№ 240/19931/22

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22 травня 2024 року

м. Київ

справа №240/19931/22

адміністративне провадження № К/990/30919/23

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача Білак М.В.,

суддів: Губської О.А., Мельник-Томенко Ж.М.,

розглянувши у порядку письмового провадження справу

за касаційною скаргою ОСОБА_1 , в інтересах якої діє Романюк Іван Миколайович

на додаткову постанову Сьомого апеляційного адміністративного суду від 10 серпня 2023 року (головуючий суддя - Ватаманюк Р.В., судді: Капустинський М.М. Сапальова Т.В.)

у справі №240/19931/22

за позовом ОСОБА_1

до військової частини НОМЕР_1

про визнання дій протиправними, зобов`язання вчинити дії.

I. ПРОЦЕДУРА

1. Позивач звернулась з вказаним позовом до суду, в якому просила:

- визнати протиправними дії відповідача щодо зменшення розміру щомісячної додаткової винагороди, яка передбачена постановою Кабінету Міністрів України «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час дії воєнного стану» від 28 лютого 2022 року №168, у період з 16 травня по 11 липня 2022 року зі 100 000 грн до 30 000 грн;

- зобов`язати відповідача нарахувати і виплатити щомісячну додаткову винагороду за період з 16 травня 2022 року по 11 липня 2022 року збільшену до 100 000 грн, відповідно до постанови Кабінету Міністрів України «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час дії воєнного стану» від 28 лютого 2022 року №168.

2. Рішенням Житомирського окружного адміністративного суду від 15 листопада 2023 року позов задоволено частково.

Визнано протиправними дії військової частини НОМЕР_1 щодо непроведення нарахування та виплати ОСОБА_1 додаткової винагороди, передбаченої постановою Кабінету Міністрів України «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час дії воєнного стану» від 28 лютого 2022 року №168 за період з 17 по 26 травня 2022 року, а також з 24 червня по 11 липня 2022 року у розмірі 100 000 грн.

Зобов`язано військову частину НОМЕР_1 нарахувати і виплатити ОСОБА_1 недоплачену частину додаткової винагороди, передбаченої постановою Кабінету Міністрів України «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час дії воєнного стану» від 28 лютого 2022 року №168 за період з 17 по 26 травня 2022 року, а також з 24 червня по 11 липня 2022 року, виходячи з її розміру 100 000 грн, з урахуванням попередньо виплаченої суми такої винагороди.

В задоволенні позовних вимог щодо нарахування та виплати недоплаченої частини додаткової винагороди за період з 27 травня 2022 року по 10 липня 2022 року - відмовлено.

3. Додатковим рішенням Житомирського окружного адміністративного суду від 01 грудня 2022 року заяву ОСОБА_1 про ухвалення додаткового рішення щодо розподілу судових витрат на правничу допомогу задоволено частково.

Стягнуто за рахунок бюджетних асигнувань управління військової частини НОМЕР_1 на користь ОСОБА_1 судові витрати на правничу допомогу в сумі 5 000 грн.

4. Постановою Сьомого апеляційного адміністративного суду від 28 червня 2023 року рішення суду першої інстанції скасовано та прийнято нове про задоволення позову.

5. Додатковою постановою Сьомого апеляційного адміністративного суду від 10 серпня 2023 року заяву адвоката ОСОБА_1 - Романюка І.М. про ухвалення додаткового судового рішення задоволено частково.

Стягнуто з військової частини НОМЕР_1 на користь ОСОБА_1 витрати на правничу допомогу адвоката в розмірі 2 500 грн.

В задоволенні заяви в іншій частині, а саме щодо стягнення витрат на правничу допомогу адвоката в розмірі 10 000 грн, відмовлено.

6. Не погоджуючись із додатковою постановою суду апеляційної інстанції ОСОБА_1 , в інтересах якої діє Романюк І.М. , звернулась з касаційною скаргою, в якій просить скасувати оскаржувану додаткову постанову суду та прийняти нову про задоволення заяви в повному обсязі шляхом стягнення на користь ОСОБА_1 витрат на правничу допомогу адвоката в розмірі 15 000 грн.

