№ 240/23771/21

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

29 лютого 2024 року

м. Київ

справа № 240/23771/21

адміністративне провадження № К/990/36956/23

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача Соколова В.М.,

суддів: Єресько Л.О., Загороднюка А.Г.,

розглянувши у порядку письмового провадження у суді касаційної інстанції адміністративну справу № 240/23771/21

за позовом ОСОБА_1 до Головного територіального управління юстиції у Житомирській області (в особі ліквідаційної комісії) про визнання протиправною бездіяльності, зобов`язання нарахувати та виплатити середній заробіток, провадження у якій відкрито

за касаційною скаргою Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) на рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 17 лютого 2023 року (суддя Шимонович Р.М.) та постанову Сьомого апеляційного адміністративного суду від 08 серпня 2023 року (головуючий суддя - Матохнюк Д.Б., судді: Біла Л.М., Гонтарук В.М.),

УСТАНОВИВ:

І. Короткий зміст позовних вимог

У вересні 2021 року ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1 , позивачка) звернулася до Житомирського окружного адміністративного суду з позовом до Головного територіального управління юстиції у Житомирській області (в особі ліквідаційної комісії) (далі - відповідач), у якому просила:

- визнати протиправною бездіяльність Головного територіального управління юстиції у Житомирській області в особі ліквідаційної комісії щодо невиплати їй середнього заробітку за затримку розрахунку при звільненні;

- зобов`язати Головне територіальне управління юстиції у Житомирській області нарахувати та виплатити їй середній заробіток за час затримки виплати відпускних за 2016, 2017, 2018, 2019 роки та грошової компенсації за невикористані дні щорічної відпустки з урахуванням сум отриманої державним виконавцем винагороди з 28 грудня 2019 року по дату фактичної виплати 25 серпня 2021 року.

За твердженнями позивачки, з 27 грудня 2019 року на підставі наказу відповідача від 24 грудня 2019 року № 2271/1 її було звільнено з посади головного державного виконавця відділу примусового виконання рішень Управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Житомирській області для подальшої роботи в Центрально-Західному міжрегіональному управлінні Міністерства юстиції (м. Хмельницький). Однак, при звільненні відповідачем не було виплачено відпускні у січні, липні, вересні та листопаді 2016 року, в січні та червні 2017 року, в липні та жовтні 2018 року, в травні, серпні та жовтні 2019 року, а також при нарахуванні та виплаті в листопаді 2019 року грошової компенсації за невикористані 31 день щорічної відпустки та в грудні 2019 року грошової компенсації за невикористані 28 днів щорічної відпустки, з урахуванням сум отриманої державним виконавцем винагороди. Разом із тим, ці кошти були виплачені їй 25 серпня 2021 року на виконання рішення Сьомого апеляційного адміністративного суду від 22 квітня 20221 року у справі № 240/17432/20. У зв`язку із чим вважає, що має право на виплату середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні відповідно до статті 117 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України).

ІІ. Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій і мотиви їхнього ухвалення

Рішенням Житомирського окружного адміністративного суду від 17 лютого 2023 року, залишеним без змін постановою Сьомого апеляційного адміністративного суду від 08 серпня 2023 року, позов задоволено.

Визнано протиправною бездіяльність Головного територіального управління юстиції у Житомирській області в особі ліквідаційної комісії щодо невиплати ОСОБА_1 середнього заробітку за затримку розрахунку при звільненні. Зобов`язати Головне територіальне управління юстиції у Житомирській області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки виплати відпускних за 2016, 2017, 2018, 2019 роки та грошової компенсації за невикористані дні щорічної відпустки, з урахуванням сум отриманої державним виконавцем винагороди, з 28 грудня 2019 року по дату фактичної виплати 25 серпня 2021 року.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що нормами статей 116 117 КЗпП України визначено обов`язок роботодавця провести розрахунок із працівником саме в день його звільнення. При цьому, у разі наявності вини власника або уповноваженого ним органу щодо невиплати працівникові належних йому сум при звільненні, у такому разі при відсутності спору щодо розміру таких сум підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Суд першої інстанції установив, що на виконання рішення Сьомого апеляційного адміністративного суду від 22 квітня 20221 року у справі № 240/17432/20 відповідачем проведено нарахування та виплату коштів на рахунок позивачки в сумі 72 140,85 грн. Відповідачем не заперечується, що середній заробіток за затримку розрахунку при звільненні позивачці не виплачено. За таких обставин суд дійшов висновку про наявність у ОСОБА_1 права на нарахування та виплату середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні. Отже, відповідачем протиправно не нараховано та не виплачено позивачці середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні.

