№ 260/177/19

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

07 лютого 2022 року

м. Київ

справа № 260/177/19

адміністративне провадження № К/9901/32147/19

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

головуючого - Чиркіна С.М.,

суддів: Бевзенка В.М., Тацій Л.В.,

розглянувши у порядку письмового провадження касаційну скаргу Управління Держпраці в Закарпатській області на рішення Закарпатського окружного адміністративного суду від 05 липня 2019 року (головуючий суддя: Гебеш С.А.) та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 15 жовтня 2019 року (головуючий суддя: Хобор Р.Б., судді: Обрізко І.М., Сеник Р.П.) у справі № 260/177/19 за позовом Фермерського господарства "Ренет" до Управління Держпраці у Закарпатській області про визнання протиправною та скасування постанови,

У С Т А Н О В И В:

І. РУХ СПРАВИ

15 лютого 2019 Фермерське господарство "Ренет" (далі також позивач або ФГ «Ренет» звернулося до Закарпатського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Управління Держпраці у Закарпатській області (далі також відповідач або Управління Держпраці), у якому просило визнати протиправною та скасувати постанову № ЗК/672/221/НД-СПТД-ФС-10 від 17 січня 2019 року про накладення штрафу у розмірі 372 300,00 грн.

Рішенням Закарпатського окружного адміністративного суду від 05 липня 2019 року, яке залишено без змін постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 15 жовтня 2019 року, позов задоволено.

Не погодуючись із рішеннями судів попередніх інстанцій, відповідач направив на адресу Верховного Суду касаційну скаргу, надійшла поштою 19 листопада 2019 року, у якій скаржник просить скасувати рішення Закарпатського окружного адміністративного суду від 05 липня 2019 року та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 15 жовтня 2019 року, ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову.

Ухвалою Верховного Суду від 28 листопада 2019 року відкрито касаційне провадження у справі. Цією ж ухвалою витребувано справу з суду першої інстанції.

09 січня 2020 року від позивача надійшов відзив на касаційну скаргу, у якому він просить відмовити у задоволені касаційної скарги, а рішення судів попередніх інстанцій залишити без змін.

В порядку статті 31 КАС України, пункту 15 Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), у зв`язку зі звільненням судді ОСОБА_1 з посади судді у відставку, за результатами автоматизованого розподілу визначений новий склад суду.

Ухвалою Верховного Суду від 26 січня 2022 року справу призначено до розгляду в порядку письмового провадження відповідно до статті 345 КАС України.

II. АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ

Позовні вимоги мотивовано тим, що в ході проведення інспекційного відвідування відповідач склав акт про недопуск інспекторів праці до проведення інспекційного відвідування.

Позивач зазначив, що перед проведенням перевірки, відповідач не надав документів, які є підставою для проведення перевірки, зокрема наказ на проведення перевірки, направлення та службові посвідчення.

Водночас звертає увагу, що акт про неможливість проведення перевірки складений за відсутності керівника фермерського господарства та його уповноважених осіб.

За позицією позивача, відповідач безпідставно притягнув його до відповідальності за порушення законодавства про працю на підставі акта про неможливість проведення інспекційного відвідування, який як підстава для притягнення суб`єкта господарювання до відповідальності не передбачений Порядком накладення штрафів за порушення законодавства про працю та зайнятість населення затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 17 липня 2013 року № 509 (далі також Порядок № 509).

В свою чергу відповідач зазначає, що в ході інспекційного відвідування ФГ «Ренет», Управління Держпраці встановило факт недопуску працівників управління до проведення перевірки та перешкоджання у проведенні перевірки, про що склало акт № ЗК672/221/НД.

На цій підставі, відповідач притягнув позивача до відповідальності за порушення законодавства про працю та наклав штраф.

Відповідач вважає, що вказана постанова прийнята в спосіб, порядку та в межах повноважень органу Держпраці, визначених чинним законодавством України.

