№ 227/4537/18

Постанова

Іменем України

21 жовтня 2020 року

м. Київ

справа № 227/4537/18

провадження № 61-13376св19

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Ступак О. В.,

суддів: Коломієць Г. В., Лідовця Р. А., Луспеника Д. Д.,

Яремка В. В. (суддя-доповідач),

учасники справи:

позивач - Товариство з обмеженою відповідальністю «Добропільське сортонасінницьке підприємство»,

відповідачі: ОСОБА_1 , Селянське (фермерське) господарство «Світлана»,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Добропільське сортонасінницьке підприємство» на рішення Добропільського міськрайонного суду Донецької області від 25 березня 2019 року у складі судді Мацишин Л. С. та постанову Донецького апеляційного суду від 05 червня 2019 року у складі колегії суддів: Новікової Г. В., Гапонова А. В., Никифоряка Л. П.,

ВСТАНОВИВ:

ОПИСОВА ЧАСТИНА

Короткий зміст позовних вимог та рішень судів

У жовтні 2018 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Добропільське сортонасінницьке підприємство» (далі - ТОВ «Добропільське сортонасінницьке підприємство», товариство) звернулось до суду з позовом до ОСОБА_1 , Селянського (фермерського) господарства «Світлана» (далі - СФГ «Світлана») про визнання договору оренди землі від 15 червня 2018 року, укладеного між ОСОБА_1 та СФГ «Світлана», недійсним, визнання договору оренди землі від 30 травня 2008 року, укладеного між ОСОБА_1 та ТОВ «Добропільське сортонасінницьке підприємство», поновленим на умовах, викладених у додатковій угоді до договору оренди землі від 30 травня 2008 року.

На обґрунтування позову посилалося на такі обставини. 30 травня 2008 року між товариством та ОСОБА_1 укладений договір оренди землі, відповідно до умов якого ОСОБА_1 передав позивачу у строкове платне користування земельну ділянку, площею 4,8100 га, кадастровий №1422084400:06:000:0157, яка знаходиться на території Криворізької сільської ради Добропільського району Донецької області, строком на 10 років. Відповідно до вимог законодавства товариство має переважне право на поновлення договору оренди землі. 26 квітня 2018 року ТОВ «Добропільське сортонасінницьке підприємство» направило лист-повідомлення разом з проєктом додаткової угоди, в якому запропонувало поновити договір оренди на той самий строк, а саме на 10 років, та встановити орендну плату на рівні 13 000 грн. Відповідач на зазначену пропозицію направив лист-повідомлення, в якому зазначив, що не має наміру поновлювати дію договору оренди та додав угоду про розірвання договору оренди землі від 30 травня 2008 року, в якій запропонував ще до закінчення строку дії договору розірвати договір за згодою сторін. Товариство належно виконувало свої обов`язки за договором оренди та як добросовісний орендар після закінчення строку дії договору, враховуючи бажання відповідача самостійно користуватись земельною ділянкою, повернуло 30 червня 2018 року земельну ділянку відповідачу відповідно до акта-прийому передачі. Проте товариству згодом стало відомо, що відповідач уклав новий договір оренди земельної ділянки з СФГ «Світлана», а тому вважало, що їхнє переважне право орендаря порушене.

Рішенням Добропільського міськрайонного суду Донецької області від 25 березня 2019 року у задоволенні позову відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що до закінчення строку дії договору оренди землі, укладеного між позивачем та ОСОБА_1 , останній виявив свою волю не продовжувати строку дії зазначеного договору, а тому відсутні підстави для поновлення зазначеного договору на той самий строк та ще й на інших умовах, а тому позов не підлягає задоволенню.

Постановою Донецького апеляційного суду від 05 червня 2019 року рішення Добропільського міськрайонного суду Донецької області від 25 березня 2019 року залишено без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що ОСОБА_1 у встановлений законом строк повідомив позивача про те, що він не має наміру поновлювати дію договору оренди землі та залишає за собою право самостійно розпоряджатися земельною ділянкою. Оскільки волевиявлення орендодавця на продовження строку договору з позивачем було відсутнє, то переважне право позивача на укладення договору оренди землі припинилося. Договір оренди землі від 15 червня 2018 року, укладений між ОСОБА_1 та СФГ «Світлана», не порушує прав та обов`язків позивача.

Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги і позиції інших учасників

У липні 2019 року ТОВ «Добропільське сортонасінницьке підприємство» звернулося до Верховного Суду із касаційною скаргою, в якій, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати рішення судів першої та апеляційної інстанцій та ухвалити нове рішення про задоволення позову.

Касаційна скарга мотивована тим, що товариство повністю дотрималось строків та процедури повідомлення про намір реалізувати своє переважне право на поновлення договору оренди землі на новий строк відповідно до статті 33 Закону України «Про оренду землі». ОСОБА_1 на зазначену пропозицію позивача направив лист-повідомлення від 23 березня 2018 року, в якому зазначив, що не має наміру поновлювати дію договору оренди землі від 30 травня 2008 року. Проте суди попередніх інстанцій не врахували, що заперечення орендодавця щодо невідповідності листа-повідомлення із проєктом додаткової угоди вимогам закону мають бути обґрунтованими і містити конкретні посилання на порушення закону, зазначені у листі-повідомленні або проєкті додаткової угоди, або містити конкретні істотні умови договору, щодо яких орендодавець пропонує зміни. Отже, законодавець не пов`язує можливість поновлення договору оренди землі лише з бажанням або небажанням орендодавця. Зазначає, що такий правовий висновок міститься у постанові Верховного Суду від 10 вересня 2018 року у справі № 920/739/17. Позивач, як добросовісний орендар, після закінчення дії договору оренди землі від 30 травня 2008 року, враховуючи бажання ОСОБА_1 особисто використовувати земельну ділянку, повернув земельну ділянку відповідачу. Проте, як стало згодом відомо, ОСОБА_1 уклав договір оренди земельної ділянки з СФГ «Світлана», чим порушив переважне право товариства як орендаря спірної земельної ділянки. За відсутності попереднього повідомлення орендодавця щодо наміру укладання нового договору оренди землі з новим орендарем посилання на бажання самостійного використання земельної ділянки (з метою припинення переважного права орендаря на поновлення договору оренди землі), право особи на реалізацію свого переважного права, що передбачено статтею 777 ЦК України та статтею 33 Закону України «Про оренду землі», буде порушено, а така поведінка орендодавця стосовно попереднього орендаря буде недобросовісною. Суди попередніх інстанцій, вирішуючи спір, не врахували висновків Верховного Суду України, викладених у постановах від 18 жовтня 2017 року у справі № 6-1634цс17 та від 25 лютого 2015 року у справі № 6-219цс14

Крім того, заявник просить передати справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду для формування єдиної судової практики.

У серпні 2019 року надійшли відзиви на касаційну скаргу, в яких ОСОБА_1 та СФГ «Світлана» просили касаційну скаргу ТОВ «Добропільське сортонасінницьке підприємство» залишити без задоволення, а оскаржувані рішення - без змін.

Рух справи в суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 26 липня 2019 року відкрито касаційне провадження у справі та витребувано її матеріали.

Ухвалою Верховного Суду від 23 липня 2020 року справу призначено до розгляду.

МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА

Позиція Верховного Суду

Відповідно до пункту 2 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України від 15 січня 2020 року № 460-ІХ «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» (далі - Закон № 460-ІХ) касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом (08 лютого 2020 року).

Касаційна скарга у цій справі подана у липні 2019 року, а тому вона підлягає розгляду в порядку, що діяв до набрання чинності Законом № 460-ІХ.