Також суд першої інстанції зауважив, що обчислення середньої заробітної плати для таких цілей здійснюється згідно з нормами Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року № 100 (далі - Порядок № 100).

Із наведеним погодився і суд апеляційної інстанції, звернувши у своїй постанові увагу на правову позицію Верховного Суду, викладену у постанові від 30 квітня 2020 року у справі №805/4458/17-а, відповідно до якої частина перша статті 117 КЗпП України передбачає виплату компенсації за затримку виплати працівникові належних йому сум при звільненні у розмірі середньомісячного заробітку за весь період затримки до дати фактичного розрахунку, але за умови, коли спору щодо суми заборгованості немає. Тобто тут істотними є факт невиплати належних працівникові сум при звільненні та факт остаточного розрахунку з ним.

Також апеляційний суд відмітив, що Велика Палата Верховного Суду у постанові від 26 лютого 2020 року у справі № 821/1083/17 зазначила, що статтею 116 КЗпП України на підприємство, установу, організацію покладено обов`язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать. Невиконання цього обов`язку спричиняє наслідки, передбачені статтею 117 КЗпП України, якою передбачено, що в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.

З огляду на наведене суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що відповідач зобов`язаний нарахувати та виплатити ОСОБА_1 компенсацію за затримку розрахунку при звільненні у вигляді середнього заробітку за період затримки з 28 грудня 2019 року по 25 серпня 2021 року, обрахований відповідно до Порядку № 100.

ІІІ. Короткий зміст та обґрунтування вимог касаційної скарги та її рух у касаційній інстанції. Позиція інших учасників справи

Не погодившись з указаними судовими рішеннями, Центральне міжрегіональне управління Міністерства юстиції (м. Київ) звернулося до Верховного Суду з касаційною скаргою, у якій просить скасувати рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 17 лютого 2023 року та постанову Сьомого апеляційного адміністративного суду від 08 серпня 2023 року і ухвалити нове рішення про відмову ОСОБА_1 у задоволенні позову.

На обґрунтування вимог касаційної скарги скаржник зазначає, що суди попередніх інстанцій в оскаржуваних судових рішеннях застосували норму права - статтю 117 КЗпП України без урахування висновку щодо застосування цієї норми права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду (постанови Великої Палати Верховного Суду від 26 червня 2019 року у справі № 761/9584/15-ц та від 26 лютого 2020 року по справі № 821/1083/17).

Вказав, що саме суд має надати оцінку обставинам конкретної справи, врахувати, зокрема, розмір простроченої заборгованості роботодавця, період затримки виплати, ймовірний розмір пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника, а також інші обставини справи, які можуть бути підставами для зменшення відповідного стягнення про що, власне, і зауважила Велика Палата Верховного Суду у вказаних постановах. Однак, із постанови суду апеляційної інстанції не вбачається надання жодної оцінки указаним критеріям для можливого зменшення розміру середнього заробітку.

У цьому зв`язку додатково зауважує, що за підрахунком відповідача середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні становить 173 454,60 грн (виходячи з періоду затримки визначеного судами), тобто перевищує суму заборгованості Головного територіального управління юстиції у Житомирській області по виплаті недоплачених відпускних з урахуванням сум отриманої державним виконавцем винагороди, нарахованою та виплаченою на виконання рішення суду у справі № 240/17432/20, а саме в розмірі 72 140,85 грн.

Додатково скаржник вказує, що в оскаржуваних судових рішеннях не наведено розрахунок та суму середнього заробітку, яка підлягає нарахуванню та виплаті на користь позивачки. Водночас, у постанові від 30 квітня 2020 року у справі № 140/2006/19 Верховний Суд вказав, що статтею 117 КЗпП України покладено обов`язок щодо визначення розміру середнього заробітку за час затримки на орган, який виносить рішення по суті спору.

Також касаційна скарга відповідача містить доводи про порушення судами першої та апеляційної інстанцій норм процесуального права, що, на думку скаржника, полягає у тому, що суди першої та апеляційної інстанцій не перевірили статус відповідача у справі - Головного територіального управління юстиції у Житомирській області, який припинив свою діяльність 27 квітня 2022 року, а в подальшому й апелянта - Центрально-Західного міжрегіонального управління юстиції у Житомирській області, діяльність якого 03 серпня 2023 року також була припинена. Окрім того, відсутня ухвала суду про заміну сторони у справі на правонаступника.