ІІI. ОБСТАВИНИ СПРАВИ

Судами попередніх інстанцій встановлено, що 20 грудня 2018 року інспектори праці Управління Держпраці в Закарпатській області на підставі направлення на проведення інспекційного відвідування від 18 грудня 2018 року № 2200, провели інспекційне відвідування ФГ «Ренет».

За результатами інспекційного відвідування Управління Держпраці в Закарпатській області склало акт про неможливість проведення інспекційного відвідування № ЗК 672/221/НД від 20 грудня 2018 року.

В акті зафіксовано факт перешкоджання посадовими особами ФГ «Ренет» в проведенні інспекційного відвідування.

17 січня 2019 року Управління Держпраці в Закарпатській області винесло постанову про накладення штрафу уповноваженими посадовими особами № ЗК/672/221/НД-СПТД-ФС-10, на підставі якої за порушення приписів абзацу 7 частини 2 статті 265 Кодексу законів про працю України (далі - КзпП України) наклало штраф в розмірі 372 300,00 грн.

Вважаючи оскаржувану постанову протиправною, позивач звернувся до суду з позовом.

ІV. ОЦІНКА СУДІВ ПЕРШОЇ ТА АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЙ

Приймаючи рішення у цій справі, суди попередніх інстанцій виходили з того, що відповідач не довів те, що дії посадових осіб ФГ «Ренет» були спрямовані на перешкоджання інспекторам праці у проведенні інспекційного відвідування. За позицією суду першої інстанції, з якою погодився суд апеляційної інстанції, відповідач порушив порядок проведення перевірки встановлений Законом України від 05 квітня 2007 року № 877-V «Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності» (далі також Закон № 877-V) та Порядком здійснення державного контролю за додержанням законодавства про працю, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України № 295 від 26 квітня 2017 року (далі також Порядок № 295).

V. ДОВОДИ КАСАЦІЙНИХ СКАРГ ТА ЗАПЕРЕЧЕНЬ

В обґрунтування вимог касаційної скарги зазначено про неповне з`ясування судами всіх фактичних обставин, на підставі яких було винесена оскаржувана постанова, та неправильну оцінку доказам, наявним в матеріалах справи.

Відповідач зазначає, що наказ про проведення інспекційного відвідування видано на підставі рішення колегії Державної служби України з питань праці № 1 від 19 жовтня 2018 року, затвердженого 27 жовтня 2018 року та переліку суб`єктів господарювання для проведення спільних перевірок, затвердженого ГУ ДФС у Закарпатській області та Управлінням Держпраці у Закарпатській області. Звертає увагу суду, що вищезазначені заходи проводилися на виконання розпорядження Кабінету Міністрів України № 649-р від 05 вересня 2019 року «Про заходи, спрямовані на детінізацію відносин у сфері зайнятості населення».

Скаржник стверджує, що 20 грудня 2018 року здійснено спробу проведення інспекційного відвідування у ФГ «Ренет» за місцем здійснення діяльності в складських приміщеннях, проте близько 11 годин 00 хвилин ОСОБА_2 , яка представилася охоронником підприємства і в подальшому встановлено, що є дружиною керівника ОСОБА_3 та з його відома не допустила інспекторську групу до проведення інспекційного відвідування у виробничих приміщеннях, в яких використовується наймана праця. Водночас ОСОБА_4 , який також вчиняв перешкоду ідентифікував себе в тому числі як особа, яка доглядає за собаками без оформлення трудового договору.

З огляду на зазначене, наполягає на тому, що посадові особи позивача 20 грудня 2018 року вчинили перешкоду інспекторській групі для здійснення інспекційного відвідування з метою перевірки додержання законодавства про працю щодо прихованих трудових відносин з найманими працівниками, чим порушили вимоги статті 259 КЗпПУ.

З покликанням на наказ Міністерства соціальної політики України від 18 серпня 2017 року № 1338 «Про затвердження форми документів, що складаються при здійсненні заходів державного нагляду та контролю за додержанням законодавства про працю, зайнятість населення, зайнятість та працевлаштування інвалідів» скаржник стверджує, що акт про неможливість проведення інспекційного відвідування/невиїзного інспектування є однією із затверджених форм актів. Водночас в зазначеному акті зафіксовано порушення законодавства про працю посадовими особами позивача шляхом створення перешкод для здійснення інспекційного відвідування з метою перевірки додержання законодавства про працю.

