ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
18 листопада 2024 року
м. Київ
справа № 260/171/22
адміністративне провадження № К/990/16533/23
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача - Яковенка М. М.,
суддів - Дашутіна І. В., Шишова О. О.,
розглянувши у попередньому судовому засіданні в касаційній інстанції адміністративну справу № 260/171/22
за адміністративним позовом Дочірнього підприємства «Санаторій Верховина» Приватного акціонерного товариства лікувально-оздоровчих закладів профспілок України «Укрпрофоздоровниця» до Міжгірської селищної ради про визнання неправомірним та скасування рішення,
за касаційною скаргою Дочірнього підприємства «Санаторій Верховина» Приватного акціонерного товариства лікувально-оздоровчих закладів профспілок України «Укрпрофоздоровниця» на рішення Закарпатського окружного адміністративного суду (суддя Дору Ю. Ю.) від 29 листопада 2022 року та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду (склад колегії суддів: Судова-Хомюк Н. М., Онишкевич Т. В., Сеник Р. П.) від 21 березня 2023 року,
УСТАНОВИВ:
І. РУХ СПРАВИ
1. У січні 2022 року Дочірнє підприємство «Санаторій Верховина» Приватного акціонерного товариства лікувально-оздоровчих закладів профспілок України «Укрпрофоздоровниця» (далі - ДП «Санаторій Верховина») звернулося до суду з адміністративним позовом до Міжгірської селищної ради про визнання нечинним та скасування Рішення Міжгірської селищної ради від 14 липня 2021 року № 810 «Про місцеві податки і збори», яким встановлено ставки земельного податку, які вводяться у дію з 01 січня 2022 року.
2. В обґрунтування позову позивач зазначає, що Рішенням Міжгірської селищної ради від 14 липня 2021 року № 810 «Про місцеві податки і збори» встановлено ставки земельного податку, які вводяться у дію з 01 січня 2022 року. Відповідно до розділу (коду) 6 землі оздоровчого призначення підпункти 06.01.- 06.04 для земель оздоровчого призначення(землі, які мають природні і лікувальні властивості, які використовуються або можуть використовуватися для профілактики захворювань і лікування людей) встановлено ставку податку у розмірі 12% від нормативно-правової оцінки земель.
Позивач вважає, що зазначене рішення, яке є нормативно-правовим актом, винесено органом місцевого самоврядування з порушенням процедури прийняття регуляторних актів органами місцевого самоврядування, зокрема, в порушення приписів Закону України «Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності» рішення, повідомлення про оприлюднення проектів регуляторних актів, відповідних аналізів регуляторного впливу розробником цих проектів оприлюднено не було, також не була забезпечена підготовка експертних висновків щодо регуляторного впливу, при прийнятті рішень без аналізу регуляторного впливу відповідальна постійна комісія не прийняла рішення про направлення проектів регуляторних актів на доопрацювання органу чи особі, яка внесла цей проект.
У зв`язку з порушенням відповідачем встановленого порядку розробки проектів регуляторних актів, позивача було позбавлене можливості реалізувати свої права, що випливають зі статті 6 Закону України «Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності», а саме право подати свої зауваження та пропозиції щодо проектів регуляторних актів і брати участь у відкритих обговореннях питань, пов`язаних з регуляторною діяльністю. Позивач вважає, що приймаючи оскаржувані рішення під час підготовки яких було порушено передбачену законодавством України процедуру, відповідач діяв у спосіб, що суперечить законодавству.
3. Рішенням Закарпатського окружного адміністративного суду від 29 листопада 2022 року, залишеним без змін постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 21 березня 2023 року, у задоволенні адміністративного позову відмовлено.
4. Не погоджуючись з рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій, 08 травня 2023 року ДП «Санаторій Верховина» звернулося до Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Закарпатського окружного адміністративного суду від 29 листопада 2022 року та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 21 березня 2023 року, і ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги ДП «Санаторій Верховина» задовольнити в повному обсязі.