Ухвалою Верховного Суду від 16 листопада 2023 року відкрито касаційне провадження за вказаною касаційною скаргою.

Ухвалою Верховного Суду від 05 лютого 2024 року відмовлено у задоволенні клопотання Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) про зупинення виконання оскаржуваних судових рішень.

Від позивачки відзив на касаційну скаргу не надходив, що відповідно до приписів частини четвертої статті 338 КАС України не перешкоджає перегляду рішень судів першої та апеляційної інстанцій.

Ухвалою від 28 лютого 2024 року Верховний Суд у складі судді Касаційного адміністративного суду Соколова В.М. провів необхідні дії з підготовки справи до касаційного розгляду та призначив її до розгляду в порядку письмового провадження за наявними матеріалами.

ІV. Установлені судами попередніх інстанцій обставини справи

Відповідно до наказу № 2271/1 від 24 грудня 2019 року ОСОБА_1 звільнено з посади головного державного виконавця відділу примусового виконання рішень Управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Житомирській області з 27 грудня 2019 року за переведенням для подальшої роботи в Центрально-Західному міжрегіональному управлінні Міністерства юстиції (м. Хмельницький).

Постановою Сьомого апеляційного адміністративного суду від 26 квітня 2021 року у справі №240/17432/20 апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено повністю. Рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 18 грудня 2020 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Ліквідаційної комісії Головного територіального управління юстиції у Житомирській області про визнання дій неправомірними, зобов`язання вчинити дії скасовано. Ухвалено нову постанову, якою позовні вимоги задоволено.

Визнано неправомірними дії Головного територіального управління юстиції Житомирській області при нарахуванні та виплаті відпускних в січні, липні, вересні та листопаді 2016 року, в січні та червні 2017 року, в липні та жовтні 2018 року, в травні, серпні та жовтні 2019 року, а також при нарахуванні та виплаті в листопаді 2019 року грошової компенсації за невикористані 31 день щорічної відпустки та в грудні 2019 року грошової компенсації за невикористані 28 днів щорічної відпустки, щодо не включення до обчислення розрахунку середньомісячної заробітної плати суми отриманої державний виконавцем винагороди.

Зобов`язано Головне територіальне управління юстиції Житомирській області в особі ліквідаційної комісії нарахувати та виплатити заборгованість з виплати відпускних в січні, липні, вересні та листопаді 2016 року, в січні та червні 2017 року, в липні та жовтні 2018 року, в травні, серпні та жовтні 2019 року, а також при виплаті в листопаді 2019 року грошової компенсації за невикористані 31 день щорічної відпустки та в грудні 2019 року грошової компенсації за невикористані 28 днів щорічної відпустки з урахуванням сум отриманої державним виконавцем винагороди.

На виконання зазначеного рішення суду, відповідачем 25 серпня 2021 року проведено нарахування та виплату коштів на рахунок ОСОБА_1 у сумі 72 140,85 грн.

Позивачка вважає, що оскільки вищевказані кошти не були виплачені відповідачем при її звільненні, то вона має право на отримання компенсації у порядку статті 117 КЗПП України, з огляду на що звернулася до суду з цим позовом.

V. Джерела права й акти їхнього застосування

Стаття 19 Конституції України закріплює, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до частини першої статті 47 КЗпП України (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) власник або уповноважений ним орган зобов`язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу.

Згідно зі статтею 116 КЗпП України (у тій же редакції), при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.

В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.

Як визначено статтею 117 КЗпП України (у тій же редакції), в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.

Економічні, правові та організаційні засади оплати праці працівників, які перебувають у трудових відносинах, на підставі трудового договору з підприємствами, установами, організаціями усіх форм власності та господарювання (далі - підприємства), а також з окремими громадянами та сфери державного і договірного регулювання оплати праці і спрямований на забезпечення відтворювальної і стимулюючої функцій заробітної плати визначає Закон України від 24 березня 1995 року № 108/95-ВР «Про оплату праці» (далі - Закон № 108/95-ВР).

