ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
06 квітня 2022 року
м. Київ
справа № 233/101/17
адміністративне провадження № К/9901/44144/18
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
головуючий - Стародуб О.П.,
судді - Єзеров А.А., Кравчук В.М.,
розглянувши в порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Костянтинівського міськрайонного суду Донецької області від 28.02.2017 (суддя - Мартиненко В.С.) та ухвалу Донецького апеляційного адміністративного суду від 31.05.2017 (судді - Гаврищук Т.Г., Блохін А.А., Сухарьок М.Г.) у справі за позовом ОСОБА_1 до Костянтинівського міського центру зайнятості про визнання дій неправомірними та зобов`язання вчинити певні дії, встановив:
КОРОТКИЙ ЗМІСТ ПОЗОВНИХ ВИМОГ
У січні 2017 року позивач звернувся до суду з позовом, в якому просив:
визнати неправомірними дії відповідача щодо перерахунку допомоги по безробіттю не в повному обсязі;
зобов`язати повторно провести перерахунок допомоги по безробіттю з урахуванням трудового стажу в період з 15.08.1997 по 30.06.2015, з 08.07.2015 з виплатою недоотриманих сум з 08.07.2015;
зобов`язати повторно провести перерахунок допомоги по безробіттю з урахуванням середнього заробітку у сумі 45000 грн. за 6 місяців перед звільненням та постановкою до Костянтинівського міського центру зайнятості з 08.07.2015 з виплатою недоотриманих сум з 08.07.2015.
ВСТАНОВЛЕНІ СУДАМИ ПОПЕРЕДНІХ ІНСТАНЦІЙ ОБСТАВИН СПРАВИ
Судами попередніх інстанцій встановлено, що з 23.12.2014 року по 30.06.2015 року позивач ОСОБА_1 працював юристом у фізичної особи - підприємця ОСОБА_2 , що підтверджується копією трудової книжки.
Наказом відповідача від 02.07.2015 №НТ 150702 позивачеві було надано статус безробітного.
Постановою Костянтинівського міськрайонного суду Донецької області від 28.09.2015 по справі №233/4709/15-а, залишеною без змін ухвалою Вищого адміністративного суду від 01.12.2015, було зобов`язано Костянтинівський міський центр зайнятості призначити позивачеві допомогу по безробіттю з урахуванням страхового стажу з 23.12.2014 по 30.06.2015 з 08.07.2015 року з виплатою недоотриманих з 08.07.2015 сум.
На виконання наведеного судового рішення 06.10.2015 відповідачем призначено та виплачено позивачу допомогу по безробіттю з врахуванням страхового стажу за період з 23.12.2014 по 30.06.2015. Водночас розмір допомоги визначено в мінімальному розмірі у відповідності до п. 3 Порядку надання допомоги по безробіттю, у тому числі одноразової її виплати для організації безробітним підприємницької діяльності від 15.06.2015 №613, оскільки страховий стаж позивача протягом 12 місяців, які передують реєстрації його як безробітного, менший шести місяців.
Не погоджуючись з діями відповідача щодо нарахування та виплати йому допомоги по безробіттю у мінімальному розмірі, позивач звернувся до суду з цим позовом.
В обгрунтування позовних вимог посилався на те, що з 23.12.2014 по 30.06.2015, працюючи у фізичної особи - підприємця ОСОБА_2 на посаді юриста отримував заробітну плату в розмірі 45000 грн. З цієї суми ОСОБА_2 не сплачувала єдиний страховий внесок, але це не може бути підставою відмови врахувати ці суми заробітної плати при обчислені допомоги по безробіттю, оскільки така несплата була здійснена не з його вини, крім того, страховий стаж роботи, що передував постановці на облік до центру зайнятості складає більше 6 місяців.
КОРОТКИЙ ЗМІСТ РІШЕНЬ СУДІВ ПЕРШОЇ ТА АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЙ
Ухвалою Костянтинівського міськрайонного суду Донецької області від 28.02.2017 провадження в частині позовних вимог, що стосуються повторного перерахунку допомоги по безробіттю з врахуванням трудового стажу в період з 15.08.1997 по 30.06.2015 з 08.07.2015, з виплатою недоотриманих сум з 08.07.2015 - закрито.
