№ 219/1304/16-ц

Постанова

Іменем України

22 вересня 2021 року

м. Київ

справа № 219/1304/16-ц

провадження № 61-19322св20

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Бурлакова С. Ю. (суддя-доповідач), Коротуна В. М., Червинської М. Є.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - Акціонерне товариство «Українська залізниця»,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Донецького апеляційного суду від 09 грудня 2020 року в складі колегії суддів: Новікової Г. В., Гапонова А. В., Никифоряка Л. П.,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Донецького апеляційного суду від 09 грудня 2020 року у складі суддів:

Новікової Г. В., Гапонова А. В., Никифоряка Л. П.,

ВСТАНОВИВ:

1. Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У лютому 2016 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Акціонерного товариства «Українська залізниця» (далі - АТ «Українська залізниця») про відшкодування шкоди, завданої внаслідок дії джерела підвищеної небезпеки.

Обґрунтовуючи позов вказував, що з 13 березня 1991 року до 31 березня

1992 року він працював на Часівоярському дослідно-експериментальному заводі гаражного обладнання.

02 вересня 1991 року о 16 год. 45 хв. він повертався з роботи та переходив через залізничну колію станції Часів-Яр в момент руху маневрового составу групою маневрового складу з 14 вагонів по колії № 8 в місці перехідного настилу. Він намагався перейти колію під другим вагоном з хвоста маневрового составу.

В результаті мимовільного руху залізничний вагон здійснив наїзд на його ліву нижню кінцівку, що спричинило травму ноги.

06 вересня 1991 року комісією від залізничної станції Часів-Яр складений акт службового розслідування нещасного випадку з громадянами на залізничних шляхах, в якому зазначено, що причиною нещасного випадку стало порушення ним техніки безпеки через спробу перейти через залізничну колію під вагоном.

Просив відшкодувати завдану йому моральну шкоду.

Уточнивши у липні 2016 року позовні вимоги, ОСОБА_1 просив стягнути

з відповідача заборгованість із виплат компенсації втрати частини заробітку

у зв`язку з каліцтвом та відшкодувати моральну шкоду, завдану каліцтвом,

у розмірі 50 000 грн.

Уточнивши позовні вимоги у жовтні 2018 року, просив стягнути з відповідача

на його користь заборгованість з виплат втрати частини заробітку у зв`язку

з каліцтвом за період з 01 лютого 2013 року до 30 вересня 2018 року в розмірі 400 845,04 грн, а також зобов`язати ПАТ «Укрзалізниця» виплачувати йому щомісяця грошову компенсацію втрати частини заробітку у зв`язку з каліцтвом

у розмірі 7 446,00 грн.

Ухвалою Артемівського міськрайонного суду Донецької області від 07 березня 2019 року позовні вимоги в частині відшкодування моральної шкоди за заявою позивача залишені без розгляду.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Артемівського міськрайонного суду Донецької області від 07 березня 2019 року позовні вимоги задоволено.

Стягнуто з АТ «Українська залізниця» (ухвалою від 07 березня 2019 року відповідачів ПАТ «Укрзалізниця» та ДП «Південна Залізниця» змінено

на АТ «Українська залізниця») на користь ОСОБА_1 заборгованість

із втраченого заробітку у зв`язку з каліцтвом за період з 01 лютого 2013 року

до 30 вересня 2018 року в розмірі 400 845,04 грн та щомісячні платежі в розмірі 7 446,00 грн, починаючи з 01 жовтня 2018 року довічно.

Ухвалюючи рішення про задоволення позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що згідно з висновками судово-медичної експертизи, проведеної за рішенням суду, втрата професійної працездатності позивача у зв`язку

з каліцтвом становить 40 %.

Нещасний випадок з позивачем стався у 1991 році, однак суд першої інстанції вважав, що до спірних правовідносин слід застосовувати положення Цивільного Кодексу України (далі - ЦК України), який набув чинності з 1 січня 2004 року, оскільки правовідносини, що виникли до набрання цим кодексом чинності продовжують існувати після набрання ним чинності, та застосував частину першу статті 1197, частину третю статті 1195 т а статтю 1208 ЦК України.

