№ 215/6231/14-ц

Постанова

Іменем України

08 квітня 2020 року

м. Київ

справа № 215/6231/14-ц

провадження № 61-15152св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Кузнєцова В. О.,

суддів: Жданової В. С., Карпенко С. О., Стрільчука В. А. (суддя-доповідач), Тітова М. Ю.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - ОСОБА_2 ,

треті особи: Виконавчий комітет Криворізької міської ради, Виконавчий комітет Тернівської районної у місті ради,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_2 на рішення Тернівського районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області від 21 липня 2017 року у складі судді Демиденка Ю. Ю. та постанову Апеляційного суду Дніпропетровської області від 20 грудня 2017 року у складі колегії суддів: Барильської А. П., Бондар Я. М., Зубакової В. П.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог, заперечень на позов і судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій.

У жовтні 2014 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом, який уточнила у процесі розгляду справи, до ОСОБА_3 , третя особа - Виконавчий комітет Криворізької міської ради, про усунення перешкод в користуванні земельною ділянкою, встановлення земельного сервітуту, посилаючись на те, що вона є власником домоволодіння АДРЕСА_1 та користувачем земельної ділянки для обслуговування вказаного домоволодіння. Власником суміжної земельної ділянки загальною площею 599 кв. м та домоволодіння АДРЕСА_2 був ОСОБА_3 , який з порушенням меж самовільно переніс на 1 метр огорожу з металевої сітки зі своєї частини земельної ділянки на її ділянку. Також ОСОБА_3 самовільно встановив паркан (огорожу) з бетонних секцій та ворота перед своїм домоволодінням з боку проїзної частини по провулку Гірничорудному в місті Кривому Розі, чим порушив її право на користування водопровідним колодязем в місці загального користування. Враховуючи викладене, ОСОБА_1 просила:

- усунути перешкоди в користуванні земельною ділянкою, на якій розташоване її домоволодіння АДРЕСА_1 , та земельною ділянкою загального користування з водопровідним колодязем, що розташована з боку проїзної частини перед домоволодінням АДРЕСА_2 ;

- зобов`язати власника домоволодіння АДРЕСА_2 демонтувати самовільно встановлений перед його домоволодінням на проїзній частині загального користування паркан (огорожу) з бетонних секцій та ворота;

- зобов`язати власника домоволодіння АДРЕСА_2 демонтувати самовільно встановлену між домоволодіннями АДРЕСА_2 та АДРЕСА_1 огорожу з металевої сітки.

Представник ОСОБА_3 - ОСОБА_4 заперечила проти позову, посилаючись на те, що водопровідний колодязь розташований на земельній ділянці ОСОБА_3 і встановлений ним паркан не порушує прав позивача.

Ухвалою Тернівського районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області від 26 травня 2016 року, внесеною до журналу судового засідання, до участі у справі як третю особу залучено Виконавчий комітет Тернівської районної у місті ради.

У зв`язку з тим, що ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_3 помер, ухвалою Тернівського районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області від 05 липня 2017 року, внесеною до журналу судового засідання, відповідача замінено його правонаступником - ОСОБА_2 .

Рішенням Тернівського районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області від 21 липня 2017 року позов задоволено частково. Зобов`язано власника домоволодіння АДРЕСА_2 та земельної ділянки для обслуговування вказаного житлового будинку і господарчих будівель ОСОБА_2 демонтувати залізобетонний паркан довжиною 19 метрів із семи залізобетонних секцій із залізобетонними опорами висотою 1,6 метра з двостворчатими воротами з листової сталі висотою 2,37 метрів та інтегрованою хвірткою, самочинно встановлений на проїзній частині загального користування перед домоволодінням АДРЕСА_2 . В іншій частині позовних вимог відмовлено. Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 судовий збір в сумі 243,60 грн.

Рішення місцевого суду мотивоване тим, що ОСОБА_1 має право користуватися об`єктом благоустрою, яким є провулок, а встановлений паркан з воротами перед домоволодінням АДРЕСА_2 створює обмеження в доступі до колодязя, через який здійснюється водопостачання до її домоволодіння. Тому порушене право позивача підлягає захисту шляхом зобов`язання відповідача за власні кошти демонтувати паркан і ворота, розташовані на земельній ділянці загального користування, що розблокує таким чином доступ до колодязя. Огорожа з металевої сітки між домоволодіннями АДРЕСА_2 встановлена в межах земельної ділянки відповідача, що підтверджено висновком експертизи, тому право користування земельною ділянкою ОСОБА_1 , на якій розташоване її домоволодіння, не порушується.