У задоволенні іншої частини позовних вимог, постановою Костянтинівського міськрайонного суду Донецької області від 28.02.2017, залишеною без змін ухвалою Донецького апеляційного адміністративного суду від 31.05.2017, відмовлено.
Ухвалюючи рішення про відмову у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, виходив з того, що за приписами частини 2 ст. 21 Закону України «Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття» страховий стаж обчислюється за даними персоніфікованого обліку відомостей про застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування, а за періоди до його запровадження - у порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше.
Відповідно до індивідуальних відомостей про застраховану особу (форма ОК-7) позивачеві під час роботи у фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 було нараховано заробітну плату в розмірі 45 000 грн. за кожний місяць з січня 2015 по червень 2015, водночас, сплата єдиного соціального внеску за цей період роботодавцем не здійснена.
З огляду на зазначене, суди дійшли висновку, що оскільки страховий стаж позивача протягом 12 місяців, які передують реєстрації особи як безробітної, менший шести місяців, то відповідачем правомірно було визначено розмір допомоги по безробіттю у відповідності до вимог п. 3 Порядку №613, а саме в мінімальному розмірі.
УЗАГАЛЬНЕНІ ДОВОДИ ОСОБИ, ЯКА ПОДАЛА КАСАЦІЙНУ СКАРГУ ТА ІНШИХ УЧАСНИКІВ СПРАВИ
В обгрунтування касаційної скарги позивач посилається на те, що згідно норм чинного законодавства саме роботодавець є особою, яка повина сплачувати страхові внески.
Факт відрахування з його заробітної плати за період з 23.12.2014 по 30.05.2015 страхових внесків на загальнообов`язкове державне соціальне страхування підтверджується даними податкової служби та єдиної бази персоніфікації, а тому отримання ним допомоги по безробіттю у належному розмірі не може ставитись в залежність від невиконання роботодавцем свого обов`язку щодо відрахування страхових внесків утриманих з його заробітної плати.
Також посилався на те, що суди дійшли помилкових висновків про те, що його сраховий стаж протягом 12 місяців, що передував реєстрації безробітним, є меншим 6 місяців, оскільки наявність у нього зазначеного стажу більше 6 місяців встановлено судовим рішенням Костянтинівського міськрайонного суду Донецької області від 28.09.2015 №233/4709/15.
Заперечуючи проти касаційної скарги відповідач просив у її задоволенні відмовити, а оскаржувані судові рішення залишити без змін.
ВИСНОВКИ ВЕРХОВНОГО СУДУ
Відповідно до вимог ч.ч. 2, 4 ст. 257 КАС України (в редакції, чинній на момент звернення до суду) судове рішення, яке набрало законної сили або яке належить виконати негайно, є підставою для його виконання. Примусове виконання судових рішень в адміністративних справах здійснюється в порядку, встановленому Законом України "Про виконавче провадження".
Згідно ст. 267 КАС України (в зазначеній редакції) визначаються спеціальні способи судового контролю за виконанням судових рішень в адміністративних справах, зокрема, до них належать: зобов`язання суб`єкта владних повноважень надати звіт про виконання судового рішення, накладення штрафу за невиконання судового рішення та інше.
Відповідно до вимог частини дев`ятої статті 267 КАС України (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) особа-позивач, на користь якої ухвалено постанову суду, має право подати до суду першої інстанції заяву про визнання протиправними рішень, дій чи бездіяльності, вчинених суб`єктом владних повноважень - відповідачем на виконання такої постанови суду або порушення прав позивача, підтверджених такою постановою суду.
Отже, процесуальним законом встановлено порядок виконання судових рішень в адміністративних справах та визначено певну послідовність дій, які необхідно вчинити для того, щоб зобов`язати відповідача належним чином виконати рішення суду.
У постановах від 17.04.2019 (справа №355/1648/15-а), від 12.05.2020 (справа №815/2252/16), від 16.12.2021 (справа №170/167/17) Верховний Суд дійшов висновку, що «…зазначені вище правові норми КАС України мають на меті забезпечення належного виконання судового рішення. Підставами їх застосування є саме невиконання судового рішення, ухваленого на користь особи-позивача та обставини, що свідчать про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень, пов`язаних з невиконанням судового рішення в цій справі.