Частиною першою статті 402 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) встановлено, що усуді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

Згідно з положенням частини другої статті 389 ЦПК України (тут і далі - у редакції до набрання чинності Законом № 460-IX) підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Вивчивши матеріали цивільної справи, перевіривши доводи касаційної скарги та відзивів не неї, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на таке.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Суди встановили, що ОСОБА_1 є власником земельної ділянки площею 4,810 га на території Криворізької сільської ради для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, що підтверджується державним актом на право власності на земельну ділянку серії ЯГ № 360705.

30 травня 2008 року між ОСОБА_1 та ТОВ «Добропільське сортонасінницьке підприємство» укладений договір оренди земельної ділянки, площею 4,8100 га, що розташована на території Криворізької сільської ради, для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, з кадастровим № 1422084400:06:000:0157, строком на 10 років.

Пунктом 8.2 договору передбачено, що після закінчення строку договору орендар має переважне право на поновлення договору на новий строк.

26 квітня 2018 року ТОВ «Добропільське сортонасінницьке підприємство» звернулося до ОСОБА_1 з листом-повідомленням та з проєктом додаткової угоди до договору оренди землі від 30 травня 2008 року з пропозицією поновити договір оренди землі від 30 травня 2008 року на той самий строк та встановити орендну плату на рівні 13 000 грн на рік. Згідно з рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення ОСОБА_1 отримав лист-повідомлення 28 квітня 2018 року.

02 травня 2018 року ОСОБА_1 направив позивачеві повідомленням про те, що не має наміру поновлювати дію договору оренди землі від 30 травня 2018 року на земельну ділянку з кадастровим № 1422084400:06:000:0157 та просить вжити всіх заходів виділення його земельної ділянки та її передачі в натурі.

Крім того, 03 травня 2017 року та 06 квітня 2018 року ОСОБА_1 звертався до ТОВ «Добропільське сортонасінницьке підприємство» із заявами про розірвання договору оренди землі, відповідно до яких зазначав, що у зв`язку з особистою потребою користуватись земельною ділянкою, яка належить йому на праві власності, договір оренди землі необхідно вважати розірваним з 30 травня 2018 року у зв`язку з закінченням строку дії договору, попереджав, що з 31 травня 2018 року він буде використовувати власну земельну ділянку, а тому просив не обробляти її і не засівати.

Відповідно до акта приймання-передачі земельної ділянки від 30 червня 2018 року ТОВ «Добропільське сортонасінницьке підприємство» повернуло ОСОБА_1 земельну ділянку у зв`язку із закінченням строку дії договору оренди земельної ділянки.

15 червня 2018 року ОСОБА_1 , з урахуванням додаткової угоди від 16 червня 2018 року, уклав договір оренди земельної ділянки з СФГ «Світлана» строком на 20 років, з виплатою орендної плати в сумі 13 500 грн на рік. Договір зареєстрований 25 червня 2018 року за номером запису 26852835.

Частиною другою статті 792 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) передбачено, що відносини щодо найму (оренди) земельної ділянки регулюються законом, зокрема ЗК України, Законом України «Про оренду землі».

Згідно зі статтею 627 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Частиною четвертою статті 124 Земельного кодексу України (далі - ЗК України) передбачено, що передача в оренду земельних ділянок, які перебувають у власності громадян і юридичних осіб, здійснюється за договором оренди між власником земельної ділянки і орендарем.

Відповідно до статті 13 Закону України «Про оренду землі» договір оренди землі - це договір, за яким орендодавець зобов`язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов`язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства.

Правові підстави поновлення договору оренди землі визначені статтею 33 Закону України «Про оренду землі», відповідно до частин першої-п`ятої якої передбачено, що після закінчення строку, на який було укладено договір оренди землі, орендар, який належно виконував обов`язки за умовами договору, має переважне право перед іншими особами на укладення договору оренди землі на новий строк (поновлення договору оренди землі).

Орендар, який має намір скористатися переважним правом на укладення договору оренди землі на новий строк, зобов`язаний повідомити про це орендодавця до спливу строку договору оренди землі у строк, установлений цим договором, але не пізніше ніж за місяць до спливу строку договору оренди землі. До листа-повідомлення про поновлення договору оренди землі орендар додає проект додаткової угоди.

