Постанова
Іменем України
20 січня 2021 року
м. Київ
справа № 236/3742/18-ц
провадження № 61-3599св19
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Луспеника Д. Д.,
суддів: Воробйової І. А., Гулька Б. І. (суддя-доповідач), Коломієць Г. В.,
Черняк Ю. В.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ;
відповідач - акціонерне товариство «Українська залізниця»;
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну
скаргу представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 - на постанову Донецького апеляційного суду від 30 січня 2019 року у складі колегії суддів: Новікової Г. В., Гапонова А. В.,
Никифоряка Л. П.,
ВСТАНОВИВ:
1. Описова частина
Короткий зміст вимог скарги
У жовтні 2018 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом
до публічного акціонерного товариства «Українська залізниця», правонаступником якого є акціонерне товариства «Українська залізниця» (далі - АТ «Укрзалізниця»), про стягнення заборгованості по заробітній платі та середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні.
Позовна заява мотивована тим, що з 2005 року по квітень 2016 року
вона працювала у державному підприємстві «Донецька залізниця», яке
у 2016 році було підпорядковане АТ «Укрзалізниця». У період з 15 квітня 2016 року по 17 липня 2017 року вона працювала провідником пасажирського вагону відокремленого підрозділу «Моторвагонного депо Родакове» структурного підрозділу «Луганська дирекція залізничних перевезень» регіонального підрозділу «Луганська дирекція залізничних перевезень» регіональної філії «Донецька залізниця» АТ «Укрзалізниця».
Наказом відповідача від 17 липня 2017 року № 524/ОС її було звільнено
з роботи у зв`язку зі скороченням штату працівників згідно з пунктом 1 частини першої статті 40 КЗпП України, з виплатою вихідної допомоги
у розмірі одного середньомісячного заробітку та компенсації за 28 днів відпустки.
Вказувала, що з нею не було проведено остаточного розрахунку
при звільненні, оскільки у відповідача існує заборгованість із виплати
їй заробітної плати за період роботи з 16 березня по 17 липня 2017 року, яка складає 18 247,70 грн. Крім того, існує заборгованість по заробітній платі
за період роботи з 01 лютого 2016 року по 31 липня 2016 року у сумі 15 093,13 грн.
Посилаючись на викладене, ОСОБА_1 просила суд стягнути
з АТ «Укрзалізниця» на її користь: заборгованість по заробітні платі за період її роботи з 16 березня 2017 року по 17 липня 2017 року, яка складає 18 247,70 грн; заборгованість по заробітні платі за період її роботи
з 01 лютого 2016 року по 31 липня 2016 року, яка складає 15 093,13 грн; середній заробіток за весь час затримки розрахунку при її звільненні
у розмірі 48 032 грн, а всього 81 372,83 грн.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Краснолиманського міського суду Донецької області
від 19 листопада 2018 року у складі судді Ткачова О. М. позов
ОСОБА_1 задоволено. Стягнуто з АТ «Укрзалізниця» на користь ОСОБА_1 : заборгованість по заробітній платі за період з 16 березня 2017 року по 17 липня 2017 року у розмірі 18 247,70 грн; заборгованість
по заробітній платі за період з 01 лютого 2016 року по 31 липня 2016 року
у розмірі 15 093, 13 грн; середній заробіток за весь час затримки розрахунку при звільненні, починаючи з 18 липня 2017 року по 19 жовтня 2018 року,
у розмірі 48 032 грн, а всього - 81 372,83 грн. Рішення суду в частині стягнення заборгованості по заробітній платі в межах платежу за один місяць допущено до негайного виконання. Вирішено питання розподілу судових витрат.
Рішення міського суду мотивовано тим, що відповідач у порушення вимог статті 116 КЗпП України не провів із позивачкою повного розрахунку при
її звільненні, не виплатив їй заборгованість по заробітній платі. У зв`язку
з цим відповідач має сплати позивачці середній заробіток за весь час затримки розрахунку при її звільненні відповідно до вимог статті 117 КЗпП України. При цьому суд першої інстанції критично оцінив посилання відповідача на існування форс-мажорних обставин, які унеможливили здійснити повний розрахунок з позивачкою, та не взяв до уваги науково-правовий висновок Торгово-промислової палати України від 16 січня
2018 року № 126/2/21-10.2, так як він не може бути доказом звільнення власника чи уповноваженого ним органу від відповідальності перед найманим працівником, оскільки цей висновок викликає сумнів у його відповідності дійсності і в тому, що він зроблений об`єктивно та неупереджено щодо осіб, яких він стосується та для яких має юридичне значення.
Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції
Постановою Донецького апеляційного суду від 30 січня 2019 року апеляційну скаргу АТ «Укрзалізниця» задоволено частково. Рішення Краснолиманського міського суду Донецької області від 19 листопада
2018 року в частині розміру стягнутої заборгованості по заробітній платі змінено. Стягнуто з АТ «Укрзалізниця» на користь ОСОБА_1 заборгованість по заробітній платі за період з 16 березня по 17 липня
2017 року у розмірі 12 747, 89 грн з утриманням з цієї суми обов`язкових податків та зборів. Стягнуто з АТ «Укрзалізниця» на користь ОСОБА_1 заборгованість по заробітній платі за період з 01 лютого 2016 року
по 31 липня 2016 року у розмірі 5 539,06 грн з утриманням з цієї суми обов`язкових податків та зборів. Рішення Краснолиманського міського суду Донецької області від 19 листопада 2018 року в частині стягнення середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні
та судового збору скасовано. Ухвалено в цій частині нове рішення, яким
у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до АТ «Укрзалізниця» про стягнення на її користь середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні у розмірі 48 032 грн та судового збору у розмірі 704,80 грн відмовлено.
Постанова апеляційного суду мотивована тим, що суд першої інстанції правильно виходив із того, що відповідач при звільненні позивачки не провів із нею повного розрахунку, оскільки не виплатив їй заборгованість
по заробітній платі за періоди роботи з 01 лютого 2016 року по 31 липня 2016 року та з 16 березня 2017 року по 17 липня 2017 року. Проте, стягуючи на користь позивачки заборгованість по заробітній платі, суд першої інстанції не навів у рішенні відповідних розрахунків, з яких він виходив, визначаючи саме такі суми. А тому суд апеляційної інстанції, врахувавши наявні у справі та неспростовані позивачкою докази про часткову виплату відповідачем заборгованості по заробітній платі, провів розрахунок заборгованості по заробітній платі, стягнувши її на користь позивачки.
Скасовуючи рішення міського суду в частині задоволення позовних вимог про стягнення середнього заробітку за весь час затримки розрахунку
при звільненні позивачки та відмовляючи у задоволені цих вимог, апеляційний суд виходив із того, що науково-правовий висновок Торгово-промислової палати України від 16 січня 2018 року № 126/2/21-10.2 щодо унеможливлення виконання обов`язків, передбачених законодавством України про працю при вивільненні (звільненні) працівників, спричиненого впливом дії форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили), яким відносно АТ «Укрзалізниця» засвідчено настання форс-мажорних обставин при здійсненні господарської діяльності на території, непідконтрольній українській владі, у тому числі, за місцем роботи позивачки, є належним
та допустимим доказом, який підтверджує відсутність вини відповідача
у непроведенні своєчасного розрахунку з позивачкою при її звільненні.
При цьому апеляційний суд послався на правові висновки Верховного Суду України та Верховного Суду.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
У касаційній скарзіпредставник ОСОБА_1 - ОСОБА_2 , посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить оскаржуване судове рішення апеляційного суду скасувати, а рішення суду першої інстанції залишити в силі.
Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду у складі судді Касаційного цивільного суду
від 13 травня 2019 року клопотання представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 - про звільнення від сплати судового збору задоволено. Звільнено ОСОБА_1 від сплати судового збору за подання касаційної скарги на постанову Донецького апеляційного суду від 30 січня 2019 року.
Відкрито касаційне провадження у вищевказаній малозначній справі
з підстав, передбачених підпунктом в) пункту 2 частини третьої статті 389 ЦПК України, та витребувано її матеріали з Краснолиманського міського суду Донецької області.
У червні 2019 року справа надійшла до Верховного Суду.
Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 16 листопада 2020 року у задоволенні клопотання представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 - про проведення розгляду справи у судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін відмовлено. Справу за позовом ОСОБА_1
до АТ «Укрзалізниця» про стягнення заборгованості із заробітної плати
та середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні призначено до судового розгляду.
Протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи
між суддями від 11 грудня 2020 року справу передано судді-доповідачеві
у зв`язку з обранням до Великої Палати Верховного Суду попереднього судді-доповідача.
