№ 274/7221/19

Постанова

Іменем України

30 червня 2023 року

місто Київ

справа № 274/7221/19

провадження № 61-1513св23

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Погрібного С. О. (суддя-доповідач), Гулейкова І. Ю., Ступак О. В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідачі: Товариство з обмеженою відповідальністю «Український промисловий банк», Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Інвент»,

третя особа - ОСОБА_2 ,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Бердичівського міськрайонного суду Житомирської області від 04 серпня 2022 року, постановлене суддею Корбутом В. В., та постанову Житомирського апеляційного суду від 26 грудня 2022 року, ухвалену колегією суддів у складі Миніч Т. І., Павицької Т. М., Трояновської Г. С.,

ВСТАНОВИВ:

І. ФАБУЛА СПРАВИ

Стислий виклад позиції позивача

ОСОБА_1 у листопаді 2019 року звернувся до суду з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Український промисловий банк» (далі - ТОВ «Український промисловий банк»), Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Інвент» (далі - ТОВ «ФК «Інвент»), третя особа - ОСОБА_2 , у якому просив:

- визнати припиненими зобов`язання за кредитним договором від 23 листопада 2006 року № 130Б1/ДК-06, укладеним між ТОВ «Український промисловий банк» та ОСОБА_1 , право вимоги за яким перейшло до Акціонерного товариства «Дельта Банк» (далі - АТ «Дельта Банк»);

- визнати припиненою іпотеку за договором іпотеки від 23 листопада 2006 року, укладеним між ТОВ «Український промисловий банк» та ОСОБА_1 , предметом якого є квартира, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 ;

- скасувати заборону на відчуження квартири за адресою: АДРЕСА_1 , зареєстровану 23 листопада 2006 року в Єдиному реєстрі заборон відчуження об`єктів нерухомого майна приватним нотаріусом Бердичівського міського нотаріального округу Богатирчуком А. М., за № 4102852, на підставі договору іпотеки, укладеного 23 листопада 2006 року.

Позивач обґрунтовував свої вимоги тим, що на виконання умов укладеного 23 листопада 2006 року кредитного договору № 130Б1/ДК-06 ТОВ «Український промисловий банк» відмовилося від надання ОСОБА_1 кредитних коштів, тож ОСОБА_1 таких грошових коштів не отримував. У зв`язку з наведеним вважав, що кредитні правовідносини припиненими.

У травні 2019 року АТ «Дельта Банк» як новий кредитор за кредитним договором почав повідомляти ОСОБА_1 про наявність заборгованості за кредитом і про те, що право вимоги за цим договором передано на реалізацію на аукціон.

Позивач стверджував, що ТОВ «Український промисловий банк», відмовившись в односторонньому порядку від виконання зобов`язання щодо надання ОСОБА_1 кредитних коштів, сам припинив обов`язок ОСОБА_1 щодо їх повернення. Припинення зобов`язань за кредитним договором від 23 листопада 2006 року № 130Б1/ДК-06 є підставою для припинення права іпотеки за договором іпотеки, укладеним 23 листопада 2006 року між ТОВ «Український промисловий банк» та ОСОБА_1 .

Стислий виклад позиції інших учасників справи

ТОВ «ФК «Інвент» просило відмовити у задоволенні позову, посилаючись на те, що твердження ОСОБА_1 , що ТОВ «Український промисловий банк» в односторонньому порядку відмовився від надання йому на виконання кредитного договору від 23 листопада 2006 року № 130Б1/ДК-06 кредитних коштів, є необґрунтованим та спростовується заявою ОСОБА_1 від 03 листопада 2006 року, на підставі якої йому 23 листопада 2006 року через касу БВ № 1 Житомирської філії ТОВ «Український промисловий банк» видано кредит у розмірі 28 000, 00 дол. США, що підтверджується розпорядженням від 23 листопада 2006 року про видачу кредиту згідно з кредитним договором від 23 листопада 2006 року № 130Б1/ДК-06.

Відповідач також зазначив, що ОСОБА_1 тривалий період часу виконував умови кредитного договору від 23 листопада 2006 року № 130Б1/ДК-06.

Також просив застосувати позовну давність до спірних правовідносин.

Стислий виклад змісту рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Рішенням від 04 серпня 2022 року Бердичівський міськрайонний суд Житомирської області відмовив у задоволенні позову ОСОБА_1 .