В свою чергу, позивач вважає висновки судів першої та апеляційної інстанції правильними, обґрунтованими та такими, що відповідають нормам матеріального та процесуального права, а тому підстави для скасування чи зміни оскаржуваних судових рішень відсутні, а самі по собі доводи касаційної скарги не спростовують висновків судів попередніх інстанцій і зводяться для переоцінки встановлених судом обставин.

Стверджує, що працівники ФГ «Ренет» не створювали жодних перешкод у проведенні інспекційного проведення, оскільки посадові особи відповідача змогли потрапити до приміщень фермерського господарства, оглянути їх, опитати присутніх людей.

VІ. ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи та доводам касаційної скарги, а також виходячи з меж касаційного перегляду справи, визначених статтею 341 КАС України, колегія суддів зазначає наступне.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Наведена норма означає, що суб`єкт владних повноважень зобов`язаний діяти лише на виконання закону, за умов і обставин, визначених ним, вчиняти дії, не виходячи за межі прав та обов`язків, дотримуватися встановленої законом процедури, обирати лише встановлені законодавством України способи правомірної поведінки під час реалізації своїх владних повноважень.

Відповідно до частини першої статті 259 КЗпП України державний нагляд та контроль за додержанням законодавства про працю юридичними особами незалежно від форми власності, виду діяльності, господарювання, фізичними особами - підприємцями, які використовують найману працю, здійснює центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику з питань нагляду та контролю за додержанням законодавства про працю, у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.

Згідно з підпунктом 9 пункту 4 Положення про Державну службу України з питань праці, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 96 від 11 лютого 2015 року Держпраці відповідно до покладених на неї завдань: здійснює державний контроль за дотриманням вимог законодавства про працю, зайнятість населення в частині дотримання прав громадян під час прийому на роботу та працівників під час звільнення з роботи; використання праці іноземців та осіб без громадянства; наймання працівників для подальшого виконання ними роботи в Україні в іншого роботодавця; дотримання прав і гарантій стосовно працевлаштування громадян, які мають додаткові гарантії у сприянні працевлаштуванню; провадження діяльності з надання послуг з посередництва та працевлаштування.

Процедуру проведення Державною службою України з питань праці та її територіальними органами перевірок додержання законодавства з питань праці, застосування статті 259 КЗпП України встановлено Порядком № 295.

Пунктом 2 Порядку № 295 передбачено, що державний контроль за додержанням законодавства про працю здійснюється у формі проведення інспекційних відвідувань та невиїзних інспектувань інспекторами праці: Держпраці та її територіальних органів.

Пунктом 8 Порядку №295 передбачено, що про проведення інспекційного відвідування інспектор праці повідомляє об`єкту відвідування або уповноваженій ним посадовій особі.

Про проведення інспекційного відвідування з питань виявлення неоформлених трудових відносин інспектор праці повідомляє об`єкту відвідування або уповноваженій ним посадовій особі, якщо тільки він не вважатиме, що таке повідомлення може завдати шкоди інспекційному відвідуванню.

Отже, з вищевикладеного вбачається, що повідомлення об`єкта відвідування заздалегідь щодо проведення інспекційного відвідування не є обов`язковою умовою порядку здійснення проведення інспекційного відвідування.

Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 05 жовтня 2020 року у справі № 0440/5056/18, від 01 червня 2021 року у справі № 360/1687/19 і від 16 червня 2021 року у справі №240/3904/19.

