№ 274/59/16-ц

Постанова

Іменем України

06 жовтня 2021 року

м. Київ

справа № 274/59/16

провадження № 61-3800св21

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Крата В. І. (суддя-доповідач),

суддів: Антоненко Н. О., Дундар І. О., Краснощокова Є. В., Русинчука М. М.,

учасники справи:

позивач за первісним позовом (відповідач за зустрічним позовом) - публічне акціонерне товариство «Укрсоцбанк», правонаступником якого є акціонерне товариство «Альфа-Банк»,

відповідач за первісним позовом (позивач за зустрічним позовом) - ОСОБА_1 ,

розглянув у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу ОСОБА_1 , яка підписана представником ОСОБА_2 , на постанову Житомирського апеляційного суду від 01 лютого 2021 року у складі колегії суддів: Коломієць О. С., Талько О. Б., Шевчук А. М.,

ІСТОРІЯ СПРАВИ

Короткий зміст позовних вимог

У січні 2016 року ПАТ «Укрсоцбанк» (далі - банк) звернулося до ОСОБА_1 з позовом про стягнення заборгованості.

Позов мотивований тим, що 12 квітня 2006 року між ОСОБА_3 та банком було укладено договір кредиту № 286/25-345, відповідно до якого відповідачка отримала у тимчасове користування грошові кошти в розмірі 22000 дол. США зі сплатою 13 % річних. 07 липня 2009 року між сторонами укладено додаткову угоду № 1, відповідно до якої заборгованість за тілом кредиту становить 22 611,45 дол. США, а відсоткова ставка встановлена на рівні 15 % річних.

08 серпня 2007 року між ОСОБА_3 та банком укладено договір про надання невідновлювальної кредитної лінії № 286/25-476, відповідно до умов якого відповідачка отримала в тимчасове користування грошові кошти в розмірі 25 000 дол. США, зі сплатою 13,5 % річних. 03 липня 2009 року між сторонами укладено додаткову угоду № 1, відповідно до якої заборгованість за тілом кредиту становить 25 842,36 дол. США, а відсоткова ставка встановлена на рівні 15 % річних.

ОСОБА_3 зобов`язалася погашати кредити щомісячно, відповідно до графіка, визначеного в пунктах 1.1 договорів кредиту. Однак, всупереч умовам договорів, взяті на себе зобов`язання по сплаті відсотків та внесення чергових частин кредитних коштів припинила виконувати, чим порушила умови договорів кредиту. Невиконання призвело до виникнення заборгованості, яка підлягає поверненню та станом на 17 листопада 2015 року становила 2 345 216,75 грн:

за договором кредиту № 286/25-345 від 12 квітня 2006 року становить - 42 727,55 дол. США або 991 579,33 грн;

за договором кредиту № 286/25-476 від 08 серпня 2007 року заборгованість становить - 58 295,33 дол. США або 1 352 861,27 грн.

Банк просив стягнути з ОСОБА_1 :

заборгованість за договором кредиту № 286/25-345 від 12 квітня 2006 року за тілом кредиту та відсотками у розмірі 33 206,25 дол. США, у гривневому еквіваленті за курсом НБУ на день винесення рішення;

заборгованість за договором кредиту № 286/25-476 від 08 серпня 2007 року за тілом кредиту та відсотками у розмірі 45 748,32 дол. США у гривневому еквіваленті за курсом НБУ на день винесення рішення;

пеню за всіма договорами кредиту в розмірі 512 915,93 грн.

У квітні 2016 року ОСОБА_1 звернулася до ПАТ «Укрсоцбанк» із зустрічним позовом про захист прав споживачів, визнання недійсними кредитних договорів та договорів іпотеки.

Зустрічний позов мотивований тим, щов порушення вимог чинного законодавства з питань регулювання кредитних зобов`язань, відповідачем, при укладенні зазначеного кредитного договору не було надано повної інформації про орієнтовану сукупну вартість кредиту, не попереджено про можливе настання валютних ризиків, не встановлено позичальнику право дострокового повернення кредиту, річна відсоткова ставка за кредитом не визначена належним чином, не зазначено інфляційне застереження. Також зазначає, що в момент підписання кредитного договору вона була введена в оману Банком щодо істотних умов договору, ціни та відсоткової ставки, які суперечили її волевиявленню, а правочини здійснені з використанням нечесної підприємницької діяльності є недійсними. В свою чергу, зазначені обставини позбавили відповідача можливості об`єктивно оцінити та проаналізувати, запропоновані позивачем кредитні послуги, банком було приховано повну та об`єктивну інформацію щодо кінцевої вартості кредиту, а також інших фінансових зобов`язань, що стало підставою для звернення до суду з вказаним позовом.

ОСОБА_1 просила визнати недійсним:

кредитний договір №286/25-345 укладений 12 квітня 2006 року між нею та ПАТ «Укрсоцбанк»;

договір іпотеки укладений 12 квітня 2006 року між нею, ПАТ «Укрсоцбанк», та ОСОБА_4 ;

кредитний договір №286/25-476 украдений 08 серпня 2007 року між нею та АКБ соціального розвитку «Укрсоцбанк»;

договір іпотеки укладений 08 серпня 2007 року між ПАТ «Укрсоцбанк», та ОСОБА_5 .

Короткий зміст судових рішень суду першої інстанції

Ухвалою Бердичівського міськрайонного суду Житомирської області від 13 квітня 2016 року прийнято зустрічний позов ОСОБА_1 до ПАТ «Укрсоцбанк» про захист прав споживачів, визнання недійсними кредитних договорів та договорів іпотеки з первісним позовом ПАТ «Укрсоцбанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості та об`єднано вимоги за цими позовами в одне провадження.