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції встановив, що у ОСОБА_1 існує невиконане зобов`язання перед ТОВ «ФК «Інвент» з повернення кредитних коштів за кредитним договором від 23 листопада 2006 року № 130Б1/ДК-06, яке забезпечено іпотечним договором від 23 листопада 2006 року.

Суд наголосив, що та обставина, на яку ОСОБА_1 посилається як на основну підставу позову - відмова ТОВ «Український промисловий банк» від надання ОСОБА_1 кредитних коштів на виконання умов укладеного між ними 23 листопада 2006 року кредитного договору № 130Б1/ДК-06, тобто неотримання ОСОБА_1 таких коштів, навіть у разі її доведення ОСОБА_1 , не є підставою для припинення зобов`язань з повернення цих коштів за кредитним договором, оскільки за змістом кредитного договору та статті 1054 ЦК України таке зобов`язання у ОСОБА_1 виникло б лише у разі отримання цих коштів. На інші обставини, які відповідно до законодавства України є підставою для припинення зобов`язань за кредитним договором від 23 листопада 2006 року № 130Б1/ДК-06, ОСОБА_1 у позові не посилався.

У зв`язку з викладеним суд відмовив у задоволенні позову ОСОБА_1 у частині інших вимог, оскільки такі є похідними від вимоги про визнання припиненим зобов`язання за кредитним договором від 23 листопада 2006 року № 130Б1/ДК-06.

Постановою від 26 грудня 2022 року Житомирський апеляційний суд залишив без задоволення апеляційну скаргу ОСОБА_1 , рішення Бердичівського міськрайонного суду Житомирської області від 04 серпня 2022 року - без змін.

Залишаючи без змін рішення суду першої інстанції, апеляційний суд погодився з висновками про відмову у задоволенні позову. Додатково зазначив, що факт підписання кредитного договору позивач не заперечував, тому застосовується презумпція правомірності правочину, передбачена статтею 204 ЦК України. Ця презумпція означає, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що породжує, змінює або припиняє цивільні права й обов`язки, допоки ця презумпція не буде спростована, зокрема, на підставі рішення суду, яке набрало законної сили. У разі неспростування презумпції правомірності договору усі права, набуті сторонами правочину за цим договором, повинні здійснюватися, а створені обов`язки підлягають виконанню.

Апеляційний суд встановив, що протягом тривалого періоду часу позичальник погашав кредит за договором від 23 листопада 2006 року

№ 130Б1/ДК-06; здійснив страхування предмета іпотеки 18 листопада 2008 року, що додатково підтверджує, що ОСОБА_1 отримав від ТОВ «Український промисловий банк» на виконання умов кредитного договору від 23 листопада 2006 року № 130Б1/ДК-06 кредит у розмірі 28 000, 00 дол. США.

ІІ. АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

Короткий зміст вимог касаційної скарги

ОСОБА_1 24 січня 2023 року із використанням засобів поштового зв`язку подав до Верховного Суду касаційну скаргу, у якій просить скасувати рішення Бердичівського міськрайонного суду Житомирської області від 04 серпня 2022 року та постанову Житомирського апеляційного суду від 26 грудня 2022 року, ухвалити нове рішення, яким позов задовольнити.

Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Заявник, наполягаючи на тому, що оскаржувані судові рішення суди першої та апеляційної інстанцій ухвалили з порушенням норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права, визначив як підстави касаційного оскарження цих судових рішень те, що:

- суди першої та апеляційної інстанцій в оскаржуваних рішеннях застосували норми права без урахування правових висновків, викладених у постановах Верховного Суду від 25 вересня 2019 року у справі № 539/1582/16-ц (провадження № 61-33362св18), від 16 вересня 2020 року у справі № 200/5647/18 (провадження № 61-9618св19), від 20 жовтня 2020 року у справі № 456/3643/17 (провадження № 61-9882св20), від 28 жовтня 2020 року у справі № 760/7792/14-ц (провадження № 61-16754св19), від 17 грудня 2020 року у справі № 278/2177/15-ц

(провадження № 61-22158св19), відповідно до яких єдиним допустимим доказом отримання готівкової іноземної валюти позичальником та факт виконання умов договору є касовий документ - заява про видачу готівки;

- рішення суду першої інстанції обґрунтовувалося з використанням недостовірних доказів.

Узагальнений виклад позиції інших учасників справи

Відповідач ТОВ «ФК «Інвент» надав відзив на касаційну скаргу ОСОБА_1 , просив залишити її без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін. Також відповідач просив застосувати позовну давність.

