№ 275/204/17

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

30 червня 2021 року

м. Київ

справа № 275/204/17

провадження № 61-2631св19

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - судді Фаловської І. М.,

суддів: Ігнатенка В. М., Карпенко С. О. (судді-доповідача), Мартєва С. Ю., Стрільчука В. А.,

учасники справи:

позивач - Акціонерне товариство комерційний банк «ПриватБанк»,

відповідачі: ОСОБА_1 , ОСОБА_2

розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу Акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк» на рішення Брусилівського районного суду Житомирської області від 13 серпня 2018 року, ухвалене у складі судді Лівочки Л. І., та постанову Житомирського апеляційного суду від 17 грудня 2018 року, прийняту колегією у складі суддів: Коломієць О. С., Шевчук А. М., Талько О. Б.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

У березні 2017 року Публічне акціонерне товариство комерційний банк «ПриватБанк» (далі - ПАТ КБ «ПриватБанк», банк) звернулося з позовом до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором.

Свої вимоги обґрунтовувало тим, що 13 травня 2008 року ПАТ КБ «ПриватБанк», правонаступником якого є Акціонерне товариство комерційний банк «ПриватБанк» (далі - АТ КБ «ПриватБанк»), та ОСОБА_1 укладений кредитний договір № ZRCWGA00004376, за умовами якого позичальникові наданий кредит у розмірі 104 250 грн, строком повернення коштів до 12 травня 2018 року.

З метою забезпечення виконання зобов`язання за кредитним договором цього ж дня ПАТ КБ «ПриватБанк» та ОСОБА_2 укладено договір поруки № ZRCWGA00004376.

Позичальник належним чином умови кредитного договору не виконувала, внаслідок чого на 13 січня 2017 року утворилась заборгованість у розмірі 450 566,86 грн, яка складається із: заборгованості з тілом кредиту в розмірі 80 818,17 грн, заборгованості за процентами за користування кредитом у розмірі 101 753,76 грн, заборгованості з комісії в розмірі 18 022,14 грн, пені за несвоєчасну сплату кредиту у розмірі 228 279,13 грн, штрафу (фіксована частина) - 250,00 грн, штрафу (процентна складова) - 21 443,66 грн.

Посилаючись на вказані обставини, ПАТ КБ «ПриватБанк» просило стягнути достроково з ОСОБА_1 та ОСОБА_2 солідарно на його користь вказану суму заборгованості за кредитним договором, а також понесені банком судові витрати.

Короткий зміст судових рішень судів першої і апеляційної інстанцій та мотиви їх прийняття

Рішенням Брусилівського районного суду Житомирської області від 13 серпня 2018 року позов ПАТ КБ «ПриватБанк» задоволено частково.

Стягнено солідарно з ОСОБА_1 і ОСОБА_2 на користь ПАТ КБ «ПриватБанк» заборгованість за кредитним договором від 13 травня 2008 року № ZRCWGA00004376 в сумі 68 000,40 грн; в іншій частині у позові відмовлено. Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що позичальник та поручитель умови кредитного договору належним чином не виконували, внаслідок чого утворилась заборгованість, розмір якої визначено відповідно до вимог закону та умов договору. Посилаючись на визнання відповідачами заборгованості перед банком в розмірі 68 000,40 грн, суд першої інстанції виходив з доведення саме цієї суми.

Постановою Житомирського апеляційного суду від 17 грудня 2018 року, з урахуванням ухвали цього ж суду від 26 грудня 2018 року про виправлення описки, апеляційну скаргу АТ КБ «ПриватБанк» задоволено частково.

Рішення Брусилівського районного суду Житомирської області від 13 серпня 2018 року скасовано та ухвалено нове судове рішення, яким провадження у справі за позовом АТ КБ «ПриватБанк» до ОСОБА_1 і ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором від 13 травня 2008 року № ZRCWGA00004376 за період з 13 травня 2008 року до 22 травня 2015 року в сумі 296 413,26 грн закрито.

