Постанова
Іменем України
31 березня 2020 року
м. Київ
справа № 274/6453/18
провадження № 61-19369св19
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Лідовця Р. А. (суддя-доповідач), Воробйової І. А., Черняк Ю. В.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідач - ОСОБА_2 ,
третя особа - Бердичівська державна нотаріальна контора,
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Житомирського апеляційного суду від 18 вересня 2019 року у складі колегії суддів: Трояновської Г. С., Миніч Т. І., Павицької Т. М.,
ВСТАНОВИВ:
1. Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У жовтні 2019 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 , третя особа - Бердичівська державна нотаріальна контора, про виключення зі спадкового майна, визнання частково недійсним заповіту, визнання права власності на частину житлового будинку та земельної ділянки.
Позовна заява мотивована тим, що житловий будинок АДРЕСА_1 та земельна ділянка площею 0,0895 га, кадастровий номер 1810400000:01:018:0178, на якій він розташований, належали на праві власності її батьку - ОСОБА_3 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 . За життя батько склав заповіт від 14 червня 2003 року, яким заповів вказане майно їй та її сестрі - ОСОБА_2 . Вказала, що ОСОБА_2 батько заповів 63/100 частини будинку загальною площею 53,9 кв. м, до яких входять приміщення 1-1, площею 4,1 кв. м, 1-2 - площею 6,4 кв. м, 1-3 - площею 10,4 кв. м, 1-4 - площею 20,1 кв. м, 1-5 - площею 10,6 кв. м, 1-6 - площею 2.3 кв. м, сарай, 1/2 частину погреба та 63/100 частин земельної ділянки. А їй батько заповів 37/100 частин будинку загальною площею 31, 4 кв. м, до яких входять приміщення 2-1 - площею 1,4 кв.м, 2-2 - площею 8, 5 кв. м, 2-3 площею 21,5 кв. м, 1/2 частину погреба та 37/100 частин земельної ділянки. Вона та її сестра спадщину прийняли. Вказала, що від народження та до теперішнього часу проживає в зазначеному будинку, приміщення 1-6 площею 2,3 кв. м (ванна кімната та санвузол) побудоване нею за спільні із чоловіком кошти з дозволу батька, а тому належить їй на праві власності. Всупереч положенням Закону України «Про власність» та КпШС України батько заповів приміщення 1-6 ОСОБА_2 , яке слід виключити зі спадкового майна.
Зазначила, що згідно із заповітом в порядку спадкування до неї перейшло право власності на 1/2 частину погреба, який розташований під сараєм Б-1 та 37/100 частин земельної ділянки. Оскільки при складанні заповіту Бердичівським МБТІ ідеальні частки житлового будинку не розраховувалися, частка житлового будинку, на яку вона (позивачка) претендує, є меншою та становить 33/100 з урахуванням 1/2 частини сараю Б-1, під яким розташований погріб і до якого вона не має доступу у зв`язку з таким розподілом спадкового майна.
Ураховуючи наведене, ОСОБА_1 просила суд визнати за нею право власності на приміщення 1-6 площею 2,3 кв. м (ванна кімната та санвузол) у житловому будинку за адресою: АДРЕСА_1 ;
-визнати частково недійсним заповіт, складений 14 червня 2003 року ОСОБА_3 , посвідчений приватним нотаріусом Бердичівського міського нотаріального округу Литвином О.С., зареєстрований в реєстрі за № 3887, в частині розпорядження щодо заповідання ОСОБА_2 приміщення 1-6 площею 2,3 кв. м та 1/2 частини сараю Б-1 за адресою: АДРЕСА_1 , та в частині визначення ідеальних частин (63/100 та 37/100) будинку за зазначеною адресою;
-визнати за нею право власності в порядку спадкування за заповітом на частину житлового будинку за адресою: АДРЕСА_1 , яка складається з приміщень 2-1 площею 1,4 кв. м, 2-2 площею 8,5 кв. м, 2-3 площею 21, 5 кв. м, 1/2 частини сараю Б-1, 1/2 частини погреба п/д, що становить 33/100 частин будинку, та на 37/100 частин земельної ділянки під будинком площею 0,0895 га, кадастровий номер: 1810400000:01:018:0178, після смерті ОСОБА_3 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Бердичівського міськрайонного суду Житомирської області від 19 липня 2019 року позов ОСОБА_1 задоволено частково.
Визнано поважними причини пропущення ОСОБА_1 позовної давності за позовною вимогою про визнання права власності на приміщення 1-6 площею 2,3 кв. м у житловому будинку за адресою: АДРЕСА_1 .
Визнано за ОСОБА_1 право власності на приміщення 1-6 площею 2,3 кв. м у житловому будинку за адресою: АДРЕСА_1 .
