№ 219/3354/15-ц

Постанова

Іменем України

23 лютого 2021 року

м. Київ

справа № 219/3354/15-ц

провадження № 61-8508св20

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:

Стрільчука В. А. (суддя-доповідач), Ігнатенка В. М., Карпенко С. О.,

учасники справи:

заявник (стягувач) - ОСОБА_1 ,

боржник - Товариство з обмеженою відповідальністю «Регілон Плюс»,

заінтересовані особи: Головне управління Державної фіскальної служби у місті Києві, Головне управління Державної казначейської служби України у місті Києві,

провівши в порядку письмового провадження попередній розгляд справи за касаційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Артемівського міськрайонного суду Донецької області від 28 лютого 2020 року у складі судді Фролової Н. М. та постанову Донецького апеляційного суду від 19 травня 2020 року у складі колегії суддів: Біляєвої О. М, Тимченко О. О., Хейло Я. В.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст заявлених вимог і судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій.

У лютому 2020 року ОСОБА_1 звернувся до суду із заявою про звернення стягнення на грошові кошти, що належать особі, яка має заборгованість перед Товариством з обмеженою відповідальністю «Вуглесинтез Інжиніринг» (далі - «Вуглесинтез Інжиніринг»), яке у жовтні 2019 року здійснило державну реєстрацію зміни місцезнаходження та назви на Товариство з обмеженою відповідальністю «Регілон Плюс» (далі - ТОВ «Регілон Плюс»), посилаючись на те, що наказом Артемівського міськрайонного суду Донецької області від 07 квітня 2015 року у справі № 219/2474/15-ц було стягнуто з ТОВ «Вуглесинтез Інжиніринг» на його користь нараховану, але невиплачену заробітну плату у вигляді компенсації за невикористані дні основної щорічної відпустки за період з жовтня 2013 року по лютий 2014 року в сумі 3 114,77 грн. На підставі зазначеного судового наказу 29 серпня 2019 року державним виконавцем Голосіївського районного відділу державної виконавчої служби міста Київ Головного територіального управління юстиції у місті Києві (далі - Голосіївський РВДВС) було відкрито виконавче провадження № 59879536. Крім того, рішенням Артемівського міськрайонного суду Донецької області від 28 липня 2015 року у справі № 219/3354/15-ц з ТОВ «Вуглесинтез Інжиніринг» на його користь було стягнуто середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні в сумі 119 172,24 грн. На виконання зазначеного судового рішення 23 вересня 2015 року Артемівським міськрайонним судом Донецької області було видано виконавчий лист, який пред`явлено до виконання. 26 вересня 2019 року старшим державним виконавцем Голосіївського РВДВС було відкрито виконавче провадження № 60149733. Вказані судові рішення, які набрали законної сили і були пред`явлені до виконання, не виконано у зв`язку з відсутністю у боржника майна, на яке може бути звернено стягнення. Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 12 лютого 2016 року у справі № 826/26292/15 було задоволено позов ТОВ «Вуглесинтез Інжиніринг» до Державної податкової інспекції у Голосіївському районі Головного управління Державної фіскальної служби у місті Києві (далі - ДПІ у Голосіївському районі ГУ ДФС у місті Києві), Головного управління Державної казначейської служби України у місті Києві (далі - ГУ ДКСУ у місті Києві) про визнання протиправним та скасування рішення, стягнення коштів. Визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення ДПІ у Голосіївському районі ГУ ДФС у місті Києві від 26 лютого 2015 року № 0000061502, зобов`язано ДПІ у Голосіївському районі ГУ ДФС у місті Києві на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені нормами чинного законодавства, подати до ГУ ДКСУ у місті Києві висновок щодо суми податку на додану вартість, яка підлягає бюджетному відшкодуванню на користь ТОВ «Вуглесинтез Інжиніринг» за серпень 2014 року в розмірі 25 675 819 грн. В подальшому ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 25 листопада 2016 року у справі № 826/26292/15 змінено спосіб виконання постанови цього суду від 12 лютого 2016 року, яка набрала законної сили 07 червня 2016 року, шляхом стягнення з Державного бюджету України на користь ТОВ «Вуглесинтез Інжиніринг» заборгованості з відшкодування податку на додану вартість в сумі 25 675 819 грн. Враховуючи викладене, ОСОБА_1 просив на підставі статті 440 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) стягнути з Державного бюджету України шляхом списання у безспірному порядку з єдиного казначейського рахунку Державного бюджету України через ГУ ДКСУ у місті Києві для виконання судового наказу Артемівського міськрайонного суду Донецької області від 07 квітня 2015 року та рішення цього ж суду від 28 липня 2015 року про стягнення з ТОВ «Вуглесинтез Інжиніринг» на його користь грошових коштів в загальному розмірі 122 287,01 грн.

Ухвалою Артемівського міськрайонного суду Донецької області від 28 лютого 2020 року відмовлено в задоволенні заяви ОСОБА_1 про звернення стягнення на грошові кошти, що належать особі, яка має заборгованість перед боржником.

