ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
05 грудня 2024 року
м. Київ
справа № 240/33834/23
адміністративне провадження № К/990/36771/24
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
головуючого судді- Уханенка С. А.,
суддів - Губської О.А., Кашпур О.В.,
розглянувши у порядку письмового провадження як суд касаційної інстанції адміністративну справу
за позовом ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправною бездіяльності, зобов`язання вчинити дії, провадження у якій відкрито
за касаційною скаргою ОСОБА_1 на постанову Сьомого апеляційного адміністративного суду від 10 вересня 2024 року (суддя-доповідач - Шидловський В.Б., судді : Боровицький О.А., Курко О.П.),
УСТАНОВИВ:
І. Рух справи
1. У грудні 2023 року ОСОБА_1 звернувся до суду з адміністративним позовом до військової частини НОМЕР_1 , у якому просив: визнати протиправною бездіяльність відповідача щодо незастосування приписів пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року № 704 (в редакції чинній з 29 січня 2020 року) (далі - постанова КМУ № 704) під час обчислення розмірів його посадового окладу та окладу за військовим званням у періоді з 06 січня по 11 жовтня 2023 року; зобов`язати військову частину НОМЕР_1 провести перерахунок та доплатити за період з 06 січня по 11 жовтня 2023 року належні йому суми грошового забезпечення, з урахуванням проведених раніше виплат, грошової допомоги для оздоровлення та матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань, обчислених із розмірів посадового окладу та окладу за військовим званням, визначених з урахуванням приписів пункту 4 постанови КМУ № 704 шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня відповідного календарного року, на відповідний тарифний коефіцієнт.
1.1. Позов обґрунтовано тим, що з січня 2023 року він проходив військову службу у військовій частині НОМЕР_1 та був звільнений та виключений зі списків особового складу з 11 жовтня 2023 року за наказом командира від 11 жовтня 2023 року № 507. Позивач указує, що у зазначений період відповідач виплачував йому суми грошового забезпечення, виходячи із розміру мінімальної заробітної плати, а не прожиткового мінімуму, як це передбачено пунктом 4 постанови КМУ № 704. Посилаючись на усталену практику Верховного Суду у подібній категорії справ, просив суд задовольнити позов.
2. Рішенням Житомирського окружного адміністративного суду від 21 травня 2024 року позов задоволено частково. Визнано протиправними дії військової частини НОМЕР_1 щодо обчислення та виплати ОСОБА_1 з 06 січня по 19 травня 2023 року суми його грошового забезпечення, без урахування розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2023 рік» станом на 01 січня 2023 року. Зобов`язано військову частину НОМЕР_1 здійснити позивачу перерахунок з 06 січня по 19 травня 2023 року сум грошового забезпечення, грошової допомоги на оздоровлення та матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань, обчисливши їх із розмірів посадового окладу та окладу за військове звання, з урахуванням пункту 4 постанови КМУ № 704 (в редакції чинній з 29 січня 2020 року), шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, а саме встановленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2023 рік» станом на 01 січня 2023 року на відповідний тарифний коефіцієнт та провести їх виплату з урахуванням раніше виплачених сум. В іншій частині позову відмовлено.
3. Не погоджуючись із зазначеним судовим рішенням, військова частина НОМЕР_1 оскаржила його в апеляційному порядку.
4. Постановою Сьомого апеляційного адміністративного суду від 10 вересня 2024 року скасовано рішення суду першої інстанції, а позов залишено без розгляду з підстав пропуску позивачем процесуального строку звернення до суду.
5. Предметом касаційного оскарження є постанова суду апеляційної інстанції про залишення позову без розгляду у зв`язку з пропуском строку звернення до суду.
ІІ. Провадження в суді касаційної інстанції
6. 14 вересня 2024 року ОСОБА_1 надіслав до Верховного Суду касаційну скаргу на постанову Сьомого апеляційного адміністративного суду від 10 вересня 2024 року, e якій, посилаючись на неправильне застосування судом норм процесуального права, просив переглянути і скасувати оскаржуване судове рішення та залишити в силі рішення суду першої інстанції.
7. Скаргу обґрунтовано тим, що суд апеляційної інстанції, приймаючи оскаржувану постанову, не врахував висновки щодо застосування норм права стосовно застосування строків, викладені у постановах Верховного Суду від 26 січня 2021 року у справі № 520/11178/2020, від 29 вересня 2022 року № 500/1912/22 та від 08 серпня 2024 року № 380/29686/23, зокрема приписів статті 233 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України) та 122 Кодексу про адміністративні правопорушення України (далі - КАС України).
7.1. Заявник указує, що у постанові суду апеляційної інстанції не відображено підстави відхилення судової практики, на висновки у якій послався позивач, що свідчить про недотримання судом апеляційної інстанції приписів статті 242 КАС України/
8. Ухвалою Касаційного адміністративного суду в складі Верховного Суду від 16 жовтня 2024 року відкрито касаційне провадження у справі.
