Постанова
Іменем України
21 січня 2021 року
м. Київ
справа № 234/13346/19
провадження № 61-8325св20
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:
Калараша А. А. (суддя-доповідач), Петрова Є. В., Ткачука О. С.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідач - ОСОБА_2 ,
розглянувши у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Краматорського міського суду Донецької області від 20 лютого 2020 року у складі судді Заборського В. О. та постанову Донецького апеляційного суду від 29 квітня 2020 року у складі колегії суддів: Гапонова А. В., Новікової Г. В., Никифоряка Л. П., у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про встановлення нікчемності заповіту та застосування наслідків його недійсності,
ВСТАНОВИВ:
Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У серпні 2019 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до
ОСОБА_2 про визнання заповіту недійсним.
У листопаді 2019 року позивач звернувся до суду із заявою про зміну предмета позову (уточнення позовних вимог), з урахуванням якої остаточно просив суд встановити нікчемність заповіту та застосувати наслідки його недійсності. (а. с. 38-40)
В обґрунтування позову ОСОБА_1 посилався на те, що 26 грудня
2013 року приватним нотаріусом Краматорського міського нотаріального округу Донецької області Меркуловим П. Ю. було посвідчено заповіт його рідної тітки ОСОБА_3 , яким вона заповіла йому все своє майно та все, на що вона має право за законом, в тому числі, квартиру
АДРЕСА_1 .
ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_3 померла.
У вересні 2014 року ОСОБА_1 та відповідач ОСОБА_2 звернулися до приватного нотаріуса Краматорського міського нотаріального округу Донецької області Басенко К. М. із заявами про прийняття спадщини.
Разом із тим, при заведенні спадкової справи було виявлено, що за життя ОСОБА_3 склала декілька заповітів (один на користь ОСОБА_1 , а інший - на користь ОСОБА_2 ).
Рішенням Краматорського міського суду Донецької області від 28 березня 2016 року задоволено позов ОСОБА_2 до ОСОБА_1 та визнано недійсним заповіт від 26 грудня 2013 року, яким ОСОБА_3 заповіла позивачу все своє майно та все, на що вона має право за законом, в тому числі, квартиру
АДРЕСА_1 .
Після набрання рішенням законної сили відповідач звернувся до приватного нотаріуса Краматорського міського нотаріального округу Донецької області Берзінь-Усової І. А. для оформлення права на спадщину за заповітом, який був посвідчений 21 жовтня 1994 року завідуючою Першої Краматорської державної нотаріальної контори Уваровою Г. І., реєстраційний номер 1-4594, однак на момент звернення до суду із цим позовом свідоцтво про спадщину не отримав.
На думку позивача, заповіт від 21 жовтня 1994 року, згідно з яким « ОСОБА_3 » заповіла « ОСОБА_2 » квартиру
АДРЕСА_1 є нікчемним у силу вимог частини першої статті 1257 ЦК України, оскільки виданий (складений, посвідчений) із порушенням встановленої законом форми, зокрема, у ньому не вказано час його посвідчення (годину та хвилину), особи, які в ньому вказані як заповідач « ОСОБА_3 » та спадкоємець за заповітом « ОСОБА_2 », не можуть бути належним чином ідентифіковані (відсутні обов`язкові реквізити: серія та номер паспорта, дата і місце народження, індивідуальний податковий номер (РНОКПП), тощо), а також із заповіту не зрозуміло « ОСОБА_3 » заповіла квартиру АДРЕСА_1 у власність чи у тимчасове користування, що робить виконання такого заповіту неможливим в силу порушення його форми.
Посилаючись на зазначене, просив задовольнити позовні вимоги.
Короткий зміст рішення судів першої та апеляційної інстанцій
Рішенням Краматорського міського суду Донецької області від 20 лютого 2020 року, залишеним без змін постановою Донецького апеляційного суду від 29 квітня 2020 року, у задоволенні позовних вимог відмовлено.