Аргументи учасників справи
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Касаційна скарга представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 - мотивована тим, що апеляційний суд безпідставно зменшив заборгованість із заробітної плати, оскільки платіжні відомості не є доказом виплати заробітної плати. Науково-правовий висновок Торгово-промислової палати України від 16 січня 2018 року № 126/2/21-10.2 має інформаційний характер і не є належним доказом щодо підтвердження форс-мажорних обставин
та, як наслідок, відсутності вини відповідача у непроведенні своєчасного розрахунку з позивачкою при її звільненні. Крім того, апеляційну скаргу надіслано на його адресу, яка непідконтрольна українській владі, що позбавило його можливості надати обґрунтований відзив на апеляційну скаргу. Також апеляційним судом не повідомлено позивачку про час та місце розгляду справи.
У квітні 2019 року до Верховного Суду надійшло клопотання представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 - про передачу вищевказаної справи
на розгляд Великої Палати Верховного Суду, в якому зазначено, що справа містить виключну правову проблему, оскільки у відповіді Торгово-промислової палати України зазначено про можливість цією організацією надання висновку про дослідження фактичних обставин, що склалися
в господарській діяльності суб`єкта господарювання, а також вплив
на них дії форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили)
та формулювання щодо таких обставин умовиводів, що в свою чергу,
як зазначає Торгово-промислова палата України, не є Сертифікатом,
суди зобов`язані не формально підходити до дослідження документів, що надаються Торгово-промисловою палатою України, а досліджувати
їх в кожному окремому випадку на предмет юридичного змісту документа, проводити детальний аналіз обґрунтованості висновку та його достатності для встановлення відсутності вини відповідача у невиконанні обов`язку, передбаченого частиною першою статті 47, частиною першою статті 83
та статтею 116 КЗпП України, як це передбачено статтею 89 ЦПК України, а також встановлювати чи є особи, що підписали висновок, уповноваженими особами на підписання сертифікатів про настання обставин непереборної сили у розумінні пункту 6.13 Регламенту Торгово-промислової палати України та з`ясовувати відомості про внесення висновку до відповідного Реєстру сертифікатів форс-мажорних обставин. Вирішення означених правових проблем має важливе значення для розвитку права
та формування єдиної правозастосовчої практики, оскільки забезпечує дотримання балансу інтересів у сфері господарських, цивільних
та адміністративних відносин, учасниками яких є взаємодія між суб`єкти господарювання та працівниками чиї конституційні права можуть порушуватися сумнівними доказами та хибними висновками судів попередніх інстанцій.
У листопаді 2020 року до Верховного Суду надійшло пояснення представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 , в якому зазначено,
що науково-правовий висновок Торгово-промислової палати України
від 16 січня 2018 року № 126/2/21-10.2 не є сертифікатом у розумінні
статті 14-1 Закону України «Про торгово-промислові палати в Україні», пункту 3.3 Регламенту засвідчення Торгово-промисловою палатою України та регіональними торгово-промисловими палатами форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили), затвердженого рішенням Президії Торгово-промислової палати України від 18 грудня 2014 року № 44 (5).
Відзив на касаційну скаргу до Верховного Суду не надходив.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
З 2005 року по квітень 2016 року ОСОБА_1 перебувала у трудових відносинах з державним підприємством «Донецька залізниця», яке
у 2016 році було підпорядковано АТ «Укрзалізниця». ОСОБА_1 продовжила трудові відносини з АТ «Укрзалізниця».
У період з 15 квітня 2016 року по 17 липня 2017 року ОСОБА_1 працювала провідником пасажирського вагону відокремленого підрозділу «Моторвагонного депо Родакове» структурного підрозділу «Луганська дирекція залізничних перевезень» регіонального підрозділу «Луганська дирекція залізничних перевезень» регіональної філії» Донецька залізниця» АТ «Укрзалізниця».
Наказом АТ «Укрзалізниця» від 17 липня 2017 року № 524/ОС
ОСОБА_1 звільнено з роботи у зв`язку зі скороченням штату працівників згідно з пунктом 1 частини першої статті 40 КЗпП України,
з виплатою вихідної допомоги у розмірі одного середньомісячного заробітку та компенсації 28 днів відпустки.
Наказом начальника Луганської дирекції залізничних перевезень регіональної філії «Донецька залізниця» АТ «Укрзалізниця» від 13 березня 2017 року № 55-ДН встановлено простій працівникам виробничого підрозділу «Родаківське моторвагонне депо» з оплатою 2/3 встановленого посадового окладу.
Згідно з індивідуальних відомостей Пенсійного фонду України
про застраховану особу виплата заробітної плати ОСОБА_1 мала місце: у січні 2016 року у сумі 3 406,23 грн.; у липні 2016 року у сумі
2 858,63 грн; у серпні 2016 року у сумі 3 803,95 грн; у вересні 2016 року у сумі 3 922,04 грн; у жовтні 2016 року у сумі 4 720,11 грн; у листопаді 2016 року
у сумі 3 420,04 грн; у грудні 2016 року у сумі 4 056,89 грн.Інформація про виплату заробітної плати ОСОБА_1 з квітня по липень 2017 року відсутня, у березні 2017 року їй було виплачено 3 348,48 грн (а. с. 24-26).
