ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
02 листопада 2022 року
м. Київ
справа № 253/11494/13-к
провадження № 51-3861км18
Верховний Суд колегією суддів
Касаційного кримінального суду у складі:
головуючого ОСОБА_7,
суддів ОСОБА_8, ОСОБА_9,
за участю:
секретаря судового засідання ОСОБА_10,
прокурора ОСОБА_11,
розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу ОСОБА_1 на вирок Центрально-Міського районного суду м. Горлівки Донецької області від 11 лютого 2014 року та ухвалу Апеляційного суду Донецької області від 30 травня 2014 року, постановлені у кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12013051030003362, за обвинуваченням:
ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця та жителя АДРЕСА_1 ),раніше не судимого,
у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 187 Кримінального кодексу України (далі - КК);
ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , уродженки та житеки АДРЕСА_2 ), раніше неодноразово судиму, останнього разу - за вироком Центрально-Міського районного суду м. Горлівки Донецької області від 07 березня 2013 року за ч. 1 ст. 185, ч. 2 ст. 185 КК до остаточного покарання на підставі ч. 1 ст. 70 цього Кодексу у виді позбавлення волі на строк 2 роки 6 місяців, відповідно до ст. 75 КК, звільнену від відбування призначеного покарання з випробуванням з іспитовим строком тривалістю 1 рік із покладенням обов`язків, передбачених ст. 76 КК,
у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 2 ст. 185, ч. 2 ст. 187 КК.
Рух справи, зміст судових рішень і встановлені судами
першої та апеляційної інстанцій обставини
За вироком Центрально-Міського районного суду м. Горлівки Донецької області від 11 лютого 2014 року ОСОБА_1 засуджено за ч. 2 ст. 187 КК до покарання у виді позбавлення волі на строк 8 років із конфіскацією майна, яке є його власністю.
Постановлено строк відбування покарання ОСОБА_1 обраховувати з 14 серпня 2013 року.
Крім того, вказаним вироком засуджено ОСОБА_3 за ч. 2 ст. 185, ч. 2 ст. 187 КК до остаточного покарання на підставі статей 70 71 КК у виді позбавлення волі на строк 8 років із конфіскацією майна, яке є її власністю, законності й обґрунтованості судових рішень щодо якої в касаційному порядку не оскаржено.
Згідно з вироком ОСОБА_1 і ОСОБА_3 визнано винуватими, зокрема, у тому, що вони за встановлених судом першої інстанції та детально наведених у вироку обставин, 08 серпня 2013 року приблизно о 22:00, перебуваючи біля ТОВ СП «Епіцентр К» на вул. Жукова, 7 у м. Горлівці, сіли в автомобіль ВАЗ-2104 (державний номерний знак НОМЕР_1 ), за кермом якого перебував ОСОБА_4 , і попрямували в сторону мікрорайону 88-й квартал в Центрально-Міському районі м. Горлівки. Перебуваючи біля будинку № 80 по вул. Героїв Сталінграду в м. Горлівці, у салоні вищевказаного автомобіля, ОСОБА_1 , реалізуючи спільний злочинний намір, за попередньою змовою з ОСОБА_3 , вдарив правим кулаком у правий бік голови ОСОБА_4 і застосовуючи насильство, небезпечне для життя та здоров`я потерпілого, передпліччям лівої руки захватив ОСОБА_4 за шию і почав душити. Після цього, не припиняючи своїх злочинних дій, забезпечуючи ОСОБА_3 можливість безперешкодно викрасти майно ОСОБА_4 , ОСОБА_1 разом із потерпілим вийшли з автомобіля, де біля вищевказаного будинку № 80 ОСОБА_1 , правим кулаком не менше чотирьох разів ударив потерпілого у голову і, стоячи позаду ОСОБА_4 , застосував до нього насильство, небезпечне для життя та здоров`я, а саме передпліччям лівої руки захватив потерпілого за шию і почав душити. У результаті таких дій ОСОБА_1 потерпілому ОСОБА_4 було заподіяно тілесні ушкодження середнього ступеня тяжкості.
