№ 243/14645/19

Постанова

Іменем України

22 вересня 2021 року

м. Київ

справа № 243/14645/19-ц

провадження № 61-11576св21

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: головуючого - Ступак О. В. (суддя-доповідач),

суддів: Гулейкова І. Ю., Погрібного С. О., Усика Г. І., Яремка В. В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідачі: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,

третя особа - приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Швець Руслан Олегович,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційні скарги ОСОБА_3 та представника ОСОБА_2 - ОСОБА_4 на постанову Донецького апеляційного суду від 08 червня 2021 року у складі колегії суддів: Корчистої О. І., Агєєва О. В., Космачевської Т. В.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог і рішень судів першої та апеляційної інстанцій

У грудні 2019 року ОСОБА_1 звернулася до суду із позовом до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , третя особа - приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Швець Р. О., про визнання майна спільним сумісним майном подружжя та поділ спільного майна подружжя, визнання недійсним договору купівлі-продажу, скасування рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень та запису про право власності.

Свої вимоги позивач обґрунтовувала тим, що з 1992 року вона перебувала із ОСОБА_2 у зареєстрованому шлюбі, який розірвано 04 вересня 2007 року. В період перебування у шлюбі, а саме 21 вересня 2005 року нею та ОСОБА_2 , як подружжям, за спільні кошти придбано нерухоме майно у вигляді двокімнатної квартири, розташованої за адресою: АДРЕСА_2 . Право власності на квартиру зареєстровано за ОСОБА_2 . Квартира є спільною сумісною власністю її та ОСОБА_2

29 жовтня 2019 року вона дізналась, що 16 липня 2019 року ОСОБА_2 здійснено продаж спірної квартири ОСОБА_3 , про що укладений договір купівлі-продажу від 16 липня 2019 року, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Швець Р. О. На момент укладення ОСОБА_2 договору купівлі-продажу спірної квартири з ОСОБА_3 16 липня 2019 року вона не надавала у будь-якій формі згоди на продаж спірної квартири, а також не надавала ОСОБА_2 повноважень на укладання такої угоди щодо майна, співвласником якого вона є. Відсутність згоди іншого зі співвласників (другого з подружжя) на укладення договору купівлі-продажу позбавляє співвласника, який вчинив правочин, необхідних повноважень на укладення договору про розпорядження спільним майном. Укладення такого договору свідчить про порушення його форми і надає іншому зі співвласників право оскаржити договір з підстав його недійсності.

Посилаючись на викладене, позивач просила визнати недійним договір купівлі-продажу від 16 липня 2019 року № 3677, укладений між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 щодо квартири АДРЕСА_2 . Скасувати рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень та запис право власності № 32414938 від 16 липня 2019 року, внесений до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно. Визнати квартиру спільною сумісною власністю сторін у справі. В порядку поділу спільного сумісного майна подружжя визнати за ОСОБА_1 право власності на 1/2 частини квартири.

Рішенням Слов`янського міськрайонного суду Донецької області від 18 січня 2021 року у складі судді Сидоренко І. О. у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив із того, що заяву про надання згоди на відчуження квартири складено саме позивачем до зміни нею прізвища, тобто позивач сама надала згоду на укладення оспорюваного нею договору саме колишньому чоловікові - ОСОБА_2 . Встановивши такі обставини, суд не прийняв до уваги посилання позивача на те, що на момент укладення договору не існувало такої фізичної особи як ОСОБА_5 , а позивач не мала волевиявлення на продаж спірного майна. Волевиявлення позивача на укладення правочину, щодо якого виник спір, не залежить від зміни нею прізвища або ім`я та по батькові, а також відповідної заміни паспортних документів у зв`язку зі зміною особистих даних. Насамперед, у такому випадку повинні враховуватись дії позивача направлені на зміну свого волевиявлення, які могли бути виражені у відкликанні раніше посвідченої заяви, якою відповідачу надано згоду на здійснення правочину щодо нерухомого майна, яке перебуває у спільній сумісній власності подружжя. Проте, ОСОБА_1 та її представником не надано будь-яких доказів, які б вказували на здійснення позивачем зазначених дій, а отже, раніше надана та нотаріально посвідчена згода зберігала свою силу на момент укладення відповідачем договору купівлі-продажу квартири з ОСОБА_3 . Право власності на спірну квартиру набуто ОСОБА_3 правомірно, зважаючи на дотримання сторонами правочину, про недійсність якого позивачем заявлено вимогу, усіх вимог закону.

