Постанова
Іменем України
19 жовтня 2020 року
м. Київ
справа № 234/17433/17
провадження № 61-3978св19
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
Білоконь О. В. (суддя-доповідач), Осіяна О. М., Сакари Н. Ю.,
учасники справи:
позивачі: ОСОБА_1 , ОСОБА_2 ,
відповідач - фізична особа-підприємець ОСОБА_3 ,
третя особа - публічне акціонерне товариство комерційний банк «ПриватБанк»,
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 , ОСОБА_2 на рішення Краматорського міського суду Донецької області у складі судді Заборського В. О. від 19 жовтня 2018 року та постанову Донецького апеляційного суду у складі колегії суддів: Дундар І. О., Азевича В. Б., Корчистої О. І., від 23 січня 2019 року,
ВСТАНОВИВ:
Короткий зміст позовних вимог
У листопаді 2017 року ОСОБА_1 та ОСОБА_2 звернулись до суду з позовом до фізичної особи-підприємця ОСОБА_3 (далі - ФОП ОСОБА_3 ), третя особа - публічне акціонерне товариство комерційний банк «ПриватБанк» (далі - ПАТ КБ «ПриватБанк»), про визнання правочину недійсним, стягнення грошових коштів та моральної шкоди.
В обґрунтування позову вказали, що 08 липня 2017 року між ОСОБА_2 та ФОП ОСОБА_3 був укладений договір з виготовлення віконних (дверних) конструкцій на суму 24 900 грн. На виконання умов договору вони сплатили передплату у розмірі 22 900 грн, проте віконні конструкції не були виготовлені у передбачений договором строк.
За таких обставин позивачі з урахуванням уточнення позовних вимог просили визнати недійсним договір підряду від 08 липня 2017 року, укладений між ФОП ОСОБА_3 та ОСОБА_2 , на організацію робіт по виготовленню та передачі у власність віконних конструкцій; стягнути з ФОП ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 спричинену їй майнову шкоду у вигляді внесеного авансу у розмірі 22 900 грн; стягнути з ФОП ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 спричинену їй майнову шкоду у вигляді сплачених нею станом на 26 вересня 2018 року відсотків за надані кредитні кошти (послуги) за її картковим рахунком у розмірі 7 336,86 грн, а також відсотки за картковим рахунком її брата ОСОБА_4 в сумі 2 323,38 грн; стягнути з ФОП ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 спричинену їй моральну шкоду у розмірі 200 000 грн; стягнути з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 судові витрати у вигляді оплати професійної правничої допомоги у розмірі 3 512 грн.
Короткий зміст ухвалених у справі судових рішень
Рішенням Краматорського міського суду Донецької області від 19 жовтня 2018 року, залишеним без змін постановою Донецького апеляційного суду від 23 січня 2019 року, у задоволенні позову ОСОБА_1 та ОСОБА_2 відмовлено.
Судові рішення мотивовані тим, що відповідач виконував свої договірні зобов`язання належним чином, а позивач як замовник не сплатила залишок грошової суми за договором та ухиляється від прийняття замовленої продукції. Замовник була ознайомлена із споживчими властивостями товару, технічними умовами, умовами оплати та доставки, а тому посилання позивачів на відсутність в договорі строку установки, кінцевої вартості замовлення та відповідальності відповідача у випадку порушення або невиконання умов договору є безпідставними.
Короткий зміст вимог касаційної скарги та її доводи
У касаційній скарзі, поданій у лютому 2019 року до Верховного Суду, ОСОБА_1 та ОСОБА_2 просять скасувати судові рішення попередніх інстанцій та ухвалити нове рішення про задоволення позову, посилаючись на порушення судами норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права.
Касаційна скарга мотивована тим, що спірний договір з виготовлення віконних (дверних) конструкцій суперечить вимогам статей 11, 18, 19 Закону України «Про захист прав споживачів», здійснений з використанням нечесної підприємницької практики, а тому є недійсним. Відповідач ввів позивачів в оману відносно основних характеристик продукції, обумовленої договором. Положення договору містять істотний дисбаланс прав та обов'язків сторін договору та є несправедливими.
Рух касаційної скарги у суді касаційної інстанції
Відповідно до статті 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.
Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу справи між суддями від 26 лютого 2019 року справу призначено судді-доповідачеві.
Ухвалою Верховного Суду від 05 березня 2019 року відкрито касаційне провадження в указаній справі.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
08 липня 2017 року між ОСОБА_2 (замовник) та ФОП ОСОБА_3 (виконавець) укладено договір, відповідно до пункту 1.1 якого замовник доручила, а виконавець зобов`язався організувати роботи з виготовлення та передання у власність полівінілхлорид конструкцій за розцінками виконавця.
Відповідно до пункту 1.2 договору замовник зобов`язався оплатити та прийняти готові вироби та роботу згідно умов договору.
