№ 221/3687/18

Постанова

Іменем України

27 серпня 2020 року

м. Київ

справа № 221/3687/18

провадження № 61-9648св20

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого Синельникова Є. В. (суддя-доповідач),

суддів: Осіяна О. М., Сакари Н. Ю., Хопти С. Ф., Шиповича В. В.,

учасники справи:

позивач ОСОБА_1 ,

відповідач військова частина НОМЕР_1 ,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Донецького апеляційного суду, у складі колегії суддів: Мальцевої Є. Є., Биліни Т. І., Баркова В. М.,

від 02 червня 2020 року.

Короткий зміст позовної заяви та її обґрунтування

У червні 2018 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом

до військової частини НОМЕР_1 про відшкодування втраченого заробітку.

Позовна заява мотивована тим, що вироком Волноваського районного суду Донецької області від 30 листопада 2017 року у справі № 221/5244/17 старший прапорщик військової частини НОМЕР_1 ОСОБА_2 визнаний винним у скоєнні злочину, передбаченого частиною другою статті 286 КК України, йому призначено покарання у вигляді трьох років позбавлення волі без позбавлення права керування транспортними засобами та звільнено від призначеного покарання на підставі Закону України «Про амністію в 2016 році». Позивач вказував, що він є потерпілим від вказаного злочину, внаслідок винних необережних дій ОСОБА_2 йому спричинені тілесні ушкодження у вигляді забійної рани лівої гомілки, відкритого осколкового перелому кісток лівої гомілки зі зміщенням, які відносяться до тяжких тілесних ушкоджень, як небезпечних для життя в момент заподіяння. У зв`язку із отриманими травмами йому встановлена друга група інвалідності з 20 грудня 2017 року по 01 січня 2019 року. Вважав, що військова частина НОМЕР_1 на підставі статей 1187, 1195 та 1197 ЦК України зобов`язана відшкодувати йому втрачений заробіток за період з 20 грудня 2017 року по 01 січня 2019 року.

Посилаючись на зазначені обставини, уточнивши позовні вимоги, позивач просив суд стягнути з відповідача на його користь втрачений заробіток за період з 20 грудня 2017 року по 01 січня 2019 року, розмір якого щомісяця складає 6659, 28 грн.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Волноваського районного суду Донецької області, у складі судді Безрук Т. В., від 20 червня 2019 року позов ОСОБА_1 задоволено. Стягнуто з військової частини НОМЕР_1 на користь ОСОБА_1 втрачений заробіток за період з 20 грудня 2017 року по 01 січня 2019 року у розмірі 223380 грн.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що позивач надав належні та допустимі докази на підтвердження того, що військова частина НОМЕР_1 несе відповідальність за спричинення йому травм, що потягнуло втрату постійного заробітку, ці обставини також встановлені вироком суду. Посилаючись на положення статті 1195, частину першу статті 1197 ЦК України, районний суд дійшов висновку про наявність підстав для стягнення з військової частини втраченого потерпілим внаслідок каліцтва заробітку, виходячи із втрати загальної працездатності.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Постановою Донецького апеляційного суду від 02 червня 2020 року апеляційну скаргу військової частини НОМЕР_1 задоволено. Рішення Волноваського районного суду Донецької області від 20 червня 2019 року скасовано. У позові ОСОБА_1 відмовлено.

Суд апеляційної інстанції погодився з висновками суду першої інстанції про те, що військова частина НОМЕР_1 є належним відповідачем за вимогами ОСОБА_1 . Однак, апеляційний суд не погодився із районним судом у частині стягнення з відповідача на користь позивача суми втраченого заробітку, оскільки суд не встановив усіх необхідних складових для визначення втраченого фізичною особою внаслідок каліцтва або іншого ушкодження здоров`я заробітку (доходу), що підлягає відшкодуванню. Апеляційний суд зазначив, що висновки районного суду про те, що позивач у зазначений в позові період був повністю непрацездатним є помилковим та таким, що не узгоджується із наявними в матеріалах справи доказами, а тому визначення судом розміру втраченого позивачем заробітку за цей період є передчасним.

