Постанова
Іменем України
16 червня 2022 року
м. Київ
справа № 226/1487/21
провадження № 61-20525св21
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Коротуна В. М. (суддя-доповідач), Бурлакова С. Ю., Червинської М. Є.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідач - акціонерне товариство комерційний банк «ПриватБанк»,
третя особа - приватний нотаріус Богатов Сергій Георгійович,
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк» на рішення Димитровського міського суду Донецької області від 08 липня 2021 року у складі судді Коваленко Т. О. та постанову Донецького апеляційного суду від
24 листопада 2021 року у складі колегії суддів: Никифоряка Л. П., Гапонова А. В., Новікової Г. В.,
ВСТАНОВИВ:
ІСТОРІЯ СПРАВИ
Короткий зміст позовних вимог
У травні 2021 року ОСОБА_1 звернулася до суду із позовом до акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» (далі - АТ КБ «ПриватБанк»), третя особа - приватний нотаріус Богатов С. Г., про визнання іпотеки припиненою.
Позов мотивувала тим, що 09 березня 2006 року між нею та ЗАО КБ «ПриватБанк» (нині - АТ КБ «Приватбанк») був укладений кредитний договір
№ DO1FGK01000024, за яким банк надав їй кредитні кошти на строк до
09 березня 2021року у вигляді не поновлювальної кредитної лінії у розмірі
75 750,00 грн.
Для забезпечення виконання кредитного договору,09 березня 2006року між нею та відповідачем також укладений договір іпотеки № DO1FGK01000024, за яким в іпотеку переданий житловий будинок за адресою: АДРЕСА_1 , з терміном дії договору - до повного виконання Позичальником та Іпотекодержателем зобов`язань за кредитним договором та всім додатковим угодам до нього (пункт 29 договору іпотеки). На період дії цього договору накладається заборона на відчуження предмету іпотеки (пункт 34 договору іпотеки).
В подальшому банк звернувся до суду з вимогами про стягнення заборгованості за кредитним договором і рішенням Димитровського міського суду Донецької області від 30 жовтня 2015 року у справі № 226/3350/15-ц стягнуто з неї, а також
ОСОБА_2 і ОСОБА_3 солідарно заборгованість за кредитним договором
№ DO1FGK01000024 від 09 березня 2006року в сумі 113 986,78 грн та судовий збір 1 709,80 грн.
На підставі рішення Димитровського міського суду у Мирноградському міському відділі ДВС Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції
(м. Харків) відкриті виконавчі провадження № 51017217 від 05травня 2016 року(щодо позивача) та № 51344431 від 08 червня 2016року (щодо чоловіка позивача ОСОБА_2 .
Рішення суду ними виконане у повному обсязі і 31 серпня 2020року винесено постанови про закінчення виконавчого провадження.
Позивачка зазначала, оскільки зобов`язання за кредитним договором нею були виконані, позивач письмово звернулась до відповідача з вимогою припинити обтяження за договором іпотеки, але з відповіді вбачається незгода відповідача з тим, що кредитні правовідносини між ними припинені. Банк після рішення суду продовжував нараховувати відсотки, всупереч тому, що зверненням до суду банк змінив термін повернення кредиту в повному обсязі, наслідком чого є припинення нарахування процентів, пені тощо. Також не здійснене зняття обтяжень за її письмовим зверненням і приватним нотаріусом, який зареєстрував іпотеку та наклав обтяження.
За викладених обставин, ОСОБА_1 просила визнати припиненим договір іпотеки № DO1FGK01000024 від 09березня 2006 року, укладений між ОСОБА_1 та ЗАО КБ «Приватбанк», предметом якого є житловий будинок, розташований за адресою:
АДРЕСА_1 ; припинити заборону відчуження житлового будинку за адресою: АДРЕСА_1 , реєстраційний номер обтяження 2949721, та іпотеку житлового будинку за адресою: АДРЕСА_1 , реєстраційний номер обтяження 2949633, що зареєстровані 09 березня 2006року приватним нотаріусом Богатовим С.Г.; судовий збір стягнути з відповідача.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Димитровського міського суду Донецької області від 08 липня
2021 року позовні вимоги задоволено.