За приписами підпункту 3 пункту 5 Порядку № 295 інспекційні відвідування проводяться за рішенням керівника органу контролю про проведення інспекційних відвідувань з питань виявлення неоформлених трудових відносин, прийнятим за результатами аналізу інформації, отриманої із засобів масової інформації, інших джерел, доступ до яких не обмежений законодавством, та джерел, зазначених у підпунктах 1, 2, 4-7 цього пункту;

Так, суди попередніх інстанцій встановили, що підставою для проведення перевірки є рішення колегії Державної Служби України з питань праці № 1 від 19 жовтня 2018 року та наказ Управління Держпраці у Закарпатській області «Про проведення інспекційного відвідування» № 243 від 12 грудня 2018 року.

У витягу з наказу № 243 від 12 грудня 2018 року «Про проведення інспекційних відвідувань» в частині що стосується ФГ «Ренет», як підставу перевірки також зазначено, розпорядження Кабінету Міністрів України № 649-р від 05 вересня 2019 року «Про заходи, спрямовані на детінізацію відносин у сфері зайнятості населення» та перелік платників податків для проведення з Управління Держпраці спільних перевірок з питань дотримання роботодавцем законодавства щодо укладання трудового договору, оформлення трудових відносин з найманими особами на грудень 2018 року, який погоджено Головним управлінням ДФС у Закарпатській області та Управлінням Держпраці в Закарпатській області.

Відповідно до пункту 14 Порядку № 295 під час проведення інспекційного відвідування об`єкт відвідування має право не допускати до проведення інспекційного відвідування у разі: відсутності службового посвідчення; якщо на офіційному веб-сайті Держпраці відсутні рішення Мінсоцполітики про форми службового посвідчення інспектора праці, акта, довідки, припису, вимоги, перелік питань, що підлягають інспектуванню; якщо строк проведення інспекційного відвідування перевищує строки, визначені пунктом 10 цього Порядку.

Інших підстав для недопуску інспектора до здійснення інспекційного відвідування Порядок № 295 не містить.

Відповідно до пунктів 16, 17 Порядку № 295 у разі створення об`єктом відвідування перешкод у діяльності інспектора праці (відмова у допуску до проведення відвідування, ненадання інформації, необхідної для проведення інспекційного відвідування або невиїзного інспектування; перешкода в реалізації інших прав, передбачених пунктом 11 цього Порядку), відсутності об`єкта відвідування або уповноваженої ним особи за місцезнаходженням (адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців та громадських формувань, інших документах, що стали підставою для проведення відвідування), відсутності документів, ведення яких передбачено законодавством про працю, складається акт про неможливість проведення інспекційного відвідування або невиїзного інспектування із зазначенням відповідних причин, який за можливості підписується керівником об`єкта відвідування або іншою уповноваженою особою. Копія акта, зазначеного у пункті 16 цього Порядку, надсилається органам, яким підпорядкований об`єкт відвідування (за наявності), для вжиття заходів з усунення перешкод і забезпечення присутності об`єкта відвідування за своїм місцезнаходженням.

За результатами інспекційного відвідування складаються акт і у разі виявлення порушень законодавства про працю - припис про їх усунення. Акт складається в останній день інспекційного відвідування у двох примірниках, які підписуються інспектором праці, що його проводив, та керівником об`єкта відвідування або його уповноваженим представником. Один примірник акта залишається в об`єкта відвідування. Якщо об`єкт відвідування не погоджується з викладеною в акті інформацією, акт підписується із зауваженнями, які є його невід`ємною частиною (пункти 19, 20, 21 Порядку № 295).

Абзацом 7 частини 2 статті 265 КЗпП України, з урахуванням положень абзаців 2 та 6 даної статті визначено, що юридичні та фізичні особи - підприємці, які використовують найману працю, несуть відповідальність у вигляді штрафу, зокрема, у разі недопущення до проведення перевірки з питань додержання законодавства про працю, створення перешкод у її проведенні, при проведенні перевірки з питань виявлення порушень з питань фактичного допуску працівника до роботи без оформлення трудового договору (контракту), оформлення працівника на неповний робочий час у разі фактичного виконання роботи повний робочий час, установлений на підприємстві, та виплати заробітної плати (винагороди) без нарахування та сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування та податків, - у стократному розмірі мінімальної заробітної плати, встановленої законом на момент виявлення порушення.