Ухвалою Бердичівського міськрайонного суду Житомирської області від 15 квітня 2020 року залучено до участі у справі правонаступника ПАТ «Укрсоцбанк» - АТ «Альфа-Банк».

Рішенням Бердичівського міськрайонного суду Житомирської області від 05 жовтня 2020 року позовні вимоги АТ «Альфа-Банк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості задоволено.

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь АТ «Альфа-Банк» заборгованість за договором кредиту № 286/25-345 від 12 квітня 2006 року за тілом кредиту та відсотками у розмірі 33 206,25 дол. США, що еквівалентно 941 065,13 грн.

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь АТ «Альфа-Банк» заборгованість за договором кредиту № 286/25-476 від 08 серпня 2007 року за тілом кредиту та відсотками в розмірі 45 748,32 дол. США, що еквівалентно 1 296 507,39 грн.

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь АТ «Альфа-Банк» пеню за договором кредиту № 286/25-345 від 12 квітня 2006 року та за договором кредиту № 286/25-476 від 08 серпня 2007 року в загальному розмірі 512 139,78 грн.

Вирішено питання про розподіл судових витрат.

В задоволені зустрічного позову ОСОБА_1 до АТ «Альфа-Банк» про захист прав споживачів, визнання недійсними кредитних договорів та договорів іпотеки - відмовлено.

Скасовано заходи забезпечення позову накладені ухвалою Бердичівського міськрайонного суду Житомирської області від 04 квітня 2018 року.

Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, щовідсутні правові підстави для визнання договорів № 286/25-476 та № 286/25-345 недійсними відповідно до положень статей 203 215 230 ЦК України як укладених внаслідок введення в оману позичальника з боку банку та положень статей 11, 18, 19 Закону України «Про захист прав споживачів» щодо нечесної підприємницької діяльності банку та несправедливих умов договору, оскільки ці норми є самостійними підставами визнання договорів недійсними; ОСОБА_1 не довела введення її в оману під час укладення договору споживчого кредиту. ОСОБА_1 не наділена повноваженнями розпоряджатись правами ОСОБА_4 та ОСОБА_5 та виступати від їх імені. Тож, позовні вимоги про визнання недійсними іпотечних договорів повністю є виходом за межі захисту лише своїх прав та порушують права інших учасників договорів, зокрема ОСОБА_4 та ОСОБА_5 . Тому позовні вимоги ОСОБА_1 про визнання договорів кредиту № 286/25-345 від 12 квітня 2006 року та № 286/25-476 від 08 серпня 2007 року, договорів іпотеки задоволенню не підлягають.

Суд першої інстанції вказав, що позичальник не виконувала належним чином обов`язки, покладені договорами, тому позикодавець має право на стягнення коштів у судовому порядку. Відтак, враховуючи наявні в матеріалах справи розрахунки заборгованості, які відповідачкою-позивачкою неоспорені, із ОСОБА_1 на користь АТ «Альфа-Банк» підлягають стягненню кошти.

При відхиленні клопотання ОСОБА_1 та її представника ОСОБА_2 , про застосування до позовних вимог банку наслідків спливу позовної давності, суд зазначив, що відповідно до частин першої, третьої статті 264 ЦК України перебіг позовної давності переривається вчиненням особою дії, що свідчить про визнання нею свого боргу або іншого обов`язку; після переривання перебіг позовної давності починається заново. Правила переривання перебігу позовної давності застосовуються судом незалежно від наявності чи відсутності відповідного клопотання сторін у справі, якщо в останніх є докази, що підтверджують факт такого переривання. Письмові звернення ОСОБА_1 від 19 грудня 2013 року, 21 січня 2014 року, 17 жовтня 2014 року до банку про добровільне врегулювання питання щодо кредитних зобов`язань, можуть бути доказами на підтвердження обставин щодо переривання позовної давності за договорами кредиту № 286/25-345 та № 286/25-476. ОСОБА_1 та її представником ОСОБА_2 не доведено походження таких звернень від іншої особи, окрім ОСОБА_1 , а також їх відношення до будь-яких інших кредитних договорів, чи лише до одного із наявних, а також не надано суду доказів такого. Зважаючи, що останнє звернення ОСОБА_1 до банку з метою врегулювання наявних у неї кредитних зобов`язань за договорами кредиту № 286/25-435 та « 286/25-476, датовано нею 17 жовтня 2014 року, то позовна давність за обома договорами закінчується 17 жовтня 2017 року. До суду банк звернувся 11 січня 2016, року, тобто в тобто в межах строків, визначених статтею 257 ЦК України, а тому клопотання ОСОБА_1 та її представника ОСОБА_2 про застосування до позовних вимог АТ «Альфа-Банк» наслідків пропуску позовної давності задоволенню не підлягає.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Постановою Житомирського апеляційного суду від 01 лютого 2021 року апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 задоволено частково.

Рішення Бердичівського міськрайонного суду Житомирської області від 05 жовтня 2020 року в частині стягнення з ОСОБА_1 на користь АТ «Альфа-Банк» заборгованості за договором кредиту № 286/25-345 від 12 квітня 2006 року змінено, зменшивши розмір заборгованості за тілом кредиту та відсотками з 33 206,25 дол. США, що еквівалентно 941 065,13 грн, до 24 579,23 дол. США, що еквівалентно 570 410,19 грн.