5. Ухвалою Верховного Суду від 25 травня 2023 року відкрито касаційне провадження за вказаною касаційною скаргою, встановлено строк для подання відзиву. Витребувані матеріали справи.
6. Ухвалою Верховного Суду закінчено підготовку даної справи до касаційного розгляду та призначено її касаційний розгляд у попередньому судовому засіданні.
7. Станом на час розгляду справи письмового відзиву на касаційну скаргу до Верховного Суду не надходило, що не перешкоджає її розгляду по суті.
IІ. ОБСТАВИНИ СПРАВИ
8. Судами попередніх інстанцій встановлено, що ДП «Санаторій Верховина» користується земельною ділянкою на підставі Акту на право постійного користування земельною ділянкою серії 1- ЗК № 2 001951, виданого Міжгірською районною радою народних депутатів Міжгірського району Закарпатської області 17 липня 1995 року. Акт зареєстровано у книзі записів державних актів на право постійного користування землею за № 25.
9. Рішенням Міжгірської селищної ради від 14 липня 2021 року № 810 «Про місцеві податки і збори» встановлено ставки земельного податку, які вводяться у дію з 01 січня 2022 року. Відповідно до розділу (коду) 6 землі оздоровчого призначення підпункти 06.01.-06.04 для земель оздоровчого призначення (землі, які мають природні і лікувальні властивості, які використовуються або можуть використовуватися для профілактики захворювань і лікування людей) встановлено ставку податку у розмірі 12% від нормативно-правової оцінки земель.
10. Вказане рішення Міжгірської селищної ради № 810 з додатками було оприлюднено на інформаційному веб-сайті Міжгірської селищної ради та опубліковано в Міжірській районній газеті «Верховина» від 17 липня 2021 року № 25 (11013).
11. Вважаючи, що зазначене рішення, є нормативно-правовим актом, яке винесено Міжгірською селищною радою з порушенням процедури прийняття регуляторних актів органами місцевого самоврядування, позивач звернувся до суду з адміністративним позовом.
IІІ. ОЦІНКА СУДІВ ПЕРШОЇ ТА АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЙ
12. Суд першої інстанції, з яким погодився суд апеляційної інстанції, відмовляючи в задоволенні позовних вимог, виходили з того, що рішення відповідача від 14 липня 2021 року № 810 «Про місцеві податки і збори» прийняте в межах наданих повноважень, на підставі та у спосіб, що визначені законом.
13. Щодо твердження позивача, що оскаржуване рішення № 810 є нормативно-правовим актом, винесеним Міжгірською селищною радою з порушенням процедури прийняття регуляторних актів органами місцевого самоврядування, зокрема, з порушенням Закону України «Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності» та Закону України «Про Антимонопольний комітет України», з посиланням на відповідну практику Верховного Суд, суди першої та апеляційної інстанцій виснували, що рішення органів місцевого самоврядування про встановлення місцевих податків та зборів є нормативно-правовим актом з питань оподаткування місцевими податками та зборами, яке приймається на підставі, за правилами й на виконання відповідних приписів Податкового кодексу України (далі - ПК України) і оприлюднюється у встановленому цим Кодексом порядку.
Вказані рішення не належать до регуляторних актів у розумінні Закону України «Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності», у зв`язку з чим цей Закон не поширює свою дію на такі рішення загалом.
14. Суди попередніх інстанцій відзначили, що оскаржуване рішення ради, як це випливає з його змісту, виконує, насамперед, функцію наповнення місцевого бюджету й не змінює порядок адміністрування місцевих податків та зборів, компетенцію контролюючих органів тощо, не формулює власні регулятивні механізми, а тому й не має регуляторного впливу, оскільки лише на підставі, за правилами та на виконання відповідних приписів ПК України, закріплених у його статті 12, визначає елементи податку, зокрема, об`єкт оподаткування, платника податків і зборів, розмір ставки, податковий період та інші обов`язкові елементи, визначенні статтею 7 цього Кодексу з дотриманням критеріїв, встановлених розділом XII цього Кодексу для відповідного місцевого податку чи збору (підпункт 12.3.2 пункту 12.3 статті 12 ПК України).