7. Ухвалою Верховного Суду від 28 вересня 2023 року відкрито касаційне провадження за вказаною касаційною скаргою.

II. ОЦІНКА СУДУ ПЕРШОЇ ІНСТАНЦІЇ

8. Суд апеляційної інстанції ухвалюючи додаткову постанову про часткове задоволення заяви дійшов висновку, що враховуючи складність справи, обсяг та якість виконаних адвокатом робіт, витрачений час, значення цієї справи для осіб, які є іншими сторонами у справі, заявлені витрати є необґрунтованими та неспівмірними зі складністю справи.

9. При цьому, суд зазначив, що враховуючи складність справи, надані матеріали та пояснення заявника, на користь позивача підлягає стягненню частина судових витрат, понесена позивачем на правову допомогу за підготовку на направлення до суду апеляційної скарги, а саме - 2 500 грн, що відповідає засадам співмірності та справедливості.

10. Що стосується вимоги заявника про стягнення з відповідача витрат в розмірі 5 000 грн в частині позовних вимог, які були відхилені судом першої інстанції, а тому не були розподілені згідно додаткового рішення від 01 грудня 2022 року у вказаній справі, то суд апеляційної інстанції відмовив в її задоволенні, оскільки питання щодо вказаної частини витрат вирішено додатковим рішенням від 01 грудня 2022 року, яке позивачем не оскаржувалося.

III. ДОВОДИ КАСАЦІЙНОЇ СКАРГИ

11. В обґрунтування касаційної скарги представник позивача вказує на порушення судом апеляційної інстанції норм процесуального права, оскільки суд за власною ініціативою зменшив розмір заявлених до відшкодування витрат на правничу допомогу, що суперечить підходам Верховного Суду, викладеним у постановах від 15 листопада 2020 року у справі №640/10548/19 та від 07 травня 2019 року у справі №820/4281/17.

12. При цьому процесуальне законодавство не передбачає обов`язку сторони, яка заявляє клопотання про відшкодування витрат на правничу допомогу, доводити обґрунтованість їх ринкової вартості. Натомість, саме на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення таких витрат, покладено обов`язок доведення неспівмірності витрат з наданням відповідних доказів.

13. Така позиція висловлена Верховним Судом у постанові від 09 квітня 2019 року у справі №826/2689/15, від 23 жовтня 2020 року у справі №1740/2001/18, від 19 вересня 2019 року у справі №810/2760/17, від 18 липня 2019 року у справі №1740/2004/18, від 21 травня 2019 року у справі №1740/1999/18, від 14 травня 2019 року у справі №817/1356/18.

14. Саме зацікавлена сторона має вчинити дії, спрямовані на відшкодування з іншої сторони витрат на професійну правничу допомогу, а інша сторона має право на відповідні заперечення проти таких вимог.

15. Також скаржник посилається на висновок Великої Палати Верховного Суду, викладений у постанові від 19 лютого 2020 року у справі №755/9215/15-ц, в якому вказано на виключення ініціативи суду щодо відшкодування витрат на професійну правничу допомогу одній зі сторін без відповідних дій з боку такої сторони.

16. Зазначений підхід до вирішення питання зменшення витрат на правничу допомогу знайшов своє відображення в постановах Верховного Суду від 02 жовтня 2019 року у справі №815/1479/18, від 15 липня 2020 року у справі №640/10548/19, від 21 січня 2021 року у справі №280/2635/20.

17. Скаржник зазначає, що відповідач отримав копію заяви про ухвалення додаткового судового рішення. Жодних заперечень чи клопотань щодо зменшення витрат на правничу допомогу від відповідача до суду апеляційної інстанції не надходило, а тому у суду апеляційної інстанції були відсутні підстави для зменшення розміру витрат на правничу допомогу за власною ініціативою, що свідчить про невідповідність його висновків вимогам закону та правовій позиції Верховного Суду.

18. Відповідну правову позицію також викладено Верховним Судом у постанові від 15 квітня 2021 року в справі №160/6899/20.

