Постанова
Іменем України
02 вересня 2020 року
м. Київ
справа № 2601/21713/12
провадження № 61-12747св19
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Синельникова Є. В.,
суддів: Осіяна О. М., Сакари Н. Ю., Хопти С. Ф., Шиповича В. В.
(суддя-доповідач),
учасники справи:
позивач - компанія «ТІ.І.І. Крісто ЛТД» (T.E.E. KRISTO LIMITED),
відповідач - ОСОБА_1 ,
третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору, - комунальне підприємство «Київське міське бюро технічної інвентаризації права власності на об`єкти нерухомого майна»,
особа, яка подає касаційну скаргу - ОСОБА_2 ,
розглянув в порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_2 на постанову Апеляційного суду
м. Києва, у складі колегії суддів: Шебуєвої В. А., Чобіток А. О., Українець Л. Д.,
від 29 серпня 2018 року,
ВСТАНОВИВ:
Короткий зміст позовних вимог
09 листопада 2012 року компанія «ТІ.І.І. Крісто ЛТД» (T.E.E. KRISTO LIMITED) звернулась до суду із позовом до ОСОБА_1 про звернення стягнення на предмет іпотеки.
Позовна заява мотивована тим, що 11 лютого 2011 року між сторонами було укладено договір позики із заставним забезпеченням на суму 90 000 євро з кінцевою датою повернення позики 11 травня 2011 року. В забезпечення виконання боргових зобов`язань за договором позики 17 лютого 2011 року було укладено договір іпотеки квартири АДРЕСА_1 .
Свої зобов`язання за договором позики позивач виконав в повному обсязі, що підтверджується актом приймання грошових коштів від 11 лютого 2011 року. Натомість відповідач взяті на себе зобов`язання не виконав належним чином, та станом на 08 жовтня 2012 року заборгованість ОСОБА_1 за договором позики від 11 лютого 2011 року становила 1 042 694, 05 грн, яка складається з: 988 200 грн, що еквівалентно 90 000 євро заборгованості за позикою, 17 034, 81 грн, що еквівалентно 1 500 євро винагороди згідно
пункту 5 договору позики від 11 лютого 2011 року та 37 459 грн штрафних санкцій.
Посилаючись на положення статей 33, 35, 37 Закону України «Про іпотеку», позивач просив суд:
- в рахунок погашення заборгованості за договором позики від 11 лютого 2011 року звернути стягнення на предмет іпотеки: квартиру АДРЕСА_1 шляхом визнання за ним права власності на предмет іпотеки;
- зобов`язати комунальне підприємство комунальне підприємство «Київське міське бюро технічної інвентаризації права власності на об`єкти нерухомого майна» (далі - КП «КМБТІ») зареєструвати право власності на зазначену квартиру за позивачем.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Голосіївського районного суду м. Києва, у складі судді
Калініченко Л. С., від 12 грудня 2012 року позов компанії «ТІ.І.І. Крісто ЛТД» (T.E.E. KRISTO LIMITED) задоволено. В рахунок погашення заборгованості ОСОБА_1 за договором позики від 11 лютого 2011 року, з урахуванням штрафних санкцій у розмірі 1 042 694, 05 грн, звернуто стягнення на предмет іпотеки - квартиру АДРЕСА_1 , площею 151, 50 кв. м, що належить на праві власності ОСОБА_1 на підставі договору купівлі-продажу квартири від 02 листопада 2010 року, а саме визнано право власності на квартиру АДРЕСА_1 , загальною площею 151, 50 кв. м за компанією
«ТІ.І.І. Крісто ЛТД» (T.E.E. KRISTO LIMITED) з поточною ціною предмета іпотеки 967 739 грн.
Зобов`язано КП «КМБТІ» вчинити реєстрацію права власності на квартиру АДРЕСА_1 за компанією «ТІ.І.І. Крісто ЛТД» (T.E.E. KRISTO LIMITED). Вирішено питання розподілу судових витрат.
Ухвалюючи рішення про задоволення позову, суд першої інстанції виходив з того, що обраний позивачем спосіб захисту порушеного права - звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом визнання права власностіна нього передбачено пунктами 2, 3 договору позики від 11 лютого 2011 року та пунктами 2, 3 договору іпотеки від 17 лютого 2017 року, є правомірним, а розмір невиконаних зобов`язань у відповідача перед позивачем
(1 042 694, 05 грн)більше ніж узгоджена сторонами вартість предмета іпотеки (967 739 грн). Судом також було враховано визнання позову представником відповідача.
Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції
Постановою Апеляційного суду м. Києва від 29 серпня 2018 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково. Рішення Голосіївського районного суду м. Києва від 12 грудня 2012 року скасовано, а провадження в справі № 2601/21713/12 закрито.
Апеляційний суд встановивши, що передача іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки відповідно до статей 36, 37 Закону України «Про іпотеку» є способом позасудового врегулювання, який здійснюється за згодою сторін без звернення до суду, що відповідає правовій позиції висловленій в постанові Великої Палати Верховного Суду від 21 березня 2018 року №760/14438/15-ц, а позивач компанія "«ТІ.І.І. Крісто ЛТД» (T.E.E. KRISTO LIMITED) припинила свою діяльність та виключена з реєстру 04 липня
2018 року, дійшов висновку про наявність правових підстав для скасування рішення суду першої інстанції та закриття провадження у справі.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
В поданій у липні 2019 року касаційній скарзі ОСОБА_2 , яка не брала участі в справі, посилаючись на неправильне застосування апеляційним судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права просить скасувати постанову Апеляційного суду м. Києва, а справу направити на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 22 липня 2019 року відкрито касаційне провадження в указаній справі та витребувано її матеріали з місцевого суду.
В липні 2019 року матеріали справи надійшли до Верховного Суду.
Ухвалою Верховного Суду від 09 червня 2020 року справу призначено до розгляду у складі колегії із п`яти суддів в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.
Аргументи учасників справи
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Касаційна скарга мотивована тим, що суд апеляційної інстанції поновив строк на апеляційне оскарження, не навівши жодних на те причин, та з урахуванням обставин справи, зокрема того, що повноважний представник відповідача був присутній в судовому засіданні, ще в грудні 2012 року та знав зміст рішення суду першої інстанції, не встановив, чи виправдовують причини поновлення строку оскарження, зазначені відповідачем, втручання у принцип правової визначеності. Крім того, в основу оскаржуваної постанови суд апеляційної інстанції поклав правову позицію, яка була викладена Великою Палатою Верховного Суду в постанові від 21 березня 2018 року по справі № 760/14438/15-ц, тобто понад як через 5 років після вступу в законну силу рішення Голосіївського районного суду м. Києва від 12 грудня 2012 року.
Звертає увагу касаційного суду, що на час прийняття апеляційним судом оскаржуваної постанови вона вже декілька років була власником спірного нерухомого майна - квартири АДРЕСА_1 .
Доводи осіб, які подали відзив на касаційну скаргу
В поданому у серпні 2019 році до Верховного Суду відзиві на касаційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якого діє представник - адвокат Паншин Д. Д., посилаючись на законність та обґрунтованість постанови Апеляційного суду м. Києва від 29 серпня 2018 року просить в задоволенні касаційної скарги відмовити.
Вважає, що дії апеляційного суду щодо поновлення ОСОБА_1 пропущеного з поважних причин строку на апеляційне оскарження рішення Голосіївського районного суду м. Києва від 12 грудня 2012 року обумовлені необхідністю дотримання прав всіх учасників справи та були законними.
Зазначає, що звертаючись з касаційною скаргою, заявник не пояснює чому суд касаційної інстанції має пріоритетно захистити її право мирного володіння майном, залишаючи поза увагу ту обставину, що таке право мирного володіння майном ОСОБА_1 було порушено рішенням суду першої інстанції, яке ОСОБА_2 просить залишити в силі. Набуваючи нерухомість в особи, правовстановлюючим документом якої являється рішення суду, особа набуває відповідно і ризики, що випливають з цього.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
Судами встановлено, що 11 лютого 2011 року між компанією «ТІ.І.І. Крісто ЛТД» (T.E.E. KRISTO LTD), Кіпр, та ОСОБА_1 укладено договір позики із заставним забезпеченням, відповідно до умов якого в цілях фінансової стабілізації позичальника позикодавець надає позику в сумі 90 000 євро, зі сплатою винагороди за користування нею в сумі 500 євро в місяць з кінцевим терміном повернення до 11 травня 2011 року (далі - договір позики).
Компанія «ТІ.І.І. Крісто ЛТД»(T.E.E. KRISTO LTD) свої зобов`язання щодо надання позики виконало, а саме передала в користування ОСОБА_1 грошові кошти в розмірі 90 000 Євро, що підтверджено актом отримання грошових коштів від 11 лютого 2011 року.