15. Такі рішення органів місцевого самоврядування напряму ідентифіковані законодавцем саме як нормативно-правові акти з питань оподаткування місцевими податками та зборами (пункт 12.5 статті 12 ПК України) і жодної правової регламентації стосовно віднесення таких актів до регуляторних не містять як ПК України, так і Закон України «Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності».
16. Податковим кодексом України, який у спірних правовідносинах є спеціальним актом законодавства та норми якого є пріоритетними у застосуванні, визначені основні засади податкового законодавства України і загальні засади встановлення податків і зборів (статті 4, 7 цього Кодексу), якими не передбачено застосування регуляторних процедур відповідно до Закону України «Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності» під час прийняття органом місцевого самоврядування рішення про встановлення місцевих податків та зборів. Закон України «Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності» ПК України не віднесено до актів податкового законодавства України, які наведені у статті 3 цього Кодексу за вичерпним і остаточним переліком, який розширеному тлумаченню не підлягає.
17. Крім того суди зауважили, що податковим законодавством не визначено обов`язку органу місцевого самоврядування при затвердженні ставок земельного податку отримувати погодження Антимонопольного комітету України.
18. Водночас сплата місцевих податків та зборів, як безумовних платежів до місцевих бюджетів, є конституційним обов`язком кожного, у тому числі й суб`єктів господарювання, і обговорення цього питання на всеукраїнському рівні не допускається, а отже публічне обговорення питання податків, зокрема, й за процедурою, запровадженою Законом України «Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності», не може бути здійснене і на рівні місцевому, інакше це суперечитиме положенням Конституції України та засадам законодавства України у сфері оподаткування.
19. Скаржник у своїй касаційній скарзі не погоджується з висновками судів першої та апеляційної інстанцій про відсутність підстав для задоволення позовних вимог, вважає їх необґрунтованими та такими, що підлягають скасуванню, оскільки судами неправильно застосовано норми матеріального права та порушено норми процесуального права, що призвело до ухвалення незаконних судових рішень у справі.
20. Підставою касаційного оскарження судових рішень у цій справі скаржником зазначено пункт 2 частини четвертої частини четвертої статті 328 КАС України - якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні.
21. Зокрема в доводах касаційної скарги позивач зазначає необхідність відступу від висновків Верховного Суду, викладених в постанові від 10 грудня 2021 року по справі № 0940/2301/18, в якій колегія суддів об`єднаної палати Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду відступила від висновку щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладеного у раніше прийнятій постанові Верховного Суду від 02 грудня 2020 року у справі № 357/14346/17 стосовно того, що рішення органів місцевого самоврядування про встановлення місцевих податків та зборів є регуляторним актом і на таке рішення поширюються положення Закону України «Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності».
22. Доводячи необхідність відступу від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду по справі № 0940/2301/18 та застосованого судом апеляційної інстанції, скаржник вказує на неправильне застосування пункту 12.3.8 статті 12 ПК України.
23. Зокрема скаржник зауважує, що згідно статті 1 Закону України від 11 вересня 2003 року № 1160-IV «Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності» рішення органів місцевого самоврядування про встановлення місцевих податків і зборів мають ознаки регуляторних актів, оскільки ці рішення спрямовані на правове регулювання господарських відносин та щодо невизначеного кола осіб на відповідній адміністративно-територіальній одиниці, а також встановлюють (змінюють) норми права для суб`єктів господарювання в частині розміру ставок податку, який має суттєвий вплив на результати ведення господарської діяльності.
24. Крім того, Законом № 2142 від 24 березня 2022 року були внесені зміни до ПК України, а саме, пункт 12.3статті 12 ПК України доповнено підпунктом 12.3.8, згідно з яким: «На період дії воєнного чи надзвичайного стану сільські, селищні, міські ради мають право приймати рішення про встановлення місцевих податків та/або зборів та податкових пільг із сплати місцевих податків та/або зборів без застосування процедур, передбачених Законом України «Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності». У разі введення воєнного чи надзвичайного стану в окремих місцевостях України положення цього підпункту поширюється виключно на представницькі органи територіальних громад відповідних адміністративно-територіальних одиниць, на території яких введено воєнний чи надзвичайний стан».