Позов АТ КБ «Приватбанк» до ОСОБА_1 і ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором від 13 травня 2008 року № ZRCWGA00004376 за період з 23 травня 2015 року до 13 січня 2017 року задоволено частково. Стягнено з ОСОБА_1 і ОСОБА_2 солідарно на користь АТ КБ «Приватбанк» заборгованість за кредитним договором

від 13 травня 2008 року № ZRCWGA00004376 за період з 23 травня 2015 року до 13 січня 2017 року в сумі 17 244,73 грн.

У задоволенні позову в іншій частині АТ КБ «Приватбанк» відмовлено.

Закриваючи провадження в частині позовних вимог АТ КБ «ПриватБанк» до відповідачів про стягнення заборгованості за кредитним договором за період з 13 травня 2008 року до 22 травня 2015 року в сумі 296 413,26 грн, апеляційний суд виходив з набрання законної сили рішенням, ухваленим з приводу спору між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав.

Ухвалюючи рішення про часткове задоволення позовних вимог, апеляційний суд виходив з належного виконання банком взятих на себе зобов`язань і несвоєчасного повернення боржником кредиту, що призвело до виникнення заборгованості за період з 23 травня 2015 року до 13 січня 2017 року, яка складається із заборгованості за процентами в розмірі 17 244,73 грн. Відмовляючи у стягненні комісії в розмірі 4 407,37 грн, пені

в розмірі 125 160,85 грн та штрафу в розмірі 7 340,65 грн, апеляційний суд виходив з безпідставності таких вимог.

Короткий зміст вимог касаційної скарги та узагальнені доводи особи, яка її подала

У січні 2019 року АТ КБ «ПриватБанк» подало до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій просило скасувати рішення судів першої та апеляційної інстанцій, а справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

Касаційна скарга мотивована тим, що судові рішення є незаконними та необґрунтованими, постановлені з неправильним застосуванням норм матеріального права та порушенням норм процесуального права.

Переглядаючи справу в апеляційному порядку, суд апеляційної інстанції не встановив фактичних обставин справи, які мають значення для її правильного вирішення, не надав належної оцінки зібраним у справі доказам, що, на думку заявника, призвело до неправильного вирішення справи.

Заявник вказує на те, що апеляційний суд, закриваючи провадження в частині позовних вимог, не звернув належної уваги на наданий розрахунок заборгованості, відповідно до якого обрахунок процентів здійснено за процентною ставкою 20,04% на рік з урахуванням рішення Брусилівського районного суду Житомирської області від 17 червня 2010 року, яким визнано неправомірними дії ПАТ КБ «ПриватБанк» щодо підвищення в односторонньому порядку процентної ставки до 24,96% річних за користування кредитом з 1 лютого 2009 року за кредитним договором. На час ухвалення рішення, на думку заявника, були відсутні підстави вважати недоведеним розмір процентної ставки за кредитним договором, а, відтак, відсутні підстави для закриття провадження у цій частині, оскільки змінився предмет позову, розмір заборгованості та період її нарахування. Наданий позивачем розрахунок відповідачами не спростований.

Також заявник у касаційній скарзі звертає увагу на безпідставність посилання судами, на його думку, на положення Закону України від 2 вересня 2014 року № 1669-VII «Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції», оскільки відповідно до виписок по рахунку за період з 13 травня 2008 року до 20 березня 2018 року, позичальник сплатила 14 квітня 2014 року, 5 травня 2014 року, 30 травня 2014 року та 1 липня 2014 року частину заборгованості, отже нарахування пені забороняється з 14 квітня 2014 року, а пеня, нарахована до 14 липня 2014 року підлягають стягненню.

Посилаючись на зазначене, заявник просив рішення суду першої інстанції та постанову апеляційного суду скасувати, а справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

Позиція інших учасників справи

У червні 2019 року ОСОБА_1 надіслала відзив на касаційну скаргу, у якому послалась на необґрунтованість її доводів, просила касаційну скаргу залишити без задоволення, а постанову апеляційного суду - без змін.

Зазначила, що постанова Житомирського апеляційного суду від 17 грудня 2018 року прийнята з додержанням норм матеріального та процесуального права із урахуванням правових висновків Верховного Суду.

Провадження у суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 8 лютого 2019 року відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою ПАТ «КБ «ПриватБанк» і ухвалою цього суду від 9 червня 2021 року справу призначено до судового розгляду.