Короткий зміст рішення суду апеляційної інстанції

Постановою Донецького апеляційного суду від 09 грудня 2020 року рішення суду першої інстанції скасовано, прийнято нову постанову про часткове задоволення позову.

Стягнуто з АТ «Українська залізниця» на користь ОСОБА_1 у рахунок відшкодування шкоди, спричиненої ушкодженням здоров`я, яке сталося

02 вересня 1991 року, за період з 15 липня 2016 року до 07 березня 2019 року 478,64 грн.

Стягнуто з АТ «Українська залізниця» на користь ОСОБА_1 у рахунок відшкодування шкоди, спричиненої ушкодженням здоров`я, яке сталося

02 вересня 1991 року, по 11,70 грн щомісячно, починаючи з 08 березня 2019 року до зміни обставин, з якими пов`язаний розрахунок відшкодування шкоди.

У задоволенні решти позову відмовлено.

Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Апеляційний суд погодився з висновком суду першої про те, що позивач мав право на відшкодування втраченого заробітку в результаті ушкодження здоров`я, спричиненого джерелом підвищеної небезпеки, і організація, діяльність якої пов`язана з підвищеною небезпекою для оточення, зобов`язана відшкодувати таку шкоду, а відповідач не довів, що шкода, заподіяна джерелом підвищеної небезпеки, виникла внаслідок непереборної сили або умислу потерпілого. При цьому застосував норми статей 440 441 450 455 ЦК УРСР.

Апеляційний суд виходив з того, що ОСОБА_1 лише у липні 2016 році вперше звернувся до суду з позовом про розрахунок та стягнення з відповідача втраченого заробітку у зв`язку з нещасним випадком, який стався з ним

02 вересня 1991 року, отже позовні вимоги підлягають задоволенню

за загальними правилами з моменту звернення ОСОБА_1 з таким позовом, тобто з 15 липня 2016 року.

Апеляційний суд дійшов висновку, що не може бути застосована

до правовідносин сторін у цій справі частина друга статті 1208 ЦК України, оскільки за цією статтею розмір відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров`я або смертю підлягає відповідному збільшенню

на підставі рішення суду за заявою потерпілого у разі збільшення розміру мінімальної заробітної плати. До часу першого звернення до суду питання щодо відшкодування втраченого заробітку не вирішувалося, так як позивач

не звертався до відповідача про виплату щомісячних сум, отже права саме

на збільшення розміру відшкодування на підставі статті 1208 ЦК України у цьому випадку у позивача не виникло.

Апеляційний суд зазначив, що судом першої інстанції неправильно розраховано розмір відшкодування, виходячи із 40 % втрати загальної працездатності, адже

у позивача встановлено 30 % втрати професійної працездатності, і саме з цього розміру необхідно виходити відповідно до положень пункту 9 Правил відшкодування власником підприємства, установи і організації або уповноваженим ним органом шкоди, заподіяної працівникові ушкодженням здоров`я, пов`язаним з виконанням ним трудових обов`язків, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 23 червня 1993 року № 472 (далі - Правила № 472).

Апеляційний суд зазначив, що за вимогами про продовження платежів виплати провадяться за весь попередній час, протягом якого належало відшкодовувати шкоду, без обмеження будь-яким строком. З дня закінчення попередніх виплат вимоги про їх продовження задовольняються за умови, що МСЕК, а у відповідних випадках - судово-медична експертиза, підтвердила втрату працездатності

та її відсоток за цей період.

В інших випадках виплати, призначені, але своєчасно не одержані потерпілим або особою, яка має право на їх одержання, а також вимоги про перерахунок (наприклад, за відсотком втрати працездатності) сум щомісячних платежів, раніше визначених судом або роботодавцем, підлягають задоволенню за час,

що не перевищує трьох років.

Розраховуючи розмір виплати апеляційний суд виходив з того, ОСОБА_1 був травмований не під час роботи за трудовим договором, з відповідачем у справі

в трудових відносинах не перебував, таким чином до правовідносин сторін не може бути застосована стаття 1197 ЦК України, а розмір втраченого фізичною особою внаслідок каліцтва або іншого ушкодження здоров`я заробітку (доходу), що підлягав відшкодуванню, має визначатися чинним на час виникнення правовідносин законодавством, зокрема ЦК УРСР 1963 року (статтями 440, 441, 450, 455), Правилами № 472.