Згідно з журналу обліку виходу провідників пасажирських вагонів на роботу з 16 по 31 березня 2017 року; з 01 по 30 квітня 2017 року; з 01 по 31 травня 2017 року; з 01 по 30 червня 2017 року; з 01 по 17 липня 2017 року ОСОБА_1 проставлені виходи на роботу, що відповідає вимогам наказу начальника Луганської дирекції залізничних перевезень регіональної філії «Донецька залізниця» ПАТ «Укрзалізниця» від 13 березня 2017 року
№ 55-ДН щодо встановлення простою працівникам виробничого підрозділу «Родаківське моторвагонне депо» з оплатою 2/3 посадового окладу
та обов`язковим виходом на роботу.
Відповідно до передавальної відомості за заробітною платою з державного підприємства «Донецька залізниця» до ПАТ «Укрзалізниця» заборгованість перед ОСОБА_1 за заробітною платою становила 9 673,06 грн. Згідно з платіжних відомостей від 09 лютого 2017 року № 25 та від 07 березня
2017 року № 316 про виплату заробітної плати за лютий-червень 2016 року ОСОБА_1 виплачено 2 067 грн та другу частину за цей же період у сумі 2 067 грн.
Згідно з наданих позивачкою розрахункових листів нарахована заробітна плата за лютий 2016 року становить 3 189,97 грн, за березень 2016 року - 2 964,02 грн, за квітень 2016 року - 3 108,07 грн, за травень 2016 року - 3 080,08 грн, за червень 2016 року - 2 144, 65 грн, за липень 2016 року - 606,34 грн; за період з березня по липень 2017 року нарахована заробітна плата становить: березень - 3 573,48 грн, квітень - 796,39 грн.
Згідно з довідки з розрахунком оплати простою за підписом посадових осіб «Родаківське моторвагонне депо» за час простою позивачці нараховано за травень - 2 153,33 грн, червень - 2 153,33 грн, липень - 1 151,78 грн.
Довідкою-розрахунком оплати вихідної допомоги визначено вихідну допомогу у сумі 3 659,54 грн.
При звільненні вказані суми позивачці не виплачені.
2. Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Частиною третьою статті 3 ЦПК України передбачено, що провадження
у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Згідно з пунктами 1, 4 частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Встановлено й це вбачається із матеріалів справи, що оскаржуване судове рішення апеляційного суду ухвалене з додержанням норм матеріального
та процесуального права, а доводи касаційної скарги цих висновків
не спростовують.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Відповідно до вимог частини першої і другої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної
інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою
для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального
чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Частиною першою статті 263 ЦПК України визначено, що судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним
і обґрунтованим.
Згідно з частиною першою статті 117 КЗпП України передбачено, що в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі
і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
У постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 10 жовтня 2019 року у справі № 243/2071/18-ц (провадження № 61-48088сво18) зазначено, що: «зважаючи на вимоги позивача - виплата заборгованості із заробітної плати, компенсації за невикористану відпустку, компенсацію за затримку видачі трудової книжки та середній заробіток за весь час вимушеного прогулу, а також встановлені форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили), застосуванню підлягають положення трудового і цивільного законодавства.
Статтею 617 ЦК України передбачено, що особа, яка порушила зобов`язання, звільняється від відповідальності за порушення зобов`язання, якщо вона доведе, що це порушення сталося внаслідок випадку або непереборної сили.
У пункті 1 частини першої статті 263 ЦК України наведено ознаки непереборної сили та визначено, що непереборна сила - це надзвичайна або невідворотна за даних умов подія. Отже, непереборною силою
є надзвичайна і невідворотна зовнішня подія, що повністю звільняє
від відповідальності особу, яка порушила зобов`язання, за умови, що остання не могла її передбачити або передбачила але не могла її відвернути, і ця подія завдала збитків.
Відповідно до статті 117 КЗпП України підставою відповідальності власника за затримку розрахунку при звільненні є склад правопорушення, який включає два юридичних факти: порушення власником строку розрахунку при звільненні та вина власника.