17 лютого 2011 року між компанією «ТІ.І.І. Крісто ЛТД»(T.E.E. KRISTO LTD) та ОСОБА_1 укладено договір іпотеки, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Звєрьковою Н. В. та зареєстрований в реєстрі за № 1007 (далі - договір іпотеки), за умовами якого з метою забезпечення виконання зобов`язання за договором позики із заставним забезпеченням від 11 лютого 2011 року ОСОБА_1 передав в іпотеку позикодавцю належну йому на підставі договору купівлі-продажу, посвідченого 02 листопада 2010 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Звєрьковою Н. В. та зареєстровано в реєстрі за № 4525, квартиру АДРЕСА_1 .
Згідно пункту 4 договору іпотеки вартість предмета іпотеки складає
967 739 грн.
ОСОБА_1 зобов`язання за договором позики належним чином не виконував, внаслідок чого станом на 08 жовтня 2012 року заборгованість за договором позики становить 1 042 694, 05 грн, яка складається із:
- 988 200 грн, що еквівалентно на дату укладення договору позики
90 000 євро, заборгованості за позикою;
- 17 034, 81 грн винагороди за користування грошовими коштами;
- 37 459, 24 грн штрафних санкцій, відповідно до частини другої
статті 625 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) за період
з 12 травня 2011 року по 08 жовтня 2012 року.
Зі свідоцтва Міністерства енергетики, торгівлі, промисловості і Туризму, Департамент реєстратора компаній та офіційного отримувача Нікосія серії НЕ № 231074 від 19 липня 2018 року апеляційним судом встановлено, що компанія «ТІ.І.І. Крісто ЛТД»(T.E.E. KRISTO LTD) припинила свою діяльність та виключена з Реєстру 04 липня 2018 року відповідно до Закону про Компанії Розділ 113 статті 237.
Позиція Верховного Суду
Відповідно до статті 388 Цивільного процесуального кодексу України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.
Згідно з положенням частини другої статті 389 ЦПК України (тут і далі в редакції Кодексу на час подання касаційної скарги) підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Касаційна скарга підлягає частковому задоволенню.
Мотиви, з яких виходив Верховний Суд, та застосовані норми права
Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Частиною першою статті 15 ЦК України визначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Відповідно до статті 213 ЦПК України (в редакції чинній на час розгляду справи судом першої інстанції) рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Подібні положення містить стаття 263 чинного ЦПК України.
В ході розгляду справи судом апеляційної інстанції встановлено, що позивач, компанія «ТІ.І.І. Крісто ЛТД»(T.E.E. KRISTO LTD) виключена з Реєстру компаній Кіпру 04 липня 2018 року.
За змістом пункту 7 частини першої статті 255 та частин першої статті 377 ЦПК України судове рішення першої інстанції, яким закінчено розгляд справи, підлягає скасуванню в апеляційному порядку повністю або частково з закриттям провадження у справі, якщо припинено юридичну особу, яка була однією із сторін у справі, якщо спірні правовідносини не допускають правонаступництва.
Якщо судом першої інстанції ухвалено законне і обґрунтоване рішення, смерть фізичної особи - сторони у спорі чи припинення юридичної особи - сторони у спорі, що не допускає правонаступництва, після ухвалення такого рішення не може бути підставою для застосування вимог частини першої цієї статті (частина третя статті 377 ЦПК України).
Надаючи оцінку законності та обґрунтованості рішення Голосіївського районного суду м. Києва від 12 грудня 2012 року, суд апеляційної інстанції виходив з того, що рішення суду першої інстанції ухвалене з порушенням норм матеріального права, оскільки з урахуванням вимог статей 36, 37 Закону України «Про іпотеку» суди не наділені повноваженнями звертати стягнення на предмет іпотеки шляхом визнання права власності на нього за іпотекодержателем.
Однак колегія суддів враховує наступне.
Щодо можливості звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом визнання права власності на нього за іпотекодержателем Велика Палата Верховного Суду у своїх у постановах від 21 березня 2018 року у справі № 520/6819/14-ц (провадження № 343цс18) та від 07 листопада 2018 року у справі
№ 760/14438/15 (провадження № 14-384цс18) зазначала, що у статті 12 Закону України «Про іпотеку» вказано, що в разі порушення іпотекодавцем обов`язків, установлених іпотечним договором, іпотекодержатель має право вимагати дострокового виконання основного зобов`язання, а в разі його невиконання - звернути стягнення на предмет іпотеки, якщо інше не передбачено законом.
