№ 215/4255/18

Постанова

Іменем України

23 вересня 2020 року

м. Київ

справа № 215/4255/18

провадження № 61-1447 св 20

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Синельникова Є. В.,

суддів: Білоконь О. В., Осіяна О. М. (суддя-доповідач), Сакари Н. Ю., Шиповича В. В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ;

представник позивача - ОСОБА_2 ;

відповідач - приватне акціонерне товариство «Північний гірничо-збагачувальний комбінат»;

представник відповідача - Гугля Максим Олександрович;

треті особи: первинна профспілкова організація Всеукраїнської професійної спілки «Свобода Праці» приватного акціонерного товариства «Північний гірничо-збагачувальний комбінат», Дніпропетровська обласна організація Всеукраїнської професійної спілки «Свобода Праці»,

представник третіх осіб - Токовенко Ігор Володимирович,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу приватного акціонерного товариства «Північний гірничо-збагачувальний комбінат» на постанову Дніпровського апеляційного суду від 17 грудня 2019 року у складі колегії суддів: Бондар Я. М., Барильської А. П., Зубакової В. П.,

ВСТАНОВИВ:

1. Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У вересні 2018 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Приватного акціонерного товариства «Північний гірничо-збагачувальний комбінат» (далі - ПрАТ «ПівнГЗК»), треті особи: первинна профспілкова організація Всеукраїнської професійної спілки «Свобода Праці» (далі - ППО ВПС «Свобода Праці») ПрАТ «ПівнГЗК», Дніпропетровська обласна організація Всеукраїнської професійної спілки «Свобода Праці» (далі - ДОО ВПС «Свобода Праці»), про поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу.

Позовна заява мотивована тим, що він працював у ПрАТ «ПівнГЗК» на посаді машиніста тепловоза 2 ТЄ 10 М № 113-114 в цеху залізничного транспорту по вивезенню гірничої маси, 20 серпня 2018 року був звільнений наказом № 692 за пунктом 6 статті 36 КЗпП України.

Оскільки він є членом виборного профспілкового органу - виконкому ППО ВПС «Свобода Праці» ПрАТ «ПівнГЗК», вважав, що відповідач повинен був погодити зміну істотних умов праці з виконкомом ППО ВПС «Свобода Праці», оскільки внаслідок зміни істотних умов праці змінюється його графік роботи та розмір оплати праці.

Наказом від 24 травня 2018 року № 824 та розпорядженням від 01 червня 2018 року № 121-к передбачено зміни в оплаті праці працівників підприємства, робочого часу та графіків змінності, однак, наказ і розпорядження не були погоджені з виборними органами первинних профспілкових організацій підприємства, тому вони не можуть бути підставою для його звільнення.

Зазначав, що відповідач звертався до виконкому ППО ВПС «Свобода Праці» ПрАТ «ПівнГЗК» з поданням про його звільнення, проте, не звертався з таким поданням до вищестоящого виборного органу - керівника ДОО ВПС «Свобода Праці», що свідчить про порушення порядку його звільнення.

Вказував, що наказ від 24 травня 2018 року № 824 та розпорядження від 01 червня 2018 року № 121-к ґрунтуються на тому, що він відмовився від переведення в інший цех разом із локомотивом 2 ТЄ 10 М № 113-114, але ж він надав письмову згоду на переведення або переміщення його на інше робоче місце в цьому або іншому структурному підрозділі підприємства.

Вважав, що фактично зміна істотних умов праці не відбулася, згода на його переміщення була не потрібна, оскільки інше його місце роботи знаходиться на цьому ж підприємстві. Він не відмовлявся продовжувати роботу, але вважав зміну умов його праці незаконною, третьою особою не було надано згоди на його звільнення.

Ураховуючи викладене, ОСОБА_1 просив суд поновити його на посаді машиніста тепловоза на вивезенні руди цеху залізничного транспорту по вивезенню гірничої маси з Першотравневого кар`єру управління залізничного транспорту ПрАТ «ПівнГЗК» та стягнути з відповідача на його користь середній заробіток за час вимушеного прогулу.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Тернівського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 10 червня 2019 року у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що звільнення ОСОБА_1 за пунктом 6 частини 1 статті 36 КЗпП України відбувалося із дотриманням вимог чинного трудового законодавства України, а тому відсутні підстави вважати наказ від 20 серпня 2018 року № 692 про припинення трудового договору з позивачем незаконним.

