Постанова
Іменем України
07 серпня 2020року
м. Київ
справа № 234/15365/17-ц
провадження № 61-259св19
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Коротуна В. М. (суддя-доповідач), Бурлакова С. Ю.,
Червинської М. Є.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідач - ОСОБА_2 ,
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_2 та її представника ОСОБА_3 на рішення Краматорського міського суду Донецької області від 12 липня 2018 року в складі судді Данелюк О. М. та постанову Донецького апеляційного суду від 27 листопада 2018 року в складі колегії суддів Жданової В. С., Азевича В. Б., Краснощокової Н. С.,
В С Т А Н О В И В:
Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У жовтні 2017 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 про визнання заповіту недійсним.
Позовна заява мотивована тим, що ІНФОРМАЦІЯ_1 померла її тітка ОСОБА_4 , після смерті якої залишилось спадкове майно, яке складається з частини будинку АДРЕСА_1 з прибудинковими будівлями, земельною ділянкою, на якій розташований будинок. Звернувшись до нотаріуса для прийняття спадщини, вона дізналася про існування заповіту ОСОБА_4 , посвідченого державним нотаріусом Третьої краматорської державної нотаріальної контори 17 липня 2017 року за реєстром №704, на користь ОСОБА_2 . Зазначала, що вона на 1/4 частини спадкового будинку має право в порядку спадкування за заповітом після смерті ОСОБА_5 - чоловіка ОСОБА_4 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_2 . За дорученням ОСОБА_4 на підставі довіреності від 09 червня 2015 року вона оформила на її ім`я спадщину. Свідоцтво про право власності в порядку спадкування за заповітом на свою 1/4 частку спадкового будинку вона не оформляла, оскільки за домовленістю з ОСОБА_4 після смерті останньої до неї повинно перейти право власності на все майно, про що ОСОБА_4 зробила заповіт на її ім`я. Невдовзі за станом здоров`я ОСОБА_4 стала виявляти неадекватну поведінку, висувала претензії щодо неналежного догляду за нею, з`явились фобії. Влітку 2017 року ОСОБА_4 викликала поліцію, необґрунтовано звинуватив її у крадіжці квітів та інших насаджень. Така поведінка свідчила про розумовий розлад ОСОБА_4 , тому для збереження спокійного стану, вона обмежила своє спілкування із тіткою, стала рідше її відвідувати та здійснювала допомогу через сусідів. Вже після смерті ОСОБА_4 їй стало відомо, що після заповіту на її користь, тітка зробила ще декілька заповітів, останній з яких був зроблений на користь відповідача незадовго до її смерті. Останній рік ОСОБА_4 страждала на гіпертонічну хворобу, атеросклероз, померла у лікарні у віці 91 рік.
Враховуючи вищевикладене, позивач на підставі статті 225 ЦК України просила визнати заповіт недійсним.
Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій
Рішенням Краматорського міського суду Донецької області від 12 липня 2018 року, залишеним без змін постановою Донецького апеляційного суду від 27 листопада 2018 року, позов ОСОБА_1 задоволено.
Визнано заповіт, складений ОСОБА_4 на користь ОСОБА_2 17 липня 2017 року та посвідчений державним нотаріусом Третьої краматорської державної нотаріальної контори Полянських В. В. недійсним.
Вирішено питання про розподіл судових витрат.
Ухвалюючи рішення у справі, суд першої інстанції, з висновками якого погодився апеляційний суд, виходив із того, що проведеною у справі судовою експертизою було зроблено висновок про абсолютну неспроможність ОСОБА_4 у момент укладення заповіту розуміти значення своїх дій та керувати ними, а тому у відповідності до частини першої статті 225 ЦК України оскаржуваний заповіт є недійсним.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
У січні 2019 року ОСОБА_2 та її представник ОСОБА_3 подали до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просять скасувати рішення судів першої та апеляційної інстанцій, та передати справу на новий розгляд.
Аргументи учасників справ
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Касаційна скарга мотивована тим, що судами неповно з`ясовано обставини справи, що мають значення для справи, а висновки не відповідають дійсним обставинам справи.
Відзив на касаційну скаргу не подано.
Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Касаційна скарга не підлягає задоволенню.
Фактичні обставини справи, встановлені судом
Судом установлено, що ІНФОРМАЦІЯ_1 у віці 91 рік померла ОСОБА_4 , яка 17 липня 2017 року на випадок своєї смерті склала заповіт, посвідчений державним нотаріусом Третьої краматорської державної нотаріальної контори зареєстрований № 704, відповідно до якого, все своє майно вона заповіла ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 .
Позивач ОСОБА_1 є племінницею померлої ОСОБА_4 , прийняла спадщину за заповітом на 1/4 частини спадкового будинку після смерті ОСОБА_5 ( чоловіка ОСОБА_4 ), який помер ІНФОРМАЦІЯ_2 в віці 90 років, але свідоцтво про право на спадщину за заповітом не отримала.