У цей час ОСОБА_3 , реалізуючи спільний із ОСОБА_1 умисел, з переднього сидіння автомобіля викрала барсетку, в якій містилися належні потерпілому шість мобільних телефонів («Самсунг SGH-LЗ10», «Нокия 5230», «Сони Ериксон Т650 І», «Самсунг GТ-С3212», «Самсунг SGH-D820», «Нокия N-9»), заподіявши тим самим потерпілому ОСОБА_4 матеріальний збиток на загальну суму 6249,20 грн.
Апеляційний суд Донецької області ухвалою від 30 травня 2014 року залишив вирок місцевого суду щодо ОСОБА_1 і ОСОБА_3 без змін.
Указані судові рішення ОСОБА_1 оскаржив у касаційному порядку.
Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ (далі - ВССУ), який на той час діяв як суд касаційної інстанції, ухвалами від 22 і 26 грудня 2016 року відкрив касаційне провадження за касаційною скаргою засудженого ОСОБА_1 та витребував із Центрально-Міського районного суду м. Горлівки Донецької області матеріали кримінального провадження (№ 253/11494/13-к) стосовно засудженого ОСОБА_1
15 грудня 2017 року набрав чинності Закон України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів», яким, відповідно, внесено зміни до КПК і визначено, що судом касаційної інстанції є Верховний Суд, при цьому припинено діяльність ВССУ.
Згідно з п. 4 параграфа 3 розділу 4 вказаного Закону касаційну скаргу засудженого ОСОБА_1 12 лютого 2018 року передано до Касаційного кримінального суду у складі Верховного Суду.
Донецький апеляційний суд повідомив Верховний Суд про те, що 13 червня 2014 року кримінальне провадження щодо ОСОБА_1 і ОСОБА_3 після апеляційного перегляду було повернуто до Центрально-Міського районного суду м. Горлівки Донецької області.
Через тимчасову окупацію, зокрема території м. Донецька і Донецької області та проведенням на цій території антитерористичної операції, відповідно до розпорядження ВССУ від 02 вересня 2014 року № 2710/38-14 «Про визначення територіальної підсудності справ» і Закону України «Про здійснення правосуддя та кримінального провадження у зв`язку з проведенням антитерористичної операції» за Слов`янським міськрайонним судом Донецької області визначено територіальну підсудність справ, зокрема Центрально-Міського районного суду м. Горлівки Донецької області.
ТУ ДСА України в Донецькій області листом від 03 липня 2015 року повідомило, що приміщення, зокрема, Центрально-Міського районного суду м. Горлівки розташовано на тимчасово окупованій території та захоплено незаконними озброєними формуваннями, представники яких перешкоджають передачі справ, що перебували у провадженні відповідного суду. 3 цієї причини відсутні можливості організувати передачу судових справ, як того вимагає ст. 1 Закону України «Про здійснення правосуддя та кримінального провадження у зв`язку з проведенням антитерористичної операції».
З моменту відкриття касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 до 19 вересня 2022 року (дати постановлення ухвали про закінчення підготовки та призначення касаційного розгляду) ВССУ і Верховний Суд вживали заходів щодо отримання кримінального провадження стосовно ОСОБА_1 (справа № 253/11494/13-к), однак витребувана справа на адресу Верховного Суду не надійшла.
Слов`янський міськрайонний суд Донецької області, за яким визначено територіальну підсудність справ Центрально-Міського районного суду м. Горлівки Донецької області, повідомляв Верховний Суд про те, що кримінальне провадження щодо ОСОБА_1 (справа № 253/11494/13-к) в указаний суд не надходило.
Як передбачено абзацем 2 ч. 3 ст. 1 Закону України «Про здійснення правосуддя та кримінального провадження у зв`язку з проведенням антитерористичної операції» у разі неможливості передачі матеріалів справи відповідно до встановленої згідно з цим Законом підсудності вчинення необхідних процесуальних дій здійснюється за документами і матеріалами, поданими учасниками судового процесу, за умови, що такі документи і матеріали є достатніми для ухвалення відповідного судового рішення.
