Постанова
Іменем України
09 липня 2020 року
м. Київ
справа № 242/4826/16-ц
провадження № 61-25605св18
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Олійник А. С. (суддя-доповідач), Ступак О. В., Яремка В. В.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідачі: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Селидівського міського суду Донецької області від 16 листопада 2017 року у складі судді Владимирської І. М. та постанову Апеляційного суду Донецької області від 21 лютого 2018 року у складі колегії суддів: Новосядлої В. М., Новосьолової Г. Г., Санікової О. С.,
ВСТАНОВИВ:
Короткий зміст позовних вимог
У жовтні 2016 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про визнання недійсним договору купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1 .
Позов обгрунтований тим, що 17 серпня 2016 року за реєстровим номером 1848 приватним нотаріусом Першотравневого міського нотаріального округу Донецької області Чичековим С. Ф. у смт Мангуш Донецької області посвідчений договір купівлі-продажу 1/4 частки квартири АДРЕСА_1 , відповідно до якого від його імені за довіреністю, відповідачем ОСОБА_2 продано частку квартири ОСОБА_3
Довіреність видано матері лише задля розпорядження його рахунком у банку, а не для відчуження квартири. Про вчинений від його імені правочин дізнався 18 жовтня 2016 року, який є таким, що порушує його права, оскільки його матір ОСОБА_2 в результаті зловмисної домовленості з його рідною сестрою ОСОБА_3 уклали договір купівлі-продажу належної йому частки квартири на вкрай невигідних для нього умовах за заниженою ціною і кошти за квартиру йому не передані.
Фактично мав місце договір дарування частки квартири позивача, тому договір купівлі-продажу є удаваним і укладеним для приховування договору дарування.
Представник позивача за довіреністю порушила вимоги частини третьої статті 238 ЦК України, згідно із якими представник не може вчиняти правочин від імені особи, яку він представляє, у своїх інтересах або інтересах іншої особи, представником якої він одночасно є, за винятком комерційного представництва, а також щодо інших осіб, встановлених законом.
Відповідно до статті 232 ЦК України правочин, який вчинено внаслідок зловмисної домовленості представника однієї сторони з другою стороною, визнається судом недійсним.
Під час судового розгляду позивач ОСОБА_1 уточнив свої позовні вимоги, просив у разі визнання правочину недійсним витребувати на його користь 1/4 частку чотирикімнатної квартири, виключити з реєстру прав власності запис від 17 серпня 2016 року № 1848 про реєстрацію права власності на 1/4 частку вищевказаної квартири, що зареєстрована на ім`я ОСОБА_3 ; визнати за ним право власності на 1/4 частку чотирикімнатної квартири, що розташована за адресою: АДРЕСА_2 , а. с. 108-109).
Короткий зміст судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій
Рішенням Селидівського міського суду Донецької області від 16 листопада 2017 року, залишеним без змін постановою Апеляційного суду Донецької області від 21 лютого 2018 року, в позові відмовлено.
Рішення суду першої інстанції, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, мотивоване тим, що позивач не довів належними і відповідними доказами зловмисної домовленості між його представником і покупцем під час укладення договору купівлі-продажу належної йому 1/4 частини квартири.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
У травні 2018 року до Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду надійшла касаційна скарга ОСОБА_1 на рішення судів першої та апеляційної інстанцій, у якій просить скасувати вказані судові рішення, а справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.
Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції
23 травня 2018 року ухвалою Верховного Суду відкрито касаційне провадження у справі за касаційною скаргою ОСОБА_1 .
У серпні 2018 року справа надійшла до Верховного Суду.
У серпні 2018 року до Верховного Суду надійшов відзив ОСОБА_2 на касаційну скаргу ОСОБА_1 .
Аргументи учасників справи
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Касаційна скарга мотивована тим, що висновок судів першої та апеляційної інстанцій про отримання позивачем коштів в сумі 169 183,04 грн не підтверджений належними і відповідними доказами, тому юридичного значення не має і не повинен розглядатись судом, оскільки є недійсним та недопустимим.
Крім того, копія витягу із реєстру з прав власності на нерухоме майно від 15 грудня 2011 року № 32506430 не підтверджує ринкову вартість квартири.
Суди не звернули уваги на те, що твердження відповідачів про отримання ним грошей за договором під час його посвідчення, не відповідає фактичним обставинам справи щодо отримання грошей авансом до вчинення правочину.
Оскільки у ОСОБА_1 немає іншого власного житла, а представник, за умовами наданої довіреності, повинна діяти в інтересах позивача, продаж майна за ціною, яка в шість разів нижча ніж ринкова та фактичне неповернення відповідачами грошей, отриманих від продажу, суперечить інтересам позивача та позбавляє його можливості придбати інше житло аналогічної жилої площі у відповідному районі міста.
Суди не надали оцінки доводам та доказам, поданим позивачем, та безпідставно взяли до уваги позицію відповідачів.
Аргументи інших учасників справи
Відзив ОСОБА_2 на касаційну скаргу мотивований тим, що договір купівлі продажу 1/4 частки квартири від імені позивача вчинений через представника згідно з положеннями ЦК України.
