№ 260/2584/21

ПОСТАНОВА

Іменем України

11 квітня 2023 року

Київ

справа №260/2584/21

адміністративне провадження №К/990/29783/22

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

головуючого судді - Гімона М.М. (суддя-доповідач),

суддів: Усенко Є.А., Яковенка М.М.,

розглянувши в порядку письмового провадження як суд касаційної інстанції справу №260/2584/21 за позовом Головного територіального управління юстиції у Закарпатській області до Головного управління ДПС у Закарпатській області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень, провадження у якій відкрито за касаційною скаргою Головного управління ДПС у Закарпатській області, утвореного як відокремлений підрозділ Державної податкової служби України, на рішення Закарпатського окружного адміністративного суду від 22 квітня 2022 року (суддя Плеханова З.Б.) та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 27 вересня 2022 року (головуючий суддя Матковська З.М., судді: Запотічний І.І., Кузьмич С.М.),

ВСТАНОВИВ:

У червні 2021 року Головне територіальне управління юстиції у Закарпатській області (далі - позивач, ГТУЮ) звернулося до суду з позовом до Головного управління ДПС у Закарпатській області, утвореного як відокремлений підрозділ Державної податкової служби України (далі- відповідач, ГУ ДПС), в якому просило визнати протиправними та скасувати: податкові повідомлення-рішення від 03 червня 2021 року №000/3208/07-16-07-02, №000/3207/07-16-07-05, №000/3210/07-16-07-02; акт від 05 травня 2021 року №4177/07-16-05/34888449 в частині, якою донараховано ГТУЮ 103426 грн податку на додану вартість, 344433,15 грн акцизного податку і зазначено про неподання повідомлення про 63 об`єкти оподаткування.

Вимоги адміністративного позову обґрунтовувало тим, що ГТУЮ не зобов`язане сплачувати акцизний податок та податок на додану вартість з безоплатно отриманих конфіскованих транспортних засобів, переданих за рішенням Міністерства юстиції України. Позивач наголошував, що у спірному випадку ГТУЮ не здійснювало жодної із перелічених у підпункті 14.1.191 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України (далі - ПК України) дій, оскільки не здійснювало передачу транспортних засобів, а отримало їх.

Крім того, позивач вважав безпідставним застосування до нього штрафних санкцій за порушення статті 63 ПК України. Зазначив, що Податковий кодекс України і, відповідно, норма статті 63 цього Кодексу набрали чинності з 01 січня 2011 року. Натомість, 60 із 63 перелічених податковим органом об`єктів виникли у 2007-2008 роках. При цьому ПК України не містить ніяких перехідних норм щодо обов`язкового повідомлення про об`єкти оподаткування, які виникли до 01 січня 2011 року, тому таке повідомлення, на думку позивача, є добровільним. Решта об`єктів (3 транспортних засоби), що були взяті на баланс ГТУЮ після 2011 року, не є об`єктами оподаткування чи об`єктами, пов`язаними з об`єктами оподаткування.

Закарпатський окружний адміністративний суд рішенням від 22 квітня 2022 року, залишеним без змін постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 27 вересня 2022 року, адміністративний позов задовольнив. Визнав протиправними та скасував податкові повідомлення-рішення від 03 червня 2021 року №000/3208/07-16-07-02, №000/3207/07-16-07-05, №000/3210/07-16-07-02. Здійснив розподіл судових витрат.

Вирішуючи спір між сторонами, суди встановили, що посадові особи ГУ ДПС провели документальну позапланову виїзну перевірку ГТУЮ з питань дотримання податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01 січня 2017 року по 12 лютого 2021 року та з питань правильності нарахування, обчислення та сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування за період діяльності з 01 січня 2011 року по 12 лютого 2021 року, за результатами якої складено акт від 05 травня 2021 року №4177/07-16-07-05/34888449 (далі - Акт). Перевірка проводилася у зв`язку з процедурою припинення ГТУЮ.