Створення перешкод передбачає активну поведінку посадової особи об`єкту відвідування, направлену на перешкоджання інспектору під час здійснення інспекційного відвідування у його проведенні, отриманні необхідної інформацію, тобто у реалізації своїх повноважень, що є підставою для складання акту про неможливість проведення інспекційного відвідування або невиїзного інспектування.

До інших підстав для складання акту про неможливість проведення інспекційного відвідування або невиїзного інспектування законодавець відносить відсутність об`єкта відвідування або уповноваженої ним особи за місцезнаходженням, а також відсутність документів, ведення яких передбачено законодавством про працю, тобто такий акт складається у випадку неможливості проведення інспекційного відвідування або невиїзного інспектування, не пов`язаного із створенням перешкод.

Суд першої інстанції встановив, що за змістом в акту № ЗК372/221/НД підставою для притягнення позивача до відповідальності оскаржуваною постановою стала відмова особи, яка представилась охоронцем ФГ "Ренет", інспекторам праці у доступу до виробничих, службових, адміністративних приміщень об`єкта відвідування.

Однак, з пояснень представника позивача наданих ним в судовому засіданні, судом першої інстанції встановлено, що охоронником підприємства, яка не є уповноваженою особою підприємства, фактично було надано можливість проведення заходу контролю у формі інспекційного відвідування і крім цього надано засоби мобільного зв`язку директора ФГ "Ренет" для можливості подальшого та повного проведення перевірки із керівником даного підприємства, оскільки такий був відсутній за місцем проведення інспекційного відвідування, так як його офіс знаходився у м. Виноградові, що за декілька кілометрів від місця проведення перевірки .

Також суд першої інстанції зазначив про повідомлення інспекторам, що за місцем проведення інспекційного відвідування діяльність не здійснюється, оскільки дане підприємство зареєстроване та знаходитися за юридичною адресою: 90354, Закарпатська область, Виноградівський район, с.Пийтерфолво, вул. Ференца Раковці, 75, що також підтверджується копією витягу з ЄДРПОУ і саме на цю адресу відповідачу по справі було видано направлення № 2200 від 18 грудня 2018 року на проведення інспекційного відвідування ФГ "Ренет".

В той же час, інспекційне відвідування було фактично проведено не за юридичною адресою ФГ "Ренет", яка зазначена в направлені, а в складських приміщеннях, які розміщені на околиці с. Пийтерфолво між с. Пийтерфолво та с. Велика Паладь, Виноградівського району.

Після фактичного вручення направлення, перевіряючі особи потрапили на складські приміщення без уповноваженої особи, а саме керівника ФГ "Ренет", однак фактичне місце знаходження та назва об`єкту перевірки не відповідає адресам та назвам, зазначеним у направленні.

За таких встановлених обставин, суд першої інстанції встановив, що будь-яких перешкод з боку представників позивача щодо проведення заходу контролю у формі інспекційного відвідування за адресою, зазначеною у направленні позивачем не вчинялось.

Також в ході судового розгляду цієї справи, судом першої інстанції було досліджено відеодокази проведення інспекційного відвідування.

При дослідженні вказаного доказу судом першої інстанції встановлено, що один з інспекторів - ОСОБА_5 здійснював відеозйомку на власний мобільний телефон, тобто ОСОБА_5 скористався правом, визначеним підпунктом 6 пункту 11 Порядку № 295, а саме правом: "фіксувати проведення інспекційного відвідування з питань виявлення неоформлених трудових відносин засобами аудіо-, фото- та відеотехніки, в яких використовується наймана праця", та фіксував процес проведення саме інспекційного відвідування і в цей момент знаходився саме в приміщенні, де мав змогу виявити неоформлених працівників.