19. Крім того, судом апеляційної інстанції підтверджено, що заявник надав належні та допустимі докази на підтвердження понесених витрат на правничу допомогу в суді апеляційної інстанції.

20. Також, скаржник зазначає, що судом апеляційної інстанції не враховано, що додаткове судове рішення, ухвалене у порядку статті 252 КАС України, є невід`ємною частиною основного рішення у справі, яким вирішено спір по суті, та не може існувати окремо від нього.

21. Такі правові висновки викладені у постановах Верховного Суду від 20 грудня 2019 року у справі №240/6150/18, від 16 квітня 2018 року у справі №923/631/15, від 23 січня 2020 року у справі №927/229/19.

22. Додаткове рішення не може існувати окремо від первісного (основного) рішення, а також не може змінити суті основного рішення або містити в собі висновки про права та обов`язки осіб, які не брали участі у справі, чи вирішувати вимоги, не досліджені в судовому засіданні. У разі скасування рішення у справі, ухвалене додаткове рішення втрачає силу.

23. Аналогічні висновки наведено у постановах Верховного Суду від 19 квітня 2018 року у справі №923/631/15, від 23 січня 2020 року у справі №910/20089/17, від 17 квітня 2023 року у справі №160/2282/19, від 30 травня 2023 року у справі №160/6648/20, від 08 червня 2023 року у справі №560/18155/21.

24. Тобто, в даному випадку, на думку скаржника, суд апеляційної інстанції мав здійснити розподіл судових витрат як за розгляд справи в суді першої інстанції (10 000 грн) так і за розгляд справи в суді апеляційної інстанції (5 000 грн), що в даному випадку не було зроблено з посиланням на те, що додаткове рішення суду першої інстанції не оскаржувалось.

25. Обставини, що обумовлюють розподіл витрат на правову допомогу, надану під час розгляду справи в суді першої інстанції виникли не у зв`язку з оскарженням позиції суду першої інстанції в цій частині, а у зв`язку зі скасуванням первісного рішення суду першої інстанції та прийняття судом апеляційної інстанції нового рішення.

26. З урахуванням викладеного, касатор переконаний у тому, що суд апеляційної інстанції зробив помилковий висновок про те, що приймаючи нову постанову за результатами розгляду апеляційної скарги, суд не повинен здійснювати розподіл судових витрат, заявлених в суді першої інстанції.

IV. ОЦІНКА ВЕРХОВНОГО СУДУ

27. Верховний Суд, перевіривши і обговоривши доводи касаційної скарги, виходячи з меж касаційного перегляду, визначених статтею 341 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), вважає за необхідне зазначити таке.

28. Касаційне провадження у справі відкрите з підстави, зазначеної в частині другій статті 328 КАС України, та посилання скаржника на порушення судом апеляційної інстанції норм процесуального права.

29. Предметом касаційного перегляду є додаткова постанова суду апеляційної інстанції щодо часткового відшкодування судових витрат на професійну правничу допомогу під час розгляду справи судом апеляційної інстанції та відмова у відшкодуванні витрат на професійну правничу допомогу під час розгляду справи в суді першої інстанції.

30. Відповідно до пункту 3 частини першої статті 252 КАС України суд, що ухвалив судове рішення, може за заявою учасника справи чи з власної ініціативи ухвалити додаткове рішення, якщо судом не вирішено питання про судові витрати.

31. З матеріалів справи вбачається, що судом першої інстанції при ухваленні судового рішення від 15 листопада 2023 року не було вирішено питання про розподіл судових витрат, пов`язаних з наданням позивачу професійної правничої допомоги. Вказане питання вирішено 01 грудня 2022 року шляхом ухвалення додаткового рішення про стягнення витрат на правничу допомогу в сумі 5 000 грн, що становить 50% від заявленої суми.

32. Судом апеляційної інстанції при ухваленні 28 червня 2023 року постанови також не було вирішено питання про розподіл судових витрат, пов`язаних з наданням позивачу професійної правничої допомоги. Вказане питання вирішено додатковою постановою 10 серпня 2023 року шляхом стягнення витрат на правничу допомогу в сумі 2 500 грн, посилаючись на те, що заявлена сума 5 000 грн є завищеною та не співмірною зі складністю цієї адміністративної справи, а також часом, витраченим на надання правової допомоги.

