№ 240/106/19

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19 червня 2023 року

м. Київ

справа № 240/106/19

адміністративне провадження № К/9901/23854/19

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача Васильєвої І.А., суддів: Хохуляка В.В., Юрченко В.П.,

розглянувши в порядку письмового провадження справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління ДФС у Житомирській області про визнання протиправним та скасування наказу, касаційне провадження у якій відкрито за касаційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 17.04.2019 (суддя Панкеєва В. А.) та постанову Сьомого апеляційного адміністративного суду від 18.07.2019 (головуючий суддя Іваненко Т. В., судді: Сторчак В. Ю., Граб Л. С.),

У С Т А Н О В И В:

У грудні 2018 року ОСОБА_1 (далі - позивач) звернувся до суду з адміністративним позовом до Головного управління ДФС у Житомирській області (далі - ГУ ДФС, відповідач), в якому просив визнати протиправним та скасувати наказ ГУ ДФС від 29.08.2018 №1809 про проведення документальної невиїзної перевірки щодо нього.

Обґрунтовуючи позовні вимоги, ОСОБА_1 посилався на відсутність у податкового органу повноважень на призначення та проведення документальної невиїзної перевірки щодо нього з питань державної митної справи; вважає, що відповідно до положень норми частини третьої статті 351 Митного кодексу (МК) України така перевірка може бути проведена лише на підставі наказу органу доходів і зборів, який, однак, не існує внаслідок реорганізації шляхом приєднання, злиття, перетворення відповідно до закону. Також позивач зазначив, що наказ про призначення цієї перевірки не містить підстав її проведення, встановлені статтею 78 Податкового кодексу (ПК) України. Правовою підставою проведення документальної невиїзної перевірки в наказі зазначено пункт 2 частини другої статті 351 МК України та доповідну записку відділу планування контрольно-перевірочної роботи управління податків і зборів з фізичних осіб ГУ ДФС від 22.08.2018 за №2156/06-30-13-04-16 з інформацією про можливе порушення вимог митного законодавства в частині заниження сум нарахованих та сплачених митних платежів при митному оформленні товарів, імпортованих на митну територію України.

Житомирський окружний адміністративний суд рішенням від 17.04.2019, залишеним без змін постановою Сьомого апеляційного адміністративного суду від 18.07.2019, в задоволені адміністративного позову відмовив.

Висновок суду першої інстанції про відмову в задоволенні позовних вимог вмотивований тим, що відповідач у справі є територіальним органом центрального органу виконавчої влади, що реалізує податкову та митну політику, у зв`язку з чим мав законні підстави проводити документальну невиїзну перевірку з питань державної митної справи. Обґрунтовуючи наявність відповідних повноважень у ГУ ДФС на проведення документальної перевірки та законність прийнятого наказу, суд посилався на положення норми статті 351 МК України, Методичні рекомендації щодо порядку взаємодії між підрозділами органів державної фіскальної служби при організації, проведенні та реалізації матеріалів документальних перевірок дотримання вимог законодавства України з питань державної митної справи, затверджені Наказом ДФС від 12.10.2016 № 856, наказу ДФС України від 19.10.2016 №875 ''Про функціональні повноваження структурних підрозділів територіальних органів ДФС'', Положення про Державну фіскальну службу України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів (КМ) України від 21.05.2014 №236. Також суд встановив, що спірний наказ за формою та змістом відповідав нормам чинного законодавства.

Суд апеляційної інстанції з таким обґрунтуванням погодився.

ОСОБА_1 подав касаційну скаргу на зазначені судові рішення.

У касаційній скарзі позивач, посилаючись на порушення судами першої та апеляційної інстанцій норм процесуального та матеріального права, просить скасувати ухвалені у справі судові рішення та постановити нове, яким позов задовольнити.

У відзиві на касаційну скаргу відповідач просить залишити скаргу без задоволення як необґрунтовану та безпідставну, а ухвалені у справі судові рішення - без змін.