Аргументи учасників справи

Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу

У грудні 2020 року ОСОБА_1 подав до Верховного Суду касаційну скаргу,

в якій, посилаючись на порушення апеляційним судом норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права, просить постанову апеляційного суду скасувати і залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Зазначає, що суд першої інстанції правомірно застосував положення статей 1195 1208 ЦК України та визначив йому розмір відшкодування, натомість апеляційний суд безпідставно не врахував, що позивачу встановлено 3 групу інвалідності безстроково з 18 травня 2004 року, а втрату професійної працездатності вперше встановлено висновком судово-медичної експертизи від 25 жовтня 2017 року. При цьому апеляційний суд безпідставно визначив ступінь його вини у нещасному випадку, не досліджуючи обставин самого нещасного випадку, і не врахував, що з висновком судово-медичної експертизи

від 25 жовтня 2017 року втрата професійної непрацездатності пов`язана саме

із нещасним випадком, який стався у 1991 році.

На думку заявника, апеляційний суд неправильно розрахував період, за який підлягають стягненню періодичні платежі.

Апеляційним судом не враховано, що предметом позову є відшкодування шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки, володільцем якого є відповідач.

Апеляційний суд не врахував правові висновки, викладені у постанові Верховного Суду від 3 березня 2020 року у справі № 686/7590/18 та у постанові Верховного Суду від 7 травня 2018 року у справі № 476/72/17 щодо захисту прав потерпілих у разі виникнення права на відшкодування шкоди, завданої каліцтвом.

Доводи інших учасників справи

Інші учасники справи не скористались своїм правом на подання до суду своїх заперечень щодо змісту і вимог касаційної скарги, відзиву на касаційну скаргу до касаційного суду не направили.

Рух справи в суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 20 січня 2021 року відкрито касаційне провадження у справі № 219/1304/16-ц, витребувано справу з Артемівського міськрайонного суду Донецької області.

Фактичні обставини справи, встановлені судом

Суд встановив, що 13 березня 1991 року ОСОБА_1 було прийнято на роботу до Часів-Ярського дослідницько-експериментального заводу гаражного обладнання такелажником; з 23 до 31 серпня 1991 року він переведений різником на пилах, ножівках та станках по 2 розряду; наказом від 31 березня 1992 року № 33-к звільнений з роботи з 31 березня 1992 року за власним бажанням.

02 вересня 1991 року о 16 год. 45 хв. ОСОБА_1 , повертаючись з роботи, переходив залізничну колію станції Часів-Яр в невстановленому місці. У момент руху маневрового составу по колії № 8 в місці перехідного настилу він намагався перейти колію під другим вагоном з хвоста маневрового состава, який складався з 14 вагонів. У результаті раптового руху залізничний вагон здійснив наїзд на ліву нижню кінцівку позивача, що спричинило травму ноги. Внаслідок чого позивачу було спричинено відкритий перелом 33 Н\3 та матаепіфіза лівої гомілки зі зміщенням ладдєвидної кістки лівої стопи, здавлення м`яких тканин гомілки та стопи зліва.

Відповідно до акта розслідування нещасного випадку з особою на залізничному шляху від 06 вересня 1991 року, причиною нещасного випадку стало порушення ОСОБА_1 техніки безпеки через спробу перейти залізничну колію під вагоном.

Згідно з висновком МСЕК від 19 грудня 1991 року позивачу вперше встановлено 3 групу інвалідності від загального захворювання строком до 01 січня 1993 року. У подальшому позивач проходив періодичні огляди МСЕК, група інвалідності підтверджувалась.

Із 18 травня 2004 року ОСОБА_1 під час чергового огляду за висновком МСЕК встановлена 3 група інвалідності від загального захворювання безстроково (т. 1, а. с. 71).