Короткий зміст вимог касаційної скарги та її доводи

У касаційній скарзі ОСОБА_1 просить скасувати постанову суду апеляційної інстанції та залишити в силі рішення суду першої інстанції, посилаючись на відсутність висновку Верховного Суду щодо питання застосування норм права у подібних правовідносинах (пункт 3 частини другої статті 389 Цивільного процесуального кодексу України) та порушення судом апеляційної інстанції норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, внаслідок неналежного дослідження судом зібраних

у справі доказів (пункт 4 частини другої статті 389 ЦПК України).

Доводи касаційної скарги зводяться до того, що суд апеляційної інстанції безпідставно відхилив клопотання позивача про виклик судових експертів для надання пояснень. Також, на думку заявника, висновок експертизи не містить відповіді на поставлене судом питання про визначення розміру стійкої (постійної) втрати загальної працездатності за період з 20 грудня 2017 року по 01 січня 2019 року. ОСОБА_1 вказує, що він у вказаний період він перебував на лікуванні, що свідчить про втрату 100 % працездатності.

Відзиву на касаційну скаргу не надходило

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 09 липня 2020 року відкрито касаційне провадження за поданою касаційною скаргою.

Ухвалою Верховного Суду від 30 липня 2020 року справу призначено до судового розгляду колегією у складі п`яти суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду без повідомлення учасників справи за наявними у ній матеріалами.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Вироком Волноваського районного суду Донецької області від 30 листопада 2017 року у справі № 221/5244/17 старший прапорщик військової частини НОМЕР_1 ОСОБА_2 визнаний винним у скоєнні злочину, передбаченого частиною другою статті 286 КК України, йому призначено покарання у вигляді трьох років позбавлення волі без позбавлення права керування транспортними засобами та звільнено від призначеного покарання на підставі Закону України «Про амністію в 2016 році».

Вироком встановлено, що 04 вересня 2017 року старший прапорщик бригади військової частини НОМЕР_1 польової пошти НОМЕР_2

ОСОБА_2 , керуючи автомобілем Nissan Patrol, військовий номер НОМЕР_3 , порушив правила безпеки дорожнього руху, встановлені

пунктами 10.1, 16.13 Правил дорожнього руху, і скоїв зіткнення з моторолером MUSSTANG без реєстраційного номеру під керуванням ОСОБА_1 . Внаслідок дорожньо-транспортної пригоди ОСОБА_1 спричинено тілесні ушкодження у вигляді забійної рани підборіддя зліва, лівого колінного суглоба, забійної рани гомілки, відкритого осколкового перелому кісток лівої гомілки зі зміщенням, які у своїй сукупності відносяться до тяжких тілесних ушкоджень, як небезпечні для життя в момент заподіяння.

Легковий автомобіль «Nissan Patrol», кузов НОМЕР_4 , був переданий військовій частині НОМЕР_1 на тимчасове використання як гуманітарна допомога у 2016 році. Відповідно до наказу командира військової частини від 21 червня 2016 року № 1548 автомобіль введено в експлуатацію, присвоєно військовий номер НОМЕР_3 та закріплено за заступником командира частини полковником ОСОБА_3 . Відповідно до наказу керівника сил АТО від 24 червня 2016 року № 542, заявки командира частини від 24 червня 2016 року № 26 автомобіль 27 серпня 2016 року був тимчасово поставлений на облік та 10 травня 2017 року був знятий з обліку у відділенні військової інспекції безпеки дорожнього руху Луганського зонального відділу Військової служби правопорядку.

Старший прапорщик ОСОБА_2 в період з 16 червня 2017 року по 17 жовтня 2017 року безпосередньо брав участь в антитерористичній операції в районі міста Волноваха у військовій частині НОМЕР_1 .

Згідно з довідкою до акта огляду медико-соціальної експертної комісії

м. Маріуполя від 20 грудня 2017 року ОСОБА_1 встановлена друга група інвалідності з 20 грудня 2017 року до 01 січня 2019 року. У довідці зазначена причина інвалідності позивача: загальне захворювання патологія опорно-рухового апарату, заборонена тяжка фізична праця, праця з тривалою ходою, тривале перебування на ногах, дозволено працювати вахтером, комірником, черговим приміщень.