Рішення Бердичівського міськрайонного суду Житомирської області від 05 жовтня 2020 року в частині стягнення з ОСОБА_1 на користь АТ «Альфа-Банк» заборгованості за договором кредиту № 286/25-476 від 08 серпня 2007 року змінено, зменшивши розмір заборгованості за тілом кредиту та відсотками з 45 748,32 доларів США, що еквівалентно 1 296 507,39 грн до 33 871,35 доларів США, що еквівалентно 786 052,43 грн.

Рішення Бердичівського міськрайонного суду Житомирської області від 05 жовтня 2020 року в частині стягнення з ОСОБА_1 на користь АТ «Альфа Банк» пені за договором кредиту № 286/25-345 від 12 квітня 2006 року та за договором кредиту № 286/25-476 від 08 серпня 2007 року в загальному розмірі 512 139,78 грн скасовано та ухвалено нове судове рішення про відмову у задоволенні даних вимог.

Рішення Бердичівського міськрайонного суду Житомирської області від 05 жовтня 2020 року в частині стягнення з ОСОБА_1 на користь АТ «Альфа - Банк» понесених судових витрат змінено, зменшивши розмір сплаченого на користь держави судового збору з 35 178,24 грн до 17 353,43 грн.

В іншій частині рішення Бердичівського міськрайонного суду Житомирської області від 05 жовтня 2020 року залишено без змін.

Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Постанова апеляційного суду мотивована тим, щобанк використав своє право на дострокове виконання кредитних договорів, надіславши вимоги від 24 березня 2011 року ОСОБА_1 про дострокове повернення всіх сум за двома наданими кредитами, які вона отримала 26 березня 2011 року. Таким чином, пред`явивши вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України, банк змінив строки виконання основних зобов`язань за договором № 286/25-345 з 11 квітня 2021 року на 26 квітня 2011 року, а за договором № 286/25-476 - з 07 серпня 2022 року на 26 квітня 2011 року, після чого втратив право здійснювати нарахування відсотків та пені за умовами договорів. Разом з тим, встановивши строк виконання зобов`язань 26 квітня 2011 року, банк продовжував нараховувати пеню та проценти після цієї дати, про що свідчить розрахунок заборгованості, у якому зазначені платежі нараховувались до 17 листопада 2015 року. Однак, суд першої інстанції не врахував зміну банком строку виконання основного зобов`язання, а тому безпідставно вважав обґрунтованими нараховані банком відсотки за користування кредитними коштами та пені після цього строку до 17 листопада 2015 року. Відповідно до наданого банком розрахунку, який не спростовано ОСОБА_1 , заборгованість за договором № 286/25-345 від 12 квітня 2006 року станом на 17 листопада 2015 року становить 42 741,96 дол. США, а за договором № 286/25-476 від 08 серпня 2007 року становить 58 314,37 дол. США.

Апеляційний суд вказав, що на користь банку підлягає стягненню заборгованість у межах дії договору №286/25-345 від 12 квітня 2006 року (з 12 квітня 2006 року по 26 квітня 2011 року) за тілом кредиту в розмірі 16 373,33 дол. США та за відсотками в розмірі 8 205,23 дол. США, що складає разом 24 579,23 дол. США, а заборгованість у межах дії договору № 286/25-476 від 08 серпня 2007 року (з 08 серпня 2007 року по 26 квітня 2011 року) - за тілом кредиту 23 058,53 дол. США та за відсотками в розмірі 10 812,82 дол. США, що разом складає разом 33 871,35 дол. США. Отже, рішення суду першої інстанції про стягнення на користь банку заборгованості за договорами кредиту підлягає зміні, шляхом зменшення розміру заборгованості, а в частині стягнення заборгованості за пенею - скасуванню.