Беручи до уваги значний час, що минув з моменту звернення ОСОБА_1 до суду касаційної інстанції, зміст питань, порушених у касаційній скарзі, і особливості процедури касаційного перегляду, а також те, що в матеріалах касаційного провадження наявні копії судових рішень, що оскаржуються, Верховний Суд дійшов висновку про можливість здійснення касаційного розгляду за документами і матеріалами, поданими ОСОБА_1 , оскільки в цьому конкретному випадку таких документів і матеріалів буде достатньо для ухвалення відповідного судового рішення.
Вимоги касаційної скарги і доводи особи, яка її подала, та заперечення інших учасників провадження
У касаційній скарзі ОСОБА_1 , посилаючись на неповноту судового розгляду, невідповідність висновків суду фактичним обставинам справи, неправильно надану доказам оцінку, допущені, на його думку, істотні порушення вимог кримінального процесуального закону та неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, просить скасувати постановлені у кримінальному провадженні судові рішення і призначити новий розгляд у суді першої інстанції.
Засуджений указує, що судовий розгляд у суді першої інстанції проведено з порушенням вимог статей 410 411 Кримінального процесуального кодексу України (далі - КПК).
Як зазначає касатор, суди попередніх інстанцій не врахували, що на момент вчинення злочину в нього не було заздалегідь заготовлених предметів для здійснення нападу на потерпілого, як і спільної з ОСОБА_3 домовленості на заволодіння майном ОСОБА_4 , а тому вважає, що його дії неправильно кваліфіковано за ч. 2 ст. 187 КК і їх необхідно кваліфікувати за ст. 122 цього Кодексу (умисне середньої тяжкості тілесне ушкодження).
Також ОСОБА_1 указує, що апеляційний суд порушив його право на захист, оскільки не викликав його в судове засідання і здійснив судовий розгляд за його відсутності, попри те, що в апеляційній скарзі він просив здійснювати апеляційний перегляд за його участю.
Заперечень на касаційну скаргу до Верховного Суду не надходило.
Позиції учасників судового провадження в судовому засіданні
Прокурор вважала, що за відсутності матеріалів кримінального провадження неможливо перевірити законність судових рішень і зробити висновок про обґрунтованість доводів касаційної скарги засудженого.
Верховний Суд зауважує, що за ухвалою Дзержинського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 10 лютого 2017 року ОСОБА_1 замінено невідбуту частину покарання більш м`яким покаранням у виді обмеження волі на строк 3 роки 8 місяців 18 днів. На цей час він відбув покарання.
З моменту подання касаційної скарги засуджений жодного разу не звертався до суду касаційної інстанції, жодної зацікавленості в розгляді його касаційної скарги не проявляв, після відбуття призначеного за оскаржуваним вироком покарання не повідомляв Суд про своє місце перебування та не надав жодної контактної інформації. На думку Суду, така поведінка засудженого, який подав касаційну скаргу, указує на те, що він втратив інтерес до її розгляду. Інші учасники так само не проявляли жодної заінтересованості в розгляді справи та не повідомили Суду свою актуальну контактну інформацію чи адресу перебування. Про день та час касаційного розгляду засуджений ОСОБА_1 й інші учасники судового провадження були повідомлені шляхом розміщення оголошення на сайті Верховного Суду.
Мотиви Суду
Згідно із ч. 1 ст. 433 КПК суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.
За частиною 2 ст. 433 КПК суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги.
Суд касаційної інстанції є судом права, а не факту. Неповнота судового розгляду (ст. 410 КПК) та невідповідність висновків суду фактичним обставинам кримінального провадження (ст. 411 КПК) не є підставою для перегляду судових рішень у касаційному порядку.
Верховний Суд перевіряє правильність застосування судами нижчих інстанцій норм матеріального і процесуального закону, а вирішуючи питання щодо законності, обґрунтованості та вмотивованості судових рішень, виходить із установлених фактичних обставин, викладених у рішеннях судів першої та апеляційної інстанцій.
Отже, касаційний суд не перевіряє судових рішень у частині неповноти судового розгляду, а також достовірності встановлених фактичних обставин кримінального провадження, як про це ставить питання в касаційній скарзі ОСОБА_1 .