Встановлені судами першої і апеляційної інстанцій обставини справи

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що 13 травня 2008 року Закритим акціонерним товариством комерційним банком «ПриватБанк» (далі - ЗАТ КБ «Приватбанк»), правонаступником якого є ПАТ

КБ «ПриватБанк», та ОСОБА_1 укладено кредитний договір № ZRCWGA00004376, відповідно до умов якого ОСОБА_1 отримала кредит в сумі 104 250,00 грн зі сплатою 20,04 процентів річних за його користування на суму заборгованості і строком повернення до 12 травня 2018 року.

З метою забезпечення виконання зобов`язання за кредитним договором цього ж дня ЗАТ КБ «ПриватБанк» та ОСОБА_2 укладено договір поруки, за умовами якого поручитель зобов`язався перед банком відповідати за виконання позичальником зобов`язань за кредитним договором.

Також судами встановлено, що рішенням Брусилівського районного суду Житомирської області від 12 вересня 2016 року у справі № 275/1079/13-ц за позовом ПАТ КБ «ПриватБанк» до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , Брусилівського районного сектора управління Державної міграційної служби у Житомирській області, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - ОСОБА_1 , про звернення стягнення на предмет іпотеки, виселення, зобов`язання зняти з реєстраційного обліку; за зустрічним позовом ОСОБА_3 до

ПАТ КБ «ПриватБанк», ОСОБА_2 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - ОСОБА_1 , про визнання договору іпотеки недійсним; за позовом ПАТ КБ «ПриватБанк» до

ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором позов ПАТ КБ «ПриватБанк» задоволено частково. Стягнено з ОСОБА_1 на користь ПАТ КБ «ПриватБанк» заборгованість за кредитним договором від 13 травня 2008 року в сумі 213 274,07 грн, з яких: 80 818,17 грн - заборгованість за кредитом, 84 509,03 грн - заборгованість за процентами, 13 614,77 грн - заборгованість з комісії та пеня

в сумі 34 332,10 грн. В рахунок погашення заборгованості за кредитними договором від 13 травня 2008 року в сумі 213 274,07 грн звернено стягнення на предмет іпотеки - житловий будинок

АДРЕСА_1 шляхом продажу вказаного предмета іпотеки ПАТ КБ «ПриватБанк» з укладанням від свого імені договору купівлі-продажу з будь-якою іншою особою-покупцем у спосіб, передбачений Законом України «Про іпотеку», з початковою ціною продажу, визначеною на підставі проведеної оцінки майна суб`єктом оціночної діяльності, на рівні, не нижчому за звичайні ціни на цей вид майна. У задоволенні позову в іншій частині ПАТ КБ «ПриватБанк» відмовлено. У задоволенні зустрічних позовних вимог ОСОБА_3 відмовлено.

Рішенням апеляційного суду Житомирської області від 13 грудня 2016 року рішення Брусилівського районного суду Житомирської області від 12 вересня 2016 року в частині вирішення позовних вимог ПАТ КБ «ПриватБанк» про звернення стягнення на предмет іпотеки, виселення, зобов`язання зняти з реєстраційного обліку, стягнення заборгованості і судових витрат скасовано та ухвалено в цій частині нове рішення про відмову у задоволенні позову. В іншій частині рішення суду першої інстанції залишено без змін.

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 29 листопада 2017 року рішення Брусилівського районного суду Житомирської області від 12 вересня 2016 року в незміненій після апеляційного перегляду частині та рішення апеляційного суду Житомирської області від 13 грудня 2016 року залишені без змін.

Позиція Верховного Суду, мотиви, з яких виходить суд, та застосовані норми права

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

8 лютого 2020 року набрав чинності Закон України від 15 січня 2020 року № 460 IX «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ».

Пунктом 2 Розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України від 5 січня 2020 року № 460-IX «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» установлено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.

Відповідно до частини другої статті 389 ЦПК України у редакції Кодексу від 3 жовтня 2017 року підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України у редакції Кодексу від 3 жовтня 2017 року).

Вивчивши матеріали цивільної справи та перевіривши доводи касаційної скарги і відзиву на неї, суд дійшов таких висновків.

Щодо закриття провадження у справі

Відповідно до статті 18 ЦПК України року судові рішення є обов`язковими для виконання на всій території України.