Судом першої інстанції встановлено, що у в діяльності ПрАТ «ПівнГЗК» дійсно мали місце зміни в організації виробництва та праці, які обумовлені заміною застарілих тепловозів серії 2ТЕ10М на тепловози серії 2ТЕ116, що призвело до збільшення продуктивності тепловозів та до зменшення потреби в рухомому складі на один локомотив, тому розпорядженням по УЗТ від 14 березня 2018 за № 135 «Про передачу основних засобів» були передані 2 одиниці секцій тепловоза 2ТЕ10М госп. № 113-114 з цеху залізничного транспорту по вивезенню гірничої маси з Першотравневого кар`єру в цех залізничного транспорту по вивезенню гірничої маси з Ганнівського кар`єру та прийнято наказ від 24 травня 2018 року № 824 про зміни в організації виробництва та праці управління залізничного транспорту та зміну істотних умов праці, виробничу бригаду тепловоза № 113-114 в кількості 8 чоловік було розформовано в цеху залізничного транспорту.

Крім того, 01 червня 2018 року відповідачем винесено розпорядження № 121-к про зміну істотних умов праці, з яким позивач був ознайомлений 04 червня 2018 року під підпис, проте, висловив незгоду з даним розпорядженням. Ураховуючи, що позивача звільнено 20 серпня 2018 року, суд вважав дотриманими відповідачем вимоги частини ттетьох статті 32 КЗпП України щодо попередження працівника не пізніше ніж за два місяці про зміну істотних умов праці.

Судом враховано, що переміщення на іншу дільницю в межах одного населеного пункту зі збереженням істотних умов праці не потребувала згоди позивача відповідно до вимог частини другої статті 32 КЗпП України, однак, оцінюючи дії позивача, якому в голос було зачитано розпорядження від 14 березня 2018 за № 135 «Про передачу основних засобів», від підписання якого останній відмовився, підприємство вірно сприйняло дії позивача, як такі, що вказують на його відмову від переведення до іншого цеху.

Суд не прийняв до уваги заяву позивача від 25 липня 2018 року, у якій він надавав згоду на переведення його до іншого цеху управління залізничного транспорту або на переведення до служби рухомого складу, оскільки така згода позивача надана вже після прийнятя наказу та розпорядження про зміну істотних умов праці, а питання переведення його до цеху залізничного транспорту по вивезенню гірничої маси з Ганнівського кар`єру вирішувалося ще у березні 2018 року та передувало прийняттю інших перелічених наказів.

Оскільки ОСОБА_1 був звільнений на підставі пункту 6 статті 36 КЗпП України, суд дійшов висновку, що в даному випадку норми статті 43 КЗпП України щодо попередньої згоди виборного органу (профспілкового представника), первинної профспілкової організації, членом якої є працівник, до позивача не застосовуються.

Стосовно посилань позивача та представника третіх осіб на пункти 3, 4 частини першої статті 247, частини другої статті 252 КЗпП України про те, що відповідач не погодив зміну істотних умов праці з виборним органом профспілкової організації на підприємстві, суд зазначив, що вказані норми регулюють загальний порядок оплати праці працівника та зміни умов трудового договору та не стосуються оплати праці та часу роботи працівника внаслідок зміни істотних умов праці на підприємстві.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Постановою Дніпровського апеляційного суду від 17 грудня 2019 року, з урахуванням додаткової постанови Дніпровського апеляційного суду від 23 грудня 2019 року, апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено.

Рішення Тернівського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 10 червня 2019 року скасовано та ухвалено нове рішення, яким позов ОСОБА_1 задоволено.

Поновлено ОСОБА_1 на посаді машиніста тепловоза на вивезенні руди цеху залізничного транспорту по вивезенню гірничої маси з Першотравневого кар`єру управління залізничного транспорту ПрАТ «ПівнГЗК».