Рішення суду першої інстанції в частині вирішення позовних вимог ОСОБА_1 про усунення перешкод в користуванні земельною ділянкою, на якій розташоване її домоволодіння АДРЕСА_1 , та зобов`язання власника домоволодіння АДРЕСА_2 демонтувати самовільно встановлену між домоволодіннями АДРЕСА_2 та АДРЕСА_1 огорожу з металевої сітки в апеляційному порядку не оскаржувалося.

Постановою Апеляційного суду Дніпропетровської області від 20 грудня 2017 року апеляційну скаргу представника ОСОБА_2 - ОСОБА_4 залишено без задоволення. Рішення Тернівського районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області від 21 липня 2017 року залишено без змін.

Судове рішення апеляційного суду мотивоване тим, що висновки місцевого суду по суті вирішеного спору є правильними, підтверджуються наявними у справі доказами, яким суд дав належну правову оцінку. Доводи апеляційної скарги не спростовують цих висновків і не свідчать про порушення судом норм матеріального та процесуального права.

Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги.

22 лютого 2018 року ОСОБА_2 подала до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права і порушення норм процесуального права, просила скасувати рішення Тернівського районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області від 21 липня 2017 року та постанову Апеляційного суду Дніпропетровської області від 20 грудня 2017року і передати справу на новий розгляд до суду першої інстанції.

Касаційна скарга ОСОБА_2 мотивована тим, що суди неповно з`ясували обставини справи, не дослідили в повному обсязі доказів та дійшли помилкового висновку про те, що паркан з воротами перед її домоволодінням встановлено на проїзній частині по провулку Гірничорудному в місті Кривому Розі. Крім того, суди не звернули уваги на те, що водопровідний колодязь знаходиться в межах її земельної ділянки і вона не чинить жодних перешкод позивачу в користуванні цим колодязем. Спірні паркан та ворота розташовані на земельній ділянці, яка є прибудинковою територією її домоволодіння, і треті особи, які брали участь у справі, не заявляли будь-яких вимог до неї щодо неправомірності користування цією земельною ділянкою.

Рух справи в суді касаційної інстанції.

Ухвалою Верховного Суду від 24 квітня 2018 року відкрито касаційне провадження в цій справі та витребувано її матеріали з Тернівського районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області.

10 травня 2018 року справа № 215/6231/14-ц надійшла до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 26 березня 2020 року справу призначено до судового розгляду.

Позиція Верховного Суду.

Згідно з частиною третьою статті 3 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

08 лютого 2020 року набрав чинності Закон України від 15 січня 2020 року № 460-IX «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ». Пунктом 2 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» цього Закону встановлено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України в редакції, чинній на час подання касаційної скарги, підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до частини першої статті 400 ЦПК України в редакції, чинній на час подання касаційної скарги, під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

За змістом частин першої-п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Відповідно до частини першої статті 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин;

Згідно з частиною першою статті 367, частиною першою статті 368 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими главою 1 розділу V ЦПК України.

Зазначеним вимогам закону оскаржуване судове рішення апеляційного суду не відповідає.

Судами встановлено, що на підставі свідоцтва про право на спадщину за законом від 08 серпня 2003 року, виданого Шостою Криворізькою державною нотаріальною конторою, та угоди про розподіл спадкового майна від 16 серпня 2003 року ОСОБА_1 є власником домоволодіння АДРЕСА_1 та користувачем земельної ділянки для обслуговування вказаного домоволодіння.

Власником суміжної земельної ділянки площею 0,0599 га та домоволодіння АДРЕСА_2 був ОСОБА_3 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 . Спадщину після його смерті в порядку спадкування за заповітом прийняла ОСОБА_5 .

В загальному користуванні сторін перебуває водопровідний колодязь, підключений до водопроводу Комунального підприємства «Кривбасводоканал», від якого здійснюється водопостачання домоволодінь АДРЕСА_2 АДРЕСА_1 АДРЕСА_1 колодязь збудований мешканцями вказаних домоволодінь і на балансі комунального підприємства не перебуває. (а.с.23)

Згідно з висновком судової оціночно-будівельної експертизи від 12 листопада 2015 року № 22-15 судовим експертом ОСОБА_6 було досліджено паркан з бетонних секцій та воротами домоволодіння АДРЕСА_2 і встановлено, що ворота та паркан в зазначеному стані перешкоджають вільному доступу до водопровідного колодязя, через який здійснюється постачання холодної води до домоволодіння АДРЕСА_1 . В результаті проведеного дослідження та вимірів також було встановлено, що люк водопровідного колодязя знаходиться на території земельної ділянки АДРЕСА_2 відповідно до державного акта на землю від 23 січня 2001 року № 14233 на ім`я ОСОБА_3 . Крім того, експертом було складено схему зазначеної земельної ділянки та зроблено висновок, що розташування огорожі з бетонних секцій та воріт перед вказаним домоволодінням не відповідає землевпорядній документації та державному акту.