Ухвала місцевого суду мотивована тим, що ГУ ДКСУ у місті Києві не належить до фінансових установ, тому виконання судового наказу Артемівського міськрайонного суду Донецької області від 07 квітня 2015 року у справі № 219/2474/15-ц про стягнення з ТОВ «Вуглесинтез Інжиніринг» на користь ОСОБА_1 заробітної плати в сумі 3 114,77 грн та рішення Артемівського міськрайонного суду Донецької області від 28 липня 2015 року у справі № 219/3354/15-ц про стягнення з ТОВ «Вуглесинтез Інжиніринг» на користь ОСОБА_1 середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні в сумі 119 172,24 грн не можуть виконуватися за рахунок невиконання рішення про стягнення з Державного бюджету України на користь ТОВ «Вуглесинтез інжиніринг» заборгованості з відшкодування податку на додану вартість. Крім того, згідно з платіжним дорученням від 04 жовтня 2019 року № 85 (#201279154) на виконання виконавчого листа Окружного адміністративного суду міста Києва від 04 липня 2017 року у справі № 826/26292/15 Державною казначейською службою України було перераховано ТОВ «Вуглесинтез Інжиніринг» 25 675 819 грн.

Постановою Донецького апеляційного суду від 19 травня 2020 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення, а ухвалу Артемівського міськрайонного суду Донецької області від 28 лютого 2020 року - без змін.

Судове рішення апеляційного суду мотивоване тим, що висновки місцевого суду про відмову в задоволенні заяви ОСОБА_1 про звернення стягнення на грошові кошти, що належать іншим особам, є правильними, підтверджуються наявними у справі доказами, яким суд дав належну правову оцінку. Доводи апеляційної скарги не спростовують цих висновків і не свідчать про порушення судом норм матеріального та процесуального права.

Короткий зміст та узагальнені доводи касаційних скарг, позиції інших учасників справи.

01 червня 2020 року ОСОБА_1 подав до Верховного Суду касаційну скаргу на ухвалу Артемівського міськрайонного суду Донецької області від 28 лютого 2020 року та постанову Донецького апеляційного суду від 19 травня 2020 року, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просив скасувати оскаржувані судові рішення і ухвалити нове рішення про задоволення його заяви про звернення стягнення на грошові кошти, що належать особі, яка має заборгованість перед боржником.

Касаційна скарга ОСОБА_1 мотивована тим, що суди неправильно розтлумачили положення частини першої статті 440 ЦПК України, аналіз якої дає підстави для висновку, що для звернення стягнення на грошові кошти, належні особі, яка має заборгованість перед боржником, необхідна наявність двох умов, а саме: наявність заборгованості у третьої особи перед боржником на момент звернення до суду із заявою; відсутність спору щодо розміру заборгованості або підтвердження наявної заборгованості рішенням суду, що набрало законної сили. Інших умов Закон не вимагає. Він дотримався зазначених умов, оскільки борг ТОВ «Вуглесинтез Інжиніринг» перед ним підтверджено наказом Артемівського міськрайонного суду Донецької області від 07 квітня 2015 року у справі № 219/2474/15-ц та рішенням Артемівського міськрайонного суду Донецької області від 28 липня 2015 року у справі № 219/3354/15-ц, а борг третьої особи перед ТОВ «Вуглесинтез Інжиніринг» підтверджено ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 25 листопада 2016 року у справі № 826/26292/15. Оскільки він звернувся до суду із заявою як стягувач, що передбачено частиною першою статті 440 ЦПК України, то суди помилково послалися на норми Закону України від 02 червня 2016 року № 1404-VIII «Про виконавче провадження» (далі - Закон № 1404-VIII) та Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг», які не підлягають застосуванню до спірних правовідносин. Також суди безпідставно взяли до уваги платіжне доручення від 04 жовтня 2019 року № 85 (#201279154) як доказ виконання ухвали Окружного адміністративного суду міста Києва від 25 листопада 2016 року у справі № 826/26292/15, оскільки платником коштів за цим платіжним дорученням є Управління Державної казначейської служби України у Голосіївському районі міста Києва, а отримувачем - Державна казначейська служба України. Тобто зазначене платіжне доручення підтверджує факт перерахування коштів у сумі 25 675 819 грн між двома органами Казначейства і не може свідчити про їх отримання ТОВ «Вуглесинтез Інжиніринг».

У липні 2020 року ГУ ДКСУ у місті Києві подало до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу, в якому просило залишити її без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін, зазначивши про їх законність і обґрунтованість та безпідставність доводів скарги. Судовий наказ Артемівського міськрайонного суду Донецької області від 07 квітня 2015 року у справі № 219/2474/15-ц та рішення цього суду від 28 липня 2015 року у справі № 219/3354/15-ц перебувають на виконанні в Голосіївському РВДВС, тому мають виконуватися відповідно до положень Закону № 1404-VIII, а не за рахунок невиконання судового рішення про стягнення з Державного бюджету України на користь ТОВ «Вуглесинтез інжиніринг» заборгованості з відшкодування податку на додану вартість.

Рух справи в суді касаційної інстанції.