ТОВ «ФК «Інвент» зазначило, що надало до апеляційного суду банківські виписки за рахунками, за якими здійснювався облік кредитної заборгованості ОСОБА_1 у АТ «Дельта Банк», що свідчать про отримання ОСОБА_1 кредитних коштів за кредитним договором від 23 листопада 2006 року № 130Б1/ДК-06. Також вважає, що укладення та виконання позивачем умов іпотечного договору підтверджує отримання кредиту за договором від 23 листопада 2006 року № 130Б1/ДК-06.

ІІІ. ВІДОМОСТІ ПРО РУХ СПРАВИ У СУДІ КАСАЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЇ ТА МЕЖІ РОЗГЛЯДУ СПРАВИ СУДОМ

Ухвалою від 02 лютого 2023 року Верховний Суд відкрив касаційне провадження у справі.

За правилами частини першої ї статті 401 ЦПК України попередній розгляд справи проводиться колегією у складі трьох суддів у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи.

З метою визначення меж розгляду справи Верховним Судом застосовані правила статті 400 ЦПК України, відповідно до яких, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які передбачені

пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 411, частиною другою статті 414 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.

Критерії оцінки правомірності оскаржуваних судових рішень визначені в статті 263 ЦПК України, відповідно до яких судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

ІV. ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

Верховний Суд у межах доводів та вимог, які стали підставою відкриття касаційного провадження, перевірив правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, за наслідками чого зробив такі висновки.

Обставини, встановлені в рішеннях судів першої та апеляційної інстанцій

Суди першої та апеляційної інстанцій встановили, що 03 листопада 2006 року ОСОБА_1 звернувся із заявою на ім`я керівника ТОВ «Український промисловий банк», у якій просив надати йому кредит для споживчих цілей у сумі 28 000, 00 дол. США на строк 180 місяців. На забезпечення виконання кредиту пропонував власну трикімнатну квартиру.

ТОВ «Український промисловий банк» та ОСОБА_1 23 листопада 2006 року уклали кредитний договір № 130Б1/ДК-06, відповідно до умов якого банк надав ОСОБА_1 кредит на таких умовах: сума кредиту - 28 000, 00 дол. США, строк кредитування - 180 місяців, дата повернення кредиту - 22 листопада 2021 року, мета кредитування - споживчі цілі, відсоткова ставка за користування кредитом - 13, 5 %.

За умовами кредитного договору для видачі кредиту банк відкриває рахунок № НОМЕР_1 (позичковий рахунок), днем надання кредиту є день перерахування коштів з позичкового рахунку на поточний рахунок позичальника, дата надання кредиту - 23 листопада 2006 року, за умови належного виконання позичальником, зокрема, забезпечення виконання зобов`язань за цим договором іпотекою трикімнатної квартири, загальною площею 66, 7 кв. м, за адресою: АДРЕСА_1 (належним оформленням договору іпотеки).

ТОВ «Український промисловий банк» та ОСОБА_1 і ОСОБА_2 23 листопада 2006 року уклали іпотечний договір, згідно з умовами якого іпотека за цим договором забезпечуються вимоги іпотекодержателя за кредитним договором від 23 листопада 2006 року № 130Б1/ДК-06, укладеним між ТОВ «Український промисловий банк» та ОСОБА_1 . Предметом іпотеки є трикімнатна квартира, загальною площею 66, 7 кв. м, за адресою: АДРЕСА_1 .

23 листопада 2006 року ТОВ «Український промисловий банк» видало розпорядження про відкриття рахунків, яким передбачено відкрити рахунки, зокрема № НОМЕР_1 , згідно з кредитним договором від 23 листопада 2006 року № 130Б1/ДК-06, позичальник - ОСОБА_1 .

Також 23 листопада 2006 року ТОВ «Український промисловий банк» видало розпорядження бухгалтерії надати кредит згідно з кредитним договором від 23 листопада 2006 року № 130Б1/ДК-06, позичальник - ОСОБА_1 , сума - 28 000, 00 дол. США, з рахунку № НОМЕР_1 .

Факт підписання кредитного договору позивач не заперечував.

Із наданих представником відповідача платіжних документів встановлено, що протягом тривалого часу позичальник виплачував кредит саме за кредитним договором від 23 листопада 2006 року № 130Б1/ДК-06.