Відповідно до висновку судово-медичної експертизи від 28 жовтня 2017 року

№ 123, проведеної Донецьким обласним бюро судово-медичних експертиз

на підставі ухвали Артемівського міськрайонного суду Донецької області

від 11 жовтня 2016 року, внаслідок нещасного випадка на виробництві, який стався 03 вересня 1991 року, ОСОБА_1 заподіяна травма лівої нижньої кінцівки. На момент консультації 25 жовтня 2017 року за станом здоров`я, враховуючи дані медичних документів та огляд фахівцями, у ОСОБА_1 має місце постійна втрата загальної працездатності в обсязі 40 % та професійної працездатності в обсязі 30 % (т. 2, а. с. 73).

Відомостей про те, що ОСОБА_1 як потерпілому від нещасного випадку

на залізничному транспорті призначались будь-які виплати, у справі немає,

не повідомляв про такі виплати і сам позивач.

Звернувшись до суду з позовом у лютому 2016 року, позивач, неодноразово уточнюючи позовні вимоги, остаточно у липні 2016 року посилався на те, що він має право на відшкодування шкоди, завданої йому каліцтвом внаслідок нещасного випадку під впливом джерела підвищеної небезпеки, власником якого є відповідач, через яке він втратив професійну працездатність,

і це встановлено висновком судово-медичної експертизи від 28 жовтня

2017 року № 123, проведеної Донецьким обласним бюро судово-медичних експертиз.

2. Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Згідно з частинами першою, другою статті 2 Цивільного процесуального кодексу України в редакції, чинній на дату подання касаційної скарги (далі -

ЦПК України) завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод

чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Суд та учасники судового процесу зобов`язані керуватися завданням цивільного судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.

Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України, провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, а саме рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи та постанови суду апеляційної інстанції, крім судових рішень, визначених у частині третій цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;

2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 ЦПК України. Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої статті 389 ЦПК України, є неправильне застосування судом норм матеріального права

чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до частини першої статті 400 ЦПК України, переглядаючи

у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Згідно з частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції

в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

Перевіривши доводи касаційної скарги, а також матеріали справи, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга задоволенню не підлягає з огляду на таке.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Щодо чинності нормативно-правових актів для вирішення спірних правовідносин

Частиною третьою статті 5 ЦК України визначено, що якщо цивільні відносини виникли раніше і регулювалися актом цивільного законодавства, який втратив чинність, новий акт цивільного законодавства застосовується до прав

та обов`язків, що виникли з моменту набрання ним чинності.

Пунктом 4 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України передбачено,

що ЦК України застосовується до цивільних відносин, що виникли після набрання ним чинності. Щодо цивільних відносин, які виникли до набрання чинності ЦК України, положення цього кодексу застосовуються до тих прав

і обов`язків, що виникли або продовжують існувати після набрання ним чинності.

Тлумачення статті 5 та пункту 4 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України свідчить, що за загальним правилом дія актів цивільного законодавства в часі має футуроспективний характер, тобто спрямована на майбутнє - акти цивільного законодавства регулюють відносини, які виникли з дня набрання ними чинності.

Касаційний суд погоджується з тим, що, ураховуючи, що право на відшкодування шкоди, завданої каліцтвом внаслідок нещасного випадку під впливом джерела підвищеної небезпеки, власником якого є відповідач, через яке позивач втратив професійну працездатність, виникло у 1991 році після проведення відповідного розслідування та встановлення такого факту, то при вирішення питання щодо відшкодування втраченого внаслідок каліцтва заробітку у період з 1991 року слід застосовувати норми ЦК Української PCP 1963 року.

Відповідні відшкодування згідно з діючим на той час законодавством призначались судом за позовами потерпілих осіб. Оскільки висновком ВТЕК

від 19 грудня 1991 року ОСОБА_1 вперше встановлена 3 група інвалідності від загального захворювання, то право на отримання втраченого заробітку

у зв`язку з каліцтвом у нього виникло саме з 19 грудня 1991 року.

Щодо виду нормативно-правових актів, які застосовуються для вирішення спірних правовідносин

Спір між сторонами виник з приводу відшкодування шкоди, завданої особі каліцтвом внаслідок нещасного випадку під впливом джерела підвищеної небезпеки, власником якого є відповідач, через яке він втратив професійну працездатність.

Відповідно до положень статті 440 ЦК Української PCP 1963 року шкода, заподіяна особі або майну громадянина, а також шкода, заподіяна організації, підлягає відшкодуванню особою, яка заподіяла шкоду, у повному обсязі,

за винятком випадків, передбачених законодавством Союзу РСР.