У договорі визначено колір профілю - білий, заповнення 4х16х4 (2 скла), профіль ПВХ WDS classic (3 камери), вартість виробів - 24 900 грн, з яких завдаток 22 900 грн вноситься замовником у день підписання договору виконавцем (пункт 2.2), а залишок у розмірі 2 000 грн повинен бути внесеним у строк - до передачі виробів у власність (пункт 2.3 договору).
Пунктом 3.1 договору передбачено, що замовник зобов`язався сплатити вартість виробів, яка складає 24 900 грн на умовах, які встановлені договором, і після виконання цього пункту замовником, згідно із пунктом 3.2 виконавець зобов`язався передати у власність замовника виготовлені вироби протягом 40 робочих днів з моменту укладення договору.
ОСОБА_2 08 липня 2017 року сплатила суму першого платежу (завдатку) у розмірі 22 900 грн, з якої 6 000 грн сплачено за рахунок кредитних коштів з карти ПАТ КБ «Приватбанк», яка належить ОСОБА_4 , а суму 16 900 грн сплачено за рахунок кредитних коштів з карти ПАТ КБ «Приватбанк», яка належить ОСОБА_1
Залишок несплаченої суми за договором у розмірі 2 000 грн замовником ОСОБА_2 не сплачено.
Позиція Верховного Суду
Відповідно до частини другої розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України від 15 січня 2020 року № 460-ІХ «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.
Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України (тут і далі у редакції, чинній на час подання касаційної скарги) підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Касаційна скарга задоволенню не підлягає.
Правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків (частина перша статті 202 ЦК України).
Відповідно до статті 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.
Частинами першою, третьою статті 215 ЦК України передбачено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).
Відповідно до частини першої статті 230 ЦК України якщо одна із сторін правочину навмисно ввела другу сторону в оману щодо обставин, які мають істотне значення (частина перша статті 229 цього Кодексу), такий правочин визнається судом недійсним. Обман має місце, якщо сторона заперечує наявність обставин, які можуть перешкодити вчиненню правочину, або якщо вона замовчує їх існування.
За змістом статей 626 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Сторони є вільними в укладенні договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Частиною першою статті 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
Відповідно до частин першої-третьої статті 22 ЦК України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування.
Збитками є, зокрема втрати, яких особа зазнала у зв`язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки). Збитки відшкодовуються у повному обсязі, якщо договором або законом не передбачено відшкодування у меншому або більшому розмірі.
За положеннями частини першої статті 906 ЦК України збитки, завдані замовнику невиконанням або неналежним виконанням договору про надання послуг за плату, підлягають відшкодуванню виконавцем, у разі наявності його вини, у повному обсязі, якщо інше не встановлено договором. Виконавець, який порушив договір про надання послуг за плату при здійсненні ним підприємницької діяльності, відповідає за це порушення, якщо не доведе, що належне виконання виявилося неможливим внаслідок непереборної сили, якщо інше не встановлено договором або законом.
Закон України «Про захист прав споживачів» регулює відносини між споживачами товарів, робіт і послуг та виробниками і продавцями товарів, виконавцями робіт і надавачами послуг різних форм власності, встановлює права споживачів, а також визначає механізм їх захисту та основи реалізації державної політики у сфері захисту прав споживачів.
Відповідно до частин першої, другої статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів» продавець (виконавець, виробник) не повинен включати у договори із споживачем умови, які є несправедливими. Умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов`язків на шкоду споживача.
Пунктами 3, 10, 11, 13, 15 частини третьої статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів» передбачено, що несправедливими є, зокрема умови договору про: встановлення жорстких обов`язків споживача, тоді як надання послуги обумовлене лише власним розсудом виконавця; установлення обов`язкових для споживача умов, з якими він не мав реальної можливості ознайомитися перед укладенням договору; надання продавцю (виконавцю, виробнику) права в односторонньому порядку змінювати умови договору на власний розсуд або на підставах, не зазначених у договорі; визначення ціни товару на момент його поставки споживачеві або надання продавцю (виконавцю, виробнику) можливості збільшувати ціну без надання споживачеві права розірвати договір у разі збільшення ціни порівняно з тією, що була погоджена на момент укладення договору; обмеження відповідальності продавця (виконавця, виробника) стосовно зобов`язань, прийнятих його агентами, або обумовлення прийняття ним таких зобов`язань додержанням зайвих формальностей.
За змістом наведених статей 11, 18 Закону України «Про захист прав споживачів» до договорів зі споживачами про надання споживчого кредиту застосовуються положення цього Закону про несправедливі умови в договорах, зокрема про встановлення обов`язкових для споживача умов, з якими він не мав реальної можливості ознайомитися перед укладенням договору; надання продавцю (виконавцю, виробнику) права в односторонньому порядку змінювати умови договору на власний розсуд або на підставах, не зазначених у договорі; передбачення зміни в будь-яких витратах за договором, крім відсоткової ставки. Продавець (виконавець, виробник) не повинен включати в договори зі споживачем умови, які є несправедливими. Умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов`язків на шкоду споживача. Якщо положення договору визнано несправедливим, включаючи ціну договору, таке положення може бути змінене або визнане недійсним. Положення, що було визнане недійсним, вважається таким з моменту укладення договору.