Висновком судової комісійної медичної експертизи від 03 квітня 2020 року № 15, складеним комунальним закладом охорони здоров`я «Донецьке обласне бюро судово-медичної експертизи», встановлено, що тілесні ушкодження, отримані ОСОБА_1 в результаті дорожньо-транспортної пригоди 04 вересня 2017 року, знаходяться в причинному зв`язку із встановленою йому 20 грудня 2017 року групою інвалідності. У експертів відсутні відомості про те, що ОСОБА_1 в момент дорожньо-транспортної пригоди виконував свої трудові обов`язки. Станом на 20 грудня 2017 року визначити розмір стійкої (постійної) втрати загальної працездатності у ОСОБА_1 неможливо, оскільки загоєння перелому не відбулось та тривав процес лікування.

Судом апеляційної інстанції встановлено, що у 2018 році лікування позивача продовжувалося, і на час апеляційного розгляду справи тривало.

Позиція Верховного Суду

Перевіривши доводи касаційної скарги та матеріали справи, колегія суддів дійшла наступних висновків.

Відповідно до пунктів 3, 4 частини другої статті 389 Цивільного процесуального кодексу України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Згідно з частиною першою статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

За змістом частини першої статті 1172 Цивільного кодексу України юридична або фізична особа відшкодовує шкоду, завдану їхнім працівником під час виконання ним своїх трудових (службових) обов`язків.

Шкода, завдана внаслідок взаємодії кількох джерел підвищеної небезпеки, відшкодовується на загальних підставах, а саме: шкода, завдана одній особі з вини іншої особи, відшкодовується винною особою (частина перша статті 1188 ЦК України).

Відповідно до частини першої статті 1195, частини першої

статті 1197 ЦК України фізична або юридична особа, яка завдала шкоди каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я фізичній особі, зобов`язана відшкодувати потерпілому заробіток (дохід), втрачений ним внаслідок втрати чи зменшення професійної або загальної працездатності, а також відшкодувати додаткові витрати, викликані необхідністю посиленого харчування, санаторно-курортного лікування, придбання ліків, протезування, стороннього догляду тощо.

Розмір втраченого фізичною особою внаслідок каліцтва або іншого ушкодження здоров`я заробітку (доходу), що підлягає відшкодуванню, визначається у відсотках від середнього місячного заробітку (доходу), який потерпілий мав до каліцтва або іншого ушкодження здоров`я, з урахуванням ступеня втрати потерпілим професійної працездатності, а за її відсутності загальної працездатності.

Тобто, розмір втраченого заробітку (доходу) потерпілого обов`язково визначається з урахуванням ступеня втрати чи зменшення його професійної або загальної працездатності.

Відповідно до частини другої статті 24 Закону України «Про пенсійне забезпечення» причини й групи інвалідності, а також час настання інвалідності встановлюються органами медико-соціальної експертизи, що діють на підставі Положення про них, затвердженого Кабінетом Міністрів України.

З аналізу пунктів 1, 11 Положення про медико-соціальну експертизу, пунктів 3, 26, 27 Положення про порядок, умови та критерії встановлення інвалідності, затверджених постановою Кабінету Міністрів України

від 03 грудня 2009 року № 1317, Інструкції про встановлення груп інвалідності, затвердженої наказом Міністерства охорони здоров`я України від 05 вересня 2011 року № 561, встановлення медико-соціальною експертною комісією тієї чи іншої групи інвалідності внаслідок загального захворювання визначається за критеріями життєдіяльності людини, зокрема, здатності особи до виконання трудової діяльності.

Здатність до трудової діяльності сукупність фізичних та духовних можливостей людини, яка визначається станом здоров`я, що дозволяє їй займатися різного виду трудовою діяльністю.

Чинне законодавство вирізняє професійну та загальну працездатність. Професійна працездатність передбачає здатність працівника до роботи за конкретним фахом і на певній посаді, у той час як загальна працездатність це здатність до виконання будь-якої роботи у звичайних умовах праці. Особа, яка зазнала каліцтва та якій встановлено інвалідність, може бути визнана частково працездатною. З метою встановлення в особи здатності до праці медико-соціальна експертна комісія під час встановлення інвалідності має встановити ступінь професійної (а за її відсутності загальної) працездатності у відсотках.

Параметрами оцінки є збереження або втрата професійної здатності, можливість трудової діяльності за іншою професією, яка за кваліфікацією дорівнює попередній, оцінка допустимого обсягу роботи у своїй професії і посаді, можливість трудової зайнятості в звичайних або спеціально створених умовах.

