Постанова
Іменем України
23 вересня 2020 року
м. Київ
справа № 263/3220/16-ц
провадження № 61-30469св18
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Крата В. І.,
суддів: Дундар І. О., Журавель В. І., Краснощокова Є. В. (суддя-доповідач), Русинчука М. М.,
учасники справи:
позивач - Товариство з обмеженою відповідальністю «Жилье-22»,
відповідач - ОСОБА_1 ,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Жовтневого районного суду міста Маріуполя Донецької області від
11 серпня 2017 року в складі судді Томіліна О. М. та ухвалу апеляційного суду Донецької області від 19 вересня 2017 року в складі колегії суддів: Зайцевої С. А., Мироненко І. П., Пономарьової О. М.
ОПИСОВА ЧАСТИНА
Короткий зміст позовних вимог
У березні 2016 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Жилье-22» (далі - ТОВ «Жилье-22») звернулось до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за житлово-комунальні послуги.
Позовну заяву з урахуванням уточнень мотивовано тим, що відповідач
є власником квартири
АДРЕСА_1 , споживає послуги з утримання будинку та прибудинкової території, що надаються ТОВ «Жилье-22», але не сплачує за них,
у зв`язку з чим виникла заборгованість.
Враховуючи викладене, просило стягнути з ОСОБА_1 заборгованість за послуги з утримання будинку та прибудинкової території у розмірі 7 986,40 грн за період з 16 серпня 2009 року по 31 липня 2017 року, інфляційні втрати у розмірі
4 678,85 грн, а також три відсотки річних у розмірі 705,50 грн за період
з 01 квітня 2013 року по 30 липня 2017 року.
Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій
Рішенням Жовтневого районного суду міста Маріуполя Донецької області від
11 серпня 2017 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Донецької області від 19 вересня 2017 року, позовні вимоги ТОВ «Жилье-22» - задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ТОВ «Жилье-22» заборгованість за житлово-комунальні послуги за період з 31 серпня 2012 року по 31 липня 2017 року в розмірі 4 984, 87 грн, інфляційні втрати у розмірі
2 183, 24 грн, три проценти річних у розмірі 330,82 грн за період з 01 квітня
2013 року по 30 липня 2017 року, а всього 7 498,93 грн. У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.
Рішення судів першої та апеляційної інстанцій мотивовано тим, що
ОСОБА_1 повинен погашати заборгованість, яка утворилася перед підприємством, в межах трирічного строку позовної давності, що передував дню звернення із заявою про видачу судового наказу та позовом.
Аргументи учасників справи
У вересні 2017 року ОСОБА_1 подав до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування апеляційним судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати судові рішення у справі та ухвалити нове рішення про відмову
у задоволенні позовних вимог.
Касаційна скарга мотивована тим, що відповідно до статті 96, частини третьої статті 118 ЦПК України звернення до суду з позовом про стягнення комунальних послуг можливо лише після проходження стадії наказного провадження, тому позовні вимоги за період з 31 липня 2015 року по 31 липня 2017 року не можуть бути розглянуті. Кожний щомісячний платіж з комунальних послуг
є самостійним платежем як для стягнення, так і для застосування позовної давності. Крім того, за період з 01 січня 2009 року по 31 липня 2015 року борг було стягнуто двічі, оскільки за цей період було видано два судових накази. Останній розрахунок заборгованості, відповідно якого судом стягнуто борг, оформлений неналежним чином та складений з помилками. За адресою, вказаною в позові, ніхто не зареєстрований та не мешкав до 24 листопада
2016 року, договір про надання послуг між сторонами не укладався. До того
ж зазначена квартира здана в найм згідно договору від 01 березня 2008 року, тому обов`язок зі сплати комунальних послуг покладається на наймача. Просив суд застосувати у справі позовну давність, проте суд врахував це лише частково.
Рішення судів першої та апеляційної інстанцій оскаржуються в частині задоволених позовних вимог ТОВ «Жилье-22» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості на загальну суму 7 498,93 грн., тому в іншій частині судові рішення в касаційному порядку не переглядаються.
Відзив іншими учасниками справи на касаційну скаргу не подано.
Рух справи
Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних
і кримінальних справ від 02 жовтня 2017 року відкрито касаційне провадження
в цій справі.
Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу XIII «Перехідні положення» ЦПК України у редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.
На підставі підпункту 6 пункту 1 розділу XIII «Перехідні положення» ЦПК України справа передана до Касаційного цивільного суду.
