Постанова
Іменем України
21 грудня 2022 року
м. Київ
справа № 243/1447/18
провадження № 61-7181св21
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Грушицького А. І.,
суддів: Литвиненко І. В., Мартєва С. Ю., Петрова Є. В. (суддя-доповідач), Стрільчука В. А.,
учасники справи:
позивачі: ОСОБА_1 , ОСОБА_2 ,
відповідач - ОСОБА_3 ,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 , ОСОБА_2 на постанову Донецького апеляційного суду від 07 квітня 2021 року у складі колегії суддів: Гапонова А. В., Азевича В. Б., Халаджи О. В., у справі за позовом ОСОБА_1 , ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про стягнення грошових коштів у порядку регресу,
ВСТАНОВИВ:
Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У лютому 2018 року ОСОБА_1 , ОСОБА_2 звернулися до суду з позовом до ОСОБА_3 про стягнення грошових коштів у порядку регресу.
В обґрунтування позовних вимог посилалися на те, що 29 жовтня
2012 року між ОСОБА_3 та Публічним акціонерним товариством «ПроКредит Банк» (далі - ПАТ «ПроКредит Банк») було укладено Рамкову угоду № FW401.504, відповідно до умов якої встановлено ліміт кредитування у розмірі 1 000 000,00 доларів США.
Відповідно до договору про надання траншу від 30 жовтня 2012 року
№ 401.43353/FW401.504 ОСОБА_3 надано транш у розмірі
150 000,00 доларів США.
Відповідно до договору про надання траншу від 14 грудня 2012 року
№ 401.43494/FW401.504 ОСОБА_3 надано транш у розмірі
150 000,00 доларів США.
Також договором про надання траншу від 08 травня 2013 року
№ 401.43676/FW401.504 ОСОБА_3 надано транш у розмірі
50 000,00 доларів США.
Відповідно до договору про надання траншу від 21 червня 2013 року
№ 401.43836/FW401.504 ОСОБА_3 надано транш у розмірі
43 000,00 доларів США.
10 липня 2013 року ОСОБА_3 надано транш у розмірі
100 000,00 доларів США згідно з договором про надання траншу
№ 401.43862/FW401.504.
30 грудня 2013 року ОСОБА_3 надано транш у розмірі
598 000,00 доларів США згідно з договором про надання траншу
№ 401.44242/FW401.504.
Відповідно до договору поруки від 30 жовтня 2012 року № FIL.101249-ДПІ, укладеного між ОСОБА_1 та ПАТ «ПроКредит Банк», ОСОБА_1 поручився перед кредитором за виконання усіх зобов`язань позичальника.
Також відповідно до договору поруки від 30 жовтня 2012 року
№ 271778-ДПІ, укладеного між ОСОБА_2 та ПАТ «ПроКредит Банк», ОСОБА_2 поручилася перед банком за виконання зобов`язань відповідача.
Договір про надання кредитного траншу від 30 грудня 2013 року на момент звернення до суду із позовом є діючим, а договори про надання кредитних траншів від 30 жовтня 2012 року, від 14 грудня 2012 року,
від 08 травня 2013 року, від 21 червня 2013 року та від 10 липня 2013 року є погашеними шляхом перерахування позивачами як поручителями грошових коштів.
Так, поручителем ОСОБА_1 сплачено 46 085,53 доларів США за період часу з 30 жовтня 2012 року до 02 лютого 2018 року. Поручителем
ОСОБА_2 сплачено 85 250,00 доларів США за період часу з 30 жовтня 2012 року до 31 січня 2018 року, з яких 46 547,00 доларів США за закритими (погашеними) договорами про надання кредитних траншів,
а 38 703,00 доларів США - за діючим договором про надання траншу
від 30 грудня 2013 року № 401.44242/FW401.504, що підтверджується випискою ПАТ «ПроКредит Банк».
Вказане свідчить про виконання поручителями зобов`язань ОСОБА_3 як боржника перед банком, а тому до поручителів перейшло право кредитора у порядку статті 556 ЦК України.
З урахуванням заяви про уточнення позовних вимог, позивачі остаточно просили суд стягнути з ОСОБА_3 :
- на користь ОСОБА_1 - 46 085, 53 доларів США, що складає
1 215 275, 43 грн, а також понесені судові витрати,
- на користь ОСОБА_2 - 85 250,00 доларів США, що складає
2 248 942,50 грн, а також понесені судові витрати.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Слов`янського міськрайонного суду Донецької області
від 20 жовтня 2020 року позовні вимоги задоволено.