Перевіркою, серед іншого, встановлено порушення:

- пункту 188.1 статті 188, підпункту 197.1.26 пункту 197.1, пункту 197.5 статті 197 ПК України, у результаті чого занижено податок на додану вартість в періоді, що перевірявся, на 103426 грн, у тому числі: за квітень 2017 року - на 38510 грн, за липень 2018 року - на 48528 грн, за грудень 2018 року - на 16388 грн;

- підпункту 14.1.212 пункту 14.1 статті 14, підпункту 213.1.4 пункту 213.1 статті 213, статей 215, 216 ПК України, у результаті чого занижено акцизний податок на 344433,15 грн, у тому числі: за квітень 2017 року - на 133701,98 грн, за липень 2018 року - на 184890,81 грн, за грудень 2018 року - на 25840,36 грн;

- пункту 63.3 статті 63 ПК України внаслідок неповідомлення органу ДПС про наявні об`єкти оподаткування або об`єкти, які пов`язані з оподаткуванням або об`єкти, через які провадиться діяльність у загальній кількості 63 об`єкта.

Такі висновки контролюючого органу вмотивовані наступним:

- згідно з наказами Міністерства юстиції України від 23 січня 2017 року №112/7 та від 29 вересня 2017 року №3540/7 на баланс ГТУЮ було прийнято легкові автомобілі: SKODA OCTAVIA, 2007 року випуску, оціночною вартістю 53500 грн; VOLKSWAGEN CARAVELLE, 2006 року випуску, оціночною вартістю 52500 грн; PEUGEOT 5008, 2010 року випуску, оціночною вартістю 51000 грн. Вказані транспортні засоби були конфісковані відповідно до постанов Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 25 січня 2013 року (справа №308/643/13-п), від 06 червня 2016 року (справа №308/5472/16-п), від 13 червня 2016 року (справа №308/4799/16-п). Проте, всупереч приписів підпункту 14.1.212 статті 14, підпункту 197.1.26 пункту 197.1, пункту 197.5 статті 197, пункту 213.3 статті 213, пункту 215.1 статті 215, пункту 188.1 статті 188 ПК України ГТУЮ не нарахувало податкові зобов`язання з податку на додану вартість та акцизного податку з безоплатно отриманих конфіскованих транспортних засобів;

- ГТУЮ не повідомляло органи ДПС України за формою 20-ОПП, встановленою Порядком обліку платників податків і зборів, затвердженим наказом Міністерства фінансів України від 09 грудня 2011 року №1588 (далі - Порядок №1588), про 63 об`єкти оподаткування або об`єкти, через які провадиться діяльність. В Акті наведено перелік адміністративних приміщень, в яких розміщені регіональні та місцеві органи юстиції, а також транспортних засобів, які є на балансі органів юстиції області.

За результатами розгляду заперечень на Акт ГУ ДПС листом від 27 травня 2021 року №9359/07-16-07-05 повідомило позивача про відсутність підстав для перегляду акта перевірки.

На підставі зазначеного Акта відповідачем прийнято податкові повідомлення-рішення від 03 червня 2021 року:

- №000/3208/07-16-07-02, яким нараховано податкове зобов`язання з акцизного податку у розмірі 344433,15 грн та застосовано штрафні санкції у розмірі 34433,32 грн;

- №000/3207/07-16-07-05, яким нараховане податкове зобов`язання з податку на додану вартість у розмірі 103426 грн та застосовано штрафні санкції у розмірі 10342,60 грн;

- №000/3210/07-16-07-02 яким застосовано штрафні санкції у розмірі 64260 грн за неподання повідомлення про 63 об`єкти оподаткування.

Задовольняючи вимоги адміністративного позову, суд першої інстанції дійшов висновку, що транспортні засоби, конфісковані за рішенням суду та отримані ГТУЮ, були передані останньому за рішенням центрального органу виконавчої влади - Міністерства юстиції України, передача здійснювалась районними відділами Державної виконавчої служби ГТУЮ. Враховуючи ці обставини, суд дійшов висновку, що у спірному випадку відбулась передача майна у межах одного органу; відчуження конфіскованого майна, яке тягне за собою сплату митних платежів, не було. При цьому суд першої інстанції відхилив посилання відповідача на правову позицію Верховного Суду, викладену в постанові від 22 жовтня 2020 року (справа №823/1873/18), оскільки у наведеній податковим органом справі майно передавалось відповідно до пункту 14 Порядку розпорядження майном, конфіскованим за рішенням суду та переданим органам державної виконавчої служби, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 11 липня 2002 року №985 (далі - Порядок №985), тоді як у розглядуваній справі передача здійснювалась згідно з пунктом 23 Порядку №985.