За змістом частини третьої статті 12, частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Установивши, що оспорюваний договір з виготовлення віконних (дверних) конструкцій підписаний сторонами, які досягли згоди з усіх істотних умов договору, мали необхідний обсяг цивільної дієздатності, а їх волевиявлення було вільним і відповідало їхній внутрішній волі; замовник на момент укладення договору не заявляв додаткових вимог щодо його умов; зміст договору та додаток до нього від 08 липня 2017 року містять повну інформацію щодо його предмета, суди правильно застосували положення статей 11, 18 Закону України «Про захист прав споживачів» та дійшли обґрунтованого висновку про необґрунтованість позовних вимог ОСОБА_1 та ОСОБА_2 та відсутність підстав для визнання вказаного договору недійсним.
При цьому матеріали справи не містять відомостей про звернення замовника до виконавця з приводу порушення його прав як споживача, недостатності наданої представниками виконавця інформації щодо предмета договору саме в момент укладення оспорюваного правочину.
Положеннями частини третьої статті 12 Закону України «Про захист прав споживачів» передбачено, що у разі реалізації продукції поза торговельними або офісними приміщеннями споживач має право розірвати договір за умови повідомлення про це продавця (виконавця) протягом чотирнадцяти днів з дати одержання документа, який засвідчує факт здійснення правочину поза торговельними або офісними приміщеннями чи прийняття продукції або першої поставки такої продукції, за умови, що така продукція є річчю, а прийняття чи поставка продукції відбувається пізніше часу одержання споживачем документа на їх продаж.
Судом першої інстанції надано належну правову оцінку відеозапису від 03 серпня 2017 року, у якому ОСОБА_1 у розмові з відповідачем не вимагає розірвання договору, а лише вимагає знижку на товар.
У пункті 20 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06 листопада 2009 року № 9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» роз`яснено, що наявність умислу в діях відповідача, істотність значення обставин, щодо яких особу введено в оману, і сам факт обману повинна довести особа, яка діяла під впливом обману. Обман щодо мотивів правочину не має істотного значення.
Суди попередніх інстанцій дійшли правильного висновку про безпідставність доводів позивачів щодо введення їх відповідачем у оману, оскільки ОСОБА_1 та ОСОБА_2 не надали належних та допустимих доказів на підтвердження того, що оспорюваний договір було вчинено під впливом обману.
При цьому суди підставно виходили з того, що підписаний ОСОБА_2 договір та додаток до нього містять інформацію щодо основних характеристик віконних конструкцій, умов поставки та оплати.
Такі висновки судів ґрунтуються на законі та узгоджуються з умовами оспорюваного договору, які не містять обов`язку відповідача щодо монтажу/демонтажу вікон у квартирі позивача та пільгових умов оплати його вартості, на які посилались позивачі.
Встановивши відсутність порушених прав позивачів, суди обґрунтовано відмовили у стягненні майнової та моральної шкоди.
Таким чином доводи касаційної скарги про порушення судами норм матеріального та процесуального права є необґрунтованими.
Інші доводи касаційної скарги були предметом розгляду судів та додаткового правового аналізу не потребують, на законність судових рішень не впливають, а зводяться до незгоди заявника із висновками судів, а також спростовуються встановленими вище обставинами справи.
Доводи, наведені в касаційній скарзі, фактично зводяться до незгоди з висновками суду з їх оцінкою та переоцінки доказів, що знаходиться поза межами компетенції суду апеляційної інстанції відповідно до вимог статті 400 ЦПК України.
Із урахуванням того, що інші доводи касаційної скарги є ідентичними доводам апеляційної скарги заявників, яким судом апеляційної інстанції надана належна оцінка, Верховний Суд дійшов висновку про відсутність необхідності повторно відповідати на ті самі аргументи заявників. При цьому судом враховано усталену практику Європейського суду з прав людини, який неодноразова відзначав, що рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторін (рішення у справі Руїз Торія проти Іспанії). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною, більше того, воно дозволяє судам вищих інстанції просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх.
Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (Серявін та інші проти України, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).
Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.
Встановлено й це вбачається з матеріалів справи, що оскаржувані судові рішення ухвалені з додержанням норм матеріального та процесуального права, з повним з`ясуванням судами обставин, що мають значення для справи, відповідністю висновків судів обставинам справи, а доводи касаційної скарги цих висновків не спростовують.
Керуючись статтями 400 401 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду
ПОСТАНОВИВ:
Касаційну скаргу ОСОБА_1 та ОСОБА_2 залишити без задоволення, а рішення Краматорського міського суду Донецької області від 19 жовтня 2018 року та постанову Донецького апеляційного суду від 23 січня 2019 року - без змін.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Судді: О. В. Білоконь
О. М. Осіян
Н. Ю. Сакара