Стягнуто з ПрАТ «ПівнГЗК» на користь ОСОБА_1 середній заробіток за весь час вимушеного прогулу в розмірі 315 665, 60 грн.

Вирішено питання розподілу судових витрат.

Постанова апеляційного суду мотивована тим, що суд першої інстанції залишив поза увагою той факт, що звільнення члена виборного органу профспілки без попередньої згоди на це виборного органу первинної профспілкової організації профспілки та вищестоящого органу цієї профспілки є порушенням вимог діючого трудового законодавства, а саме: частини третьої статті 41 Закону України «Про професійні спілки, їх права та гарантія діяльності» та частини третьої статті 252 КЗпП України, нормами яких встановлені додаткові гарантії для працівників, обраних до профспілкових органів, і застосовуються, крім дотримання загальних норм.

Апеляційним судом встановлено, що відповідач не звертався до вищестоящого органу профспілки, яким є керівник ДОО ВПС «Свобода Праці», для отримання попередньої згоди на звільнення позивача, тому висновок суду першої інстанції про дотримання відповідачем трудових прав позивача при його звільненні не ґрунтуються на законі. Наказ від 20 серпня 2018 року № 692 про припинення з позивачем трудового договору за пунктом 6 статті 36 КЗпП України в частині звільнення позивача винесено з порушенням норм чинного законодавства та підлягає скасуванню з поновленням ОСОБА_1 на роботі.

Вирішуючи вимоги позивача про стягнення середнього заробітку, суд апеляційної інстанції посилався на вимоги статті 235 КЗпП України та погодився з наданим розрахунком позивача, якій відповідає Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року № 100, та відповідачем не спростовано.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У січні 2020 року ПрАТ «ПівнГЗК» подало до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій просить оскаржуване судове рішення апеляційного суду скасувати, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, й залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду у складі судді Касаційного цивільного суду від 29 січня 2020 року касаційне провадження у вказаній справі відкрито та витребувано цивільну справу № 215/4255/18 із Тернівського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області.

У лютому 2020 року справа надійшла до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 11 вересня 2020 року справу призначено до розгляду у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга мотивована тим, що суд апеляційної інстанції дійшов помилкових висновків про наявність правових підстав для задоволення позову. Заявник вказував, що вимоги частини третьої статті 41 Закону України «Про професійні спілки, їх права та гарантія діяльності» та частини третьої статті 252 КЗпП України при звільненні позивача відповідачем було дотримано, ПрАТ «ПівнГЗК» звертався до ППО ВПС «Свобода Праці» про подання згоди на розірвання трудового договору з ОСОБА_1 . Листом від 16 серпня 2018 року № 11 профспілка повідомила відповідача про ненадання згоди на розірвання трудового договору із позивачем, однак, вказаний лист не містив жодних тверджень та доказів, які б в сукупності надавали право вважати їх обґрунтованими, тому 20 серпня 2018 року відповідач видав наказ № 692 про звільнення ОСОБА_1 на підставі пункту 6 частини статті 36 КЗпП України у зв`язку із відмовою від продовження роботи в змінених умовах праці.

Суд першої інстанції дійшов правильного висновку щодо дотримання відповідачем процедури та законності звільнення позивача, апеляційним судом безпідставно скасовано законне та обґрунтоване рішення суду першої інстанції.

Доводи особи, яка подала відзив на касаційну скаргу

У березні 2020 року ОСОБА_1 подав до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу, у якому зазначено, що касаційна скарга не підлягає задоволенню, у зв`язку з тим, що доводи скарги є безпідставними, а оскаржуване судове рішення апеляційного суду є мотивованим, законним й ґрунтується на належних та допустимих доказах, судом вірно застосовано норми матеріального та процесуального права щодо спірних правовідносин.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Судами встановлено, що ОСОБА_1 з 25 червня 1992 року працював ПрАТ «ПівнГЗК», займав посаду машиніста тепловоза на вивезенні руди цеху залізничного транспорту по вивезенню гірничої маси з Першотравневого кар`єру управління залізничного транспорту ПрАТ «ПівнГЗК» (а. с. 7, 11-13, т. 1).

