Постанова
Іменем України
17 листопада 2023 року
м. Київ
справа № 216/4127/23
провадження № 61-14213св23
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Крата В. І. (суддя-доповідач), Дундар І. О., Краснощокова Є. В.,
учасники справи:
заявник - ОСОБА_1 ,
заінтересовані особи: Центрально-Міський відділ державної реєстрації актів цивільного стану у місті Кривому Розі Криворізького району Дніпропетровської області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса), ОСОБА_2 ,
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу ОСОБА_1 , яка підписана адвокатом Морозовою Ольгою Сергіївною, на ухвалу Центрально-Міського районного суду міста Кривого Рогу від 27 червня 2023 року в складі судді: Бутенко М. В., та постанову Дніпровського апеляційного суду від 30 серпня 2023 рокув складі колегії суддів: Корчистої О. І., Агєєва О. В., Кішкіної І. В.,
Історія справи
Короткий зміст заяви
У червні 2023 року ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат Морозова О. С., звернувся з заявою, заінтересовані особи: Центрально-Міський відділ державної реєстрації актів цивільного стану у місті Кривому Розі Криворізького району Дніпропетровської області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса), ОСОБА_2 , в якій просив:
встановити факт неправильного запису в актовому записі про народження ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , № 621 від 25 квітня 1983 року, який вчинений Центрально-Міським відділом реєстрації актів цивільного стану, про національність його батька ОСОБА_1 ;
зобов`язати Центрально-Міський відділ державної реєстрації актів цивільного стану у місті Кривому Розі Криворізького району Дніпропетровської області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) внести зміни в актовий запис про народження ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , що зроблений 25 квітня 1983 року Центрально Міським відділом РАЦС міста Кривого Рогу, у графі національність батька: ОСОБА_1 з «українець» змінити на «німець»;
встановити факт, що ОСОБА_1 ,, який народився ІНФОРМАЦІЯ_2 у місті Кривому Розі Дніпропетровської області, громадянин України, за національністю (національним походженням) є німцем.
Короткий зміст судового рішення суду першої інстанції
Ухвалою Центрально-Міського районного суду міста Кривого Рогу від 27 червня 2023 року відмовлено у відкритті провадження в справі за заявою ОСОБА_1 , заінтересовані особи: Центрально-Міський відділ державної реєстрації актів цивільного стану у місті Кривому Розі Криворізького району Дніпропетровської області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса), ОСОБА_2 , про встановлення факту, що має юридичне значення.
Повернуто ОСОБА_1 , сплачений судовий збір в розмірі 536,80 грн.
Зобов`язано Головне Управління Державної казначейської служби України у Дніпропетровській області повернути ОСОБА_1 , сплачений судовий збір в розмірі 536,80 грн, згідно квитанції 32528798800007175721 від 22 червня 2023 року, проведену через «ТАСКОМБАНК».
Роз`яснено ОСОБА_1 право вирішувати спірні питання в досудовому порядку (в разі необхідності - в порядку КАС України).
Судове рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що:
відповідно до вимог частини другої статті 300 ЦК України та статті 11 Закону України «Про національні меншини» фізична особа має право на збереження своєї національної самобутності. Громадяни України мають право вільно обирати та відновлювати національність. На підставі Указу Президента України №70/99 від 27 січня 1999 року втратив чинність Указ Президента України від 31 грудня 1991 року «Про порядок зміни громадянами України національності», і з того часу в законодавстві України відсутні норми, які передбачають настання певних юридичних наслідків або набуття немайнових чи майнових прав в залежності від національності особи. В зв`язку з цим, факт належності особи до певної національності не може бути встановлений в судовому порядку, оскільки відповідно до положень статті315 ЦПК України не належить до юридичних фактів, від яких залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав фізичної особи;
у постанові Великої Палати Верховного Суду від 29 травня 2019 року. у справі №398/4017/18 зазначено, що у зв`язку з неможливістю встановлення в судовому порядку фактів щодо належності осіб до певної національності, справа не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства;
заявник не позбавлений права звернутися для вирішення питання про приналежність його до німецької національності до органів реєстрації актів цивільного стану як суб`єкта владних повноважень, з метою внесення змін до актового запису щодо його національності, а у разі відмови такого суб`єкта - оскаржити її в судовому порядку. Аналогічного висновку дійшов Верховний Суд в постанові від 01 лютого 2018 року у справі №760/19921/16-ц;
Відповідно до пункту 1 частини першої статті 186 ЦПК України суддя відмовляє у відкритті провадження у справі, якщо заява не підлягає розгляду в судах у порядку цивільного судочинства. Оскільки оскарження відмови органу реєстрації актів громадянського стану внести зміни до актового запису чи відновити актовий запис здійснюється у порядку адміністративного судочинства, у відкритті провадження в порядку цивільного судочинства належить відмовити.
Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції
Постановою Дніпровського апеляційного суду від 30 серпня 2023 року Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат Морозова О. С., задовольнити частково, ухвалу Центрально-Міського районного суду міста Кривогу Рогу Дніпропетровської області від 27 червня 2023 змінено, виклавши її мотивувальну частину в редакції цієї постанови.
Постанова апеляційного суду мотивована тим, що:
звертаючись до суду, заявник фактично просив встановити національність та внести таку інформацію в актовий запис про народження його сина;
відповідно частини першої статті 315 ЦПК наведено перелік фактів, справи про встановлення яких розглядаються судом. Хоч за змістом частини 2 цієї статті зазначений перелік не є вичерпним, проте, у судовому порядку можуть бути встановлені тільки ті факти, від яких залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав фізичних осіб (якщо законом не визначено іншого порядку їх встановлення);
чинним законодавством України не передбачено зазначення в актових записах цивільного стану та свідоцтвах органами державної реєстрації актів цивільного стану національності батьків дитини чи осіб, які вступають у шлюб. Тим самим забезпечується рівність усіх незалежно від національності чи етнічного походження, а також право особи вільно обирати та відновлювати національність, як це передбачено статтею 11 Закону України «Про національні меншини в Україні». Примушення громадян у будь-якій формі до відмови від своєї національності не допускається;
згідно статті 300 ЦК України особа має право на індивідуальність, на збереження своєї національної, культурної, релігійної, мовної самобутності, а також право на вільний вибір форм та способів прояву своєї індивідуальності, якщо вони не заборонені законом та не суперечать моральним засадам суспільства. Таке право підпадає під захист статті 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, яка передбачає, що кожна людина має право на повагу до її особистого і сімейного життя. Держава не може втручатися у здійснення цього права інакше ніж згідно із законом та у випадках, необхідних у демократичному суспільстві в інтересах національної і громадської безпеки. Відмова від фіксації національності в офіційних документах, що посвідчують особу, та актових записах цивільного стану і відповідних свідоцтвах органів державної реєстрації актів цивільного стану відповідає статті 24 Конституції України, яка гарантує рівність громадян, зокрема незалежно від етнічного походження, а також статті 11 Закону України «Про національні меншини в Україні». Отже, національна належність особи є актом її особистого самовизначення і жодним чином не впливає на публічно-правові відносини такої особи з державою. Фіксація факту національності особи в документі, що її посвідчує, чи в актових записах громадянського стану створила б перешкоду вільному обранню чи відновленню національності, оскільки поставила б таке обрання чи відновлення у залежність від рішення державного органу. Таких висновків дійшла Велика Палата Верховного Суду у постанові від 11 вересня 2019 року у справі № 810/2732/18 (К/9901/5276/19) (провадження № 11-381апп19) вказавши, що у зв`язку з неможливістю встановлення в судовому порядку фактів щодо належності осіб до певної національності спір не підлягає розгляду не лише в порядку адміністративного судочинства, а й у судовому порядку взагалі;
схожих за змістом висновків Велика Палата Верховного Суду дійшла у постанові від 29 травня 2019 року у справі № 398/4017/18 (провадження № 14-215цс19), а також Верховний Суд постановах від 30 січня 2020 року у справі № 754/7901/19 (провадження № 61-16791св19), від 18 березня 2020 року у справі № 761/36561/19 (провадження № 61-21818св19), від 03 листопада 2021 року у справі № 759/13784/19 (провадження № 61-1024св20);
отже, у зв`язку з неможливістю встановлення в судовому порядку фактів щодо належності осіб до певної національності та внесення запису про національність певної особи, питання, порушене заявником у поданій до суду заяві не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства, а і судовому розгляду взагалі.