Відповідно до частини першої статті 319 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд.

Згідно з частиною першою статті 321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Відповідно до статті 391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.

За змістом частини першої статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Аналіз наведених норм цивільного законодавства дає підстави для висновку про те, що в разі будь-яких обмежень у здійсненні права користування та розпорядження своїм майном власник має право вимагати усунення відповідних перешкод, в тому числі шляхом звернення до суду за захистом свого майнового права, зокрема з позовом про усунення перешкод у користуванні власністю.

Частинами другою, третьою статті 152 Земельного кодексу України (далі - ЗК України) передбачено, що власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків. Захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється шляхом відновлення стану земельної ділянки, який існував до порушення прав, і запобігання вчиненню дій, що порушують права або створюють небезпеку порушення прав.

Згідно з частинами першою-третьою статті 158 ЗК України земельні спори вирішуються судами, органами місцевого самоврядування та центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин. Виключно судом вирішуються земельні спори з приводу володіння, користування і розпорядження земельними ділянками, що перебувають у власності громадян і юридичних осіб, а також спори щодо розмежування територій сіл, селищ, міст, районів та областей. Органи місцевого самоврядування вирішують земельні спори у межах населених пунктів щодо меж земельних ділянок, що перебувають у власності і користуванні громадян, та додержання громадянами правил добросусідства, а також спори щодо розмежування меж районів у містах.

Самовільно зайняті земельні ділянки підлягають поверненню власникам землі або землекористувачам без відшкодування затрат, понесених за час незаконного користування ними. Приведення земельних ділянок у придатний для використання стан, включаючи знесення будинків, будівель і споруд, здійснюється за рахунок громадян або юридичних осіб, які самовільно зайняли земельні ділянки. Повернення самовільно зайнятих земельних ділянок провадиться за рішенням суду (стаття 212 ЗК України).

Відповідно до частин першої, другої статті 375 ЦК України власник земельної ділянки має право зводити на ній будівлі та споруди, створювати закриті водойми, здійснювати перебудову, а також дозволяти будівництво на своїй ділянці іншим особам. Власник земельної ділянки набуває право власності на зведені ним будівлі, споруди та інше нерухоме майно.

Житловий будинок, будівля, споруда, інше нерухоме майно вважаються самочинним будівництвом, якщо вони збудовані або будуються на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети, або без відповідного документа, який дає право виконувати будівельні роботи чи належно затвердженого проекту, або з істотними порушеннями будівельних норм і правил. Якщо власник (користувач) земельної ділянки заперечує проти визнання права власності на нерухоме майно за особою, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво на його земельній ділянці, або якщо це порушує права інших осіб, майно підлягає знесенню особою, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво, або за її рахунок. У разі істотного відхилення від проекту, що суперечить суспільним інтересам або порушує права інших осіб, істотного порушення будівельних норм і правил суд за позовом відповідного органу державної влади або органу місцевого самоврядування може постановити рішення, яким зобов`язати особу, яка здійснила (здійснює) будівництво, провести відповідну перебудову. (частини перша, четверта, сьома статті 376 ЦК України).

З урахуванням змісту зазначеної норми у поєднанні з положеннями статей 16 386 391 ЦК України позивачами за такими вимогами можуть бути відповідний орган державної влади або орган місцевого самоврядування та інші особи, право власності яких порушено самочинним будівництвом.

Отже, за змістом статті 376 ЦК України вимоги про знесення самочинного будівництва інші особи можуть заявляти за умови доведеності факту порушення прав цих осіб самочинною забудовою. Такий висновок узгоджується з нормами статей 3 15 16 ЦК України, статті 3 ЦПК України, згідно з якими кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

В той же час, частиною другою статті 386 ЦК України закріплений окремий превентивний (попереджувальний) спосіб захисту права власності, який на відміну від інших способів передбачає захист права власності у випадку, коли порушення права ще не відбулося, але є підстави вважати, що воно має статися. Зміст такого захисту полягає в тому, що у передбачених законом випадках з метою попередження порушення права власності застосовуються примусові заходи без покладення на нього юридичної відповідальності.