При відхиленні доводів апеляційної скарги щодо неврахування судом першої інстанції положень пункту 4.4 договору № 286/25-345 від 12 квітня 2006 року та пункту 4.3 договору № 286/25-476 від 08 серпня 2007 року, за якими сторони досягли згоди щодо умов дострокового повернення коштів, тобто зміни строку виконання основного зобов`язання та умов повернення коштів, апеляційний суд зазначив, що вони є безпідставними. Відповідно до пункту 4.4. договору № 286/25-345 від 12 квітня 2006 року та пункту 4.3 договору № 286/25-476 від 08 серпня 2007 року, у випадку невиконання позичальником зобов`язань, визначених пунктів 3.3.2-3.3.11 та 3.3.2-3.3.11 цих Договорів, протягом більше п`яти днів, термін надання Кредиту вважається таким, що закінчився та, відповідно Позичальник зобов`язаний погасити Кредит та сплатити відсотки за фактичний час використання кредиту та нараховані штрафні санкції. Так заперечуючи проти стягнення заборгованості, представник відповідача посилався на те, що позичальник за договором № 286/25-345 від 12 квітня 2006 року вийшов з графіку платежів 01 червня 2006 року, а за договором № 286/25-476 від 08 серпня 2007 року - 11 грудня 2008 року, сплативши кошти не в повному об`ємі. У зв`язку з чим вважав, що з урахуванням пунктів 4.4, 4.3 договорів, строк виконання основного зобов`язання за договором № 286/25-345 від 12 квітня 2006 року настав 07 червня 2006 року, а за договором № 286/25-476 від 08 серпня 2007 року - з 17 грудня 2008 року. Проте згідно розрахунку заборгованості останній платіж за договором № 286/25-345 від 12 квітня 2006 року та договором № 286/25-476 від 08 серпня 2007 року ОСОБА_1 за тілом кредиту здійснила 30 грудня 2008 року, а за відсотками - 16 березня 2009 року.07 липня 2009 року та 03 липня 2009 року сторони уклали додаткові угоди № 1, якими внесли зміни до договору кредиту №286/25-345 від 12 квітня 2006 року та договору кредиту № 286/25-476 від 08 серпня 2007 року, якими передбачили, що у разі порушення Позичальником строків сплати процентів, визначених пунктом 2.4.1 Договору та/або Кредиту в повному обсязі, так і частково, більше ніж на 30 календарних днів, кредитор має право вимагати дострокове погашення Кредиту, нарахованих з процентів та можливих штрафних санкцій в повному обсязі шляхом направлення відповідного повідомлення Позичальнику, а Позичальник, в свою чергу, зобов`язаний достроково погасити в повному обсязі Кредит, нараховані проценти та можливі штрафні санкції протягом 30 календарних днів з дати одержання вищезазначеного повідомлення Кредитора (т. 2, а. с. 51, 52, 69). Тобто згідно умов додаткових угод до договорів, які не оспорені та не визнані недійсними, сторони домовилися про те, що право банку на дострокове стягнення заборгованості наступає у разі направлення банком позичальнику відповідної вимоги про дострокове виконання зобов`язана і у разі невиконання ним у 30 денний строк зобов`язань за кредитними договорами, банк має право звернутися з відповідним позовом до суду. Під час розгляду справи встановлено, що банк використав своє право на дострокове виконання кредитних договорів, надіславши 24 березня 2011 року ОСОБА_1 вимоги про дострокове повернення всіх сум за двома наданими кредитами, які вона отримала 26 березня 2011 року (а. с. 48, 49 т.1), про що також не заперечував представник позивача. Тобто строк виконання основного зобов`язання за договорами настав 26 квітня 2011 року, що спростовує доводи про те, що строк виконання основного зобов`язання за договором № 286/25-345 від 12 квітня 2006 настав 07 червня 2006 року, а за договором № 286/25-476 від 08 серпня 2007 - з 17 грудня 2008 року.

Апеляційний суд погодився з висновком суду першої інстанції про те, що банком не пропущено позовну давність, оскільки під час розгляду справи було встановлено, що строк виконання основного зобов`язання за кредитними договорами настав 26 квітня 2011 року. З позовом до суду банк звернувся 20 грудня 2015 року, відправивши позовну заяву поштою, про що свідчить штам «Укрпошти» на конверті (а. с. 54, т.1). Відповідно до частин першої, третьої статті 264 ЦК України перебіг позовної давності переривається вчиненням особою дії, що свідчить про визнання нею свого боргу або іншого обов`язку; після переривання перебіг позовної давності починається заново. З матеріалів справи слідує, що відповідач ОСОБА_1 19 грудня 2013 року, 21 січня 2014 року, 17 жовтня 2014 року зверталася до банку з письмовими зверненнями з приводу добровільного врегулювання питання щодо кредитних зобов`язань. Тому вказані звернення є доказами, які підтверджують обставини щодо переривання позовної давності за договорами № 286/25-345 від 12 квітня 2006 року та № 286/25-476 від 08 серпня 2007 року, оскільки їх зміст свідчить про визнання ОСОБА_1 заборгованості за договорами.

Апеляційний суд зазначив, що оспорювані договори підписані сторонами, які досягли згоди з усіх істотних умов, мали необхідний обсяг цивільної дієздатності, а їх волевиявлення було вільним і відповідало їхній внутрішній волі; відповідач на момент укладення договорів не заявляла додаткових вимог щодо умов спірних договорів та в подальшому їх виконувала; банк надав споживачу документи, які передували укладенню кредитних договорів. Відповідачем не надано належних та допустимих доказів, які дають підстави вважати, що кредитні договори, які укладені між сторонами, є несправедливим по відношенню до неї, оскільки при підписанні даних договорів ОСОБА_1 ознайомилася та погодилася з їх умовами, а відтак, проаналізувавши умови кредитних договорів та встановлені обставини, колегія суддів дійшла висновку про відсутність в останніх несправедливих умов та істотного дисбалансу прав споживача, а всі твердження відповідача з даного приводу судом розцінюються як її спосіб захисту власних інтересів від наслідків, можливість настання яких залежить лише від її добросовісної поведінки при виконанні взятих на себе зобов`язань.

Аргументи учасників справи

У березні 2021 року ОСОБА_1 подала касаційну скаргу, підписану представником ОСОБА_2 , на постанову Житомирського апеляційного суду від 01 лютого 2021 року, в якій просила:

постанову апеляційного суду скасувати в частині часткового задоволення позовних вимог АТ «Альфа Банк» про стягнення з ОСОБА_1 заборгованості за договорами кредиту та ухвалити цій частині нове рішення, яким відмовити в задоволенні позовних вимог АТ «Альфа Банк» про стягнення з ОСОБА_1 заборгованості за кредитними договорами.