відповідно до частини четвертої статті 376 ЦПК України зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частин. Враховуючи наведене, ухвала Центрально-Міського районного суду міста Кривогу Рогу Дніпропетровської області від 27 червня 2023 року підлягає зміні, з викладенням її мотивувальної частини в редакції цієї постанови.
Аргументи учасників справи
30 вересня 2023 року ОСОБА_1 засобами поштового зв`язку подав касаційну скаргу, яка підписана адвокатом Морозовою О. С., на ухвалу Центрально-Міського районного суду міста Кривого Рогу від 27 червня 2023 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 30 серпня 2023 року, в якій просив:
оскаржені судові рішення скасувати;
передати справу на новий розгляд.
Касаційна скарга мотивована тим, що:
заявник звернувся до суду первинно з відповідною заявою про встановлення перш за все факту неправильного запису в акті про народження, а вже як наслідок встановлення факту національності заявника, однак суд першої інстанції прийняв до уваги виключно дані про факт національності, не аргументувавши жодним чином наявність неправильних даних про його національність у свідоцтві про народження сина заявника, запис який вчинений органами РАЦС щодо заявника. Аналогічно, суд апеляційної інстанції відмовляючи у відкритті провадження взагалі нічого не аргументує щодо «встановлення факту неправильного запису в акті про народження», чим повністю не приймає до уваги позицію заявника та документи надані на підтвердження відповідних обставин. З наведеного вбачається, що у випадку відсутності в нормативних актах держави вимоги про обов`язкову наявність даних про національність в актових записах, то суди першої та апеляційної інстанції мали відкрити провадження, дослідити обставини справи та частково задовольнити вимоги заявника, а саме встановити факт неправильного запису в актовому записі про народження ОСОБА_2 в частині наявності даних про національність батька (заявника по справі) ОСОБА_1 , а вже в іншій частині відмовити;
суди взагалі не врахували, що їх відмова у відкритті провадження по цій справі спричинила порушення норм законодавства, на підставі яких суди і відмовили заявнику. Зокрема суди обох попередніх інстанцій посилаються на відсутність в нормах чинного законодавства вимоги вносити дані про національність особи до актових записів, в тому числі і до актового запису про народження, у той час у сина заявника в актовому записі про його народження наявна інформація про національність його батька;
у свідоцтві про народження заявника, у відомостях щодо його батьків вказано наступне: «Батько» заявника - ОСОБА_3 , національність - німець; «мати» заявника - ОСОБА_4 , національність-українка. У витязі з Державного реєстру актів цивільного стану громадян про державну реєстрацію шлюбу із зазначенням відомостей про другого подружжя вбачається, що батьки заявника уклали шлюб 27 листопада 1958 року та в інформації про національність батька заявника - ОСОБА_5 , чітко визначено його національність як «німець». Приймаючи вказане до уваги, заявник - за своєю національністю є «німцем». Намагаючись віднайти своє коріння та вивчаючи наявні в нього документи останній помітив, що у свідоцтві про народження його дитини - ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , дані про нього як про батька в графі «національність» зазначено «українець». Приймаючи до уваги, що ОСОБА_1 має німецьке коріння (оскільки рід його батька походить з Німеччини, що підтверджується національністю батька), він є «німцем», однак з незрозумілих причин в актовому записі про народження його сина зазначені дані про його національність не «німець» а «українець». Тобто факт наявності в актовому записі про народження сина заявника некоректних даних про заявника, спричинило порушення прав заявника та породили для нього несприятливі наслідки. У тому випадку, якщо у свідоцтві про народження сина заявника, як на те посилаються суди першої та апеляційної інстанції (а саме вказують про відсутність даних про національність в державних актах), взагалі були б відсутні дані про «національність», тоді жодних питань би у заявника не виникало, а оскільки саме в актовому записі наявна інформація про національність батьків, то це і обумовило звернення до суду. Зважаючи на некоректні записи в свідоцтві про народження, а отже і в актових записах про народження сина заявника, заявникові треба встановити саме факт неправильного запису в актовому записі про народження. Проте суди взагалі не прийняли до уваги наслідки, які має для заявника помилка у вигляді неправильного запису в свідоцтві про народження сина, мотивуючи свою відмову виключно аргументами щодо «національності», та повністю не беручи до уваги помилки в актовому записі, зокрема щодо взагалі наявності графи національності батька;
встановлення факту неправильного запису про національність заявника в актовому записі про народження сина заявника, має важливе значення для реалізації заявником особистих немайнових прав, тому виходячи з положень статті 300 ЦК України, а також статті 13 Закону України «Про національні меншини в Україні», про те, що громадяни, які належать до національних меншин, вільні у виборі обсягу і форм здійснення прав, що надаються їм чинним законодавством і реалізують їх особисто, а також через відповідні державні органи та створюють громадські об`єднання, вважаємо вимоги заявника обґрунтованими.