З приводу висновку податкового органу про неподання повідомлення про 63 об`єкти оподаткування суд першої інстанції вказав, що встановлена статтею 117 ПК України відповідальність застосується до платника податків за порушення порядку взяття на облік, а не за порушення порядку обліку об`єктів оподаткування. Такий перелік випадків є вичерпним, тому застосування штрафних санкцій до ГТУЮ у спірному випадку є помилковим.

Апеляційний суд в повній мірі погодися з такими висновками та залишив без змін рішення суду першої інстанції. Додатково зазначив, що безоплатно передані ГТУЮ транспортні засоби не ввозились в Україну в режимі імпорту та не реалізовувались. У цій справі мало місце застосування пунктів 23, 24 Порядку №985, що є відмінним від безоплатної передачі за рішенням комісії відповідно до пункту 14 Порядку №985. Суд апеляційної інстанції також відхилив доводи відповідача, що в частині оскарження акта перевірки судом першої інстанції не прийнято рішення, та зауважив, що норми статті 252 КАС України передбачають можливість ухвалення додаткового судового рішення в цій частині.

Не погодившись з рішеннями судів, ГУ ДПС подало касаційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судами норм матеріального і процесуального права, просить скасувати судові рішення та ухвалити нове про відмову в позові.

Підставами касаційного оскарження судових рішень скаржник вказує пункти 1, 3 частини четвертої статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України).

Скаржник вважає відсутнім висновок Верховного Суду з приводу наявності підстав для нарахування акцизного податку та податку на додану вартість платником податків з безоплатно отриманих конфіскованих транспортних засобів, отриманих у порядку, передбаченому пунктами 23, 24 Порядку №985, пунктами 12, 12-2 Порядку обліку, зберігання, оцінки вилученого митними органами майна, щодо якого винесено рішення суду про конфіскацію, передачі цього майна органам державної виконавчої служби і розпорядження ним, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 26 грудня 2001 року №1724 (далі - Порядок №1724). Скаржник наполягає, що безоплатна передача підакцизних товарів є однією із форм їх реалізації, а тому конфісковані транспортні засоби можуть бути передані безоплатно у власність юридичним особам лише у разі сплати податку на додану вартість та акцизного податку відповідно до вимог ПК України та Порядку №985.

Також ГУ ДПС вважає, що при застосуванні норми пункту 63.3 статті 63 ПК України суди попередніх інстанцій не врахували висновок Верховного Суду, викладений у постанові від 21 липня 2020 року (справа №826/14197/17), відповідно до якого платник податків зобов`язаний подавати повідомлення про об`єкти оподаткування або об`єкти, пов`язані з оподаткуванням або через які провадиться діяльність, за формою 20-ОПП. Скаржник звертає увагу, що внаслідок оптимізації діяльності центральних органів виконавчої влади системи юстиції, яка мала місце у 2015 році, позивач повинен був подати повідомлення за формою 20-ОПП з оновленою інформацією про об`єкти оподаткування, щодо яких відбулись зміни.

Верховний Суд ухвалою від 08 листопада 2022 року відкрив провадження за касаційною скаргою ГУ ДПС з метою перевірки доводів щодо порушення судами норм процесуального права у випадку, передбаченому пунктами 1, 3 частини четвертої статті 328 КАС України.

У відзиві на касаційну скаргу позивач просив залишити її без задоволення, а судові рішення - без змін як законні та обґрунтовані. ГТУЮ наголосило, що у спірному випадку відбулась передача конфіскованого майна саме у межах одного державного органу, що відповідно до пункту 24 Порядку №985 не вважається відчуженням. Також позивач вважає, що висновок Верховного Суду, що міститься у справі №826/14197/17, ухвалений у справі з неподібними правовідносинами. Решта доводів відзиву на касаційну скаргу дублює аргументи, що наводились позивачем у позові та судами попередніх інстанцій у судових рішеннях.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, обговоривши доводи касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження у справі, та відзиву на неї, перевіривши правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права, колегія суддів вважає, що касаційна скарга підлягає задоволенню з огляду на таке.

