ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
23 травня 2024 року
м. Київ
справа № 260/1754/23
адміністративне провадження № К/990/39751/23
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача Мельник-Томенко Ж.М.,
суддів - Єресько Л.О.,
Загороднюка А.Г.,
розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу
за касаційною скаргою ОСОБА_1
на постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 30.10.2023 (головуючий суддя - В.С. Затолочний, судді - О.М. Довгополов, В.Я. Качмар)
у справі № 260/1754/23
за позовом ОСОБА_1
до Військової частини НОМЕР_1
про визнання протиправною бездіяльності та зобов`язання вчинити певні дії,
встановив:
Короткий зміст позовних вимог та їх обґрунтування
1. ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Військової частини НОМЕР_1 , в якому просив:
- визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні за період з 11.10.2018 по 20.02.2023, виходячи з середньомісячного грошового забезпечення за останні два календарні місяці служби, що передують місяцю звільнення з військової служби відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України «Про затвердження Порядку обчислення середньої заробітної плати» від 08.02.1995 № 100;
- зобов`язати Військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 середній заробіток за весь час затримки розрахунку при звільненні за період з 11.10.2018 по 20.02.2023, виходячи з середньомісячного грошового забезпечення за останні два календарні місяці служби, що передують місяцю звільнення з військової служби відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України «Про затвердження Порядку обчислення середньої заробітної плати» від 08.02.1995 № 100.
2. В обґрунтування позовних вимог позивач вказує, що наказом від 10.10.2018 позивача звільнено з військової служби, виключено із списків особового складу частини та усіх видів забезпечення. Зауважує, що в подальшому позивачем встановлено, що при звільненні йому не було виплачене належне грошове забезпечення, що зумовило звернення позивача до суду. На виконання рішення у справі № 260/6386/21 відповідачем 21.02.2023 було виплачене належне позивачу грошове забезпечення. З огляду на те, що остаточний розрахунок з позивачем при звільненні проведено 21.02.2023, позивач вважає, що для відповідача настає відповідальність за затримку розрахунку при звільненні, визначена статтею 117 Кодексу законів про працю України.
Короткий зміст рішень судів попередніх інстанцій
3. Рішенням Закарпатського окружного адміністративного суду від 15.06.2023 адміністративний позов задоволено. Визнано протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 11.10.2018 по 20.02.2023. Стягнуто з Військової частини НОМЕР_1 на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 11.10.2018 по 20.02.2023 в сумі 82 393, 86 грн.
4. Суд першої інстанції виснував про необхідність застосування до спірних правовідносин приписів загального трудового законодавства - Кодексу законів про працю України, оскільки нормами спеціального законодавства не врегульовано питання відповідальності за затримку розрахунку при звільненні військовослужбовців зі служби та дійшов висновку про право позивача на виплату середнього грошового забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні.
5. Постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 30.10.2023 апеляційну скаргу Військової частини НОМЕР_1 задоволено. Рішення Закарпатського окружного адміністративного суду від 15.06.2023 скасовано та прийнято нову постанову, якою у задоволенні адміністративного позову відмовлено.
6. При ухваленні постанови суд апеляційної інстанції виходив з того, що у спірних правовідносинах відсутні умови, передбачені у частині другій статті 117 Кодексу законів про працю України, за яких на користь позивача підлягає стягненню середній заробіток. До таких висновків апеляційний суд дійшов з огляду на те, що при звільненні позивача з військової служби у 2018 році у позивача не виникло зауважень щодо нарахованих і виплачених йому сум, а спір про належні позивачеві суми при звільненні виник через більш ніж три роки після звільнення.
Короткий зміст та обґрунтування вимог касаційної скарги
7. Не погодившись із постановою суду апеляційної інстанції, позивач звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій, посилаючись на порушення судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права, скаржник просить постанову апеляційного суду скасувати, залишити в силі рішення суду першої інстанції.
8. Підставою касаційного оскарження судового рішення позивач вказує пункт 1 частини четвертої статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України. Обґрунтовуючи посилання на вказану норму процесуального закону, заявник касаційної скарги зазначає про неправильне застосування судом апеляційної інстанції приписів статті 117 Кодексу законів про працю України без врахування висновків Великої Палати Верховного Суду, викладених у постанові від 26.02.2020 у справі № 821/1083/17.
9. Обґрунтовуючи вимоги касаційної скарги позивач вказує про помилковість висновку суду апеляційної інстанції щодо нерозповсюдження на спірні правовідносини приписів статті 117 Кодексу законів про працю України. На думку заявника касаційної скарги, судом апеляційної інстанції також проігноровано фактичні обставини справи, згідно яких відповідачем в порушення статті 30 Закону України «Про оплату праці» інформація щодо нарахованого та виплаченого грошового забезпечення не надавалась позивачу в тому числі і при звільненні, а також проігноровано частину другу статті 233 Кодексу законів про працю України, згідно якої позивач мав право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.