Визнано недійсним заповіт, складений 14 червня 2003 року ОСОБА_3 , посвідчений приватним нотаріусом Бердичівського міського нотаріального округу Литвином О.С., зареєстрований в реєстрі за № 3887, в частині розпорядження щодо заповідання ОСОБА_2 приміщення 1-6 площею 2,3 кв. м у житловому будинку за адресою: АДРЕСА_2 на момент ухвалення рішення - АДРЕСА_1 , та в частині визначення ідеальних частин (63/100 та 37/100) цього будинку. У задоволенні іншої частини позову відмовити.
Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що заповіт, складений 14 червня 2003 року ОСОБА_3 в частині розпорядження щодо заповідання ОСОБА_2 приміщення 1-6, площею 2,3 кв. м та в частині визначення ідеальних частин (63/100 та 37/100) зазначеного житлового будинку підлягає визнанню недійсним як такий, що суперечить частині першій статті 534 ЦК УРСР.
У визнанні недійсним у частині розпорядження щодо заповідання ОСОБА_2 1/2 частини сараю Б-1 у житловому будинку за адресою: АДРЕСА_2 , суд першої інстанції відмовив у зв`язку з тим, що ОСОБА_3 , як власник, на підставі частини першої статті 534 ЦК УРСР мав право заповісти його будь-якій особі, в тому числі - ОСОБА_2 .
Також суд першої інстанції відмовив у частинні визнання за ОСОБА_1 права власності в порядку спадкування за заповітом на частину житлового будинку за адресою: АДРЕСА_1 , яка складається з приміщень 2-1 площею 1,4 кв. м, 2-2 площею 8,5 кв. м, 2-3 площею 21, 5 кв. м, 1/2 частини сараю Б-1, 1/2 частини погреба п/д, що становить 33/100 частин будинку, та на 37/100 частин земельної ділянки під будинком площею 0,0895 га, кадастровий номер: 1810400000:01:018:0178, оскільки нею не подано доказів, що вона позбавлена можливості оформити відповідні права власності на підставі заповіту шляхом звернення до нотаріуса та отримання свідоцтв про право на спадщину.
Короткий зміст судового рішення суду апеляційної інстанції
Постановою Житомирського апеляційного суду від 18 вересня 2019 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 задоволено, рішення Бердичівського міськрайонного суду Житомирської області від 19 липня 2019 року в частині задоволених позовних скасовано та ухвалено нове судове рішення про відмову у задоволенні позову в цій частині.
Судове рішення апеляційного суду мотивоване тим, що з наданих позивачкою доказів беззаперечно не встановлено, що у 1982 році прибудова до житлового будинку здійснена з дозволу власника ОСОБА_3 з метою набуття поряд з ним спільної власності на будинок за ОСОБА_1 та її чоловіком.
Також суд апеляційної інстанції, виходив з того, що спірне приміщення - ванна кімната і санвузол є невід`ємною частиною будинку, а тому визнання права власності на таке приміщення як приналежність до головної речі є безпідставним.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
У касаційній скарзі, поданій у жовтні 2019 року до Верховного Суду, ОСОБА_1 , посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права, просить скасувати постанову Житомирського апеляційного суду від 18 вересня 2019 року та залишити в силі рішення Бердичівського міськрайонного суду Житомирської області від 19 липня 2019 року.
Аргументи учасників справи
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Касаційна скарга мотивована тим, що суд апеляційної інстанцій при ухваленні судового рішення неповно з`ясував обставини справи та не надав належної оцінки доказам.
Суд апеляційної інстанції не застосував норми, що регулюють визнання права співвласника на частку у власності на будинок на час виникнення спірних правовідносин.
Вказує, що суд апеляційної інстанції проігнорував покази свідків, які підтверджували домовленість між її батьком та нею про добудову приміщень до будинку її власним коштом.
Також, суд апеляційної інстанції не звернув увагу на те, що відповідно до технічних паспортів всі комунікації до спірної кімнати знаходяться в її коридорі, а не в кімнаті що перейшла до ОСОБА_2 .
Відзив на касаційну скаргу учасники процесу до суду не подали.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
Відповідно до свідоцтва про смерть від 30 квітня 2018 року ОСОБА_3 помер ІНФОРМАЦІЯ_1 (а.с. 22).
14 червня 2003 року ОСОБА_3 склав заповіт, посвідчений приватним нотаріусом Бердичівського міського нотаріального округу Литвином О. С., зареєстрований в реєстрі за № 3887, згідно з яким ОСОБА_3 заповів належний йому на праві особистої власності житловий будинок АДРЕСА_1 та земельну ділянку:
63/100 частини будинку загальною площею 53,9 кв. м, до яких входять приміщення 1-1, площею 4,1 кв. м, 1-2 - площею 6,4 кв. м, 1-3 - площею 10,4 кв. м, 1-4 - площею 20,1 кв. м, 1-5 - площею 10,6 кв. м, 1-6 - площею 2,3 кв. м, сарай, 1/2 частину погреба та 63/100 частин земельної ділянки - ОСОБА_2 ;
37/100 частин будинку загальною площею 31, 4 кв. м, до яких входять приміщення 2-1 - площею 1,4 кв. м, 2-2 - площею 8,5 кв. м, 2-3 площею 21,5 кв. м, 1/2 частину погреба та 37/100 частин земельної ділянки - ОСОБА_1 (а. с 11).