Рішення суду першої інстанції, з висновком якого погодився і апеляційний суд, мотивовано недоведеністю позовних вимог, оскільки при складанні заповіту порушень щодо його оформлення та посвідчення не встановлено, зокрема, в заповіті зазначені місце і дата складання заповіту, а норми діючого на той час цивільного законодавства не містили вимог щодо зазначення години та хвилини складання заповіту, як і не містили вимог щодо зазначення у заповіті серії та номеру паспорта, дати і місця народження, індивідуального податкового номеру (РНОКПП) заповідача або спадкоємця. Позивачем не доведено обставин, які спростовують справжність підпису заповідача.
Наявність формальних помилок при складанні заповіту, на які посилається позивач, не свідчить про нікчемність заповіту та не спростовує презумпцію правомірності цього правочину, оскільки заповідач не була визнана судом недієздатною чи обмежено дієздатною, мала право на складання заповіту, заповіт має письмову форму та посвідчений державним нотаріусом Уваровою Г. І., його зміст був зачитаний уголос та власноруч підписаний заповідачем у присутності державного нотаріуса, таким чином, заповіт відповідав волі ОСОБА_3 та був зареєстрований у встановленому законом порядку.
Крім того, суди вважали безпідставними посилання позивача про незрозумілість, у власність чи у тимчасове користування була заповідана квартира, оскільки законодавчо встановлено, що спадкування можливо тільки у власність, що передбачено п. 84 Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України № 18/5.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
У травні 2020 року ОСОБА_1 подав до Верховного Суду касаційну скаргу на рішення Краматорського міського суду Донецької області
від 20 лютого 2020 року та постанову Донецького апеляційного суду
від 29 квітня 2020 року, у якій просить суд скасувати оскаржувані судові рішення та ухвалити нове судове рішення, яким задовольнити позовні вимоги.
Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 28 травня 2020 року відкрито касаційне провадження та витребувано матеріали справи з суду першої інстанції.
У липні 2020 року справу № 234/13346/19 передано до Верховного Суду.
Межі та підстави касаційного перегляду
Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті
В ухвалі про відкриття касаційного провадження зазначаються підстава (підстави) відкриття касаційного провадження (частина восьма статті
У касаційній скарзі заявник посилається на пункт 3 частини другої статті 389 ЦПК України (відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах), як на підставу оскарження судових рішень, та застосування апеляційним судом правового висновку Верховного Суду у справах з іншими правовідносинами.
Зокрема, ОСОБА_1 у касаційній скарзі зазначає про те, що суд апеляційної інстанції послався на позицію Верховного Суду, викладену у справах, які не є подібними до правовідносин у цій справі, а висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права, а саме: статті 1257 ЦК України у подібних правовідносинах, відсутній.
Так, апеляційний суд посилався на постанову Верховного Суду від 20 травня 2019 року у справі № 522/904/16-ц, у якій предметом спору був заповіт, у якому хоч і не зазначено серії та номера паспорта спадкодавця, розбіжності у його даті народження, проте вказані ті чи інші ідентифікуючі ознаки.
У постанові Верховного Суду від 03 липня 2019 року у справ № 725/2412/15-ц предметом розгляду і дослідження був заповіт, у якому не зазначено документи, що посвідчували особу спадкодавця, проте містився реєстраційний номер картки платника податків.
У цій справі правовідносини не є тотожними, та підлягають застосуванню інші норми права, що були чинними на момент виникнення спірних правовідносин, з урахуванням того, що посвідчений спірний заповіт
21 жовтня 1994 року.
В ухвалі Верховного Суду від 28 травня 2020 року про відкриття касаційного провадження вказано, що касаційна скарга подана в передбачений законом строк та з дотриманням вимог щодо форми та змісту.
Доводи інших учасників справи
У липні 2020 року ОСОБА_2 подав до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу, у якому просить у задоволенні касаційної скарги
ОСОБА_1 відмовити, а оскаржувані рішення залишити без змін.
Відзив мотивовано тим, що спірний заповіт відповідає всім вимогам діючого на той час законодавства та не містить жодних неточностей чи суперечностей.
Заповіт укладено в письмовій формі з зазначенням місця і часу його укладання, підписано особисто заповідачем і нотаріально посвідчено, як того вимагали приписи статті 541 ЦК УРСР, що була чинна на момент спірних правовідносин.