Припинено договір іпотеки № DO1FGK01000024 від 09 березня 2006 року, укладений між ОСОБА_1 та ЗАО КБ «ПриватБанк», предметом якого є житловий будинок, розташований за адресою: АДРЕСА_1 .
Припинено заборону відчуження житлового будинку за адресою: АДРЕСА_1 , реєстраційний номер обтяження 2949721, та іпотеку житлового будинку за адресою:
АДРЕСА_1 , реєстраційний номер обтяження 2949633, що зареєстровані 09 березня 2006 року приватним нотаріусом Богатовим С. Г.
Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з того, що позовні вимоги підлягають задоволенню з огляду на відсутність боргу позивача перед відповідачем за кредитним договором в забезпечення якого було передано нерухоме майно в іпотеку; та виконання основного зобов`язання є підставою для припинення іпотеки.
Короткий зміст рішення суду апеляційної інстанції
Постановою Донецького апеляційного суду від 24 листопада 2021 року апеляційну скаргу АТ КБ «ПриватБанк» залишено без задоволення.
Рішення Димитровського міського суду Донецької області від 08 липня 2021 року залишено без змін.
Залишаючи апеляційну скаргу АТ КБ «ПриватБанк» без задоволення, апеляційний суд погодився з висновком суду першої інстанції.
Короткий зміст вимог та доводів касаційної скарги
15 грудня 2021 року АТ КБ «ПриватБанк» через засоби поштового зв?язку подало до Верховного Суду касаційну скаргу, у якій просить скасувати рішення Димитровського міського суду Донецької області від 08 липня 2021 року та постанову Донецького апеляційного суду від 24 листопада 2021 року та ухвалити нове судове рішення, яким в задоволенні позовних вимог відмовити.
Касаційна скарга мотивована тим, що протягом всього часу позичальник фактично не виконував взятого на себе за кредитним договором зобов`язання та не сплачував за користування коштами у зв`язку з цим станом на 01 червня 2021 року утворилась заборгованість в загальному розмірі 372 674,20 грн.
Підставою касаційного оскарження судових рішень заявник зазначає неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме: суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду України від 27 вересня 2017 року в справі № 6-2096цс16, постанові Верховного Суду України від 23 березня 2016 року в справі № 3-137гс16, постанові Верховного Суду України від 21 вересня 2016 року в справі № 6-1685цс16, постанові Верховного Суду від 07 лютого 2018 року в справі № 910/11249/17, постанові Великої Палати Верховного Суду від 04 червня 2019 року в справі
№ 916/190/18, постанові Великої Палати Верховного Суду від 28 березня 2018 року в справі № 444/9519/12 (провадження № 14-10цс18), постанові Великої Палати Верховного Суду від 26 січня 2021 року в справі № 522/1528/15-ц (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України).
Доводи інших учасників справи
Відзив на касаційну скаргу не надійшов.
Рух касаційної скарги та матеріалів справи
Ухвалою Верховного Суду від 12 січня 2022 року відкрито касаційне провадження у даній справі та витребувано матеріали цивільної справи з Димитровського міського суду Донецької області.
18 лютого 2022 року матеріали цивільної справи надійшли до Верховного Суду.
ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ У СКЛАДІ КОЛЕГІЇ СУДДІВ ДРУГОЇ СУДОВОЇ ПАЛАТИ КАСАЦІЙНОГО ЦИВІЛЬНОГО СУДУ
Згідно з положеннями частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу. Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Частиною першою статті 400 ЦПК України встановлено, що переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення з таких підстав.
Фактичні обставини справи
Судами попередніх інстанцій встановлено, що 09 березня 2006 року між банком та ОСОБА_1 укладено кредитний договір № DO1FGK01000024 на підставі якого останній видано кредит на строк до 09 березня 2021 року включно, у вигляді непоновлювальної кредитної лінії у розмірі 75 750,00 грн на придбання житла, а також у розмірі 11 362,50 грн на сплату страхових платежів.
В забезпечення виконання зобов`язань за кредитним договором між банком та ОСОБА_1 укладений договір іпотеки № DO1FGK01000024 посвідчений нотаріусом Богатовим С. Г. 09 березня 2006 року реєстровий № 2949633.