33. Положеннями статті 59 Конституції України закріплено, що кожен має право на професійну правничу допомогу. Кожен є вільним у виборі захисника своїх прав.

34. Відповідно до статті 16 КАС України учасники справи мають право користуватися правничою допомогою. Представництво в суді як вид правничої допомоги здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом.

35. Згідно з пунктом 4 частини першої статті 1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.

36. Пунктом 9 частини першої статті 1 цього Закону встановлено, що представництво - вид адвокатської діяльності, що полягає в забезпеченні реалізації прав і обов`язків клієнта в цивільному, господарському, адміністративному та конституційному судочинстві, в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами, прав і обов`язків потерпілого під час розгляду справ про адміністративні правопорушення, а також прав і обов`язків потерпілого, цивільного відповідача у кримінальному провадженні.

37. Інші види правової допомоги - види адвокатської діяльності з надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правового супроводу діяльності клієнта, складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру, спрямованих на забезпечення реалізації прав, свобод і законних інтересів клієнта, недопущення їх порушень, а також на сприяння їх відновленню в разі порушення (пункт 6 частини першої статті 1 Закону).

38. При задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа (частина перша статті 139 КАС України).

39. Відповідно до частини першої статті 132 КАС України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

40. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу (пункт 1 частини третьої статті 132 КАС України).

41. Відповідно до статті 134 КАС України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.

Для цілей розподілу судових витрат:

1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;

2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

42. Тобто в цілому нормами процесуального законодавства передбачено такі основні критерії визначення та розподілу судових витрат, як їх дійсність, обґрунтованість, розумність і співмірність відповідно до ціни позову, з урахуванням складності та значення справи для сторін.

43. У разі недотримання вимог частини п`ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами (частина шоста статті 134 КАС України).

44. Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (частина сьома статті 134 КАС України).

45. Відповідно до частини дев`ятої статті 139 КАС України під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.

46. Згідно із доводами касаційної скарги суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував положення статті 134 КАС України без урахування висновків, викладених Верховним Судом у постановах від 15 листопада 2020 року у справі №640/10548/19, від 07 травня 2019 року у справі №820/4281/17, від 09 квітня 2019 року у справі №826/2689/15, від 23 жовтня 2020 року у справі №1740/2001/18, від 19 вересня 2019 року у справі №810/2760/17, від 18 липня 2019 року у справі №1740/2004/18, від 21 травня 2019 року у справі №1740/1999/18, від 14 травня 2019 року у справі №817/1356/18.

47. Надаючи оцінку вказаним доводам, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, Верховний Суд зазначає, що питання можливості зменшення розміру витрат на правничу допомогу неодноразово досліджувався Великою Палатою Верховного Суду та Верховним Судом.

48. Аналіз положень процесуального законодавства, якими врегульовано питання стягнення витрат на професійну правничу допомогу, дає підстави для висновку, що такі документально підтверджені судові витрати підлягають компенсації стороні, яка не є суб`єктом владних повноважень та на користь якої ухвалене рішення за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень.

49. Отже, при визначенні суми компенсації витрат, понесених стороною на правничу допомогу, необхідно досліджувати на підставі належних та допустимих доказів обсяг фактично наданих адвокатом послуг і виконаних робіт, кількість витраченого часу, розмір гонорару, співмірність послуг категоріям складності справи, витраченого адвокатом часу, об`єму наданих послуг, ціни позову та (або) значенню справи.

50. При цьому, незважаючи на те, що при застосуванні критерію співмірності витрат на оплату послуг адвоката суд користується досить широким розсудом, такий, тим не менш, повинен ґрунтуватися на критеріях, визначених у частині п`ятій статті 134 КАС України. Ці критерії суд застосовує за наявності наданих стороною, яка вказує на неспівмірність витрат, доказів та обґрунтування невідповідності заявлених витрат цим критеріям.