При поновленні договору оренди землі його умови можуть бути змінені за згодою сторін. У разі недосягнення домовленості щодо орендної плати та інших істотних умов договору переважне право орендаря на укладення договору оренди землі припиняється.

Орендодавець у місячний термін розглядає надісланий орендарем лист- повідомлення з проектом додаткової угоди, перевіряє його на відповідність вимогам закону, узгоджує з орендарем (за необхідності) істотні умови договору і, за відсутності заперечень, приймає рішення про поновлення договору оренди землі (щодо земель державної та комунальної власності), укладає з орендарем додаткову угоду про поновлення договору оренди землі. За наявності заперечень орендодавця щодо поновлення договору оренди землі орендарю направляється лист-повідомлення про прийняте орендодавцем рішення.

Частинами восьмою та дев`ятою статті 33 Закону України «Про оренду землі» передбачено, що додаткова угода до договору оренди землі про його поновлення має бути укладена сторонами у місячний строк в обов`язковому порядку. Відмова, а також наявне зволікання в укладенні додаткової угоди можуть бути оскаржені в суді.

Тобто реалізація переважного права на поновлення договору оренди, яка передбачена частиною першою статті 33 Закону України «Про оренду землі», можлива лише за умови дотримання встановленої цією нормою процедури і строків.

Отже, для застосування частини першої статті 33 Закону України «Про оренду землі» та визнання за орендарем переважного права на поновлення договору оренди згідно з частинами другою-п`ятою цього Закону необхідно встановити такі юридичні факти: орендар належно виконує свої обов`язки за договором; орендар до закінчення строку дії договору повідомив орендодавця в установлені строки про свій намір скористатися переважним правом укладення договору на новий строк; до листа-повідомлення орендар додав проект додаткової угоди; орендодавець протягом місяця не повідомив орендаря про наявність заперечень та своє рішення.

Відповідно до частини шостої статті 33 Закону України «Про оренду землі» у разі якщо орендар продовжує користуватися земельною ділянкою після закінчення строку договору оренди і за відсутності протягом одного місяця після закінчення строку договору листа-повідомлення орендодавця про заперечення у поновленні договору оренди землі, такий договір вважається поновленим на той самий строк і на тих самих умовах, які були передбачені договором.

Отже, статтею 33 Закону України «Про оренду землі» регламентовано поновлення договору оренди землі на новий строк як у випадку реалізації переважного права орендаря перед іншими особами за умови дотримання порядку, визначеного частинами другою-п`ятою цієї норми, так і у випадку, коли орендар продовжує користуватися земельною ділянкою після закінчення строку договору оренди (частина шоста цієї норми).

Суди першої та апеляційної інстанцій, встановивши, що до закінчення строку дії договору оренди орендодавець повідомив орендаря про відсутність наміру продовжувати вказаний договір оренди, 30 червня 2018 року товариство повернуло земельну ділянку ОСОБА_1 , дійшли обґрунтованого висновку про те, що переважне право ТОВ «Добропільське сортонасінницьке підприємство» на поновлення договору оренди земельної ділянки не є порушеним.

Отже, у справі встановлено, що у передбачений законом строк орендодавець направив заперечення щодо поновлення договору оренди, що свідчить про недосягнення домовленості щодо умов договору, а орендар повернув земельну ділянку.

Наявність незгоди орендодавця щодо поновлення договору оренди землі згідно з положеннями частини п`ятої статті 33 Закону України «Про оренду землі» виключає можливість визнання поновленим попереднього договору у вибраний позивачем спосіб.

Посилання заявника у касаційній скарзі на те, що ним виконано приписи частин першої-шостої статті 33 Закону України «Про оренду землі», є безпідставними, оскільки у строки, передбачені статтею 33 Закону України «Про оренду землі», ОСОБА_1 повідомив ТОВ «Добропільське сортонасінницьке підприємство», що не бажає поновлювати договір оренди земельної ділянки та заперечує проти використання його земельної ділянки позивачем. Листи про відмову поновлювати договір оренди земельної ділянки надіслано позивачу у місячний термін після отримання пропозиції щодо поновлення договору оренди земельної ділянки.