Позиція інших учасників справи
10. Відповідач у відзиві на касаційну скаргу з доводами та вимогами скаржника не погоджується, просить прийняти рішення, яким відмовити в задоволенні всіх оскаржуваних вимог скаржника до Військової частини НОМЕР_1 у повному обсязі.
Рух касаційних скарг
11. Ухвалою Верховного Суду від 18.12.2023 відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 .
12. Ухвалою Верховного Суду від 22.05.2024 адміністративну справу призначено до розгляду в порядку письмового провадження.
Встановлені судами попередніх інстанцій обставини справи
13. ОСОБА_1 перебував на військовій службі у Військовій частині НОМЕР_1 .
14. Наказом командира Військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 10.10.2018 № 226 позивача знято з усіх видів забезпечення та виключено зі списків особового складу частини з 10.10.2018.
15. Рішенням Закарпатського окружного адміністративного суду від 31.08.2022 у справі № 260/6386/21 позов ОСОБА_1 задоволено частково, визнано протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення за період з 01.12.2015 по 28.02.2018, зобов`язано Військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з 01.12.2015 по 28.02.2018, в задоволенні решти позовних вимог відмовлено.
16. На виконання рішення суду від 31.08.2022 у справі № 260/6386/21 Військовою частиною НОМЕР_1 21.02.2023 виплачено позивачу індексацію грошового забезпечення в сумі 82 370, 85 грн. із врахуванням податків.
17. Непроведення відповідачем повного розрахунку при звільненні зумовило звернення позивача до суду з цим позовом.
Релевантні джерела права й акти їх застосування
18. Відповідно до статті 116 Кодексу законів про працю України (тут і далі - в редакції, яка діяла на дату звільнення позивача з військової служби) при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.
В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.
19. Відповідно до статті 117 Кодексу законів про працю України в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору. Оцінка Верховного Суду
20. Суд касаційної інстанції наголошує на тому, що переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права (частина перша статті 341 Кодексу адміністративного судочинства України).
21. Предметом спору в цій справі є стягнення середнього заробітку за час затримки виплати позивачу належних сум при звільненні.
22. Суд апеляційної інстанції при розгляді справи дійшов висновку про відмову у задоволенні позовних вимог з тих мотивів, що у цій справі спір про належні позивачу суми при звільненні виник через більш ніж три роки після звільнення, у зв`язку з чим у спірних правовідносинах не настало передбачених у частині другій статті 117 Кодексу законів про працю України умов для стягнення середнього заробітку. При цьому, суд апеляційної інстанції послався на правову позицію Верховного Суду, викладену у постанові Верховного Суду від 04.12.2019 у справі № 825/742/16.
23. Верховний Суд, перевіривши доводи касаційної скарги, виходячи з меж касаційного перегляду, визначених у статті 341 Кодексу адміністративного судочинства України, а також надаючи оцінку правильності застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, зазначає таке.
24. Верховний Суд зауважує, що питання застосування приписів статті 117 Кодексу законів про працю України у вимірі правовідносин, подібних до тих, які розглядаються в цій справі, не завжди мало однакову правову оцінку суду касаційної інстанції. Водночас необхідно зазначити, що після постанови Великої Палати Верховного Суду від 26.02.2020 у справі № 821/1083/17, яку ухвалено в часі пізніше, ніж постанова, на яку посилається суд апеляційної інстанції в оскаржуваному рішенні, викладена в ній позиція (зокрема щодо наявності передбачених статтею 117 Кодексу законів про працю України підстав для стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, якщо навіть остаточний розрахунок відбувся на підставі/виконання судового рішення) не піддавалася зміні (відступу).
25. Так, у постанові від 26.02.2020 у справі № 821/1083/17 Велика Палата Верховного Суду, з-поміж іншого, зазначила таке: «Разом з тим статтею 116 Кодексу законів про працю України на підприємство, установу, організацію покладено обов`язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать. Невиконання цього обов`язку спричиняє наслідки, передбачені статтею 117 Кодексу законів про працю України, якою передбачено, що в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.
Цими нормами на підприємство, установу, організацію покладено обов`язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать. У разі невиконання такого обов`язку наступає передбачена статтею 117 Кодексу законів про працю України відповідальність.
Метою такого законодавчого регулювання є захист майнових прав працівника у зв`язку з його звільненням з роботи, зокрема захист права працівника на своєчасне одержання заробітної плати за виконану роботу, яка є основним засобом до існування працівника, необхідним для забезпечення його життя.