Таким чином, виходячи зі змісту частини другої статті 386 ЦК України, позов про превентивний захист права власності може бути пред`явлений власником, який має підстави передбачити можливість порушення свого права власності іншою особою.

Відповідно до частини першої статті 4, частини першої статті 13 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів. Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

З урахуванням цих норм правом на звернення до суду за захистом наділена особа в разі порушення (можливого порушення), невизнання або оспорювання саме її прав, свобод чи інтересів, а також у разі звернення до суду органів і осіб, яким надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб або державні та суспільні інтереси. Відтак суд повинен установити, чи були порушені (чи існує можливість порушення), не визнані або оспоренні права, свободи чи інтереси цих осіб, і залежно від установленого вирішити питання про задоволення позовних вимог або відмову в їх задоволенні.

Викладене узгоджується з правовою позицією, висловленою Верховним Судом України у постанові від 19 листопада 2014 року у справі № 6-180цс14.

Збудований об`єкт нерухомості може бути знесений особою, яка здійснила самочинне будівництво, або за її рахунок лише на підставі судового рішення у випадках, передбачених частинами четвертою та сьомою статті 376 ЦК України, а саме: якщо власник (користувач) земельної ділянки заперечує проти визнання права власності на нерухоме майно за особою, що здійснила (здійснює) самочинне будівництво на його земельній ділянці; якщо така забудова порушує права інших осіб; якщо проведення перебудови об`єкта є неможливим; особа, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво, відмовляється від проведення перебудови відповідно до прийнятого судом рішення.

Розглядаючи позови про знесення або перебудову самочинно збудованого об`єкта нерухомості відповідно до вимог статті 38 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» та положень частини сьомої статті 376 ЦК України, суди мають встановлювати, чи було видано особі, яка здійснила самочинне будівництво, припис про усунення порушень, чи можлива перебудова об`єкта та чи відмовляється ця особа від такої перебудови.

Знесення самочинного будівництва є крайньою мірою і можливе лише тоді, коли використано усі передбачені законодавством України заходи щодо реагування та притягнення винної особи до відповідальності.

Знесення нерухомості, збудованої з істотним відхиленням від проекту, що суперечить суспільним інтересам або порушує права інших осіб, з істотним порушенням будівельних норм і правил (у тому числі за відсутності проекту), допустиме лише за умови, якщо неможливо здійснити перебудову нерухомості відповідно до проекту або відповідно до норм і правил, визначених державними правилами та санітарними нормами, або якщо особа, яка здійснила (здійснює) будівництво, відмовляється від такої перебудови.

Отже, позивач зобов`язана була довести факт самочинності предмета спору, порушення її прав як власника суміжної земельної ділянки та обґрунтованості захисту її прав лише у такий спосіб, як знесення.

Така правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 24 липня 2019 року у справі № 369/8107/15-ц (провадження № 61-30914св18).

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги.

Залишаючи без змін рішення місцевого суду про часткове задоволення позовних вимог ОСОБА_1 та зобов`язання ОСОБА_2 демонтувати залізобетонний паркан з воротами перед домоволодінням АДРЕСА_2 , апеляційний суд виходив з того, що ці позовні вимоги є доведеними.

При цьому суд не обґрунтував належним чином своїх висновків та не спростував доводів відповідача про те, що залізобетонний паркан з воротами перед її домоволодінням не порушує прав позивача, оскільки споруджений на земельній ділянці, що не перебуває в загальному користуванні інших осіб, а належить територіальній громаді міста Кривого Рогу, яка не заявляла будь-яких вимог до неї щодо неправомірності користування цією земельною ділянкою. Апеляційний суд не перевірив аргументів ОСОБА_2 про неправильне встановлення судом першої інстанції обставин справи і не звернув уваги на те, що висновок судової оціночно-будівельної експертизи від 12 листопада 2015 року № 22-15 не містить посилання на розташування спірного паркану з воротами на проїзній частині загального користування.

Крім того, в акті від 07 квітня 2016 року комісії у складі уповноважених осіб Тернівської районної у місті ради та Комунального підприємства «Кривбасводоканал», який було надано представником відповідача та долучено до матеріалів справи в суді першої інстанції, зазначено, що оглядовий водопровідний колодязь розташовано на земельній ділянці, яка належить ОСОБА_3 , внутрішні стінки цього колодязя та оголовок знаходяться в межах зазначеної земельної ділянки.

Апеляційний суд не дослідив указані докази та не дав їм належної оцінки і не з`ясував, чи буде за таких обставин відновлене порушене право позивача в обраний нею і застосований судом спосіб, враховуючи, що навіть після знесення паркану колодязь повністю залишиться на земельній ділянці відповідача.