Постановою Донецького апеляційного суду від 08 червня 2021 року рішення суду першої інстанції скасовано та ухвалено нове рішення про часткове задоволення позову ОСОБА_1 .

Скасовуючи рішення суду першої інстанції, суд виходив із того, що Згідно з посвідченою 07 листопада 2008 року нотаріальною заявою, ОСОБА_5 надала згоду її колишньому чоловіку ОСОБА_2 на укладення договору продажу квартири АДРЕСА_2 , за ціну та на умовах на його розсуд. Квартира, яка буде продаватися, є її спільною сумісною власністю із ОСОБА_2 як така, що набувалась у період перебування у зареєстрованому шлюбі, що підтверджується заявою ОСОБА_5 від 08 листопада 2008 року, посвідченою приватним нотаріусом Донецького міського нотаріального округу. Шлюб між сторонами розірвано 04 вересня 2007 року, після реєстрації розірвання шлюбу присвоюється прізвище їй - ОСОБА_6 . Згідно з копією паспорта, виданого 18 березня 2009 року Куйбишевським РВ ДМУ ГУМВС України в Донецькій області, прізвище позивача « ОСОБА_6 ». Отже, на час укладання оспорюваного договору купівлі-продажу квартири, в порушення вимог глави 1 підпункту 4.2 Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженого Наказом Міністерства юстиції України 22 лютого 2012 року № 296/5 та статті 47 Закону України «Про нотаріат» зазначені обставини та відомості перевірені не були. Крім цього, не зважаючи на те, що законодавством строк дії заяви другого з подружжя про згоду на відчуження майна законом не встановлений, не можна не відзначити, що за аналогією норм матеріального закону необхідно піддавати перевірці заяви від другого з подружжя, інших учасників спільної сумісної власності, якщо від дати видачі заяви до дати посвідчення правочину про розпорядження спільним майном пройшло не більше шести місяців, адже у цьому випадку не враховано занадто тривалий час у 11 років, який сплинув з часу надання згоди колишньою дружиною на відчуження спірного майна та зміну прізвища останньої. Отже, доводи апеляційної скарги, що заява ОСОБА_5 від 08 листопада 2008 року є неналежним доказом, є обґрунтованими.

Короткий зміст та узагальнюючі доводи касаційних скарг, позиції інших учасників справи

У липні 2021 року ОСОБА_3 подав до Верховного Суду касаційну скаргу на постанову Донецького апеляційного суду від 08 червня 2021 року, в якій просить скасувати зазначене судове рішення та залишити в силі рішення суду першої інстанції, обґрунтовуючи свої вимоги порушенням судом норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права. Вказує на те, що суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні не врахував висновки щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладені у постановах Верховного Суду від 12 вересня 2018 року у справі № 201/4243/15-ц, від 03 жовтня 2018 року у справі № 127/7356/16-ц, від 18 квітня 2018 року у справі № 1316/4810/12, від 13 січня 2021 року у справі № 264/949/19, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 19 червня 2019 року у справі № 643/17966/14-ц, від 18 грудня 2019 року у справі № 522/1029/18.

Крім того, у касаційній скарзі заявник посилається на пункт 3 частини другої статті 389 ЦПКУкраїни (відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норм права у подібних правовідносинах) як на підставу оскарження судового рішення. Заявник зазначає про відсутність висновку Верховного Суду щодо визначення строку дії нотаріально посвідченої заяви одного із подружжя на розпорядження майном іншим із подружжя; який порядок скасування такої заяви у випадку зміни волевиявлення заявника; який належний спосіб захисту порушеного права в подібних правовідношеннях як одного із подружжя, так і добросовісного набувача майна.

У липні 2021 року представник ОСОБА_2 - ОСОБА_4 подав до Верховного Суду касаційну скаргу на постанову Донецького апеляційного суду від 08 червня 2021 року, в якій просить скасувати зазначене судове рішення та залишити в силі рішення суду першої інстанції, обґрунтовуючи свої вимоги порушенням судом норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права. Вказує на те, що суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні не врахував висновки щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладені у постанові Верховного Суду України від 22 лютого 2017 року у справі № 6-17цс17, постанові Великої Палати Верховного Суду від 21 листопада 2018 року у справі № 372/504/17, постановах Верховного Суду від 15 червня 2020 року у справі № 430/1281/14-ц, від 18 березня 2020 року у справі № 202/4078/15-ц.