Відповідно до частини першої статті 341 КАС України (в редакції, чинній з 8 лютого 2020 року) суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Колегією суддів встановлено, що в межах визначених скаржником підстав касаційного оскарження, перевірці підлягає правильність застосування судами норм:

1) підпункту 14.1.212 статті 14, підпункту 197.1.26 пункту 197.1, пункту 197.5 статті 197, пункту 213.3 статті 213, пункту 215.1 статті 215, пункту 188.1 статті 188 ПК України, пунктів 23, 24 Порядку №985, пунктів12, 12-1 Порядку №1724 при вирішенні питання щодо порядку оподаткування операцій з безоплатної передачі на користь державного органу конфіскованого за рішенням суду майна, яке відноситься до підакцизних товарів. Підставою касаційного оскарження судових рішень у межах зазначеного питання є пункт 3 частини четвертої статті 328 КАС України;

2) пункту 63.3 статті 63, пункту 117.1 статті 117 ПК України при вирішенні питання про правомірність притягнення до відповідальності за неподання платником податків повідомлення за формою 20-ОПП про об`єкти оподаткування або об`єкти, які пов`язані з оподаткуванням або через які провадиться діяльність, які перебували на балансі до набрання чинності Податковим кодексом України. Підставою касаційного оскарження судових рішень у межах зазначеного питання є пункт 1 частини четвертої статті 328 КАС України.

Щодо першого питання.

Спірним питанням між сторонами в цій частині було оподаткування операцій з безоплатної передачі конфіскованого майна, яке є підакцизним, державному органу в порядку, встановленому пунктами 23, 24 Порядку №985.

Пункт 1.1 статті 1 ПК України (тут і далі - у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) встановлює, що Податковий кодекс України регулює відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема визначає вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов`язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов`язки їх посадових осіб під час адміністрування податків та зборів, а також відповідальність за порушення податкового законодавства.

За правилами пункту 7.3 статті 7 ПК України будь-які питання щодо оподаткування регулюються цим Кодексом і не можуть встановлюватися або змінюватися іншими законами України, крім законів, що містять виключно положення щодо внесення змін до цього Кодексу та/або положення, які встановлюють відповідальність за порушення норм податкового законодавства.

Отже, нормативно-правовим актом, який регулює відносини у сфері оподаткування, є саме Податковий кодекс України, про що також вказував і Верховний Суд України в постанові від 05 липня 2016 року (справа №21-862а16).

Згідно із підпунктом 14.1.191 пункту 14.1 статті 14 ПК України постачання товарів - будь-яка передача права на розпоряджання товарами як власник, у тому числі продаж, обмін чи дарування такого товару, а також постачання товарів за рішенням суду. Постачанням товарів також вважається передача права власності на матеріальні активи за рішенням органу державної влади або органу місцевого самоврядування чи відповідно до законодавства.

За визначенням, наведеним у підпункті 14.1.212 пункту 14.1 статті 14 ПК України, реалізація підакцизних товарів (продукції) - будь-які операції на митній території України, що передбачають відвантаження підакцизних товарів (продукції) згідно з договорами купівлі-продажу, міни, поставки та іншими господарськими, цивільно-правовими договорами з передачею прав власності або без такої, за плату (компенсацію) або без такої, незалежно від строків її надання, а також безоплатного відвантаження товарів, у тому числі з давальницької сировини, реалізація суб`єктами господарювання роздрібної торгівлі підакцизних товарів.

Відповідно до підпункту 197.1.26 пункту 197.1 статті 197 ПК України звільняються від оподаткування операції з передачі конфіскованого майна, знахідок, скарбів, майна, визнаного безхазяйним, майна, за яким не звернувся власник до кінця строку зберігання, та майна, що за правом успадкування чи на інших законних підставах переходить у власність держави (у тому числі майна, визначеного у статті 184 Митного кодексу України), у розпорядження державних установ або організацій, уповноважених здійснювати їх збереження або постачання згідно із законодавством, а також операції з безоплатної передачі зазначеного в цьому пункті майна у випадках, визначених законодавством, у володіння і користування державних органів, установ (організацій), які утримуються за рахунок бюджетних коштів, а також закладів, в яких виховуються діти-сироти та діти, позбавлені батьківського піклування, дитячих будинків сімейного типу, прийомних сімей.

Операції з подальшого постачання зазначених товарів оподатковуються на загальних підставах.

Однак, пунктом 197.5 статті 197 ПК України встановлено, що звільнення від оподаткування, передбачене пунктом 197.1 цієї статті, не поширюється на операції з підакцизними товарами, зазначеними в розділі VI цього Кодексу.

Згідно з пунктом 215.1 статті 215 ПК України до підакцизних товарів належать, зокрема, автомобілі легкові, кузови до них, причепи та напівпричепи, мотоцикли, транспортні засоби, призначені для перевезення 10 осіб i більше, транспортні засоби для перевезення вантажів.

