№ 223/779/14-ц

Постанова

Іменем України

05 лютого 2020 року

м. Київ

справа № 223/779/14-ц

провадження № 61-2721св19

Верховний Суд у складі постійної колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Кузнєцова В. О. (суддя-доповідач), Жданової В. С., Ігнатенка В. М.,

учасники справи за первісним та зустрічним позовами:

позивач (відповідач за зустрічним позовом) - ОСОБА_1 ,

відповідач (позивач за зустрічним позовом) - ОСОБА_2 ,

учасники справи за другим позовом:

позивачі - ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,

відповідач - ОСОБА_1 ,

третя особа - ОСОБА_2 ,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційні скарги ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на рішення Вугледарського міського суду Донецької області від 22 березня 2018 року у складі головуючого-судді Дочинець С. І. та постанову Апеляційного суду Донецької області від 12 липня 2018 року у складі колегії суддів: Мальцевої Є. Є., Биліни Т. І., Баркова В. М.,

ВСТАНОВИВ:

Описова Частина

Короткий зміст позовних вимог

У листопаді 2014 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 про встановлення факту проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу, визнання майна спільною сумісною власністю та поділ майна.

На обґрунтування позовних вимог зазначала, що вона з відповідачем з березня 2007 року стали проживати однією сім`єю, а 01 вересня 2007 року зареєстрували шлюб. В цей період, 15 травня 2007 року за кошти їхніх батьків була придбана квартира АДРЕСА_1 , яка була оформлена на відповідача, а згодом була переведена в нежиле приміщення, яке стало використовуватися ними як магазин «ІНФОРМАЦІЯ_2». У вказаному нежилому приміщенні за рахунок коштів батьків позивача були проведені будівельні та ремонтні роботи на суму більш ніж 14 000 доларів, а тому позивач вважає, що він є спільною сумісною власністю подружжя. Крім того, в магазині станом на 14 листопада 2014 року, відповідно до електронного та паперового реєстру обліку товарів, було наявне майно на суму 507 203,25 грн, яким відповідач без згоди позивача частково розпорядився та на момент проведення опису майна станом на 15 грудня 2014 року товару залишилось на суму 301 247 грн. Крім того, в магазині залишилось торгівельне обладнання на суму 25 205 грн. Також на весіллі сторін батьками відповідача була подарована квартира АДРЕСА_2 , в якій батьками позивача було зроблено ремонт. У вказаній квартирі знаходяться речі, подаровані батьками позивача, що є особистою її власністю, а також дитячі іграшки, речі, меблі, які придбані для дитини та мають бути виключені із переліку спільного майна подружжя. Крім того, в період шлюбу у 2012 році сторонами було придбано автомобіль MERSEDES BENZ VITO 109 CDI, 2007 року випуску, реєстраційний номерний знак НОМЕР_1 , право власності на який було зареєстровано за відповідачем.

Позивач вважає, що оскільки вони не дійшли згоди щодо поділу майна, набутого як під час проживання однією сім`єю, так і під час шлюбу, тому з урахуванням уточнених позовних вимог, просила: встановити факт проживання сторін однією сім`єю чоловіка і жінки без реєстрації шлюбу в період з 08 березня 2007 року до 31 серпня 2007 року; визнати майном спільної сумісної власності, набуте ними за час спільного проживання, як жінки та чоловіка, які проживали однією сім`єю, та в період зареєстрованого шлюбу: нежиле приміщення - магазин дитячого одягу «ІНФОРМАЦІЯ_2» АДРЕСА_4 ; автомобіль MERCEDEC BENZ VITO 109 CDI, реєстраційний номерний знак НОМЕР_2 , 2007 року випуску; товар, наявний в магазині дитячого одягу «ІНФОРМАЦІЯ_2» на загальну суму 301 247 грн відповідно до акта опису майна від 15 грудня 2014 року № 45717870; торгівельне обладнання (меблі), наявне в магазині дитячого одягу «ІНФОРМАЦІЯ_2», а саме: стіл, дві тумби вбудовані в стіл світло-оріхового кольору, чотири вітрини зі скляними полицями, три стелажі під книги, два кутових стелажі з полицями та чотирма тумбами для складання товару, один стелаж з двома тумбами, один великий стелаж з двома видвижними шухлядами на загальну суму 25 205 грн, ролети - 4 штуки на загальну суму 1 600 грн, жалюзі - 4 штуки на загальну суму 800 грн; меблі, речі, побутова техніка, сантехніка, яке наявне у ОСОБА_2 у квартирі АДРЕСА_2 відповідно до переліку, доданому до позовної заяви, на загальну суму 59 486 грн; меблі, речі, побутова техніка, наявне у ОСОБА_1 в квартирі АДРЕСА_5 (відповідно переліку, визначеному в позові) на загальну суму 49 862 грн.