25. Отже, на переконання скаржника, з огляду на вище вказану норму права можна дійти висновку про те, що якщо на період дії воєнного чи надзвичайного стану сільські, селищні, міські ради мають право приймати рішення про встановлення місцевих податків та/або зборів та податкових пільг із сплати місцевих податків та/або зборів без застосування процедур, передбачених Законом України «Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності», то за відсутності такого правового режиму як воєнний чи надзвичайний стан, тобто у мирний час, який діяв під час прийняття рішення Міжгірської селищної ради від 14 липня 2021 року № 810 «Про місцеві податки і збори» Закон України «Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності» підлягав застосуванню при прийнятті такого рішення.
26. Окремо скаржник звертає увагу й на те, що оскаржуване рішення органу місцевого самоврядування, як суб`єкта владних повноважень є дискримінаційним по відношенню до позивача, оскільки ним запроваджуються підвищення ставок земельного податку таким чином, що таке підвищення покладається виключно на позивача, оскільки землі оздоровчого призначення на землях громади перебувають у постійному користуванні тільки у позивача. Крім того, при прийнятті оскаржуваного рішення орган місцевого самоврядування вийшов за межі своїх повноважень, зокрема, запровадив диференціацію ставок земельного податку та орендної плати в залежності від кодів видів економічної діяльності КВЕД, однак ПК України не передбачає можливості диференціації ставок земельного податку залежно від видів діяльності платників податків за КВЕД.
27. Крім того, відповідно до Акту на право постійного користування позивач користується частиною земельної ділянки загальною площею 0,77 га, яка розташована за межами населених пунктів. Таким чином, в порушення вимог статті 277 ПК України відповідачем встановлено ставку земельного податку у розмірі 12% від норматив-грошової оцінки на земельну ділянку яка розташована за межами населеного пункту.
V. ОЦІНКА ВЕРХОВНОГО СУДУ
28. Верховний Суд, переглянувши оскаржувані судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи, перевіривши правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права у спірних правовідносинах, відповідно до частини першої статті 341 КАС України, виходить з такого.
29. За приписами частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
30. Відповідно до частин першої-третьої статті 59 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» від 21 травня 1997 року № 280/97-ВР (далі - Закон № 280/97-ВР) рада в межах своїх повноважень приймає нормативні та інші акти у формі рішень.
Рішення ради приймається на її пленарному засіданні після обговорення більшістю депутатів від загального складу ради, крім випадків, передбачених цим Законом. При встановленні результатів голосування до загального складу сільської, селищної, міської ради включається сільський, селищний, міський голова, якщо він бере участь у пленарному засіданні ради, і враховується його голос.
Рішення ради приймаються відкритим поіменним голосуванням, окрім випадків, передбачених пунктами 4 і 16 статті 26, пунктами 1, 29 і 31 статті 43 та статтями 55, 56 цього Закону, в яких рішення приймаються таємним голосуванням. Результати поіменного голосування підлягають обов`язковому оприлюдненню та наданню за запитом відповідно до Закону України «Про доступ до публічної інформації». На офіційному веб-сайті ради розміщуються в день голосування і зберігаються протягом необмеженого строку всі результати поіменних голосувань. Результати поіменного голосування є невід`ємною частиною протоколу сесії ради.
31. Згідно з частиною одинадцятою статті 59 Закону № 280/97-ВР акти органів та посадових осіб місцевого самоврядування підлягають обов`язковому оприлюдненню та наданню за запитом відповідно до Закону України «Про доступ до публічної інформації». Проекти актів органів місцевого самоврядування оприлюднюються в порядку, передбаченому Законом України «Про доступ до публічної інформації», крім випадків виникнення надзвичайних ситуацій та інших невідкладних випадків, передбачених законом, коли такі проекти актів оприлюднюються негайно після їх підготовки.