Відповідно до частини першої статті 27 Закону № 108/95-ВР порядок обчислення середньої заробітної плати працівника у випадках, передбачених законодавством, встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Згідно з абзацом 3 пункту 2 розділу II Порядку КМУ № 100, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні два календарні місяці роботи, що передують місяцю, в якому відбувається подія, з якою пов`язана відповідна виплата.

За змістом абзаців 1, 3 пункту 3 розділу ІІІ Порядку КМУ № 100 при обчисленні середньої заробітної плати у всіх випадках її збереження включаються: основна заробітна плата; доплати і надбавки (за надурочну роботу та роботу в нічний час; суміщення професій і посад; розширення зон обслуговування або виконання підвищених обсягів робіт робітниками-почасовиками; високі досягнення в праці (високу професійну майстерність); умови праці; інтенсивність праці; керівництво бригадою, вислугу років та інші); виробничі премії та премії за економію конкретних видів палива, електроенергії і теплової енергії; винагорода за підсумками річної роботи та вислугу років тощо. Премії включаються в заробіток того місяця, на який вони припадають згідно з розрахунковою відомістю на заробітну плату. Премії, які виплачуються за квартал і більш тривалий проміжок часу, при обчисленні середньої заробітної плати за останні два календарні місяці, включаються в заробіток в частині, що відповідає кількості місяців у розрахунковому періоді. У разі коли число робочих днів у розрахунковому періоді відпрацьовано не повністю, премії, винагороди та інші заохочувальні виплати під час обчислення середньої заробітної плати за останні два календарні місяці враховуються пропорційно часу, відпрацьованому в розрахунковому періоді.

Усі виплати включаються в розрахунок середньої заробітної плати у тому розмірі, в якому вони нараховані, без виключення сум відрахування на податки, стягнення аліментів тощо за винятком відрахувань із заробітної плати осіб, засуджених за вироком суду до виправних робіт без позбавлення волі.

Відповідно до пункту 8 Порядку № 100 нарахування виплат, що обчислюється із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком; середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох, місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів/(годин), а у випадках передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.

VІ. Оцінка висновків судів, рішення яких переглядаються, та аргументів учасників справи. Позиція Верховного Суду

Перевіривши касаційну скаргу в межах, визначених статтею 341 КАС України, колегія суддів дійшла наступних висновків.

Спір у цій справі стосується дій відповідача щодо невиплати позивачці середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 28 грудня 2019 по 25 серпня 2021 року в частині виплати відпускних за 2016, 2017, 2018, 2019 роки та грошової компенсації за невикористані дні щорічної відпустки, з урахуванням сум отриманої державним виконавцем винагороди, згідно з постановою Сьомого апеляційного адміністративного суду від 26 квітня 2021 року у справі № 240/17432/20.

Так, статтею 116 КЗпП України на підприємство, установу, організацію покладено обов`язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать. Невиконання цього обов`язку спричиняє наслідки, передбачені статтею 117 КЗпП України, якою передбачено, що в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені у статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.

Цими нормами на підприємство, установу, організацію покладено обов`язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать. У разі невиконання такого обов`язку наступає передбачена статтею 117 КЗпП України відповідальність.

Метою такого законодавчого регулювання є захист майнових прав працівника, у зв`язку з його звільненням з роботи, зокрема захист права працівника на своєчасне одержання заробітної плати за виконану роботу, яка є основним засобом до існування працівника, необхідним для забезпечення його життя.

З метою захисту інтересів постраждалої сторони законодавець може встановлювати правила, спрямовані на те, щоб така сторона не була позбавлена компенсації своїх майнових втрат. Такі правила мають на меті компенсацію постраждалій стороні за рахунок правопорушника у певному заздалегідь визначеному розмірі (встановленому законом або договором) майнових втрат у спрощеному порівняно зі стягненням збитків порядку. Така спрощеність полягає в тому, що кредитор (постраждала сторона) не повинен доводити розмір його втрат, на відміну від доведення розміру збитків.

За змістом частини першої статті 117 КЗпП України обов`язок роботодавця перед колишнім працівником щодо своєчасного розрахунку при звільненні припиняється проведенням фактичного розрахунку, тобто реальним виконанням цього обов`язку. І саме з цією обставиною пов`язаний період, протягом до якого до роботодавця є можливим застосування відповідальності.