Рух справи
Ухвалою Верховного Суду від 13 жовтня 2023 року відкрито касаційне провадження у справі.
16 листопада 2023 року справа передана судді-доповідачу Крату В. І.
Межі та підстави касаційного перегляду
Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).
В ухвалі про відкриття касаційного провадження зазначаються підстава (підстави) відкриття касаційного провадження (частина восьма статті 394 ЦПК України).
В ухвалі Верховного Суду від 13 жовтня 2023 рокузазначено, що наведені в касаційній скарзі доводи містять підстави, передбачені частиною другою статті 389 ЦПК України, для відкриття касаційного провадження.
Позиція Верховного Суду
Касаційний суд відхиляє аргументи, які викладені в касаційній скарзі, з таких мотивів.
Суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства (частина перша статті 19 ЦПК України).
Суддя відмовляє у відкритті провадження у справі, якщо заява не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства (пункт 1 частини першої статті 186 ЦПК України).
Окреме провадження - це вид непозовного цивільного судочинства, в порядку якого розглядаються цивільні справи про підтвердження наявності або відсутності юридичних фактів, що мають значення для охорони прав, свобод та інтересів особи або створення умов здійснення нею особистих немайнових чи майнових прав або підтвердження наявності чи відсутності неоспорюваних прав (частина перша статті 293 ЦПК України).
Суд розглядає справи про встановлення факту: 1) родинних відносин між фізичними особами; 2) перебування фізичної особи на утриманні; 3) каліцтва, якщо це потрібно для призначення пенсії або одержання допомоги по загальнообов`язковому державному соціальному страхуванню; 4) реєстрації шлюбу, розірвання шлюбу, усиновлення; 5) проживання однією сім`єю чоловіка та жінки без шлюбу; 6) належності правовстановлюючих документів особі, прізвище, ім`я, по батькові, місце і час народження якої, що зазначені в документі, не збігаються з прізвищем, ім`ям, по батькові, місцем і часом народження цієї особи, зазначеним у свідоцтві про народження або в паспорті; 7) народження особи в певний час у разі неможливості реєстрації органом державної реєстрації актів цивільного стану факту народження; 8) смерті особи в певний час у разі неможливості реєстрації органом державної реєстрації актів цивільного стану факту смерті; 9) смерті особи, яка пропала безвісти за обставин, що загрожували їй смертю або дають підстави вважати її загиблою від певного нещасного випадку внаслідок надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру (частина перша статті 315 ЦПК України).
У судовому порядку можуть бути встановлені також інші факти, від яких залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав фізичних осіб, якщо законом не визначено іншого порядку їх встановлення (частина друга статті 315 ЦПК України).