Згідно довідки від 18 вересня 2018 року ОСОБА_1 у травні-серпні 2018 року був членом виборного профспілкового органу ПрАТ «ПівнГЗК» - виконкому ППО ВПС «Свобода Праці» ПрАТ «ПівнГЗК» (а. с. 5, т.1).

Довідкою від 18 вересня 2018 року підтверджено, що вищестоящою організацією по відношенню до ППО ВПС «Свобода Праці» ПрАТ «ПівнГЗК» є ДОО ВПС «Свобода Праці» (а .с. 21, т. 1).

Відповідно до заяв помічника машиніста ОСОБА_3 , машиніста ОСОБА_4 , машиніста ОСОБА_5 на ім`я голови ППО ВПС «Свобода Праці», тепловоз тривалий проміжок часу виконує роботи на Першотравневому кар`єрі (а. с. 8, 9, 10, т. 1).

Згідно акту від 28 березня 2018 року, складеного комісією відповідача, у зв`язку із передачею тепловоза госп. № 113-114 до цеху по вивозу гірничої маси з Ганнівського кар`єру, машиністу ОСОБА_1 , який закріплений за даним локомотивом, було запропоновано перейти разом із локомотивом до цеху по вивезенню гірничої маси Ганнівського кар`єру, але ОСОБА_1 від переходу відмовився (а .с. 63, т. 1).

Наказом від 24 травня 2018 року № 824 про зміни в організації виробництва та праці управління залізничного транспорту та зміну істотних умов праці встановлено, що бізнес-планом на червень 2018 року по управлінню залізничного транспорту передбачено зменшення видобутку і відвантаження руди з Першотравневого кар`єру. Проведено заміну застарілих тепловозів серії НОМЕР_1 на тепловози серії 2ТЕ116. Збільшення продуктивності тепловозів веде до зменшення потреби в рухомому складі на один локомотив, у зв`язку з чим розпорядженням по УЗТ від 14 березня 2018 року за №135 «Про передачу основних засобів» були передані 2 одиниці секцій тепловоза 2ТЕ10М госп. № 113-114 з цеху залізничного транспорту по вивезенню гірничої маси з Першотравневого кар`єру в цех залізничного транспорту по вивезенню гірничої маси з Ганнівського кар`єру. У зв`язку з передачею тепловоза 2ТЕ10М госп. № 113-114 з однієї структурної одиниці УЗДТ до іншої, працівникам, в тому числі і ОСОБА_1 , було запропоновано перевестись в цех залізничного транспорту по вивезенню гірничої маси з Ганнівського кар`єру. Працівники відмовились від переведення, тому виробничу бригаду тепловоза № 113-114 в кількості 8 чоловік було розформовано в цеху залізничного транспорту, що призвело до відсутності робочих міць для них та необхідності змін в організації виробництва та праці даного структурного підрозділу (а. с. 18-19, т. 1).

Розпорядженням від 01 червня 2018 року № 121-к встановлено, що бізнес-планом на червень 2018 по управлінню залізничного транспорту передбачено зменшення видобутку і відвантаження руди з Першотравневого кар`єру. Разом з тим простежується зростання продуктивності тепловозів цеху залізничного транспорту по вивезенню гірничої маси з Першотравневого кар`єру, пов`язане із заміною застарілих тепловозів серії 2ТЕ10М на тепловози серії 2ТЕ116, яким проведено ремонт в обсязі ТР-3. Збільшення продуктивності тепловозів веде до зменшення потреби в рухомому складі (починаючи з червня 2018 і в наступні місяці) на один локомотив, у зв`язку з чим розпорядженням по УЗТ від 14 березня 2018 року за № 135 «Про передачу основних засобів» були передані основні засоби в кількості 2-х одиниць секцій тепловоза 2Е10М госп. № 113-114 з цеху залізничного транспорту по вивезенню гірничої маси з Першотравневого кар`єру в цех залізничного транспорту по вивезенню гірничої маси з Ганнівського кар`єру. У зв`язку із передачею тепловоза з однієї структурної одиниці до іншої та відмови працівників локомотивної бригади від переведення, було зобов`язано змінити з 07 серпня 2018 року істотні мови праці працівникам управління залізничного транспорту шляхом зміни режиму роботи з двозмінного безперервного чотирьох бригадного на режим роботи - середа кожного тижня місяця і тривалістю роботи 2 години (а .с. 20, т. 1).