51. Саме зацікавлена сторона має вчинити певні дії, спрямовані на відшкодування з іншої сторони витрат на професійну правничу допомогу, а інша сторона має право на відповідні заперечення проти таких вимог.

52. Велика Палата Верховного Суду у постанові від 19 лютого 2020 року у справі №755/9215/15-ц вказала на виключення ініціативи суду щодо вирішення питань про відшкодування витрат на професійну правничу допомогу одній зі сторін без відповідних дій з боку такої сторони.

53. Аналогічних висновків також дійшла Велика Палата в додатковій постанові у справі №910/12876/19.

54. Наведений підхід до вирішення питання зменшення витрат на правничу допомогу знайшов своє відображення і в постановах Верховного Суду від 02 жовтня 2019 року у справі №815/1479/18, від 15 липня 2020 року у справі №640/10548/19, від 18 травня 2022 року у справі №640/4035/20, від 16 червня 2022 року у справі №380/4759/21.

55. Також, у постанові від 13 травня 2021 року у справі №200/9888/19-а Верховний Суд виклав висновок щодо застосування статей 134 139 КАС України та ролі суду під час вирішення питання про розподіл витрат на професійну правничу допомогу. Так, Верховний Суд зазначив, що відповідно до частини шостої статті 134 КАС України у разі недотримання вимог частини п`ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами. А згідно з частиною сьомою цієї ж статті обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами. Тобто, саме зацікавлена сторона має вчинити певні дії, спрямовані на відшкодування з іншої сторони витрат на професійну правничу допомогу, а інша сторона має право на відповідні заперечення проти таких вимог.

56. Із запровадженням з 15 грудня 2017 року змін до КАС України законодавцем принципово по-новому визначено роль суду при вирішенні питання розподілу судових витрат, а саме: як арбітра, що надає оцінку тим доказам та доводам, що наводяться сторонами, та не може діяти на користь будь-якої зі сторін.

57. Отже, принцип співмірності розміру витрат на професійну правничу допомогу повинен застосовуватися відповідно до вимог частини шостої статті 134 КАС України за наявності клопотання іншої сторони.

58. Це означає, що відповідач, як особа, яка заперечує зазначений позивачем розмір витрат на оплату правничої допомоги, зобов`язаний навести обґрунтування та надати відповідні докази на підтвердження його доводів щодо неспівмірності заявлених судових витрат із заявленими позовними вимогами, подавши відповідне клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги, а суд, керуючись принципом співмірності, обґрунтованості та фактичності, вирішує питання розподілу судових витрат, керуючись критеріями, закріпленими у статті 139 КАС України.

59. Аналогічні висновки викладені також у постановах Верховного Суду від 05 серпня 2020 року у справі №640/15803/19, від 28 жовтня 2021 року у справі №160/15983/20, від 27 квітня 2023 року у справі №280/4115/20.

60. Така ж правова позиція була викладена в постановах об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 03 жовтня 2019 року у справі №922/445/19, від 22 листопада 2019 року у справі №902/347/18, від 22 листопада 2019 року у справі №910/906/18, від 06 грудня 2019 року у справі № 910/353/19, де зазначено, що оскільки зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу, відповідно до норм процесуального кодексу можливе виключно на підставі клопотання іншої сторони з підстав недотримання вимог стосовно співмірності витрат із складністю відповідної роботи, її обсягом та часом, витраченим ним на виконання робіт, суд, ураховуючи принципи диспозитивності та змагальності, не має права вирішувати питання про зменшення суми судових витрат на професійну правову допомогу, що підлягають розподілу, з власної ініціативи.

61. Суд апеляційної інстанції установив, що 05 серпня 2022 року між позивачем та адвокатом Романюком Іваном Миколайовичем укладено договір № 32 про надання правової (правничої) допомоги, відповідно до пункту 1.1 якого адвокат на умовах і в порядку, що визначені цим договором та дорученням, зобов`язується надати визначену в дорученні правничу допомогу, а клієнт зобов`язується оплатити надану правничу допомогу та фактичні витрати, необхідні для виконання визначених у дорученні завдань клієнта.