Касаційна скарга мотивована тим, що згідно з пунктом 4.4 кредитного договору № 286/25-345 від 12 квітня 2006 року та пунктом 4.3 кредитного договору № 286/25-476 від 08 серпня 2007 року в разі невиконання (неналежного виконання) позичальником обов`язків, визначених пунктами 3.3.2-1.3.12 цих договорів, протягом більше ніж 5 днів термін погашення кредиту вважається таким, що сплив та відповідно позичальник зобов`язаний погасити кредит в повному обсязі, сплатити проценти за фактичний час використання кредиту та нараховані штрафні санкції (штраф, пеню). Таким чином, сторони кредитних правовідносин врегулювали в договорі питання дострокового повернення коштів, тобто зміни строку виконання основного зобов`язання, та визначили умови такого повернення коштів. Позичальник почав прострочку виконання зобов`язання 01 червня 2006 року. Погасив строкову заборгованість 09 червня 2006 року (більше ніж через 5 днів). Отже, за визначенням пункту 4.4 кредитного договору строк користування кредитом вважається таким, що сплив через 5 днів, тобто з 07 червня 2006 року. Виходячи з наведеного, у разі прострочення виконання позичальником своїх зобов`язань відбувається автоматична зміна строку виконання основного зобов`язання та така зміна не залежить від волевиявлення однієї зі сторін та не надає банку право звернутися з вимогою про дострокове повернення всієї суми кредиту у порядку, визначеному частиною другою статті 1050 ЦК України. Отже, якщо сторони договору визнали безумовною підставою для зміни строку виконання основного зобов`язання саме виникнення у позичальника прострочення з погашення заборгованості, а не направлення банком письмового повідомлення позичальнику про припинення строку користування кредитом, то така зміна не залежить від волевиявлення однієї зі сторін та не надає банку право звернутися з вимогою про дострокове повернення всієї суми кредиту у порядку, визначеному частиною другою статті 1050 ЦК України. Наведене відповідає правовому висновку, викладеному у постанові Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 15 червня 2020 року у справі № 138/240/16-ц. Суд апеляційної інстанції, навівши в описовій частині свого рішення посилання відповідача на нечинність додаткової угоди від 03 липня 2009 року до договору №286/25-476 від 08 серпня 2007 року та додаткової угоди від 07 липня 2009 року до договору № 286/25-345 від 12 квітня 2006 року, не надав їм жодної оцінки. Позивачем до позову на підтвердження суми заборгованості надано відповідний розрахунок. Проте, цей розрахунок не є документом, який підтверджує безспірність вимог банку. Належними доказами, які б підтверджували наявність чи відсутність заборгованості, а також встановлювали розмір заборгованості, могли бути первинні документи. Розрахунок заборгованості за договором не є доказом наявності або відсутності договірних зобов`язань між сторонами, а є доповненням до позовної заяви із зазначенням обрахунку Позивачем позовних вимог майнового характеру та має інформаційний характер у контексті ціни позову.

Вказує, що договір № 286/25-345 від 12 квітня 2006 року закінчив свою дію 07 червня 2006 року, а договір № 286/25-476 від 08 серпня 2007 року закінчив свою дію 17 грудня 2008 року. А тому банк мав право з 07 червня 2006 року (за договором № 286/25-345 від 12 квітня 2006 року) та з 17 грудня 2008 року (за договором № 286/25-476 від 08 серпня 2007року), й протягом трьох років від цієї дати звернутися до суду з позовом за захистом свого порушеного права, однак позовну заяву АТ «Укрсоцбанк» (наразі АТ «Альфа Банк») подав до суду 17 грудня 2015 року, а саме з пропуском позовної давності. Банк зазначає, що позовна давність нібито переривалася, оскільки ОСОБА_1 зверталася із листами до банку про добровільне врегулювання питання щодо заборгованості по кредиту. Походження даних листів ОСОБА_1 не відоме, проте наведені вище обставини свідчать про те, що листи написані поза межами строків позовної давності. А тому, вказані факти не можуть переривати позовну давність, який вже минув. Знову ж таки, суд вказує про це в описовій частині рішення, проте не надає оцінки в мотивувальній, що вказує на його необґрунтованість.

Аналіз касаційної скарги свідчить, що постанова апеляційного суду оскаржується в частині задоволених позовних вимог банку до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості та судових витрат. В іншій частині постанова апеляційного суду не оскаржується, а тому в касаційному порядку не переглядається.

У квітні 2021 року АТ «Альфа Банк» подало відзив на касаційну скаргу, підписаний представником Михніцьким Г. Ю. , в якому просило касаційну скаргу залишити без задоволення.

Відзив на касаційну скаргу мотивований тим, що згідно пункту 3. Додаткової угоди сторони домовились, що у разі порушення позичальником строків сплати процентів та/або кредиту як в повному обсязі такі частково, більш ніж на 30 (тридцять) календарних днів, кредитор має право вимагати дострокового погашення кредиту, нарахованих процентів та можливих штрафних санкцій в повному обсязі шляхом направлення відповідного повідомлення позичальнику, а позичальник, в свою чергу зобов`язується достроково погасити в повному обсязі кредит, нараховані проценти та можливі штрафні санкції протягом 30 календарних днів з дати одержання вищезазначеного письмового повідомлення кредитора. Тобто, для того щоб настало право банку достроково стягнути заборгованість по договору кредиту потрібно пред`явити вимогу про дострокове виконання зобов`язань, дочекатися тридцять днів з дати отримання позичальником вимоги і лише в тому випадку, якщо позичальник не усуне порушення згідно графіку платежів, то тоді виникає право дострокового стягнення заборгованості. В цій справі наступив строк вимоги тільки для чергових платежів згідно графіку. Розрахунок боргу є належним доказом наявності заборгованості та він жодним чином не спростований відповідачкою. Окрім розрахунку боргу у справі наявні інші докази на підтвердження заборгованості.

Рух справи

Ухвалою Верховного Суду від 12 квітня 2021 року: відкрито касаційне провадження у справі; зупинено дію постанови Житомирського апеляційного суду від 01 лютого 2021 року в частині задоволення позову акціонерного товариства «Альфа-Банк» до закінчення касаційного провадження.