Стягнено з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 46 101, 13 доларів США, що складає 1 308 174,89 грн, а також понесені судові витрати у розмірі
18 934,00 грн; на користь ОСОБА_2 - 85 250,00 доларів США,
що складає 2 419 071,05 грн, а також понесені судові витрати у розмірі 18 934,00 грн.
Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив із того, що до позивачів як поручителів, які виконали зобов`язання, забезпечене порукою, перейшло право вимоги до боржника з метою відновлення свого майнового стану, який зазнав змін у результаті виконання ними обов`язку за відповідача.
При цьому в обґрунтування свого висновку суд посилався на результат судово-економічної експертизи від 28 грудня 2019 року № 753-755, якою підтверджено факт перерахування ОСОБА_1 грошових коштів на користь ПАТ «ПроКредит Банк» за договорами про надання траншу, укладеними у межах Рамкової угоди № FW401.504 від 29 жовтня 2012 року між ПАТ «ПроКредит Банк» та ОСОБА_3 , у загальній сумі
46 101,13 доларів США. Також цією експертизою підтверджується перерахування ОСОБА_2 грошових коштів на користь ПАТ «ПроКредит Банк» за договорами про надання траншу, укладеними у межах Рамкової угоди № FW401.504 від 29 жовтня 2012 року між ПАТ «ПроКредит Банк» та ОСОБА_3 , у загальній сумі 85 250,00 доларів США.
Відхиляючи доводи відповідача про пропуск позовної давності, суд першої інстанції виходив із того, що оскільки повне виконання поручителями забезпеченого порукою кредитного зобов`язання відбулося 25 травня 2015 року, саме з цього часу, на думку суду першої інстанції, у позивачів виникло право на зворотну вимогу (регрес) до відповідача, а тому позов подано в межах позовної давності.
Короткий зміст рішення суду апеляційної інстанції
Постановою Донецького апеляційного суду від 07 квітня 2021 року апеляційну скаргу ОСОБА_3 задоволено.
Рішення Слов`янського міськрайонного суду Донецької області
від 20 жовтня 2020 року скасовано.
У задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 та ОСОБА_2 до
ОСОБА_3 про стягнення грошових коштів у порядку регресу відмовлено.
Стягнено з ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на користь ОСОБА_3 у рахунок відшкодування витрат по сплаті судового збору по 13 215,00 грн із кожного.
Ухвалу про забезпечення позову від 13 лютого 2018 року у справі
№ 243/1120/18 (провадження 2-з/243/2/2018), якою накладено арешт на
1/4 частку нежитлових будівель та споруд бази відпочинку батьків із дітьми «Лісові котеджі «Шервуд», які розташовані за адресою:
АДРЕСА_1 , вартістю 1 269 466,50 грн, яка належить ОСОБА_3 на підставі свідоцтва про право власності від 10 січня
2008 року, виданого Святогірською міською радою, скасовано.
Відмовляючи в задоволенні позовних вимог, апеляційний суд виходив із того, що в матеріалах справи відсутні будь-які документи, надані банком, про те, що позивачі погасили перед банком зобов`язання відповідача, забезпечене порукою.
З виписок із рахунку ОСОБА_3 встановлено, що на її рахунок поступали гроші від ОСОБА_1 та ОСОБА_2 із позначкою «погашення боргу за кредитом», однак за період часу з 31 жовтня 2012 року саме вона переводила гроші на контрагента ПАТ «ПроКредит Банк» із зазначенням «проценти по кредиту».
Із мотивувальної частини експертизи (дослідження) вбачається, що експертом встановлено, що за період із 20 квітня 2010 року до 20 квітня 2018 року ОСОБА_1 внесено кошти на поточний рахунок
№ НОМЕР_1 , відкритий у ПАТ «ПроКредит Банк» у загальній сумі 46 100,00 доларів США, а ОСОБА_2 внесено на поточний рахунок № НОМЕР_2 , відкритий у ПАТ «ПроКредит Банк»
85 250,00 доларів США, проте експертом нічого не сказано про подальший рух цих коштів. Не вказано, чи банком проводилося безспірне списання грошей із рахунків позивачів, або позивачі кудись перераховували ці гроші.