Верховний Суд у складі Касаційного адміністративного суду перевірив наведені у касаційній скарзі доводи позивача, заперечення відповідача щодо вимог касаційної скарги, правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права і дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Суди попередніх інстанцій встановили, що у даному випадку підставою для проведення документальної невиїзної перевірки позивача з питань державної митної справи стала надіслана листом палати фіскальної адміністрації у м. Вроцлаві від 11.04.2018 митна декларація від 05.07.2017 MRN17PL401010E0141870 (а.с. 27-28) щодо транспортного засобу, ввезеного позивачем на територію України за митною декларацією (МД) від 12.07.2017 UА101070/2017/013430 (а.с. 29). За результатами співставлення декларацій митного оформлення транспортного засобу від 12.07.2017 UА101070/2017/013430 та від 05.07.2017 MRN17PL401010E0141870 були встановлені певні розбіжності щодо відомостей, що в них містяться. З метою встановлення всіх обставин контролюючий орган видав наказ від 29.08.2018 №1809 про проведення документальної невиїзної перевірки ОСОБА_1 з питань достовірності, повноти нарахування та сплати митних платежів при митному оформленні транспортного засобу, митне оформлення якого завершене, за митною декларацією від 12.07.2017 UА101070/2017/013430. Правовою підставою проведення документальної невиїзної перевірки в наказі зазначено пункт 2 частини другої статті 351 МК України та доповідну записку відділу планування контрольно-перевірочної роботи управління податків і зборів з фізичних осіб ГУ ДФС від 22.08.2018 №2156/06-30-13-04-16 у зв`язку із виявленням фактів, які свідчать про можливе порушення вимог митного законодавства в частині заниження сум нарахованих та сплачених митних платежів при митному оформленні товарів, імпортованих на митну територію України.

Копію цього наказу про дату початку перевірки (з 01.10.2018), її тривалість (5 робочих днів) позивач отримав 03.09.2018.

Орган доходів і зборів з метою здійснення контролю правильності визначення митної вартості товарів має право проводити в порядку, визначеному статтями 345-354 цього Кодексу, перевірки правильності визначення митної вартості товарів після їх випуску; звертатися до органів доходів і зборів інших країн із запитами щодо надання відомостей, необхідних для підтвердження достовірності заявленої митної вартості {пункти 4, 5 частини п`ятої статті 54 МК України}.

Згідно з пунктом 7 статті 336 МК України митний контроль здійснюється безпосередньо посадовими особами органів доходів і зборів шляхом проведення документальних перевірок дотримання вимог законодавства України з питань державної митної справи, у тому числі своєчасності, достовірності, повноти нарахування та сплати митних платежів.

Згідно з частинами першою-другою статті 345 МК України документальна перевірка - це сукупність заходів, за допомогою яких органи доходів і зборів переконуються у правильності заповнення митних декларацій, декларацій митної вартості та в достовірності зазначених у них даних, законності ввезення (пересилання) товарів на митну територію України або на територію вільної митної зони, вивезення (пересилання) товарів за межі митної території України або за межі території вільної митної зони, а також своєчасності, достовірності, повноти нарахування та сплати митних платежів. Документальні перевірки дотримання вимог законодавства України з питань державної митної справи, у тому числі своєчасності, достовірності, повноти нарахування та сплати митних платежів, проводяться органами доходів і зборів з урахуванням строків давності, визначених статтею 102 Податкового кодексу України.

Органи доходів і зборів мають право здійснювати митний контроль шляхом проведення документальних виїзних (планових або позапланових) та документальних невиїзних перевірок дотримання законодавства України з питань державної митної справи {частина третя статті 345 МК України}.

Відповідно до частин першої-другої статті 351 МК України предметом документальних невиїзних перевірок є дані про своєчасність, достовірність, повноту нарахування та сплати митних платежів при переміщенні товарів через митний кордон України підприємствами, а також при переміщенні товарів через митний кордон України громадянами з поданням митної декларації, передбаченої законодавством України для підприємств.

Документальна невиїзна перевірка проводиться у разі: 1) виявлення ознак, що свідчать про можливе порушення законодавства України з питань державної митної справи, за результатами аналізу електронних копій митних декларацій, інформації, що стосується товарів, митне оформлення яких завершено, отриманої від суб`єктів зовнішньоекономічної діяльності та виробників таких товарів, з висновків акредитованих відповідно до законодавства експертів; 2) надходження від уповноважених органів іноземних держав документально підтвердженої інформації про непідтвердження автентичності поданих органу доходів і зборів документів щодо товарів, митне оформлення яких завершено, недостовірність відомостей, що в них містяться, а також запитів стосовно надання інформації про зовнішньоекономічні операції, які здійснювалися за участю суб`єктів зовнішньоекономічної діяльності - резидентів України.

