Постанова
Іменем України
25 березня 2021 року
м. Київ
справа № 227/4785/19
провадження № 61-8540св20
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду: Ігнатенка В. М. (суддя-доповідач), Карпенко С. О., Стрільчука В. А.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідачі: держава Україна в особі прокуратури Донецької області, Державна казначейська служба України,
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1
на рішення Добропільського міськрайонного суду Донецької області
від 12 березня 2020 року в складі судді Хоменко Д. Є. та постанову Донецького апеляційного суду від 19 травня 2020 року в складі колегії суддів: Кішкіної І. В., Гапонова А. В., Новікової Г. В.,
ВСТАНОВИВ:
Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У листопаді 2019 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до держави Україна в особі прокуратури Донецької області, Державної казначейської служби України про відшкодування моральної шкоди.
Позовна заява мотивована тим, що ухвалою слідчого судді Краматорського міського суду Донецької області від 07 травня 2019 року у справі № 234/7554/19 його скаргу задоволено та скасовано постанову слідчого в особливо важливих справах (далі - ОВС) першого слідчого відділу слідчого управління прокуратури Донецької області Павлова І. В. від 22 березня 2019 року про закриття кримінального провадження № 42018050000000699 від 15 листопада 2018 року за ознаками вчинення кримінального правопорушення, передбаченого частиною другою статті 382 Кримінального кодексу України(далі - КК України). Позивач вважає, що скасування постанови слідчого про закриття кримінального провадження свідчить про її незаконність та є підставою для відшкодування йому моральної шкоди, оскільки було порушено його право на належне виконання службових обов`язків працівниками прокуратури в інтересах народу України. У зв`язку із цим ОСОБА_1 завдана моральна шкода, що полягає у марнуванні його особистого часу на оскарження незаконної постанови, моральні страждання завдані впливом неправомірних дій, оскільки позивач вимушений був докладати додаткових зусиль для організації свого життя, а для відновлення своїх прав був вимушений звертатись до суду. Завдану моральну шкоду він оцінив у розмірі 1 000 000,00 грн. З урахуванням наведеного, ОСОБА_1 просив суд стягнути на його користь за рахунок коштів Державного бюджету України через Державну казначейську службу України 1 000 000,00 грн моральної шкоди, завданої протиправними діями посадової (службової) особи прокуратури Донецької області.
Короткий зміст судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій
Рішенням Добропільського міськрайонного суду Донецької області від 12 березня 2020 року відмовлено у задоволенні позову ОСОБА_1 .
Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що процесуальним обов`язком позивача у цій справі є доведення протиправності поведінки відповідача, наявності шкоди та причинно-наслідкового зв`язку між поведінкою відповідача та заподіяною шкодою. Матеріали справи не містять доказів на підтвердження факту заподіяння ОСОБА_1 моральної шкоди, незаконності чи протиправності дій слідчого, наявності причинно-наслідкового зв`язку між діями (бездіяльністю) заподіювача та шкодою, на яку посилається позивач. Ухвала слідчого судді Краматорського міського суду Донецької області від 07 травня 2019 року у справі № 234/7554/19 про скасування постанови щодо закриття відповідного кримінального провадження, свідчить лише про факт процесуального оскарження позивачем відповідних дій слідчого та є реалізацією ОСОБА_1 його процесуального права, визначеного статтями 303-308 Кримінального процесуального кодексу України (далі - КПК України). Однак, даний документ не може бути єдиною та беззаперечною підставою для відшкодування позивачу моральної шкоди і не є безумовним доказом незаконності процесуальних рішень, дій чи бездіяльності прокуратури Донецької області.
Постановою Донецького апеляційного суду від 19 травня 2020 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково; рішення Добропільського міськрайонного суду Донецької області від 12 березня 2020 року змінено, шляхом виключення з його мотивувальної частини посилання на застосування Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» та посилання на пункт 2 частини 2 статті 1167 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України); в решті рішення залишено без змін.