Таким чином, на думку апеляційного суду, позивачі до банку-кредитора
не зверталися, коштів кредитору на погашення заборгованості жодного разу не спрямовували, тобто поручителями (позивачами у справі) зобов`язання за кредитними договорами в рамках Рамкової угоди взагалі не виконувалися. Зобов`язання перед кредитором (банком) із погашення кредитів у межах Рамкової угоди були виконані відповідачем.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
У квітні 2021 року ОСОБА_1 та ОСОБА_2 подали касаційну скаргу на постанову Донецького апеляційного суду від 07 квітня 2021 року, у якій просять скасувати оскаржувану постанову та направити справу на новий апеляційний розгляд.
Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 20 травня 2021 року відкрито касаційне провадження, витребувано матеріали справи з суду першої інстанції.
У червні 2021 року справу № 243/1447/18 передано до Верховного Суду.
Ухвалою Верховного Суду від 05 грудня 2022 року справу призначено до судового розгляду.
Межі та підстави касаційного перегляду
Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).
У касаційній скарзі, обґрунтовуючи неправильність застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, заявники в аспекті підстав та випадків касаційного оскарження посилаються на те, що:
- суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України);
- суд не дослідив зібрані у справі докази, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи (пункт 4 частини 2 статті 389 ЦПК України).
Так, апеляційним судом не враховано правову позицію Верховного Суду, викладену у постанові від 24 червня 2019 року у справі № 757/37515/15-ц, відповідно до якої підстави для списання грошових коштів із рахунку визначені статтею 1071 ЦК України, відповідно до якої грошові кошти можуть бути списані з рахунку клієнта без його розпорядження
на підставі рішення суду, а також у випадках, встановлених законом
чи договором між банком і клієнтом. Аналогічний висновок викладено
у постанові Верховного Суду у справі № 501/2044/16.
У порушення зазначеного правового висновку апеляційний суд не врахував, що відповідно до п. 3.1 договорів поруки від 30 жовтня
2012 року № 271778-ДПІ та № FIL.101249-ДПІ передбачено право договірного списання із банківських рахунків ОСОБА_1 та
ОСОБА_2 , а тому АТ «ПроКредит Банк» правомірно списувало із рахунків позивачів кошти у рахунок виконання відповідачем зобов`язань за договорами про надання кредитних траншів. Крім того, згода позичальника на дострокове погашення грошових зобов`язань поручителями передбачена і Рамковою угодою, зокрема, пунктами 7.6
та 8.9.
У порушення норм процесуального права апеляційний суд не надав належної правової оцінки доказам у справі, а саме: п. 3.1 договорів поруки, банківським проводкам із зарахуванням коштів, у тому числі на рахунки № НОМЕР_3 , № НОМЕР_4 , які відображені
у банківських виписках клієнтів ОСОБА_2 та ОСОБА_1 за період із 20 квітня 2010 року до 20 квітня 2018 року, висновку судового експерта
№ 753-755, складеного за результатами проведеної судово-економічної експертизи від 28 грудня 2019 року, у результаті чого дійшов безпідставного та помилкового висновку про відмову у задоволенні позову.
Доводи інших учасників справи
У червні 2021 року ОСОБА_3 подала до Верховного Суду відзив
на касаційну скаргу, у якому просить суд закрити касаційне провадження в частині оскарження постанови Донецького апеляційного суду
від 07 квітня 2021 року з підстав, передбачених пунктами 1, 3 частини другої статті 389 ЦПК України, залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувану постанову - без змін.
Доводи касаційної скарги про неврахування апеляційним судом висновків Верховного Суду є безпідставними, оскільки фактичні обставини наведених справ зі справою, що переглядається, не є подібними.