На підставі цих даних суд визначає розмір втраченого фізичною особою внаслідок каліцтва або іншого ушкодження здоров`я заробітку (доходу) у відсотках, що підлягає відшкодуванню за рахунок винної особи.

Належним і допустимим доказом, що підтверджує ступінь втрати професійної або загальної працездатності (у процентах) для застосування статті 1195 ЦК України є відповідний висновок медико-соціальної експертної комісії або висновок судово-медичної експертизи з визначення ступеня втрати працездатності потерпілого.

Подібний правовий висновок викладений у постанові Верховного Суду

від 13 листопада 2019 року у справі № 2119/2-404/2011 (провадження

№ 61-32771св18).

За змістом частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Звертаючись до суду із позовом ОСОБА_1 посилався на те, що у період з 20 грудня 2017 року по 01 січня 2019 року він був повністю непрацездатним, перебував на лікуванні внаслідок отриманої травми, а тому за цей період просив стягнути з відповідача втрачений заробіток, виходячи із 100 % заробітку (доходу), який він мав до каліцтва за вирахуванням призначеної йому пенсії по інвалідності.

Відповідно до частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (частина перша статті 76 ЦПК України).

Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (частина друга статті 78 ЦПК України).

Згідно зі статтею 110 ЦПК України висновок експерта для суду не має заздалегідь встановленої сили і оцінюється судом разом із іншими доказами за правилами, встановленимистаттею 89цього Кодексу. Відхилення судом висновку експерта повинно бути мотивоване в судовому рішенні.

Відповідно до статті 113 ЦПК України якщо висновок експерта буде визнано неповним або неясним, судом може бути призначена додаткова експертиза, яка доручається тому самому або іншому експерту (експертам).

Якщо висновок експерта буде визнано необґрунтованим або таким, що суперечить іншим матеріалам справи або викликає сумніви в його правильності, судом може бути призначена повторна експертиза, яка доручається іншому експертові (експертам).

Відповідно до статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Вирішуючи спір, враховуючи вказані норми матеріального права, у повному обсязі встановивши фактичні обставини справи, які мають суттєве значення для її вирішення, надавши належну правову оцінку наявним у матеріалах справи доказам, взявши до уваги довідку до акту медико-соціальної експертної комісії від 21 грудня 2017 року, висновок судової комісійної медичної експертизи від 03 квітня 2020 року № 15, суд апеляційної інстанції дійшов обґрунтованого висновку про відсутність підстав для задоволення позову, оскільки позивач не надав належних та допустимих доказів на підтвердження повної втрати працездатності у період з 20 грудня 2017 року по 01 січня 2019 року. При цьому судом апеляційної інстанції враховано, що за результатами огляду 20 грудня 2017 року медико-соціальною експертною комісією позивачу не було встановлено ступеня втрати працездатності, встановлено лише обмеження у трудовій діяльності, дозволено певні види праці. Висновком судової комісійної медичної експертизи від 03 квітня 2020 року № 15 підтверджено неможливість встановлення ступеня втрати працездатності ОСОБА_1 у зв`язку з тим, що загоєння перелому не відбулось та тривав процес лікування. Позивач під час розгляду справи в суді апеляційної інстанції не заявляв клопотання про призначення додаткової чи повторної експертизи.

Відсутність достовірних, підтверджених належними доказами відомостей про ступінь (відсоток) втрати чи зменшення професійної або загальної працездатностіпозивача внаслідок отриманої внаслідок ДТП травми не дає підстав для висновку про обґрунтованість позовних вимог про стягнення втраченого позивачем заробітку. Вказані вимоги позивача обґрунтовано визнані судом апеляційної інстанції передчасними.

Встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Це передбачено статтями 77 78 79 80 89 367 ЦПК України. Суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів (постанова Великої Палата Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц, провадження № 14-446цс18).

Доводи касаційної скарги не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи, а у значній мірі зводяться до переоцінки доказів, що знаходиться поза межами повноважень суду касаційної інстанції.

За змістом статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань (частина друга статті 410 ЦПК України).

Враховуючи наведене, встановивши відсутність підстав для скасування оскарженого судового рішення, колегія суддів вважає, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а оскаржене судове рішення без змін.

Керуючись статтями 400 410 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Постанову Донецького апеляційного суду від 02 червня 2020 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Є. В. Синельников

Судді: О. М. Осіян

Н. Ю. Сакара

С. Ф. Хопта

В. В. Шипович