Той, хто заподіяв шкоду, звільняється від її відшкодування, якщо доведе,

що шкоду заподіяно не з його вини.

Згідно зі статтею 450 ЦК УPCP 1963 року організації і громадяни, діяльність яких пов`язана з підвищеною небезпекою для оточення (транспортні організації, промислові підприємства, будови, власники автомобілів та інше), зобов`язані відшкодувати шкоду, заподіяну джерелом підвищеної небезпеки, якщо

не доведуть, що шкода виникла внаслідок непереборної сили або умислу потерпілого.

Відповідно до статті 455 ЦК УPCP 1963 року в разі заподіяння каліцтва або іншого ушкодження здоров`я організація чи громадянин, відповідальні за шкоду, зобов`язані відшкодувати потерпілому заробіток, втрачений ним внаслідок втрати або зменшення працездатності, а також відшкодувати витрати, викликані ушкодженням здоров`я (посилене харчування, протезування, сторонній догляд тощо).

Таким чином, підставою відшкодування заробітку згідно зі статтею 455 ЦК УPCP 1963 року є ушкодження здоров`я, яке спричинило втрату або зниження здатності потерпілого до праці.

Статтею 461 ЦК УPCP 1963 року передбачено, що в разі ушкодження здоров`я громадянина, який не підлягає державному соціальному страхуванню, організація або громадянин, відповідальні за заподіяну шкоду, зобов`язані відшкодувати потерпілому витрати, пов`язані з відновленням його здоров`я,

а також шкоду, викликану втратою або зменшенням його працездатності,

в розмірі, обчислюваному стосовно до заробітної плати (заробітку) відповідної категорії робітників і службовців, якщо інше не передбачено законом.

Згідно з роз`ясненнями, викладеними у пункті 2 постанови Пленуму Верховного Суду України від 27 березня 1992 року № 6 «Про практику розгляду судами цивільних справ за позовами про відшкодування шкоди», розглядаючи позови про відшкодування шкоди, суди повинні мати на увазі, що відповідно до статей 440 і 450 ЦК Української PCP 1963 року шкода, заподіяна особі і майну громадянина або заподіяна майну юридичної особи, підлягає відшкодуванню

в повному обсязі особою, яка її заподіяла, за умови, що дії останньої були неправомірними, між ними і шкодою є безпосередній причинний зв`язок

та є вина зазначеної особи, а коли це було наслідком дії джерела підвищеної небезпеки, незалежно від наявності вини.

При заподіянні шкоди джерелом підвищеної небезпеки на його володільця

не може бути покладено обов`язок по її відшкодуванню, якщо вона виникла внаслідок непереборної сили або умислу потерпілого, а у випадках, передбачених спеціальним законом, - тільки умислу потерпілого. Якщо груба необережність потерпілого сприяла виникненню або збільшенню шкоди,

то залежно від ступеня вини потерпілого, коли іншого не встановлено законом, розмір належного з володільця джерела підвищеної небезпеки відшкодування має бути зменшений або у відшкодуванні шкоди має бути відмовлено.

Апеляційний суд з дотриманням вказаних вище роз`яснень установив,

що позивач отримав каліцтво через вплив джерела підвищеної небезпеки, належного відповідачу, проте через його ж, потерпілого, грубу необережність,

а відповідач не довів, що шкода, заподіяна джерелом підвищеної небезпеки, виникла внаслідок непереборної сили або умислу потерпілого, тому касаційний суд погоджується з тим, що у позивача виникло право на відшкодування втраченого заробітку в результаті ушкодження здоров`я, спричиненого джерелом підвищеної небезпеки, отже організація, діяльність якої пов`язана

з підвищеною небезпекою для оточення, зобов`язана відшкодувати позивачу шкоди, але із урахуванням ступеня вини самого позивача.