Відповідно до технічних паспортів на будинок за адресою: АДРЕСА_2 , виготовлених 26 травня 1982 року та 02 вересня 2018 року, приміщення 1-6 площею 2,3 кв. м знаходиться у частині будинку, яка була зареєстрована у 1982 року (а. с. 25 - 32).
2. Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Відповідно до частини другої розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України від 15 січня 2020 року № 460-IX «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.
Положенням частини другої статті 389 ЦПК України (у редакції, чинній на час подання касаційної скарги) встановлено, що підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Касаційна скарга ОСОБА_1 задоволенню не підлягає.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Відповідно до вимог частин першої та другої статті 400 ЦПК України (у редакції, чинній на час подання касаційної скарги) під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Згідно із частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.
У частинах першій, другій та п`ятій статті 263 ЦПК України встановлено, що судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Оскаржуване судове рішення суду апеляційної інстанцій ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права, а доводи касаційної скарги цих висновків не спростовують.
Статтею 55 Конституції України передбачено, що права та свободи людини і громадянина захищаються судом. Кожна особа має право в порядку, встановленому законом, звернутися за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Правовідносини виникли до 01 січня 2004 року, атому вони регулюються Цивільним кодексом Української РСР 1963 року (далі - ЦК УРСР).
Відповідно до статті 48 ЦК УРСР (тут і далі у редакції, чинній на час складання спірного заповіту) недійсною є та угода, що не відповідає вимогам закону, в тому числі ущемлює особисті або майнові права неповнолітніх дітей. По недійсній угоді кожна з сторін зобов`язана повернути другій стороні все одержане за угодою, а при неможливості повернути одержане в натурі - відшкодувати його вартість у грошах, якщо інші наслідки недійсності угоди не передбачені законом.
Згідно із частиною першою статті 534 ЦК УРСР кожний громадянин може залишити за заповітом усе своє майно або частину його (не виключаючи предметів звичайної домашньої обстановки і вжитку) одній або кільком особам як тим, що входять, так і тим, що не входять до кола спадкоємців за законом, а також державі або окремим державним, кооперативним та іншим громадським організаціям.
Положеннями частини третьої статті 12, частини першої статті 81 ЦПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Згідно із частиною шостою статті 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
У частинах першій та другій статті 89 ЦПК України визначено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.
Належно дослідивши й оцінивши надані сторонами докази, суд апеляційної інстанції дійшов правильного висновку про те, що ОСОБА_1 не надала належних та достатніх доказів того, що у 1982 році прибудова до житлового будинку здійснена з дозволу власника ОСОБА_3 з метою набуття поряд з ним спільної власності на будинок за нею та її чоловіком.
Апеляційний суд дійшов обґрунтованого висновку про те, що спірне приміщення - ванна кімната і санвузол є невід`ємною частиною будинку, а тому визнання права власності на таке приміщення як на приналежність до головної речі є безпідставним.
Суд апеляційної інстанції надав належну оцінку правовідносинам, які виникли, врахував роз`яснення, викладені у постанові Пленуму Верховного Суду СРСР від 31 липня 1981 року № 4 «Про судову практику по розгляду спорів, пов`язаних з правом особистої власності на жилий будинок», згідно з якими для визнання судом права власності за фактичним співзабудовником має бути встановлено, що між офіційним забудовником і фактичним співзабудовником існувала домовленість про створення спільної власності на житловий будинок і саме з цією метою останній вкладав свою працю і кошти у забудову.
Доводи касаційної скарги про те, що суд апеляційної інстанції надав неправильну оцінку обставинам справи та поданим сторонами доказам є необґрунтованими, оскільки суд апеляційної інстанції ухвалив рішення про відмову у задоволенні позову в оскаржуваній частині, дослідивши та оцінивши докази у справі щодо їх належності, допустимості та достатності.
Інші доводи, наведені в обґрунтування касаційної скарги, не можуть бути підставами для скасування судового рішення суду апеляційної інстанції, оскільки вони не підтверджуються матеріалами справи, ґрунтуються на неправильному тлумаченні позивачем норм матеріального та процесуального права і незгоді з ухваленим судовим рішенням, зводяться до необхідності переоцінки судом доказів, що не входить до компетенції суду касаційної інстанції.
Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.
Оскільки доводи касаційної скарги висновків суду апеляційної інстанції не спростовують, на законність та обґрунтованість судового рішення не впливають, то колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржуване судове рішення без змін.
Керуючись статтями 400 401 416 ЦПК України (у редакції, чинній на час подання касаційної скарги), Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду
ПОСТАНОВИВ:
Касаційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення.
Постанову Житомирського апеляційного суду від 18 вересня 2019 року залишити без змін.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Судді: Р. А. Лідовець
І. А. Воробйова
Ю. В. Черняк