Згідно зі статтею 14-1 Закону України «Про торгово-промислові палати
в Україні» Торгово-промислова палата України та уповноважені нею регіональні торгово-промислові палати засвідчують форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) та видають сертифікат про такі обставини протягом семи днів з дня звернення суб`єкта господарської діяльності за собівартістю. Сертифікат про форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) для суб`єктів малого підприємництва видається безкоштовно. Форс-мажорними обставинами (обставинами непереборної сили) є надзвичайні та невідворотні обставини, що об`єктивно унеможливлюють виконання зобов`язань, передбачених умовами договору (контракту, угоди тощо), обов`язків згідно із законодавчими та іншими нормативними актами, а саме: загроза війни, збройний конфлікт або серйозна погроза такого конфлікту, включаючи але не обмежуючись ворожими атаками, блокадами, військовим ембарго, дії іноземного ворога, загальна військова мобілізація, військові дії, оголошена та неоголошена війна, дії суспільного ворога, збурення, акти тероризму, диверсії, піратства, безлади тощо (частина друга статті 14-1 Закону України «Про торгово-промислові палати в Україні»).
Аналогічний правовий висновок висловлено Верховним Судом України
у постановах: від 11 листопада 2015 року у справі № 6-2159цс15,
від 23 березня 2016 року у справі № 6-364цс16, від 11 травня 2016 року,
у справі № 6-383цс15, від 25 травня 2016 року у справі № 6-948цс16, в яких були встановлені подібні правовідносини та аналогічні фактичні обставини.
Відповідно до Науково-правового висновку щодо унеможливлення виконання обов`язків, передбачених законодавством України про працю при вивільненні (звільненні) працівників, спричиненого впливом дії форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили) від 24 липня 2017 року за № 2370/2/21-10.2 терористична загроза та загроза територіальної цілісності України, у тому числі територій міст: Донецьк, Горлівка, Єнакієве, Харцизьк, Ясинувата Ясинуватського району Донецької області, що супроводжується актами тероризму, для подолання яких направлене проведення в Донецькій та Луганській областях антитерористичної операції у 2014 році та станом
на поточну дату заходи її проведення тривають є надзвичайними, непередбачуваними та невідворотними обставинами, що об`єктивно унеможливлюють виконання обов`язків сторонами, передбачених умовами трудового договору (контракту), законодавчими та іншими нормативними актами. Зважаючи на те, що на момент звільнення позивача і дотепер існують обставини непереборної сили, які відповідач не міг передбачити чи відвернути, що завдали збитків як підприємству в цілому, так і його працівникам, ПАТ «ДТЕК Донецькобленерго» об`єктивно, з незалежних
від нього причин було позбавлено можливості виконати зобов`язання, передбачені законом щодо проведення з позивачем повного розрахунку при звільненні».
У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової
палати Касаційного цивільного суду від 24 жовтня 2019 року у справі
№ 266/4637/18 (провадження № 61-7583св19) вказано, що «встановивши, що у трудових правовідносинах між позивачем та відповідачем з 20 березня 2017 року виникли обставини, які відповідач не міг передбачити
чи відвернути, та у період існування яких останній об`єктивно, з незалежних від нього причин був позбавлений можливості виконати зобов`язання, передбачені умовами договору (контракту, угоди тощо), обов`язки згідно
із законодавчими та іншими нормативними актами щодо своїх працівників, у тому числі щодо позивача, дійшов обґрунтованого висновку про відсутність вини ПАТ «Українська залізниця» в особі Регіональної філії «Донецька залізниця» у несвоєчасній виплаті заробітної плати, у зв`язку з чим правильно відмовив у задоволенні позову».
Аналогічних правових висновків Верховний Суд дійшов також у постановах:
від 02 березня 2020 року у справі № 233/4474/19 (провадження
№ 61-22805св19), від 07 лютого 2020 року у справі № 236/396/18 (провадження № 61-47805св18).
У справі, яка переглядається, апеляційний суд встановив, що відповідно
до висновку Торгово-промислової палати України від 16 січня
2018 року № 126/2/21-10.2 щодо унеможливлення виконання обов`язків,
передбачених законодавством України про працю при вивільненні (звільненні) працівників, спричиненого впливом дії форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили) відносно ПАТ «Укрзалізниця» засвідчено настання форс-мажорних обставин при здійсненні господарської діяльності на території, непідконтрольній українській владі, у тому числі за місцем роботи позивачки. З 20 березня 2017 року господарська діяльність та управління виробничими потужностями відповідача унеможливлено неправомірними діями третіх осіб. Майно ПАТ «Укрзалізниця», що знаходиться, у тому числі, за фактичним місцем роботи позивачки, перебуває у незаконному володінні та під контролем третіх осіб. Фактично відповідач втратив контроль і доступ до своїх виробничих потужностей
та іншого майна, у тому числі, до трудових книжок працівників, оригіналів наказів, у тому числі затвердження та введення в дію штатного розпису, особових справ працівників. Початок дій форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили) є 20 березня 2017 року. Унеможливлення виконання ПАТ «Укрзалізниця», регіональною філією «Донецька залізниця» обов`язків, передбачених законодавством України про працю, зокрема, статей 47 83 115 116 КЗпП України спричинено впливом дії форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили), а саме: актами тероризму, тривалими перервами в роботі транспорту, регламентними умовами відповідних рішень та актами державних органів влади, які продовжують діяти і дату закінчення їх дії встановити неможливо. Ці форс-
мажорні обставини (обставини непереборної сили) є надзвичайними, непередбачуваними і мають неминучий характер, їх дії не можна уникнути за звичайних обставин при всій обачливості зобов`язаної сторони за трудовим договором.