Як роз`яснив Пленум Верховного Суду України у пункті 11 постанови від 18 грудня 2009 року № 14 «Про судове рішення у цивільній справі», у мотивувальній частині рішення слід наводити дані про встановлені судом обставини, що мають значення для справи, їх юридичну оцінку та визначені відповідно до них правовідносини, а також оцінку всіх доказів, розрахунки, з яких суд виходив при задоволенні грошових та інших майнових вимог. Встановлюючи наявність або відсутність фактів, якими обґрунтовувалися вимоги чи заперечення, визнаючи одні та відхиляючи інші докази, суд має свої дії мотивувати та враховувати, що доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Отже, належним чином дослідити поданий стороною доказ, перевірити його, оцінити в сукупності та взаємозв`язку з іншими наявними у справі доказами, а у випадку незгоди з ним повністю чи частково - зазначити правові аргументи на його спростування - це процесуальний обов`язок суду.

Переглядаючи справу в апеляційному порядку, апеляційний суд не перевірив правильність встановлення судом першої інстанції обставин справи, що мають значення для вирішення спору, не дослідив належним чином зібраних доказів, у зв`язку з чим дійшов передчасного висновку про наявність правових підстав для задоволення позову.

У рішенні Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) у справі «Кузнєцов та інші проти Російської Федерації» зазначено, що одним із завдань вмотивованого рішення є продемонструвати сторонам, що вони були почуті, вмотивоване рішення дає можливість стороні апелювати проти нього, нарівні з можливістю перегляду рішення судом апеляційної інстанції. Така позиція є усталеною у практиці ЄСПЛ (рішення у справах «Серявін та інші проти України», «Проніна проти України») і з неї випливає, що ігнорування судом доречних аргументів сторони є порушенням статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Суд апеляційної інстанції не виклав у судовому рішенні в достатній мірі мотиви, на яких воно базується, адже право на захист може вважатися ефективним тільки тоді, якщо зауваження сторін насправді «заслухані», тобто належним чином судом вивчені усі їх доводи, орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (рішення ЄСПЛ у справах «Мала проти України»; «Суомінен проти Фінляндії»).

В силу вищенаведених положень статті 400 ЦПК України щодо меж розгляду справи касаційним судом Верховний Суд позбавлений можливості ухвалити нове рішення у цій справі, оскільки для його ухвалення необхідно встановити обставини, що не були встановлені в рішеннях судів попередніх інстанцій.

Відповідно до пункту 1 частини третьої, частини четвертої статті 411 ЦПК України в редакції, чинній на час подання касаційної скарги, підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є порушення норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази. Справа направляється на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, якщо порушення норм процесуального права допущені тільки цим судом. У всіх інших випадках справа направляється до суду першої інстанції.

Враховуючи, що внаслідок неналежного дослідження та оцінки зібраних доказів апеляційним судом не встановлені фактичні обставини, які мають значення для правильного вирішення справи, ухвалене ним судове рішення не може вважатися законним і обґрунтованим, а тому підлягає скасуванню з передачею справи на новий розгляд. Верховним Судом взято до уваги, що суд апеляційної інстанції не усунув порушень, допущених місцевим судом під час розгляду справи, а тому з метою процесуальної економії та з урахуванням визначених процесуальних законом повноважень апеляційного суду дійшов висновку, що справа підлягає направленню на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Верховним Судом враховано тривалий час розгляду судами вказаної справи, однак з метою дотримання принципів справедливості, добросовісності та розумності, що є загальними засадами цивільного законодавства (стаття 3 ЦК України), а також основоположних засад (принципів) цивільного судочинства (частина третя статті 2 ЦПК України), суд дійшов висновку про передачу справи на новий розгляд до апеляційного суду для повного, всебічного та об`єктивного дослідження і встановлення фактичних обставин, що мають важливе значення для правильного вирішення справи.

Під час нового розгляду суду належить врахувати викладене, розглянути справу в установлені законом розумні строки з додержанням вимог матеріального і процесуального права, дослідити та належним чином оцінити подані сторонами докази, дати правову оцінку доводам і запереченням сторін та ухвалити законне і справедливе судове рішення відповідно до встановлених обставин і вимог закону.

Керуючись статтями 400 409 411 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_2 задовольнити частково.

Постанову Апеляційного суду Дніпропетровської області від 20 грудня 2017 року скасувати, справу направити на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

ГоловуючийВ. О. Кузнєцов Судді:В. С. Жданова С. О. Карпенко В. А. Стрільчук М. Ю. Тітов