Посилання касаційної скарги не спростовують висновків апеляційного суду, який ухвалив законне та обґрунтоване рішення, не відповідають дійсним обставинам справи, зводяться до формальних міркувань та переоцінки доказів у справі.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
Судами встановлено, що 29 жовтня 2012 року між ПАТ «ПроКредит Банк» та ОСОБА_3 було укладено Рамкову угоду № FW401.504, на підставі якої ПАТ «ПроКредит Банк» зобов`язалося здійснювати кредитування позичальника у межах лімітів умов кредитування у порядку і на умовах, визначених угодою та кредитними договорами, а позичальник прийняла зобов`язання належно виконувати усі умови, необхідні для отримання кредитів, своєчасно і належно здійснювати погашення грошових зобов`язань, а також належно виконувати усі інші зобов`язання, передбачені угодою та кредитними договорами. Відповідно до пункту 2.2. Рамкової угоди встановлено ліміт кредитування в розмірі
1 000 000,00 доларів США (а. с. 69-74 т. 2)
На підставі та умовах Рамкової угоди від 29 жовтня 2012 року
№ FW401.504 кредитор надав позичальнику ОСОБА_3 кредити відповідно до: договору про надання траншу № 401.43353/FW401.504
від 30 жовтня 2012 року в розмірі 150 000,00 доларів США (а. с. 213-217
т. 1); договору про надання траншу № 401.43494/FW401.504 від 14 грудня 2012 року в розмірі 150 000,00 доларів США (а. с. 75-77 т. 2); договору про надання траншу № 401.43676/FW401.504 від 08 травня 2013 року в розмірі 50 000,00 доларів США (а. с. 78-80 т. 2); договору про надання траншу
№ 401.43836/FW401.504 від 21 червня 2013 року в розмірі
43 000,00 доларів США (а. с. 81-83 т. 2); договору про надання траншу
№ 401.43862/FW401.504 від 10 липня 2013 року в розмірі
100 000,00 доларів США (а. с. 84-86 т. 2); договору про надання траншу
№ 401.44242/FW401.504 від 30 грудня 2013 року в розмірі
59 800,00 доларів США (а. с. 87-104 т. 2).
30 жовтня 2012 року між поручителем ОСОБА_1 і кредитором
ПАТ «ПроКредит Банк» було укладено договір поруки № FIL.101249-ДПІ, на підставі якого поручитель поручився перед кредитором за виконання усіх зобов`язань позичальника ОСОБА_3 у їх повному обсязі як солідарний із позичальником боржник (а. с. 245-247 т. 1).
Також 30 жовтня 2012 року між поручителем ОСОБА_2 і кредитором ПАТ «ПроКредит Банк» було укладено договір поруки № 271778-ДПІ, на підставі якого поручитель поручився перед кредитором за виконання усіх зобов`язань позичальника ОСОБА_3 у їх повному обсязі як солідарний із позичальником боржник (а.с.1-3 т.2).
Відповідно до висновку експерта № 753-755 за результатами проведеної судово-економічної експертизи від 28 грудня 2019 року на підставі наданих документів та в межах компетенції експерта-економіста документально підтверджується:
1) перерахування ОСОБА_1 грошових коштів на користь ПАТ «ПроКредит Банк» за кожним із наступних договорів про надання траншу, укладених у межах Рамкової угоди № FW401.504 від 29 жовтня 2012 року між ПАТ «ПроКредит Банк» та ОСОБА_3 , у загальній сумі
46 101,13 доларів США:
- 17 543,93 доларів США за договором про надання траншу від 30 жовтня 2012 року № 401.43353/FW401.504;
- 17 016,28 доларів США за договором про надання траншу від 14 грудня 2012 року № 401.43494/FW401.504;
- 4 288,00 доларів США за договором про надання траншу від 08 травня 2013 року № 401.43676/FW401.504;
- 2 763,32 доларів США за договором про надання траншу від 21 червня 2013 року № 401.43836/FW401.504;
- 4 474,00 доларів США за договором про надання траншу від 10 липня 2013 року № 401.43862/FW401.504;
- 15,60 доларів США за договором про надання траншу від 30 грудня
2013 року № 401.44242/FW401.504.
2) Перерахування ОСОБА_2 грошових коштів на користь
ПАТ «ПроКредит Банк» за кожним із наступних договорів про надання траншу, укладених у межах Рамкової угоди № FW401.504 від 29 жовтня 2012 року між ПАТ «ПроКредит Банк» та ОСОБА_3 , у загальній сумі
85 250,00 доларів США:
- 18 139,67 доларів США за договором про надання траншу від 30 жовтня 2012 року № 401.43353/FW401.504;
- 15 732,33 доларів США за договором про надання траншу від 14 грудня 2012 року № 401.43494/FW401.504;
- 3 216,00 доларів США за договором про надання траншу від 08 травня 2013 року № 401.43676/FW401.504;
- 2 763,00 доларів США за договором про надання траншу від 21 червня 2013 року № 401.43836/FW401.504;
- 6 696,00 доларів США за договором про надання траншу від 10 липня 2013 року № 401.43862/FW401.504;
- 44 903,00 доларів США за договором про надання траншу від 30 грудня 2013 року № 401.44242/FW401.504.
