Постанова
Іменем України
03 серпня 2020 року
м. Київ
справа № 266/6853/18
провадження № 61-9549св19
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду: Фаловської І. М. (суддя-доповідач), Грушицького А. І., Литвиненко І. В.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідач - Акціонерне товариство «Українська залізниця»,
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Приморського районного суду міста Маріуполя Донецької області
від 26 лютого 2019 року в складі судді Шишиліна О. Г. та постанову Донецького апеляційного суду від 09 квітня 2019 року в складі колегії суддів: Пономарьової О. М., Гаврилової Г. Л., Кочегарової Л. М.,
ВСТАНОВИВ:
Відповідно до пункту 2 розділу II «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України від 15 січня 2020 року № 460-IX «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» (далі - Закон № 460-IX) касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.
Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У листопаді 2018 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Публічного акціонерного товариства «Українська залізниця» (далі -
ПАТ «Укрзалізниця»), правонаступником якого є Акціонерне товариство «Українська залізниця» (далі - АТ «Укрзалізниця») про стягнення заборгованості із заробітної плати, середнього заробітку час затримки розрахунку, компенсації втрати частини грошових доходів.
Позовна заява мотивована тим, що ОСОБА_1 перебувала
у трудових відносинах з Державним підприємством «Донецька залізниця» (далі - ДП «Донецька залізниця») з 15 грудня 1987 року. У подальшому
ДП «Донецька залізниця» реорганізоване шляхом злиття у регіональну філію «Донецька залізниця» ПАТ «Укрзалізниця».
На підставі наказу відповідача від 29 червня 2017 року позивача звільнено
з підприємства за угодою сторін відповідно до пункту 1 частини першої
статті 36 КЗпП України з виплатою компенсації за 4 дні відпустки.
На час звільнення роботодавець не сплатив ОСОБА_1 заробітну плату за липень 2016 року - 3 015,97 грн, з 16 березня 2017 року до 06 червня 2017 року - 12 629,20 грн, а після звільнення вона не отримала усі належні їй виплати при звільненні.
На підставі викладеного ОСОБА_1 просила стягнути
з ПАТ «Укрзалізниця» заборгованість по заробітній платі у розмірі
15 645,17 грн, суму середнього заробітку за час затримки виплати належних сум при звільненні - 107 667,12 грн та компенсацію втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати - 2 317,10 грн.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Приморського районного суду міста Маріуполя Донецької області
від 26 лютого 2019 року позов задоволено частково.
Стягнуто з ПАТ «Укрзалізниця» на користь ОСОБА_1 заборгованість із заробітної плати та компенсації за невикористану щорічну відпустку в розмірі 16 172,94 грн, компенсацію втрати частини грошових доходів у зв`язку із порушенням термінів їх виплати - 1 939,31 грн з утриманням з цих сум податків й інших обов`язкових платежів.
Стягнуто з ПАТ «Укрзалізниця» у дохід держави судовий збір у розмірі
704,80 грн.
В задоволенні решти позовних вимог відмовлено.
Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що при звільненні ОСОБА_1 їй належала до сплати сума невиплаченої заробітної плати та компенсації за невикористану відпустку, яка за період з березня
до червня 2017 року складає 18 900,28 грн, з відрахуванням сплаченого авансу у розмірі 2 727,34 грн за березень 2017 року, а також сума компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати -
1 939,31 грн. Твердження відповідача щодо поважності причин виникнення заборгованості з заробітної плати перед позивачем з приводу того, що
ПАТ «Укрзалізниця» утворена як нова юридична особа та внаслідок форс-мажорних обставин позбавлена можливості виконувати свої обов`язки, судом не взято до уваги.
Відмовляючи у задоволенні позовних вимог про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку, суд послався на науково-правовий висновок Торгово-промислової палати України від 16 січня 2018 року та зазначив, що відсутня вина відповідача у не проведенні своєчасного розрахунку з позивачем при її звільненні.
Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції
Постановою Донецького апеляційного суду від 09 квітня 2019 року рішення суду першої інстанції в частині задоволення позовних вимог про стягнення заборгованості із заробітної плати та компенсації за невикористану щорічну відпустку в розмірі 16 172,94 грн, компенсації втрати частини грошових доходів у зв`язку із порушенням термінів їх виплати - 1 939,31 грн з утриманням з цих сум податків й інших обов`язкових платежів та в частині стягнення судового збору скасовано, ухвалено в цій частині нове рішення про відмову в задоволенні вказаних вимог.