Згідно листа-ознайомлення, ОСОБА_1 04 червня 2018 року був ознайомлений з розпорядженням від 01 червня 2018 року № 121-к про зміну істотних умов праці, про що свідчить його підпис (а. с. 79, т. 1).

Із заяви від 25 липня 2018 року, поданої на ім`я генерального директора ПрАТ «ПівнГЗК», убачається, що ОСОБА_1 просив перевести його для роботи на іншому тепловозі, або у інший цех/управління залізничного транспорту/службу рухомого складу (тягові агрегати) цеху залізничного транспорту по вивезенню гірничої маси з Першотравневого кар`єру управління залізничного транспорту на посаду машиніста тягового агрегату (а. с. 14, т. 1).

Листом від 31 липня 2018 року відповідач звернувся до ППО ВПС «Свобода Праці» ПрАТ «ПівнГЗК» про надання попередньої згоди на розірвання трудового договору з ініціативи роботодавця з ОСОБА_1 (а. с. 22, т. 1).

У зв`язку з неотриманням від ППО ВПС «Свобода Праці» ПрАТ «ПівнГЗК» згоди на розірвання трудового договору з ОСОБА_1 , наказом від 03 серпня 2018 року № 1248 внесено зміни до пунктів 1, 3 наказу від 24 травня 2018 року № 824 про зміни в організації виробництва та праці; відтерміновано введення змін істотних умов праці до 20 серпня 2018 року (а. с.52-53, т. 1).

Також у зв`язку з неотриманням відповідачем від ППО ВПС «Свобода Праці» згоди на розірвання трудового договору з ОСОБА_1 , розпорядженням від 03 серпня 2018 року № 196-к внести зміни до пунктів 1, 2 розпорядження 01 червня 2018 року № 121-к із зазначенням дати початку зміни істотних умов праці з 20 серпня 2018 року (а. с. 54-55, т. 1).

Згідно акту від 10 серпня 2018 року, складеного працівниками відповідача, ОСОБА_1 , відмовився від ознайомлення з наказом про переведення на іншу роботу зі зміненими умовами праці (а. с. 56, т. 1).

Згідно акту від 10 серпня 2018 року, складеного працівниками відповідача, позивачу було зачитано лист-розпорядження від 03 серпня 2018 року № 196-к про внесення змін до розпорядження 01 червня 2018 року № 121-к та роз`яснено у зв`язку з чим відбулися такі зміни, але ОСОБА_1 відмовився поставити свій підпис про ознайомлення (т.1 ас.62).

Листом від 16 серпня 2018 року № 11 ППО ВПС «Свобода Праці» повідомила ПрАТ «ПівнГЗК» про прийняте рішення щодо ненадання згоди на розірвання трудового договору з ініціативи роботодавця з ОСОБА_1 (а. с. 23, т. 1).