У пункті 213.3 статті 213 ПК України наведено перелік випадків звільнення від оподаткування акцизним податком, проте, операції з безоплатної передачі товарів підакцизної групи для подальшого їх використання у ньому відсутні.

З аналізу приведених вище норм слідує, що операції із безоплатної передачі конфіскованого майна, яке є підакцизним, не звільняються від оподаткування, про що прямо вказано у Податковому кодексі України. Оподаткування таких операцій здійснюється на загальних підставах.

Процедура розпорядження майном, конфіскованим за рішенням суду і переданим органам державної виконавчої служби, врегульована приписами Порядку №985 (тут і далі - в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин), пункт 23 якого передбачає, що товарно-матеріальні цінності, крім тих, обіг яких обмежено законом, безоплатно передаються державним органам, установам, організаціям на підставі розпорядження Кабінету Міністрів України.

Безоплатна передача зазначених товарно-матеріальних цінностей здійснюється за ринковою вартістю, визначеною згідно із законодавством про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність і Податковим кодексом України.

Відповідно до абзаців першого-третього пункту 24 Порядку №985 майно, що перейшло у власність держави і отримано безоплатно відповідними юридичними особами, відображається в бухгалтерському обліку та звітності в порядку, встановленому законодавством.

Передане безоплатно майно, що підлягало оподаткуванню митними платежами, якщо вони не були сплачені, може бути відчужене виключно за умови сплати мита та інших податків і зборів, передбачених законодавством під час його ввезення на територію України.

Не вважається відчуженням передача безоплатно отриманого майна іншому структурному підрозділу (територіальному органу) одного державного органу.

Аналогічні положення закріплені у пунктах 12, 12-2 Порядку №1724.

Суд касаційної інстанції зазначає, що як Порядок №985, так і Порядок №1724 встановлюють саме процедуру і послідовність дій для державних органів щодо передачі конфіскованого за рішенням суду майна та подальшого розпорядження ним. Проте, указаними нормативно-правовими актами не можуть бути врегульовані питання оподаткування операцій з безоплатної передачі конфіскованого майна, в тому числі, яке відноситься до підакцизного. Більше того, пункт 23 Порядку №985, пункт 12 Порядку №1724 прямо вказує, що безоплатна передача товарно-матеріальних цінностей здійснюється відповідно до норм Податкового кодексу України, що узгоджується із статтею 2, пунктом 7.3 статті 7 ПК України.

Продубльоване у Порядках №985, №1724 положення про можливість подальшого відчуження безоплатно отриманих товарно-матеріальних цінностей лише за умови сплати мита та інших податків і зборів, передбачених законодавством під час його ввезення на територію України, не суперечить підпункту 197.1.26 пункту 197.1, пункту 197.5 статті 197 ПК України і жодним чином не вказує на звільнення від оподаткування операцій з безоплатної передачі конфіскованих підакцизних товарів.

У постанові від 22 жовтня 2020 року (справа №823/1873/18) Верховний Суд вже вирішував питання щодо оподаткування операцій з безоплатної передачі конфіскованого майна, переданих на підставі пунктів 11, 14 Порядку №985, та дійшов висновку про наявність підстав для сплати у такому випадку як акцизного податку, так і податку на додану вартість.

При вирішенні питання щодо наявності підстав для сплати податків при безоплатній передачі на підставі пунктів 23, 24 Порядку №958 конфіскованого майна, яке є підакцизним товаром, колегія суддів доходить аналогічного правового висновку та зазначає, що оподаткування таких операцій здійснюється на загальних підставах, тобто зі сплатою усіх належних податків і зборів. Будь-яких преференцій чи пільг щодо сплати податків, зборів чи інших платежів при здійсненні таких операцій відносно товарів підакцизної групи Податковий кодекс України, як нормативно-правовий акт, який регулює відносини у сфері оподаткування, не встановлює.

У цій справі позивач доводить, що у спірному випадку відбулась передача транспортних засобів від одного структурного підрозділу іншому у межах одного державного органу, що не є відчуженням відповідно до абзацу третього пункту 24 Порядку №985.