Поділити вказане майно та виділити ОСОБА_1 у власність та визнати за нею право власності на Ѕ частки нежилого приміщення магазину дитячого одягу «ІНФОРМАЦІЯ_2» АДРЕСА_4 ; автомобіль MERCEDEC BENZ VITO 109 GDI, 2007 року випуску, реєстраційний номерний знак НОМЕР_2 , вартістю 49 400 гривень, визнавши за нею право власності на нього; торгівельне обладнання, (меблі), наявне в нежилому приміщенні магазині дитячого одягу «ІНФОРМАЦІЯ_2», а саме: стіл, дві тумби, вбудовані в стіл світло - оріхового кольору, чотири вітрини зі скляними полицями, три стелажі під книги, два кутових стелажі з полицями та чотирма тумбами для складання товару, один стелаж з двома тумбами, один великий стелаж з двома видвижними шухлядами на загальну суму 25 205 грн, визнавши за нею право власності на торгівельне обладнання; вішак «Меридіан»; стілець «Лесенка»; морозильна камера «Vestfrost cool experts»; телевізор «Panasonic TV TH-R 42 PVB», цифровий фотоапарат «SONY»; одна шафа-купе «Соло»; сушка для білизни; роутер; холодильник «Whirpool ARC 4208 IX»; телевізор «LG»; один стіл та чотири стільці; витяжка «Best»; плита газова «Gorenie»; водонагріваючий бак «Gorenie»; умивальник «Мойдодир»; пральна машина «LG F1223 ND»; ноутбук «Asus Х550С», бездротова мишка, флеш пам`ять; три люстри; два світильника; перфоратор. Визнати за позивачем право власності на вказане майно на загальну суму 124 467 грн.

Виділити у власність ОСОБА_2 та визнати за ним право власності на Ѕ частку нежилого приміщення магазину дитячого одягу «ІНФОРМАЦІЯ_2»; товар «дитячий одяг», наявний в нежилому приміщенні магазині «ІНФОРМАЦІЯ_2» на загальну суму 301 247 грн, ролети 4 штуки; жалюзі 4 штуки; корпусні меблі «Неаполь» виробництво «Світ Меблів»; праска «Philips»; відеокамера; одна шафа-купе «Соло»; ліжко «Глорія» виробництво «Модуль люкс» м. Дніпропетровськ; матрац на ліжко розміром 2000х1600; тумба «Секрет»; роутер; фритюрниця; кахельна плитка у туалетній кімнаті; унітаз; ванна; змішувачі води у ванній кімнаті; ноутбук «Hewlett Packard dv6-1205er», сумка, флеш пам`ять 8GB; маленький нетбук «Acer», сумка, бездротова мишка «Logitech»; металопластикові вікна та склопакет балкону; міжкімнатні двері у кількості 5 штук; лінолеум на підлозі 70 кв. м.; пластикові панелі для оздоблення поверхонь балкону; мангал та шампура; насос водяний; кондиціонер «Мідеа». Визнати за ним право власності на вказане майно на загальну суму 363 133 грн.

Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 . 119 333 гривні в рахунок компенсації її частки у майні спільної сумісної власності та 25 800,00 гривень.

Виключити з переліку спільного майна подружжя, майно, що належить особисто ОСОБА_1 та було придбане для дитини: диван, два крісла, пуфик (придбані в магазині «імперія меблів» м. Донецьк); картина «ІНФОРМАЦІЯ_3»; прасувальна дошка; цифровий фотоапарат «Panasonic DMC-LS80EE-P»; ковдра «квіти», придбана у магазині «ШАХТАР» у м. Вугледар; картина «ІНФОРМАЦІЯ_4» та картина «ІНФОРМАЦІЯ_5»; ковдра «Мала квітка»; новорічні іграшки; комод дитячий МДФ «Дебют»; комод дитячий пластиковий; ковдра овальна; компонентна система караоке «Samsung МАХ-KD»; пилосос «Samsung VC-C6570»; меблі кухня «Береста»; дитячий акумуляторний квадроцикл; дитячий акумуляторний джип; мікрохвильова піч «Panasonic NN-ST 556W»; дитячі санчата; DVD програвач; диван дитячий «Султан»; вбудована шафа-купе червоного кольору із дзеркалами, а всього на загальну суму 42 300 грн.

