№ 227/712/16-ц

Постанова

Іменем України

09 вересня 2020 року

м. Київ

справа № 227/712/16-ц

провадження № 61-38844св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Крата В. І.,

суддів: Антоненко Н. О., Дундар І. О. (суддя-доповідач), Журавель В. І., Краснощокова Є. В.,

учасники справи:

позивач - Публічне акціонерне товариство комерційний банк «ПриватБанк», правонаступником якого є Акціонерне товариство комерційний банк «ПриватБанк»,

відповідач - ОСОБА_1 ,

розглянув у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк», яка підписана представником Литвиненко Оленою Леонідівною, на постанову апеляційного суду Донецької області від 22 травня 2018 року у складі колегії суддів: Хейло Я. В., Жданової В. С., Мірути О. А.,

ВСТАНОВИВ:

Історія справи

Короткий зміст позовних вимог

У лютому 2016 року Публічне акціонерне товариство комерційний банк «ПриватБанк», яке змінило найменування на Акціонерне товариство комерційний банк «ПриватБанк» (далі - АТ КБ «ПриватБанк», банк) звернувся з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості.

Позов мотивований тим, що 11 жовтня 2007 року між ПАТ КБ «Приватбанк» та ОСОБА_1 було укладено кредитний договір № DN80AV00000260 відповідно до умов якого банк надав відповідачу кредит у розмірі 42 622,91 грн на термін до 10 жовтня 2014 року, а відповідач зобов`язалась повернути кредит та сплатити відсотки за користування кредитними коштами в строк та в порядку, встановленими кредитним договором. Відповідач зобов`язання, що виникають з кредитного договору, належним чином не виконувала.

Станом на 12 лютого 2016 року відповідач має заборгованість у розмірі 413 615,93 грн, яка складається з наступного: 31 726,90 грн - заборгованість за кредитом, 100 357,57 грн - заборгованість по процентам за користування кредитом, 11 015,00 грн - заборгованість по комісії за користування кредитом, 250 582,37 грн - пеня за несвоєчасність виконання зобов`язань за договором, а також штрафи відповідно до договору: 250,00 грн - штраф (фіксована частина). 19 684,09 грн - штраф (процентна складова).

Позивач просив стягнути з відповідача заборгованість за кредитним договором № DN80AV00000260 від 11 жовтня 2007 року у розмірі 413 615,93 грн та судові витрати.

Короткий зміст рішень суду першої інстанції

Рішенням Добропільського міськрайонного суду Донецької області від 23 лютого 2018 року позов ПАТ КБ «ПриватБанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором задоволено частково.

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ПАТ КБ «Приватбанк» в рахунок погашення заборгованості за кредитним договором №DN80AV00000260 від 11 жовтня 2007 року суму в розмірі 271 717,99 грн, що утворилась станом на 12 лютого 2016 року, та складається із: 31 726,90 грн заборгованість за кредитом; 100 357,57 грн заборгованість по процентам за користування кредитом; 11 015,00 грн заборгованість по комісії за користування кредитом; 128 618,52 грн пеня за несвоєчасне виконання зобов`язань за договором (станом на 20 квітня 2014 року).

В іншій частині позовних вимог відмовлено.

Вирішено питання про стягнення судового збору.

Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що відповідач належним чином зобов`язання за кредитним договором не виконувала, переданий нею банку заставний автомобіль не реалізовано, а тому з неї підлягає стягненню сума заборгованості на кредитом, відсотки, комісія і пеня, усього у загальній сумі 271 717,99 грн. Посилаючись на вимоги Закону України «Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції» від 02 вересня 2014 року, суд стягнув неустойку лише до 20 квітня 2014 року у розмірі 128 618,52 грн та відмовив у стягненні з відповідача штрафу в розмірі 250,00 грн та 19 684,09 грн.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Постановою апеляційного суду Донецької області від 22 травня 2018 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково.

Рішення Добропільського міськрайонного суду Донецької області від 23 лютого 2018 року скасовано.