Актами цивільного стану є народження фізичної особи, встановлення її походження, набуття громадянства, вихід з громадянства та його втрата, досягнення відповідного віку, надання повної цивільної дієздатності, обмеження цивільної дієздатності, визнання особи недієздатною, шлюб, розірвання шлюбу, усиновлення, позбавлення та поновлення батьківських прав, зміна імені, інвалідність, смерть тощо. Державній реєстрації підлягають народження фізичної особи та її походження, громадянство, шлюб, розірвання шлюбу у випадках, передбачених законом, зміна імені, смерть (частини друга та третя статті 49 ЦК України).
Фізична особа має право на індивідуальність. Фізична особа має право на збереження своєї національної, культурної, релігійної, мовної самобутності, а також право на вільний вибір форм та способів прояву своєї індивідуальності, якщо вони не заборонені законом та не суперечать моральним засадам суспільства (стаття 300 ЦК України).
Внесення змін до актового запису цивільного стану проводиться відповідним органом державної реєстрації актів цивільного стану за наявності достатніх підстав. За наслідками перевірки зібраних документів орган державної реєстрації актів цивільного стану складає обґрунтований висновок про внесення змін до актового запису цивільного стану або про відмову в цьому. У разі відмови у внесенні змін до актового запису цивільного стану у висновку вказуються причини відмови та зазначається про можливість її оскарження в судовому порядку (частина перша статті 22 Закону України «Про державну реєстрацію актів цивільного стану»).
При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).
У постанові Великої Палати Верховного Суду 29 травня 2019 року у справі № 398/4017/18 (провадження № 14-215цс19) зазначено, що
«питання зміни національності громадянами України регулювалося Указом Президента України 31 грудня 1991 року № 24 «Про порядок зміни громадянами України національності» від, відповідно до якого національність могла бути змінена особами, які при досягненні 16-річного віку та одержанні паспорта прийняли національність одного з батьків та бажали змінити її відповідно до національності другого з батьків. Зміна національності провадилася відділом внутрішніх справ виконавчого комітету районної, міської, районної у місті ради народних депутатів за місцем проживання заявника. Зміна національності допускалася також і щодо осіб, які обрали національність до прийняття цього Указу. Вказаний Указ втратив чинність на підставі Указу Президента України від 27 січня 1999 року № 70/99.
Чинним законодавством України не передбачено зазначення в актових записах цивільного стану та свідоцтвах про ДРАЦС національності батьків дитини чи осіб, які вступають у шлюб. Тим самим забезпечується рівність усіх незалежно від національності чи етнічного походження, а також право особи вільно обирати та відновлювати національність, як це передбачено статтею 11 Закону України «Про національні меншини в Україні». Примушення громадян у будь-якій формі до відмови від своєї національності не допускається.
Згідно зі статтею 300 ЦК України особа має право на індивідуальність, на збереження своєї національної, культурної, релігійної, мовної самобутності, а також право на вільний вибір форм та способів прояву своєї індивідуальності, якщо вони не заборонені законом та не суперечать моральним засадам суспільства. Таке право підпадає під захист статті 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, яка передбачає, що кожна людина має право на повагу до її особистого і сімейного життя. Держава не може втручатися у здійснення цього права інакше ніж згідно із законом та у випадках, необхідних у демократичному суспільстві в інтересах національної і громадської безпеки.
Стаття 11 Конституції України передбачає, що держава сприяє як консолідації та розвиткові української нації, її історичної свідомості, традицій і культури, так і розвиткові етнічної, культурної, мовної та релігійної самобутності національних меншин в Україні.
Згідно зі статтею 3 Рамкової конвенції про захист національних меншин (ратифікована Законом України від 9 грудня 1997 року № 703/97-ВР) кожна особа, яка належить до національної меншини, має право вільно вирішувати, вважатися їй чи не вважатися такою, і таке рішення або здійснення прав у зв`язку з ним не повинно зашкоджувати такій особі.
Відмова від фіксації національності в офіційних документах, що посвідчують особу, та актових записах цивільного стану і відповідних свідоцтвах про ДРАЦС повністю відповідає статті 24 Конституції України, яка гарантує рівність громадян, зокрема, незалежно від етнічного походження, а також статті 11 Закону «Про національні меншини в Україні». Національна належність особи, таким чином, є актом її особистого самовизначення і жодним чином не впливає на публічно-правові відносини такої особи з державою. Фіксація факту національності особи в документі, що її посвідчує, чи в актових записах громадянського стану створила б перешкоду вільному обранню чи відновленню національності, оскільки поставила б таке обрання чи відновлення у залежність від рішення державного органу.