За змістом частини першої статті 44 ЦПК України учасники судового процесу та їхні представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами; зловживання процесуальними правами не допускається.

Відповідно до пункту 3 частини першої статті 255 ЦПК України суд своєю ухвалою закриває провадження у справі, якщо набрали законної сили рішення суду або ухвала суду про закриття провадження у справі, ухвалені або постановлені з приводу спору між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав, або є судовий наказ, що набрав законної сили, за тими самими вимогами.

Європейський суд з прав людини у своєму рішенні від 25 липня 2002 року у справі за заявою № 48553/99 «Совтрансавто-Холдинг» проти України», а також у рішенні від 28 жовтня 1999 року у справі за заявою № 28342/95 «Брумареску проти Румунії» зазначив, що існує усталена судом практика конвенційних органів щодо визначення основним елементом верховенства права принципу правової певності, який передбачає, серед іншого, і те, що у будь-якому спорі рішення суду, яке вступило в законну силу, не може бути поставлено під сумнів.

Закриття провадження у справі можливе лише за умови, якщо рішення, що набрало законної сили, є тотожним до позову, який розглядається, тобто співпадають сторони, предмет і підстави позовів.

У розумінні цивільного процесуального закону предмет позову - це матеріально-правова вимога позивача до відповідача, стосовно якої він просить ухвалити судове рішення, а підстава - обставини, якими позивач обґрунтовує свої вимоги. При визначенні підстави позову як елементу його змісту суд повинен перевірити, на підставі чого, тобто яких фактів (обставин) і закону, позивач просить про захист свого права.

Неможливість повторного розгляду справи за наявності рішення суду, що набрало законної сили, постановленого між тими ж сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав, ґрунтується на правових наслідках набрання рішенням суду законної сили.

Закриття провадження у справі - це одна з форм закінчення розгляду цивільної справи без винесення рішення суду у зв`язку з виявленням після відкриття провадження обставин, з якими закон пов`язує неможливість подальшого судового розгляду справи.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 12 червня 2019 року у справі № 320/9224/17 (провадження № 14-225цс19) міститься висновок, що згідно з пунктом 3 частини першої статті 255 ЦПК України суд своєю ухвалою закриває провадження у справі, якщо набрали законної сили рішення суду або ухвала суду про закриття провадження у справі, ухвалені або постановлені з приводу спору між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав, або є судовий наказ, що набрав законної сили за тими самими вимогами.

Подібні висновки висловлені Верховним Судом у постановах від 21 грудня 2020 року у справі № 214/9217/15-ц (провадження № 61-5062cв19),

від 19 травня 2021 року у справі № 654/4345/19 (провадження

№ 61-7381св20).

Звертаючись до суду з цим позовом, банк просив стягнути солідарно з ОСОБА_1 та ОСОБА_2 заборгованість за кредитним договором, яка виникла на 13 січня 2017 року в розмірі 450 566,86 грн, що складається із заборгованості за кредитом в розмірі 80 818,17 грн; заборгованості за процентами за користування кредитом в розмірі 101 753,76 грн; заборгованості з комісії за користування кредитом в розмірі 18 022,14 грн; пені за несвоєчасне виконання зобов`язань за договором

в розмірі 228 279,13 грн, а також штрафів відповідно до договору:

250,00 грн - штрафу (фіксована частина); 21 443,66 грн - штрафу (процентна складова).

Рішенням апеляційного суду Житомирської області від 13 грудня 2016 року, яке набрало законної сили, у справі № 275/1079/13-ц вирішено позовні вимоги ПАТ КБ «ПриватБанк» до цих же відповідачів про стягнення заборгованості за кредитним договором від 13 травня 2008 року на 25 травня 2015 року в сумі 213 274,07 грн, до складу якої увійшла: заборгованість за кредитом в розмірі 80 818,17 грн, 84 509,03 грн заборгованості за процентами, 13 614,77 грн заборгованості з комісії та 34 332,10 грн пені.