Документальна невиїзна перевірка проводиться на підставі наказу органу доходів і зборів посадовими особами органу доходів і зборів в приміщенні цього органу за умови направлення керівнику відповідного підприємства або відповідному громадянину рекомендованим листом з повідомленням про вручення або особистого вручення зазначеним особам чи уповноваженим ними представникам під розписку письмового повідомлення про дату початку та місце проведення перевірки {частини третя, четверта статті 351 МК України}.

Відповідно до пункту 34?1 частини першої статті 4 МК України органи доходів і зборів - це центральний орган виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику, митниці та митні пости.

Поняття ''органи доходів і зборів'' не вживається у ПК України, натомість відповідно до пункту 41.1 статті 41 ПК України центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну податкову, державну митну політику, державну політику з адміністрування єдиного внеску, державну політику у сфері боротьби з правопорушеннями під час застосування податкового та митного законодавства, законодавства з питань сплати єдиного внеску та іншого законодавства, та його територіальні органи віднесені до контролюючих органів.

Повноваження і функції контролюючих органів визначаються цим Кодексом Митним кодексом України та законами України {пункт 41.3 статті 41 ПК України}.

Утворений на підставі Указу Президента України 24.12.2012 шляхом реорганізації Державної митної служби України та Державної податкової служби України у єдиний орган, Міністемрство доходів і зборів Україмни, як центральний орган виконавчої влади, який об`єднував функції митниці та податкового органу в Україні, ліквідовано 01.03.2014 згідно з постановою КМ України "Про ліквідацію Міністерства доходів і зборів" №67.

Постановою КМ України ''Про утворення Державної фіскальної служби'' від 21.05.2014 №160 визнано такою, що втратила чинність, постанову КМ України "Про ліквідацію Міністерства доходів і зборів" від 01.03.2014 №67, та замість ліквідації Міністерства доходів і зборів шляхом його реорганізації утворено Державну фіскамльну службу (ДФС), як центральний орган виконавчої влади України.

Повноваження і діяльність ДФС України та її територіальних органів були передбачені Положенням про Державну фіскальну службу України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 21.05.2014 №236.

Норми пунктів 1, 3 Положення визначають, що ДФС України є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України та який реалізовує державну податкову політику, в тому числі державну політику у сфері державної митної справи. Згідно з пунктом 7 Положення ДФС України здійснює повноваження безпосередньо та через утворені в установленому порядку територіальні органи. ДФС та її територіальні органи є органами доходів і зборів.

З метою забезпечення виконання територіальними органами ДФС завдань i функцій відповідно до вимог Податкового та Митного кодексів України, керуючись Положенням про Державну фіскальну службу України, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 21.05.2014 № 236, наказом ДФС України від 19.10.2016 №875 затверджено функціональні повноваження структурних підрозділів територіальних органів ДФС, серед функцій та процедур, які здійснюють структурні підрозділи Головних управлінь, Офісу великих платників податків, митниць, закріплено здійснення контролю за дотриманням законодавства України з питань державної митної справи в частині своєчасності, достовірності, повноти нарахування і сплати митних платежів шляхом організації та проведення документальних перевірок платників податків.

Таким чином, аналіз наведених норм дає підстави для висновку, що ГУ ДФС є органом доходів і зборів, який відповідно до законодавства наділений повноваженнями на здійснення документальних перевірок з питань державної митної справи, у тому числі своєчасності, достовірності, повноти нарахування та сплати митних платежів.

Враховуючи наведене обґрунтованим є висновок судів про відсутність підстав вважати, що ГУ ДФС видало наказ про призначення перевірки стосовно позивача поза межами своїх повноважень, а наказ про призначення цієї перевірки не містить підстав її проведення.

Доводи касаційної скарги позивача не спростовують цих висновків.

Разом із тим, цей спір по суті заявленої позовної вимоги про визнання протиправним і скасування оскаржуваного наказу контролюючого органу не підлягав судовому розгляду.

Згідно з інформацією з Єдиного державного реєстру судових рішень, яка є відкритою і загальнодоступною, позивач оскаржив до суду податкові повідомлення-рішення від 09.11.2018, що були прийняті за наслідками перевірки (акт перевірки від 19.10.2018 №1273/06-30-13-04/2691117196), проведеної на підставі спірного наказу (справа №240/79/19).