9. Ухвалу Верховного Суду від 16 жовтня 2024 року направлено сторонам, проте відзив на касаційну скаргу від військової частини НОМЕР_1 не надійшов.
10. Підставою відкриття касаційного провадження є необхідність перевірки правильності застосування судом апеляційної інстанції норм процесуального права, зокрема приписів частини п`ятої статті 122 КАС України та статті 233 КЗпП України.
ІІІ. Джерела права й акти їхнього застосування. Позиція Верховного Суду
11. Перевіряючи правильність застосування судом апеляційної інстанції норм процесуального права та аналізуючи доводи касаційної скарги, а також, виходячи з меж касаційного перегляду справи, визначених статтею 341 КАС України, Суд зазначає таке.
12. Відповідно до частини третьої статті 3 КАС України провадження в адміністративних справах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи.
13. Частиною першою статті 122 КАС України передбачено, що позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.
14. Згідно з частиною третьою статті 122 КАС України для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
15. У справі, що розглядається, Верховним Судом установлено, що, залишаючи позов без розгляду, суд апеляційної інстанції, з-поміж іншого, застосував місячний строк, установлений частиною п`ятою статті 122 КАС України, із чим колегія суддів не погоджується з огляду на таке.
16. Місячний строк для звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби, встановлений частиною п`ятою статті 122 КАС України.
17. Разом з тим, Верховний Суд зауважує, що норми КАС України насамперед передбачають можливість встановлення цим Кодексом та іншими законами спеціальних строків звернення до адміністративного суду, які мають перевагу в застосуванні порівняно із строками, установленими статтею 122 цього Кодексу.
18. Також строки звернення до суду за вирішенням трудових спорів установлені і статтею 233 КЗпП України, частиною першою якої ( у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) передбачено, що працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, крім випадків, передбачених частиною другою цієї статті.
18.1. Із заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення працівник має право звернутися до суду в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення, а у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, - у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні (стаття 116). (частина друга статті 233 КЗпП України).
19. Великою Палатою Верховного Суду вже вирішувалося питання застосування приписів статті 122 КАС України у співвідношенні до положень статті 233 КЗпП України у справі № 990/156/23 під час визначення строків звернення до адміністративних судів для вирішення спорів, пов`язаних з недотриманням законодавства про оплату праці, у тому числі і за позовами осіб, які перебувають (перебували) на публічній службі.
19.2. У цій справі Велика Палата Верховного Суду з-поміж іншого зауважила, що у взаєминах із державою в особі відповідних суб`єктів владних повноважень суд має застосовувати правило пріоритету правової норми за найбільш сприятливим тлумаченням для особи - суб`єкта приватного права. ( див. висновки ВП ВС, наведені у пунктах 101 - 104 постанови від 27 червня 2024 року у справі № 990/305/23) (пункт 63 постанови).
19.3. У підсумку Велика Палата Верховного Суду № 990/156/23 констатувала, що положення статті 233 КЗпП України в частині, що стосуються строку звернення до суду у справах, пов`язаних з недотриманням законодавства про оплату праці, мають перевагу в застосуванні над частиною п?ятою статті 122 КАС України (пункт 64 постанови).
20. Висновки Великої Палати Верховного Суду № 990/156/23 сформовані як за попередньої редакції приписів статті 233 КЗпП України так і з урахуванням змін, унесених до цієї норми Законом № 2352-IX, що набрав чинності з 19 липня 2022 року.
21. У касаційній скарзі позивач, зокрема, послався на висновки Верховного Суду № 380/29686/23, що були сформовані за попередньої редакції статті 233 КЗпП України, оскільки предметом спору у цій справі був перерахунок індексації грошового забезпечення за період з 01 січня 2016 року по 19 травня 2017 року.
21.1. Натомість у справі, що розглядається, предметом спору є перерахунок грошового забезпечення за 2023 рік, тому питання застосування строків повинно розглядатися, виходячи із приписів статті 233 КЗпП України (у редакції Закону № 2352-IX, що набрав чинності з 19 липня 2022 року).
22. Отже, правова позиція Верховного Суду, сформована у справі № 380/29686/23 в частині дії застосування частини другої статті 233 КЗпП України в редакції до змін, запроваджених Законом № 2352-IX з 19 липня 2022 року, не є застосовними до спірних правовідносин.
23. Стосовно висновків Верховного Суду, сформованих у справах № 520/11178/2020 та № 500/1912/22 (на висновки у яких послався позивач), то Верховний Суд зауважує, що у цих спорах вирішувалися питання строків у контексті оцінки обставин, що пов`язані з перерахунком пенсії та соціальної допомоги до 5 травня, а отже вони також не є релевантними з огляду на правову природу спірних правовідносин у справі, що розглядається.