3) Закритими є наступні договори про надання траншу, укладені в межах Рамкової угоди № FW401.504 від 29 жовтня 2012 року між ПАТ «ПроКредит Банк» та ОСОБА_3 :
- договір про надання траншу № 401.43353/FW401.504 від 30 жовтня
2012 року;
- договір про надання траншу № 401.43494/FW401.504 від 14 грудня
2012 року;
- договір про надання траншу № 401.43676/FW401.504 від 08 травня
2013 року;
- договір про надання траншу № 401.43836/FW401.504 від 21 червня
2013 року;
- договір про надання траншу № 401.43862/FW401.504 від 10 липня
2013 року.
Згідно з випискою по рахунку з 20 квітня 2010 року до 20 квітня 2018 року ОСОБА_2 на погашення кредитних зобов`язань ОСОБА_3 було сплачено 85 205,00 доларів США, останній платіж було проведено
25 травня 2015 року (а. с. 139-142 т. 2).
Згідно з випискою по рахунку з 20 квітня 2010 року до 20 квітня 2018 року ОСОБА_1 на погашення кредитних зобов`язань ОСОБА_3 було сплачено 46 110,00 доларів США, останній платіж було проведено
25 травня 2015 року (а. с.144-146 т. 2).
15 лютого 2018 року ОСОБА_1 і ОСОБА_2 на адресу ОСОБА_3 була направлена вимога, яка отримана останньою 17 лютого 2018 року, про негайне погашення заборгованості, що виникла внаслідок повного виконання зобов`язань у якості поручителів за договорами про надання траншів на загальну суму 131 360,00 доларів США, а саме: на користь ОСОБА_1 46 110,00 доларів США та, відповідно, на користь ОСОБА_2 85 250,00 доларів США.
Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках:
1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;
2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення
від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;
3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;
4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Відповідно до статті 400 ЦПК України під час розгляду справи
в касаційному порядку суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої
або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права
і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що
не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання
про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Перевіривши наведені у касаційні скарзі доводи, врахувавши аргументи відзиву, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду вважає, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню, виходячи з наступних підстав.
Відповідно до частин першої, другої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Оскаржувана постанова апеляційного суду в повній мірі не відповідає вказаним вимогам закону.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Згідно із частиною першою статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Згідно з частиною першою статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Такий захист можливий за умови, що права, свободи чи інтереси власне порушені, а учасники цивільного обороту використовують цивільне судочинство для такого захисту.
Справедливість судового розгляду повинна знаходити свою реалізацію, зокрема у здійсненні судом правосуддя без формального підходу до розгляду кожної конкретної справи. Дотримання цього принципу є гарантією того, що учасник справи, незалежно від рівня фахової підготовки та розуміння певних вимог цивільного судочинства, має можливість забезпечити захист своїх прав та інтересів.
Обов`язком суду при розгляді справи є дотримання вимог щодо всебічності, повноти й об`єктивності з`ясування обставин справи та оцінки доказів.
Усебічність та повнота розгляду передбачає з`ясування усіх юридично значущих обставин та наданих доказів з усіма притаманними їм властивостями, якостями та ознаками, їх зв`язків, відносин і залежностей. Усебічне, повне та об`єктивне з`ясування обставин справи забезпечує, як наслідок, постановлення законного й обґрунтованого рішення.
У справі, що переглядається, предметом спору є стягнення грошових коштів у порядку регресу із застосуванням правового механізму, передбаченого вимогами статті 556 ЦК України.
В обґрунтування позовних вимог ОСОБА_1 та ОСОБА_2 посилалися на те, що ними як поручителями боржника ОСОБА_3 виконано зобов`язання перед ПАТ «ПроКредит Банк», у зв`язку з чим до позивачів перейшло право кредитора.
Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини (стаття 11 ЦК України).
Відповідно до статті 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.
Статтями 526 599 ЦК України встановлено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог
ЦК України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.
Відповідно до частини першої статті 546 ЦК України одним із видів забезпечення виконання зобов`язання може бути порука.
Згідно з частинами першою, другою статті 553 ЦК України за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов`язку. Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов`язання боржником. Порукою може забезпечуватися виконання зобов`язання частково або у повному обсязі.
Відповідно до частин першої та другої статті 554 ЦК України у разі порушення боржником зобов`язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя. Поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що і боржник, включаючи сплату основного боргу, процентів, неустойки, відшкодування збитків, якщо інше не встановлено договором поруки.