Отже, умовами застосування частини першої статті 117 КЗпП України є невиплата належних звільненому працівникові сум у відповідні строки, вина власника або уповноваженого ним органу у невиплаті зазначених сум та відсутність спору про розмір таких сум. При дотриманні наведених умов підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

При цьому, за правовою позицією, висловленою Великою Палатою Верховного Суду в постанові від 26 лютого 2020 року у справі № 821/1083/17 під «належними звільненому працівникові сумами» необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право станом на дату звільнення згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем (заробітна плата, компенсація за невикористані дні відпустки, вихідна допомога тощо).

У цій же постанові Велика Палата Верховного Суду зауважила, що положення ч. частини першої статті 117 КЗпП України переважно стосуються випадків, коли роботодавець за відсутності спору свідомо та умисно не проводить остаточний розрахунок з колишнім працівником.

Частина друга статті 117 КЗпП України стосується тих випадків, коли наявний спір між роботодавцем та колишнім працівником про належні до виплати суми та фактично охоплює два випадки вирішення такого спору.

Так, якщо між роботодавцем та колишнім працівником виник спір про розміри належних звільненому працівникові сум, то в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника, власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування (тобто, зазначене в частині першій статті 117 КЗпП України).

Отже, у цьому випадку законодавець не вважає факт вирішення спору фактом виконання роботодавцем обов`язку провести повний розрахунок із колишнім працівником, що зумовлює можливість відповідальності роботодавця протягом усього періоду прострочення.

Натомість, якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору. Таке правове регулювання є способом досягти балансу між захистом прав працівника та додержанням принципів справедливості і співмірності у трудових відносинах, враховуючи фактичні обставини, за яких стався несвоєчасний розрахунок та міру добросовісної поведінки роботодавця.

Також Велика Палата Верховного Суду у постанові від 26 лютого 2020 року у справі №821/1083/17 вказала, що оскільки ухвалення судового рішення про стягнення з роботодавця виплат, які передбачені після звільнення, за загальними правилами, встановленими Цивільним кодексом України, не припиняє відповідний обов`язок роботодавця, то відшкодування, передбачене статтею 117 КЗпП України, спрямоване на компенсацію працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця, у спосіб, спеціально передбачений для трудових відносин, за весь період такого невиконання, у тому числі й після прийняття судового рішення.

Аналогічна правова позиція у подальшому була застосована Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 13 травня 2020 року при розгляді справи № 810/451/17.

Повертаючись до обставин цієї справи нагадаємо, що ОСОБА_1 було звільнено з посади 27 грудня 2019 року, тоді як відпускні за 2016, 2017, 2018, 2019 роки та грошову компенсацію за невикористані дні щорічної відпустки, з урахуванням сум отриманої державним виконавцем винагороди, їй було виплачено на виконання постанови Сьомого апеляційного адміністративного суду від 26 квітня 2021 року у справі № 240/17432/20 - 25 серпня 2021 року.

Тож ураховуючи, що на дату звільнення позивачки - 27 грудня 2019 року відповідачем не було виплачено вказані кошти і такий розрахунок відбувся лише - 25 серпня 2021 року, Верховний Суд погоджується з висновками судів попередніх інстанцій, що позивачка має право на отримання середнього заробітку за час затримки виплати повного розрахунку при звільненні за період з 28 грудня 2019 року по 25 серпня 2021 року.

Відтак, висновок судів першої та апеляційної інстанцій про допущення відповідачем протиправної бездіяльності щодо невиплати ОСОБА_1 середнього заробітку за час затримки виплати повного розрахунку при звільненні є обґрунтованими.

Твердження скаржника про те, що постанова Сьомого апеляційного адміністративного суду від 26 квітня 2021 року у справі № 240/17432/20 виконана в повному обсязі 25 серпня 2021 року, а тому затримки виплати не відбулося, колегія суддів оцінює критично з тих підстав, що відповідальність за затримку розрахунку при звільненні, передбачена статтею 117 КЗпП України, виникає у зв`язку з невиплатою працівнику усіх виплат, на отримання яких він має право станом на дату звільнення, якою у спірних правовідносинах є - 27 грудня 2019 року.

Разом із тим колегія суддів зазначає, що дійшовши висновку про наявність у позивачки права на отримання середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, суди попередніх інстанцій поклали обов`язок з визначення суми відшкодування на відповідача, зазначивши лише про те, що такий розрахунок повинен здійснюватися згідно з нормами Порядку № 100.