За таких обставин, апеляційний суд дійшов обґрунтованого висновку про відсутність підстав для стягнення з відповідача на користь позивачки середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при її звільненні.
Щодо незгоди заявника із розміром стягнутих сум заборгованості по заробітній платі, то колегія суддів зазначає наступне.
Частиною четвертою статті 43 Конституції Українипередбачено право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом.
Згідно зі статтею 1 Закону України «Про оплату праці», частиною першою статті 94 КЗпП України, заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку власник або уповноважений ним орган виплачує працівникові за виконану ним роботу.
Розмір заробітної плати залежить від складності та умов виконуваної роботи, професійно-ділових якостей працівника, результатів його праці
та господарської діяльності підприємства, установи, організації і максимальним розміром не обмежується.
Статтею 47 КЗпП Українипередбачено обов`язок власника або уповноваженого ним органу в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу.
Згідно зі статтею 116 КЗпП Українипри звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник у день звільнення не працював,
то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.
У разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений
у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.
Статтею 110 КЗпП України встановлено, що при кожній виплаті заробітної плати власник або уповноважений ним орган повинен повідомити працівника про такі дані, що належать до періоду, за який провадиться оплата праці: загальна сума заробітної плати з розшифровкою за видами виплат; розміри і підстави відрахувань та утримань із заробітної плати; сума заробітної плати, що належить до виплати.
Отже, виходячи з положень КЗпП України, Закону України «Про оплату праці», заробітна плата працівникам виплачується за умови виконання ними своїх функціональних обов`язків на підставі укладеного трудового договору з дотриманням установленої правилами внутрішнього трудового розпорядку тривалості щоденної (щотижневої) роботи за умови провадження підприємством господарської діяльності.
Нарахування та виплата заробітної плати працівникам проводиться на підставі документів з первинного обліку праці та заробітної плати: штатний розклад, розцінки та норми праці, накази та розпорядження (на виплату премій, доплат, надбавок тощо), табель обліку використаного часу, розрахункова-платіжна відомість.
Відповідно до статті 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін.
Згідно з положеннями частини другої статті 12, частинами першою, шостою статті 81 ЦПК України учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести ті обставини на які вона посилається як на підставу для своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом; кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи не вчиненням нею процесуальних дій. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Таким чином, при з`ясуванні, якими доказами кожна сторона буде обґрунтовувати свої доводи чи заперечення щодо невизнаних обставин, суд повинен виходити з принципу змагальності цивільного процесу, за яким кожна сторона несе обов`язки щодо збирання доказів і доказування тих обставин, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, якщо інше не встановлено процесуальним законом.
Згідно положень статей 115 116 КЗпП України, відсутність заборгованості перед позивачем має довести саме роботодавець, але це не позбавляє позивача від обов`язку доведення наявності права на отримання певних сум.
Відповідно до частини першої статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи та інших обставин, що мають значення для вирішення справи.
Належними є докази, що містять інформацію щодо предмету доказування. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Обставини, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (частини перша, третя статті 77, частина друга статті 78 ЦПК України).
Відповідно до частини першої статті 82 ЦПК України обставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню, якщо суд не має обґрунтованого сумніву щодо достовірності цих обставин або добровільності їх визнання. Обставини, які визнаються учасниками справи, зазначаються в заявах по суті справи, поясненнях учасників справи, їхніх представників.
Верховний Суд погоджується з висновком суду апеляційної інстанції про
те, що позивачкою не доведено належними та допустимими доказами наявності заборгованості із виплати заробітної плати у відповідача перед нею у розмірі 15 093,13 грн за період з лютого 2016 року по липень
2016 року та у розмірі 18 247,70 грн за період з 16 березня по 17 липня
2017 року, зокрема не доведено обставини нарахування таких сум. При цьому відповідач такі докази надав.