32. Відповідно до частини дванадцятої статті 59 Закону № 280/97-ВР акти органів та посадових осіб місцевого самоврядування, які відповідно до закону є регуляторними актами, розробляються, розглядаються, приймаються та оприлюднюються у порядку, встановленому Законом України «Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності».
33. Між тим, частиною десятою статті 59 Закону № 280/97-ВР унормовано, що акти органів та посадових осіб місцевого самоврядування з мотивів їхньої невідповідності Конституції або законам України визнаються незаконними в судовому порядку.
34. Згідно зі статтею 69 Закону № 280/97-ВР органи місцевого самоврядування відповідно до ПК України встановлюють місцеві податки і збори.
35. За приписами пункту 24 частини першої статті 26 Закону № 280/97-ВР питання встановлення місцевих податків і зборів відповідно до ПК України вирішуються виключно на пленарних засіданнях сільської, селищної, міської ради.
36. Щодо посилань позивача на обов`язковість дотримання відповідачем норм Закону України «Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності» про те, що оскаржуване рішення є регуляторним актом, спрямованим на неодноразове застосування і щодо невизначеного кола користувачів осіб, колегія суддів зазначає таке.
37. Відповідно до пункту 12.3 статті 12 ПК України, сільські, селищні, міські ради та ради об`єднаних територіальних громад, що створені згідно із законом та перспективним планом формування територій громад, в межах своїх повноважень приймають рішення про встановлення місцевих податків та зборів та податкових пільг зі сплати місцевих податків і зборів.
38. Згідно з пунктом 10.2 статті 10 ПК України до місцевих зборів належить податок на майно.
39. Відповідно до статті 265 ПК України податок на майно складається з: податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки; транспортного податку; плати за землю.
40. За визначенням статті 1 Закону України «Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності» регуляторний акт - це прийнятий уповноваженим регуляторним органом нормативно-правовий акт, який або окремі положення якого спрямовані на правове регулювання господарських відносин, а також адміністративних відносин між регуляторними органами або іншими органами державної влади та суб`єктами господарювання; прийнятий уповноваженим регуляторним органом інший офіційний письмовий документ, який встановлює, змінює чи скасовує норми права, застосовується неодноразово та щодо невизначеного кола осіб і який або окремі положення якого спрямовані на правове регулювання господарських відносин, а також адміністративних відносин між регуляторними органами або іншими органами державної влади та суб`єктами господарювання, незалежно від того, чи вважається цей документ відповідно до закону, що регулює відносини у певній сфері, нормативно-правовим актом.
Однією з визначальних ознак регуляторного акту є те, що цей акт зумовлює регуляторний вплив на урегульовані ним правовідносини.
41. До кваліфікуючих ознак регуляторного акту можна віднести й закріплену нормами Закону України «Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності» спеціальну процедуру його підготовки, розроблення, розгляду, прийняття і офіційного оприлюднення, яка включає стадії, зокрема, підготовки аналізу регуляторного впливу такого акту і оприлюднення проекту останнього з метою одержання зауважень і пропозицій від фізичних та юридичних осіб, їх об`єднань (статті 8, 9 цього Закону).
42. Частина п`ята статті 12 Закону України «Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності» визначає, що регуляторні акти, прийняті органами та посадовими особами місцевого самоврядування, офіційно оприлюднюються в друкованих засобах масової інформації відповідних рад, а у разі їх відсутності у місцевих друкованих засобах масової інформації, визначених цими органами та посадовими особами, не пізніш як у десятиденний строк після їх прийняття та підписання.
43. Статтею 4 КАС України визначено, що нормативно-правовий акт акт управління (рішення) суб`єкта владних повноважень, який встановлює, змінює, припиняє (скасовує) загальні правила регулювання однотипних відносин, і який розрахований на довгострокове та неодноразове застосування.