Згідно виписки з протоколу від 16 серпня 2018 року № 16/08/18-1 засідання виконкому ППО ВПС «Свобода Праці» ПрАТ «ПівнГЗК» вирішено відмовити в наданні попередньої згоди на звільнення ОСОБА_1 . В обґрунтування відмови зазначено, що ПрАТ «ПівнГЗК» у порушення вимог частини другої статті 252 КЗпП України не звертався до виконкому ППО ВПС «Свобода Праці» для отримання попередньої згоди на зміну умов трудового договору та оплати праці ОСОБА_1 (зміну режиму роботи, розміру оплати праці), передбачені наказом від 24 травня 18 року № 824 та розпорядженням від 01 червня 2018 року № 12І-к; вказані наказ і розпорядження у порушення пунктів 3, 4 частини першої статті 247 КЗпП України не було погоджено з виборними органами первинних профспілкових організацій підприємства, отже, вони не можуть бути підставою для зміни істотних умов праці працівників та їх звільнення;подання на звільнення ОСОБА_1 не погоджено з вищестоящим виборним органом профспілки - керівником ДОО ВПС «Свобода Праці», що свідчить про порушення порядку звільнення ОСОБА_1 та унеможливлює надання згоди на його звільнення виконкомом ППО ВПС «Свобода Праці» ПрАТ «ПівнГЗК»; до подання не надано доказів відмови ОСОБА_1 на переведення в інший цех; виконком не вважав, що мають місце зміни в організації виробництва і праці, оскільки тепловоз 2ТЕ10М №113-І 14 фактично продовжує працювати в цеху залізничного транспорту по вивезенню гірничої маси з Першотравневого кар`єру, та вважав, що колишні істотні умови праці для позивача може бути збережено; встановлення режиму роботи - середа кожного місяця тижня і тривалістю по 2 години є фактично встановленням неповного робочого часу, неповного робочого дня та неповного робочого тижня, яке у відповідності до вимог статті 56 КЗпП України можливо лише на підставі угоди між працівником і власником, а за її відсутності запровадження неповного робочого часу для ОСОБА_1 є незаконним (а. с.136-137, т. 1).

Згідно довідки ПрАТ «ПівнГЗК» станом на 20 серпня 2018 року на вивезенні гірничої маси з Першотравневого кар`єру було задіяно 9 локомотивів, з Ганнівського кар`єру - 3 локомотиви, на вивезенні гірничої маси на «Хвостосховище» Ганнівського кар`єру - 2 локомотиви (а. с.145, т. 2).

Наказом від 20 серпня 2018 року № 692 ОСОБА_1 звільнено з посади машиніста тепловоза на вивезенні руди цеху залізничного транспорту по вивезенню гірничої маси з Першотравневого кар`єру управління залізничного транспорту ПрАТ «ПівнГЗК» на підставі пункту 6 статті 36 КЗпП України у зв`язку із відмовою від продовження роботи у зв`язку із зміною істотних умов праці (а. с. 213, т. 2).

2. Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Частиною третьою статті 3 ЦПК України передбачено, що провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Пунктом 2 Прикінцевих та перехідних положень Закону України від 15 січня 2020 року № 460-IX «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» передбачено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України (тут і далі в редакції до наведених змін) підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Касаційна скарга ПрАТ «ПівнГЗК» задоволенню не підлягає.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Згідно з вимогами частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Встановлено й це вбачається із матеріалів справи, що оскаржуване судове рішення ухвалено з дотриманням норм матеріального та процесуального права, а доводи касаційної скарги цих висновків не спростовують.

Відповідно до частини першої статті 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Відповідно до частини другої, шостої статті 43 Конституції України держава створює умови для повного здійснення громадянами права на працю, гарантує рівні можливості у виборі професії та роду трудової діяльності, реалізовує програми професійно-технічного навчання, підготовки і перепідготовки кадрів відповідно до суспільних потреб. Громадянам гарантується захист від незаконного звільнення.

Відповідно до положень статті 21 КЗпП України трудовий договір є угода між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов`язується виконувати роботу, визначену цією угодою, з підляганням внутрішньому трудовому розпорядкові, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов`язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін.

Згідно з частиною четвертою статті 32 КЗпП України, якщо колишні істотні умови праці не може бути збережено, а працівник не згоден на продовження роботи в нових умовах, то трудовий договір припиняється за пунктом 6 статті 36 цього Кодексу.

Згідно з пунктом 6 частини першої статті 36 КЗпП України підставами припинення трудового договору є відмова працівника від переведення на роботу в іншу місцевість разом з підприємством, установою, організацією, а також відмова від продовження роботи у зв`язку із зміною істотних умов праці.