Суть поруки як способу забезпечення виконання зобов`язання полягає у тому, що третя особа (поручитель) зобов`язується перед кредитором іншої особи нести відповідальність у разі невиконання останньою її обов`язку перед кредитором.
Правовідносини між поручителем і боржником після виконання поручителем свого обов`язку перед кредитором ґрунтуються на нормах цивільного законодавства, яким передбачено, що поручитель, виконавши за боржника його зобов`язання, набуває всіх прав кредитора за основним зобов`язанням. Якщо виконання зобов`язання, забезпеченого порукою, здійснено декількома поручителями, до кожного з них переходять права кредитора у розмірі частини обов`язку, що ним виконана. Таким чином, обсяг прав кредитора, що переходять до поручителя, відповідає обсягу задоволених ним вимог кредитора за основним зобов`язанням, а також прав, які забезпечують його виконання. У свою чергу, кредитор, який одержав виконання від поручителя, зобов`язаний вручити йому документи, що посвідчують вимоги до боржника.
Так, згідно з частиною другою статті 556 ЦК України до поручителя, який виконав зобов`язання, забезпечене порукою, переходять усі права кредитора у цьому зобов`язанні, в тому числі й ті, що забезпечували його виконання.
Указана норма закріплює право поручителя вимагати від боржника відновлення свого майнового стану, який зазнав змін у результаті виконання ним обов`язку за боржника.
Разом із тим правовий аналіз положень частин першої та другої статті
556 ЦК України дає підстави для висновку про те, що наслідки, передбачені в цій нормі, настають лише в разі повного виконання поручителем забезпеченого порукою кредитного зобов`язання.
Вказаний висновок узгоджується з положенням пункту 3 частини першої статті 512 ЦК України, яким передбачено подібний спосіб заміни кредитора в зобов`язанні внаслідок виконання обов`язку боржника поручителем або заставодавцем (майновим поручителем).
Вручення кредитором документів поручителю можливо лише за умови, що зобов`язання боржника виконано у повному обсязі і у кредитора відсутні підстави для подальшого стягнення на свою користь.
У свою чергу часткове виконання поручителем зобов`язань за кредитним договором не породжує перехід до нього прав кредитора за цим договором.
Схожий за змістом правовий висновок викладено в постанові Верховного Суду України від 23 вересня 2015 року у справі № 6-466цс15 та
у постановах Верховного Суду від 23 вересня 2020 року у справі
№ 759/17152/16-ц (провадження № 61-9695св19), від 14 червня 2020 року у справі № 311/245/18 (провадження № 61-40095св18), від 10 лютого
2021 року у справі № 496/3234/15-ц (провадження № 61-12283св19), підстави для відступу від якого відсутні.
Однакове застосування закону забезпечує загальнообов`язковість закону, рівність перед законом та правову визначеність у державі, яка керується верховенством права. Єдина практика застосування законів поліпшує громадське сприйняття справедливості та правосуддя, а також довіру до відправлення правосуддя.
Відхилення від сталої судової практики порушує принцип уніфікованого застосування закону, нівелює забезпечення єдності та послідовності судочинства.
Рішення суду як найважливіший акт правосуддя покликане забезпечити захист гарантованих Конституцією України прав і свобод людини та здійснення проголошеного Основним Законом України принципу верховенства права.
Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Тобто саме на суд покладено обов`язок під час ухвалення рішення вирішити, чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги позивача та якими доказами вони підтверджуються; перевірити наявність чи відсутність певних обставин за допомогою доказів шляхом їх оцінки; оцінити подані сторонами докази та дійти висновку про наявність або відсутність певних юридичних фактів.
Нормами цивільно-процесуального закону визначено обов`язковість установлення судом під час вирішення спору обставин, що мають значення для справи, надання їм юридичної оцінки, а також оцінки всіх доказів, з яких суд виходив при вирішенні спору. Без виконання цих процесуальних дій ухвалити законне й обґрунтоване рішення у справі неможливо.
У справі, що переглядається, судами встановлено, що 29 жовтня 2012 року між ПАТ «ПроКредит Банк» і ОСОБА_3 було укладено Рамкову угоду
№ FW401.504, на підставі якої ПАТ «ПроКредит Банк» зобов`язалося здійснювати кредитування позичальника у межах лімітів умов кредитування у порядку і на умовах, визначених угодою та кредитними договорами. Відповідно до пункту 2.2. Рамкової угоди встановлено ліміт кредитування у розмірі 1 000 000,00 доларів США, ліміт строку кредитування - 120 місяців, максимальний розмір процентів -
40 % річних.