Суди врахували, що у підпункті 3.1.1 іпотечного договору від 23 листопада 2006 року встановлено обов`язок іпотекодавців застрахувати предмет іпотеки - трикімнатну квартиру, загальною площею 66, 7 кв. м, за адресою: АДРЕСА_1 .

ОСОБА_1 здійснив таке страхування: 18 листопада 2008 року Закрите акціонерне товариство «Страхова Група «ТАС» та ОСОБА_1 уклали договір добровільного комплексного страхування майна, що є предметом застави, та супутніх ризиків при кредитуванні, за умовами якого, зокрема, страхувальником є ОСОБА_1 , вигодонабувачем - ТОВ «Український промисловий банк», застрахованим майном - трикімнатна квартира, загальною площею 66, 7 кв. м, за адресою: АДРЕСА_1 .

Надалі ТОВ «Український промисловий банк» відступило право вимоги до ОСОБА_1 за договорами, які стосуються предмета спору, на користь АТ «Дельта Банк», а той - ТОВ «ФК «Інвент», що ОСОБА_1 під час розгляду справи не заперечував.

Оцінка аргументів, викладених у касаційній скарзі

Згідно з частиною першою статті 509, статтею 526 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша статті 1048 ЦК України).

Частиною другою статті 1054 ЦК України встановлено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.

Згідно зі статтею 1049 ЦК України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

За частиною першою статті 575 ЦК України та частиною першою статті 1 Закону України «Про іпотеку» іпотека - це вид забезпечення виконання зобов`язання нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов`язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника у порядку, встановленому цим Законом.

Відповідно до частин першої та другої статті 598 ЦК України зобов`язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом. Припинення зобов`язання на вимогу однієї із сторін допускається лише у випадках, встановлених договором або законом.

Правила припинення зобов`язання сформульовані в главі 50 «Припинення зобов`язання» розділу І книги п`ятої «Зобов`язальне право» ЦК України. Норми цієї глави передбачають, що зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином (стаття 599 ЦК України), переданням відступного (стаття 600 ЦК України), зарахуванням (стаття 601 ЦК України), за домовленістю сторін (стаття 604 ЦК України), прощенням боргу (стаття 605 ЦК України), поєднанням боржника і кредитора в одній особі (стаття 606 ЦК України), неможливістю виконання (стаття 607 ЦК України), смертю фізичної особи чи ліквідацією юридичної особи (статті 608 та 609 ЦК України).

Згідно зі статтею 17 Закону України «Про іпотеку» іпотека припиняється у разі припинення основного зобов`язання або закінчення строку дії іпотечного договору; реалізації предмета іпотеки відповідно до цього Закону; набуття іпотекодержателем права власності на предмет іпотеки; визнання іпотечного договору недійсним; знищення (втрати) переданої в іпотеку будівлі (споруди), якщо іпотекодавець не відновив її. Якщо предметом іпотечного договору є земельна ділянка і розташована на ній будівля (споруда), в разі знищення (втрати) будівлі (споруди) іпотека земельної ділянки не припиняється; з інших підстав, передбачених цим Законом.

Вважаючи, що зобов`язання за кредитним договором від 23 листопада 2006 року № 130Б1/ДК-06 та іпотека за договором від 23 листопада 2006 року є припиненими, заявник як у позові, так і у касаційній скарзі наполягає на тому, що не отримував кредит.

У постанові від 25 вересня 2019 року у справі № 539/1582/16-ц (провадження № 61-33362св18) Верховний Суд зазначив, що пунктом 3 розділу І Інструкції про касові операції в банках України, затвердженої постановою Правління НБУ від 14 серпня 2003 року № 337, яка була чинною на час надання кредиту, передбачено, що до касових операцій, які регламентуються цією Інструкцією, належать, зокрема, і видача готівки клієнтам з їх рахунків чи рахунку банку через його касу.

До касових документів, які оформлюються згідно із цією Інструкцією, належить заява на видачу готівки (пункт 1 глави 1 розділу III Інструкції) та визначені зразки касових документів, на підставі яких здійснюються прийняття і видача готівки (пункт 2 глави 1 розділу III Інструкції). Форми документів, які застосовуються під час приймання переказу готівки та виплати її суми отримувачу в готівковій формі, визначаються відповідною платіжною системою і мають містити обов`язкові реквізити: дата здійснення операції, зазначення платника та отримувача, дані паспорта особи - отримувача або документа, що його замінює, сума касової операції, підписи платника або отримувача та працівників банку, уповноважених здійснювати касову операцію.