У решті рішення місцевого суду залишено без змін.
Судові витрати, понесені АТ «Укрзалізниця» по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги у розмірі 1 884,45 грн, компенсовано за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
Постанова апеляційного суду мотивована тим, що підприємство відповідача було захоплено невідомими особами, відповідач втратив контроль над майном та документацією, а тому з незалежних від нього причин позбавлений можливості виконати свої зобов`язання перед позивачем.
У зв`язку із захопленням невідомими особами адміністративної будівлі та виробничих об`єктів ПАТ «Укрзалізниця» розташованих, зокрема
у м. Донецьку, у зв`язку з чим у відповідача відсутній доступ до документації підприємства (кадрової, первинної, технічної, договірної, податкової, архівної та іншої), до комп`ютерних баз та втрачено контроль над господарською діяльністю, тому для відповідача з 17 березня 2017 року розпочалися форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили).
Копії документів, додані позивачем до позовної заяви на підтвердження своїх вимог, не завірені належним чином, їх походження не відомо, тому вони не можуть бути визнані судом належними та допустимими доказами. Сам по собі факт звільнення позивача з АТ «Укрзалізниця» не може бути підставою для задоволення позовних вимог, оскільки відповідно до частини першої статті 94 КЗпП України заробітна плата виплачується працівникові за виконану роботу, а не за факт перебування у трудових відносинах.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
У касаційній скарзі ОСОБА_1 просить скасувати рішення суду першої інстанції в частині відмови у задоволенні позовних вимог про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні та постанову апеляційного суду, ухвалити нове судове рішення про задоволення позовних вимог про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права.
Судові рішення в частині вирішення позовних вимог про стягнення заборгованості із заробітної плати та компенсації втрати частини грошових доходів не оскаржуються, тому відповідно до вимоги частини першої
статті 400 ЦПК України (тут і далі - в редакції, яка діяла до набрання чинності Законом № 460-IX) судом касаційної інстанції не переглядаються.
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Касаційна скарга мотивована тим, що судами помилково прийнято як доказ відсутності вини відповідача у несвоєчасній виплаті заробітної плати Науково-правовий висновок Торгово-Промислової палати України щодо унеможливлення виконання обов`язків, передбачених законодавством України про працю при вивільненні працівників, спричиненого впливом дії форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили). Висновок Торгово-промислової палати України не може бути підтвердженням факту настання форс-мажорних обставин.
Судом апеляційної інстанції не були з`ясовані, а відповідачем не були доведені обставини, які призвели до неможливості своєчасного виконання відповідачем судового рішення про стягнення середнього заробітку. Не доведено прямого причинного зв`язку між настанням обставин непереборної сили і неможливістю виконання грошового зобов`язання через цю силу. Відсутність первинних документів та неможливість проведення розрахунку заробітної плати, на які відповідач посилається як на обставини, що унеможливлюють виконання обов`язку зі сплати заробітної плати та середнього заробітку за час затримки розрахунку, не можуть бути підставою для звільнення від відповідальності.
Доводи інших учасників справи
Інший учасник справи не скористався своїми правами на подання до суду своїх заперечень щодо змісту і вимог касаційної скарги, відзиву на касаційну скаргу до касаційного суду не направив.
Рух справи у суді касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 18 червня 2020 року відкрито касаційне провадження і витребувано цивільну справу.
01 липня 2020 року справу передано до Верховного Суду.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
Суди встановили, що ОСОБА_1 з 15 грудня 1987 року перебувала у трудових відносинах з ДП «Донецька залізниця», а саме: відповідно до наказу від 10 грудня 1987 року була прийнята на роботу до Донецької залізної дороги, 24 січня 2013 року наказом переведена інженером-технологом першої категорії виробничого відділу впровадження та експлуатації вантажних перевезень інформаційно-обчислювального центру ДП «Донецька залізниця.
У подальшому ДП «Донецька залізниця» реорганізоване шляхом злиття
у регіональну філію «Донецька залізниця» ПАТ «Укрзалізниця».
Наказом правління ПАТ «Укрзалізниця» від 15 квітня 2016 року Інформаційно-обчислювальний центр ДП «Донецька залізниця» реорганізовано шляхом перетворення у виробничий підрозділ «Інформаційно-обчислювальний центр» структурного підрозділу «Донецька дирекція залізничних перевезень» регіональної філії «Донецька залізниця» ПАТ «Укрзалізниця».