Щодо порядку обчислення розміру відшкодування

У вказаній вище постанові Пленуму Верховного Суду України від 27 березня

1992 року № 6 «Про практику розгляду судами цивільних справ за позовами про відшкодування шкоди» також роз`яснено, що у випадках, коли заподіяння шкоди здоров`ю не було пов`язано з виконанням потерпілим трудових обов`язків (статті 457 461 ЦК УPCP 1963 року), відповідальність настає відповідно до норм статей 440 441 450 ЦК УPCP 1963 року, а ступінь втрати працездатності, розмір втраченого заробітку і додаткових витрат на соціальну допомогу, розмір відшкодування у разі смерті годувальника, перерахування розміру відшкодування шкоди визначається за Правилами відшкодування власником підприємства, установи і організації або уповноваженим ним органом шкоди, заподіяної працівникові ушкодженням здоров`я, пов`язаним з виконанням ним трудових обов`язків, затвердженими постановою Кабінету Міністрів України

від 23 червня 1993 р № 472 (була чинною до 11 липня 2001 року).

Відповідно до Правил № 472 розмір відшкодування втраченого потерпілим заробітку встановлювався відповідно до ступеня втрати професійної працездатності і середньомісячного заробітку, який той мав до ушкодження здоров`я (пункт 9), і розраховувався, виходячи з 12 останніх або за бажанням потерпілого за 3 останні календарні місяці роботи, що передували ушкодженню здоров`я.

Проте суд встановив, і позивач не заперечував, що середній заробіток (станом

на 1991 рік поняття «середньомісячний заробіток» не було визначено) позивача станом на вересень 1991 року для проведення розрахунку відшкодування втраченого заробітку складав 237,27 руб., ступінь втрати професійної працездатності позивача до 25 жовтня 2017 року не встановлювалась.

Касаційний суд погоджується з розрахунками розміру мінімальної заробітної плати для визначення розміру втраченого заробітку позивача станом

на 15 липня 2016 року (остаточне уточнення позивачем позовних вимог), зробленими апеляційним судом із урахуванням розміру інфляційних витрат, ступеня втрати працездатності, Указу Президента України від 25.08.96 № 762/96 «Про грошову реформу в Україні» та коефіцієнтів збільшення розміру мінімальної заробітної плати, установлених законами України про державний бюджет

на відповідні роки, а також часу виникнення спірних правовідносин - 1991 рік

та причиною нещасного випадку у вигляді порушення ОСОБА_1 техніки безпеки через спробу перейти залізничну колію під вагоном.

Касаційний суд при вирішенні питання щодо законності та обґрунтованості рішення апеляційного суду також звертає увагу на те, що положення статті 1197 ЦК України про те, що розмір втраченого фізичною особою внаслідок каліцтва або іншого ушкодження здоров`я заробітку (доходу), що підлягає відшкодуванню, визначається у відсотках від середнього місячного заробітку (доходу), який потерпілий мав до каліцтва або іншого ушкодження здоров`я, з урахуванням ступеня втрати потерпілим професійної працездатності, а за її відсутності - загальної працездатності, діють лише з часу набрання ЦК України законної сили.

Зазначений у статті 1197 ЦК України порядок визначення заробітку, втраченого

в результаті каліцтва, застосовується лише до працівників, які працювали

за трудовим договором та які отримали каліцтво на підприємстві після набрання чинності вказаною нормою закону і на позивача не розповсюджується, оскільки на момент його травмування діяв інший порядок розрахунку, наведений вище.

Отже, нещасний випадок із позивачем мав місце у вересні 1991 року, і розмір втраченого фізичною особою внаслідок каліцтва або іншого ушкодження здоров`я заробітку (доходу), що підлягав відшкодуванню, визначався діючими

на той період положеннями статей 440 441 450 455 ЦК УРСР 1963 року

та Правилами № 472.

Щодо періоду, за який суд присудив виплати

Пунктом 22 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 27 березня

1992 року № 6 «Про практику розгляду судами цивільних справ за позовами про відшкодування шкоди» роз`яснено, що суми на відшкодування шкоди (страхові виплати) мають присуджуватись потерпілому з дня втрати працездатності внаслідок нещасного випадку або з дня встановлення професійного захворювання.

При поданні заяви про відшкодування шкоди після закінчення трьох років із дня втрати потерпілим працездатності внаслідок нещасного випадку або з дня смерті годувальника присудження виплат провадиться з дня звернення з такими вимогами.