30 жовтня 2012 року між поручителем ОСОБА_1 і кредитором
ПАТ «ПроКредит Банк» було укладено договір поруки № FIL.101249-ДПІ,
на підставі якого поручитель поручився перед кредитором за виконання усіх зобов`язань позичальника ОСОБА_3 у їх повному обсязі як солідарний із позичальником боржник.
Також 30 жовтня 2012 року між поручителем ОСОБА_2 і кредитором ПАТ «ПроКредит Банк» було укладено договір поруки № 271778-ДПІ,
на підставі якого поручитель поручився перед кредитором за виконання усіх зобов`язань позичальника ОСОБА_3 у їх повному обсязі як солідарний із позичальником боржник.
На підставі та умовах Рамкової угоди від 29 жовтня 2012 року
№ FW401.504 кредитор надав позичальнику ОСОБА_3 кредити відповідно до: договору про надання траншу № 401.43353/FW401.504
від 30 жовтня 2012 року в розмірі 150 000,00 доларів США; договору про надання траншу № 401.43494/FW401.504 від 14 грудня 2012 року в розмірі 150 000,00 доларів США; договору про надання траншу
№ 401.43676/FW401.504 від 08 травня 2013 року в розмірі
50 000,00 доларів США; договору про надання траншу
№ 401.43836/FW401.504 від 21 червня 2013 року в розмірі
43 000,00 доларів США; договору про надання траншу
№ 401.43862/FW401.504 від 10 липня 2013 року в розмірі
100 000,00 доларів США; договору про надання траншу
№ 401.44242/FW401.504 від 30 грудня 2013 року в розмірі
59 800,00 доларів США.
Судами також установлено та підтверджено матеріалами справи, зокрема
висновком експерта № 753-755 за результатами проведеної судово-економічної експертизи від 28 грудня 2019 року, що закритими є наступні договори про надання траншу, укладені в межах Рамкової угоди
№ FW401.504 від 29 жовтня 2012 року між ПАТ «ПроКредит Банк»
та ОСОБА_3 : договір про надання траншу № 401.43353/FW401.504
від 30 жовтня 2012 року; договір про надання траншу
№ 401.43494/FW401.504 від 14 грудня 2012 року; договір про надання траншу № 401.43676/FW401.504 від 08 травня 2013 року; договір про надання траншу № 401.43836/FW401.504 від 21 червня 2013 року; договір про надання траншу № 401.43862/FW401.504 від 10 липня 2013 року.
Договір про надання траншу від 30 грудня 2013 року
№ 401.44242/FW401.504, відповідно до умов якого ОСОБА_3 надано транш у розмірі 598 000,00 доларів США, на момент звернення до суду із позовом є діючим, що не заперечувалося позивачами.
У пункті 4.1 договору поруки від 30 жовтня 2012 року № FIL.101249-ДП1, укладеного між ПАТ «ПроКредит Банк» та ОСОБА_1 , сторони погодили, що порука діє з моменту укладення договору протягом усього часу дії, встановленого Рамковою угодою ліміту строку кредитування та до моменту, що наступить пізніше: припинення строку дії Рамкової угоди чи належне виконання усіх вимог кредитора. Припинення окремих кредитних договорів чи погашення заборгованості позичальника до моменту припинення строку дії ОСОБА_4 угоди, а також непред`явлення кредитором вимоги про погашення поручителем заборгованості позичальника не тягне за собою припинення поруки.
Аналогічне визначення строку дії поруки передбачено і в договорі
від 30 жовтня 2012 року № 271778-ДП1, укладеному між ПАТ «ПроКредит Банк» та ОСОБА_2 .
Предметом договорів поруки є зобов`язання поручителів перед кредитором виконання усіх зобов`язань позичальника у їх повному обсязі як солідарних із позичальником боржників. Розмір зобов`язань позичальника визначається відповідно до кредитних договорів. При цьому розмір зобов`язань, які виникають із Рамкової угоди і укладених на її підставі кредитних договорів, визначається з нарахуванням усіх існуючих та майбутніх кредитів, виданих у межах лімітів умов кредитування, що
на момент укладання договорів поруки становлять: ліміт суми кредитування - 1 000 000,00 доларів США, ліміт строку кредитування - до 29 жовтня 2022 року, максимальний розмір процентів - 40 % річних
(п.п. 2.1, 2.2 договорів поруки).