Апеляційний суд встановив, що, стягуючи з відповідача заборгованість
по заробітній платі за період з лютого 2016 року по липень 2016 року
у сумі 15 093,13 грн, суд першої інстанції не навів відповідних розрахунків,
з яких він виходив на підтвердження розміру заборгованості,
та безпідставно не врахував наявність таких доказів про часткову виплату заборгованості, як зведену відомість на виплату заборгованості
і платіжних відомостей від 09 лютого 2017 року № 25 та від 07 березня
2017 року № 316, якими підтверджено виплату заборгованості у розмірі
4 134 грн. А тому вцій частині позовні вимоги підлягають задоволенню частково, а саме - з відповідача на користь позивачки підлягає стягненню заборгованість по заробітній платі за період з лютого 2016 року по липень 2016 року у сумі 5 539,06 грн.
Стягуючи заборгованість за період з 16 березня по 17 липня 2017 року у сумі 18 247,70 грн, суд першої інстанції також не навів відповідних розрахунків,
з яких він виходив, визначаючи саме таку суму. У цій частині позовні вимоги підлягають задоволенню частково, а саме - стягненню з відповідача
на користь позивачки підлягає заборгованість за період з 16 березня
по 17 липня 2017 року у сумі 12 747,89 грн.
Доводи касаційної скарги в цій частині висновків суду не спростовують,
на законність оскаржуваного судового рішення не впливають, а фактично зводяться переоцінки доказів, що знаходиться поза межами повноважень суду касаційної інстанції. При цьому посилання касаційної скарги на те, що платіжні відомості не є належними доказами виплати позивачці заробітної плати не спростовують висновки суду, так як відповідач довів отримання позивачкою цих сум, подавши відповідні докази.
Щодо доводів касаційної скарги на неповідомлення позивачки про час місце розгляду справи в апеляційному суді та позбавлення можливості надати обґрунтований відзив на апеляційну скаргу, то необхідно зазначити таке.
Відповідно до положень статті 1-1 Закону України «Про здійснення правосуддя та кримінального провадження у зв`язку з проведенням антитерористичної операції», якщо остання відома адреса місця проживання (перебування), місцезнаходження чи місця роботи учасників справи знаходиться в районі проведення антитерористичної операції, суд викликає або повідомляє учасників справи, які не мають офіційної електронної адреси, про дату, час і місце першого судового засідання
у справі через оголошення на офіційному веб-сайті судової влади України
(з посиланням на веб-адресу відповідної ухвали суду в Єдиному державному реєстрі судових рішень), яке повинно бути розміщене не пізніше ніж за двадцять днів до дати відповідного судового засідання. Суд викликає або повідомляє таких учасників справи про дату, час і місце інших судових засідань чи про вчинення відповідної процесуальної дії через оголошення на офіційному веб-сайті судової влади України (з посиланням на веб-адресу відповідної ухвали суду в Єдиному державному реєстрі судових рішень), яке повинно бути розміщене не пізніше ніж за десять днів до дати відповідного судового засідання або вчинення відповідної процесуальної дії. З опублікуванням такого оголошення відповідач вважається повідомленим про дату, час і місце розгляду справи.
З огляду на те, що адресою проживання ОСОБА_1 є: АДРЕСА_1 , апеляційний суд повідомив позивачку про відкриття апеляційного провадження, можливість ознайомлення із судовими рішеннями у справі через оголошення на офіційному веб-сайті судової влади України
(а. с. 90, 91).
Таким чином, ОСОБА_1 є належним чином повідомленою про апеляційне провадження у справі та мала процесуальну можливість брати участь у розгляді справи апеляційним судом.
Крім того, матеріали справи містять відзив ОСОБА_1 на апеляційну скаргу товариства (а. с. 93-99).
Зазначене спростовує доводи касаційної скарги в цій частині.
Посилання представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 - у поясненнях від 24 листопада 2020 року на постанову Верховного Суду від 15 липня
2020 року у справі № 263/14209/17-ц (провадження № 61-41922св18) безпідставні, так як вказана постанова не є релевантною до спірних правовідносин, а стосується визначення належного відповідача у справі.
Інші доводи касаційної скарги не дають підстав для висновку, що постанова апеляційного суду ухвалена з неправильним застосуванням норм матеріального права чи з порушенням норм процесуального права.
У зв`язку з наведеним, колегія суддів вважає, що касаційну скаргу необхідно залишити без задоволення, постанову апеляційного суду - без змін, а тому судовий збір за подання касаційної скарги покладається на особу, яка подала касаційну скаргу.