У липні 2021 року представник ОСОБА_1 - ОСОБА_7 подала відзив на касаційну скаргу представника ОСОБА_2 - ОСОБА_4 , згідно з яким цивільно-правовий договір не може використовуватися учасниками цивільних відносин для уникнення виконання судового рішення, як було вчинено ОСОБА_2 . Оспорюваний договір купівлі-продажу укладений 16 липня 2019 року, а заява, на яку посилається суд, складена 07 листопада 2008 роком, тобто за 11 років до спірного правочину. Законодавчо не встановлено порядку (процедури) відкликання, скасування раніше наданої заяви, а отже, без реального механізму вчинення відповідної дії, посилання на такі механізми нівелює принцип правової визначеності. Рішення Верховного Суду, на які посилається відповідач, не містять жодних висновків, які б підтверджували його доводи щодо строку дії згоди та порядку зміни волевиявлення особою.

У серпні 2021 року представник ОСОБА_1 - ОСОБА_7 подала відзив на касаційну скаргу ОСОБА_3 , згідно з яким засвідчення справжності підпису не передбачає встановлення дійсних намірів особи та її волевиявлення, що підтверджується статтею 78 Закону України «Про нотаріат». Засвідчувальний напис, вчинений на заяві від 07 листопада 2008 року приватним нотаріусом Донецького міського нотаріального округу, вказує виключно на засвідчення справжності підпису на заяві, але аж ніяк не посвідчення правочину. В цьому випадку згода є письмовою, а не нотаріально посвідченою, а тому відмова від одностороннього правочину вчиняється у такій же письмовій формі та не передбачає вимоги щодо її нотаріального посвідчення. Виражаючи власну волю на відчуження спірної квартири у кінці 2008 року позивач не знала та навіть не могла передбачити, що м. Донецьк, у якому проживала та змушена проживати позивач, буде окупованим та на його території почнуться військові дії. Оскільки позивач змушена була шукати безпечне місце для проживання, то у неї виникла об`єктивна необхідність у самостійному розпорядженні та користуванні спірною квартирою, з чим вона неодноразово у телефонному режимі зверталась до ОСОБА_2 . Заява від 07 листопада 2008 року не відповідає вимогам глави 13 Порядку 296/5, яка забороняє приймати для вчинення нотаріальних дій документи, що не відповідають статті 47 Закону України «Про нотаріат». Позивачем вчинено юридично значущі дії щодо вказують на зміну її волевиявлення шляхом подання позову усунення перешкод у користуванні спірним майном (справа №243/3217/19).

У серпні 2021 року від представника ОСОБА_2 - ОСОБА_4 надійшов відзив на касаційну скаргу ОСОБА_3 , у якій він просив задовольнити його касаційну скаргу.

Позиція Верховного Суду

Статтею 400 ЦПК України встановлено, що переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, Верховний Суд перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Згідно з частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400цього Кодексу.

Відповідно до пункту 4 частини першої статті 409 ЦПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково і залишити в силі рішення суду першої інстанції у відповідній частині.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційних скарг, у межах, які стали підставами для відкриття касаційного провадження, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційні скарги підлягають задоволенню, рішення суду апеляційної інстанції - скасуванню, а рішення суду першої інстанції залишенню в силі.

Обставини встановлені судами

ОСОБА_1 та ОСОБА_2 перебували у зареєстрованому шлюбі з 20 червня 1992 року по 04 вересня 2007 року, що підтверджується копіями свідоцтва про укладення шлюбу серії НОМЕР_1 , виданого 20 червня 1992 року Ворошиловським районним РАЦС м. Донецьк, та свідоцтвом про розірвання шлюбу серії НОМЕР_2 , виданого повторно 24 вересня 2008 року Відділом реєстрації актів цивільного стану Куйбишевського районного управління юстиції у місті Донецьку.

07 листопада 2008 року ОСОБА_8 своєю заявою, посвідченою приватним нотаріусом Донецького міського нотаріального округу Баженовою Л. В., за реєстровим № 9601, надала згоду своєму колишньому чоловіку ОСОБА_2 на укладення договору продажу квартири АДРЕСА_2 .

Згідно з інформаційною довідкою з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна від 04 липня 2019 року № 172604565, 17 серпня 2005 року приватним нотаріусом Слов`янського міського нотаріального округу Паращук О. А. посвідчено договір купівлі-продажу № 4792, згідно з яким ОСОБА_2 придбав квартиру АДРЕСА_2 .