З метою захисту інтересів постраждалої сторони законодавець може встановлювати правила, спрямовані на те, щоб така сторона не була позбавлена компенсації своїх майнових втрат. Такі правила мають на меті компенсацію постраждалій стороні за рахунок правопорушника у певному заздалегідь визначеному розмірі (встановленому законом або договором) майнових втрат у спрощеному порівняно зі стягненням збитків порядку. Така спрощеність полягає в тому, що кредитор (постраждала сторона) не повинен доводити розмір його втрат, на відміну від доведення розміру збитків.
Звертаючись з вимогою про стягнення відшкодування, визначеного виходячи з середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні відповідно до статті 117 Кодексу законів про працю України, позивач не повинен доводити розмір майнових втрат, яких він зазнав. Тому оцінка таких втрат працівника, пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні, не має на меті встановлення точного їх розміру. Суд має орієнтовно оцінити розмір майнових втрат, яких, як можна було б розумно передбачити, міг зазнати позивач.
За змістом частини першої статті 117 Кодексу законів про працю України обов`язок роботодавця перед колишнім працівником щодо своєчасного розрахунку при звільненні припиняється проведенням фактичного розрахунку, тобто, реальним виконанням цього обов`язку. І саме з цією обставиною пов`язаний період, протягом якого до роботодавця є можливим застосування відповідальності.
Частина перша статті 117 Кодексу законів про працю України переважно стосується випадків, коли роботодавець за відсутності спору свідомо та умисно не проводить остаточний розрахунок з колишнім працівником.
Частина друга статті 117 Кодексу законів про працю України стосується тих випадків, коли наявний спір між роботодавцем та колишнім працівником про належні до виплати суми та фактично охоплює два випадки вирішення такого спору.
Так, якщо між роботодавцем та колишнім працівником виник спір про розміри належних звільненому працівникові сум, то в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника, власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування (тобто, зазначене в частині першій статті 117 Кодексу законів про працю України). Відтак, у цьому випадку законодавець не вважає факт вирішення спору фактом виконання роботодавцем обов`язку провести повний розрахунок із колишнім працівником, що зумовлює можливість відповідальність роботодавця протягом усього періоду прострочення.
Натомість, якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору. Таке правове регулювання є способом досягти балансу між захистом прав працівника та додержанням принципів справедливості і співмірності у трудових відносинах, враховуючи фактичні обставини, за яких стався несвоєчасний розрахунок та міру добросовісної поведінки роботодавця.
Оскільки ухвалення судового рішення про стягнення з роботодавця виплат, які передбачені після звільнення, за загальними правилами, встановленими Цивільним кодексом України, не припиняє відповідний обов`язок роботодавця, то відшкодування, передбачене статтею 117 Кодексу законів про працю України, спрямоване на компенсацію працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця, у спосіб, спеціально передбачений для трудових відносин, за весь період такого невиконання, у тому числі й після прийняття судового рішення.
З огляду на наведені мотиви про компенсаційний характер заходів відповідальності у цивільному праві, виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 Кодексу законів про працю України, враховуючи: розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором, період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов`язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум; ймовірний розмір пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника, інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність ймовірного розміру пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні. Відповідні висновки викладені Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 26.06.2019 у справі № 761/9584/15-ц».
26. Задля забезпечення єдності судової практики у цій категорії спорів колегія суддів теж має брати до уваги правову позицію Великої Палати Верховного Суду, викладену у постанові від 26.02.2020 у справі № 821/1083/17, як таку, що ухвалена пізніше і якою змінені існуючі доти підходи до застосування приписів статей 116 117 Кодексу законів про працю України. На такому підході до досягнення зазначеної мети наголосила Велика Палата Верховного Суду, зокрема у постанові від 30.01.2019 у справі № 755/10947/17, в якій зазначено, що незалежно від того, чи перераховані всі постанови, у яких викладена правова позиція, від якої відступила Велика Палата Верховного Суду, суди під час вирішення тотожних спорів мають враховувати саме останню правову позицію Великої Палати Верховного Суду.
27. Подібним чином Верховний Суд діяв, приміром, під час розгляду справ № 460/10582/21 (постанова від 02.012.2023), № 560/11489/22 (постанова від 28.06.2023), у яких порушувалося питання про застосування правової позиції, яка викладена у постанові Верховного Суду від 04.12.2019 у справі № 825/742/16 та під час розгляду справи № 420/11416/23 (постанова від 15.02.2024), у якій Верховним Судом надавалась оцінка правильності застосування судом апеляційної інстанції приписів статті 117 Кодексу законів про працю України з посиланням на висновки Верховного Суду щодо застосування вказаної норми, викладених у постанові від 04.12.2019 у справі № 825/742/16.
28. Враховуючи викладене, колегія суддів вважає, що суд апеляційної інстанції неправильно застосував статтю 117 Кодексу законів про працю України.
29. Відповідно до частини третьої статті 9 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» грошове забезпечення визначається залежно від посади, військового звання, тривалості, інтенсивності та умов військової служби, кваліфікації, наукового ступеня і вченого звання військовослужбовця.