44. Колегія суддів погоджується з висновками судів попередніх інстанцій про те, що оскаржуване рішення селищної ради, як це випливає з його змісту, виконує, насамперед, функцію наповнення місцевого бюджету й не змінює порядок адміністрування місцевих податків та зборів, компетенцію контролюючих органів тощо, не формулює власні регулятивні механізми, а тому й не має регуляторного впливу, оскільки лише на підставі, за правилами та на виконання відповідних приписів ПК України, закріплених у його статті 12.
45. Відповідно до правил частини першої статті 67, частини першої статті 74 Конституції України кожен (тобто включаючи й суб`єктів господарювання) зобов`язаний сплачувати податки і збори (у тому числі й місцеві) в порядку і розмірах, установлених законом. Референдум не допускається щодо законопроектів з питань податків, бюджету та амністії.
46. Пунктом 6.1 статті 6 ПК України, податком (у тому числі й місцевим податком і збором, як видом податку) є обов`язковий, безумовний платіж до відповідного бюджету, що справляється з платників податку відповідно до цього Кодексу.
47. Відповідно сплата місцевих податків та зборів, як безумовних платежів до місцевих бюджетів, є конституційним обов`язком кожного, у тому числі й суб`єктів господарювання, і обговорення цього питання на всеукраїнському рівні не допускається, а отже публічне обговорення питання податків, зокрема, й за процедурою, запровадженою Законом України «Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності», не може бути здійснене і на рівні місцевому, інакше це суперечитиме положенням Конституції України та засадам законодавства України у сфері оподаткування.
48. Рішення органів місцевого самоврядування з питань місцевих податків та зборів напряму ідентифіковані законодавцем саме як нормативно-правові акти з питань оподаткування місцевими податками та зборами (пункт 12.5 статті 12 ПК України) і жодної правової регламентації стосовно віднесення таких актів до регуляторних не містять ані ПК України, ані Закон України «Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності».
49. Податкові правовідносини унормовуються, насамперед, ПК України, положення якого можуть бути змінені виключно шляхом внесення змін до нього відповідними законами України, а усі нормативно-правові акти, які входять до складу податкового законодавства України, повинні прийматися на підставі, за правилами та на виконання цього Кодексу.
50. Закон України «Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності» ПК України не віднесено до актів податкового законодавства України, які наведені у статті 3 цього Кодексу за вичерпним і остаточним переліком, який розширеному тлумаченню не підлягає.
51. Таким чином, податкові відносини є окремим і самостійним різновидом відносин, урегульованих, окрім Конституції України, спеціальними актами законодавства за вичерпним і остаточним переліком, і не належать ані до господарських відносин, ані до адміністративних відносин між регуляторними органами або іншими органами державної влади та суб`єктами господарювання, про які іде мова у Законі України «Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності».
52. 10 грудня 2021 року об`єднаною палатою Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду прийнято постанову у справі № 0940/2301/18, якою касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства «Укрнафта» задоволено частково. Рішення Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 14 березня 2019 року та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 03 липня 2019 року змінено, виключивши з їх мотивувальних частин висновки про те, що рішення Пнівської сільської ради Надвірнянського району Івано-Франківської області від 26 червня 2018 року № 3-24/2018 «Про встановлення ставок земельного податку за земельні ділянки, які перебувають в постійному користуванні суб`єктів господарювання (крім державної та комунальної форми власності), на 2019 рік на території Пнівської сільської ради» є регуляторним актом відповідно до Закону України «Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності». В решті оскаржувані судові рішення залишено без змін.
53. В ході розгляду справи № 0940/2301/18 Об`єднана палата Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду відступила від висновку щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладеного в раніше прийнятій постанові Верховного Суду від 02 грудня 2020 року у справі № 357/14346/17 стосовно того, що рішення органів місцевого самоврядування про встановлення місцевих податків та зборів є регуляторним актом і на таке рішення поширюються положення Закону України «Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності».