Наявність у КАС України спеціальних норм, спрямованих на забезпечення належного виконання судового рішення, виключає можливість застосування загального судового порядку захисту прав та інтересів стягувача шляхом подання позову. Судовий контроль за виконанням судового рішення здійснюється в порядку, передбаченому КАС України, який не передбачає можливості подання окремого позову, предметом якого є спонукання відповідача до виконання судового рішення.
Відповідно до статті 1291 Конституції України судове рішення є обов`язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку. Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд.
Отже, судове рішення виконується безпосередньо і для його виконання не вимагається ухвалення будь-яких інших, додаткових судових рішень.».
Як встановлено судами попередніх інстанцій та підтверджується матеріалами справи, рішенням Костянтинівського міськрайонного суду Донецької області від 28.09.2015 у справі №233/4709/15, визнано неправомірним рішення відповідача від 09.07.2015 щодо відмови ОСОБА_1 у призначенні допомоги по безробіттю та зобов`язано відповідача призначити ОСОБА_1 допомогу по безробіттю з урахуванням страхового стажу з 23.12.2014 по 30.06.2015 з виплатою недоотриманих з 08.07.2015 сум.
Відповідачем зазначене рішення суду виконано шляхом призначення та виплати позивачу допомоги по безробіттю у мінімальному розмірі.
Не погодившись з розміром призначеної та виплаченої йому допомоги по безробіттю, вважаючи, що таке здійснено відповідачем без врахуванням висновків Костянтинівського міськрайонного суду Донецької області у рішенні від 28.09.2015 у справі №233/4709/15 стосовно тривалості його страхового стажу, позивач звернувся до суду з цим позовом.
Такі фактичні обставини вказують на те, що публічно-правовий спір між позивачем та відповідачем вирішено рішенням Костянтинівського міськрайонного суду Донецької області від 28.09.2015 у справі №233/4709/15, а спір виник у зв`язку з неналежним, на думку позивача, виконанням відповідачем зазначеного рішення.
Таким чином, вимоги позивача не підлягають розгляду в межах окремої справи за правилами адміністративного судочинства, а можуть бути вирішені на підставі відповідної заяви, поданої в порядку статті 267 КАС України (в редакції до 15.12.2017) або ст. 383 КАС України (в діючій редакції) в межах справи №233/4709/15.
Відповідно до пункту 1 частини першої статті 157 КАС України (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) провадження в справі закривається, якщо справу не належить розглядати в порядку адміністративного судочинства.
Відповідно до пункту 1 частини першої статті 238 КАС України (в чинній редакції) суд закриває провадження у справі, зокрема, якщо справу не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства.
Враховуючи викладене, колегія суддів дійшла висновку, що позовні вимоги у даній справі не можуть бути розглянуті як за правилами адміністративного судочинства так і не підлягають розгляду в судовому порядку в цілому, в зв?язку з чим провадження у справі підлягає закриттю.
За правилами пункту 5 частини першої статті 349, частини першої статті 354 КАС України суд касаційної інстанції за наслідками розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення судів першої та (або) апеляційної інстанцій повністю або частково і закрити провадження у справі чи залишити позов без розгляду у відповідній частині.
Суд касаційної інстанції скасовує судові рішення в касаційному порядку повністю або частково і залишає позовну заяву без розгляду або закриває провадження у справі у відповідній частині з підстав, встановлених відповідно статтями 238, 240 цього Кодексу.
Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, передбачені пунктами 1, 4-7 частини третьої статті 353, абзацом другим частини першої статті 354 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.
З огляду на зазначене, рішення судів попередніх інстанцій підлягають скасуванню із закриттям провадження у справі.
Керуючись статтями 345 349 354 356 359 Кодексу адміністративного судочинства України,
п о с т а н о в и в :
Касаційну скаргу ОСОБА_1 - задовольнити частково.
Постанову Костянтинівського міськрайонного суду Донецької області від 28.02.2017 та ухвалу Донецького апеляційного адміністративного суду від 31.05.2017 - скасувати, а провадження у справі закрити.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.
Судді:
О.П. Стародуб
В.М. Кравчук
А.А. Єзеров