16 липня 2019 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 укладений договір купівлі-продажу квартири, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Швецем Р. О.

Згідно з пунктом 4 договору, продаж квартири вчинено за домовленістю сторін за 100 000,00 грн, які продавець отримав від покупця у повному обсязі до підписання цього договору у порядку, передбаченому чинним законодавством. Продавець своїм підписом на цьому договорі підтверджує факт отримання грошової суму від покупця в повному обсязі.

У договорі також зазначено, що продавець стверджує, що від покупця не приховано обставин, які мають істотне значення для цього договору; усі інженерні комунікації, що знаходяться в квартирі, перебувають у робочому стані і функціонують за призначенням; зазначена квартира не здана в найм (оренду), до цього часу нікому іншому не відчужена за будь-яким правочином, не заставлена, не перебуває у податковій заставі, у будь-якому спорі, під забороною або арештом, не обтяжена ніякими іншими зобов`язаннями перед третіми особами, відсутні будь-які права на володіння та користування квартирою у третіх осіб, в тому числі малолітніх та/або неповнолітніх, недієздатних та/або обмежено дієздатних; самовільних переобладнань у квартирі немає; а також не існує заборгованості по сплаті комунальних послуг; відчуження квартири здійснено за доброю волею, без будь-яких погроз, примусу чи насильства (пункт 6 договору).

Факт відсутності заборони відчуження квартири, арештів та податкової застави підтверджується відповідними витягами та інформаційними довідками, виданими 16 липня 2019 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Швецем Р. О. (пункт 7 договору). Продавець довів до відома покупця, що відсутні будь-які права малолітніх та неповнолітніх дітей, недієздатних чи обмежено дієздатних осіб на користування відчужуваною квартирою, про що зроблено заяву, яка додається до примірника цього договору та зберігається в справах приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Швеця Р. О.

Відповідно до пункту 9 договору, цей правочин вчиняється за згодою дружини продавця, справжність підпису якої засвідчено на відповідній заяві 07 листопада 2008 року приватним нотаріусом Донецького міського нотаріального округу Баженовою Л. В. (реєстровий № 9601), яка додається до примірника цього договору та зберігається в справах приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Швеця Р. О.

За змістом заяви від 07 листопада 2008 року, посвідченої приватним нотаріусом Донецького міського нотаріального округу Баженовою В. Л., позивач ОСОБА_8 надала згоду колишньому чоловіку ОСОБА_2 на укладення договору продажу квартири за ціною та на умовах на його розсуд. Квартира, яка буде продаватися, є їхньою спільною сумісною власністю із ОСОБА_2 як така, що придбана у період перебування у зареєстрованому шлюбі (т. І, а.с. 79).

Задовольняючи частково позов, суд апеляційної інстанції, виходив із того, що хоча законодавством строк дії заяви другого з подружжя про згоду на відчуження майна законом не встановлений, суд вважав, що за аналогією норм матеріального закону необхідно піддавати перевірці заяви від другого з подружжя, інших учасників спільної сумісної власності, якщо від дати видачі заяви до дати посвідчення правочину про розпорядження спільним майном пройшло не більше шести місяців, адже у цьому випадку не враховано занадто тривалий час в 11 років, який сплинув з часу надання згоди колишньою дружиною на відчуження спірного майна та зміну прізвища останньої.

Крім того, суд апеляційної інстанції у своєму рішенні зазначив, що не відповідають фактичним обставинам справи висновки суду першої інстанції про відсутність дій позивача, направлених на зміну свого волевиявлення, оскільки ОСОБА_1 у березні 2019 року до суду з позовом до ОСОБА_2 про усунення перешкод у користуванні спірною квартирою.

Верховний Суд не може погодитися з такими висновками суду апеляційної інстанції з огляду на таке.

Нормативно-правове обґрунтування

Відповідно до частини першої статті 355 ЦК України майно, що є у власності двох або більше осіб (співвласників), належить їм на праві спільної власності (спільне майно).

У статті 60 СК України закріплено, що майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя. Таке ж положення містить стаття 368 ЦК України.

Зміст наведених положень свідчить про те, що законом встановлено презумпцію спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу. Ця презумпція може бути спростована й один з подружжя може оспорювати поширення правового режиму спільного сумісного майна на певний об`єкт, у тому числі в судовому порядку. Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, який її спростовує.