Крім того, касаційна скарга підписана лише представником ОСОБА_1 , а повноваження на підпис від його імені жодним документом не підтверджено.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
Судами встановлено, що 21 жовтня 1994 року завідуючою Першої краматорської державної нотаріальної контори Уваровою Г. І. посвідчено заповіт, реєстраційний №1-4594, згідно з яким ОСОБА_3 , що проживає у квартирі АДРЕСА_1 , на випадок своєї смерті зробила наступне розпорядження: належну на праві особистої власності квартиру АДРЕСА_1 , заповіла ОСОБА_2 (а. с. 18)
Заповіт підписано ОСОБА_3 у присутності нотаріуса, особу встановлено, дієздатність перевірена, зміст статті 535 ЦК України роз`яснено. Заповіт складено та підписано в двох екземплярах, один з яких зберігається у справах Першої краматорської державної нотаріальної контори, а другий видано на руки заповідачу. (а. с. 18)
Відповідно до копії паспорта громадянина України, виданого 10 травня
2002 року Краматорським МВ УМВС України в Донецькій області,
ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , з 25 жовтня 1978 року була зареєстрована у квартирі АДРЕСА_1 .
(а. с. 19)
Актом № 01-19/90 від 04 липня 2013 року, складеним комісією комітету мікрорайону № 2 Краматорської міської ради, проведеним обстеженням матеріального стану і житлово-побутових умов проживання ОСОБА_3 за адресою: АДРЕСА_1 , встановлено, що вона є власником цієї однокімнатної квартири, загальною площею 31,5 кв. м, зареєстрована одна, близьких родичів не має. (а. с. 32)
26 грудня 2013 року приватним нотаріусом Краматорського міського нотаріального округу Меркуловим П. Ю. було посвідчено заповіт, реєстровий № 2013, відповідно до якого ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , що проживає за адресою: АДРЕСА_2 , на випадок своєї смерті зробила розпорядження, згідно з яким усе своє майно заповіла ОСОБА_1 . Заповіт записано нотаріусом зі слів
ОСОБА_3 , у зв`язку з хворобою і неможливістю особисто прочитати текст заповіту уголос за її дорученням, в її та нотаріуса присутності, текст заповіту до його підписання зачитаний уголос запрошеними нею свідками:
ОСОБА_4 і ОСОБА_5 та підписано ОСОБА_6 (а. с. 11)
ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_3 померла, про що відділом ДРАЦС реєстраційної служби Краматорського МУЮ у Донецькій області 19 серпня 2014 року складено відповідний актовий запис № 2002. (а. с. 12)
25 вересня 2014 року ОСОБА_2 звернувся до приватного нотаріуса Краматорського міського нотаріального округу Донецької області
Басенка К. М. про прийняття спадщини за заповітом, посвідченого Першою Краматорською державною нотаріальною конторою 21 жовтня 1994 року, реєстровий №1-4594, після померлої у серпні 2014 року ОСОБА_3 (а. с. 48)
30 вересня 2014 року до приватного нотаріуса Краматорського міського нотаріального округу Донецької області Басенка К. М. звернувся
ОСОБА_1 про прийняття спадщини за заповітом, посвідченим приватним нотаріусом Краматорського міського нотаріального округу 26 грудня
2013 року, реєстровий № 2013, після померлої ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_3 (а. с. 52)
У справі № 234/9293/14-ц рішенням Краматорського міського суду Донецької області від 28 березня 2016 року, залишеним без змін постановою Донецького апеляційного суду від 03 січня 2019 року та постановою Верховного Суду від 22 травня 2019 року, позов ОСОБА_2 задоволено.
Визнано заповіт ОСОБА_3 , посвідчений 26 грудня 2013 року приватним нотаріусом Краматорського міського нотаріального округу
Меркуловим П. Ю., занесений до реєстру за № 2013, недійсним.