Позовні вимоги ПАТ КБ «ПриватБанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором задоволено частково.

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ПАТ КБ «ПриватБанк» заборгованість за тілом кредиту за кредитним договором № DN80AV00000260 від 11 жовтня 2007 року у сумі 31 726,90 грн.

В іншій частині у задоволенні позовних вимог відмовлено.

Вирішено питання про стягнення судових витрат.

Апеляційний суд погодився з висновком суду першої інстанції в частині стягнення заборгованості за тілом кредиту у розмірі 31 726,90 грн виходячи з того, що в даному випадку має місце прострочення кредитора, підстави для нарахування відсотків за користування кредитними коштами після передачі боржником автомобіля банку відсутні, проте це не звільняє відповідача від сплати заборгованості за тілом кредиту.

Колегія суддів дійшла висновку, що у задоволенні позовних вимог банку про стягнення відсотків за користування кредитними коштами за період з жовтня 2007 року по травень 2010 року слід відмовити, у зв`язку із пропуском позовної давності. Правові підстави для стягнення відсотків після травня 2010 року відсутні, оскільки мало місце прострочення кредитора.

Позов в частині стягнення неустойки до 20 квітня 2014 року не підлягає задоволенню через пропуск позивачем позовної давності за такими вимогами, неустойка після цієї дати не може бути нарахована та стягнута відповідно до статті 2 Закону України від 2 вересня 2014 року № 1669-VII «Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції».

Правові підстави для стягнення суми комісії відсутні, через те, що в кредитному договорі сплату щомісячної комісії за надання фінансового інструменту банк не зазначив, які саме послуги за вказану комісію надаються відповідачу.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У липні 2018 року АТ КБ «ПриватБанк» подало до Верховного Суду касаційну скаргу за підписом представника Литвиненко О. Л. , у якій просить скасувати постанову апеляційного суду Донецької області від 22 травня 2018 року, залишити в силі рішення Добропільського міськрайонного суду Донецької області від 23 лютого 2018 року.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга мотивована тим, що боржник не звільняється від відповідальності за порушення зобов`язання. Положення статті 616 ЦК України передбачають право суду за певних умов зменшити розмір збитків та неустойку, які стягуються з боржника. Зазначене стосується цивільно-правової відповідальності боржника, а не сплати ним основного грошового боргу за кредитним договором, що суд на підставі вказаної норми закону змінити не може. Суд апеляційної інстанції повинен був у повному обсязі стягнути заборгованість по тілу кредиту та мав право на зменшення, а не повну відмову у стягненні заборгованості по процентам, нарахованим після травня 2010 року. Оскільки позичальником не було вчинено всі залежні від неї заходи щодо належного виконання зобов`язання, ОСОБА_1 несе ризик наслідків непред`явлення вимог, що виражається в обов`язку погашення заборгованості по кредиту. Позивач звернувся до суду у 2016 році, тобто в межах позовної давності - 5 років, встановленої за домовленістю сторін кредитного договору, тому наявні усі правові підстави для стягнення неустойки до 20 квітня 2014 року.

Аналіз касаційної скарги свідчить про те, що постанова апеляційного суду оскаржується лише в частині відмови у задоволенні позовних вимог щодо стягнення процентів та неустойки, в іншій частині не оскаржується, а тому в касаційному порядку не переглядається.

Позиція інших учасників справи

Відзив на касаційну скаргу не подано.

Рух справи в суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 03 вересня 2018 року відкрито касаційне провадження у справі, витребувано цивільну справу № 227/712/16-ц з суду першої інстанції.

У листопаді 2018 року справа надійшла до Верховного Суду.

15 квітня 2020 року справа передана судді-доповідачу Дундар І. О.

Ухвалою Верховного суду від 10 серпня 2020 року справу призначено до судового розгляду.

Відповідно до пункту 2 розділу II «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» від 15 січня 2020 року № 460-IX, який набрав чинності 08 лютого 2020 року, установлено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.

Позиція Верховного Суду

Колегія суддів частково приймає доводи касаційної скарги за таких підстав.