У березні 2016 року батьки відповідача за первісним позовом ОСОБА_3 та ОСОБА_4 звернулися з позовом до ОСОБА_1 про виключення майна, яке підлягає поділу, та визнати за ними право власності на нього, посилаючись на те, що ОСОБА_1 до переліку майна, яке підлягає поділу, включила майно, яке не належить подружжю, а саме: шафу-купе «Соло» 2 штуки; ліжко «Глорія»; тумбу «Секрет»; матрац «Хелена», а також лінолеум, вікна, кахельну плитку, змішувач, унітаз, міжкімнатні двері, ванну, склопакети на балконі, плиту газову, витяжку, шафу-купе, умивальник, люстри 3 штуки, світильники 2 штуки, бак водонагрівальний, оскільки зазначене майно є власністю ОСОБА_3 та ОСОБА_4 .

У лютому 2017 року ОСОБА_2 , не погоджуючись із первісним позовом щодо переліку майна, яке підлягає поділу, звернувся до суду із зустрічним позовом до ОСОБА_1 про поділ майна подружжя та просив визнати спільною сумісною власністю подружжя, а саме: м`які меблі (диван, два крісла, пуфик), картину «ІНФОРМАЦІЯ_3», прасувальну дошку, цифровий фотоапарат «Panasonic DMC-LS80EE-P», килим «Квіти», картину «ІНФОРМАЦІЯ_4» та картину «ІНФОРМАЦІЯ_5», килим «Мала квітка», комод МДФ «Дебют», килим овальний, міні кімнатну систему караоке «Samsung МАХ-KD», пилосос «Samsung VC-C6570», кухню «Береста», мікрохвильову піч «Panasonic NN-ST 556W». Залишити зазначене майно у особистій власності ОСОБА_1 , стягнувши з неї на його користь Ѕ частину вартості цього майна.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Вугледарського міського суду Донецької області від 22 березня 2018 року позов ОСОБА_1 задоволено частково.

Встановлено факт проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу ОСОБА_1 та ОСОБА_2 в період з 08березня 2007 року до 31 серпня 2007 року. Визнано спільним сумісним майном, яке набуте ОСОБА_1 та ОСОБА_2 за час спільного проживання, як жінки та чоловіка, а саме: нежиле приміщення магазину дитячого одягу «ІНФОРМАЦІЯ_2» АДРЕСА_4 ; автомобіль MERCEDEC BENZ VITO 109 CDI, реєстраційний номерний знак НОМЕР_2 , 2007 року випуску; корпусні меблі «Неаполь» виробництво «Світ Меблів»; відеокамера; металопластикові вікна та склопакет балкону, встановлені у квартирі АДРЕСА_2 ; вішак «Меридіан»; стілець «лесенка»; морозильну камеру «Vestfrost cool experts»; телевізор «Panasonic TV TH-R 42 PVB»; цифровий фотоапарат «SONY»; сушка для білизни; роутер; холодильник «Whirpool ARC 4208 IX»; телевізор «LG» маленький; один стіл та чотири стільці; пральну машину «LG F1223 ND»; ноутбук «Asus Х550С» з бездротовою мишкою та флеш пам`ять.

Виділено ОСОБА_1 у власність та визнано за нею право власності, на Ѕ частку нежилого приміщення магазину дитячого одягу «ІНФОРМАЦІЯ_2» АДРЕСА_4 .

Виділено у власність ОСОБА_2 та визнано за ним право власності на Ѕ частку нежилого приміщення магазину дитячого одягу «ІНФОРМАЦІЯ_2» АДРЕСА_4 .

Виділено ОСОБА_1 у власність та визнано за нею право власності, на: вішак «Меридіан»; стілець «лесенка»; морозильну камеру «Vestfrost cool experts»; телевізор «Panasonic TV TH-R 42 PVB»; цифровий фотоапарат «SONY»; сушку для білизни; роутер; холодильник «Whirpool ARC 4208 IX»; телевізор «LG» маленький; один стіл та чотири стільці; пральну машину «LG F1223 ND»; ноутбук «Asus Х550С» з бездротовою мишкою та флеш пам`ять. В іншій частині вимог ОСОБА_1 відмовлено.Вирішено питання про розподіл судових витрат.

В задоволенні позову ОСОБА_3 та ОСОБА_4 відмовлено.

Зустрічний позов ОСОБА_2 задоволено частково. Визнано спільною сумісною власністю ОСОБА_1 та ОСОБА_2 майно, а саме: картину «ІНФОРМАЦІЯ_3»; картини «ІНФОРМАЦІЯ_4»та«ІНФОРМАЦІЯ_5». В іншій частині позову відмовлено. Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що в матеріалах справи містяться належні та допустимі докази, які підтверджують факт проживання сторін з 08 березня 2007 року до 31 серпня 2007 року однією сім`єю без реєстрації шлюбу, а тому наявні підстави для задоволення позову в цій частині. Крім того, суд першої інстанції встановив, що спірне приміщення магазину «ІНФОРМАЦІЯ_2» було придбано в період спільного проживання сторін, а також, врахував, що його реконструкція з переведення жилого приміщення в нежиле приміщення, а також його облаштування у магазин дитячих товарів «ІНФОРМАЦІЯ_2» здійснювалось після реєстрації шлюбу сторін, тому відповідно до статей 74 69 70 СК України є об`єктом права спільної сумісної власності та підлягає поділу між ними в рівних частках.