Колегія суддів вважає такі доводи, з якими погодились і суди попередніх інстанцій, помилковими. Так, передача спірних транспортних засобів здійснювалась на підставі наказів Міністерства юстиції України від 23 січня 2017 року №112/7, від 29 вересня 2017 року №3540/7 (том 1 а.с.64, 65). Підставою для передачі зазначено розпорядження Кабінету Міністрів України від 11 липня 2002 року №387-р «Про передачу транспортних засобів, конфіскованих за рішеннями судів, органам державної виконавчої служби» (далі - Розпорядження №387-р), метою - забезпечення транспортними засобами органів державної виконавчої служби. За змістом Розпорядження №387-р його прийнято на підставі пункту 12 Порядку №1724.

Колегія суддів враховує, що за правилами, встановленими Порядками №985, №1724, саме на органи державної виконавчої служби покладено обов`язок із передачі конфіскованого майна відповідному державному органу. Проте, виконання цими органами функцій управління конфіскованим майном не свідчить про набуття у власність відповідним відділом державної виконавчої служби як структурним підрозділом ГТУЮ спірних транспортних засобів.

З установлених судами попередніх інстанцій обставин слідує, що саме за ГТУЮ було зареєстроване право власності на спірні транспортні засоби, про що свідчать наявні у матеріалах справи свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу (том 1 а.с.66-68). Доказів того, що попередньо таке право власності реєструвалось за органом державної виконавчої служби як структурним підрозділом ГТУЮ, позивач не надавав.

Колегія суддів відхиляє посилання позивача, що сплата мита та інших податків і зборів має здійснюватись ним лише у разі подальшого відчуження безоплатно переданого майна. За загальним правилом, встановленим у підпункті 197.1.26 пункту 197.1 статті 197 ПК України, безоплатна передача конфіскованого майна звільняється від оподаткування. При цьому приписи пункту 24 Порядку №985, на які посилається позивач, стосуються тієї категорії товарів, що підпадають під дію указаної норми ПК України, та передбачають, що подальше відчуження такого майна буде можливе за умови сплати мита та інших податків і зборів.

Водночас, для конфіскованого майна, що є підакцизним товаром, законодавець не передбачив виключень у вигляді звільнення від оподаткування. Сплата мита, податків і зборів при здійсненні операції з безоплатної передачі такої категорії товарів є обов`язковою.

Відтак, з набуттям права власності на конфісковане майно за наслідками його безоплатної передачі у позивача виник обов`язок із сплати податку на додану вартість та акцизного податку, який станом на дату проведення податкової перевірки виконаний не був, на що обґрунтовано звернув увагу контролюючий орган. Враховуючи викладене, колегія суддів вважає помилковим висновок судів попередніх інстанцій про наявність підстав для визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 03 червня 2021 року №000/3208/07-16-07-02, №000/3207/07-16-07-05. У задоволенні позовних вимог у цій частині належить відмовити.

Щодо другого питання.

Спірним питанням між сторонами в цій частині було наявність/відсутність обов`язку у платника податку подати повідомлення про об`єкти оподаткування за формою 20-ОПП, встановленою Порядком №1588, у випадку, якщо такі об`єкти перебували на балансі останнього до набрання чинності Податковим кодексом України.

За позицією ГУ ДПС, позивач не повідомляв податковий орган про наявні у нього об`єкти оподаткування або через які провадиться господарська діяльність, у загальній кількості 63 об`єкта.

Позивач, не заперечуючи ці обставини, наполягає на тому, що 60 об`єктів із 63-ох перелічених виникли впродовж 2007-2008 років, тобто, до 2011 року (дати набрання чинності Податковим кодексом України). Відтак, правила, встановлені пунктом 63.3 статті 63 ПК України, на нього не розповсюджувались. Транспортні засоби у кількості 3 шт, безоплатно передані ГТУЮ як конфісковане майно, не є об`єктами оподаткування, тому щодо них також відсутній обов`язок із подання повідомлення за формою 20-ОПП.

Відповідно до пункту 22.1 статті 22 ПК України (тут і далі - в редакції, чинній станом на дату проведення податкової перевірки) об`єктом оподаткування можуть бути майно, товари, дохід (прибуток) або його частина, обороти з реалізації товарів (робіт, послуг), операції з постачання товарів (робіт, послуг) та інші об`єкти, визначені податковим законодавством, з наявністю яких податкове законодавство пов`язує виникнення у платника податкового обов`язку.

За правилами, встановленими пунктом 63.3 статті 63 ПК України з метою проведення податкового контролю платники податків підлягають реєстрації або взяттю на облік у контролюючих органах за місцезнаходженням юридичних осіб, відокремлених підрозділів юридичних осіб, місцем проживання особи (основне місце обліку), а також за місцем розташування (реєстрації) їх підрозділів, рухомого та нерухомого майна, об`єктів оподаткування або об`єктів, які пов`язані з оподаткуванням або через які провадиться діяльність (неосновне місце обліку).

Центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну податкову політику, може прийняти рішення про зміну основного та неосновного місця обліку великого платника податків, у тому числі визначити, що облік такого платника податків здійснює територіальний орган центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну податкову політику, який здійснює супроводження великих платників податків, та його структурні підрозділи в разі створення.

Об`єктами оподаткування і об`єктами, пов`язаними з оподаткуванням, є майно та дії, у зв`язку з якими у платника податків виникають обов`язки щодо сплати податків та зборів. Такі об`єкти за кожним видом податку та збору визначаються згідно з відповідним розділом цього Кодексу.

Платник податків зобов`язаний стати на облік у відповідних контролюючих органах за основним та неосновним місцем обліку, повідомляти про всі об`єкти оподаткування і об`єкти, пов`язані з оподаткуванням, контролюючі органи за основним місцем обліку згідно з порядком обліку платників податків.

Заява про взяття на облік платника податків за неосновним місцем обліку подається у відповідний контролюючий орган протягом 10 робочих днів після створення відокремленого підрозділу, реєстрації рухомого чи нерухомого майна чи відкриття об`єкта чи підрозділу, через які провадиться діяльність або які підлягають оподаткуванню.

Відповідно до Податкового кодексу України з метою використання єдиної раціональної методики обліку платників податків і зборів у контролюючих органах був розроблений Порядок №1588.

Абзацом другим пункту 1.4 розділу І Порядку №1588 передбачено, що платник податків зобов`язаний стати на облік у відповідних контролюючих органах за основним та неосновним місцями обліку, повідомляти про всі об`єкти оподаткування і об`єкти, пов`язані з оподаткуванням, контролюючі органи за основним місцем обліку.

Згідно з пунктом 8.1 розділу VIII Порядку №1588 (тут і далі - в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) платник податків зобов`язаний повідомляти про всі об`єкти оподаткування і об`єкти, пов`язані з оподаткуванням, контролюючий орган за основним місцем обліку у порядку, встановленому цим розділом.

Об`єктами оподаткування і об`єктами, пов`язаними з оподаткуванням або через які провадиться діяльність (далі - об`єкти оподаткування), є майно та дії, у зв`язку з якими у платника податків виникають обов`язки щодо сплати податків та зборів. Такі об`єкти за кожним видом податку та збору визначаються згідно з відповідними розділами Податкового кодексу України (пункт 8.2 розділу VIII Порядку №1588).

Якщо у платника податків відбувається реєстрація, створення чи відкриття об`єкта оподаткування на території адміністративно-територіальної одиниці, де він не перебуває на обліку, то такий платник податків зобов`язаний стати на облік за неосновним місцем обліку у контролюючому органі за місцезнаходженням такого об`єкта у порядку, визначеному розділом VII цього Порядку (пункт 8.3 розділу VIII Порядку №1588).

Абзацом першим пункту 8.3 розділу VIII Порядку №1588 передбачено, що повідомлення про об`єкти оподаткування або об`єкти, пов`язані з оподаткуванням або через які провадиться діяльність, за формою № 20-ОПП подається протягом 10 робочих днів після їх реєстрації, створення чи відкриття до контролюючого органу за основним місцем обліку платника податків.

Пунктом 117.1 статті 117 ПК України встановлено, що неподання у строки та у випадках, передбачених цим Кодексом, заяв або документів для взяття на облік у відповідному контролюючому органі, реєстрації змін місцезнаходження чи внесення інших змін до своїх облікових даних, неподання виправлених документів для взяття на облік чи внесення змін, подання з помилками чи у неповному обсязі, неподання відомостей стосовно осіб, відповідальних за ведення бухгалтерського обліку та/або складення податкової звітності, відповідно до вимог встановлених цим Кодексом, тягнуть за собою накладення штрафу на самозайнятих осіб у розмірі 340 гривень, на юридичних осіб, відокремлені підрозділи юридичної особи чи юридичну особу, відповідальну за нарахування та сплату податків до бюджету під час виконання договору про спільну діяльність, - 1020 гривень.