Відповідно до копії рішення Димитровського міського суду Донецької області від 30 жовтня 2015 року у справі № 226/3350/15-ц позов банку задоволено та стягнуто солідарно з ОСОБА_1 , ОСОБА_2 та ОСОБА_3 заборгованість за кредитним договором № DO1FGK01000024 від 09 березня 2006 року в сумі
113 986,78 грн та судовий збір в розмірі 1 709,80 грн.
Згідно постанов старшого державного виконавця Мирноградського міського відділу державної виконавчої служби Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Харків) Сідак О. В. від 31 серпня 2020 року виконавчі провадження ВП № 51017217 та № 51344431 були закінчені, у зв`язку з виконанням судового рішення у повному обсязі.
У відповіді на звернення ОСОБА_1 банк надав відповідь про неможливість зняття обтяження з заставної нерухомості через неповне погашення боргу.
Мотиви з яких виходить Верховний Суд та застосовані норми права
У частинах першій, другій та п`ятій статті 263 ЦПК України встановлено, що судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Зазначеним вимогам закону оскаржувані судові рішення відповідають.
Обов`язком суду при розгляді справи є дотримання вимог щодо всебічності, повноти й об`єктивності з`ясування обставин справи та оцінки доказів.
Усебічність та повнота розгляду передбачає з`ясування усіх юридично значущих обставин та наданих доказів з усіма притаманними їм властивостями, якостями та ознаками, їх зв`язків, відносин і залежностей. Усебічне, повне та об`єктивне з`ясування обставин справи забезпечує, як наслідок, постановлення законного й обґрунтованого рішення.
Відповідно до частини першої статті 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
За правилом статті 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).
Згідно з пунктами 3, 4 частини першої статті 611 ЦК України у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки, відшкодування збитків.
Отже, для належного виконання зобов`язання необхідно дотримуватися визначених у договорі строків (термінів), зокрема щодо сплати процентів, а прострочення виконання зобов`язання є його порушенням.
Згідно з частиною першою статті 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання.
У статті 629 ЦК України визначено, що договір є обов`язковим для виконання сторонами.
Відповідно до статті 599 ЦК України зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.
Згідно з частиною першою статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України.
У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.
Відповідно до частини другої статті 1050 ЦК України, якщо договором встановлений обов`язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу.
Право кредитора нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється у разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України. В охоронних правовідносинах права та інтереси кредитора, як позивача, забезпечені частиною другою статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов`язання.
Такі висновки щодо застосування вказаних норм права відповідають правовій позиції, викладеній у постановах Великої Палати Верховного Суду від 28 березня 2018 року у справі № 444/9519/12 (провадження № 14-10цс18), від 04 липня
2018 року у справі № 310/11534/13-ц (провадження № 14-154цс18).
Відповідно до положень статей 546 575 ЦК України виконання зобов`язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою (зокрема іпотекою, як окремим видом застави), притриманням, завдатком, правом довірчої власності.
Договором або законом можуть бути встановлені інші види забезпечення виконання зобов`язання.
Частиною першою статті 598 ЦК України передбачено, що зобов`язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом.
Згідно із статтею 599 ЦК України зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином. Належним виконанням зобов`язання є виконання, прийняте кредитором, у результаті якого припиняються права та обов`язки сторін зобов`язання.
Виходячи з положень статті 572 ЦК України, статей 1, 33 Закону України «Про іпотеку» в силу іпотеки іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов`язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника у порядку, встановленому цим законом.
Відповідно до приписів статей 2, 20, 26 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» та статей 1, 7 Закону України «Про іпотеку» іпотека, як застава нерухомого майна згідно з параграфом 6 глави 49 ЦК України, що виникає на підставі договору, є приватним забезпечувальним обтяженням, яке підлягає реєстрації в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, визначеному Законом. Тобто інститут реєстрації спрямований на захист прав кредиторів від недобросовісної поведінки боржників та третіх осіб, в тому числі інших кредиторів.
Відповідно до пункту 1 частини першої статті 593 ЦК України, статті 2 Закону України «Про іпотеку» іпотека має похідний характер від основного зобов`язання і є дійсною до припинення основного зобов`язання або до закінчення строку дії іпотечного договору.