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного цивільного суду від 03 червня 2020 року відкрито касаційне провадження в цій справі та витребувано її матеріали з Артемівського міськрайонного суду Донецької області.

08 липня 2020 року справа № 219/3354/15-ц надійшла до Верховного Суду.

Позиція Верховного Суду.

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до пункту 30 частини першої статті 353, пункту 2 частини першої статті 389 ЦПК України окремо від рішення суду можуть бути оскаржені в апеляційному порядку ухвали суду першої інстанції щодо звернення стягнення на грошові кошти, що належать іншим особам, чи нерухоме майно, право власності на яке не зареєстровано в установленому законом порядку. Учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити у касаційному порядку: ухвали суду першої інстанції, вказані у пунктах 3, 6, 7, 15, 16, 22, 23, 27, 28, 30, 32 частини першої статті 353 цього Кодексу, після їх перегляду в апеляційному порядку.

Згідно з абзацом 2 частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до частини першої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Судами встановлено, що наказом Артемівського міськрайонного суду Донецької області від 07 квітня 2015 року у справі № 219/2474/15-ц було стягнуто з ТОВ «Вуглесинтез Інжиніринг» на користь ОСОБА_1 нараховану, але невиплачену заробітну плату у вигляді компенсації за невикористані дні основної щорічної відпустки за період з жовтня 2013 року по лютий 2014 року в сумі 3 114,77 грн.

На підставі вищевказаного судового наказу постановою державного виконавця Відділу державної виконавчої служби Голосіївського районного управління юстиції у місті Києві (далі - ВДВС Голосіївського РУЮ у місті Києві) від 14 липня 2015 року було відкрито виконавче провадження № 48129840.

Рішенням Артемівського міськрайонного суду Донецької області від 28 липня 2015 року у справі № 219/3354/15-ц з ТОВ «Вуглесинтез Інжиніринг» на користь ОСОБА_1 було стягнуто середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні в сумі 119 172,24 грн.

На виконання вищевказаного рішення суду 23 вересня 2015 року Артемівським міськрайонним судом Донецької області було видано виконавчий лист, а постановою заступника начальника ВДВС Голосіївського РУЮ у місті Києві від 28 жовтня 2015 року було відкрито виконавче провадження № 49111734.

Постановою державного виконавця Голосіївського РВДВС від 26 грудня 2016 року виконавчий лист № 219/3354/15-ц, виданий 23 вересня 2015 року Артемівським міськрайонним судом Донецької області, було повернуто стягувачу ОСОБА_1 на підставі пункту 2 частини першої статті 37 Закону № 1404-VIII, оскільки у боржника відсутнє майно, на яке може бути звернено стягнення, а здійснені виконавцем відповідно до цього Закону заходи щодо розшуку такого майна виявилися безрезультатними.

Постановою державного виконавця Голосіївського РВДВС від 01 червня 2017 року було відкрито виконавче провадження № 49111734 з виконання виконавчого листа № 219/3354/15-ц, виданого 23 вересня 2015 року Артемівським міськрайонним судом Донецької області.

02 жовтня 2018 року судовий наказ Артемівського міськрайонного суду Донецької області від 07 квітня 2015 року у справі № 219/2474/15-ц та виконавчий лист № 219/3354/15-ц, виданий 23 вересня 2015 року цим судом, було повернуто ОСОБА_1 без виконання на підставі пункту 2 частини першої статті 37 Закону № 1404-VIII, оскільки у боржника відсутнє майно, на яке може бути звернено стягнення, а здійснені виконавцем відповідно до цього Закону заходи щодо розшуку такого майна виявилися безрезультатними.

В подальшому постановою державного виконавця Голосіївського РВДВС від 29 серпня 2019 року було відкрито виконавче провадження № 59879536 з виконання судового наказу Артемівського міськрайонного суду Донецької області від 07 квітня 2015 року у справі № 219/2474/15-ц про стягнення з ТОВ «Вуглесинтез Інжиніринг» на користь ОСОБА_1 нарахованої, але невиплаченої заробітної плати у вигляді компенсації за невикористані дні основної щорічної відпустки за період з жовтня 2013 року по лютий 2014 року в сумі 3 114,77 грн.

Постановою державного виконавця Голосіївського РВДВС від 26 вересня 2019 року було відкрито виконавче провадження № 60149733 з виконання виконавчого листа № 219/3354/15-ц, виданого 23 вересня 2015 року Артемівським міськрайонним судом Донецької області, про стягнення з ТОВ «Вуглесинтез Інжиніринг» на користь ОСОБА_1 середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні в сумі 119 172,24 грн.

Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 12 лютого 2016 року у справі № 826/26292/15 було задоволено позов ТОВ «Вуглесинтез Інжиніринг» до ДПІ у Голосіївському районі ГУ ДФС у місті Києві, ГУ ДКСУ у місті Києві про визнання протиправним та скасування рішення, стягнення коштів. Визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення ДПІ у Голосіївському районі ГУ ДФС у місті Києві від 26 лютого 2015 року № 0000061502. Зобов`язано ДПІ у Голосіївському районі ГУ ДФС у місті Києві на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені нормами чинного законодавства, подати до ГУ ДКСУ у місті Києві висновок щодо суми податку на додану вартість, яка підлягає бюджетному відшкодуванню на користь ТОВ «Вуглесинтез Інжиніринг» за серпень 2014 року в розмірі 25 675 819 грн.

Ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 07 червня 2016 року у справі № 826/26292/15 апеляційну скаргу ДПІ у Голосіївському районі ГУ ДФС у місті Києві залишено без задоволення, а постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 12 лютого 2016 року - без змін.

Ухвалою Вищого адміністративного суду від 28 лютого 2017 року у справі № 826/26292/15 касаційну скаргу ДПІ у Голосіївському районі ГУ ДФС у місті Києві залишено без задоволення, а постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 12 лютого 2016 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 07 червня 2016 року - без змін.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 25 листопада 2016 року було змінено спосіб виконання постанови Окружного адміністративного суду міста Києва від 12 лютого 2016 року в адміністративній справі № 826/26292/15, яка набрала законної сили 07 червня 2016 року, шляхом стягнення на користь ТОВ Вуглесинтез Інжиніринг» із Державного бюджету України заборгованості з відшкодування податку на додану вартість у сумі 25 675 819 грн.

Ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 20 червня 2017 року у справі № 826/26292/15 апеляційні скарги ДПІ у Голосіївському районі ГУ ДФС у місті Києві, ГУ ДКСУ у місті Києві залишено без задоволення, а ухвалу Окружного адміністративного суду міста Києва від 25 листопада 2016 року - без змін.

Постановою Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 03 вересня 2019 року у справі № 826/26292/15 касаційні скарги ГУ ДКСУ у місті Києві та ДПІ у Голосіївському районі ГУ ДФС у місті Києві залишено без задоволення, а ухвалу Окружного адміністративного суду міста Києва від 25 листопада 2016 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 20 червня 2017 року - без змін.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 16 жовтня 2019 року у справі № 826/26292/15 було задоволено клопотання ТОВ «Вуглесинтез Інжиніринг» та видано йому дублікат виконавчого листа у справі № 826/26292/15.

Постановою Шостого Апеляційного Адміністративного суду від 19 грудня 2019 року у справі № 826/26292/15 апеляційну скаргу Головного управління Державної фіскальної служби у місті Києві залишено без задоволення, а ухвалу Окружного адміністративного суду міста Києва від 16 жовтня 2019 року - без змін.

Згідно з платіжним дорученням № 85 (#201279154) від 04 жовтня 2019 року Державна казначейська служба України на виконання виконавчого листа Окружного адміністративного суду міста Києва від 04 липня 2017 року у справі № 826/26292/15 перерахувала боржнику грошові кошти в сумі 25 675 819 грн.

Судами також встановлено, що ТОВ «Вуглесинтез Інжиніринг» змінило назву на ТОВ «Регілон Плюс».

Відповідно до частини першої статті 440 ЦПК України суд, що розглядав справу як суд першої інстанції, може за заявою стягувача або державного чи приватного виконавця звернути стягнення на грошові кошти, що належать особі, яка має заборгованість перед боржником, яка не оспорюється зазначеною особою або підтверджена судовим рішенням, що набрало законної сили.

В цій справі ОСОБА_1 просив на підставі статті 440 ЦПК України стягнути з Державного бюджету України шляхом списання у безспірному порядку з єдиного казначейського рахунку Державного бюджету України через ГУ ДКСУ у місті Києві для виконання судового наказу Артемівського міськрайонного суду Донецької області від 07 квітня 2015 року та рішення цього ж суду від 28 липня 2015 року про стягнення з ТОВ «Вуглесинтез Інжиніринг» на його користь грошових коштів у загальному розмірі 122 287,01 грн.

Відповідно до статті 129-1 Конституції України суд ухвалює рішення іменем України. Судове рішення є обов`язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку. Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд.

Судові рішення, що набрали законної сили, обов`язкові для всіх органів державної влади і органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, посадових чи службових осіб та громадян і підлягають виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, - і за її межами (частина перша статті 18 ЦПК України).

Статтею 1 Закону № 1404-VIII передбачено, що виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

Згідно з частиною першою статті 5 Закону № 1404-VIII примусове виконання рішень покладається на органи державної виконавчої служби (державних виконавців) та у передбачених цим Законом випадках на приватних виконавців, правовий статус та організація діяльності яких встановлюються Законом України «Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів».

Відповідно до статті 6 Закону № 1404-VIII у випадках, передбачених законом, рішення щодо стягнення майна та коштів виконуються податковими органами, а рішення щодо стягнення коштів - банками та іншими фінансовими установами. Рішення про стягнення коштів з державних органів, державного та місцевих бюджетів або бюджетних установ виконуються органами, що здійснюють казначейське обслуговування бюджетних коштів. У випадках, передбачених законом, рішення можуть виконуватися іншими органами. Органи та установи, зазначені в частинах першій - третій цієї статті, не є органами примусового виконання.