Отже, договори поруки укладено в якості забезпечення виконання зобов`язання саме за Рамковою угодою, а договори про надання траншів є її невід`ємними частинами та самостійного значення не мають.
Таким чином, з урахуванням положень статті 556 ЦК України, релевантної судової практики у спірних правовідносинах, а також умов укладених договорів поруки, очевидним є висновок про передчасність позовних вимог поручителів, які не виконали зобов`язання, забезпечене порукою,
у повному обсязі. У свою чергу, як зазначено вище, наслідки, передбачені
у статті 556 ЦК України, настають лише в разі повного виконання поручителем забезпеченого порукою кредитного зобов`язання. Часткове виконання поручителем зобов`язань за кредитним договором
не породжує перехід до нього прав кредитора за цим договором.
Вирішуючи питання щодо можливості застосування до спірних правовідносин, що виникли між сторонами спору, положень статті 556 ЦК України, суд апеляційної інстанції дійшов правильного висновку про відсутність правових підстав для задоволення позовних вимог, проте помилився з обґрунтуванням такої відмови в задоволенні позову, а тому оскаржуване судове рішення підлягає зміні з викладенням мотивів відмови в задоволенні позову у редакції цієї постанови.
При цьому колегія суддів відхиляє доводи касаційної скарги про неврахування судом апеляційної інстанції по суті спору правових висновків, викладених у постановах Верховного Суду, з огляду на їх безпідставність, оскільки фактичні обставини у цих справах є відмінними від обставин у справі, яка переглядається.
Так, предметом спору у справі № 757/37515/15-ц, на яку в касаційній скарзі посилаються ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , було стягнення незаконно списаних із рахунку позивача грошових коштів та відшкодування моральної шкоди у зв`язку зі списанням банком грошових коштів із належної їй картки для виплати заробітної плати в рахунок погашення кредитної заборгованості.
У справі № 501/2044/16 предметом спору був захист прав споживачів, визнання дій протиправними та повернення грошових сум у зв`язку зі списанням банком грошових коштів цільового призначення з карткового рахунку, відкритого для отримання соціальних виплат (коштів при народженні дитини), які надаються державою в якості державної соціальної допомоги зі спеціальним режимом використання.
У свою чергу, у справі, що переглядається, предметом спору є вимоги поручителів про стягнення грошових коштів у порядку регресуз боржника, що свідчить про неподібність змісту правовідносин, різні фактичні обставини справ, нетотожність їх об`єкта та предмета правового регулювання, а також умов застосування правових норм.
Верховний Суд неодноразово вказував на те, що реалізація положень частини четвертої статті 263 ЦПК України полягає у тому, що при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, які викладені в постановах Верховного Суду лише у справах, у яких відносини є подібними.
Інші доводи касаційної скарги зводяться до переоцінки доказів у справі, що у силу вимог статті 400 ЦПК України виходить за межі розгляду справи судом касаційної інстанції.
У зв`язку з тим, що суд апеляційної інстанції дійшов правильного висновку про відмову в задоволенні позову, проте помилився із мотивами такої відмови, оскаржувана постанова апеляційного суду підлягає зміні її мотивувальної частини.
Висновки Верховного Суду за результатом розгляду касаційної скарги
Частиною першою статті 412 ЦПК України визначено, що підставами для скасування судових рішень повністю або частково і ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.
Зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частини (частина четверта статті 412 ЦПК України).
Ураховуючи те, що у справі не вимагається збирання або додаткової перевірки чи оцінки доказів, обставини справи встановлені судами повно, але допущено неправильне застосування норм матеріального права, постанова апеляційного суду підлягає зміні її мотивувальної частини шляхом викладення підстав для відмови в задоволенні позову, зазначених у цій постанові.
Оскільки Верховний Суд змінює оскаржене судове рішення, але виключно у частині мотивів його ухвалення, то новий розподіл судових витрат не здійснюється.
Керуючись статтями 400 409 412 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду
ПОСТАНОВИВ:
Касаційну скаргу ОСОБА_1 , ОСОБА_2 задовольнити частково.
Постанову Донецького апеляційного суду від 07 квітня 2021 року змінити, виклавши її мотивувальну частину в редакції цієї постанови.
В іншій частині постанову Донецького апеляційного суду від 07 квітня
2021 року залишити без змін.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.
Головуючий А. І. Грушицький
Судді: І. В. Литвиненко
С. Ю. Мартєв
Є. В. Петров
В. А. Стрільчук