Пунктом 5.1 договору передбачено, що адвокат надає правничу (правову) допомогу клієнту на умовах виплати гонорару у розмірі, визначеному в дорученні до даного договору.

62. До заяви про ухвалення додаткового рішення заявником додано копії ордеру про надання правничої (правової) допомоги від 16 грудня 2022 року серії АІ №1260452 та свідоцтва про право зайняття адвокатською діяльністю від 18 лютого 2021 року серія КС №9834/10.

63. 05 грудня 2022 року сторонами підписано доручення №2 до договору про надання правничої допомоги № 32, яким сторони узгодити орієнтовну суму гонорару (винагороди) за здійснення захисту прав та інтересів клієнта за виконання передбачених цим дорученням завдань, пов`язаних з апеляційним оскарженням рішення суду першої інстанції, в сумі 5 000 грн, що еквівалентно 2 годинам роботи.

64. Згідно з актом №2 від 29 червня 2023 року щодо наданих послуг до договору про надання правничої допомоги №32 від 05 серпня 2022 року, адвокатом надано послуги з підготовки та направлення до суду апеляційної скарги на рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 15 листопада 2022 року у справі № 240/19931/22, кількість часу - 2 години, вартість години - 2 500 грн, загальна вартість - 5 000 грн.

65. Таким чином, заявник надав належні та допустимі докази на підтвердження понесених витрат на правничу допомогу.

66. Разом з тим, письмових клопотань щодо зменшення розміру витрат на правничу допомогу із обґрунтуванням неспівмірності такого розміру відповідач до суду не подавав.

67. З урахуванням викладеного, Верховний Суд погоджується із доводами скаржника про те, що за відсутності належного обґрунтованого клопотання відповідача про зменшення розміру витрат на правничу допомогу, суд апеляційної інстанції, вирішуючи питання розподілу судових витрат, не міг оцінювати відповідність їх розміру критеріям, визначених частиною п`ятою статті 134 КАС України.

68. Отже, суд апеляційної інстанції врахував, що процесуальним законодавством передбачено механізм зменшення розміру витрат на професійну правничу допомогу адвоката, разом з тим не урахував необхідність подання відповідного клопотання іншою стороною про зменшення витрат з обов`язковим доведенням неспівмірності заявлених витрат.

69. Таким чином, є необґрунтованим висновок суду апеляційної інстанції в частині розподілу судових витрат у зв`язку з неврахуванням судом правових позицій Верховного Суду щодо ролі суду під час вирішення питання про розподіл витрат на професійну правничу допомогу, а також не звернув увагу, що обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката та дійшов помилкових висновків щодо зменшення розміру витрат на правничу допомогу до 2 500 грн за ініціативою суду.

70. У цій справі судом апеляційної інстанції встановлено, що розмір суми, яка підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги під час розгляду справи в суді апеляційної інстанції, визначено згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат в сумі 5 000 грн.

71. Відповідно, на користь позивача підлягають стягненню з військової частини НОМЕР_1 витрати на професійну правничу допомогу адвоката під час розгляду справи в суді апеляційної інстанції в заявленій сумі 5 000 грн.

72. З огляду на наведене, додаткова постанова суду апеляційної інстанції в частині стягнення витрат на професійну правничу допомогу адвоката під час розгляду справи судом апеляційної інстанції в сумі 2 500 грн підлягає скасуванню з ухваленням в цій частині нової постанови.

73. Що стосується відмови суду апеляційної інстанції у відшкодуванні витрат на професійну правничу допомогу під час розгляду справи в суді першої інстанції, то слід зазначити таке.

74. Скаржник в касаційній скарзі вказував на неврахування судом апеляційної інстанції правових висновків викладених у постановах Верховного Суду від 20 грудня 2019 року у справі №240/6150/18, від 16 квітня 2018 року у справі №923/631/15, від 23 січня 2020 року у справі №927/229/19, відповідно до яких додаткове рішення не може змінити суті основного рішення або містити в собі висновки про права та обов`язки осіб, які не брали участі у справі, чи вирішувати вимоги, не досліджені в судовому засіданні. Тобто додаткове рішення є невід`ємною частиною рішення у справі. У разі скасування рішення у справі ухвалене додаткове рішення втрачає силу.