Постанова апеляційного суду мотивована тим, що судом першої інстанції правильно з`ясовано фактичні обставини справи та надана їм належна правова оцінка, а висновки суду підтверджуються матеріалами справи й ґрунтуються на нормах діючого законодавства. Суд апеляційної інстанції вказав, що протиправність дій слідчого прокуратури Донецької області при здійсненні досудового розслідування кримінального провадження № 42018050000000699 не доведено; при скасуванні постанови про закриття кримінального провадження судом не встановлювалася протиправність дій слідчого щодо винесення ним оскаржуваного процесуального рішення. Крім того позивачем не надано доказів завдання йому душевних страждань внаслідок винесення слідчим постанови про закриття кримінального провадження, наявності причинно-наслідкового зв`язку між порушенням його права та наслідками, які спричинило це порушення, у тому числі додаткових зусиль для організації свого життя. Разом із цим, відмовляючи в задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції в мотивувальній частині рішення, окрім інших правових норм, також застосував Закон України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» (далі - Закон) та пункт 2 частини 2 статті 1167 ЦК України. Однак, судом першої інстанції не враховано, що на дані спірні правовідносини зазначені норми не розповсюджуються, а тому апеляційний суд вважав за необхідне виключити посилання на них з мотивувальної частини рішення.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
У травні 2020 року, не погодившись із рішенням Добропільського міськрайонного суду Донецької області від 12 березня 2020 року та постановою Донецького апеляційного суду від 19 травня 2020 року, ОСОБА_1 надіслав засобами поштового зв`язку до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просив скасувати рішення судів першої та апеляційної інстанцій, і ухвалити нове рішення про задоволення позову.
Рух справи в суді касаційної інстанції
Верховний Суд ухвалою від 10 червня 2020 року відкрив касаційне провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Добропільського міськрайонного суду Донецької області від 12 березня 2020 року та постанову Донецького апеляційного суду від 19 травня 2020 року
Аргументи учасників справи
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Касаційна скарга мотивована тим, що судами попередніх інстанцій зроблено помилковий висновок про відсутність правових підстав для задоволення його позову, не враховано прецедентну практику Європейського суду з прав людини, відповідні положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод Конституції України та ЦК України. Вказує, що судами не надано правової оцінки доводам, якими було обґрунтовано наявність підстав для відшкодування моральної шкоди. При цьому саме відповідач повинен спростувати заявлені ним вимоги та довести відсутність своєї вини у завданні йому шкоди. Також посилається на відповідну судову практику Верховного Суду України та Верховного Суду, оскільки суди попередніх інстанцій в оскаржуваних судових рішеннях застосували норму права без урахування висновку щодо її застосування у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Верховного Суду України та Верховного Суду (пункт 1 частини другої статті 389 Цивільного процесуального кодексу України, далі - ЦПК України).
Доводи інших учасників справи
06 липня 2020 року прокуратура Донецької області надіслала засобами поштового зв`язку до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу. Однак, в порушення вимог частини п`ятої статті 178 та частини четвертої статті 395 ЦПК України, до відзиву не додано належних доказів його надсилання іншим учасникам справи, зокрема, Державній казначейській службі України, а тому в силу частини четвертої статі 183 ЦПК України даний відзив повертається без розгляду особі, яка його подала.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
Ухвалою слідчого судді Краматорського міського суду Донецької області від 07 травня 2019 року у справі № 234/7554/19 скаргу ОСОБА_1 на постанову слідчого про закриття кримінального провадження № 42018050000000699 від 15 листопада 2018 року задоволено; скасовано постанову слідчого в ОВС першого слідчого відділу слідчого управління прокуратури Донецької області Павлова І. В. від 22 березня 2019 року про закриття кримінального провадження № 42018050000000699 від 15 листопада 2018 року за ознаками вчинення кримінального правопорушення, передбаченого частиною другою статті 382 КК України.
Скасовуючи відповідну постанову, слідчий суддя дійшов висновку про те, що слідчим було прийнято рішення про закриття кримінального провадження передчасно. Протиправність дій слідчого в зазначеній ухвалі не встановлювалася.