Ухвалою Верховного Суду від 29 вересня 2021 року призначено справу до судового розгляду.

Межі та підстави касаційного перегляду

Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).

В ухвалі про відкриття касаційного провадження зазначаються підстава (підстави) відкриття касаційного провадження (частина восьма статті 394 ЦПК України).

В ухвалі Верховного Суду від 12 квітня 2021 року зазначено, що касаційна скарга містить підстави касаційного оскарження, передбачені пунктами 1, 4 частини другої статті 389 ЦПК України.

Фактичні обставини

Суди встановили, що 12 квітня 2006 між ПАТ «Укрсоцбанк» та ОСОБА_1 укладено договір кредиту № 286/25-345, за яким Банк надав ОСОБА_1 на споживчі цілі грошові кошти в сумі 22 000 дол. США, зі сплатою 13% річних до 11 квітня 2016 року.

12 квітня 2006 року між ПАТ «Укрсоцбанк», ОСОБА_1 та ОСОБА_4 укладено іпотечний договір, за умовами якого, у якості забезпечення виконання зобов`язань за договором кредиту №286/25-345 від 12 квітня 2006 року, ОСОБА_1 та ОСОБА_4 передали банку належне їм на праві власності нерухоме майно: житловий будинок з підсобними приміщення за адресою: АДРЕСА_1 .

07 липня 2009 року між ПАТ «Укрсоцбанк» та ОСОБА_1 укладено додаткову угоду № 1, якою внесені зміни до договору кредиту № 286/25-345 від 12 квітня 2006 року та пункт 1.1 Договору викладено в новій редакції: кредитор надав позичальнику грошові кошти в сумі 22 611,45 дол. США зі сплатою 13,0% річних, а з 20 жовтня 2008 року - 15% річних, з кінцевим терміном погашення суми основної заборгованості до 11 квітня 2021 року.

08 серпня 2007 року між ПАТ «Укрсоцбанк» та ОСОБА_1 укладено договір про надання невідновлювальної кредитної лінії № 286/25-476, яким обумовлено надання ОСОБА_1 кредитних коштів на споживчі цілі окремими частинами, «траншами» зі сплатою 13,5% річних та комісій в розмірі та порядку визначених Договором, в межах максимального ліміту заборгованості до 25 000 дол. США до 07 серпня 2017 року.

Для забезпечення виконання кредитного договору № 286/25-476, цього ж дня між ПАТ «Укрсоцбанк» та ОСОБА_5 укладено іпотечний договір, за умовами якого, з урахуванням додаткової угоди від 03 липня 2009 року, вона передала в іпотеку належне їй майно: нежитлову будівлю (магазин), з підсобними приміщеннями, яке розташовано в АДРЕСА_2 , заставною вартістю 154 333,27 долара США, також земельну ділянку загальною площею 611,0 м. кв за даною адресою, заставною вартістю 1 666,73 дол. США.

03 липня 2009 року між ПАТ «Укрсоцбанк» та ОСОБА_1 укладено додаткову угоду №1, якою внесені зміни до договору надання невідновлювальної кредитної лінії № 286/25-476 від 08 серпня 2007 року, зокрема сторони в пункті 1.1.1 визначили, що надання кредиту буде здійснюватися окремими траншами, зі сплатою 13,5% річних, з 10 жовтня 2008 року - 15% річних в межах максимального ліміту заборгованості в сумі 25 842,36 долара США, з кінцевим терміном погашення суми основної заборгованості до 07 серпня 2022 року.

24 березня 2011 року банк надіслав ОСОБА_1 вимоги-претензії про негайне погашення заборгованості за договором кредиту № 286/25-476 від 08 серпня 2007 року та договором кредиту № 286/25-345 від 12 квітня 2006 року, які були нею отримані 26 березня 2011 року, про що свідчать її власноручні підписи на поштових повідомленнях.

19 грудня 2013 року, 21 січня 2014 року, 17 жовтня 2014 року ОСОБА_1 зверталася до банку з письмовими зверненнями з приводу добровільного врегулювання питання щодо кредитних зобов`язань.

ОСОБА_1 несвоєчасно повертала платежі по кредитам, у зв`язку з чим виникла заборгованість, яка за договором:

№ 286/25-345 від 12 квітня 2006 року, станом на 17 листопада 2015 року, становить 42 741,96 дол. США, що еквівалентно сумі 991 913,69 грн, та складається із: суми заборгованості за кредитом - 16 737,33 долара США, що еквівалентно 388 423,64 грн; суми заборгованості за відсотками - 16 468,92 дол. США, що еквівалентно 382 194,68 грн; пені за несвоєчасне повернення кредиту 3763,21 дол. США, що еквівалентно 87 333,02 грн; пені за несвоєчасне повернення відсотків 5 772,49 дол. США, що еквівалентно 87 333,02 грн;

№ 286/25-476 від 08 серпня 2007 року, станом на 17 листопада 2015 року. борг становить 58 314,37 дол. США, що еквівалентно 1 353 303,06 грн, з яких: сума заборгованості за кредитом - 23 058,53 дол. США, що еквівалентно 535 119,88 грн; сума заборгованості за відсотками - 22 689,79 дол. США, що еквівалентно 526 562,63 грн; пені за несвоєчасне повернення кредиту 4 612,95 дол. США, що еквівалентно 107 052,77 грн; пені за несвоєчасне повернення відсотків 7 953,10 долара США, що еквівалентно 184 567,78 грн.

З позовом до суду банк звернувся 20 грудня 2015 року.

Представник ОСОБА_1 - ОСОБА_2 заяв в суді першої інстанції про застосування позовної давності до вимог банку.