Підставами ж для скасування або зміни судових рішень судом касаційної інстанції згідно зі ст. 438 КПК є істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого.
Засуджений указує в касаційній скарзі на те, що апеляційний суд порушив його права на захист, оскільки не викликав його в судове засідання і здійснив судовий розгляд за його відсутності попри те, що в своїй апеляційній скарзі він просив здійснювати апеляційний перегляд за його участю.
З ухвали апеляційного суду видно, що, дійсно, апеляційний розгляд проводився без участі засудженого ОСОБА_1 .
Разом з тим Верховний Суд відзначає, що згідно з копією цієї ж ухвали апеляційний розгляд здійснювався за апеляційними скаргами захисника ОСОБА_12., який діяв в інтересах ОСОБА_1 , та захисника ОСОБА_6, який діяв в інтересах ОСОБА_3 . Таким чином, вказівка засудженого про те, що в своїй апеляційній скарзі він просив здійснювати судовий розгляд за його участю є голослівною, оскільки апеляційний перегляд за його апеляційною скаргою не проводився.
Більше того, необхідно брати до уваги, що на час апеляційного розгляду будівля Апеляційного суду Донецької області розташовувалась у м. Донецьку, при цьому на території Донецької та Луганської областей вже проводилася антитерористична операція, а в м. Донецьку діяли незаконні збройні угрупування самопроголошеної «ДНР».
У зв`язку з наведеними обставинами конвоювання засуджених до зали судових засідань вочевидь було неможливим через існування загрози життю і здоров`ю як працівників правоохоронних органів, так і самих засуджених.
За таких обставин відкладення судового засідання на тій підставі, що засудженого не було доставлено, з урахуванням нестабільної політичної і воєнної ситуації на той час у м. Донецьку з великою ймовірністю призвело б до неможливості в подальшому здійснення апеляційного перегляду, зважаючи на те, що територія м. Донецька і до сьогодні залишається тимчасово окупованою і непідконтрольною Уряду України.
Це призвело б до більш серйозного порушення прав засудженого, зокрема до неможливості реалізації забезпечення права на апеляційний перегляд справи, як це мало місце у великій кількості інших справ, що перебували на розгляді судів, розташованих на тимчасово окупованій території.
З огляду на зазначене Верховний Суд вважає, що суд апеляційної інстанції інстанції, зваживши на зазначені ризики, обґрунтовано провів судовий розгляд, переслідуючи легітимну мету, а саме збереження життя та здоров`я учасників судового розгляду й забезпечення конституційного права засудженого на апеляційний перегляд справи.
Водночас Верховний Суд має переконатися, що апеляційний суд із належною ретельністю перевірив усі доводи касаційних скарг сторони захисту.
Верховний Суд відзначає, що в апеляційний скарзі захисник ОСОБА_12, який діяв в інтересах засудженого ОСОБА_1 , наводив доводи щодо неповноти судового розгляду, невідповідності висновків суду фактичним обставинам справи та неправильно наданої оцінки доказів. Ці доводи за змістом аналогічні доводам, викладеним засудженим у касаційній скарзі.
З ухвали апеляційного суду видно, що суд перевірив указані доводи захисника і, не встановивши порушень процесуального порядку збирання, дослідження та оцінки наведених місцевим судом у вироку доказів, дійшов висновку про необґрунтованість таких тверджень захисту.
Так, апеляційний суд установив, що місцевий суд повно та об`єктивно дослідив обставини справи, в результаті чого дійшов обґрунтованого висновку про винуватість ОСОБА_1 у вчиненні інкримінованого йому кримінального правопорушення за обставин, установлених судом першої інстанції.
З вироку місцевого суду видно, що такі його висновки ґрунтуються на об`єктивно з`ясованих обставинах, які підтверджено доказами, безпосередньо дослідженими під час судового розгляду й оціненими судом згідно зі ст. 94 цього Кодексу.