Доводи заявника про неврахування висновків Верховного Суду України, викладених у постанові від 18 жовтня 2017 року у справі № 6-1634цс17, Верховний Суд відхиляє з огляду на таке.

Відповідно до вказаних висновків порушення переважного права орендаря, яке підлягає захисту відповідно до статті 3 ЦК України, матиме місце при укладенні договору оренди, зокрема укладенні договору з новим орендарем за умови, що підставою відмови попередньому орендарю в поновленні договору оренди було повідомлення орендодавця про необхідність використовувати об`єкт оренди для власних потреб.

Проте у справі не встановлено недобросовісності відповідача під час реалізації його права на самостійне використання об`єкта оренди.

У відповіді на пропозицію позивача про поновлення договору оренди землі від 02 травня 2018 року відповідач не уточнював підстав відмови від поновлення договору.

Закон зобов`язує орендодавця повідомити орендаря про бажання чи небажання продовжувати договір, а не вказувати причини такого.

Крім того, за обставинами справи новий договір оренди з новим орендарем відповідачем укладено на більш вигідних умовах для ОСОБА_1 (позивачем був запропонований розмір орендної плати у 13 000 грн, тоді як за уточненим новим договором оренди розмір такої плати становить 13 500 грн).

У пункті 59 постанови від 01 квітня 2020 року у справі № 610/1030/18 (провадження № 14-436цс19) Велика Палата Верховного Суду сформулювала правовий висновок, відповідно до якого «суд може захистити право первинного орендаря тоді, коли на підставі відповідного судового рішення цей орендар зможе зареєструвати його право оренди у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно. Проте означену можливість первинний орендар матиме тільки тоді, коли на момент набрання судовим рішенням про задоволення відповідного позову законної сили цей орендар матиме чинне право оренди, зокрема, якщо не спливе строк оренди чи буде поновленим первинний договір оренди. В іншому випадку в позові слід відмовити».

У справі, що переглядається, строк оренди за первинним договором сплив, позивач сам вчинив дії з повернення земельної ділянки орендодавцю, а отже, за наведених обставин справи підстави для поновлення первинного договору оренди відсутні, що унеможливлює задоволення позову.

Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) зауважив, що одним із фундаментальних аспектів верховенства права є принцип правової визначеності, який, між іншим, вимагає, щоб при остаточному вирішенні судами справи їх рішення не викликали сумнівів (BRUMARESCU v. ROMANIA, № 28342/95, § 61, ЄСПЛ, від 28 жовтня 1999 року). Якщо конфліктна практика розвивається в межах одного з найвищих судових органів країни, цей суд сам стає джерелом правової невизначеності, тим самим підриває принцип правової визначеності та послаблює довіру громадськості до судової системи (LUPENI GREEK CATHOLIC PARISH AND OTHERS v. ROMANIA, № 76943/11, § 123, ЄСПЛ, від 29 листопада 2016 року). Судові рішення повинні бути розумно передбачуваними (S.W. v. THE UNITED KINGDOM, № 20166/92, § 36, ЄСПЛ, від 22 листопада 1995 року).

Вирішуючи наявний у цій справі спір, Верховний Суд також враховує практику суду касаційної інстанції у вирішенні аналогічних спорів, в тому числі за участю ТОВ «Добропільське сортонасінницьке підприємство». Так, у постанові від 30 вересня 2020 року у справі № 227/4821/18 (провадження № 61-19210св19) Верховний Суд зазначив, що суди встановили, що орендодавець до закінчення строку дії укладеного з ТОВ «Добропільське сортонасінницьке підприємство» договору виявив свою волю не продовжувати строк його дії, тобто повідомив, що заперечує щодо продовження (переукладення) угоди, а тому відсутні підстави, зазначені у статті 33 Закону України «Про оренду землі», для поновлення зазначеного договору на новий строк. Наявність обґрунтованих заперечень зі сторони орендодавця стосовно поновлення договору з орендарем дає підстави для висновку, що переважне право орендаря, яке передбачено положеннями статті 33 Закону України «Про оренду землі» і може підлягати захисту відповідно до статті 3 ЦПК України, не порушено. Аналогічні висновки містяться у постанові Верховного Суду від 25 березня 2020 року у справі № 379/1439/18 (провадження № 61-1715св20) та постанові Верховного Суду від 20 травня 2020 року у справі № 378/338/18 (провадження № 61-944св19).