Судами встановлено, що 11 жовтня 2007 року між ПАТ КБ «ПриватБанк» та відповідачем ОСОБА_1 укладено кредитний договір № DN80AV00000260, відповідно до умов якого позивач надав відповідачу кредит у вигляді невідновлюваної кредитної лінії у розмірі 42 622,91 грн на наступні цілі : 26 985 грн на придбання автомобіля, 1 655,31 грн на оплату страхового платежу, 149,77 грн на особисте страхування на поточний рік, 34 грн на реєстрацію предмета застави, 12 635,56 грн на оплату страхових платежів, всього 42 622,91 грн зі сплатою 0,83 % в місяць на суму залишку заборгованості.

Відповідач за договором взяла на себе зобов`язання сплачувати щомісячний платіж у розмірі 688,37 грн та погасити кредит повністю у строк до 10 жовтня 2014 року.

Заборгованість ОСОБА_1 за кредитним договором від 11 жовтня 2007 року станом на 12 лютого 2016 року складає 413 615,93 грн з яких: 31726,90 грн - заборгованість за кредитом; 100 357,57 грн - заборгованість по процентам за користування кредитом; 11 015 грн - заборгованість по комісії за користування кредитом; 250582,37 грн - пеня за несвоєчасність виконання зобов`язань за договором, а також штрафи відповідно до договору: 250 грн - штраф (фіксована частина); 19684,09 - штраф (процентна складова).

У 2011 року ПАТ КБ «ПриватБанк» звертався до суду з позовом до ОСОБА_1 про звернення стягнення, але ухвалою Добропільського міськрайонного суду від 12 грудня 2011 року позов залишено без розгляду за заявою банку.

Відповідно до статті 1049 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику у строк та в порядку, що встановлені договором.

У частині першій статті 1054 ЦК України передбачено, що за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

За змістом частини першої статті 509 ЦК України зобов`язання - це правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Згідно зі статтею 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до статті 572 ЦК України в силу застави кредитор (заставодержатель) має право у разі невиконання боржником (заставодавцем) зобов`язання, забезпеченого заставою, одержати задоволення за рахунок заставленого майна переважно перед іншими кредиторами цього боржника, якщо інше не встановлено законом (право застави).

Згідно з частиною першою статті 589 ЦК України у разі невиконання зобов`язання, забезпеченого заставою, заставодержатель набуває право звернення стягнення на предмет застави.

Судами встановлено, що пунктом 7.1 кредитного договору від 11 жовтня 2007 року передбачено, що відповідач має сплатити суму кредиту до 10 жовтня 2014 року.

Відповідно до пункту 2.3.7 договору банк має право стягнути кредит до настання дати, визначеної у пункті 7.1. договору, в тому числі шляхом звернення стягнення на заставне майно (передача, вилучення та реалізація предмету застави).

Пункт 7.3. кредитного договору передбачає, що забезпеченням виконання зобов`язань відповідача є придбаний за кредитні кошти автомобіль ВАЗ 21043, якій передається у заставу банку.

Договір застави автомобіля в матеріалах справи відсутній, але сторони у судовому засіданні не оспорювали той факт, що автомобіль знаходився у заставі банка, був вилучений для його реалізації у червні 2010 року та до теперішнього часу не реалізований.

Позивач не оспорює факт передачі відповідачем автомобіля банку 08 червня 2010 року, надання відповідачем довіреності для його реалізації, проте зазначає, що оригінали документів про передачу автомобіля надати не має можливості до стабілізації ситуації у зоні АТО.

Таким чином, позивач реалізував право на дострокове повернення кредиту, чим змінив строк виконання основного зобов`язання.

Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 28 березня 2018 року у справі № 444/9519/12-ц (провадження №14-10цс18) відступлено від висновку Верховного Суду України, викладеного у постанові від 02 грудня 2015 року у справі № 6-249цс15, та зроблено висновок, що «після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється. Права та інтереси кредитодавця в охоронних правовідносинах забезпечуються частиною другою статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов`язання».