75. Верховний Суд неодноразово у своїх рішеннях звертав увагу на те, що судове рішення має містити відповіді на всі заявлені позивачем (третьою особою) вимоги, а також вирішувати питання про негайне виконання та про судові витрати (вимога повноти рішення). Процесуальний інститут додаткового рішення дозволяє виправляти помилки суду, спричинені недотриманням цієї вимоги. Додатковими судовими рішеннями є додаткове рішення, додаткова постанова чи додаткова ухвала, якими вирішуються окремі правові вимоги, котрі не вирішені основним рішенням, та за умови, якщо з приводу позовних вимог досліджувались докази (для рішень, постанов) або вирішені не всі клопотання (для ухвал). Крім того, додаткові рішення можуть прийматися, якщо судом при ухваленні основного судового рішення не визначено способу його виконання або не вирішено питання про судові витрати.

76. При цьому, додаткове судове рішення є невід`ємною складовою основного судового рішення. У разі скасування основного судового рішення у справі, ухвалене додаткове рішення втрачає силу.

77. Подібні за змістом висновки висловлені Верховним Судом, у постановах від 17 квітня 2023 року у справі №160/2282/19, від 30 травня 2023 року у справі №160/6648/20 та від 08 червня 2023 року у справі №560/18155/21.

78. У цій справі судом першої інстанції при ухваленні 15 листопада 2023 року судового рішення про часткове задоволення позову, не було вирішено питання про розподіл судових витрат, пов`язаних з наданням позивачу професійної правничої допомоги. Вказане питання вирішено додатковим рішенням суду від 01 грудня 2022 року, яким заяву щодо розподілу судових витрат на правничу допомогу задоволено частково та стягнуто за рахунок бюджетних асигнувань управління військової частини НОМЕР_1 на користь ОСОБА_1 судові витрати на правничу допомогу в сумі 5 000 грн, що становить 50% від заявленої суми.

79. Суд апеляційної інстанції постановою від 28 червня 2023 року рішення суду першої інстанції від 15 листопада 2022 року скасував та ухвалив нову постанову про задоволення адміністративного позову.

80. При цьому, додаткове рішення суду першої інстанції від 01 грудня 2022 року в апеляційному порядку не оскаржувалось, а також суд апеляційної інстанції не вирішив питання щодо додаткового рішення суду першої інстанції після скасування рішення від 15 листопада 2022 року.

81. Однак, зважаючи на скасування в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції про часткове задоволення позовних вимог, суд апеляційної інстанції під час розгляду та вирішення заяви про ухвалення додаткового рішення повинен враховувати наслідки перегляду основного рішення, а також наявність/відсутність заперечень щодо заявлених судових витрат на професійну правничу допомогу.

82. За наслідками розгляду апеляційних скарг на судове рішення суду першої інстанції, позивач звернувся із заявою про ухвалення додаткового судового рішення щодо розподілу судових витрат в частині відшкодування витрат на професійну правничу допомогу як під час розгляду справи у суді першої інстанції (в сумі 5 000 грн, які були відхилені судом першої інстанції), так і в суді апеляційної інстанції (в сумі 5 000 грн).

83. Таким чином, суду апеляційної інстанції необхідно було з урахуванням вказаних обставин та керуючись загальними правилами розподілу судових витрат, вирішити питання розподілу судових витрат в частині відшкодування витрат на професійну правничу допомогу під час розгляду справи і в суді першої інстанції.

84. Натомість, суд апеляційної інстанції підійшов формально до розгляду вказаного питання та необґрунтовано відмовив в стягненні з відповідача витрат в розмірі 5 000 грн в частині позовних вимог, які були відхилені судом першої інстанції, посилаючись лише на те, що питання щодо вказаної частини витрат вирішено додатковим рішенням від 01 грудня 2022 року, яке позивачем не оскаржувалося.