За вимогами про продовження платежів виплати провадяться за весь попередній час, протягом якого належало відшкодовувати шкоду, без обмеження будь-яким строком (з дня закінчення попередніх виплат вимоги про

їх продовження задовольняються за умови, що МСЕК (а у відповідних випадках - судово-медична експертиза) підтвердила втрату працездатності та її відсоток

за цей період). В інших випадках виплати, призначені, але своєчасно не одержані потерпілим або особою, яка має право на їх одержання, а також вимоги про перерахунок (наприклад, за відсотком втрати працездатності) сум щомісячних платежів, раніше визначених судом або роботодавцем, підлягають задоволенню за час, що не перевищує трьох років.

Тобто трирічний строк застосовується при перерахунку сум щомісячних платежів, раніше визначених судом або роботодавцем.

Суд встановив, що ОСОБА_1 до 15 липня 2016 року не звертався

ні до відповідача, ні до суду для вирішення питання про розрахунок та виплату сум щомісячних платежів у зв`язку з каліцтвом, суми щомісячних платежів судом або відповідачем раніше не призначалися, а вперше звернувся до суду з позовом про розрахунок та стягнення з відповідача втраченого заробітку у зв`язку

із нещасним випадком, який стався з ним 02 вересня 1991 року, лише 15 липня 2016 року.

Безпідставними колегія суддів вважає й доводи касаційної скарги про те,

що позовні вимоги про стягнення щомісячних платежів подано у лютому

2016 року, оскільки у лютому 2016 року позивач звернувся з позовом про відшкодування моральної шкоди, і лише у липні 2016 року змінив позовні вимоги.

За таких обставин правильним є висновок апеляційного суду про те, що позовні вимоги підлягають задоволенню за загальними правилами з моменту звернення ОСОБА_1 з таким позовом, судове рішення в суді першої інстанції було ухвалено 07 березня 2019 року, таким чином за вказаний період підлягало одноразовій сплаті з урахуванням індексів інфляції 478,64 грн ((11,70 грн х 31 місяць = 362,58 грн х 132,01 % (сукупний індекс інфляції)).

Щодо застосування до правовідносин статей 1195 1208 ЦК України

Відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров`я або смертю потерпілого, здійснюється щомісячними платежами (абз. 1 частини першої статті 1202 ЦК України), а відповідно до статті 1208 ЦК України за заявою потерпілого у разі підвищення вартості життя розмір відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров`я або смертю, підлягає індексації на підставі рішення суду. За заявою потерпілого у разі збільшення розміру мінімальної заробітної плати розмір відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров`я або смертю, підлягає відповідному збільшенню на підставі рішення суду.

Так, касаційний суд погоджується з тим, що зазначена норма спрямована

на забезпечення реальності захисту інтересів потерпілого й повноти відшкодування, оскільки відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, є тривалим у часі процесом. Таким чином, з моменту прийняття судом рішення про відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, особа має право на його збільшення у разі збільшення розміру мінімальної заробітної плати.

Проте колегія суддів звертає увагу, що відповідно до статті 1208 ЦК України право на індексацію виникає з моменту прийняття судом рішення про відшкодування шкоди, а сама індексація розміру відшкодування відбувається

за заявою потерпілого за вже призначеними раніше виплатами.

Оскільки позивач вперше звернувся до суду із заявою про відшкодування

у 2016 році, висновок судово-медичної експертизи про те, що ушкодження здоров`я завдано каліцтвом внаслідок дій джерела підвищеної небезпеки, зроблено у 2017 році, то у суду не було підстав проводити індексацію виплат, які не були призначені до часу звернення за ними.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін, оскільки такі судові рішення

є законними та обґрунтованими, прийняті з дотриманням вимог процесуального та матеріального закону, а доводи касаційної скарги висновків судів

не спростовують.

Щодо судових витрат

Згідно з частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної

чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України суд касаційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.

З огляду на те що суд касаційної інстанції рішення не змінює та не ухвалює нове, підстав для перерозподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді першої та апеляційної інстанції, а також розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, немає.

Керуючись статтями 401 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Постанову Донецького апеляційного суду від 09 грудня 2020 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту

її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді:С. Ю. Бурлаков В. М. Коротун М. Є. Червинська