З 01 серпня 2016 року згідно з наказом від 29 липня 2016 року у зв`язку з реорганізацією ДП «Донецька залізниця» продовжено дію безстрокового трудового договору на посаді інженера-технолога 1 категорії з окладом у розмірі 4 853 грн виробничого підрозділу «Інформаційно-обчислювальний центр» структурного підрозділу «Донецька дирекція залізничних перевезень» регіональної філії «Донецька залізниця» ПАТ «Укрзалізниця».
Відповідно до наказу відповідача від 17 березня 2017 року у зв`язку з відсутністю організаційних та технічних умов для здійснення господарської діяльності, викликаної перекриттям усіх залізничних колій, що ведуть до лінії розмежування з непідконтрольній українській владі територією, з 20 березня 2017 року встановлено простой для всіх працівників виробничих підрозділів дирекції.
Наказом від 17 березня 2017 року встановлено працівникам виробничого підрозділу «Інформаційно-обчислювальний центр» з 20 березня 2017 року режим перебування на робочому місці під час простою.
На підставі наказу від 29 червня 2017 року ОСОБА_1 звільнено з підприємства за угодою сторін відповідно до пункту 1 частини першої
статті 36 КЗпП України з виплатою компенсації за 4 дні відпустки.
Суди також встановили, що виробничі підрозділи регіональної філії «Донецька залізниця», а саме: Донецька дирекція залізничних перевезень, у зв`язку з відсутністю організаційних та технічних умов для здійснення діяльності з 15 березня 2017 року припинили виконання своїх функцій із забезпечення перевізного процесу.
У зв`язку з захопленням 17 березня 2017 року невідомими особами адміністративної будівлі та виробничих об`єктів ПАТ «Укрзалізниця», розташованих, зокрема у м. Донецьку, у відповідача з 17 березня 2017 року відсутній доступ до документації підприємства (кадрової, первинної, технічної, договірної, податкової, архивної та іншої) до комп`ютерних баз та втрачено контроль над господарською діяльністю.
За цим фактом за заявою відповідача від 20 березня 2013 року порушено кримінальне провадження за ознаками статті 341 КК України (захоплення державних або громадських будівль чи споруд).
Висновком Торгово-промислової палати України від 16 січня 2018 року засвідчено настання обставин непереборної сили (наявність воєнного конфлікту на території Донецької області та здійснення у зв`язку із цим антитерористичної операції). Із фактичним захопленням з 17 березня
2017 року адміністративної біудівлі та виробничих об`єктів
ПАТ «Укрзалізниця», розташованих, зокрема у м. Донецьку (дати фактичного захоплення невстановленими озброєними особами виробничих та адміністративно-інформаційних потужностей підприємства) відповідач, у тому числі, фактично втратив доступ до первинних документів, на підставі яких має здійснюватися розрахунок сум заробітної плати, відпускних та ін., що підлягають до виплати на користь робітників як поточних виплат, так і виплат у день звільнення, та, будучи позбавленим можливості користуватися своїми коштами, здійснювати відповідні виплати, а також будь-які інші юридично значимі правові дії, на підставі яких могли б виникати чи припиняти свою дію певні правовідносини.
Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення.
Частиною третьою статті 3 ЦПК України визначено, що провадження
у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Згідно з частинами першою, другою та п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог
і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Зазначеним вимогам закону рішення суду першої інстанції у нескасованій частині та постанова апеляційного суду відповідають.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Частиною четвертою статті 43 Конституції України передбачено право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом.
Згідно зі статтею 1 Закону України «Про оплату праці», частиною першою статті 94 КЗпП України, заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку власник або уповноважений ним орган виплачує працівникові за виконану ним роботу.
Статтею 47 КЗпП України передбачено обов`язок власника або уповноваженого ним органу в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 16 червня 2020 року у справі № 910/5953/17 (провадження № 12-98гс19) висловила правову позицію, що АТ «Укрзалізниця» є правонаступником ДП «Донецька залізниця» з дати державної реєстрації АТ «Укрзалізниця» (21 жовтня 2015 року).
Згідно зі статтею 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник у день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.
У разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.
Статтею 110 КЗпП України встановлено, що при кожній виплаті заробітної плати власник або уповноважений ним орган повинен повідомити працівника про такі дані, що належать до періоду, за який провадиться оплата праці: загальна сума заробітної плати з розшифровкою за видами виплат; розміри і підстави відрахувань та утримань із заробітної плати; сума заробітної плати, що належить до виплати.