Позиція Верховного Суду
Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Як вбачається із касаційної скарги, рішення судів попередніх інстанцій, визначені у пункті 1 частини першої статті 389 ЦПК України, оскаржуються на підставі пункту 1частини другої статті 389 ЦПК України.
Частиною першою статті 402 ЦПК України визначено, що у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.
Відповідно до частин першої та другої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Верховний Суд вважає, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення з таких підстав.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Відповідно до частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Частиною першою статті 15 ЦК України передбачено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Згідно із частиною першою статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Суд також може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом
чи судом у визначених законом випадках.
Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін (частина перша статті 12 ЦПК України).
Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках (частина перша статті 13 ЦПК України).
Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (стаття 76 ЦПК України).
Відповідно до частини третьої статті 12, частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Судами попередніх інстанцій встановлено, що ухвалою слідчого судді Краматорського міського суду Донецької області від 07 травня 2019 року скасовано постанову слідчого в ОВС першого слідчого відділу слідчого управління прокуратури Донецької області Павлова І. В. від 22 березня 2019 року про закриття кримінального провадження № 42018050000000699 від 15 листопада 2018 року за ознаками вчинення кримінального правопорушення, передбаченого частиною третьою статті 382 КК України.
Скасовуючи постанову слідчого про закриття кримінального провадження, слідчий суддя дійшов висновку про те, що відповідне процесуальне рішення прийнято передчасно. Разом із цим, слідчим суддею в ухвалі не встановлювалася протиправність таких дій слідчого.
Згідно зі статтею 56 Конституції України кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових
і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.
Спеціальні підстави відповідальності за шкоду, завдану органом державної влади, зокрема органами дізнання, попереднього (досудового) слідства, прокуратури або суду, визначені статтею 1176 ЦК України.
Ці підстави характеризуються особливостями суб`єктного складу заподіювачів шкоди, серед яких законодавець виокремлює посадових
чи службових осіб органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, органи досудового розслідування, прокуратури або суду, та особливим способом заподіяння шкоди. Сукупність цих умов і є підставою покладення цивільної відповідальності за завдану шкоду саме на державу.
Шкода, завдана незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу,
що здійснює оперативно-розшукову діяльність, розслідування, прокуратури або суду, відшкодовується державою лише у випадках вчинення незаконних дій, вичерпний перелік яких охоплюється частиною першою статті 1176
ЦК України, а саме: у випадку незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту чи виправних робіт.
За відсутності підстав для застосування частини першої статті 1176
ЦК України, в інших випадках заподіяння шкоди цими органами діють правила частини шостої цієї статті - така шкода відшкодовується на загальних підставах, тобто виходячи із загальних правил про відшкодування шкоди, завданої органом державної влади, їх посадовими та службовими особами (статті 1173, 1174 цього Кодексу).
Статтею 1174 ЦК України передбачено, що шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю посадової або службової особи органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні нею своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цієї особи.
Згідно із частиною першою статті 1167 ЦК України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями
чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.
Відповідно до статті 23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає, зокрема, у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів.
Суд першої інстанції, з висновками якого частково погодився і суд апеляційної інстанції, відмовляючи у задоволенні позову, виходив із того, що позивачем не доведено заподіяння моральної шкоди внаслідок винесення постанови про закриття кримінального провадження, а скасування судом цієї постанови беззаперечно не свідчить про заподіяння позивачу шкоди та наявності підстав для її відшкодування. Крім того, ОСОБА_1 не надав доказів завдання йому душевних страждань внаслідок ухвалення слідчим відповідної постанови, наявності причинно-наслідкового зв`язку між порушенням його права та наслідками, які спричинили це порушення.
Відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов`язковому з`ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв`язку між шкодою і протиправним діянням особи, яка її завдана та вини останнього в заподіянні шкоди. Суд, зокрема, повинен з`ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.
Для наявності підстав зобов`язання відшкодувати шкоду згідно статті 1174 ЦК України потрібна наявність незаконного рішення, дії чи бездіяльності органу державної влади, наявність шкоди, протиправність дій її заподіювача та причинний зв`язок між його діями та шкодою, а тому позивач у цій справі повинен довести належними та допустимими доказами завдання йому шкоди, і що дії або бездіяльність відповідача є підставою для відшкодування шкоди у розумінні статей 1167 1174 ЦК України.