Отже, єдиним допустимим доказом отримання готівкової іноземної валюти позичальником та факт виконання умов договору є касовий документ - заява про видачу готівки.

В оцінці застосування цього правового висновку до спірних правовідносин, Верховний Суд врахував, що за умовами пункту 2.1 кредитного договору для видачі кредиту банк відкриває рахунок № НОМЕР_1 в Житомирській філії ТОВ «Український промисловий банк». Днем надання кредиту є день перерахування коштів з позичкового рахунку на поточний рахунок позичальника або за його заявою - на рахунок контрагента-продавця товарів/робіт/послуг, або день одержання позичальником готівкових коштів із каси банку.

Тож обґрунтованим є висновок, що у разі, якщо умовами кредитного договору передбачено, що видача кредиту позичальнику здійснюється як у готівковий, так і безготівковий спосіб, тоді заява про видачу готівки є допустимим доказом у разі, якщо такий кредит видано готівкою. Натомість, у разі, якщо позичальник обрав варіант отримання готівки у безготівковий спосіб, тоді видачу кредиту не може бути підтверджено заявою про видачу готівки.

Підсумовуючи, Верховний Суд виснував, що обставини браку у матеріалах справи заяви про видачу готівки не свідчать, що такий кредит не було видано позичальнику, адже умови кредитного договору передбачають і безготівковий спосіб видачі кредиту.

З цих підстав Верховний Суд відхиляє доводи касаційної скарги, що єдиним допустимим доказом видачі кредиту у спірних правовідносинах є заява про видачу готівки, якої немає у матеріалах справи.

Відмовляючи у задоволенні позову, суди врахували факт виконання позичальником умов кредитного договору протягом тривалого періоду часу та факт виконання договору іпотеки. Суди першої та апеляційної інстанцій надали оцінку таким доказам: розпорядженню про відкриття рахунків, розпорядження бухгалтерії надати кредит згідно з кредитним договором від 23 листопада 2006 року № 130Б1/ДК-06, виписці за рахунком, договору добровільного комплексного страхування майна - предмета іпотеки тощо.

Верховний Суд врахував, що доказами, які підтверджують наявність заборгованості та її розмір є первинні документи, оформлені відповідно до статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність». Згідно з цим Закону підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені у паперовій або в електронній формі.

Водночас відповідно до пункту 5.6 Положення про організацію операційної діяльності в банках України, затвердженого Постановою Правління Національного банку України від 18 червня 2003 року № 254 (що було чинним на час видачі кредиту), виписки з особових рахунків клієнтів є підтвердженням виконаних за день операцій, призначаються для видачі або відсилання клієнту.

Аналогічне за змістом правило закріплене у пункті 62 Положення про організацію бухгалтерського обліку, бухгалтерського контролю під час здійснення операційної діяльності в банках України, затвердженого Постановою Правління Національного банку України від 04 липня 2018 року № 75 (яке є чинним на час вирішення справи судами першої, апеляційної та касаційної інстанцій).

Відповідно виписка за рахунком, що міститься в матеріалах справи, може бути належним доказом щодо заборгованості позичальником за сумою кредиту, яка повинна досліджуватися судом у сукупності з іншими доказами.

Подібні висновки зробив Верховний Суд у постановах від 16 вересня 2020 року у справі № 200/5647/18 (провадження № 61-9618св19), від 20 жовтня 2020 року у справі № 456/3643/17

(провадження № 61-9882св20), від 28 жовтня 2020 року у справі № 760/7792/14-ц (провадження № 61-16754св19), від 17 грудня 2020 року у справі № 278/2177/15-ц (провадження № 61-22158св19), на які заявник послався у касаційній скарзі як підставу оскарження рішення суду першої інстанції та постанови апеляційного суду.

Суди першої та апеляційної інстанцій, надавши усебічну оцінку зібраним у справі доказам, встановили, що ОСОБА_1 виконував умови кредитного договору - здійснював погашення заборгованості, на виконання умов договору іпотеки здійснив добровільне комплексне страхування майна - предмета іпотеки.

Тож за таких встановлених судами обставин не можна стверджувати, що кредитний договір не був укладений у зв`язку з неотриманням кредиту на виконання умов підписаного сторонами кредитного договору.