Отже, виходячи з положень КЗпП України, Закону України «Про оплату праці», заробітна плата працівникам виплачується за умови виконання ними своїх функціональних обов`язків на підставі укладеного трудового договору з дотриманням установленої правилами внутрішнього трудового розпорядку тривалості щоденної (щотижневої) роботи за умови провадження підприємством господарської діяльності.
Нарахування та виплата заробітної плати працівникам проводиться на підставі документів з первинного обліку праці та заробітної плати: штатний розклад, розцінки та норми праці, накази та розпорядження (на виплату премій, доплат, надбавок тощо), табель обліку використаного часу, розрахункова-платіжна відомість.
Проте у матеріалах справи відсутні належні та допустимі докази, зокрема розрахунково-платіжні відомості ОСОБА_1 та інші документи з обліку праці та зарплати за спірний період.
Відповідно до статті 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін.
Згідно з частинами третьою, четвертою статті 12, частинами першою, шостою статті 81 ЦПК України учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести ті обставини на які вона посилається як на підставу для своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом; кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи не вчиненням нею процесуальних дій. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Таким чином, при з'ясуванні, якими доказами кожна сторона буде обґрунтовувати свої доводи чи заперечення щодо невизнаних обставин, суд повинен виходити з принципу змагальності цивільного процесу, за яким кожна сторона несе обов`язки щодо збирання доказів і доказування тих обставин, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, якщо інше не встановлено процесуальним законом.
Згідно положень статей 115 116 КЗпП України, відсутність заборгованості перед позивачем має довести саме роботодавець, але це не позбавляє позивача від обов'язку доведення наявності права на отримання певних сум.
Відповідно до частини першої статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи та інших обставин, що мають значення для вирішення справи.
Належними є докази, що містять інформацію щодо предмету доказування. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Обставини, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (частини перша, третя статті 77, частина друга статті 78 ЦПК України).
Відповідно до частини першої статті 82 ЦПК України обставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню, якщо суд не має обґрунтованого сумніву щодо достовірності цих обставин або добровільності їх визнання. Обставини, які визнаються учасниками справи, зазначаються в заявах по суті справи, поясненнях учасників справи, їхніх представників.
Верховний Суд погоджується з висновком суду апеляційної інстанції про те, що надані позивачем відомості і табелі обліку робочого часу не є належними та допустимими доказами, що підтверджують наявність заборгованості по заробітній платі підприємства перед нею у зазначеному у позовній заяві розмірі.
Сам по собі факт звільнення позивача з АТ «Укрзалізниця» не може бути підставою для задоволення позовних вимог, оскільки відповідно до частини першої статті 94 КЗпП України заробітна плата виплачується працівникові за виконану роботу, а не за факт перебування у трудових відносинах.
Закон України «Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції» не скасовує обов`язків роботодавця, визначених статтями 47 116 КЗпП України, та не передбачає особливостей щодо строків розрахунку при звільненні, встановлених статтею 116 КЗпП України.
Відповідно до статті 10 Закон України «Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції», єдиним належним та достатнім документом, що підтверджує настання обставин непереборної сили (форс-мажору), що мали місце на території проведення антитерористичної операції, як підстави для звільнення від відповідальності за невиконання (неналежного виконання) зобов`язань, є сертифікат Торгово-промислової палати України.
У постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 10 жовтня 2019 року у справі № 243/2071/18 (провадження № 61-48088сво18) вказано, що: «зважаючи на вимоги позивача - виплата заборгованості із заробітної плати, компенсації за невикористану відпустку, компенсацію за затримку видачі трудової книжки та середній заробіток за весь час вимушеного прогулу, а також встановлені форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили), застосуванню підлягають положення трудового і цивільного законодавства.
Статтею 617 ЦК України передбачено, що особа, яка порушила зобов`язання, звільняється від відповідальності за порушення зобов`язання, якщо вона доведе, що це порушення сталося внаслідок випадку або непереборної сили. У пункті 1 частини першої статті 263 ЦК України наведено ознаки непереборної сили та визначено, що непереборна сила - це надзвичайна або невідворотна за даних умов подія. Отже, непереборною силою є надзвичайна і невідворотна зовнішня подія, що повністю звільняє від відповідальності особу, яка порушила зобов`язання, за умови, що остання не могла її передбачити або передбачила але не могла її відвернути, і ця подія завдала збитків. Відповідно до статті 117 КЗпП України підставою відповідальності власника за затримку розрахунку при звільненні є склад правопорушення, який включає два юридичних факти: порушення власником строку розрахунку при звільненні та вина власника.