Стаття 33 цього Закону передбачає, що в разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов`язання іпотекодержатель має право задовольнити свої вимоги за основним зобов`язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки, якщо інше не передбачено законом. Право іпотекодержателя на звернення стягнення на предмет іпотеки також виникає з підстав, установлених статтею 12 цього Закону.
Звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється на підставі рішення суду, виконавчого напису нотаріуса або згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя.
Тобто, законом передбачено чітко визначені способи звернення стягнення на предмет іпотеки в разі невиконання чи неналежного виконання забезпеченого іпотекою зобов`язання.
Згідно зі статтею 36 Закону України «Про іпотеку» сторони іпотечного договору можуть вирішити питання про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору. Позасудове врегулювання здійснюється згідно із застереженням про задоволення вимог іпотекодержателя, що міститься в іпотечному договорі, або згідно з окремим договором між іпотекодавцем та іпотекодержателем про задоволення вимог іпотекодержателя, що підлягає нотаріальному посвідченню, який може бути укладений одночасно з іпотечним договором або в будь-який час до набрання законної сили рішенням суду про звернення стягнення на предмет іпотеки.
Договір про задоволення вимог іпотекодержателя, яким також вважається відповідне застереження в іпотечному договорі, визначає можливий спосіб звернення стягнення на предмет іпотеки відповідно до цього Закону. Визначений договором спосіб задоволення вимог іпотекодержателя не перешкоджає іпотекодержателю застосувати інші встановлені цим Законом способи звернення стягнення на предмет іпотеки.
Договір про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідне застереження в іпотечному договорі, яке прирівнюється до такого договору за своїми правовими наслідками, може передбачати, в тому числі передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов`язання в порядку, встановленому статтею 37 Закону України «Про іпотеку».
Великою Палатою Верховного Суду вказано, що стаття 37 Закону України «Про іпотеку» не містить можливості визнання права власності на предмет іпотеки за іпотекодержателем за рішенням суду, а для реалізації іпотекодержателем позасудового способу звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом визнання права власності на нього за загальним правилом необхідні тільки воля та вчинення дій з боку іпотекодержателя, якщо договором не передбачено іншого порядку.
Отже вказані висновки передбачають, що у разі відмови в задоволенні позову про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом визнання права власності за іпотекодержателем, у останнього наявна можливість звернутись за захистом своїх прав в інший спосіб, як у судовому так і позасудовому порядку.
Разом з тим, за встановлених судами обставин у розглядуваній справі, внаслідок припинення позивача - компанії «ТІ.І.І. Крісто ЛТД» (T.E.E. KRISTO LTD) реалізація останнім своїх прав іпотекодержателя на звернення стягнення на предмет іпотеки в інший спосіб, а ніж застосований судом першої інстанції, вже неможлива.
Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив із того, що іпотечним договором передбачено право іпотекодержателя на набуття у власність предмета іпотеки в разі порушення боржником умов кредитного договору, відповідач порушив умови кредитного договору, а тому позивач має право в рахунок погашення заборгованості за договором позики звернути стягнення на предмет іпотеки набувши на нього право власності.
Верховний Суд враховує, що одним із принципів цивільного судочинства є диспозитивність, яка відповідно до частини другої статті 11 ЦПК України
2004 року та частини третьої статті 13 ЦПК України передбачає у тому числі можливість для учасника справи розпоряджатися своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.
За змістом положень пункту 1 частини другої статті 49 ЦПК України відповідач має право визнати позов (всі або частину позовних вимог) на будь-якій стадії судового процесу.
Право відповідача визнати позов повністю або частково було передбачено і статтею 31 ЦПК України 2004 року (в редакції на час ухвалення судом першої інстанції рішення по справі).
Відповідно до частини першої статті 38 ЦПК України 2004 року (в редакції на час ухвалення судом першої інстанції рішення по справі) сторона, третя особа, особа, яка відповідно до закону захищає права, свободи чи інтереси інших осіб, а також заявники та інші заінтересовані особи в справах окремого провадження (крім справ про усиновлення) можуть брати участь у цивільній справі особисто або через представника.
Повноваження представників сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, мають бути посвідчені нотаріально посвідченою довіреністю фізичної особи (пункт 1 частини першої, частина друга статті 42 ЦПК України 2004 року (в редакції на час ухвалення судом першої інстанції рішення по справі).