За встановленими судами обставинами, у цій справі між сторонами відсутній спір про те, що квартира АДРЕСА_2 була об`єктом права спільної сумісної власності подружжя ОСОБА_9 .

Щодо наявності згоди іншого із подружжя

За змістом частин першої, другої та четвертої статті 369 ЦК України співвласники майна, що є у спільній сумісній власності, володіють і користуються ним спільно, якщо інше не встановлено домовленістю між ними. Розпоряджання майном, що є у спільній сумісній власності, здійснюється за згодою всіх співвласників, якщо інше не встановлено законом. У разі вчинення одним із співвласників правочину щодо розпорядження спільним майном вважається, що він вчинений за згодою всіх співвласників, якщо інше не встановлено законом. Правочин щодо розпорядження спільним майном, вчинений одним із співвласників, може бути визнаний судом недійсним за позовом іншого співвласника у разі відсутності у співвласника, який вчинив правочин, необхідних повноважень.

Згідно із частинами першою, другою та третьою статті 65 СК України дружина, чоловік розпоряджаються майном, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, за взаємною згодою. При укладенні договорів одним із подружжя вважається, що він діє за згодою другого з подружжя. Дружина, чоловік має право на звернення до суду з позовом про визнання договору недійсним як такого, що укладений другим із подружжя без її, його згоди, якщо цей договір виходить за межі дрібного побутового. Для укладення одним із подружжя договорів, які потребують нотаріального посвідчення і (або) державної реєстрації, а також договорів стосовно цінного майна, згода другого з подружжя має бути подана письмово. Згода на укладення договору, який потребує нотаріального посвідчення і (або) державної реєстрації, має бути нотаріально засвідчена.

Можна дійти висновку, що законодавець у наведеній нормі передбачив як загальне правило презумпцію згоди одного з подружжя на укладення другим з подружжя договорів щодо спільного майна, за винятком тих, які потребують обов`язковому нотаріальному посвідченню (частина третя статті 65 СК України).

Відповідно до Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 22 лютого 2012 року № 296/5 (у редакції на час нотаріального посвідчення оспорюваного договору), при посвідченні правочинів щодо розпорядження спільним майном подружжя, якщо правовстановлюючий документ оформлений на ім`я одного з подружжя, нотаріус вимагає письмову згоду іншого з подружжя. Справжність підпису другого з подружжя на заяві про таку згоду має бути нотаріально засвідчена.

Про наявність згоди другого подружжя зазначається в тексті договору з посиланням на реєстровий номер, за яким ця згода посвідчена, та дату її посвідчення.

За змістом статей 34 та 36 Закону України «Про нотаріат», у редакції від 06 квітня 2006 року (у редакції на час засвідчення справжності підпису на заяві), приватний нотаріус засвідчується справжність підпису на документах.

Відповідно до статті 78 Закону України «Про нотаріат», у редакції від 06 квітня 2006 року, нотаріус, посадова особа виконавчого комітету сільської, селищної, міської Ради народних депутатів засвідчують справжністьпідпису на документах, зміст яких не суперечить законові і які не мають характеру угод та не містять у собі відомостей, що порочать честь і гідність людини.

Нотаріус, посадова особа виконавчого комітету сільської, селищної, міської Ради народних депутатів, засвідчуючи справжністьпідпису, не посвідчують факти, викладені у документі, а лише підтверджують, що підпис зроблено певною особою.

Відповідно до частини п`ятої статті 52 Закону України «Про нотаріат» запис у реєстрі є доказом вчинення нотаріальної дії.

Отже, згода подружжя на вчинення іншим з подружжя правочину є за своєю правовою природою окремим одностороннім правочином, що має бути складений письмово, а у визначених законом випадках - нотаріально посвідчений. (Дивись висновки Верховного Суду у справі № 643/6453/15). Предметом цього правочину за частиною першою та другою статті 369 ЦК України є передання права розпорядження спільним майном одним співвласником іншому.

На односторонні правочини поширюються положення статті 204 ЦК України, яка закріплює презумпцію правомірності правочину, зокрема, правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним. Це означає, що кожний вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що породжує, змінює або припиняє цивільні права та обов`язки, доки ця презумпція не буде спростована.

Наведене дає підстави для висновку, що згода одного з подружжя на вчинення іншим з подружжя правочину щодо розпорядження спільним майном, як односторонній правочин, є чинною, до моменту її скасування (відкликання).