Статтею 32 КЗпП України передбачено, що переведення на іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації, а також переведення на роботу на інше підприємство, в установу, організацію або в іншу місцевість, хоча б разом з підприємством, установою, організацією, допускається тільки за згодою працівника, за винятком випадків, передбачених у статті 33 цього Кодексу та в інших випадках, передбачених законодавством. Не вважається переведенням на іншу роботу і не потребує згоди працівника переміщення його на тому ж підприємстві, в установі, організації на інше робоче місце, в інший структурний підрозділ у тій же місцевості, доручення роботи на іншому механізмі або агрегаті у межах спеціальності, кваліфікації чи посади, обумовленої трудовим договором. Власник або уповноважений ним орган не має права переміщати працівника на роботу, протипоказану йому за станом здоров`я. У зв`язку із змінами в організації виробництва і праці допускається зміна істотних умов праці при продовженні роботи за тією ж спеціальністю, кваліфікацією чи посадою. Про зміну істотних умов праці - систем та розмірів оплати праці, пільг, режиму роботи, встановлення або скасування неповного робочого часу, суміщення професій, зміну розрядів і найменування посад та інших - працівник повинен бути повідомлений не пізніше ніж за два місяці. Якщо колишні істотні умови праці не може бути збережено, а працівник не згоден на продовження роботи в нових умовах, то трудовий договір припиняється за пунктом 6 статті 36 цього Кодексу.

Звільнення працівника на підставі пункту 6 частини першої статті 36 КЗпП України у зв`язку із його відмовою від продовження роботи, пов`язаною із зміною істотних умов праці, не можна відносити ні до звільнення працівника за його ініціативою, ні до звільнення працівника за ініціативою роботодавця. Зазначена підстава припинення трудового договору обумовлена відсутністю взаємного волевиявлення його сторін, недосягненням ними згоди щодо продовження дії трудового договору.

У відповідності до частини третьої статті 41 Закону України «Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності» звільнення членів виборного профспілкового органу підприємства, установи, організації (у тому числі структурних підрозділів), його керівників, профспілкового представника (там, де не обирається виборний орган профспілки), крім додержання загального порядку, допускається за наявності попередньої згоди виборного органу, членами якого вони є, а також вищестоящого виборного органу цієї профспілки (об`єднання профспілок).

Відповідно до пунктів 3, 4 частини першої статті 247 КЗпП України виборний орган первинної профспілкової організації на підприємстві, в установі, організації разом з власником або уповноваженим ним органом вирішує питання оплати праці працівників, форм і систем оплати праці, розцінок, тарифних сіток, схем посадових окладів, умов запровадження та розмірів надбавок, доплат, премій, винагород та інших заохочувальних, компенсаційних виплат; разом з власником або уповноваженим ним органом вирішує питання робочого часу і часу відпочинку, погоджує графіки змінності та надання відпусток, запровадження підсумованого обліку робочого часу, дає дозвіл на проведення надурочних робіт, робіт у вихідні дні тощо;

Відповідно до частин другої, третьої статті 252 КЗпП України зміна умов трудового договору, оплати праці, притягнення до дисциплінарної відповідальності працівників, які є членами виборних профспілкових органів, допускається лише за попередньою згодою виборного профспілкового органу, членами якого вони є. Звільнення членів виборного профспілкового органу підприємства, установи, організації (у тому числі структурних підрозділів), його керівників, профспілкового представника (там, де не обирається виборний орган професійної спілки), крім випадків додержання загального порядку, допускається за наявності попередньої згоди виборного органу, членами якого вони є, а також вищого виборного органу цієї професійної спілки (об`єднання професійних спілок).

Наведені вище норми закону встановлюють додаткові гарантії для працівників, обраних до профспілкових органів, і застосовуються, крім дотримання загальних норм.

Працівникам підприємств, установ, організацій, обраним до складу виборних профспілкових органів, гарантуються можливості для здійснення їх повноважень.

Зміна умов трудового договору, оплати праці, притягнення до дисциплінарної відповідальності працівників, які є членами виборних профспілкових органів, допускається лише за попередньою згодою виборного профспілкового органу, членами якого вони є.

Передбачена частиною третьою статті 252 КЗпП України й частиною третьою статті 41 Закону України «Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності» гарантія про обов`язкове отримання роботодавцем попередньої згоди виборного органу, а також вищого виборного органу первинної профспілкової організації на звільнення працівника, який є членом виборного органу первинної профспілкової організації підприємства, установи, організації, розповсюджується на випадки його звільнення на підставі пункту 6 частини першої статті 36 КЗпП України.