Грошове забезпечення підлягає індексації відповідно до закону.
30. Відповідно до статті 1 Закону України «Про індексацію грошових доходів населення» індексація грошових доходів населення - встановлений законами та іншими нормативно-правовими актами України механізм підвищення грошових доходів населення, що дає можливість частково або повністю відшкодовувати подорожчання споживчих товарів і послуг.
31. У Рішенні від 15.10.2013 № 9-рп/2013 Конституційний Суд України зазначив, зокрема, що кошти, які підлягають нарахуванню в порядку індексації заробітної плати та компенсації працівникам частини заробітної плати у зв`язку з порушенням строків її виплати, мають компенсаторний характер. Як складові належної працівникові заробітної плати ці кошти спрямовані на забезпечення реальної заробітної плати з метою підтримання достатнього життєвого рівня громадян та купівельної спроможності заробітної плати у зв`язку з інфляційними процесами та зростанням споживчих цін на товари та послуги.
32. На думку Конституційного Суду України, спір щодо стягнення не виплачених власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою сум індексації заробітної плати та компенсації втрати частини заробітної плати у зв`язку з порушенням строків її виплати є трудовим спором, пов`язаним з недотриманням законодавства про оплату праці.
33. За текстом цього Рішення, працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення сум індексації заробітної плати та компенсації втрати частини заробітної плати у зв`язку з порушенням строків її виплати як складових належної працівнику заробітної плати без обмеження будь-яким строком незалежно від того, чи були такі суми нараховані роботодавцем. Це право працівника відповідає засадам справедливості, добросовісності, розумності як складовим конституційного принципу верховенства права та не порушує балансу прав і законних інтересів працівників і роботодавців.
34. Судами встановлено, що позивач звернувся з позовом щодо зобов`язання відповідача нарахувати і виплатити йому індексацію грошового забезпечення за період з 01.12.2015 по 28.02.2018. Рішенням Закарпатського окружного адміністративного суду від 31.08.2022 у справі № 260/6386/21 такі позовні вимоги задоволено.
35. Спеціальне законодавство, яке регулює відносини, пов`язані з проходженням військової служби і грошового забезпечення військовослужбовців, не регулює питань, пов`язаних з відповідальністю за несвоєчасну виплату індексації грошового забезпечення при звільненні з військової служби. У такій ситуації - при вирішення спорів цієї категорії - застосовувалися положення загального трудового законодавства Кодексу законів про працю України.
36. Виплата (21.02.2023) позивачу індексації грошового забезпечення за період забезпечення за період з 01.12.2015 по 28.02.2018 на виконання рішення у справі № 260/6386/21, є обставиною, яка визначила період затримки розрахунку при його звільненні (адже індексація грошового забезпечення як складова цього забезпечення мала бути виплачена при звільненні, так само як і інші його складові, які належало виплатити військовослужбовцю до виключення його зі списків особового складу військової частини).
37. Суд першої інстанції, дотримуючись, зокрема і позиції Великої Палати Верховного Суду, викладеній у постанові від 26.02.2020 у справі № 821/1083/17, визначив період затримки розрахунку при звільненні, а також визначив співмірну суму, яка підлягає стягненню на користь позивача за цей період.
38. Переглянувши судове рішення суду апеляційної інстанції в межах заявлених доводів і вимог відповідно до статті 341 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів дійшла висновку, що за встановлених обставин справи у зіставленні з нормативним регулюванням спірних відносин і релевантними їм правовими висновками Верховного Суду, які мають враховуватися при виборі і застосуванні норми права, висновок суду апеляційної інстанції щодо відмови у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 є неправильним, а висновок суду першої інстанції по суті спору в цій справі є правильним і обґрунтованим.
Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
39. Відповідно до частини першої статті 352 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції скасовує постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково і залишає в силі судове рішення суду першої інстанції у відповідній частині, якщо в передбачених статтею 341 цього Кодексу межах встановить, що судом апеляційної інстанції скасовано судове рішення, яке відповідає закону.
40. Враховуючи вищевикладене, Верховний Суд дійшов висновку, що при ухваленні рішення, суд апеляційної інстанції допустив неправильне застосування норм матеріального права, що є підставою для скасування судового рішення, із залишенням в силі рішення суду першої інстанції.
Висновки щодо розподілу судових витрат
41. З огляду на результат касаційного розгляду судові витрати не розподіляються.
Керуючись статтями 327 341 345 349 352 355 356 Кодексу адміністративного судочинства України, Суд
постановив:
1. Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.
2. Постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 30.10.2023 у справі № 260/1754/23 скасувати.
3. Рішення Закарпатського окружного адміністративного суду від 15.06.2023 у справі № 260/1754/23 залишити в силі.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Головуючий Ж.М. Мельник-Томенко
Судді Л.О. Єресько
А.Г. Загороднюк