Висновки за результатами розгляду касаційних скарг

Установивши, що ОСОБА_2 при укладенні оспорюваного договору купівлі-продажу квартири АДРЕСА_2 , подав нотаріусу нотаріально засвідчену заяву ОСОБА_5 про надання згоди на відчуження цієї квартири, яка є спільною сумісною власності подружжя, як того вимагає частина третя статті 65 СК України, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про відсутність підстав для визнання недійсним вказаного договору.

Суд апеляційної інстанції, при розгляді справи, зробив висновок про те, що після розірвання шлюбу, прізвище позивача із « ОСОБА_9 » змінено на « ОСОБА_6 », а отже, на час укладання спірного договору купівлі-продажу квартири, у порушення вимог глави 1 підпункту 4.2 Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженого Наказом Міністерства юстиції України 22 лютого 2012 року № 296/5 та статті 47 Закону України «Про нотаріат», зазначені обставини та відомості нотаріусом перевірені не були.

Такі висновки суду апеляційної інстанції є помилковими, оскільки за змістом пункту 4.2 Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженого Наказом Міністерства юстиції України 22 лютого 2012 року № 296/5 встановлено, що при посвідченні правочинів щодо розпорядження спільним майном подружжя, якщо документ, що посвідчує право власності, оформлений на ім`я одного з подружжя, нотаріус вимагає письмову згоду іншого з подружжя. Справжність підпису другого з подружжя на заяві про таку згоду має бути нотаріально засвідчена.

Якщо в заяві про згоду на відчуження спільного майна зазначено прізвище, ім`я, по батькові фізичної особи, найменування юридичної особи, на відчуження якого дається згода, нотаріус при посвідченні відповідного договору зобов`язаний перевірити додержання умов, зазначених у такій заяві.

Тобто нотаріус, який посвідчує правочин щодо розпорядження спільним майном подружжя, перевіряє наявність нотаріально посвідченої згоди іншого з подружжя, та перевіряє додержання умов такої заяви (наприклад, якщо заява містить конкретні умови, на яких може бути відчужено спільне майно, як то: ціна, строки і так далі). У розумінні цього порядку «перевірка додержання умов зазначених у заяві» не означає, що нотаріус перевіряє особу, яка своєю заявою надала згоду на відчуження майна, що належить на праві спільної сумісної власності, оскільки встановлення особи, яка підписує заяву про надання згоди на відчуження спільного майна подружжя, належить до повноважень нотаріуса, який посвідчує справжність підпису на заяві про надання такої згоди.

Ні підпунктом 4.2 вказаного Порядку, ні статтею 47 Закону України «Про нотаріат» не передбачено перевірки нотаріусом особи, яка підписала заяву про надання згоди іншому з подружжя на відчуження майна, отже, висновки суду апеляційної інстанції щодо порушення нотаріусом вказаних норм Порядку при посвідченні оспорюваного договору, як і доводи відзиву представника ОСОБА_1 - ОСОБА_7 у цій частині, є такими, що не ґрунтуються на неправильному тлумаченні положень Порядку вчинення нотаріальних дій.

Закон не обмежує особу, яка підписала заяву про надання згоди іншому з подружжя на розпорядження майном, що є спільною сумісною власністю, підпис на якій посвідчується нотаріально, відкликати таку заяву у загальному порядку, тобто шляхом складання відповідної заяви про відкликання та посвідчення підпису на такій заяві також відповідно до Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України. Згода подружжя на вчинення іншим з подружжя правочину щодо спільного майна, може бути оскаржений у суді із загальних підстав, визначених ЦК України.

Таким чином, висновки апеляційного суду, що позивач вчинила дії, які підтверджують зміну її волевиявлення на відчуження спільної квартири, а саме шляхом подання позову до суду про усунення перешкод у користуванні спірною квартирою, є помилковими, оскільки гуртуються на неправильному розумінні правової природи згоди одного із подружжя, відповідно є такими, що зроблені при неправильному застосуванні норм матеріального права.

Зміна прізвища ОСОБА_1 не означає, що заява, про надання згоди на відчуження майна, де її прізвище вказано як « ОСОБА_9 », втратила свою юридичну силу. Заява, на якій нотаріально посвідчено підпис особи відповідно до паспортних даних, перевірених на час такого посвідчення, при зміні прізвища особою не має наслідком втрати такою заявою юридичної сили, оскільки підтверджує волевиявлення цієї ж особи.