Зокрема, постановляючи обвинувальний вирок, суд першої інстанції врахував показання обвинувачених ОСОБА_1 , який не заперечив факт заподіяння потерпілому тілесних ушкоджень, однак указував на відсутність у нього з ОСОБА_3 попередньої змови на заволодіння майном ОСОБА_4 ; ОСОБА_3 , яка зазначила, що не брала барсетки потерпілого.
Однак місцевий суд дійшов висновку, що винуватість засуджених підтверджується сукупністю досліджених ним доказів, а саме показаннями: потерпілого ОСОБА_4 , який зазначив, що коли ОСОБА_1 завдавав йому ударів, ОСОБА_3 разом із ОСОБА_5 вибігли з автомобіля і забрали його барсетку, при цьому дії обвинувачених, за його твердженням, були узгоджені між собою; свідка ОСОБА_5 , яка повідомила, що після того як ОСОБА_1 почав завдавати ударів ОСОБА_4 , вона злякалась і вибігла з автомобіля, пізніше бачила в руках ОСОБА_3 барсетку, хоча перед тим як сідали в машину, у неї її не було; свідка ОСОБА_6 , який показав, що 08 серпня 2013 року пізно увечері до нього звернулася ОСОБА_3 з проханням здати в ломбард мобільний телефон; а також даними, що містяться у протоколах, складених за результатами слідчих дій, висновках експертиз та інших письмових доказах, зміст яких детально наведено у вироку.
Оцінивши зібрані докази відповідно до ст. 94 КПК з точки зору їх належності й допустимості, а сукупність зібраних доказів - із точки зору достатності та взаємозв`язку, здійснивши судовий розгляд у межах пред`явленого обвинувачення, місцевий суд дійшов висновку про доведеність винуватості ОСОБА_1 у нападі з метою заволодіння чужим майном, поєднаному з насильством, небезпечним для життя чи здоров`я особи, яка зазнала нападу (розбій), вчиненому за попередньою змовою групою осіб.
Апеляційний суд погодився з такими висновками місцевого суду, визнав їх обґрунтованими та вмотивованими, навівши достатні аргументи й підстави для прийняття такого рішення, з чим погоджується і Верховний Суд.
Переконливих доводів, які би ставили під сумнів законність і умотивованість наведених висновків судів першої та апеляційної інстанцій, касаційна скарга засудженого не містить.
Що стосується тверджень засудженого про відсутність у нього спільного з ОСОБА_3 умислу на заволодіння майном потерпілого, то такі доводи захисту перевірив апеляційний суд, за результатом чого, навівши відповідні мотиви, визнав їх необґрунтованими. Таку позицію поділяє і суд касаційної інстанції.
Крім того, Верховний Суд зазначає, що співучасть у вчиненні злочину передбачає: об`єднання окремих зусиль кожного співучасника у взаємообумовлену спільну діяльність усіх співучасників; те, що вчинюваний співучасниками злочин є єдиний для всіх; спрямування зусиль кожного співучасника на досягнення загального результату злочину; причинний зв`язок між діяннями всіх учасників і загальним злочинним результатом. Спільна участь у вчиненні злочину може проявитися як у дії, так і в бездіяльності. Головною рисою спільної дії (бездіяльності) співучасників є те, що дії (бездіяльність) кожного з них є складовою частиною загальної діяльності з вчинення злочину. Вони діють разом, роблячи свій внесок у вчинення злочину. Дії (бездіяльність) кожного з учасників за конкретних обставин є необхідною умовою для вчинення злочинних дій (бездіяльності) іншим співучасником та настання спільного злочинного результату.
При цьому домовленістю групи осіб про спільне вчинення злочину є узгодження об`єкта злочину, його характеру, місця, часу, способу вчинення та змісту виконуваних функцій, яке може відбутися у будь-якій формі - усній, письмовій, за допомогою конклюдентних дій, що висловлені не у формі усної чи письмової пропозиції, а безпосередньо через поведінку, з якої можна зробити висновок про такий намір.