У вказаній справі встановлено, що на момент посвідчення спірного заповіту, тобто 26 грудня 2013 року, ОСОБА_3 не усвідомлювала значення своїх дій та не могла керувати ними. (а. с. 14-17)
Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Відповідно до пункту 2 розділу II «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» № 460-ІХ від 15 січня 2020 року, касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом (08 лютого 2020 року).
Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Відповідно до статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Перевіривши доводи касаційної скарги, вивчивши аргументи, викладені у відзиві, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення з огляду на наступне.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Відповідно до статті 58 Конституції України закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом`якшують або скасовують відповідальність особи.
Відповідно до статті 5 ЦК України акти цивільного законодавства регулюють відносини, які виникли з дня набрання ними чинності. Акт цивільного законодавства не має зворотної дії у часі, крім випадків, коли він пом`якшує або скасовує цивільну відповідальність особи. Якщо цивільні відносини виникли раніше і регулювалися актом цивільного законодавства, який втратив чинність, новий акт цивільного законодавства застосовується до прав та обов`язків, що виникли з моменту набрання ним чинності. Визнання закону таким, що втратив чинність, припиняє його дію в повному обсязі.
Відповідно до пункту 4 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України він застосовується до цивільних відносин, що виникли після набрання ним чинності. Щодо цивільних відносин, які виникли до набрання чинності Цивільним кодексом України, положення цього Кодексу застосовуються до тих прав і обов`язків, що виникли або продовжують існувати після набрання ним чинності.
Наявність підстав для визнання заповіту нікчемним має встановлюватися судом на момент його вчинення.
Таким чином, оскільки предметом розгляду у справі є заповіт від 21 жовтня 1994 року, до спірних правовідносин підлягають застосуванню норми законодавства, які були чинними на момент виникнення правовідносин, зокрема Цивільний кодекс Української Радянської Соціалістичної Республіки 1963 року (у відповідній редакції) (далі - ЦК УРСР), Інструкція про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України № 18/5 від 18 червня
1994 року, яка діяла на момент складання оспорюваного заповіту.
Статтею 534 ЦК УРСР (тут і надалі - у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) кожний громадянин може залишити за заповітом усе своє майно або частину його (не виключаючи предметів звичайної домашньої обстановки і вжитку) одній або кільком особам як тим, що входять, так і тим, що не входять до кола спадкоємців за законом, а також державі або окремим державним, кооперативним та іншим громадським організаціям.
Згідно зі статтею 541 ЦК УРСР заповіт повинен бути укладений у письмовій формі з зазначенням місця і часу його укладення, підписаний особисто заповідачем і нотаріально посвідчений.
Таким чином, указаною нормою було передбачено основні вимоги до форми та змісту заповіту.
Відповідно до п. 82 Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України № 18/5 від 18 червня 1994 року, яка діяла на момент складання оспорюваного заповіту, нотаріус посвідчує заповіти дієздатних громадян, складені відповідно до вимог статей 541 543 Цивільного кодексу і особисто подані ними нотаріусу. Посвідчення заповітів через представників, а також заповіту від імені кількох осіб не допускається.
Заповіт повинен бути укладений у письмовій формі з зазначенням місця і часу його укладення, підписаний особисто заповідачем.
Пунктом 10 Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України № 18/5 у редакції, яка діяла на момент складання оспорюваного заповіту, передбачено, що при вчиненні нотаріальних дій нотаріуси встановлюють особу громадянина, його представника або представника підприємства, установи, організації, що звернулися за вчиненням нотаріальних дій.
Встановлення особи здійснюється за паспортом або іншими документами, які виключають будь-які сумніви щодо особи громадянина. При посвідченні угод з`ясовується дієздатність громадян.
Таким чином, перед складанням заповіту нотаріусом обов`язково встановлюється особа заповідача шляхом перевіряння зазначених вище документів.
З аналізу зазначених норм матеріального права, які регулювали спірні правовідносини на момент їх виникнення, до вимог форми заповіту законодавець відносив такі: заповіт повинен бути укладений у письмовій формі з зазначенням місця і часу його укладення, підписаний особисто заповідачем та нотаріально посвідчений.
Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що оспорюваний заповіт складено у письмовій формі, із зазначенням місця і часу його укладення, підписано особисто заповідачем і нотаріально посвідчено, а отже, він відповідає вимогам, встановленим законодавством.