У постанові від 05 червня 2018 року у справі № 338/180/17 (провадження № 14-144цс18) Велика Палата Верховного Суду зробила правовий висновок, що не можна вважати неукладеним договір після його повного чи часткового виконання сторонами. Якщо дії сторін свідчать про те, що договір фактично був укладений, суд має розглянути за суттю питання щодо відповідності цього договору вимогам закону.

Враховуючи, що суди встановили, що матеріали справи свідчать про вчинення позивачем дій на виконання умов договору кредиту від 23 листопада 2006 року № 130Б1/ДК-06 та договору іпотеки від 23 листопада 2006 року, обґрунтованими є висновки судів про недоведеність ОСОБА_1 обставин щодо того, що він не отримував кредит.

Верховний Суд наголошує, що відповідно до статей 12 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (стаття 89 ЦПК України).

У постанові від 18 березня 2020 року у справі № 129/1033/13-ц (провадження № 14-400цс19) Велика Палата Верховного Суду зробила висновок про те, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи та покладає тягар доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов`язок вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона. Таку обставину потрібно доказувати так, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим, ніж протилежний. Тобто, певна обставина не може вважатися доведеною, допоки інша сторона її не спростує (концепція негативного доказу), оскільки за такого підходу принцип змагальності втрачає сенс.

Верховний Суд наголошує, що неподання стороною позивача належних і допустимих доказів на підтвердження своїх позовних вимог є підставою для вмотивованого висновку судів про недоведеність та необґрунтованість позову, адже саме зазначені позивачем обставини, а не висновки суду, про що зазначено в касаційній скарзі, ґрунтуються на припущеннях. Позивач мав довести належними та допустимими доказами, що відповідачем порушені його цивільні права, які підлягають захисту та поновленню.

За обставин, коли позивач не довів отримання ним кредиту, що він визначив підставою позову, такі позовні вимоги не підлягають задоволенню.

Додатково Верховний Суд має зробити таке застереження, що факт доведеності обставин неотримання кредиту позичальником відповідно до наведених у цій постанові правових норм та правил не могло б бути підставою для висновку про припинення зобов`язання, а могло б свідчити про неукладеність кредитного договору.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Встановивши фактичні обставини, суди першої та апеляційної інстанцій правильно визначили правову природу цивільних відносин між сторонами, предмет спору та предмет доказування.

Підсумовуючи, Верховний Суд дійшов переконання, що суди першої та апеляційної інстанцій розглянули спір з додержанням норм матеріального та процесуального права, доводи касаційної скарги висновків судів не спростовують. Переглянувши у касаційному порядку оскаржувані рішення суду першої інстанції та постанову апеляційного суду у межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіривши правильність застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права, з урахуванням неможливості встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішеннях судів попередніх інстанцій, Верховний Суд дійшов висновку, що оскільки доводи касаційної скарги не спростовують правильність висновків судів першої та апеляційної інстанцій і не дають підстав вважати, що судами порушені норми матеріального чи процесуального права, то касаційна скарга є необґрунтованою та підлягає залишенню без задоволення, а оскаржувані судові рішення залишенню без змін.

Встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Це передбачено статтями 77 78 79 80 89 367 ЦПК України. Суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів (постанова Великої Палата Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц, провадження № 14-446цс18).

Порушень порядку надання та отримання доказів не встановлено, суди першої та апеляційної інстанцій здійснили належну правову оцінку доказів.

Враховуючи наведене, Верховний Суд зробив висновок, що касаційну скаргу потрібно залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції та постанову суду апеляційної інстанції без змін.

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Щодо розподілу судових витрат

Згідно із підпунктом «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України постанова суду касаційної інстанції складається, крім іншого, і з розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.

Порядок розподілу судових витрат вирішується за правилами, встановленими в статтях 141 142 ЦПК України.

У статті 141 ЦПК України визначено, що судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. У частині тринадцятій статті 141 ЦПК України передбачено, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

У цій справі Верховний Суд зробив висновок про залишення касаційної скарги без задоволення, а оскаржуваних судових рішень без змін, а тому підстав для розподілу судових витрат немає. Судові витрати, понесені заявником під час касаційного перегляду справи, покладаються на нього.

Керуючись статтями 400 401 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Бердичівського міськрайонного суду Житомирської області від 04 серпня 2022 року та постанову Житомирського апеляційного суду від 26 грудня 2022 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді С. О. Погрібний

І. Ю. Гулейков

О. В. Ступак