Відмовляючи в задоволенні первісного позову в частині визнання майном спільної сумісної власності сторін товару, яке знаходиться в спірному магазині відповідно до акта опису майна, та виділення його у власність ОСОБА_2 , суд першої інстанції виходив із безпідставності позовних вимог, оскільки опис майна, наявного в магазині, здійснено 15 грудня 2014 року - після припинення ведення сторонами спільного господарства та після розірвання шлюбу (20 листопада 2014 року), а тому визначити джерело, спосіб та час набуття кожної з одиниць описаного майна неможливо.

Відмовляючи в задоволенні позову ОСОБА_1 в частині визнання торгівельного обладнання, яке міститься в магазині «ІНФОРМАЦІЯ_2», майном спільної сумісної власності сторін, суд першої інстанції виходив із того, що позивач не надав належних та допустимих доказів про те, що торгівельне обладнання, ролети та жалюзі наявні на час розгляду справи, а також із того, що з матеріалів справи неможливо встановити джерело, спосіб, час придбання спірного майна. При цьому судом неодноразово роз`яснювалось можливість заявити клопотання про проведення судової товарознавчої експертизи для встановлення дійсної вартості спірного майна.

Також, відмовляючи в задоволенні позову в частині визнання спільним майном подружжя автомобіля марки MERCEDEC BENZ VITO 109 CDI, реєстраційний номерний знак НОМЕР_2 , 2007 року випуску та визнання права власності на вказаний автомобіль за ОСОБА_1 , суд першої інстанції виходив із того, що зазначений автомобіль придбавався з метою закупівлі та перевезення товарів для продажу в магазині і саме ОСОБА_2 є фізичною особою - підприємцем з основним видом діяльності - роздрібна торгівля в неспеціалізованих магазинах, тобто він є річчю для професійних занять ОСОБА_2 та має присуджуватися саме тому з подружжя, хто використовував його у своїй професійній діяльності. При цьому автомобіль є неподільною річчю, а тому виділити його у власність позивача ОСОБА_1 можливо лише за умови грошової компенсації вартості частки у праві спільної сумісної власності на зазначене майно іншому з подружжя, лише за його згодою та за умови попереднього внесення відповідної суми на депозитний рахунок суду, що не було зроблено ОСОБА_1 .

Вирішуючи первісний позов ОСОБА_1 в частині визнання спільною сумісною власністю меблів, речей, побутової техніки та сантехніки, які розташовані в квартирі АДРЕСА_2 та квартирі АДРЕСА_5 , місцевий суд виходив із того, що металопластикові вікна та склопакет балкону в квартирі АДРЕСА_2 , корпусні меблі «Неаполь» (стінка в гостьову); вішак «Меридіан», стілець «лесенка», пральна машина «LG F1223 ND», холодильник «Whirpool ARC 4208 IX» та плазмовий телевізор «Panasonic TV TH-R 42 PVB» були придбані подружжям за час перебування у шлюбі та ведення сумісного господарства, що підтверджується належними та допустимими доказами, які містяться в матеріалах справи, а тому є спільною сумісною власністю ОСОБА_1 та ОСОБА_2 . При цьому суд, врахувавши часткове визнання ОСОБА_2 первісного позову ОСОБА_1 , визнав спільною сумісною власністю подружжя: вішак «Меридіан»; стілець «лесенка»; морозильну камеру «Vestfrost cool experts»; телевізор «Panasonic TV TH-R 42 PVB»; цифровий фотоапарат «SONY»; сушку для білизни; роутер; холодильник «Whirpool ARC 4208 IX»; телевізор «LG» маленький; один стіл та чотири стільці; пральну машина «LG F1223 ND»; ноутбук «Asus Х550С» з бездротовою мишкою та флеш пам`ять.

Відмовляючи в задоволенні первісного позову ОСОБА_1 про виключення з переліку спільного майна подружжя майно, що належить особисто ОСОБА_1 та було придбане для дитини, суд першої інстанції виходив із недоведеності позовних вимог, оскільки немає доказів, з яких можливо встановити джерело грошових коштів за які вони були придбані, а також неможливо встановити особу покупця та/або час їх придбання.