Аналогічне положення закріплено в частині першій статті 1 Закону України від 02 червня 2016 року № 1403-VIII «Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів», відповідно до якого примусове виконання судових рішень і рішень інших органів (посадових осіб) покладається на органи державної виконавчої служби та у визначених Законом України «Про виконавче провадження» випадках - на приватних виконавців.

Заходами примусового виконання рішень є: 1) звернення стягнення на кошти, цінні папери, інше майно (майнові права), корпоративні права, майнові права інтелектуальної власності, об`єкти інтелектуальної, творчої діяльності, інше майно (майнові права) боржника, у тому числі якщо вони перебувають в інших осіб або належать боржникові від інших осіб, або боржник володіє ними спільно з іншими особами; 2) звернення стягнення на заробітну плату, пенсію, стипендію та інший дохід боржника; 3) вилучення в боржника і передача стягувачу предметів, зазначених у рішенні; 4) заборона боржнику розпоряджатися та/або користуватися майном, яке належить йому на праві власності, у тому числі коштами, або встановлення боржнику обов`язку користуватися таким майном на умовах, визначених виконавцем; 5) інші заходи примусового характеру, передбачені цим Законом (стаття 10 Закону № 1404-VIII).

Згідно зі статтею 14 Закону № 1404-VIII учасниками виконавчого провадження є виконавець, сторони, представники сторін, прокурор, експерт, спеціаліст, перекладач, суб`єкт оціночної діяльності - суб`єкт господарювання, особи, права інтелектуальної власності яких порушені, - за виконавчими документами про конфіскацію та знищення майна на підставі статей 176, 177 і 229 Кримінального кодексу України, статті 51-2 Кодексу України про адміністративні правопорушення. Для проведення виконавчих дій виконавець за потреби залучає понятих, працівників поліції, представників органів опіки і піклування, інших органів та установ у порядку, встановленому цим Законом.

Сторонами виконавчого провадження є стягувач і боржник. Стягувачем є фізична або юридична особа чи держава, на користь чи в інтересах яких видано виконавчий документ. Боржником є визначена виконавчим документом фізична або юридична особа, держава, на яких покладається обов`язок щодо виконання рішення (частини перша, друга статті 15 Закону № 1404-VIII).

Відповідно до частини першої статті 18 Закону № 1404-VIII виконавець зобов`язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.

Водночас Закон України від 05 червня 2012 року № 4901-VI «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень», який набрав чинності 01 січня 2013 року (далі - Закон № 4901-VI) встановлює гарантії держави щодо виконання судових рішень та виконавчих документів, визначених Законом № 1404-VIII, та особливості їх виконання.

За нормами Закону № 4901-VI держава гарантує виконання рішення суду про стягнення коштів та зобов`язання вчинити певні дії щодо майна, боржником за яким є: державний орган; державне підприємство, установа, організація; юридична особа, примусова реалізація майна якої забороняється відповідно до законодавства.

Частиною першою статті 3 вказаного Закону передбачено, що виконання рішень суду про стягнення коштів, боржником за якими є державний орган, здійснюється центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, в межах відповідних бюджетних призначень шляхом списання коштів з рахунків такого державного органу, а в разі відсутності у зазначеного державного органу відповідних призначень - за рахунок коштів, передбачених за бюджетною програмою для забезпечення виконання рішень суду.

Відповідно до пункту 1 Положення про Державну казначейську службу України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15 квітня 2015 року № 215 (далі - Положення № 215), Державна казначейська служба України (Казначейство) є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра фінансів і який реалізує державну політику у сферах казначейського обслуговування бюджетних коштів, коштів клієнтів відповідно до законодавства, бухгалтерського обліку виконання бюджетів..

Згідно з пунктом 3 Положення № 215 основними завданнями Казначейства є: 1) реалізація державної політики у сферах казначейського обслуговування бюджетних коштів, бухгалтерського обліку виконання бюджетів; 2) внесення на розгляд Міністра фінансів пропозицій щодо забезпечення формування державної політики у зазначених сферах.

Пунктом 9 Положення № 215 передбачено, що Казначейство здійснює свої повноваження безпосередньо та через утворені в установленому порядку територіальні органи.

Механізм виконання рішень про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або боржників, прийнятих судами, а також іншими державними органами (посадовими особами), які відповідно до закону мають право приймати такі рішення, визначений Порядком виконання рішень про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або боржників (далі - Порядок), затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 03 серпня 2011 року № 845 (в редакції постанови Кабінету Міністрів України від 30 січня 2013 року № 45).

За правилами пункту 3 Порядку рішення про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або боржників виконуються на підставі виконавчих документів виключно органами Казначейства у порядку черговості надходження таких документів до органів Казначейства (про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів - з попереднім інформуванням Мінфіну, про стягнення коштів боржників - у межах відповідних бюджетних призначень, наданих бюджетних асигнувань (залишків коштів на рахунках підприємств, установ, організацій).

