову щодо недонарахування та невиплати заявнику надбавок суди попередніх інстанції правильно виходили із того, що наказами № 332 від 6 березня 2012 року, № 741 від 9 липня 2010 року та положення про встановлення надбавок, якими передбачено самостійне право директора департаменту з безпеки визначати розмір надбавки.

Відповідно до частини першої статті 113 КЗпП України у редакції Кодексу, чинній на час виникнення спірних правовідносин, час простою не з вини працівника оплачується з розрахунку не нижче від двох третин тарифної ставки встановленого працівникові розряду (окладу).

Суди попередніх інстанцій установили, що наказом № 586 «Про простій не з вини працівника» визначено перебування ОСОБА_1 у простої з 24 квітня 2014 року і оплата його праці проводилася у розмірі 100% посадового окладу.

Касаційний суд вважає правильним висновок судів попередніх інстанцій про відсутність порушень статті 113 КЗпП України при визначенні позивачу розміру оплати праці.

Вимоги про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу суди попередніх інстанцій правильно вважали похідними від вимоги про поновлення на роботі, тому обґрунтовано відмовили у задоволенні цієї вимоги.

Відповідно до статті 2371 КЗпП України відшкодування власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди працівнику провадиться у разі, якщо порушення його законних прав призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих в`язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя. Порядок відшкодування моральної шкоди визначається законодавством.

Відповідно до статті 23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав.

Моральна шкода полягає у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої; у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.

Під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб.

Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення.

Відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов`язковому з`ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв`язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні. Суд, зокрема, повинен з`ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції, з висновком якого погодився і апеляційний суд, встановивши відсутність доказів на підтвердження завдання позивачу моральної шкоди, а також порушення відповідачем його законних прав, дійшов обґрунтованого висновку про відмову у задоволенні цих позовних вимог.

Інші доводи касаційної скарги на законність судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій не впливають.

Аргументи касаційної скарги є аналогічними доводам, викладеним в апеляційній скарзі, та не спростовують висновків судів першої та апеляційної інстанцій, обґрунтовано викладених у мотивувальних частинах судових рішень.

Фактично доводи касаційної скарги зводяться до переоцінки доказів і встановлення на їх підставі нових обставин, що не відноситься до визначених статтею 400 ЦПК України повноважень касаційного суду під час касаційного перегляду справи, згідно з якими касаційний суд не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент.

Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень.

Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (рішення у справі «Проніна проти України»). Оскаржувані судові рішення відповідають критерію обґрунтованості судового рішення.

Наявність обставин, за яких відповідно до частини першої статті 411 ЦПК України судові рішення підлягають обов`язковому скасуванню, касаційним судом не встановлено.

За таких обставин суд касаційної інстанції дійшов висновку про відсутність підстав для скасування судових рішень, оскільки суди першої та апеляційної інстанцій, встановивши фактичні обставини справи, які мають значення для правильного її вирішення, ухвалили судові рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, що відповідно до частини першої статті 410 ЦПК України у редакції, чинній на час подання касаційної скарги, є підставою для залишення касаційної скарги без задоволення, а рішення суду першої інстанції та ухвали апеляційного суду без змін.

Щодо судових витрат

Оскільки суд дійшов висновку про залишення касаційної скарги без задоволення, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, немає.

Керуючись статтями 400 410 ЦПК України у редакції, чинній на час подання касаційної скарги, статтею 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Саксаганського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 22 серпня 2016 року та ухвалу апеляційного суду Дніпропетровської області від 18 жовтня 2016 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Судді: В. О. Кузнєцов В. С. Жданова В. М. Ігнатенко С. О. Карпенко М. Ю. Тітов