Вирішуючи спір в частині стягнення з ОСОБА_2 та користь ОСОБА_1 119 333 грн в рахунок компенсації її частки у майні спільної сумісної власності та 25 800 грн вартості майна, яке належить ОСОБА_1 особисто та дитині, які ОСОБА_2 безпідставно утримує в себе, та відмовляючи в позові в цій частині, суд першої інстанції виходив із того, що, оскільки неможливо встановити повний обсяг спільного майна подружжя, його реальну вартість на час розгляду справи, а тому неможливо визначити вартість часток у майні спільної сумісної власності кожного з подружжя і, як наслідок, вирахувати різницю вартості між частками, щоб встановити суму компенсації. Також місцевий суд дійшов висновку про недоцільність виключення будь-якого майна з переліку спільного майна подружжя, що належить, як вважає ОСОБА_1 , їй особисто та дитині, та безпідставно утримується ОСОБА_2 , а тому немає підстав, передбачених статтями 1212 1213 ЦК України, на які посилається ОСОБА_1 , для стягнення вартості цього майна з ОСОБА_2 .

Відмовляючи в задоволенні позову ОСОБА_3 та ОСОБА_4 про виключення з переліку майна, яке підлягає поділу, місцевий суд виходив із недоведеності позовних вимог.

Задовольняючи частково зустрічний позов ОСОБА_2 , суд першої інстанції виходив із того, що картини «ІНФОРМАЦІЯ_4», «ІНФОРМАЦІЯ_3», «ІНФОРМАЦІЯ_5» є спільним сумісним майном подружжя та підлягають поділу між ними. Що стосується іншого майна, зазначеного в зустрічному позові, то ОСОБА_2 не надано належних та допустимих доказів, які б підтверджували джерело, час, місце та особу, що придбала вказане майно, що унеможливлює включення його до обсягу спільного майна подружжя та відповідно задоволення позову.

Короткий зміст рішення суду апеляційної інстанції

Постановою Апеляційного суду Донецької області від 12 липня 2018 року апеляційні скарги ОСОБА_2 в особі представника ОСОБА_5 та ОСОБА_1 задоволені частково. Рішення Вугледарського районного суду Донецької області від 22 березня 2018 року в частині відмови в поділі автомобіля марки MERCEDEC BENZ VITO 109 CDI, реєстраційний номерний знак НОМЕР_2 , 2007 року випуску, корпусних меблів «Неаполь», відеокамери, металопластикових вікон та склопакету балкону скасовано та в цій частині ухвалено нове рішення про часткове задоволення позову ОСОБА_1 . Визнано в порядку поділу спільного сумісного майна подружжя за ОСОБА_2 право власності на автомобіль марки MERCEDEC BENZ VITO 109 CDI, реєстраційний номерний знак НОМЕР_2 , 2007 року випуску, вартістю 100 000 грн.

Рішення Вугледарського районного суду Донецької області від 22 березня 2018 року в частині поділу спільного сумісного майна подружжя змінено. Виділено ОСОБА_1 у власність та визнано за нею право власності на вішак «Меридіан» вартістю 400 грн; стілець «лесенка» - 650 грн; морозильну камеру «Vestfrost cool experts» - 6 000 грн; телевізор «Panasonic TV TH-R 42 PVB» - 6 588 грн; цифровий фотоапарат «SONY» - 4 500 грн; сушку для білизни - 390 грн; роутер - 400 грн; холодильник «Whirpool ARC 4208 IX» - 5 635 грн; телевізор «LG» маленький - 3 400 грн; один стіл та чотири стільці - 1 000 грн; пральну машину «LG F1223 ND» - 3 129 грн; ноутбук «Asus Х550С» з бездротовою мишкою, сумкою та флеш пам`ять - 3 170 грн; корпусні меблі «Неаполь» виробництво «Світ Меблів» - 3 800 грн; відеокамеру - 1 300 грн; картину «ІНФОРМАЦІЯ_3» - 780 грн; картини «ІНФОРМАЦІЯ_4», «ІНФОРМАЦІЯ_5» - 1 240 грн, а всього майна - на суму 42 382 грн. Виділено у власність ОСОБА_2 та визнано за ним право власності на металопластикові вікна та склопакет балкону, встановлені у квартирі АДРЕСА_2 , вартістю 9 946 грн, а всього виділити йому майна з урахуванням вартості автомобіля марки MERCEDEC BENZ VITO - на суму 109 946 грн. Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 різницю вартості часток виділеного кожному із спільного сумісного майна подружжя в сумі 33 782 грн. В іншій частині рішення суду першої інстанції залишено без змін.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції, в частині відмови в поділі автомобіля марки MERCEDEC BENZ VITO 109 CDI, реєстраційний номерний знак НОМЕР_2 , 2007 року випуску, та ухвалюючи в цій частині нове рішення про часткове задоволення позову ОСОБА_1 , апеляційний суд виходив із того, що, оскільки зазначений автомобіль придбано в період шлюбу, то він є спільним майном подружжя та підлягає поділу між ними. При цьому апеляційний суд врахував, що, оскільки ОСОБА_2 є фізичною особою - підприємцем та використовує зазначений автомобіль у своїй професійній діяльності, тому його необхідно виділити ОСОБА_2 , а вартість автомобіля, який останній оцінив у 100 000 грн, що не заперечувала ОСОБА_1 , врахувати при визначенні загального обсягу майна, яке підлягає поділу.