Згідно із висновком посмертної судово-психіатричної експертизи від 07 травня 2018 року №37, СПЕК при КЛПУ «ОПЛ м. Слов`янська», ОСОБА_4 1926 року народження на період складання заповіту 17 липня 2017 року на користь ОСОБА_2 страждала хронічною психічною хворобою у формі органічного розладу особистості з о вираженим інтелектуально-мнестичним зниженням та бердовими ідеями внаслідок сосудистої патології (гіпертонічна хвороба 3 стадії). За своїм психічним станом здоров`я ОСОБА_4 на момент складання заповіту не могла розуміти значення своїх дій та керувати ними. (а.с.102-108).
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Згідно зі статті 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків.
Відповідно статті 1217 ЦК України спадкування здійснюється за заповітом або за законом.
Відповідно до статті 1233 ЦК України заповітом є розпорядження фізичної особи на випадок своєї смерті.
Згідно зі статтею 1244 ЦК України право на заповіт має фізична особа з повною цивільною дієздатністю. Право на заповіт здійснюється особисто.
За змістом частини п`ятої статті 203 ЦК України правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.
Частиною першою статті 225 ЦК України передбачено, що правочин, який дієздатна особа вчинила у момент, коли вона не усвідомлювала значення своїх дій та (або) не могла керувати ними, може бути визнаний судом недійсним за позовом цієї особи, а у разі її смерті за позовом інших осіб, чиї цивільні права або інтереси порушені.
Підставою для визнання правочину недійсним на підставі, яка передбачена зазначеною нормою, повинна бути встановлена судом неспроможність особи в момент вчинення правочину розуміти значення своїх дій та (або) керувати ними.
Правила статті 225 ЦК України поширюються на ті випадки, коли фізичну особу не визнано недієздатною, однак у момент вчинення правочину особа перебувала у такому стані, коли вона не могла усвідомлювати значення своїх дій та (або) не могла керувати ними (тимчасовий психічний розлад, нервове потрясіння тощо).
Тобто, для визнання правочину недійсним необхідна наявність факту, що особа саме у момент укладення договору не усвідомлювала значення своїх дій та не могла керувати ними.
Для визначення наявності такого стану на момент укладення правочину суд відповідно до статті 105 ЦПК України зобов`язаний призначити судово-психіатричну експертизу за клопотанням хоча б однієї зі сторін. Справи про визнання правочину недійсним із цих підстав вирішуються з урахуванням як висновку судово-психіатричної експертизи, так і інших доказів.
Висновок про тимчасову недієздатність учасника такого правочину слід робити, перш за все, на основі доказів, які свідчать про внутрішній, психічний стан особи в момент вчинення правочину. Хоча висновок експертизи в такій справі є лише одним із доказів у справі і йому слід давати належну оцінку в сукупності з іншими доказами будь-які зовнішні обставини (показання свідків про поведінку особи тощо) мають лише побічне значення для встановлення того, чи була здатною особа в конкретний момент вчинення правочину розуміти значення своїх дій та (або) керувати ними.
Висновок експертизи має бути категоричним та не може ґрунтуватись на припущеннях.
Підставою для визнання правочину недійсним за статтею 225 ЦК України може бути лише абсолютна неспроможність особи в момент вчинення правочину розуміти значення своїх дій та (або) керувати ними і в основу рішення суду про недійсність правочину не може покладатися висновок експертизи, який ґрунтується на припущеннях.
Зазначене узгоджується з правовим висновком, висловленим у постановах Верховного Суду України від 29 лютого 2012 року № 6-9цс12, від 28 вересня 2016 року № 6-1531цс16, та постановою Верховного Суду від 14 листопада 2018 року № 61-5896св18.
Задовольняючи позов, суд першої інстанції, з висновками якого погодився й апеляційний суд, повно та всебічно дослідивши наявні у справі докази і надавши їм належну оцінку в силу вимог статей 12 81 89 ЦПК України, враховуючи те, що проведеною у справі судовою експертизою було зроблено висновок про абсолютну неспроможність ОСОБА_4 у момент укладення заповіту розуміти значення своїх дій та керувати ними, дійшов правильного висновку про те, що у відповідності до частини першої статті 225 ЦК України оскаржуваний договір є недійсним.
Докази та обставини, на які посилається заявник в касаційній скарзі, були предметом дослідження судами першої та апеляційної інстанцій та додаткового правового аналізу не потребують, оскільки при їх дослідженні та встановленні судами попередніх інстанцій були дотримані норми матеріального та процесуального права.
Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.
Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані рішення - без змін, оскільки доводи касаційної скарги висновків судів не спростовують.
Щодо судових витрат
Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України суд касаційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.
Оскільки у задоволенні касаційної скарги відмовлено, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді першої та апеляційної інстанції, а також розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, немає.
Керуючись статтями 400 401 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду
П О С Т А Н О В И В:
Касаційну скаргу ОСОБА_2 та її представника ОСОБА_3 залишити без задоволення.
Рішення Краматорського міського суду Донецької області від 12 липня 2018 року та постанову Донецького апеляційного суду від 27 листопада 2018 року залишити без змін.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Судді: В. М. Коротун
С. Ю. Бурлаков
М. Є. Червинська