За таких обставин суб`єктний склад сторін у справі, предмет та підстави позовів є тотожними із вказаною справою, тому суд апеляційної інстанції дійшов правильного висновку про закриття провадження у справі в частині стягнення заборгованості за кредитним договором від 13 травня 208 року № ZRCWGA00004376 за період з 13 травня 2008 року до 22 травня 2015 року в сумі 296 413,26 грн на підставі пункту 3 частини першої статті 255 ЦПК України і доводи касаційної скарги цих висновків не спростовують.

Доводи касаційної скарги про те, що у цій справі проценти за користування кредитними коштами визначені з урахуванням висновків, викладених у рішенні Брусилівського районного суду Житомирської області від 17 червня 2010 року, яким зобов`язано банк здійснити перерахунок процентів відповідно до процентної ставки 20,04% річних, у порівнянні зі справою № 275/1079/13-ц, не спростовує правильних висновків суду про закриття провадження у цій справі, оскільки позивачем не доведено належними та допустимими доказами, що у тій справі процентна ставка для нарахування процентів за користування кредитом була іншою.

Враховуючи однаковість матеріально-правових вимог та обставин, якими банк обґрунтовував свої вимоги, участь відповідачів як у цій справі, так і у справі № 275/1079/13-ц, можливість ухвалення іншого судового рішення, аніж закриття провадження у справі в цій частині, виключена.

Щодо стягнення заборгованості за договором після закінчення строку кредитування

Відповідно до частини першої статті 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно з частиною першою статті 598 ЦК України зобов`язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом.

Зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином (стаття 599 ЦК України).

Частинами першою, другою статті 1054 ЦК України передбачено, що за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Згідно з частиною першою статті 1049 ЦК України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (частина перша статті 612 ЦК України).

Отже для належного виконання зобов`язання необхідно дотримувати визначені у договорі строки (терміни), зокрема щодо сплати процентів, а прострочення виконання зобов`язання є його порушенням.

Відповідно до статті 1 Закону України «Про іпотеку» іпотека - вид забезпечення виконання зобов`язання нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов`язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника у порядку, встановленому цим Законом.

Судами встановлено, що рішенням апеляційного суду Житомирської області від 13 грудня 2016 року рішення Брусилівського районного суду Житомирської області від 12 вересня 2016 року в частині позовних вимог ПАТ КБ «ПриватБанк» про звернення стягнення на предмет іпотеки, виселення, зобов`язання зняти з реєстраційного обліку, стягнення заборгованості та судових витрат скасовано та ухвалено в цій частині нове рішення про відмову у задоволенні позову. В іншій частині рішення суду першої інстанції залишено без змін.

Крім того, рішенням Брусилівського районного суду Житомирської області від 16 травня 2013 року (http://reyestr.court.gov.ua/Review/32122184) у справі № 605/650/2012 за позовом ПАТ КБ «ПриватБанк» до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , Управління державної міграційної служби у Житомирській області, третя особа - ОСОБА_1 , про звернення стягнення на предмет іпотеки у позові відмовлено. Зі змісту цього рішення судами встановлено, що позивач просив звернути стягнення на предмет іпотеки в рахунок погашення заборгованості за кредитним договором

в сумі 184 735,61 грн, яка на 5 квітня 2012 року складалась із: заборгованості за тілом кредиту в розмірі 94 586,42 грн, 62 094,08 грн заборгованості за процентами, 10 044,28 грн пені, 8 975,80 грн комісії, 250 грн штрафу (фіксованої частини), 8 785,03 грн штрафу (процентної складової). При цьому суд, відмовляючи у позові, виходив з розбіжностей у розрахунках заборгованості з довідкою банку про здійснення перерахунку, виписками по рахунках, квитанціями про щомісячне погашення кредиту та процентів третьою особою, а також встановлено, що ОСОБА_1 щомісячно виконує свої обов`язки з проведення оплати кредиту та процентів, вносить визначену договором суму за користування кредитом, термін дії договору ще не закінчився, сума заборгованості, визначена позивачем, суперечить дослідженим в судовому засіданні доказам.

Таким чином АТ КБ «ПриватБанк» використало своє право вимагати дострокового повернення всієї суми кредиту, що залишилася несплаченою, а також сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 ЦК України, та пені за порушення умов договору шляхом стягнення цих коштів у судовому порядку.