Змінюючи рішення місцевого суду в частині поділу спільного сумісного майна подружжя, апеляційний суд виходив із того, що при поділі майна суд першої інстанції не зазначив його вартості, що позбавляє можливості оцінити вартість часток сторін. При цьому апеляційний суд враховує вартість майна, яка зазначена ОСОБА_1 , оскільки вона ніким не спростована. Крім того, місцевий суд, визнавши металопластикові вікна, склопакет балкону, відеокамеру та корпусні меблі «Неаполь» спільною сумісною власністю подружжя, не здійснив його поділ, тому апеляційний суд виділив у власність ОСОБА_2 та визнав за ним право власності на металопластикові вікна та склопакет балкону, оскільки вони встановлені у квартирі АДРЕСА_2 та не можуть бути відокремлені від неї, а відеокамеру та корпусні меблі «Неаполь» виділити ОСОБА_1 . Також враховуючи, що вартість часток майна, яке виділено сторонам, різна, апеляційний суд дійшов висновку про стягнення з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 різницю вартості часток зазначеного майна.

Апеляційний суд не здійснював перегляд рішення місцевого суду в частині позову ОСОБА_3 , ОСОБА_4 до ОСОБА_1 про виключення з переліку майна, яке підлягає поділу, оскільки рішення суду першої інстанцій в цій частині сторонами не оскаржувалося, а тому не може бути предметом перегляду судом касаційної інстанції.

Короткий зміст вимог касаційної скарги та узагальнення її доводів

У лютому 2019 року ОСОБА_1 подала до Верховного Суду касаційну скаргу, у якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить рішення суду першої інстанції в частині відмови в задоволенні її позову та рішення апеляційного суду в цій частині скасувати та ухвалити нове рішення про задоволення позову ОСОБА_1 в повному обсязі та відмови в задоволенні зустрічного позову.

Касаційна скарга мотивована тим, що рішення місцевого суду ухвалене з порушенням статей 263 - 265 ЦПК України, не відповідає завданням цивільного судочинства, судом неправильно застосовані до спірних правовідносин норми матеріального права, не враховані фактичні обставини по справі та не надана оцінка доказам, які наявні в матеріалах справи. При ухваленні рішення місцевий суд зосередився на вирішенні зустрічного позову і визнав спільним майном тільки ті речі, які зазначив ОСОБА_2 і які ОСОБА_1 встигла вивезти з квартири, а всі інші речі, як спільні, так і речі, які належать особисто ОСОБА_1 , суд визначив, що неможливо встановити природу їх виникнення, а тому неможливо поділити, хоча в матеріалах справи наявні письмові докази, фотокартки, чеки, а також показання свідків, які підтверджують придбання кожної речі, яку зазначила ОСОБА_1 в позовній заяві, та що незаконно не враховано судом. Також заявник зазначає, що вона не згодна з оцінкою спірного автомобіля та визнання права власності на автомобіль за ОСОБА_2 , а також не погоджується з рішенням суду в частині визнання за нею речей і меблів на загальну суму 42 382 грн, оскільки вона не заявляла такого поділу та вважає, що зазначене майно є її особистою власністю та власністю дитини. Крім того, заявник не погоджується з висновками судів про те, що сторони перестали вести спільне господарство з 2013 року, оскільки такий висновок ґрунтується лише на показаннях ОСОБА_2 та обставинах, які ніби то були встановлені рішенням суду про розірвання шлюбу від 20 листопада 2014 року. Однак ОСОБА_1 вважає, що зазначені обставини не досліджувалися і не встановлювалися, а також не підтверджені належними та допустимими доказами.

У квітні 2019 року ОСОБА_2 подав до Верховного Суду касаційну скаргу, у якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить рішення суду першої та апеляційної інстанцій змінити в частині задоволення вимог ОСОБА_1 про встановлення факту проживання однією сім`єю чоловіка та дружини без реєстрації шлюбу в період з 08 березня 2007 року до 31 серпня 2007 року, визнання спільною сумісною власністю магазину дитячого одягу «ІНФОРМАЦІЯ_2» та його поділ, та відмовити ОСОБА_1 в позові в цій частині.