З урахуванням наведеного, суди попередніх інстанцій, відмовляючи
у задоволенні позову ОСОБА_1 , обґрунтовано виходили із недоведеності позовних вимог, оскільки позивачем не надано належних доказів
на підтвердження заподіяної йому шкоди, причинного зв`язку
між шкодою і протиправними діяннями службової (посадової) особи органу державної влади, що в силу вимог статей 12 81 ЦПК України є його процесуальним обов`язком.
При цьому сам факт винесення слідчим суддею процесуальної ухвали про скасування постанови слідчого про закриття кримінального провадження, не може бути беззаперечним доказом того, що відповідними діями відповідача заподіяно позивачу моральну шкоду. Судовий контроль на стадії досудового розслідування, внаслідок якого постановлено зазначену позивачем ухвалу слідчого судді, не є достатньою підставою для висновку про протиправність дій прокуратури Донецької області і притягнення її до цивільно-правової відповідальності.
Таким чином, позивачем не доведено належними та допустимими доказами завдання йому моральних страждань чи втрат немайнового характеру, а отже, і заподіяння моральної шкоди, розмір якої належним чином не обґрунтований.
Подібні правові висновки викладені Верховним Судом у постановах:
від 13 січня 2020 року № 227/2572/19; від 17 січня 2020 року № 638/11414/18; від 04 березня 2020 року № 639/1803/18; від 19 березня 2020 року
№ 686/13212/19; від 20 травня 2020 року у справі № 337/3375/17; від 25 січня 2021 року № 227/4410/19; від 03 лютого 2021 року № 336/4785/18; від 25 лютого 2021 року № 227/2442/19.
Згідно з частиною четвертою статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Колегія суддів вважає, що згідно частини третьої статті 89 ЦПК України судами попередніх інстанцій всебічно, повно та об`єктивно надано оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному окремому доказу, а підстави їх врахування чи відхилення є мотивованими.
Посилання ОСОБА_1 у касаційній скарзі на неврахування судами попередніх інстанцій судової практики Верховного Суду України та Верховного Суду у справах про відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок неправомірних рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, їх посадових (службових) осіб, є безпідставними, оскільки у наведених заявником справах та у цій справі, встановлені різні фактичні обставини на підставі наданих їх учасниками доказів.
Інші доводи, наведені в обґрунтування касаційної скарги, не можуть бути підставою для скасування оскаржуваних судових рішень, оскільки вони
не підтверджуються матеріалами справи й зводяться до переоцінки судом доказів, що у силу вимог статті 400 ЦПК України не входить до компетенції суду касаційної інстанції.
При цьому, колегією суддів враховано усталену практику Європейського суду з прав людини, який неодноразово відзначав, що рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторін (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Руїз Торія проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain, серія A, № 303-A, §§ 29-30)). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною, більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх.
Верховним Судом не встановлено порушення судами попередніх інстанцій норм процесуального права, які є підставою для обов`язкового скасування оскаржуваних судових рішень.
Ураховуючи зазначене, Верховний Суд вважає, що судами першої та апеляційної інстанцій правильно застосовано норми матеріального та процесуального права на підставі наданих доказів та ухвалено законні і обґрунтовані судові рішення.
Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.
З підстав вищевказаного, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржуване рішення суду першої інстанції в незміненій частині та постанову апеляційного суду без змін, оскільки доводи касаційної скарги висновків судів не спростовують.
Щодо судових витрат
Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України суд касаційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.
Оскільки у задоволенні касаційної скарги відмовлено, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді першої та апеляційної інстанції, а також розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, немає.
Керуючись статтями 400 401 410 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду
ПОСТАНОВИВ:
Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Рішення Добропільського міськрайонного суду Донецької області від 12 березня 2020 року в незміненій частині та постановуДонецького апеляційного суду від 19 травня 2020 року залишити без змін.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Судді: В. М. Ігнатенко
С. О. Карпенко
В. А. Стрільчук