Згідно з висновком Торгово-промислової палати України від 16 січня
2018 року щодо унеможливлення виконання обов`язків, передбачених законодавством України про працю при вивільненні (звільненні) працівників, спричиненого впливом дії форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили) відносно АТ «Укрзалізниця» засвідчено настання форс-мажорних обставин при здійсненні господарської діяльності на території, непідконтрольній українській владі, у тому числі у місті Донецьку.
З 20 березня 2017 року господарська діяльність та управління виробничими потужностями відповідача унеможливлена неправомірними діями третіх осіб. Майно АТ «Укрзалізниця», що знаходиться в тому числі у місті Донецьку, перебуває у незаконному володінні та під контролем третіх осіб. Фактично відповідач втратив контроль і доступ до своїх виробничих потужностей та іншого майна, у тому числі, до трудових книжок працівників, оригіналів наказів, у тому числі затвердження та введення в дію штатного розпису, особових справ працівників.
Початок дій форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили)
є 20 березня 2017 року. Унеможливлення виконання АТ «Укрзалізниця», регіональною філією «Донецька залізниця» обов`язків, передбачених законодавством України про працю, зокрема, статей 47 83 115 116 КЗпП України спричинено впливом дії форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили), а саме актами тероризму на території міста Донецька, тривалими перервами в роботі транспорту, регламентними умовами відповідних рішень та актами державних органів влади, які продовжують діяти і дату закінчення їх дії встановити неможливо. Ці форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) є надзвичайними, непередбачуваними і мають неминучий характер, їх дії не можна уникнути за звичайних обставин при всій обачливості зобов`язаної сторони за трудовим договором.
На підставі викладеного суди дійшли правильного висновку, що у трудових правовідносинах між сторонами з 20 березня 2017 року виникли обставини, які відповідач не міг передбачити чи відвернути та у період існування яких останній об`єктивно, з незалежних від нього причин, був позбавлений можливості виконати зобов`язання, передбачені умовами договору (контракту, угоди тощо), обов`язки згідно із законодавчими та іншими нормативними актами щодо своїх працівників, у тому числі щодо позивача.
Аналогічні висновки висловлені у постановах Верховного Суду від 02 березня 2020 року у справі № 233/4474/19 (провадження № 61-22805св19),
від 29 квітня 2020 року у справі № 196/1525/15-ц (провадження
№ 61-13593св19).
Доводи касаційної скарги зводяться до незгоди з висновками судів у частині відмови у стягненні середнього заробітку, що було предметом розгляду в суді апеляційної інстанції, та спір у справі правильно вирішено у цій частині.
Доводи касаційної інстанції, зокрема щодо неналежності висновку Торгово-промислової палати України, як доказу відсутності вини відповідача, стосуються необхідності переоцінки доказів, зокрема на предмет їх належності і допустимості, що знаходиться поза межами повноважень суду касаційної інстанції.
Європейський суд з прав людини вказав, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Серявін та інші проти України», заява
№ 4909/04, від 10 лютого 2010 року).
Інші наведені у касаційній скарзі доводи зводяться до незгоди з висновками судів першої та апеляційної інстанцій стосовно установлення обставин справи, зводяться до переоцінки доказів, що в силу вимог статті 400 ЦПК України виходить за межі розгляду справи судом касаційної інстанції. Наведені у касаційній скарзі доводи були предметом дослідження в судах попередніх інстанцій із наданням відповідної правової оцінки всім фактичним обставинам справи.
Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.
З підстав вищевказаного, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а рішення суду першої інстанції у нескасованій частині та постанову апеляційного суду - без змін, оскільки доводи касаційної скарги висновків місцевого суду та суду апеляційної інстанцій не спростовують.
Керуючись статтями 400 401 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду
ПОСТАНОВИВ:
Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Рішення Приморського районного суду міста Маріуполя Донецької області
від 26 лютого 2019 року у нескасованій частині та постанову Донецького апеляційного суду від 09 квітня 2019 року залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Судді: І. М. Фаловська
А. І. Грушицький
І. В. Литвиненко