Доводи позивача про те, що його частка у квартирі продана за ціною, яка не відповідає дійсності, спростовуються наданою ним довіреністю на продаж майна із визначенням представником його ціни.
Суди першої та апеляційної інстанцій належним чином дослідили матеріали справи, докази, подані сторонами, зокрема копії: договору купівлі-продажу, довіреності, заяв про злочини та інше.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
Суди встановили, що відповідно до Свідоцтва про право власності на квартиру від 16 квітня 1993 року № 2434, виданого Фондом комунального майна у АДРЕСА_1 належить на праві спільної власності ОСОБА_2 , ОСОБА_1 , ОСОБА_3 та ОСОБА_4 .
Згідно із витягом з реєстру прав власності на нерухоме майно, відповідач ОСОБА_2 10 серпня 2000 року отримала у Сьомій донецькій державній нотаріальній конторі Свідоцтво про право на спадщину за законом на 1/4 частину квартири після смерті ОСОБА_4 .
Після отримання Свідоцтва про право на спадщину ОСОБА_2 належала 1/2 частка квартири, а позивачу і ОСОБА_3 по 1/4 частки квартири.
03 вересня 2013 року позивач ОСОБА_1 відповідно до довіреності, посвідченої приватним нотаріусом Донецького міського нотаріального округу Третьяковим А. С. за реєстровим номером 1223, надав своїй матері ОСОБА_2 повноваження на продаж від його імені належного йому на праві приватної власності майна, визнаючи у всіх випадках суми, терміни та інші умови вчинення цих дій на її розсуд (т. 1, а. с. 121).
17 серпня 2016 року між ОСОБА_2 , яка діяла на підставі довіреності від імені ОСОБА_1 , та ОСОБА_3 укладений договір купівлі-продажу 1/4 частки чотирикімнатної квартири АДРЕСА_1 , посвідчений приватним нотаріусом Першотравневого районного нотаріального округу Донецької області Чичековим С. Ф. за реєстровим номером 1848 (т. 2, а. с. 93-94).
Згідно із пунктом 2.1 договору купівлі-продажу 1/4 частина квартири продана за 37 500,00 грн.
Експертна вартість відчужуваного нерухомого майна (1/4 частини квартири) станом на 03 серпня 2016 року становить 37 122,00 грн (пункт 2.2 договору).
На підтвердження факту передання грошей ОСОБА_1 за 1/4 частку квартири відповідачем надано розписку від 24 квітня 2015 року, відповідно до якої він отримав від ОСОБА_2 грошові кошти у розмірі 169 183,04 грн, які є авансом за реалізацію частки його сестрі ОСОБА_3 (т. 2, а. с. 116).
Крім того, згідно із вказаною розпискою ОСОБА_2 у ПАО «Коммерческий банк «Автив-банк» відкрила для позивача кредитну лінію (депозитний рахунок № НОМЕР_1 ), що підтверджується матеріалами справи (т. 2, а. с. 35-87).
29 квітня 2014 року позивач отримав у ПАТ «КБ «АКТИВ-БАНК» 164 000,00 грн.
Позиція Верховного Суду
Відповідно до пункту 2 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України від 15 січня 2020 року № 460-ІХ «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» (далі - Закон № 460-ІХ) касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом (08 лютого 2020 року).
Касаційна скарга у цій справі подана у травні 2018 року, а тому вона підлягає розгляду в порядку, що діяв до набрання чинності Законом № 460-ІХ.
Відповідно до статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.
Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Вивчивши матеріали цивільної справи, зміст оскаржуваних судових рішень, обговоривши доводи касаційної скарги, відзиву на касаційну скаргу, Верховний Суд дійшов висновку про залишення касаційної скарги без задоволення з огляду на таке.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Відповідно до частини першої статті 237 ЦПК України представництвом є правовідношення, в якому одна сторона (представник) зобов`язана або має право вчинити правочин від імені другої сторони, яку вона представляє.
Згідно з частинами першою і третьою статті 244 ЦК України представництво, яке ґрунтується на договорі, може здійснюватися за довіреністю. Довіреністю є письмовий документ, що видається однією особою іншій особі для представництва перед третіми особами. Довіреність на вчинення правочину представником може бути надана особою, яку представляють (довірителем), безпосередньо третій особі.
Суди першої та апеляційної інстанцій встановили, що, оспорюючи договір купівлі - продажу, вчинений від його імені за дорученням, позивач не заявляв вимоги про визнання довіреності недійсною, тому відповідач ОСОБА_2 діяла в межах повноважень, наданих їй згідно із довіреністю.
Посвідчення правочинів про відчуження майна регулюється главою 2 Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 22 лютого 2012 року № 296/5.
Пунктом 1 цієї глави Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України визначений перелік обов`язкових документів, які необхідні нотаріусу для посвідчення договору відчуження майна, а саме: подання документів, що посвідчують право власності (довірчої власності) на майно, що відчужується. У разі посвідчення правочинів щодо відчуження нерухомого майна, право власності на яке зареєстровано в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, документи, що підтверджують державну реєстрацію прав на це майно, не подаються.