В подальшому, інспектор ОСОБА_6 в процесі проведення інспекційного відвідування скористався і правом, визначеним підпунктом 3 пункту 11 Порядку №295, а саме : "наодинці або у присутності свідків ставити керівнику та/або працівникам об`єкта відвідування запитання, що стосуються законодавства про працю, отримувати із зазначених питань усні та/або письмові пояснення", ставив питання особам, які знаходились саме у приміщенні фруктосховища, а саме ОСОБА_4 , який являється рідним сином керівника підприємства та ОСОБА_2 , яка представилася охоронцем ФГ "Ренет".

Так, ОСОБА_6 проводив інспекційне відвідування, оскільки мав змогу ходити по приміщенню фруктосховища, мав можливість ставити працівникам об`єкта відвідування запитання, що стосуються законодавства про працю, отримувати із зазначених питань усні та/або письмові пояснення і задавав такі питання зокрема питання ОСОБА_2 .

Крім того в процесі проведення відвідування ОСОБА_6 повідомляв, що він проводить інспекційне відвідування.

Також суд першої інстанції звернув увагу, що відеофіксація інспекційного відвідування не проводилася з самого початку такого відвідування до залишення інспекторами території об`єкту відвідування, що не дає суду можливості з наявних в матеріалах справи доказів встановити, чи мали змогу інспектори продовжити інспекційне відвідування після виходу з фруктосховища і чи вчинялися з боку працівників ФГ "Ренет" активні дії у перешкоджанні проведення даного інспекційного відвідування.

Водночас матеріалами справи не підтверджено та така не містить належних доказів аудіо-, фото-, відеофіксації, які б підтверджували саме перешкоджання посадовим особам відповідача у здійсненні інспекційного відвідування позивача у спосіб відмови представником позивача інспекторам праці у доступу до складських приміщень чи самої території здійснення господарської діяльності та неможливості інспекторів потрапити у будь-яке приміщення складського приміщення об`єкту відвідування.

За позицією судів попередніх інстанцій, з якою погоджується Верховний Суд, вказані вище обставини в сукупності вказують про недоведення відповідачем факту недопущення до проведення перевірки з питань додержання законодавства про працю, створення перешкод у її проведенні, що в свою чергу свідчить про протиправність постанови про накладення штрафу уповноваженими посадовими особами № ЗК/672/221/НД-СПТД-ФС-10 від 17 січня 2019 року про накладення на ФГ "Ренет" штрафу у розмірі 372 300,00 грн.

За змістом статті 341 КАС України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

Доводи касаційної скарги не містять належних та об`єктивно обумовлених міркувань, які б спростовували наведені висновки судів першої та апеляційної інстанцій, фактично зводяться до переоцінки доказів, та є аналогічними тим, які зазначені у відзиві на позов та в апеляційній скарзі. Проте таким доводам, з огляду на вищенаведені висновки, судами попередніх інстанцій надано належну правову оцінку з дотриманням норм матеріального права.

Відповідно до статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Отже, як правильно зазначено судами попередніх інстанцій, відповідач не виконав процесуального обов`язку доказування та не підтвердив належними та допустимими доказами порушення позивачем законодавства про працю.

Частиною другою статті 6 КАС України передбачено, що суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

Закон України "Про судоустрій і статус суддів" встановлює, що правосуддя в Україні здійснюється на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів та спрямоване на забезпечення права кожного на справедливий суд.

Відповідно до статей 1 та 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.

Так, одним із суттєвих елементів принципу верховенства права є принцип юридичної визначеності. Цей принцип має різні прояви. Зокрема, він є одним з визначальних принципів "доброго врядування" і "належної адміністрації" (встановлення процедури і її дотримання), частково співпадає з принципом законності (чіткість і передбачуваність закону, вимоги до "якості" закону).