За таких обставин суди попередніх інстанцій дійшли правильного висновку про те, що справа не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства у зв`язку з неможливістю встановлення в судовому порядку фактів щодо належності осіб до певної національності».
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 11 вересня 2019 року в справі № 810/2732/18 (провадження № 11-381апп19) вказано, що:
«19. З матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_1 , звертаючись із заявою до Миронівського районного відділу державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції у Київській області, мав на меті внести зміни до актового запису про народження, зазначивши національність матері «німка», та актового запису про шлюб, зазначивши національність чоловіка « німець», у задоволенні якої позивачу було відмовлено.
22. При цьому Велика Палата Верховного Суду вважає, що поняття «спір, який не підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства» в цьому випадку слід тлумачити в більш широкому значенні, тобто як поняття, що стосується тих спорів, які не підлягають розгляду в порядку адміністративного судочинства, а також тих, які взагалі не підлягають судовому розгляду, з огляду на таке.
30. У частині першій статті 315 ЦПК наведено перелік фактів, справи про встановлення яких розглядаються судом. Хоч за змістом частини другої цієї статті зазначений перелік не є вичерпним, проте у судовому порядку можуть бути встановлені тільки ті факти, від яких залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав фізичних осіб (якщо законом не визначено іншого порядку їх встановлення).
31. Відповідно до статті 11 Конституції України держава сприяє консолідації та розвиткові української нації, її історичної свідомості, традицій і культури, а також розвиткові етнічної, культурної, мовної та релігійної самобутності всіх корінних народів і національних меншин України.
32. При цьому чинним законодавством України не передбачено зазначення в актових записах цивільного стану та свідоцтвах органами державної реєстрації актів цивільного стану національності батьків дитини чи осіб, які вступають у шлюб. Тим самим забезпечується рівність усіх незалежно від національності чи етнічного походження, а також право особи вільно обирати та відновлювати національність, як це передбачено статтею 11 Закону України «Про національні меншини в Україні». Примушення громадян у будь-якій формі до відмови від своєї національності не допускається.
34. Відмова від фіксації національності в офіційних документах, що посвідчують особу, та актових записах цивільного стану і відповідних свідоцтвах органів державної реєстрації актів цивільного стану відповідає статті 24 Конституції України, яка гарантує рівність громадян, зокрема незалежно від етнічного походження, а також статті 11 Закону України «Про національні меншини в Україні».
35. Отже, національна належність особи є актом її особистого самовизначення і жодним чином не впливає на публічно-правові відносини такої особи з державою. Фіксація факту національності особи в документі, що її посвідчує, чи в актових записах громадянського стану створила б перешкоду вільному обранню чи відновленню національності, оскільки поставила б таке обрання чи відновлення у залежність від рішення державного органу.
36. Аналогічну правову позицію Велика Палата Верховного Суду висловила, зокрема, в постанові від 29 травня 2019 року у справі № 398/4017/18.
37. Таким чином, у зв`язку з неможливістю встановлення в судовому порядку фактів щодо належності осіб до певної національності цей спір не підлягає розгляду не лише в порядку адміністративного судочинства, а й у судовому порядку взагалі».
У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 14 березня 2023 року в справі № 216/1899/22 (провадження № 61-13225 св 22) вказано, що:
«звертаючись до суду з указаним позовом, ОСОБА_1 просив суд встановити факт неправильності записів щодо національності в актових записах цивільного стану та внести відповідні зміни, а саме: встановити факт неправильності запису про національність його матері в актовому записі про його народження та внести відповідні зміни, а також встановити факт неправильності запису про його національність в актовому записі про народження його доньки та внести відповідні зміни.