Як установили суди попередніх інстанцій, ОСОБА_1 , перебуваючи разом із ОСОБА_3 на задньому сидінні автомобіля, раптово почав завдавати ударів потерпілому й душити його, а коли автомобіль зупинився і вони вийшли на вулицю, ОСОБА_1 продовжив своїй дії (завдавати удари і душити потерпілого), забезпечуючи таким чином для ОСОБА_3 безперешкодну можливість заволодіти майном потерпілого, що вона і зробила. Наведене свідчить про цілеспрямованість їх дій, направлених на вчинення нападу, та попередню домовленість.
При цьому, хоча засуджений ОСОБА_1 і не вчиняв дій, які безпосередньо були спрямовані на заподіяння майном потерпілого, але, будучи об`єднаний єдиним умислом з іншим співвиконавцем розбійного нападу, спрямованого на заволодіння майном потерпілого, виконав частину того обсягу дій, який група вважала необхідним для реалізації спільного умислу.
Таким чином, суд оцінив у сукупності показання засуджених, потерпілих, свідків, висновки експертиз, інші досліджені в судовому засіданні докази, дійшов обґрунтованого висновку, що за встановлених фактичних обставин справи дії засуджених підлягають кваліфікації за ч. 2 ст. 187 КК.
Та обставина, що на момент вчинення злочину в ОСОБА_1 не було заздалегідь заготовлених предметів для здійснення нападу на потерпілого, не є обов`язковою ознакою складу кримінального правопорушення, передбаченого ст. 187 КК, і не впливає на правильність кваліфікації його дій.
Доводи засудженого про те, що тілесні ушкодження він завдавав потерпілому, перебуваючи у стані сильного душевного хвилювання, не заслуговують на увагу.
Стан сильного душевного хвилювання - це такий стан психіки особи, який раптово виникає і швидко минає, за якого у свідомості особи домінує сильна емоція, що значною мірою знижує її здатність усвідомлювати свої дії або керувати ними.
Засуджений стверджує, що стан сильного душевного хвилювання був викликаний ревнощами свідка ОСОБА_5 до потерпілого ОСОБА_4 .
Разом з тим допитані потерпілий ОСОБА_4 і свідок ОСОБА_5 вказали на те, що, коли вони їхали біля шахти, ОСОБА_1 несподівано почав заподіювати удари потерпілому. При цьому ОСОБА_5 зазначила також про те, що під час руху з потерпілим розмовляла лише з ОСОБА_3
За встановлених судами фактичних обставин відсутні жодні дані, які б указували на те, що в поведінці потерпілого стосовно засудженого, або свідка ОСОБА_5 , мало місце жорстоке поводження, приниження їх честі і гідності, або інша поведінка, яка б визвала у ОСОБА_1 стан вираженої емоційної напруги, ступінь якої досягав такого рівня, який позбавляв його можливості усвідомлювати реальний зміст власних дій, повною мірою керувати ними та передбачати їх наслідки.
На цих підставах Верховний Суд відхиляє такі твердження засудженого.
Інших доводів, які б указували на незаконність судових рішень щодо ОСОБА_1 , у касаційній скарзі не наведено.
Отже, Верховний Суд дійшов висновку, що вирок місцевого суду та ухвала апеляційного суду є достатнім чином умотивованими й обґрунтованими і за змістом відповідають вимогам статей 370 374 419 КПК, у них наведено мотиви, з яких виходили суди, та положення закону, якими вони керувалися під час постановлення рішень.
Обставин для скасування постановлених у справі судових рішень з підстав істотного порушення вимог кримінального процесуального закону або неправильного застосування закону України про кримінальну відповідальність Верховний Суд під час касаційного розгляду не встановив.
Ураховуючи наведене і керуючись статтями 433 434 436-438 441 442 КПК, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційну скаргу засудженого необхідно залишити без задоволення, а постановлені у справі рішення - без зміни.
На цих підставах Верховний Суд ухвалив:
Касаційну скаргу засудженого ОСОБА_1 залишити без задоволення, а вирок Центрально-Міського районного суду м. Горлівки Донецької області від 11 лютого 2014 року та ухвалу Апеляційного суду Донецької області від 30 травня 2014 року щодо нього - без зміни.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її проголошення та оскарженню не підлягає.
Судді
ОСОБА_7 ОСОБА_8 ОСОБА_9