Такими діями кредитор на власний розсуд змінив умови основного зобов`язання щодо строку дії договору, періодичності платежів, порядку сплати процентів за користування кредитом.

Наявність судового рішення про дострокове задоволення вимог кредитора щодо всієї суми заборгованості, яке боржник не виконує належним чином, не є підставою для нарахування процентів та пені за кредитним договором, який у цій частині змінений кредитором, що засвідчено судовим рішенням, тому строк дії договору змінився і вважається таким, що має бути виконаним у повному обсязі.

Здійснення особою права на захист не може ставитися в залежність від застосування нею інших способів правового захисту. Забезпечувальне зобов`язання має додатковий (акцесорний) характер, а не альтернативний основному. У разі незадоволення вимог кредитора за рішенням суду основне зобов`язання сторін не припиняється, однак змінюється щодо предмета та строків виконання, встановлених кредитором, при зверненні до суду, що надає кредитору право вимоги до боржника, у тому числі й шляхом стягнення решти заборгованості за основним зобов`язанням (тілом кредиту) в повному обсязі та процентів і неустойки згідно з договором, нарахованих на час звернення до суду з вимогою про дострокове виконання кредитного договору.

Звернення з позовом про дострокове стягнення кредиту незалежно від способу такого стягнення змінює порядок, умови і строк дії кредитного договору. На час звернення з таким позовом вважається, що настав строк виконання договору в повному обсязі. Рішення суду про стягнення заборгованості чи звернення стягнення на заставлене майно засвідчує такі зміни.

Право кредитора нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється у разі пред`явлення до позичальника вимог згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України.

Згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України, якщо договором встановлений обов`язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то у разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу.

Відповідно до частини першої статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.

Припис абзацу 2 частини першої статті 1048 ЦК України про щомісячну виплату процентів до дня повернення позики у разі відсутності іншої домовленості сторін може бути застосований лише у межах погодженого сторонами строку кредитування.

Враховуючи викладене, право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України. В охоронних правовідносинах права та інтереси позивача забезпечені частиною другою статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов`язання.

Після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою

статті 1050 ЦК України право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється.

Зазначений висновок щодо застосування норм права у подібних правовідносинах наведено у постановах Великої Палати Верховного Суду від 28 березня 2018 року у справі № 444/9519/12 (провадження № 14-10цс18) та від 4 липня 2018 року у справі № 310/11534/13-ц (провадження

№ 14-154цс18).

Звертаючись до суду з позовом, АТ КБ «ПриватБанк» просило стягнути з відповідачів, зокрема, заборгованість за процентами за користування кредитом, неустойку (пеню та штраф), яка утворилась на 13 січня 2017 року.

Отже після звернення АТ КБ «ПриватБанк» з позовом про дострокове стягнення всієї суми кредиту змінився порядок, умови і строк дії кредитного договору, тобто на час звернення з таким позовом вважається, що настав строк виконання договору в повному обсязі, та право кредитора нараховувати передбачені договором проценти, неустойку припинилося і кредитор має право на отримання гарантій належного виконання зобов`язання, відповідно до частини другої статті 625 ЦК України, однак таких вимог АТ КБ «ПриватБанк» не заявлялось.

Вирішуючи спір по суті позовних вимог, суд першої інстанції не встановив у повному обсязі фактичних обставин справи, які мають суттєве значення для її вирішення, не надав відповідної оцінки наданим сторонами доказам у їх сукупності та дійшов помилкового висновку про часткове задоволення позовних вимог з підстав, викладених у судовому рішенні.

Переглядаючи рішення суду першої інстанції в апеляційному порядку та перевіряючи законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, апеляційний суд виходив з того, що боржник кредит своєчасно не погашала, внаслідок чого утворилась заборгованість за період з 23 травня 2015 року до 13 січня 2017 року (з урахуванням часткового закриття провадження у справі в частині всієї суми тіла кредиту, частково процентів, комісії, пені та штрафів) в сумі 154 153,60 грн (450 566,86 грн - 296 413,26 грн), яка складається із заборгованості за процентами за користування кредитом в розмірі

17 244,73 грн, комісії в розмірі 4 407,37 грн, пені в розмірі 125 160,85 грн та штрафу в розмірі 7 340,65 грн.