Згідно із пунктом 1.18 глави 2 Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України нотаріус посвідчує правочин, який передбачає будь-який перехід права власності на об`єкти нерухомості та об`єкти незавершеного будівництва, крім їх успадкування та дарування, за наявності документа про сплату до бюджету податку на доходи фізичних осіб, обчисленого з ціни, зазначеної у правочині, але не нижче вартості такого нерухомого майна, визначеної суб`єктом оціночної діяльності згідно з вимогами нормативно-правових актів з оцінки майна, у випадках, визначених статтею 172 Податкового кодексу України, та висновку про вартість майна. У справах нотаріуса залишаються копії висновку про вартість майна, складеного суб`єктом оціночної діяльності, який має повноваження на здійснення оціночної діяльності, та документа, який підтверджує такі повноваження. На копіях зазначених документів проставляється відмітка "згідно з оригіналом" із зазначенням дати та проставленням підпису нотаріуса. Звіт про оцінку майна повертається особам, що його подали.
Тобто висновок про вартість майна, складений суб`єктом оціночної діяльності, надається нотаріусу при посвідченні договору купівлі-продажу лише для перевірки сплати до бюджету податку на доходи фізичних осіб.
Згідно із частиною першою статті 632 ЦК України ціна в договорі купівлі-продажу встановлюється за домовленістю сторін.
Суди першої та апеляційної інстанцій встановили, що, оспорюючи продаж 1/4 частини квартири в місті Донецьку за 37 000,00 грн, позивач не зазначив за яку ціну повинна була бути продана його частка у квартирі, та обмежився зазначенням про занижену продажну ціну і зверненнями до різних установ із скаргами на дії експерта щодо визначення ним експертної вартості 1/4 частини квартири.
Під час посвідчення оспорюваного договору нотаріусом перевірено право власності на 1/4 частку квартири, державну реєстрацію прав на це майно та повноваження представника на вчинення правочину від імені продавця.
Продажна ціна майна у договорі купівлі-продажу зазначається нотаріусом зі слів сторін у договорі.
Згідно з частиною першою статті 232 ЦК України правочин, який вчинено внаслідок зловмисної домовленості представника однієї сторони з другою стороною, визнається судом недійсним.
Звертаючись до суду з позовом про визнання правочину недійсним на підставі статті 232 ЦК України, позивач повинен довести умисел в діях представника, а саме те, що представник усвідомлює, що вчиняє правочин всупереч інтересам довірителя та бажає (або свідомо допускає) їх настання, а також наявність домовленості представника однієї сторони з іншою стороною і виникнення через це несприятливих наслідків для довірителя.
Суди першої та апеляційної інстанцій встановили, що позивач не довів належними і допустимими доказами умисел ОСОБА_2 на вчинення правочину всупереч його інтересам і не спростував факту отримання ним грошей за продану 1/4 частини квартири у сумі 169 183,04 грн.
Доводи касаційної скарги, які є аналогічними доводам апеляційної скарги, про те, що відчуження належного позивачу нерухомого майна за ціною значно нижчою ніж ринкова є необґрунтованим, оскільки судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що звіт про вартість майна складений станом на 03 серпня 2016 року незалежним оцінщиком і безпосередньо перед укладанням правочину.
Крім того, Верховний Суд бере до уваги, що на підтвердження отримання позивачем коштів у розмірі 169 183,04 грн відповідачем надано розписку від 24 квітня 2015 року, відповідно до якої він отримав від ОСОБА_2 грошові кошти у розмірі 169 183,04 грн, які є авансом за реалізацію частки його сестрі ОСОБА_3 (т. 2, а. с. 116), а позивач не спростував факт отримання ним грошей відповідними і належними доказами.
Таким чином, суди першої та апеляційної інстанцій правильно визначилися із характером спірних правовідносин, нормами матеріального та процесуального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідили наявні у справі докази і надали їм належну оцінку, правильно встановили обставини справи, внаслідок чого дійшли обгрунтованого висновку про відмову в позові.
Доводи касаційної скарги не спростовують висновків судів першої та апеляційної інстанцій та не свідчать про неправильне застосування судами норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, зводяться до переоцінки доказів у справі та незгоди ОСОБА_1 із ухваленими у справі судовими рішенням, а дослідження доказів і надання їм правової оцінки не належить до компетенції Верховного Суду.
Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (справа «Серявін та інші проти України», (CASE OF SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE), рішення від 10 лютого 2010 року).
Висновки Верховного Суду за результатами розгляду касаційної скарги
Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.
Перевіривши правильність застосування судами норм матеріального і процесуального права, Верховний Суд дійшов висновку про залишення касаційної скарги без задоволення, а судових рішень - без змін.
Згідно з частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
Оскільки оскаржувані судові рішення підлягають залишенню без змін, то розподіл судових витрат Верховний Суд не здійснює.
Керуючись статтями 400, 401, 416, 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду
ПОСТАНОВИВ:
Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Рішення Селидівського міського суду Донецької області від 16 листопада 2017 року та постанову Апеляційного суду Донецької області від 21 лютого 2018 року залишити без змін.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Судді: А. С. Олійник
О. В. Ступак
В. В. Яремко