Однак, покладення обов`язку з визначення суми відшкодування на відповідача не є остаточним вирішенням спірних правовідносин та не відповідає вказаному в частині другій статті 117 КЗпП України способу захисту порушеного права позивача з боку органу, що вирішує трудовий спір.

Тут колегія суддів звертає увагу, що Верховний Суд, надаючи оцінку застосуванню положень статті 117 КЗпП України, неодноразово наголошував на обов`язку визначення розміру середнього заробітку за час затримки органом, який виносить рішення по суті спору, зокрема у постановах від 30 квітня 2020 у справі № 140/2006/19, від 26 листопада 2020 року у справі №520/1365/2020, від 29 листопада 2021 року у справі № 120/313/20.

Зокрема, у постанові від 30 квітня 2020 року у справі № 140/2006/19 Верховний Суд констатував, що статтею 117 КЗпП України покладено обов`язок щодо визначення розміру середнього заробітку за час затримки на орган, який виносить рішення по суті спору.

Отже, встановивши право позивача для виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, суд повинен визначити розмір такої виплати.

Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом у постанові від 20 лютого 2023 року у справі № 240/9022/20.

До того ж, непроведення судами попередніх інстанцій відповідного розрахунку за правилами, визначеними Порядком № 100, а лише зобов`язання відповідача нарахувати і виплатити позивачці середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, призвело до не надання судами оцінки пропорційності розміру відшкодування за затримку розрахунку при звільненні розміру несвоєчасно виплачених позивачці сум, що відповідно до висновків Верховного Суду, викладених, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 26 червня 2019 року у справі № 761/9584/15-ц і від 26 лютого 2020 року у справі № 821/1083/17, а також постанові Верховного Суду у складі судової палати з розгляду справ щодо виборчого процесу та референдуму, а також захисту політичних прав громадян Касаційного адміністративного суду від 30 листопада 2020 року у справі № 480/3105/19, підлягає врахуванню при визначенні розміру, передбаченої статтею 117 КЗпП України, компенсації працівникові майнових витрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця.

Так, у постанові від 26 червня 2019 року у справі № 761/9584/15-ц Велика Палата Верховного Суду підсумувала, що з огляду на мотиви про компенсаційний характер заходів відповідальності у цивільному праві, виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України, враховуючи: розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором, період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов`язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум; ймовірний розмір пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника, інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність ймовірного розміру пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.

За висновком Великої Палати Верховного Суду, суд, з урахуванням конкретних обставин справи, які мають юридичне значення, може зменшити розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні працівника незалежно від того, чи він задовольняє позовні вимоги про стягнення належних звільненому працівникові сум у повному обсязі чи частково.

Велика Палата Верховного Суду вважає, що, зменшуючи розмір відшкодування, визначений виходячи з середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні відповідно до статті 117 КЗпП України, необхідно враховувати:

- розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором;

- період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов`язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум;

- ймовірний розмір пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника;

- інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність ймовірного розміру пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.

У цій же постанові Велика Палата Верховного Суду зауважила, що зменшення судом розміру означеного середнього заробітку, передбаченого статтею 117 КЗпП України, має залежати від розміру недоплаченої суми, належної працівникові при звільненні.

Мета відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України, полягає у компенсації працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця. Тож, саме виходячи із природи такого відшкодування, позивач не повинен доводити розмір майнових втрат, яких він зазнав. Тому, оцінка таких втрат працівника, пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні, не має на меті встановлення точного їх розміру. Суд має орієнтовно оцінити розмір майнових втрат, яких, як можна було б розумно передбачити, міг зазнати позивач.

Ці висновки підтримані у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26 лютого 2020 року у справі № 821/1083/17.

На підтримку наведеної вище позиції Великої Палати Верховного Суду, 30 листопада 2020 року Верховний Суд у складі судової палати з розгляду справ щодо виборчого процесу та референдуму, а також захисту політичних прав громадян Касаційного адміністративного суду ухвалив постанову у справі № 480/3105/19. У цьому судовому рішенні у частині, що стосується виплати середнього заробітку за час затримки фактичного розрахунку, Верховний Суд зазначив про те, що в разі виплати частини (не всіх) належних звільненому працівникові сум зменшується відповідно розмір відповідальності. І цей розмір відповідальності повинен бути пропорційним розміру невиплачених сум з урахуванням того, що всі належні при звільненні суми становлять сто відсотків, стільки ж відсотків становить розмір середнього заробітку. Тобто, залежно від розміру невиплачених належних звільненому працівникові сум прямо пропорційно належить виплаті розмір середнього заробітку, однак за весь час їх затримки по день фактичного розрахунку.