Касаційна скарга мотивована тим, що суд, розглядаючи позов ОСОБА_1 вийшов за межі позовних вимог, оскільки остання просила визнати майно, яке придбано в зареєстрованому шлюбі, спільною сумісною власністю, а суд визнав спільним сумісним майном нежиле приміщення - магазин дитячого одягу «ІНФОРМАЦІЯ_2», яке було придбано ним 15 травня 2007 року, тобто до реєстрації шлюбу. Також заявник зазначає, що судами не враховано, що до 03 липня 2007 року він працював у м. Донецьку, а тому не міг жити разом з ОСОБА_1 однією сім`єю та вести спільне господарство. Спірне нежиле приміщення купили батьки ОСОБА_2 за кошти, відшкодовані за рішенням суду як моральну шкоду батькам особою, яка вбила рідного брата ОСОБА_2 , що визнавалось ОСОБА_1 . Крім того, поза увагою судів залишились ті обставини, що площа квартири, яка була переведена в нежиле приміщення та використовується під магазин дитячого одягу, збільшилась на 30 %, у зв`язку з чим ОСОБА_1 має право на Ѕ частину добудованого приміщення, а не всього приміщення магазину, оскільки це не відповідає її внескові як на момент придбання квартири, так і на момент реконструкції магазину.

Ухвалами Верховного Суду від 25 квітня 2019 року та від 29 травня 2019 року відкрито касаційне провадження у вказаній справі.

Узагальнений виклад позиції інших учасників справи

У червні 2019 року ОСОБА_1 подала відзив на касаційну скаргу ОСОБА_2 , у якій посилаючись надуманість доводів скарги, просить касаційну скаргу залишити без задоволення.

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Відповідно до частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Згідно із частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Вивчивши матеріали цивільної справи, перевіривши доводи касаційних скарг, колегія суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду дійшла висновку про залишення касаційних скарг без задоволення, а рішення суду першої інстанції у нескасованій та незміненій частині та постанову апеляційного суду - без змін.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Суди встановили що ОСОБА_1 та ОСОБА_2 у період з 08 березня 2007 року до 31 серпня 2007 року проживали однією сім`єю без реєстрації шлюбу.

01 вересня 2007 року сторони зареєстрували шлюб, та за цей час у них народився син ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Рішенням Вугледарського міського суду Донецької області від 20 листопада 2014 року, яке набрало законної сили, шлюб між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 розірвано.

В період спільного проживання 15 травня 2007 року було укладено договір купівлі-продажу, згідно з яким ОСОБА_2 купив у ОСОБА_7 квартиру АДРЕСА_6 . Вказана квартира згодом була переведена в нежиле приміщення та реконструйована під магазин промислових товарів з прибудовою, що підтверджується свідоцтвом про право власності на нерухоме майно від 09 лютого 2010 року, витягом про реєстрацію права власності на нерухоме майно від 09 лютого 2010 року та технічним паспортом магазину промислових товарів.

Крім того, в період шлюбу було придбано автомобіль марки MERCEDEC BENZ VITO 109 CDI, реєстраційний номерний знак НОМЕР_2 , 2007 року випуску, право власності на який зареєстровано за ОСОБА_2 , що підтверджується довідкою-рахунком від 01 грудня 2012 року та свідоцтвом про реєстрацію транспортного засобу серії НОМЕР_3 .

Мотиви з яких виходить Верховний Суд та застосовані норми права

Відповідно до частини другої статті 3 СК України сім`ю складають особи, які спільно проживають, пов`язані спільним побутом, мають взаємні права та обов`язки.

Згідно із статтею 74 СК України, якщо жінка та чоловік проживають однією сім`єю, але не перебувають у шлюбі між собою, майно, набуте ними за час спільного проживання, належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено письмовим договором між ними. На майно, що є об`єктом спільної сумісної власності жінки та чоловіка, які не перебувають у шлюбі між собою, поширюються положення глави 8 СК України.

До членів сім`ї належать особи, які постійно мешкають разом та ведуть спільне господарство. Ними можуть бути не тільки близькі родичі, а й інші особи, які не перебувають у безпосередніх родинних зв`язках.

Однак, обов`язковою умовою для визнання їх членами сім`ї є факт спільного проживання, ведення спільного господарства, наявність спільних витрат, купівлі майна для спільного користування, участі у витратах на утримання житла, його ремонт тощо.