Законодавство, чинне на момент виникнення спірних правовідносин, не містить вимог щодо зазначення паспортних даних у заповіті, відсутні вимоги щодо обов`язкового зазначення місця проживання чи дати народження заповідача.
Такий висновок викладено в постанові Верховного Суду від 11 лютого
2020 року у справі № 520/7826/18 в аналогічних правовідносинах, а тому доводи касаційної скарги про відсутність висновку Верховного Суду щодо питання застосування норми права (станом на момент виникнення спірних правовідносин) є безпідставним.
Посилання касаційної скарги на врахування апеляційним судом висновків Верховного Суду у справах, які не є подібними до відносин у цій справі, колегія суддів відхиляє,оскільки вказане не призвело до неправильного висновку суду по суті спору.
Доводи касаційної скарги зводяться до незгоди з наданою судами оцінкою зібраних у справі доказів та встановлених на їх підставі обставин, спрямовані на доведення необхідності переоцінки цих доказів і обставин, що знаходиться поза межами повноважень суду касаційної інстанції.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі
№ 373/2054/16-ц (провадження № 14-446цс18) викладено правовий висновок про те, що встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій.
Суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів та їх переоцінювати згідно з положеннями статті 400 ЦПК України
(в редакції, чинній станом на 07 лютого 2020 року).
Виходячи зі встановлених, на підставі належним чином оцінених у сукупності доказів, обставин справи та з підстав, передбачених вищевказаними нормами матеріального права, висновок судів першої та апеляційної інстанцій про відмову в задоволенні позову ОСОБА_1 є правильним.
Докази та обставини, на які посилається заявник у касаційній скарзі, були предметом дослідження апеляційним судом та додаткового правового аналізу не потребують, оскільки при їх дослідженні та встановленні судом апеляційної інстанції були дотримані норми матеріального та процесуального права.
Верховний Суд дійшов висновку про відсутність необхідності повторно відповідати на ті самі аргументи заявника. При цьому, судом враховано усталену практику Європейського суду з прав людини, який неодноразово відзначав, що рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторін (рішення Європейського суду з прав людини у справі Ruiz Torija v. Spain, серія A,
№ 303-A, §§ 29-30). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною, більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх.
Викладене дає підстави для висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а рішення судів першої та апеляційної
інстанцій - без змін із підстав, передбачених статтею 410 ЦПК України.
Щодо клопотання ОСОБА_1 про участь у справі в режимі відеоконференції
Клопотання задоволенню не підлягає з таких підстав.
Згідно із частинами першою-другою статті212 ЦПК України учасники справи мають право брати участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду за умови наявності у суді відповідної технічної можливості, про яку суд зазначає в ухвалі про відкриття провадження у справі, крім випадків, коли явка цього учасника справи в судове засідання визнана судом обов`язковою. Учасник справи подає заяву про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду не пізніше ніж за п`ять днів до судового засідання. Копія заяви в той самий строк надсилається іншим учасникам справи.
Відповідно до частини першої статті 401 ЦПК України попередній розгляд справи має бути проведений протягом п`яти днів після складання доповіді суддею-доповідачем колегією у складі трьох суддів у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи.
Положеннями статті 401 ЦПК України не передбачено попередній розгляд справи з викликом сторін.
Розгляд цієї справи в касаційному порядку проведений Верховним Судом за правилами статті 401 ЦПК України в порядку письмового провадження, в якому учасники справи не повідомляються про такий розгляд.
Таким чином, підстав для проведення судового засідання в режимі відеоконференції немає.
Керуючись статтями 400 401 409 410 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду
ПОСТАНОВИВ:
У задоволенні клопотання ОСОБА_1 про розгляд справи у режимі відеоконференції відмовити.
Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Рішення Краматорського міського суду Донецької області від 20 лютого
2020 року та постанову Донецького апеляційного суду від 29 квітня 2020 року залишити без змін.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.
Судді: А. А. Калараш
Є. В. Петров
О. С. Ткачук