За змістом Порядку безспірне списання коштів за рішенням судів здійснюється з рахунків боржника у межах відкритих асигнувань, а в разі їх відсутності територіальний орган Держказначейства надсилає боржнику вимогу, якою зобов`язує здійснити дії, спрямовані на виконання рішення суду та пошук відкритих асигнувань. У такому випадку орган Держказначейства може заборонити боржнику здійснювати інші видатки, окрім захищених статей, передбачених Бюджетним кодексом України.

Згідно з пунктом 23 Порядку стягувач, на користь якого прийняті судові рішення про бюджетне відшкодування податку на додану вартість та/або пені, нарахованої на заборгованість державного бюджету з відшкодування такого податку, подає документи, зазначені у пункті 6 цього Порядку, до органу Казначейства за місцем реєстрації стягувача в органі державної фіскальної служби. Орган Казначейства надсилає після надходження зазначених документів до органу державної фіскальної служби запит щодо визначення розміру залишку невідшкодованих з державного бюджету сум податку на додану вартість та/або пені, нарахованої на заборгованість бюджету з відшкодування такого податку. У разі коли на дату надходження виконавчого документа або у процесі його виконання розмір такого залишку зменшився, орган державної фіскальної служби узгоджує протягом п`яти робочих днів зазначений розмір із стягувачем, про що повідомляє органу Казначейства за встановленою формою. Після закінчення строку узгодження розміру зазначеного залишку орган Казначейства передає виконавчий документ та інші документи, необхідні для його виконання, до Казначейства. Казначейство здійснює в порядку черговості надходження виконавчих документів безспірне списання коштів державного бюджету в розмірі, встановленому судом або узгодженому органом державної фіскальної служби із стягувачем, та перераховує такі кошти на рахунок стягувача, зазначений у виконавчому документі або його заяві про виконання рішення про стягнення коштів.

Аналіз наведених приписів законодавства дає підстави для висновку про те, що Казначейство не є органом примусового виконання судових рішень і, відповідно, не здійснює заходів з примусового виконання рішень у порядку, визначеному Законом № 1404-VIII, а є встановленою Законом № 4901-VI особою на здійснення гарантованого державою забезпечення виконання рішень суду способом безспірного списання коштів з рахунку боржника (державного органу, державного підприємства або підприємства, примусова реалізація майна якого забороняється) у визначених Законом № 4901-VI випадках та з урахуванням установлених ним особливостей за рахунок коштів, передбачених за бюджетною програмою для забезпечення виконання рішень суду.

Зазначене узгоджується з правовим висновком Великої Палати Верховного Суду, викладеним у постанові від 27 лютого 2019 року у справі № 913/356/15 (провадження № 12-5гс19).

Відповідно до частин першої, четвертої статті 48 Закону № 1404-VIII звернення стягнення на майно боржника полягає в його арешті, вилученні (списанні коштів з рахунків) та примусовій реалізації. Про звернення стягнення на майно боржника виконавець виносить постанову. На кошти та інші цінності боржника, що перебувають на рахунках та на зберіганні у банках чи інших фінансових установах, на рахунках у цінних паперах у депозитарних установах, накладається арешт не пізніше наступного робочого дня після їх виявлення. Арешт поширюється також на кошти на рахунках, відкритих після винесення постанови про накладення арешту.

Згідно з частинами першою-третьою статті 52 Закону № 1404-VIII виконавець звертає стягнення на кошти боржника - юридичної особи, що перебувають у касах або інших сховищах боржника - юридичної особи, у банках або інших фінансових установах, у порядку, встановленому цим Законом. Інформацію про наявні у боржника рахунки виконавець отримує в податкових органах, інших державних органах, на підприємствах, в установах та організаціях, які зобов`язані надати йому інформацію невідкладно, але не пізніше ніж у триденний строк, а також за повідомленнями стягувача. Виконавець може звернути стягнення на кошти боржника - юридичної особи, розміщені на його рахунках і на рахунках, відкритих боржником - юридичною особою через свої філії, представництва та інші відокремлені підрозділи. Не підлягають арешту в порядку, встановленому цим Законом, кошти, що перебувають на рахунках із спеціальним режимом використання, спеціальних та інших рахунках, звернення стягнення на які заборонено законом. Банк, інша фінансова установа, центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, у разі надходження постанови виконавця про арешт коштів, що знаходяться на таких рахунках, зобов`язані повідомити виконавця про цільове призначення рахунку та повернути постанову виконавця без виконання в частині арешту коштів, що знаходяться на таких рахунках.

Відповідно до частин першої, четвертої статті 53 Закону № 1404-VIII виконавець має право звернути стягнення на майно боржника, що перебуває в інших осіб, а також на майно та кошти, що належать боржнику від інших осіб. Зазначені особи зобов`язані подати на запит виконавця у визначений ним строк відомості про належне боржнику майно, що перебуває у них, та майно чи кошти, які вони повинні передати боржнику. На належні боржникові у разі передачі від інших осіб кошти, що перебувають на рахунках у банках та інших фінансових установах, стягнення звертається виконавцем на підставі ухвали суду в порядку, встановленому цим Законом.