Між тим, у цій справі суди першої та апеляційної інстанцій не досліджували питання наявності/відсутності підстав застосування принципів розумності, справедливості та пропорційності при визначенні суми розміру середнього заробітку за час затримки розрахунку, підходи щодо визначення якого викладені у вищевказаних постановах Великої Палати Верховного Суду, оскільки не встановлювали розміру усіх належних позивачці при звільненні сум, що є необхідним для пропорційного розрахунку розміру середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.

У свою чергу, Верховний Суд під стадії касаційного розгляду справи не може обрахувати розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, оскільки в силу вимог частини другої статті 341 КАС України, суд касаційної інстанції позбавлений процесуальної можливості збирати чи приймати до розгляду нові докази.

Таким чином, рішення судів попередніх інстанцій в означеній частині ухвалені з порушенням норм права та без урахування висновків Верховного Суду щодо їхнього застосування.

Аналогічний підхід при вирішення подібних спорів застосований Верховним Судом у постановах від 21 березня 2023 року в справі №640/11699/21, від 11 квітня 2023 року в справі №640/19047/21 та від 29 червня 2023 року в справі №640/13028/21, від 27 липня 2023 року у справі № 420/436/22, від 30 листопада 2023 року у справі № 640/22951/21 та ін.

Отже, доводи касаційної скарги, що слугували підставою для відкриття касаційного провадження у цій справі за пунктом 1 частини четвертої статті 328 КАС України знайшли своє підтвердження під час касаційного розгляду.

За змістом статті 353 КАС України підставою для скасування судових рішень судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи на новий судовий розгляд є порушення норм процесуального права, на які посилається скаржник у касаційній скарзі, яке унеможливило встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи.

Справа направляється до суду апеляційної інстанції для продовження розгляду або на новий розгляд, якщо порушення допущені тільки цим судом. В усіх інших випадках справа направляється до суду першої інстанції.

Під час нового розгляду справи у цій частині суду першої інстанції необхідно витребувати у відповідача та дослідити довідку про середньомісячний та середньоденний заробіток позивачки за останні два календарні місяці роботи, що передують місяцю звільнення, та здійснити розрахунок розміру середнього заробітку за час затримки розрахунку з урахуванням практики Верховного Суду щодо застосування статті 117 КЗпП України, викладеної у постановах від 30 квітня 2020 року у справі № 140/2006/19, від 26 листопада 2020 року у справі № 520/1365/2020, від 29 листопада 2021 року у справі № 120/313/20-а, із наданням оцінки доводам відповідача щодо наявності підстав застосування принципу пропорційності та співмірності при обрахунку такого середнього заробітку.

Щодо доводів скаржника про порушення судами попередніх інстанцій норм процесуального права в частині нездійснення заміни відповідача у справі на його правонаступника, то такі заслуговують на увагу.

Водночас, колегія суддів звертає увагу, що в матеріалах адміністративної справи міститься ухвала Житомирського окружного адміністративного суду від 27 листопада 2023 року про заміну відповідача у справі Головного територіального управління юстиції у Житомирській області на правонаступника Центральне міжрегіональне управління Міністерства юстиції (м. Київ).

Тож ураховуючи результат касаційного перегляду, новий розгляд справи № 240/23771/21 буде проводитися Житомирським окружним адміністративним судом з урахуванням ухвали від 27 листопада 2023 року про заміну відповідача у справі його правонаступником.

VІ. Судові витрати

З огляду на результат розгляду справи судові витрати розподілу не підлягають.

Керуючись статтями 341 345 349 353 355 356 359 КАС України, Верховний Суд

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) задовольнити частково.

Рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 17 лютого 2023 року та постанову Сьомого апеляційного адміністративного суду від 08 серпня 2023 року у справі № 240/23771/21 скасувати в частині позовних вимог про зобов`язання нарахувати та виплатити середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні.

Справу № 240/23771/21 в цій частині направити на новий розгляд до Житомирського окружного адміністративного суду.

В іншій частині рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 17 лютого 2023 року та постанову Сьомого апеляційного адміністративного суду від 08 серпня 2023 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає.

СуддіВ.М. Соколов Л.О. Єресько А.Г. Загороднюк