Такий висновок викладено у постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 18 травня 2020 року у справі № 761/11887/15-ц (провадження № 61-15506сво18).

Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції та ухвалюючи нове рішення про задоволення позовних вимог, апеляційний суд повно встановивши фактичні обставини справи, які мають суттєве значення для її вирішення, оцінивши докази у їх сукупності, обґрунтовано виходив із того, що відповідач у порушення вимог пунктів 3, 4 частини першої статті 247 КЗпП України, частини другої статті 252 КЗпП України не звертався до виконкому ППО ВПС «Свобода Праці» для отримання попередньої згоди на зміну умов трудового договору та оплати праці ОСОБА_1 (зміну режиму роботи, розміру оплати праці), передбачені наказом від 24 травня 18 року № 824 та розпорядженням від 01 червня 2018 року № 121-к, вказані наказ і розпорядження не було погоджено з виборними органами первинних профспілкових організацій підприємства, подання відповідача на звільнення ОСОБА_1 не погоджено з вищестоящим виборним органом профспілки - керівником ДОО ВПС «Свобода Праці», що свідчить про те, що звільнення ОСОБА_1 відбулось з порушення частини третьої статті 252 КЗпП України й частини третьої статті 41 Закону України «Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності».

За вказаних вище обставин суд апеляційної інстанції дійшов обґрунтованого висновку, що наказ від 20 серпня 2018 року № 692 про припинення трудового договору з ОСОБА_1 за пунктом 6 статті 36 КЗпП України в частині звільнення позивача винесено з порушенням норм чинного законодавства, тому підлягає скасуванню з поновленням ОСОБА_1 на посаді машиніста тепловоза на вивезенні руди цеху залізничного транспорту по вивезенню гірничої маси з Першотравневого кар`єру управління залізничного транспорту ПрАТ «ПівнГЗК».

Відповідно до частин першої, другої статті 235 КЗпП України в разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір.

При винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року, не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу.

Вимушений прогул - це час, протягом якого працівник з вини власника або уповноваженого ним органу був позбавлений можливості працювати.

Положення статті 235 КЗпП України встановлюють відповідальність роботодавця у вигляді стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу працівника з метою компенсації йому втрат від неотримання зарплати чи неможливості працевлаштування.

Основою для визначення загальної суми заробітку, що підлягає виплаті за час вимушеного прогулу, є середньоденна (середньогодинна) заробітна плата працівника, яка визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - календарних днів за цей період.

Вирішуючи вимоги позивача про стягнення з відповідача на користь позивача середнього заробітку, суд апеляційної інстанції погодився з наданим розрахунком позивача, якій відповідає Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року № 100, та відповідачем не спростовано.

Встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Це передбачено статтями 77 78 79 80 89 367 ЦПК України. Суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів (постанова Великої Палата Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц, провадження № 14-446цс18).

Порушень порядку надання та отримання доказів у суді апеляційної інстанції не встановлено, судом апеляційної інстанції зроблена належна оцінка доказів.

Доводи касаційної скарги не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи, а зводяться у значній мірі до переоцінки доказів у справі, що в силу статті 400 ЦПК України знаходиться поза межами повноважень суду касаційної інстанції. Підстави для скасування оскаржених судових рішень відсутні.

Відповідно до статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, судове рішення апеляційного суду - без змін, оскільки доводи касаційної скарги висновків суду не спростовують.

Щодо судових витрат

Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України суд касаційної інстанції вирішує питання про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.

Оскільки касаційну скаргу залишено без задоволення, підстави для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді першої та апеляційної інстанції, а також розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, відсутні.

Керуючись статтями 400 409 410 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу приватного акціонерного товариства «Північний гірничо-збагачувальний комбінат» залишити без задоволення.

Постанову Дніпровського апеляційного суду від 17 грудня 2019 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Є. В. Синельников

Судді: О. В. Білоконь

О. М. Осіян

Н. Ю. Сакара

В. В. Шипович