Позиція Верховного Суду

Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина перша статті 15, частина перша статті 16 ЦК України).

Відповідно до частини першої статті 637 ЦК України тлумачення умов договору здійснюється відповідно до статті 213 ЦК України. У частинах третій та четвертій статті 213 ЦК України визначаються загальні способи, що застосовуватимуться при тлумаченні, які втілюються в трьох рівнях тлумачення. Перший рівень тлумачення здійснюється за допомогою однакових для всього змісту правочину значень слів і понять, а також загальноприйнятих у відповідній сфері відносин значення термінів. Другим рівнем тлумачення (у разі, якщо за першого підходу не вдалося витлумачити зміст правочину) є порівняння різних частин правочину як між собою, так і зі змістом правочину в цілому, а також з намірами сторін, які вони виражали при вчиненні правочину, а також з чого вони виходили при його виконанні. Третім рівнем тлумачення (при без результативності перших двох) є врахування: (а) мети правочину, (б) змісту попередніх переговорів, (в) усталеної практики відносин між сторонами (якщо сторони перебували раніш в правовідносинах між собою), (г) звичаїв ділового обороту; (ґ) подальшої поведінки сторін; (д) тексту типового договору; (е) інших обставин, що мають істотне значення Таким чином, тлумаченню підлягає зміст правочину або його частина за правилами, встановленими статтею 213 ЦК України.

Як свідчить тлумачення статті 526 ЦК України цивільне законодавство містить загальні умови виконання зобов`язання, що полягають у його виконанні належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Це правило є універсальним і підлягає застосуванню як до виконання договірних, так і недоговірних зобов`язань. Недотримання умов виконання призводить до порушення зобов`язання.

Тлумачення статей 638 651 653 654 ЦК України дозволяє стверджувати, що зміна договору за згодою сторін є правочином, спрямованим на зміну цивільних прав та обов`язків. Під формою зміни договору розуміється форма правочину, на підставі якого відбувається зміна договору. Зміна договору призводить до зміни зобов`язання в частині, зокрема, предмета, місця, строків виконання. У разі зміни договору за взаємною згодою сторін зобов`язання змінюється з моменту досягнення домовленості про зміну договору і втіленні такої зміни в належну форму.

Наслідки прострочення позичальником повернення позики визначено у частині другій статті 1050 ЦК України. Якщо договором встановлений обов`язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу.

Настання строку виконання зобов`язання зумовлює початок перебігу позовної давності.

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).

У постанові Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду Верховного Суді від 15 червня 2020 року у справа № 138/240/16-ц (провадження № 61-14987св19) вказано, що «у разі прострочення виконання позичальником своїх зобов`язань відбувається автоматична зміна строку виконання основного зобов`язання та така зміна не залежить від волевиявлення однієї зі сторін та не надає банку право звернутися з вимогою про дострокове повернення всієї суми кредиту у порядку, визначеному частиною другою статті 1050 ЦК України. Отже, якщо сторони договору визнали безумовною підставою для зміни строку виконання основного зобов`язання саме виникнення у позичальника прострочення з погашення заборгованості, а не направлення банком письмового повідомлення позичальнику про припинення строку користування кредитом, то така зміна не залежить від волевиявлення однієї зі сторін та не надає банку право звернутися з вимогою про дострокове повернення всієї суми кредиту у порядку, визначеному частиною другою статті 1050 ЦК України. За викладених обставин Об`єднана палата Касаційного цивільного суду вважає, що наявні підстави для відступлення від правового висновку Верховного Суду у складі колегії судів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 05 грудня 2018 року у справі 756/11460/15-ц (провадження № 61-18170св18) та від 05 лютого 2020 року у справі № 534/711/16-ц (провадження № 61-11080св19) про те, що обумовлена в пункті 9.2 кредитного договору зміна строку виконання основного зобов`язання можлива лише за наявності одночасно двох умов: виникнення у позичальника прострочення з погашення заборгованості та письмове повідомлення його банком про припинення строку користування кредитом».

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 15 вересня 2021 року в справі № 210/2042/14 (провадження № 61-8873св21) зазначено, що «відповідно до частини першої статті 1048 та частини першої статті 1054 ЦК України кредитодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми кредиту, розмір і порядок одержання яких встановлюються договором. Отже, припис абзацу 2 частини першої статті 1048 ЦК України про щомісячну виплату процентів до дня повернення позики у разі відсутності іншої домовленості сторін може бути застосований лише у межах погодженого сторонами строку кредитування. Після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється. Права та інтереси кредитодавця в охоронних правовідносинах забезпечуються частиною другою статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов`язання».

Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (частина четверта статті 267 ЦК України)

Тлумачення статті 264 ЦК України свідчить, що переривання позовної давності можливе виключно в межах позовної давності.

Відповідно до частини першої суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги (частина перша статті 367 ЦПК України).

Аналіз матеріалів справи (том 1, а. с. 36 - 44) свідчить, що:

в пункті 4.4 договору кредиту № 286/25-345 від 12 квітня 2006 року зазначено, що у випадку не виконання позичальником зобов`язань, визначених підпунктами 3.3.2-3.3.11 цього договору, протягом більше п`яти днів, термін надання кредиту вважається таким, що закінчився та, відповідно позичальник зобов`язаний погасити кредит та сплатити відсотки за фактичне використання кредиту та нараховані штрафні санкції.07 липня 2009 року між ПАТ «Укрсоцбанк» та ОСОБА_1 укладено додаткову угоду № 1, якою внесені зміни до договору кредиту № 286/25-345 від 12 квітня 2006 року та в пункті 4 додаткової угоди вказано, що «інші умови договору кредиту залишаються незмінними і діють в частині, що не суперечать даній додатковій угоді, при цьому Сторони підтверджують за ними свої зобов`язання».