Наприклад, у пунктах 70-71 рішення по справі "Рисовський проти України" (29979/04) Європейський Суд з прав людини, аналізуючи відповідність мотивування Конвенції, підкреслює особливу важливість принципу "належного урядування", зазначивши, що цей принцип передбачає, що у разі, коли йдеться про питання загального інтересу, зокрема, якщо справа впливає на такі основоположні права людини, як майнові права, державні органи повинні діяти вчасно та в належний і якомога послідовніший спосіб (рішення у справах "Беєлер проти Італії" (Beyeler v. Italy), № 33202/96, пункт 120, "Онер`їлдіз проти Туреччини" (Oneryildiz v. Turkey), № 48939/99, пункт 128, "Megadat.com S.r.l. проти Молдови" (Megadat.com S.r.l. v. Moldova), № 21151/04, пункту 72, "Москаль проти Польщі" (Moskal v. Poland), № 10373/05, пункту 51). Зокрема, на державні органи покладено обов`язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок (див., наприклад, рішення у справах "Лелас проти Хорватії" (Lelas v. Croatia), заява № 55555/08, пункт 74, від 20 травня 2010 року, і "Тошкуце та інші проти Румунії" (Toscuta and Others v. Romania), заява № 36900/03, пункт 37) і сприятимуть юридичній визначеності у цивільних правовідносинах, які зачіпають майнові інтереси (див. зазначені вище рішення у справах "Онер`їлдіз проти Туреччини" (Oneryildiz v. Turkey), пункт 128, та "Беєлер проти Італії" (Beyeler v. Italy), пункт 119).

Принцип "належного урядування", як правило, не повинен перешкоджати державним органам виправляти випадкові помилки, навіть ті, причиною яких є їхня власна недбалість (див. зазначене вище рішення у справі "Москаль проти Польщі" (Moskal v. Poland), № 10373/05, пункт 73). Будь-яка інша позиція була б рівнозначною, inter alia, санкціонуванню неналежного розподілу обмежених державних ресурсів, що саме по собі суперечило б загальним інтересам (там само). З іншого боку, потреба виправити минулу "помилку" не повинна непропорційним чином втручатися в нове право, набуте особою, яка покладалася на легітимність добросовісних дій державного органу (рішення у справі "Пінкова та Пінк проти Чеської Республіки" (Pincova and Pine v. the Czech Republic), № 36548/97, пункт 58). Іншими словами, державні органи, які не впроваджують або не дотримуються своїх власних процедур, не повинні мати можливість отримувати вигоду від своїх протиправних дій або уникати виконання своїх обов`язків (див. зазначене вище рішення у справі "Лелас проти Хорватії" (Lelas v. Croatia), пункту 74). Ризик будь-якої помилки державного органу повинен покладатися на саму державу, а помилки не можуть виправлятися за рахунок осіб, яких вони стосуються (рішення у справах "Пінкова та Пінк проти Чеської Республіки" (Pincova and Pine v. the Czech Republic), пункту 58, "Ґаші проти Хорватії" (Gashi v. Croatia), № 32457/05, пункту 40, "Трґо проти Хорватії" (Trgo v. Croatia), № 35298/04, пункту 67). У контексті скасування помилково наданого права на майно принцип "належного урядування" може не лише покладати на державні органи обов`язок діяти невідкладно, виправляючи свою помилку (наприклад, рішення у справі "Москаль проти Польщі" (Moskal v. Poland), пункту 69), а й потребувати виплати відповідної компенсації чи іншого виду належного відшкодування колишньому добросовісному власникові (зазначені вище рішення у справах "Пінкова та Пінк проти Чеської Республіки" (Pincova and Pine v. the Czech Republic), пункт 53 та "Тошкуце та інші проти Румунії" (Toscuta and Others v. Romania), пункт 38).

За такого правового регулювання та встановлених обставин, відсутні передбачені процесуальним законом підстави для скасування судових рішень.

У зв`язку із відмовою в задоволені касаційної скарги з урахуванням вимог статті 139 КАС України відсутні підстави для нового розподілу судових витрат.

Керуючись статтями 341 345 349 350 355 356 359 КАС України, Суд

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу Управління Держпраці в Закарпатській області залишити без задоволення.

Рішення Закарпатського окружного адміністративного суду від 05 липня 2019 року та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 15 жовтня 2019 року у справі № 260/177/19 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає.

Судді Верховного Суду С.М. Чиркін

В.М. Бевзенко

Л.В. Тацій