Згідно зі статтею 60 СК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Згідно зі статтею 63 СК України дружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування і розпоряджання майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними.

Дружина і чоловік мають право на поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності, незалежно від розірвання шлюбу (частина перша статті 69 СК України).

За частиною першою статті 70 СК України у разі поділу майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.

Крім того, за змістом статті 71 СК України майно, що є об`єктом права спільної власності подружжя, ділиться між ними в натурі. Якщо дружина та чоловік не домовилися про порядок поділу майна, спір може бути вирішений судом.

При розгляді справ про поділ спільного майна подружжя, поділ спільного майна подружжя здійснюється за правилами, встановленими статями 69 - 72 СК України та статтею 372 ЦК України. Вартість майна, що підлягає поділу, визначається за погодженням між подружжям, а при недосягненні згоди - виходячи з дійсної його вартості на час розгляду справи.

За таких обставин, суди попередніх інстанцій, врахувавши обставини справи, обґрунтовано виходили з наявності правових підстав для встановлення факту проживання ОСОБА_1 та ОСОБА_2 в період з 08 березня 2007 року по 31 серпня 2007 року однією сім`єю без реєстрації шлюбу, правильно визначили обсяг майна, яке набуто ними за час спільного проживання як чоловіка та дружини без реєстрації шлюбу та під час зареєстрованого шлюбу, та здійснили його поділ, з урахуванням статей 69 - 72 СК України.

Посилання ОСОБА_2 в касаційній скарзі на те, що він до 03 липня 2007 року не міг проживати разом з ОСОБА_1 однією сім`єю, оскільки працював у м. Донецьку, а отже і квартира АДРЕСА_1 , яка придбана ним 15 травня 2007 року, не може бути визнана об`єктом права спільної сумісної власності подружжя спростовуються доказами, які містяться в матеріалах справи та узгоджуються між собою, а також показами свідків.

Доводи ОСОБА_1 в касаційній скарзі про те, що, задовольняючи частково її позов про визнання майна, яке знаходиться у квартирі АДРЕСА_2 та у квартирі АДРЕСА_5 , спільною сумісною власністю подружжя та його поділ, суди не врахували, що в матеріалах справи наявні письмові докази, фотокартки, чеки, а також показання свідків, які підтверджують придбання кожної речі, яку зазначила ОСОБА_1 в позовній заяві, є необґрунтованими та не призвели до неправильного вирішення справи, зводяться до переоцінки встановлених судами обставин, що відповідно до статті 400 ЦПК Українивиходить за межі розгляду справи судом касаційної інстанції.

При цьому Верховний Суд врахував, що суди попередніх інстанцій неодноразово роз`яснювали можливість заявити клопотання про проведення судово-товарознавчої експертизи для встановлення дійсної вартості спірного майна на час розгляду справи, однак сторони своїм правом не скористались, такого клопотання не заявляли, оцінка майна проведена не була

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц (провадження № 14-446цс18) викладено правовий висновок про те, що встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Це передбачено як статтями 58 59 212 ЦПК України у попередній редакції 2004 року, так і статтями 77 78 79 80 89 367 ЦПК України у редакції від 03 жовтня 2017 року. Якщо порушень порядку надання та отримання доказів у суді першої інстанції апеляційним судом не встановлено, а оцінка доказів зроблена як судом першої, так і судом апеляційної інстанцій, то суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів.

Доводи касаційних скарг не спростовують встановлені у справі фактичні обставини та висновки, які обґрунтовано викладені у мотивувальних частинах рішення суду першої та апеляційної інстанцій, та зводяться до переоцінки доказів, незгоди заявників з висновками щодо їх оцінки та містять посилання на факти, що були предметом дослідження суду.

Таким чином, наведені в касаційних скаргах доводи не спростовують висновків суду першої та апеляційної інстанцій.

Вищевикладене свідчить про те, що касаційні скарги є необґрунтованими, а тому не підлягають задоволенню.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне касаційні скарги залишити без задоволення, а оскаржуване судове рішення першої інстанції в нескасованій та незміненій частині та рішення апеляційного суду залишити без змін.

Щодо розподілу судових витрат

Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України суд касаційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.

Оскільки касаційні скарги залишено без задоволення, підстав для розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, немає.

Керуючись статтями 400 401 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі постійної колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

П О С Т А Н О В И В :

Касаційні скарги ОСОБА_1 та ОСОБА_2 залишити без задоволення.

Рішення Вугледарського міського суду Донецької області від 22 березня 2018 року в частині, яка не скасована та не змінена апеляційним судом, та постанову Апеляційного суду Донецької області від 12 липня 2018 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: В. О. Кузнєцов В. С. Жданова В. М. Ігнатенко