Згідно з пунктом 1 частини першої статті 1 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг» фінансова установа - юридична особа, яка відповідно до закону надає одну чи декілька фінансових послуг, а також інші послуги (операції), пов`язані з наданням фінансових послуг, у випадках, прямо визначених законом, та внесена до відповідного реєстру в установленому законом порядку. До фінансових установ належать банки, кредитні спілки, ломбарди, лізингові компанії, довірчі товариства, страхові компанії, установи накопичувального пенсійного забезпечення, інвестиційні фонди і компанії та інші юридичні особи, виключним видом діяльності яких є надання фінансових послуг, а у випадках, прямо визначених законом, - інші послуги (операції), пов`язані з наданням фінансових послуг. Не є фінансовими установами (не мають статусу фінансової установи) незалежні фінансові посередники, що надають послуги з видачі фінансових гарантій в порядку та на умовах, визначених Митним кодексом України.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги.

Відмовляючи в задоволенні заяви ОСОБА_1 , суд першої інстанції, з висновками якого погодився апеляційний суд, обґрунтовано виходив з того, що судовий наказ Артемівського міськрайонного суду Донецької області від 07 квітня 2015 року у справі № 219/2474/15-ц та рішення цього суду від 28 липня 2015 року у справі № 219/3354/15-ц не можуть виконуватися за рахунок невиконання судового рішення про стягнення з Державного бюджету України на користь ТОВ «Вуглесинтез інжиніринг» заборгованості з відшкодування податку на додану вартість, оскільки Головне управління Казначейства не належить до фінансових установ, не є органом примусового виконання судових рішень і відповідно не здійснює заходів з примусового виконання рішень у порядку, визначеному Законом № 1404-VIII.

Доводи касаційної скарги ОСОБА_1 про те, що він звернувся до суду із заявою як стягувач, що передбачено частиною першою статті 440 ЦПК України, однак суди помилково послалися на норми Закону № 1404-VIII та Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг», які не підлягають застосуванню до спірних правовідносин, є необґрунтованими, оскільки судовий наказ Артемівського міськрайонного суду Донецької області від 07 квітня 2015 року у справі № 219/2474/15-ц та рішення цього суду від 28 липня 2015 року у справі № 219/3354/15-ц перебувають на примусовому виконанні в Голосіївському РВДВС, а отже, мають виконуватися на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, Законом № 1404-VIII, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону.

Крім того, як вбачається з наказу Артемівського міськрайонного суду Донецької області від 07 квітня 2015 року у справі № 219/2474/15-ц з ТОВ «Вуглесинтез Інжиніринг» на користь ОСОБА_1 було стягнуто нараховану, але невиплачену заробітну плату у вигляді компенсації за невикористані дні основної щорічної відпустки за період з жовтня 2013 року по лютий 2014 року в сумі 3 114,77 грн, а рішенням Артемівського міськрайонного суду Донецької області від 28 липня 2015 року у справі № 219/3354/15-ц з ТОВ «Вуглесинтез Інжиніринг» на користь ОСОБА_1 було стягнуто середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні в сумі 119 172,24 грн.

Відповідно до абзацу першого пункту 3 розділу ІІІ постанови Кабінету Міністрів України від 05 лютого 1995 року № 100 при обчисленні середньої заробітної плати у всіх випадках її збереження включаються: основна заробітна плата; доплати і надбавки (за надурочну роботу та роботу в нічний час; суміщення професій і посад; розширення зон обслуговування або виконання підвищених обсягів робіт робітниками-почасовиками; високі досягнення в праці (високу професійну майстерність); умови праці; інтенсивність праці; керівництво бригадою, вислугу років та інші); виробничі премії та премії за економію конкретних видів палива, електроенергії і теплової енергії; винагорода за підсумками річної роботи та вислугу років тощо. Премії включаються в заробіток того місяця, на який вони припадають згідно з розрахунковою відомістю на заробітну плату. Премії, які виплачуються за квартал і більш тривалий проміжок часу, при обчисленні середньої заробітної плати за останні два календарні місяці, включаються в заробіток в частині, що відповідає кількості місяців у розрахунковому періоді. У разі коли число робочих днів у розрахунковому періоді відпрацьовано не повністю, премії, винагороди та інші заохочувальні виплати під час обчислення середньої заробітної плати за останні два календарні місяці враховуються пропорційно часу, відпрацьованому в розрахунковому періоді.

Усі виплати включаються в розрахунок середньої заробітної плати у тому розмірі, в якому вони нараховані, без виключення сум відрахування на податки, стягнення аліментів тощо, за винятком відрахувань із заробітної плати осіб, засуджених за вироком суду до виправних робіт без позбавлення волі (абзац третій пункту 3 розділу ІІІ постанови Кабінету Міністрів України від 05 лютого 1995 року № 100).

Аналіз наведених правових норм дає підстави для висновку про те, що суми, які суд визначає до стягнення з роботодавця на користь працівника як середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні, обчислюються без віднімання сум податків та зборів. Податки і збори із суми середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, присудженої за рішенням суду, підлягають нарахуванню роботодавцем при виконанні судового рішення та, відповідно, відрахуванню при виплаті працівнику, внаслідок чого виплачена працівнику на підставі судового рішення сума середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні зменшується на суму податків і зборів.