Застосовуючи наведені норми права, Верховний Суд у постанові від 21 липня 2020 року (справа №826/14197/17) дійшов висновку, що платник податків зобов`язаний подавати повідомлення про об`єкти оподаткування або об`єкти, пов`язані з оподаткуванням або через які провадиться діяльність, за формою 20-ОПП кожного разу після реєстрації, створення чи відкриття нових об`єктів оподаткування або об`єктів, пов`язаних з оподаткуванням або через які провадиться діяльність.

Колегія суддів погоджується з таким висновком та не вбачає підстав для відступу від нього.

У цій справі позивач доводить, що 60 із 63 об`єктів оподаткування були створені, зареєстровані чи відкриті до 2011 року (дати набрання чинності Податковим кодексом України і, відповідно, пункту 63.3 статті 63 цього Кодексу), тому підстав для подання відповідного повідомлення у ГТУЮ не виникло. Такі доводи підлягають відхиленню з огляду на наступне.

Так, основною метою запровадження форми №20-ОПП є отримання від платників податків інформації про всі наявні в них об`єкти майна, їх місцезнаходження, переміщення та стан, у якому вони фактично перебувають (використовуються, тимчасово не використовуються, не використовуються тощо). При цьому до 01 січня 2011 року суб`єкти господарювання не були зобов`язані подавати інформацію про об`єкти оподаткування або об`єкти, пов`язані з оподаткуванням або через які провадиться діяльність, до податкових органів, у зв`язку з чим останні не мали повної інформації про наявні до указаної дати об`єкти оподаткування у платників податків.

Водночас із набранням чинності пунктом 63.3 статті 63 ПК України у всіх без виключення платників податків виник обов`язок із надання контролюючому органу повідомлення про об`єкти оподаткування і об`єкти, пов`язані з оподаткуванням або через які провадиться діяльність. Колегія суддів також враховує, що чинним законодавством не передбачено терміну, протягом якого необхідно було подати таке повідомлення щодо об`єктів, створених, відкритих чи зареєстрованих до 2011 року (на відміну від десятиденного строку, встановленого пунктом 8.3 розділу VIII Порядку №1588 у випадку реєстрації, створення чи відкриття відповідних об`єктів оподаткування).

Відповідно до пункту 111.5 статті 111 ПК України (тут і далі - в редакції, чинній на час проведення податкової перевірки) триваюче правопорушення - безперервне невиконання норм цього Кодексу платником податків, який вчинив певні дії чи допустив бездіяльність і не вчиняв подальших дій для його усунення до моменту виявлення такого правопорушення контролюючим органом.

Згідно з пунктом 113.3 статті 113 ПК України у разі вчинення платником податків двох або більше порушень іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, штрафні (фінансові) санкції (штрафи) застосовуються за кожне вчинене разове та триваюче порушення окремо.

Відтак, невиконання платником податків такого обов`язку станом на травень 2021 року є підставою для притягнення відповідальності згідно з пунктом 117.1 статті 117 ПК України.

Доводи ГТУЮ про відсутність обов`язку подання повідомлення за формою 20-ОПП щодо трьох автомобілів, безоплатно переданих на підставі пунктів 23, 24 Порядку №985, з огляду на те, що останні не є об`єктами оподаткування, є помилковими з підстав, викладених при вирішенні першого спірного у цій справі питання.

Узагальнюючи наведене, колегія суддів зазначає, що судові рішення не можна вважати такими, що відповідають вимогам статті 242 КАС України, відповідно до частин першої та четвертої якої рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом.

Враховуючи викладене та з огляду на неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права, колегія суддів вважає за необхідне скасувати судові рішення з ухваленням нового рішення про відмову в позові.

За правилами статті 351 КАС України суд скасовує судове рішення повністю або частково і ухвалює нове рішення у відповідній частині або змінює його, якщо таке судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 341 цього Кодексу межах, ухвалено з неправильним застосуванням норм матеріального права або порушенням норм процесуального права. Неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню. Зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частин.

Керуючись статтями 345 349 351 355 356 КАС України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Головного управління ДПС у Закарпатській області, утвореного як відокремлений підрозділ Державної податкової служби України, задовольнити.

Рішення Закарпатського окружного адміністративного суду від 22 квітня 2022 року та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 27 вересня 2022 року у справі №260/2584/21 скасувати.

Ухвалити у справі № 260/2584/21 нове рішення про відмову в позові.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття і не оскаржується.

СуддіМ.М. Гімон Є.А. Усенко М.М. Яковенко