Щодо клопотання про передачу справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду колегія суддів зазначає наступне.
Заявник вказує, що справа містить виключну правову проблему, оскільки
у відповіді Торгово-промислової палати України зазначено про можливість цією організацією надання висновку про дослідження фактичних обставин, що склалися в господарській діяльності суб`єкта господарювання, а також вплив на них дії форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили)
та формулювання щодо таких обставин умовиводів, що в свою чергу,
як зазначає Торгово-промислова палата України, не є Сертифікатом, суди зобов`язані не формально підходити до дослідження документів, що надаються Торгово-промисловою палатою України, а досліджувати їх в кожному окремому випадку на предмет юридичного змісту документа, проводити детальний аналіз обґрунтованості висновку та його достатності для встановлення відсутності вини відповідача у невиконанні обов`язку, передбаченого частиною першою статті 47, частиною першою статті 83
та статтею 116 КЗпП України, як це передбачено статтею 89 ЦПК України,
а також встановлювати чи є особи, що підписали висновок, уповноваженими особами на підписання сертифікатів про настання обставин непереборної сили у розумінні пункту 6.13 Регламенту Торгово-промислової палати України та з`ясовувати відомості про внесення висновку до відповідного Реєстру сертифікатів форс-мажорних обставин. Вирішення означених правових проблем має важливе значення для розвитку права та формування єдиної правозастосовчої практики, оскільки забезпечує дотримання балансу інтересів у сфері господарських, цивільних та адміністративних відносин, учасниками яких є взаємодія між суб`єкти господарювання та працівниками чиї конституційні права можуть порушуватися сумнівними доказами та хибними висновками судів попередніх інстанцій.
Стаття 403 ЦПК України визначає, що до повноважень Великої Палати Верховного Суду у цивільному судочинстві належать передані судом, який розглядає справу в касаційному порядку у складі колегії суддів, палати або об`єднаної палати, справи, у яких є необхідність відступити від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного в раніше ухваленому рішенні Верховного Суду у складі колегії суддів (палати, об`єднаної палати) іншого касаційного суду; у яких є необхідність відступити від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного в раніше ухваленому рішенні Великої Палати; якщо справа містить виключну правову проблему і така передача необхідна для забезпечення розвитку права та формування єдиної правозастосовчої практики, а також коли учасник справи оскаржує судове рішення з підстав порушення правил предметної чи суб`єктної юрисдикції.
Порядок передачі справи та розгляд Великою Палатою Верховного Суду встановлено статтею 404 ЦПК України. Зокрема, у частині п`ятій цієї статті зазначено, що суд, який розглядає справу в касаційному порядку у складі колегії або палати, має право передати справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду, якщо дійде висновку, що справа містить виключну правову проблему і така передача необхідна для забезпечення розвитку права та формування єдиної правозастосовчої практики.
Аналіз змісту клопотання про передачу справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду та матеріалів справи свідчить про відсутність необхідності забезпечення розвитку права та формування єдиної правозастосовчої практики, оскільки вирішення такої категорії справ має усталену практику, що підтверджується постановами Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 10 жовтня 2019 року у справі
№ 243/2071/18 (провадження № 61-48088сво18), Верховного Суду у складі Касаційного цивільного суду: від 24 жовтня 2019 року у справі
№ 266/4637/18 (провадження № 61-7583св19), від 02 березня 2020 року
у справі № 233/4474/19 (провадження № 61-22805св19), від 07 лютого
2020 року у справі № 236/396/18 (провадження № 61-47805св18).
При цьому особою, яка звернулася із клопотанням, не наведено, у чому саме полягає необхідність забезпечення розвитку права та формування єдиної правозастосовчої практики у цій категорії справ, а тому колегія суддів дійшла висновку про відмову в задоволенні клопотання.
Відповідно до частини першої статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Враховуючи наведене, колегія суддів, розглянувши касаційну скаргу у межах доводів, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення,
а оскаржуване судове рішення - без змін, оскільки доводи касаційної скарги висновків суду не спростовують.
Керуючись статтями 400 402 410 416 ЦПК України, Верховний Суд
у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду
ПОСТАНОВИВ:
У задоволенні клопотання представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 - про передачу справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду відмовити.
Касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 - залишити без задоволення.
Постанову Донецького апеляційного суду від 30 січня 2019 року залишити без змін.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Головуючий Д. Д. Луспеник
Судді: І. А. Воробйова
Б. І. Гулько
Г. В. Коломієць
Ю. В. Черняк