Згідно вимог статті 44 ЦПК України 2004 року (в редакції на час ухвалення судом першої інстанції рішення по справі) представник, який має повноваження на ведення справи в суді, може вчиняти від імені особи, яку він представляє, усі процесуальні дії, що їх має право вчиняти ця особа. Обмеження повноважень представника на вчинення певної процесуальної дії мають бути застережені у виданій йому довіреності. Про припинення представництва або обмеження повноважень представника за довіреністю має бути повідомлено суд шляхом подання письмової заяви або усної заяви, зробленої у судовому засіданні.
ОСОБА_3 , діючи, як представник ОСОБА_1 за довіреністю, посвідченою 15 березня 2012 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Якименко В. О. та зареєстрованою в реєстрі за № 423, мав достатній обсяг повноважень для подання 23 листопада 2012 року до суду від імені ОСОБА_1 заяви про визнання позову, яка була ним підтримана в судовому засіданні 12 грудня 2012 року.
Обставини того, що визнання представником відповідача позову порушує права, свободи чи інтереси ОСОБА_1 та/або інших осіб судом не були встановлені.
У разі, якщо ОСОБА_1 мав намір обмежити свого представника у праві визнавати позов, він мав зазначити відповідні застереження у виданій ним довіреності.
Докази визнання виданої 15 березня 2012 року ОСОБА_1 довіреності недійсною чи її відкликання в матеріалах справи відсутні.
Верховний Суд враховує, що рішення суду першої інстанції є виконаним та таким, що призвело до низки юридичних наслідків, зокрема погашення за рахунок предмету іпотеки заборгованості ОСОБА_1 перед компанією «ТІ.І.І. Крісто ЛТД» (T.E.E. KRISTO LTD) за договором позики від 11 лютого
2011 року, відчуження позивачем спірної квартири ОСОБА_2 за відплатним договором купівлі-продажу, реєстрація права власності
ОСОБА_2 на квартиру, тощо.
Касаційний суд вважає, що при розгляді цієї справи, з метою належного виконання судом завдання та основних засад цивільного судочинства, необхідним є врахування конкретних обставин справи, а також принципів справедливості, добросовісності та розумності.
За обставин розглядуваної справи та встановленого апеляційним судом факту припинення компанії «ТІ.І.І. Крісто ЛТД» (T.E.E. KRISTO LTD), як юридичної особи, скасування рішення Голосіївського районного суду м. Києва
від 12 грудня 2012 року, призведе до непропорційного втручання у право на мирне володіння майном ОСОБА_2 та безпідставного звільнення ОСОБА_1 від відповідальності за невиконання взятих на себе зобов`язань за договором позики.
Апеляційний суд вказаних обставин не врахував.
Відповідно до положень статті 413 ЦПК України суд касаційної інстанції скасовує постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково і залишає в силі рішення суду першої інстанції у відповідній частині, якщо встановить, що судом апеляційної інстанції скасовано судове рішення, яке відповідає вимогам закону.
Касаційний суд дійшов висновку, що судом апеляційної інстанції помилково скасовано рішення суду першої інстанції, яке прийнято на підставі повного та всебічного дослідження обставин справи, умов укладених між сторонами договорів позики та іпотеки, а також з урахуванням визнання позову відповідачем, тому касаційна скарга підлягає задоволенню, а постанова Апеляційного суду м. Києва від 29 серпня 2018 року - скасуванню, із залишенням в силі рішення Голосіївського районного суду м. Києва
від 12 грудня 2012 року.
Щодо розподілу судових витрат
Статтею 416 ЦПК України передбачено, що суд касаційної інстанції в постанові розподіляє судові витрати.
Статтею 141 ЦПК України визначено, що судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Враховуючи задоволення вимог касаційної скарги, скасування постанови апеляційного суду і залишення в силі рішення суду першої інстанції, із
ОСОБА_1 підлягає стягненню 6 438 грн судового збору, сплаченого заявником за подання касаційної скарги.
Керуючись статтями 400 409 413 415 416 418 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду
ПОСТАНОВИВ:
Касаційну скаргу ОСОБА_2 задовольнити частково.
Постанову Апеляційного суду м. Києва від 29 серпня 2018 року скасувати, залишивши в силі рішення Голосіївського районного суду м. Києва
від 12 грудня 2012 року.
Стягнути із ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 судовий збір за подання касаційної скарги у розмірі 6 438 грн.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Головуючий Судді: Є. В. Синельников О. М. Осіян Н. Ю. Сакара С. Ф. Хопта В. В. Шипович