54. Одночасно було сформульовано наступний висновок: «Рішення органів місцевого самоврядування про встановлення місцевих податків та зборів є нормативно-правовим актом з питань оподаткування місцевими податками та зборами, яке приймається на підставі, за правилами й на виконання відповідних приписів Податкового кодексу України і оприлюднюється у встановленому цим Кодексом порядку. Вказані рішення не належать до регуляторних актів у розумінні Закону України «Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності», у зв`язку з чим цей Закон не поширює свою дію на такі рішення загалом та, зокрема, у 2017, 2018 роках».
55. Колегія суддів у цій справі не вбачає підстав для відступу від наведеного висновку, який підлягає врахуванню у цій справі згідно з вимогами частини третьої статті 341 КАС України.
56. Зважаючи на викладене, суд касаційної інстанції у цій справі вважає вірним твердження судів попередніх інстанцій, що рішення Міжгірської селищної ради від 14 липня 2021 року № 810, яким змінюються розміри ставок місцевого податку, не є регуляторним актом і до процедури його прийняття не повинні застосовуватися положення Закону України «Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності».
57. Водночас, незастосовність приписів Закону України «Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності» до процедури прийняття рішення про встановлення місцевих податків та зборів не свідчить про звільнення органу місцевого самоврядування від обов`язку дотримуватись положень статей 4, 12 ПК України.
58. Одним із принципів, на яких ґрунтується податкове законодавство, є принцип стабільності, який полягає в тому, що зміни до будь-яких елементів податків та зборів не можуть вноситися пізніш як за шість місяців до початку нового бюджетного періоду, в якому будуть діяти нові правила та ставки. Податки та збори, їх ставки, а також податкові пільги не можуть змінюватися протягом бюджетного року (підпункт 4.1.9 пункту 4.1 статті 4 ПК України).
59. Пунктом 7.1 статті 7 ПК України передбачено, що під час встановлення податку обов`язково визначаються такі елементи: платники податку; об`єкт оподаткування; база оподаткування; ставка податку; порядок обчислення податку; податковий період; строк та порядок сплати податку; 7.1.8. строк та порядок подання звітності про обчислення і сплату податку.
Отже, ставка податку належить до обов`язкових елементів податку.
60. Відповідно до пункту 12.3 статті 12 ПК України сільські, селищні, міські ради та ради об`єднаних територіальних громад, що створені згідно з законом та перспективним планом формування територій громад, в межах своїх повноважень приймають рішення про встановлення місцевих податків та зборів та податкових пільг зі сплати місцевих податків і зборів до 15 липня року, що передує бюджетному періоду, в якому планується застосовування встановлюваних місцевих податків та/або зборів, та про внесення змін до таких рішень.
Встановлення місцевих податків та зборів здійснюється у порядку, визначеному Податковим кодексом України.
При прийнятті рішення про встановлення місцевих податків та/або зборів обов`язково визначаються об`єкт оподаткування, платник податків і зборів, розмір ставки, податковий період та інші обов`язкові елементи, визначенні статтею 7 цього Кодекс) з дотриманням критеріїв, встановлених розділом XII цього Кодексу для відповідного місцевого податку чи збору.
Сільські, селищні, міські ради та ради об`єднаних територіальних громад, створені згідно із законом та перспективним планом формування територій громад, надсилають у десятиденний строк з дня прийняття рішень, але не пізніше липня року, що передує бюджетному періоду, в якому планується застосовування встановлених місцевих податків та/або зборів та податкових пільг зі сплати місцевих податків та/або зборів, до контролюючого органу, в якому перебувають на обліку платники відповідних місцевих податків та/або зборів, в електронному вигляді інформацію щодо ставок та податкових пільг зі сплати місцевих податків та або зборів у порядку га за формою, затвердженими Кабінетом Міністрів України, та копії прийнятих рішень про встановлення місцевих податків та або зборів та про внесення змін до таких рішень. Якщо в рішенні органу місцевого самоврядування про встановлення місцевих податків та/або зборів, а також податкових пільг з їх сплати не визначено термін його дії, таке рішення є чинним до прийняття нового рішення.