Згідно зі статтею 300 ЦК України особа має право на індивідуальність, на збереження своєї національної, культурної, релігійної, мовної самобутності, а також право на вільний вибір форм та способів прояву своєї індивідуальності, якщо вони не заборонені законом та не суперечать моральним засадам суспільства. Таке право підпадає під захист статті 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, яка передбачає, що кожна людина має право на повагу до її особистого і сімейного життя. Держава не може втручатися у здійснення цього права інакше ніж згідно із законом та у випадках, необхідних у демократичному суспільстві в інтересах національної і громадської безпеки.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 11 вересня 2019 року у справі № 810/2732/18, провадження № 11-381апп19 зроблено висновок, що «відмова від фіксації національності в офіційних документах, що посвідчують особу, та актових записах цивільного стану і відповідних свідоцтвах органів державної реєстрації актів цивільного стану відповідає статті 24 Конституції України, яка гарантує рівність громадян, зокрема незалежно від етнічного походження, а також статті 11 Закону України «Про національні меншини в Україні». Отже, національна належність особи є актом її особистого самовизначення і жодним чином не впливає на публічно-правові відносини такої особи з державою. Фіксація факту національності особи в документі, що її посвідчує, чи в актових записах громадянського стану створила б перешкоду вільному обранню чи відновленню національності, оскільки поставила б таке обрання чи відновлення у залежність від рішення державного органу» (пункти 34, 35).
Зазначене узгоджується з правовою позицією, викладеною Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 29 травня 2019 року у справі № 398/4017/18, провадження № 14-215цс19 та неодноразово підтриманою Верховним Судому постановах: від 30 січня 2020 року у справі № 754/7901/19 (провадження № 61-16791св19), від 18 березня 2020 року у справі № 761/36561/19 (провадження № 61-21818св19), від 03 листопада 2021 року у справі № 759/13784/19 (провадження № 61-1024св20), від 30 березня 2022 року у справі № 458/1176/20 (провадження № 61-15907св21). Указане свідчить про сталість практики з розгляду подібних справ.
ОСОБА_1 , звертаючись до суду з указаним позовом, фактично просив встановити його національність та національність його матері, а також внести відповідні зміни в актові записи цивільного стану. За таких обставин, суди попередніх інстанцій дійшли правильного висновку, що справа не підлягає розгляду не лише в порядку цивільного судочинства, а й судовому розгляду взагалі, у зв`язку з неможливістю встановлення в судовому порядку фактів щодо належності осіб до певної національності, а тому обґрунтовано закрили провадження у справі на підставі пункту 1 частини першої статті 255 ЦПК України».
У справі, що переглядається: апеляційний суд встановив, що при зверненні до суду, заявник фактично просив встановити національність та внести таку інформацію в актовий запис про народження його сина. За таких обставин, апеляційний суд зробив обґрунтований висновок, що ця справа не підлягає розгляду не лише в порядку цивільного судочинства, а й судовому розгляду взагалі, у зв`язку з неможливістю встановлення в судовому порядку фактів щодо належності осіб до певної національності. Як наслідок апеляційний суд зробив правильний висновок про зміну мотивувальної частини судового рішення суду першої інстанції.
Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань (частина друга статті 410 ЦПК України).
Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
Доводи касаційної скарги не дають підстав для висновку, що ухвала суду першої інстанції в незміненій апеляційним судом частині та постанова апеляційного суду прийняті без дотримання норм матеріального та процесуального права. У зв`язку із наведеним, касаційний суд вважає, що касаційну скаргу належить залишити без задоволення; ухвалу суду першої інстанції в незміненій апеляційним судом частині та постанову апеляційного суду - без змін, а тому судовий збір за подання касаційної скарги покладається на особу, яка її подала.
Керуючись статтями 400 401 406 409 410 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду,
ПОСТАНОВИВ:
Касаційну скаргу ОСОБА_1 , яка підписана адвокатом Морозовою Ольгою Сергіївною, залишити без задоволення.
Ухвалу Центрально-Міського районного суду міста Кривого Рогу від 27 червня 2023 року в незміненій апеляційним судом частині та постанову Дніпровського апеляційного суду від 30 серпня 2023 рокузалишити без змін.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Судді: В. І. Крат
І. О. Дундар
Є. В. Краснощоков