Отже, з червня 2010 року банк не мав право нараховувати проценти та пеню і в задоволенні позовних вимог в цій частині належало відмовити саме з цих підстав.

В іншій частині позовних вимог про стягнення процентів та пені до червня 2010 року суд апеляційної інстанції дійшов обґрунтованого висновку про відмову в їх задоволенні в зв`язку з пропуском позовної давності.

Згідно зі статтею 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

За правилами частини третьої статті 267 ЦК України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення.

Відповідно до частини четвертої статті 267 ЦК України сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

За змістом статей 256 267 ЦК України суд може відмовити в позові через сплив без поважних причин строку звернення до суду лише в тому разі, коли позов є обґрунтованим. У разі безпідставності позовних вимог і спливу строку звернення до суду в позові належить відмовити за безпідставністю позовних вимог.

Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

В постанові Великої Палати Верховного Суду від 7 листопада 2018 року у справі № 372/1036/15-ц (провадження № 14-252цс18) зроблено висновок, що «виходячи з вимог статті 261 ЦК України позовна давність застосовується лише за наявності порушення права особи. Тобто, перш ніж застосувати позовну давність, суд має з`ясувати та зазначити в судовому рішенні, чи порушене право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду. Якщо таке право чи інтерес не порушені, суд відмовляє в позові з підстави його необґрунтованості. І лише якщо буде встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушені, але позовна давність спливла і про це зроблено заяву іншою стороною у справі, суд відмовляє в позові у зв`язку зі спливом позовної давності за відсутності поважних причин її пропущення, наведених позивачем. Відмова в задоволенні позову у зв`язку з відсутністю порушеного права із зазначенням в якості додаткової підстави для відмови в задоволенні позову спливу позовної давності, не відповідає вимогам закону».

У пункті 4.5. договору сторони визначили п`ятирічний строк позовної давності.

Оскільки, автомобіль для реалізації було передано банку у червні 2010 року, то позивач мав право на стягнення відсотків за користування кредитними коштами та пені з жовтня 2007 року по травень 2010 року.

Оскільки погашення заборгованості визначено у договорі шляхом проведення щомісячних платежів, строк позовної давності для стягнення відсотків та пені за травень 2010 року сплинув у травні 2015 року та відповідно таким чином і за інші місяці зазначеного періоду.

Позивач звернувся до суду з позовом у лютому 2016 року.

У суді першої інстанції представник відповідача ОСОБА_1 ОСОБА_3 просив застосувати позовну давність.

Колегія суддів погоджується з висновком суду апеляційної інстанції про те, що у задоволенні позовних вимог банку про стягнення відсотків та пені за користування кредитними коштами за період з жовтня 2007 року по травень 2010 року слід відмовити у зв`язку із пропуском позовної давності.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини четвертої статті 412 ЦПК України зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частини.

Таким чином, постанова суду апеляційної інстанції в частині вирішення позовних вимог про стягнення процентів та пені після червня 2010 року підлягає зміні з викладенням її мотивувальної частини в редакції цієї постанови.

Постанову суду апеляційної інстанції в частині відмови в задоволенні позовних вимог про стягнення процентів та пені до червня 2010 року слід залишити без змін.

Керуючись статями 400, 410, 412 (в редакцій, чинній станом на 07 лютого 2020 року) 409 419 ЦПК України Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк», яка підписана представником Литвиненко Оленою Леонідівною, задовольнити частково.

Постанову апеляційного суду Донецької області від 22 травня 2018 року в частині відмови у задоволенні позовних вимог Публічного акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» до ОСОБА_1 про стягнення процентів та пені за період після червня 2010 року змінити, виклавши мотивувальну частини в редакції цієї постанови.

Постанову апеляційного суду Донецької області від 22 травня 2018 року в частині вирішення позовних вимог Публічного акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» до ОСОБА_1 про стягнення процентів та пені до червня 2010 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий В. І. Крат

Судді: Н. О. Антоненко

І. О. Дундар

В. І. Журавель

Є. В. Краснощоков