24. Також питання застосування приписів статті 233 КЗпП після 19 липня 2022 року було предметом розгляду Верховного Суду у справі № 580/9690/23 (постанова від 28 серпня 2024 року), у якій суд сформував наступну правову позицію.
24.1. Так, Законом України № 2352-IX запроваджено ряд змін у трудовому законодавстві, зокрема, положення частини другої статті 233 КЗпП України викладено в такій редакції:
24.2. «Працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, крім випадків, передбачених частиною другою цієї статті.
24.3. Із заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення працівник має право звернутися до суду в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення, а у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, - у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні (стаття 116)».
24.4. У контексті застосування приписів статті 233 КЗпП України як до, так і після змін, запроваджених Законом № 2352-IX, Верховний Суд у справі № 580/9690/23 сформував такий висновок.
Так, до 19 липня 2022 року КЗпП України не обмежував будь-яким строком право працівника на звернення до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати. Після цієї дати строк звернення до суду з трудовим спором, у тому числі про стягнення належної працівнику заробітної плати, обмежений трьома місяцями з дня, коли працівник дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права.
Водночас відповідно до пункту першого глави XIX «Прикінцеві положення» КЗпП України під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтею 233 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину.
Карантин в Україні, пов`язаний з COVID-19, діяв з 12 березня 2020 року (постанова Уряду від 11 березня 2020 року № 211) та закінчився 30 червня 2023 року (постанова Уряду від 27 червня 2023 року № 651).
25. Отже, Верховний Суд у справі № 580/9690/23, виходячи з того, що у спірних правовідносинах, строк необхідно обчислювати, виходячи із трьохмісячного строку з дня, коли працівник дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, констатував, що запровадження на території України карантину є безумовною підставою для продовження строків, визначених статтею 233 КЗпП України, на строк дії такого карантину.
26. Повертаючись до обставин справи, що розглядається, Верховний Суд зауважує, що, як вбачається з матеріалів справи, наказом командира військової частини НОМЕР_1 від 11 жовтня 2023 року № 507 позивача звільнено з військової служби та виключено зі списків особового складу 11 жовтня 2023 року, у зв`язку з чим в цей же день видано грошовий атестат №903/Ф.
27. Залишаючи без розгляду позовні вимоги, суд апеляційної інстанції указав, що з дня отримання грошового атестату від 11 жовтня 2023 року позивач був обізнаний про порушення своїх прав, проте пославшись на те, що на момент звернення ОСОБА_1 до суду, а саме - 04 грудня 2023 року, сплинув строк, установлений частиною п?ятою статті 122 КАС України, дійшов висновку про відсутність поважних причин для його поновлення.
28. Такі висновки суду апеляційної інстанції не відповідають висновкам Великої Палати Верховного Суду, яка у справі № 990/156/23 вже визнала пріоритет за приписами статті 233 КЗпП України перед частиною п?ятою статті 122 КАС України у спорах щодо стягнення невиплачених сум працівнику в частині визначення строку звернення до суду.
29. Ураховуючи наведене, Верховний Суд дійшов висновку, що суд апеляційної інстанції залишив позов без розгляду за відсутності правових підстав, з огляду на те, що позивач був звільнений з військової служби у жовтні 2023 року, у зв`язку з чим застосуванню до спірних правовідносин підлягають приписи частини другої статті 233 КЗпП України.
30. Відповідно до частини першої статті 353 КАС України підставою для скасування ухвали судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи для продовження розгляду є неправильне застосування норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, що призвели до постановлення незаконної ухвали суду першої інстанції та (або) постанови суду апеляційної інстанції, яка перешкоджає подальшому провадженню у справі.
31. Справа направляється до суду апеляційної інстанції для продовження розгляду або на новий розгляд, якщо порушення допущені тільки цим судом. В усіх інших випадках справа направляється до суду першої інстанції (частина четверта статті 353 КАС України).
32. На підставі викладеного касаційна скарга підлягає задоволенню частково, а постанова суду апеляційної інстанції - скасуванню із направленням справи до суду апеляційної інстанції для продовження розгляду.
33. Під час нового розгляду суду апеляційної інстанції необхідно переглянути рішення суду першої інстанції відповідно до приписів статті 308 КАС України.
34. З огляду на результат касаційного розгляду та відсутність підстав, наведених у статтях 139 140 КАС України, судові витрати не розподіляються.
Керуючись статтями 3 341 345 349 353 355 356 359 КАС України, Суд
П О С Т А Н О В И В :
1. Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.
2. Постанову Сьомого апеляційного адміністративного суду від 10 вересня 2024 року скасувати, а справу № 240/33834/23 направити до Сьомого апеляційного адміністративного суду для продовження розгляду.
3. Судові витрати не розподіляються.
4. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Головуючого судді: С.А. Уханенко
Судді: О.А. Губська
О.В. Кашпур