Суди попередніх інстанцій, врахувавши правові висновки Великої Палати Верховного Суду, висловлені у постановах від 28 березня 2018 року у справі
№ 444/9519/12 (провадження № 14-10цс18) та від 04 липня 2018 року у справі
№ 310/11534/13-ц (провадження № 14-154цс18), на підставі належним чином оцінених доказів, дійшли правильного висновку про те, що АТ КБ «ПриватБанк», пред`явивши позов до ОСОБА_1 , як позичальника, про дострокове стягнення кредитної заборгованості, який було задоволено рішенням Димитровського міського суду Донецької області від 30 жовтня 2015 року у справі № 226/3350/15-ц, що набрало законної сили та виконано ОСОБА_1 , змінив строк виконання основного зобов`язання за кредитним договором.
АТ КБ «ПриватБанк» вимоги до ОСОБА_1 відповідно до положень частини другої статті 625 ЦК України не заявляв, у зв`язку з чим суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, дійшов обґрунтованого висновку про те, що ОСОБА_1 зобов`язання за кредитним договором від 09 березня 2006 року виконала, що підтверджується постановою старшого державного виконавця Мирноградського міського ВДВС Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції
(м. Харків) від 31 серпня 2020 року, внаслідок чого додаткове визнання кредитного договору виконаним є безпідставним.
Оскільки основне зобов`язання позивача на кредитним договором припинено тому суди попередніх інстанцій дійшли правильного висновку про припинення іпотеки відповідно до положень Закону України «Про іпотеку».
Подібний висновок зроблено Верховним Судом у постанові від 23 вересня
2021 року у справі № 234/5464/20 (провадження № 61-3121св21).
Висновки судів першої та апеляційної інстанцій не суперечать правовим позиціям Верховного Суду, викладених у постановах, що зазначені заявником у касаційній скарзі.
Інші доводи касаційної скарги зводяться до переоцінки доказів та незгоди заявника із висновками судів першої та апеляційної інстанцій щодо встановлених обставин справи. При цьому згідно з частиною першою статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).
Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
Частиною третьою статті 401 ЦПК України передбачено, що суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.
Враховуючи наведене, колегія суддів залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення Димитровського міського суду Донецької області від 08 липня 2021 року та постанову Донецького апеляційного суду від 24 листопада 2021 року - без змін, оскільки підстави для скасування судових рішень відсутні.
Щодо заявлених клопотань
17 лютого 2022 року ОСОБА_1 , через засоби поштового зв?язку подала до Верховного Суду заяву про закриття касаційного провадження у справі
№ 226/1487/21.
Заява мотивована тим, що судові рішення, на які посилається заявник у касаційній скарзі, прийняті у справах, які не є подібними справі, яка переглядається.
Відповідно до пункту 5 частини першої статті 396 ЦПК України суд касаційної інстанції закриває касаційне провадження, якщо після відкриття касаційного провадження на підставі пункту 1 частини другої статті 389 цього Кодексу судом встановлено, що висновок щодо застосування норми права, який викладений у постанові Верховного Суду та на який посилався скаржник у касаційній скарзі, стосується правовідносин, які не є подібними.
Верховний Суд зазначає, що подібність правовідносин означає, зокрема, тотожність об`єкта та предмета правового регулювання, а також умов застосування правових норм. Зміст правовідносин з метою з`ясування їх подібності в різних рішеннях суду касаційної інстанції визначається обставинами кожної конкретної справи.
Вивчивши заяву ОСОБА_1 про закриття касаційного провадження у справі
№ 226/1487/21, перевіривши зміст правовідносин у справах, наведених заявником у касаційній скарзі, з метою з`ясування їх подібності в різних рішеннях суду касаційної інстанції, колегія суддів дійшла висновку про відсутність підстав для закриття касаційного провадження у справі за касаційною скаргою
АТ КБ «ПриватБанк», а відтак заява задоволенню не підлягає.
Керуючись статтями 400 401 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду,
ПОСТАНОВИВ:
У задоволенні заяви ОСОБА_1 про закриття касаційного провадження у справі № 26/1487/21 відмовити.
Касаційну скаргу акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» залишити без задоволення.
Рішення Димитровського міського суду Донецької області від 08 липня 2021 року та постанову Донецького апеляційного суду від 24 листопада 2021 року залишити без змін.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Судді: В. М. Коротун
С. Ю. Бурлаков
М. Є. Червинська