Судова палата з розгляду справ щодо податків, зборів та інших обов`язкових платежів Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду за результатами розгляду справи №826/17123/18 ухвалила постанову від 21.02.2020 (К/9901/25669/19), в якій сформулювала правовий висновок, згідно з яким у разі якщо контролюючим органом була проведена перевірка на підставі наказу про її проведення і за наслідками такої перевірки прийнято податкові повідомлення-рішення чи інші рішення, то цей наказ як акт індивідуальної дії реалізовано його застосуванням. Належним способом захисту порушеного права платника податків у такому випадку є саме оскарження рішення, прийнятого за результатами перевірки.

Відповідно до частини п`ятої статті 242 КАС України при виборі і застосування норми до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Враховуючи те, що на підставі наказу від 29.08.2018 №1809 контролюючим органом була проведена перевірка та за її результатами прийнято податкові повідомлення-рішення від 09.11.2018, то цей наказ як акт індивідуальної дії реалізовано і його оскарження в судовому порядку не є належним способом захисту порушеного права платника податків.

За таких обставин належним способом захисту порушеного права буде оскарження податкових повідомлень-рішень, що і було зроблено позивачем у справі №240/79/19, за результатами розгляду якої рішенням Житомирського окружного адміністративного суду від 27.11.2019, залишеним без змін постановою Сьомого апеляційного адміністративного суду від 28.07.2020, позов задоволено частково.

У постанові 08.09.2021 у справі №816/228/17 Велика Палата Верховного відступила від висновку, викладеного Верховним Судом України у постанові від 27.01.2015 (справа №21-425а14), згідно з яким невиконання вимог пункту 78.1 статті 78 та пункту 79.2 статті 79 ПК України призводить до визнання перевірки незаконною та відсутності правових наслідків такої, та скасувала рішення судів попередніх інстанцій про скасування наказу, який було реалізовано його застосуванням, а провадження у справі закрила, оскільки такий спір не підлягав розгляду ані за правилами адміністративного судочинства, ані в порядку жодного судочинства.

Відтак, позов ОСОБА_1 не належало розглядати в порядку адміністративного судочинства. Поняття спору, який не підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства, у цій справі слід тлумачити в контексті частини третьої статті 124 Конституції України в ширшому значенні, тобто як поняття, що стосується тих спорів, які не підпадають під юрисдикцію не лише адміністративних судів, а взагалі не підлягають судовому розгляду. Аналогічний висновок щодо застосування норм процесуального права у подібних правовідносинах викладений у постановах Великої Палати Верховного Суду від 18.11.2020 у справі № 813/5892/15 та від 03.02.2021 у справі № 826/9464/18.

Згідно з пунктом 1 частини першої статті 238 КАС України суд закриває провадження у справі, якщо справу не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства.

На підставі пункту 5 частини першої статті 349 КАС України суд касаційної інстанції за наслідками розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення судів першої та (або) апеляційної інстанцій повністю або частково і закрити провадження у справі чи залишити позов без розгляду у відповідній частині.

За правилами частини першої статті 354 КАС України суд касаційної інстанції скасовує судові рішення в касаційному порядку повністю або частково і залишає позовну заяву без розгляду або закриває провадження у справі у відповідній частині з підстав, встановлених відповідно статтями 238, 240 цього Кодексу.

При цьому суд роз`ясняє, у зв`язку з тим, що такий спір не підпадає під юрисдикцію не лише адміністративного суду, а взагалі не підлягає судовому розгляду, звернення із заявою про передачу справи до суду іншої юрисдикції не зможе бути розглянуте і вирішене судом.

Оскільки Верховний Суд не змінює судове рішення та не ухвалює нове, розподіл судових витрат не здійснюється.

Касаційний перегляд справи здійснено в порядку, що діяв до набрання чинності Законом України ``Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ`` від 15.01.2020 №460-ІХ, відповідно до пункту 2 розділу ІІ цього Закону, та в межах доводів та вимог касаційної скарги відповідно до частини першої статті 341 КАС України.

Керуючись статтями 341 345 349 354 355 356 359 Кодексу адміністративного судочинства України, Верховний Суд

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 17.04.2019 та постанову Сьомого апеляційного адміністративного суду від 18.07.2019 скасувати, а провадження у справі закрити.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

СуддіІ.А. Васильєва В.В. Хохуляк В.П. Юрченко