Інші доводи касаційної скарги не спростовують правильності висновків судів першої та апеляційної інстанцій, які надали належну оцінку всім обставинам справи та перевірили аргументи учасників справи, а зводяться до власного тлумачення норм матеріального права та необхідності переоцінки доказів, що відповідно до частини першої статті 400 ЦПК України не належить до компетенції суду касаційної інстанції.

ЄСПЛ вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення (справа «Серявін та інші проти України» (Seryavin and Others v. Ukraine) рішення від 10 лютого 2010 року, заява № 4909/04).

Щодо передачі справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду

Питання про передачу справи на розгляд палати, об`єднаної палати або Великої Палати Верховного Суду вирішується судом за власною ініціативою або за клопотанням учасника справи (частина перша статті 404 ЦПК України).

Частиною п`ятою статті 403 ЦПК України передбачено, що суд, який розглядає справу в касаційному порядку у складі колегії або палати, має право передати справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду, якщо дійде висновку, що справа містить виключну правову проблему і така передача необхідна для забезпечення розвитку права та формування єдиної правозастосовчої практики.

Як зазначила Велика Палата Верховного Суду в ухвалі від 30 жовтня 2018 року у справі № 757/172/16-ц (провадження № 14-475цс18), виключна правова проблема має оцінюватися з урахуванням кількісного та якісного вимірів. Кількісний ілюструє той факт, що вона наявна не в одній конкретній справі, а у невизначеній кількості спорів, які або вже існують, або можуть виникнути з урахуванням правового питання, щодо якого постає проблема невизначеності. З погляду якісного критерію про виключність правової проблеми свідчать такі обставини, як відсутність сталої судової практики в питаннях, що визначаються, як виключна правова проблема; невизначеність на нормативному рівні правових питань, які можуть кваліфікуватися як виключна правова проблема; необхідність застосування аналогії закону чи права; вирішення правової проблеми необхідне для забезпечення принципу пропорційності, тобто належного балансу між інтересами сторін у справі. Метою вирішення виключної правової проблеми є формування єдиної правозастосовчої практики та забезпечення розвитку права.

Верховний Суд дійшов висновку про відсутність правових підстав для передачі справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду, оскільки наведені заявником аргументи у розумінні приписів частини п`ятої статті 403 ЦПК України не є тими обставинами, що містять виключну правову проблему, а тому у задоволенні клопотання про передачу справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду необхідно відмовити.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини першої статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

З огляду на те, що оскаржувані судові рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права, Верховний Суд дійшов висновку про залишення касаційної скарги без задоволення, а судових рішень без змін.

Згідно з частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанцій, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Оскільки у цій справі оскаржувані судові рішення підлягають залишенню без змін, то розподілу судових витрат Верховний Суд не здійснює.

Керуючись статтями 400 401 416 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

У задоволенні клопотання Товариства з обмеженою відповідальністю «Добропільське сортонасінницьке підприємство» про передачу справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду відмовити.

Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Добропільське сортонасінницьке підприємство» залишити без задоволення.

Рішення Добропільського міськрайонного суду Донецької області від 25 березня 2019 року та постанову Донецького апеляційного суду від 05 червня 2019 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий О. В. Ступак

Судді: Г. В. Коломієць

Р. А. Лідовець

Д. Д. Луспеник

В. В. Яремко