06 червня 2019 року справу передано судді-доповідачеві Краснощокову Є. В.
Ухвалою Верховного Суду від 18 грудня 2019 року зупинено касаційне провадження у цій справі до закінчення перегляду в касаційному порядку Великою Палатою Верховного Суду справи № 712/8916/17-ц.
Відповідно до пункту 2 розділу II «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України від 15 січня 2020 року № 460-IX «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ», який набрав чинності 08 лютого 2020 року, касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.
Ухвалою Верховного Суду від 14 вересня 2020 року поновлено касаційне провадження у цій справі.
МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА
Позиція Верховного Суду
Касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.
Суди встановили, що ОСОБА_1 є власником квартири АДРЕСА_1 на підставі договору купівлі-продажу від 25 грудня 2007 року № 8141. Зазначений будинок перебуває на балансі ТОВ «Жилье-22». Позивач постачає послуги по утриманню будинку, споруд та прибудинкової території.
ТОВ « Жилье-22» вперше звернувся до суду 16 серпня 2012 року із заявою про видачу судового наказу про стягнення з ОСОБА_1 заборгованості за період з 01 січня 2009 року по 31 травня 2012 року. Судовим наказом
№ 2-н/0519/1003/2012 Жовтневого районного суду міста Маріуполя Донецької області від 20 серпня 2012 року стягнуто з ОСОБА_1 заборгованість по квартирній платі та обслуговуванню прибудинкової території за період з 01 січня 2009 року по 31 травня 2012 року в розмірі 3 373,07 грн. Ухвалою Жовтневого районного суду міста Маріуполя Донецької області від 30 листопада 2015 року судовий наказ скасовано.
Вдруге позивач звернувся до суду 31 серпня 2015 року із заявою про видачу судового наказу про стягнення з ОСОБА_1 заборгованості за період
з 01 жовтня 2008 року по 31 липня 2015 року. Судовим наказом
№ 2-н/263/10496/15-ц (провадження №2-н/263/879/2015) Жовтневого районного суду міста Маріуполя Донецької області від 04 вересня 2015 року стягнуто
з ОСОБА_1 заборгованість за житлово-комунальні послуги за період
з 01 жовтня 2008 року по 31 липня 2015 року в розмірі 6 828,41 грн, інфляційні втрати у розмірі 3 574,91 грн, три відсотки річних у розмірі 427,57 грн, а всього
10 830,89 грн. Ухвалою Жовтневого районного суду міста Маріуполя Донецької області від 08 лютого 2016 року зазначений судовий наказ скасовано.
Згідно наданого позивачем розрахунку заборгованості відповідач оплату за надані ТОВ « Жилье-22» послуги не проводив починаючи з січня 2012 року.
Відносини між учасниками у сфері житлово-комунальних послуг здійснюються виключно на договірних засадах (частина перша статті 19 Закону України «Про житлово-комунальні послуги).
Договір на надання житлово-комунальних послуг у багатоквартирному будинку укладається між власником квартири, орендарем чи квартиронаймачем та балансоутримувачем або уповноваженою ним особою (частина перша статті 29 Закону України «Про житлово-комунальні послуги»).
Згідно змісту статті 526 ЦК України цивільне законодавство містить загальні умови виконання зобов`язання, що полягають у його виконанні належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Це правило
є універсальним і підлягає застосуванню як до виконання договірних, так
і недоговірних зобов`язань. Недотримання умов виконання призводить до порушення зобов`язання.
У постанові Верховного Суду України від 20 квітня 2016 року у справі
№ 6-2951цс15 зроблено висновок, що «споживачі зобов`язані оплатити житлово-комунальні послуги, якщо вони фактичнокористувалися ними. Факт відсутності договору про надання житлово-комунальних послуг сам по собі не може бути підставою для звільнення споживача від оплати послуг у повному обсязі».
За таких обставин суди зробили правильний висновок про те, що ОСОБА_1 , як власник житла, повинен сплатити заборгованість за надані послуги, яка утворилася перед обслуговуючим підприємством.
Разом з цим відповідач подав заяву про застосування позовної давності, відповідно до статті 267 ЦК України (а. с. 86).
Позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду
з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу (стаття 256 ЦК України). Позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони
у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (частини третя та четверта статті 267 ЦК України).
Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі
і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Перебіг позовної давності переривається вчиненням особою дії, що свідчить про визнання нею свого боргу або іншого обов`язку. Позовна давність переривається у разі пред`явлення особою позову до одного із кількох боржників, а також якщо предметом позову є лише частина вимоги, право на яку має позивач (частини перша та друга статті 264 ЦК України). Після переривання перебіг позовної давності починається заново. Час, що минув до переривання перебігу позовної давності, до нового строку не зараховується (частина третя вказаної статті).
Відповідно до частини першої статті 95 ЦПК України (у редакції, чинній на момент розгляду справи судами першої та апеляційної інстанцій) судовий наказ є особливою формою судового рішення за певними вимогами, зокрема, і про стягнення заборгованості за оплату житлово-комунальних послуг з урахуванням індексу інфляції та трьох відсотків річних, нарахованих на суму заборгованості (пункт 3 частини першої статті 96 ЦПК України у зазначеній редакції).
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 07 липня 2020 року у справі
№ 712/8916/17 (провадження № 14-448цс19) зроблено висновок, що: «подання заяви про видачу судового наказу заявник (стягувач) не може використовувати згідно з частиною другою статті 264 ЦК України з метою переривання позовної давності за відповідною вимогою чи її частиною. На підставі припису частини другої статті 264 ЦК України переривання позовної давності відбувається у разі подання до суду саме позову до належного відповідача з дотриманням вимог процесуального закону щодо форми та змісту позовної заяви, правил предметної та суб`єктної юрисдикції й інших вимог, порушення яких перешкоджає відкриттю провадження у справі (див. постанови Великої Палати Верховного Суду від 24 квітня 2019 року у справі № 523/10225/15-ц, Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 23 травня 2018 року у справі № 640/2704/16-ц і Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 29 травня 2018 року у справі № 903/509/17). Новий перебіг позовної давності (після його переривання) починається наступного дня після пред`явлення позову (див. постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 23 травня 2018 року у справі № 663/2070/15-ц)».
Тому суди, стягуючи з відповідача заборгованість по оплаті за надані послуги за період з 31 серпня 2012 року в розмірі 4 984,87 грн, враховуючи переривання позовної давності з дня звернення позивача із заявою про видачу судового наказ, неправильно визначили початок періоду, з якого необхідно обчислювати позовну давність.
Таким чином позовна давність у цій справі спливла до позовних вимог про стягнення боргу щодо тих щомісячних платежів від моменту прострочення яких до дня звернення до суду з позовом минуло 3 роки. Позивач звернувся до суду
з позовом 17 березня 2016 року. Послуги, надані у березні 2013 року, відповідач мав оплатити до 20 квітня 2013 року включно, тому позовна давність повинна обчислюватися з квітня 2013 року. Відповідна заборгованість в межах позовної давності становить 4 406,33 грн.
Між тим інфляційні втрати та три проценти річних обчислені позивачем і стягнуті судами за період з 01 квітня 2013 року по 31 липня 2017 року та виходячи із простроченої заборгованості в межах 3 років до дня звернення до суду з позовом, тому в цій частині судові рішення слід залишити без змін.
Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
Доводи касаційної скарги дають підстави для висновку, що судові рішення
в оскарженій частині частково ухвалені без додержання норм матеріального та процесуального права. У зв`язку з наведеним колегія суддів вважає, що касаційну скаргу слід задовольнити частково, судові рішення в оскарженій частині змінити в частині періоду нарахування заборгованості за житлово-комунальні послуги та сум, які слід стягнути з відповідача, зменшивши суму боргу до 4 406,33 грн, відповідно, загальну суму стягнення - до 6 920,39 грн.
Керуючись статтями 400, 402, 412, 416 ЦПК України (в редакції, чинній станом на 07 лютого 2020 року), Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду
ПОСТАНОВИВ:
Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.
Рішення Жовтневого районного суду міста Маріуполя Донецької області від
11 серпня 2017 року та ухвалу апеляційного суду Донецької області від
19 вересня 2017 року в частині задоволених позовних вимог Товариства
з обмеженою відповідальністю «Жилье-22» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості змінити, у зв?язку з чим абзац другий резолютивної частини рішення суду першої інстанції викласти у такій редакції:
«Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства
з обмеженою відповідальністю «Жилье-22» заборгованість за житлово-комунальні послуги за період з 01 квітня 2013 року по 31 липня 2017 року
в розмірі 4 406,33 грн, інфляційні втрати у розмірі 2 183, 24 грн, три проценти річних у розмірі 330,82 грн, а всього 6 920,39 грн».
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Головуючий В. І. Крат
Судді: І. О. Дундар
В. І. Журавель
Є. В. Краснощоков
М. М. Русинчук