Ухвалюючи рішення про часткове стягнення заборгованості за процентами за користування кредитом в розмірі 17 244,73 грн, апеляційний суд виходив з того, що ця заборгованість виникла за період з 23 травня 2015 року до

13 січня 2017 року в розмірі 17 244,73 грн, залишивши поза увагою, що банк, змінивши строк дії кредитного договору, що також підтверджується судовими рішеннями, які вступили в законну силу, втратив право на стягнення заборгованості за цим договором, в тому числі і за процентами.

Апеляційний суд, відмовляючи у стягненні комісії та неустойки у виді пені та штрафів, дійшов правильного висновку, проте помилився щодо мотивів такої відмови.

Керуючись положеннями Закону України «Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції», апеляційний суд зазначив, що на час проведення антитерористичної операції забороняється нарахування пені та/або штрафів на основну суму заборгованості із зобов`язань за кредитними договорами та договорами позики з 14 квітня 2014 року громадянами України, які зареєстровані та постійно проживають або переселилися у період з 14 квітня 2014 року з населених пунктів, визначених у затвердженому Кабінетом Міністрів України переліку, де проводилася антитерористична операція. Банки та інші фінансові установи, а також кредитори зобов`язані скасувати зазначеним у цій статті особам пеню та/або штрафи, нараховані на основну суму заборгованості із зобов`язань за кредитними договорами і договорами позики у період проведення антитерористичної операції. Ці положення Закону застосовуються у тих зобов`язаннях, де строк дії договору не закінчився, натомість у справі, що переглядається, право кредитодавця нараховувати передбачені договором пеню та штрафи припинилось, банк має право лише на отримання гарантій належного виконання зобов`язання відповідно до частини другої

статті 625 ЦК України, а таких вимог не заявлено.

Аналогічні правила застосовуються і до правовідносин щодо стягнення комісії за користування кредитом, а відтак, у задоволенні позовних вимог в цій частині також слід відмовити, змінивши мотиви відмови.

Таким чином доводи касаційної скарги про безпідставне посилання судами на положення Закону України від 2 вересня 2014 року № 1669-VII «Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції», оскільки на ОСОБА_1 поширюються гарантій, передбачені цим Законом, як на особу, переміщену з тимчасово окупованої території України або району проведення антитерористичної операції, є обґрунтованими.

Зважаючи на те, що у справі не вимагається збирання або додаткової перевірки чи оцінки доказів, обставини справи встановлені судом повно, але допущено неправильне застосування норм матеріального права, підлягають скасуванню рішення суду першої інстанції та постанова апеляційного суду в частині стягнення заборгованості за процентами, комісією, пенею та штрафами в розмірі 154 153,60 грн (17 244,73 грн + 4 407,37 грн +

125 160,85 грн + 7 340,65 грн) за період з 23 травня 2015 року до 13 січня

2017 року з ухваленням нового рішення про відмову в задоволенні позовних вимог в цій частині.

За змістом пункту 2 частини другої статті 141 ЦК України судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються у разі відмови у позові - на позивача, тому постанова апеляційного суду в частині стягнення судового збору також підлягає скасуванню.

Відповідно до статті 412 ЦПК України підставами для скасування судових рішень повністю або частково і ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.

В іншій частині постанова апеляційного суду підлягає залишенню без змін.

Керуючись статтями 400 410 412 ЦПК України у редакції, чинній на час подання касаційної скарги, статтею 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк» задовольнити частково.

Рішення Брусилівського районного суду Житомирської області від 13 серпня 2018 року та постановуЖитомирського апеляційного суду від 17 грудня

2018 рокув частині вирішення позовних вимог Акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором у розмірі 154 153,60 грн скасувати та ухвалити у цій частині нове рішення.

У позові Акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором у розмірі 154 153,60 грн відмовити.

Постанову Житомирського апеляційного суду від 17 грудня

2018 року в частині розподілу судових витрат скасувати.

В іншій частині постановуЖитомирського апеляційного суду від 17 грудня 2018 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

ГоловуючийІ. М. ФаловськаСудді:В. М. Ігнатенко С. О. Карпенко С. Ю. Мартєв В. А. Стрільчук