85. Враховуючи висловлену Верховним Судом правову позицію в частині того, що додаткове судове рішення є невід`ємною складовою основного судового рішення та у разі скасування рішення у справі ухвалене додаткове рішення втрачає силу, колегія суддів приходить до висновку що витрати позивача на професійну правничу допомогу під час розгляду справи в суді першої інстанції в розмірі 10 000 грн підлягають відшкодуванню.

86. Як було встановлено судом першої інстанції, 05 серпня 2022 року між позивачем та адвокатом Романюком І.М. підписано додаток № 1 до Договору - Доручення № 1, згідно якого сторони узгодили орієнтовну суму гонорару (винагороди) за здійснення захисту прав та інтересів клієнта за виконання передбачених цим Дорученням завдань в розмірі 6 000 грн, що еквівалентно 3 годинам роботи, з яких 2 000 грн підлягає сплаті у вигляді авансового платежу, а 4 000 грн не пізніше 15 робочих днів з дня ухвалення судового рішення судом першої інстанції.

У разі прийняття судом першої інстанції рішення на користь клієнта додатково підлягає сплаті гонорар в розмірі 4 000 грн в строк 15 робочих днів з дня ухвалення рішення суду. Рішення на користь клієнта в розумінні даного Доручення є задоволення позову повністю або частково.

87. Заявник надав копію Акта № 1 щодо надання послуг від 18 листопада 2022 року, відповідно до якого вартість наданих послуг становить 10 000 грн, з яких 6 000 грн - підготовка позовної заяви, оформлення пакету документів для подання позову та направлення позову до суду та 4 000 грн - гонорар успіху згідно пункту 4 Доручення.

88. Верховний Суд також зважає на ту встановлену обставину, що відповідач не висловлював клопотання про зменшення розміру витрат на правничу допомогу, надану позивачу під час розгляду справи у суді першої інстанції.

89. Відповідно, на користь позивача підлягають стягненню за рахунок бюджетних асигнувань військової частини НОМЕР_1 витрати на професійну правничу допомогу адвоката під час розгляду справи в суді першої інстанції в заявленій сумі 10 000 грн.

90. Доводи касаційної скарги, які слугували підставою для відкриття касаційного провадження у цій справі знайшли своє підтвердження під час касаційного перегляду оскаржуваного судового рішення.

91. З урахуванням встановлених судами обставин та наданої оцінки, враховуючи вищевикладені правові висновки Верховного Суду та з метою якнайшвидшого настання правової визначеності для особи в умовах воєнного стану, керуючись вимогами частин першої та третьої статті 351 КАС України, колегія суддів приходить до висновку про необхідність скасування оскаржуваного рішення суду апеляційної інстанції та ухвалення нового, яким вирішити питання відшкодування витрат на правничу допомогу адвоката.

92. Таким чином, у зв`язку з тим, що додаткове рішення суду першої інстанції втратило силу у зв`язку зі скасуванням рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 15 листопада 2022 року (основного судового рішення), яким вирішувалося питання про стягнення судових витрат на правничу допомогу адвоката під час розгляду справи в суді першої інстанції, а також у зв`язку зі скасуванням додаткового рішення суду апеляційної інстанції через допущені порушення норм матеріального права, з військової частини НОМЕР_1 на користь позивача підлягають стягненню понесені витрати на правничу допомогу адвоката під час розгляду справи у судах першої та апеляційної інстанції в сумі 15 000 грн (10 000 грн (в суді першої інстанції) + 5 000 грн (в суді апеляційної інстанції).

Керуючись статтями 345 351 355 359 КАС України, Верховний Суд

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якої діє Романюк Іван Миколайович , задовольнити.

Додаткову постанову Сьомого апеляційного адміністративного суду від 10 серпня 2023 року у справі №240/19931/22 скасувати.

Ухвалити нове рішення.

Стягнути з військової частини НОМЕР_1 (код ЄДРПОУ НОМЕР_2 , АДРЕСА_1 ) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_3 , АДРЕСА_2 ) витрати на правничу допомогу адвоката в розмірі 15 000 (п`ятнадцять тисяч) гривень.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

...........................

...........................

...........................

М.В. Білак

О.А. Губська

Ж.М. Мельник-Томенко,

Судді Верховного Суду