Крім того, суд апеляційної інстанції вказав, що нотаріусом не враховано занадто тривалий строк - 11 років, який сплинув з часу надання згоди колишньою дружиною на відчуження спірного майна.

Верховний Суд не погоджується з такими висновками суду апеляційної інстанції, оскільки законом не встановлено строк дії заява про надання згоди на відчуження майна. За встановленими у справі обставинами, заява позивача про надання згоди відповідачу, як колишньому чоловіку, на відчуження квартири за своїм змістом не містить часового обмеження, а тому така згода була чинною на час укладення оспорюваного договору з підстав, наведених вище.

Підсумовуючи, Верховний Суд погоджується із висновками суду першої інстанції про відсутність підстав для визнання оспорюваного договору купівлі-продажу недійсним, оскільки його укладено відповідачем зі згоди позивача.

Щодо строків позовної давності, Верховний Суд констатує.

Виходячи з вимог статті 261 ЦК Українипозовна давність застосовується лише за наявності порушення права особи. Тобто, перш ніж застосувати позовну давність, суд має з`ясувати та зазначити в судовому рішенні, чи порушене право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду. Якщо таке право чи інтерес не порушені, суд відмовляє в позові з підстави його необґрунтованості. І лише якщо буде встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушені, але позовна давність спливла і про це зроблено заяву іншою стороною у справі, суд відмовляє в позові у зв`язку зі спливом позовної давності за відсутності поважних причин її пропуску, наведених позивачем. Відмова в задоволенні позову у зв`язку з відсутністю порушеного права не потребує зазначення у рішенні суду висновку щодо вирішення питання спливу позовної давності.

Враховуючи те, що вимоги ОСОБА_1 не підлягають задоволенню у зв`язку з їх безпідставністю, тому відсутні підстави для застосування позовної давності.

Отже, доводи ОСОБА_3 про те, що суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні не врахував висновки щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладені у постанові Верховного Суду у справі № 201/4243/15-ц Верховний Суд, знайшли своє підтвердження.

У вказаній постанові Верховний Суд погодився із висновками суду апеляційної інстанції про те, що сторонами при укладенні оспорюваного правочину дотримано вимоги, встановленні статтею 578 ЦК України і статтею 6 Закону України «Про іпотеку», щодо надання усіма співвласниками згоди на передачу майна в іпотеку, оскільки суд встановив, що особа надала своєму чоловікові згоду на придбання і наступну передачу в іпотеку банку квартири, що підтверджується її заявою, посвідченою приватним нотаріусом.

Крім того, доводи ОСОБА_3 про відсутність висновку Верховного Суду щодо визначення строку дії нотаріально посвідченої заяви одного із подружжя на розпорядження майном іншим із подружжя; який порядок скасування такої заяви у випадку зміни волевиявлення заявника; який належний спосіб захисту порушеного права в подібних правовідношеннях як одного із подружжя, так і добросовісного набувача майна, також знайшли своє підтвердження.

Крім того, у своїй касаційній скарзі ОСОБА_3 вказував на те, що суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні не врахував висновки щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладені у постановах Верховного Суду від 03 жовтня 2018 року у справі № 127/7356/16-ц, від 18 квітня 2018 року у справі № 1316/4810/12, від 13 січня 2021 року у справі № 264/949/19, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 19 червня 2019 року у справі № 643/17966/14-ц, від 18 грудня 2019 року у справі № 522/1029/18.

Представник ОСОБА_2 - ОСОБА_4 у своїй касаційній скарзі вказав на те, що суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні не врахував висновки щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладені у постанові Верховного Суду України від 22 лютого 2017 року у справі № 6-17цс17, постанові Великої Палати Верховного Суду від 21 листопада 2018 року у справі № 372/504/17, постановах Верховного Суду від 15 червня 2020 року у справі № 430/1281/14-ц, від 18 березня 2020 року у справі № 202/4078/15-ц.

Верховний Суд зазначає, що подібність правовідносин означає, зокрема, тотожність об`єкта та предмета правового регулювання, а також умов застосування правових норм. Зміст правовідносин з метою з`ясування їх подібності в різних рішеннях суду касаційної інстанції визначається обставинами кожної конкретної справи.