Відрахування податків і обов`язкових платежів із середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні не погіршує становище працівника, оскільки за цей період, в разі перебування на посаді, працівник отримав би заробітну плату, з якої також відраховувалися б податки і збори.

Відповідно до підпункту 14.1.54 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України (далі - ПК України) дохід з джерелом їх походження з України - будь-який дохід, отриманий резидентами або нерезидентами, у тому числі від будь-яких видів їх діяльності на території України (включаючи виплату (нарахування) винагороди іноземними роботодавцями), її континентальному шельфі, у виключній (морській) економічній зоні, у тому числі, але не виключно, доходи у вигляді: а) процентів, дивідендів, роялті та будь-яких інших пасивних (інвестиційних) доходів, сплачених резидентами України; б) доходів від надання резидентам або нерезидентам в оренду (користування) майна, розташованого в Україні, включаючи рухомий склад транспорту, приписаного до розташованих в Україні портів; в) доходів від продажу рухомого та нерухомого майна, доходів від відчуження корпоративних прав, цінних паперів, у тому числі акцій українських емітентів; г) доходів, отриманих у вигляді внесків та премій на страхування і перестрахування ризиків на території України; ґ) доходів страховиків - резидентів від страхування ризиків страхувальників -резидентів за межами України; д) інших доходів від діяльності, у тому числі пов`язаних з повною або частковою переуступкою прав та обов`язків за угодами про розподіл продукції на митній території України або на територіях, що перебувають під контролем контролюючих органів (у зонах митного контролю, на спеціалізованих ліцензійних митних складах тощо); е) спадщини, подарунків, виграшів, призів; є) заробітної плати, інших виплат та винагород, виплачених відповідно до умов трудового та цивільно-правового договору; ж) доходів від зайняття підприємницькою та незалежною професійною діяльністю.

При цьому відповідно до підпункту 168.1.1 пункту 168.1 статті 168 ПК України податковий агент, який нараховує (виплачує, надає) оподатковуваний дохід на користь платника податку, зобов`язаний утримувати податок із суми такого доходу за його рахунок, використовуючи ставку податку, визначену в статті 167 цього Кодексу.

Системний аналіз наведених правових норм дає підстави для висновку про те, що стягнуті з ТОВ «Вуглесинтез інжиніринг» на користь ОСОБА_1 на підставі судових рішень суми нарахованої, але невиплаченої заробітної плати у вигляді компенсації за невикористані дні основної щорічної відпустки, та середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, підлягають оподаткуванню. Тобто, стягнення з єдиного казначейського рахунку Державного бюджету України через ГУ ДКСУ у місті Києві безпосередньо на користь ОСОБА_1 грошових коштів в загальному розмірі 122 287,01 грн призведе до порушення вищенаведених положень податкового законодавства.

Аргументи касаційної скарги ОСОБА_1 про те, що суди безпідставно взяли до уваги платіжне доручення від 04 жовтня 2019 року № 85 (#201279154) як доказ виконання ухвали Окружного адміністративного суду міста Києва від 25 листопада 2016 року у справі № 826/26292/15, оскільки платником коштів за цим платіжним дорученням є Управління Державної казначейської служби України у Голосіївському районі міста Києва, а отримувачем - Державна казначейська служба України, не заслуговують на увагу, оскільки відповідно до абзаців четвертого і п`ятого пункту 23 Порядку орган Казначейства передає виконавчий документ та інші документи, необхідні для його виконання, до Казначейства, яке здійснює в порядку черговості надходження виконавчих документів безспірне списання коштів державного бюджету в розмірі, встановленому судом або узгодженому органом державної фіскальної служби із стягувачем, та перераховує такі кошти на рахунок стягувача, зазначений у виконавчому документі або його заяві про виконання рішення про стягнення коштів.

Крім того, вказане платіжне доручення не впливає на правильність висновків судів про відмову в задоволенні заяви ОСОБА_1 з наведених вище підстав.

Інші доводи касаційної скарги зводяться до незгоди з висновками судів першої та апеляційної інстанцій стосовно встановлення обставин справи, містять посилання на факти, що були предметом дослідження й оцінки судами, які їх обґрунтовано спростували. В силу вимог вищенаведеної статті 400 ЦПК України суд касаційної інстанції не вправі встановлювати нові обставини та переоцінювати докази.

Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматися як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (пункт 23 рішення ЄСПЛ від 18 липня 2006 року у справі «Проніна проти України»).

Згідно з частиною третьою статті 401 та частиною першою статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Оскаржувані судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій відповідають вимогам закону й підстави для їх скасування відсутні.

Керуючись статтями 400, 401, 409, 410, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Ухвалу Артемівського міськрайонного суду Донецької області від 28 лютого 2020 року та постанову Донецького апеляційного суду від 19 травня 2020 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді:В. А. Стрільчук В. М. Ігнатенко С. О. Карпенко