Рішення про встановлення місцевих податків та зборів офіційно оприлюднюється відповідним органом місцевого самоврядування до 25 липня року, що передує бюджетному періоду, в якому планується застосовування встановлюваних місцевих податків та або зборів або змін (плановий період). В іншому разі норми відповідних рішень застосовуються не раніше початку бюджетного періоду, що настає за плановим періодом.
У разі якщо до 15 липня року, що передує бюджетному періоду, в якому планується застосування місцевих податків та/або зборів, сільська, селищна, міська рада або рада об`єднаних територіальних громад, створена згідно із законом та перспективним планом формування територій громад, не прийняла рішення про встановлення відповідних місцевих податків та/або зборів, що (обов`язковими згідно і нормами цього Кодексу, такі податки та або збори справляються виходячи з норм цього Кодексу із застосуванням ставок, які діяли до 31 грудня року, що передує бюджетному періоду, в якому планується застосування таких місцевих податків та/або зборів.
61. Отже, у випадку невчинення дій із прийняття та оприлюднення рішення про встановлення відповідних місцевих податків та зборів у встановленому порядку такі податки справляються у наступному після його прийняття бюджетному періоді.
62. Як уже зазначалось в цій постанові рішення № 810 «Про місцеві податки і збори» було прийнято Міжгірською селищною радою 14 липня 2021 року та опубліковано в Міжірській районній газеті «Верховина» від 17 липня 2021 року № 25 (11013). Також вказане рішення оприлюднено на інформаційному веб-сайті Міжгірської селищної ради.
63. Отже, колегія суддів погоджується з висновками судів попередніх інстанцій, що приймаючи рішення від 14 липня 2021 року № 810 «Про місцеві податки і збори» відповідач діяв у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, а тому підстави для визнання протиправним та нечинним оскаржуваного рішення - відсутні.
64. Аналізуючи доводи позивача щодо необхідності погодження оскаржуваного рішення із органами антимонопольного комітету, вплив оскаржуваного рішення на розмір витрат суб`єктів господарювання, необхідних для сплати цих платежів, суди попередніх інстанцій обґрунтовано виходили з того, що рішення, яке оскаржує позивач, не є такими, що має погоджуватися Антимонопольним комітетом України, адже нормами чинного законодавства обов`язковість заявленої позивачем процедури у даному випадку не передбачена. Такий висновок судів узгоджується із постановою Верховного Суду від 01 лютого 2022 року у справі №160/1936/21 за подібних правовідносин.
65. Доводи ж касаційної скарги наведеного не спростовують та не узгоджуються із правовим регулюванням спірних правовідносин, позицію щодо чого неодноразово висловлював Верховний Суд, а підстави, наведені скаржником для касаційного оскарження судових рішень судів попередніх інстанцій, не є такими, що відповідають вимогам пункту 3 частини четвертої статті 328 КАС України.
66. Отже, за наведених у цій постанові мотивів, з урахуванням приписів статті 341 КАС України, підстави для задоволення касаційної скарги та скасування судових рішень відсутні.
67. В контексті встановлених обставин у цій справі, суд касаційної інстанції визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права чи порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень, внаслідок чого касаційна скарга податкового органу залишається без задоволення, а рішення судів першої та апеляційної інстанцій - без змін.
68. Відповідно до частини третьої статті 343 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.
На підставі викладеного, керуючись статтями 341 343 349 350 355 356 359 КАС України, Суд
ПОСТАНОВИВ:
Касаційну скаргу Дочірнього підприємства «Санаторій Верховина» Приватного акціонерного товариства лікувально-оздоровчих закладів профспілок України «Укрпрофоздоровниця» залишити без задоволення.
Рішення Закарпатського окружного адміністративного суду від 29 листопада 2022 року та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 21 березня 2023 року у справі № 260/171/22 залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає.
Суддя-доповідач М. М. Яковенко
Судді І. В. Дашутін
О. О. Шишов