При цьому, під судовими рішеннями у справах зі спорів, що виникли з подібних правовідносин, необхідно розуміти, зокрема, такі, де аналогічними є предмет спору, підстави позову, зміст позовних вимог та встановлені фактичні обставини, а також має місце однакове матеріально-правове регулювання спірних відносин. З`ясування подібності правовідносин у рішеннях суду (судів) касаційної інстанції визначається з урахуванням обставин кожної конкретної справи.

Отже, доводи заявників, що стали підставою для відкриття касаційної провадження в частині не врахування висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах викладені у вказаних постановах не підтвердилися, оскільки у цих постановах Верховним Судом встановлено обставини, відмінні, від тих, які встановлено в оскаржуваному судовому рішенні суду апеляційної інстанції, у справі, що переглядається.

Підсумовуючи викладене, Верховний Суд дійшов висновку про те, що суд першої інстанції, враховуючи вказані норми матеріального права, правильно встановивши фактичні обставини справи, які мають суттєве значення для її вирішення, з урахуванням належної оцінки наданих сторонами доказів, дійшов обґрунтованого висновку про відмову у задоволенні позову ОСОБА_1 .

Той з подружжя, хто укладає договір несе відповідальність за дотримання економічних інтересів сім`ї перед другим з подружжя, який надав згоду на укладення договору про відчуження майна належного до спільної сумісної власності, а тому позивач має право на отримання Ѕ частини грошових коштів від вартості проданої спільної квартири.

З огляду на викладене, рішення суду апеляційної інстанції не може вважатися законним та обґрунтованим, оскільки постановлено при неправильному застосуванні норм матеріального права.

Відповідно до статті 413 ЦПК України суд касаційної інстанції скасовує постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково і залишає в силі судове рішення суду першої інстанції у відповідній частині, якщо встановить, що судом апеляційної інстанції скасовано судове рішення, яке відповідає закону.

Суд першої інстанції, на підставі належної оцінки зібраних у справі доказів та встановлених на їх підставі обставин, правильно застосував норми матеріального права до спірних правовідносин, у зв`язку з чим дійшов обґрунтованого висновку про відмову у задоволенні позову. Скасовуючи правильне по суті рішення суду першої інстанції, суд апеляційної інстанції неправильно розтлумачив закон.

Зважаючи на те, що у справі не вимагається збирання або додаткової перевірки чи оцінки доказів, обставини справи встановлені повно, але апеляційним судом допущено помилку в застосуванні норм матеріального та процесуального права, судове рішення апеляційного суду, відповідно до статті 413 ЦПК України, підлягає скасуванню із залишенням в силі рішення суду першої інстанції.

Щодо розподілу судових витрат

Відповідно до частини першої, пункту 1 частини третьої статті 133 ЦПК Українисудові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи належать, зокрема витрати на професійну правничу допомогу.

Згідно з частинами першою, другою, тринадцятою статті 141 ЦПК Українисудовий збір та інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Якщо суд касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Відповідно до підпунктів «б», «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК Українипостанова суду касаційної інстанції складається, зокрема з резолютивної частини із зазначенням у ній нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку із розглядом справи у суді першої інстанції та апеляційної інстанції, - у разі скасування рішення та ухвалення нового рішення або зміни рішення; розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.

Отже, з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 , ОСОБА_3 підлягає стягненню судовий збір за подання ними касаційних скарг по 4 610,00 грн кожному.

Керуючись статтями 409 410 412 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційні скарги ОСОБА_3 та представника ОСОБА_2 - ОСОБА_4 задовольнити.

Постанову Донецького апеляційного суду від 08 червня 2021 року, скасувати, рішення Слов`янського міськрайонного суду Донецької області від 18 січня 2021 року залишити в силі.

Стягнути з ОСОБА_1 (адреса реєстрації: АДРЕСА_3 , РНОКПП: НОМЕР_3 ) на користь ОСОБА_3 (адреса реєстрації: АДРЕСА_4 , РНОКПП: НОМЕР_4 ) судовий збір за подання касаційної скарги у розмірі 4 610,00 грн.

Стягнути з ОСОБА_1 (адреса реєстрації: АДРЕСА_3 , РНОКПП: НОМЕР_3 ) на користь ОСОБА_2 (адреса реєстрації: АДРЕСА_5 , РНОКПП: НОМЕР_5 ) судовий збір за подання касаційної скарги у розмірі 4 610,00 грн.

Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий О. В. Ступак

Судді: І. Ю. Гулейков

С. О. Погрібний

Г. І. Усик

В. В. Яремко