в пункті 4.3 договору про надання невідновлювальної кредитної лінії № 286/25-476 від 08 серпня 2007 року вказано, що у випадку не виконання позичальником зобов`язань, визначених підпунктами 3.3.2-3.3.12 цього договору, протягом більше п`яти днів, термін надання кредиту вважається таким, що закінчився та, відповідно позичальник зобов`язаний погасити кредит та сплатити проценти за фактичний час використання кредиту та нараховані штрафні санкції. 03 липня 2009 року між ПАТ «Укрсоцбанк» та ОСОБА_1 укладено додаткову угоду №1, якою внесені зміни до договору надання невідновлювальної кредитної лінії № 286/25-476 від 08 серпня 2007 року, та в пункті 4 додаткової угоди вказано, що «інші умови договору кредиту залишаються незмінними і діють в частині, що не суперечать даній додатковій угоді, при цьому Сторони підтверджують за ними свої зобов`язання».

У справі, що переглядається:

при відхиленні доводів про необхідність застосування для визначення моменту пункту 4.4 договору кредиту № 286/25-345 та пункту 4.3 договору про надання невідновлювальної кредитної лінії № 286/25-476 вказав, що останній платіж за договором № 286/25-345 від 12 квітня 2006 року та договором № 286/25-476 від 08 серпня 2007 року ОСОБА_1 за тілом кредиту здійснила 30 грудня 2008 року, а за відсотками - 16 березня 2009 року. 07 та 03 липня 2009 року липня 2009 року сторони уклали додаткові угоди № 1, якими внесли зміни до договору №286/25-345 та договору № 286/25-476 від 08 серпня 2007 року, якими передбачили, що у разі порушення Позичальником строків сплати процентів, визначених пунктом 2.4.1 Договору та/або Кредиту в повному обсязі, так і частково, більше ніж на 30 календарних днів, кредитор має право вимагати дострокове погашення Кредиту, нарахованих з процентів та можливих штрафних санкцій в повному обсязі шляхом направлення відповідного повідомлення Позичальнику, а Позичальник, в свою чергу, зобов`язаний достроково погасити в повному обсязі Кредит, нараховані проценти та можливі штрафні санкції протягом 30 календарних днів з дати одержання вищезазначеного повідомлення Кредитора;

апеляційний суд не врахував, що зміна договору призводить до зміни зобов`язання в частині, зокрема, предмета, місця, строків виконання. У разі зміни договору за взаємною згодою сторін зобов`язання змінюється з моменту досягнення домовленості про зміну договору і втіленні такої зміни в належну форму;

апеляційний суд не звернув увагу, що пунктах 4 додаткових угод вказано, що «інші умови договору кредиту залишаються незмінними і діють в частині, що не суперечать даній додатковій угоді, при цьому Сторони підтверджують за ними свої зобов`язання»;

за таких обставин, апеляційний суд, по суті, не з`ясував: коли настав момент повернення кредиту за договорами № 286/25-345 та № 286/25-476 на підставі пунктів 4.3 та 4.4.; коли мав місце початок перебігу позовної давності та чи має місце пропуск позовної давності, та не врахував, що право кредитора нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється після настання строку кредитування і кредитор має право на отримання гарантій належного виконання зобов`язання відповідно до частини другої статті 625 ЦК України. Тому апеляційний суд зробив передчасний висновок про часткове задоволення позовних вимог банку.

Суд касаційної інстанції позбавлений процесуальної можливості встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені судами попередніх інстанцій, з огляду на положення статті 400 ЦПК України.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 411, частиною другою статті 414 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги (частина третя статті 400 ЦПК України).

Доводи касаційної скарги, з урахуванням необхідності врахування висновків щодо застосування норм права, викладених у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 15 вересня 2021 року в справі № 210/2042/14 (провадження № 61-8873св21),дають підстави для висновку, що постанова апеляційного суду в оскарженій частині ухвалена без додержання норм матеріального і процесуального права. У зв`язку з наведеним, колегія суддів вважає, що: касаційну скаргу необхідно задовольнити частково; постанову апеляційного суду в частині задоволених позовних вимог АТ «Альфа Банк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості та судових витрат скасувати і передати справу в цій частині на новий розгляд до апеляційного суду. Оскільки постанова апеляційного суду в оскарженій частині підлягає скасуванню, то підстави для поновлення її дії відсутні.

Керуючись статтями 400 409 411 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду,

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 , яка підписана представником ОСОБА_2 , задовольнити частково.

Постанову Житомирського апеляційного суду від 01 лютого 2021 року в частині задоволених позовних вимог акціонерного товариства «Альфа-Банк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за договором про надання невідновлювальної кредитної лінії № 286/25-476 від 08 серпня 2007 в розмірі 33 871,35 дол. США, за договором кредиту № 286/25-345 від 12 квітня 2006 року в розмірі 24 579,23 дол. США, судових витрат та передати справу № 274/59/16 в цій частині на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

З моменту прийняття постанови суду касаційної інстанції постанова Житомирського апеляційного суду від 01 лютого 2021 року в скасованій частині втрачає законну силу та подальшому виконанню не підлягає.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий В. І. Крат

Судді: Н. О. Антоненко

І. О. Дундар

Є. В. Краснощоков

М. М. Русинчук