№ 275/540/15

Постанова

Іменем України

30 вересня 2020 року

м. Київ

справа № 275/540/15

провадження № 61-41366св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Кузнєцова В. О. (суддя-доповідач),

суддів: Жданової В. С., Ігнатенка В. М., Карпенко С. О., Тітова М. Ю.,

позивач за первісним позовом (відповідач за зустрічним позовом) - ОСОБА_1 ,

відповідачі за первісним позовом (позивачі за зустрічним позовом): ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Брусилівського районного суду Житомирської області від 13 березня 2018 року у складі судді Лівочки Л. І. та постанову Апеляційного суду Житомирської області від 25 червня 2018 року у складі колегії суддів: Микитюк О. Ю., Борисюка Р. М., Григорусь Н. Й.,

ВСТАНОВИВ:

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У серпні 2015 року ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про виділення в натурі частини земельної ділянки.

Позов ОСОБА_1 мотивований тим, що 02 липня 2002 року ним та ОСОБА_4 було придбано за договором купівлі-продажу в рівних частках квартиру АДРЕСА_2 та земельну ділянку площею 0,1285 га. В подальшому квартира була переведена в нежитловий фонд та переобладнана під магазин.

Рішенням Брусилівського районного суду від 27 червня 2007 року між ним та ОСОБА_4 було поділено приміщення магазину, за ним було визнано право власності на 1/2 частини магазину, а саме 1/2 частини торгового залу 1-1 площею 29,05 кв.м., частини підсобного приміщення 1-3 площею 14,35 кв.м. Земельна ділянка між ними не була поділена.

ОСОБА_4 помер, після його смерті спадщину прийняли ОСОБА_2 та ОСОБА_3 .

Спадкоємці ОСОБА_4 не погоджуються на його пропозиції щодо поділу земельної ділянки.

З урахуванням уточнених позовних вимог, ОСОБА_1 просив виділити йому в натурі 1/2 частини земельної ділянки, площею 0,1285 га, розташованої за адресою: АДРЕСА_2 за варіантом №1 поділу спірної земельної ділянки, запропонованому експертом у висновку судової земельно-технічної експертизи від 17 липня 2017 року № 11784/16-42.

У листопаді 2015 року ОСОБА_2 , ОСОБА_3 звернулись до суду із зустрічним позовом до ОСОБА_1 про визнання права власності та виділення в натурі частки земельної ділянки.

Зустрічний позов мотивований тим, що на підставі рішення Брусилівської селищної ради від 02 березня 1999 року № 29 ОСОБА_5 було видано державний акт на право приватної власності на землю площею 0,1285 га, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 . 02 липня 2002 року ОСОБА_5 на підставі договору купівлі-продажу відчужив у спільну сумісну власність ОСОБА_1 та ОСОБА_4 вказану земельну ділянку та об`єкт нерухомості, нежитлову будівлю площею 42,7 кв.м, який знаходиться на цій земельній ділянці,

ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_4 помер.

Рішенням Брусилівського районного суду Житомирської області від 06 листопада 2014 року за ОСОБА_2 в порядку поділу майна подружжя визнано право власності на 1/2 частини згаданого об`єкту нерухомості.

Рішенням Брусилівського районного суду Житомирської області від 08 квітня 2015 року за ОСОБА_3 в порядку спадкування за законом визнано право власності на 63/400 частини вищезазначеного об`єкту нерухомого майна.

Право власності на об`єкт нерухомого майна, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 , зареєстровано в рівних частках (63/400) за ОСОБА_2 та ОСОБА_3 .

Посилаючись на те, що вони є власниками частини нерухомого майна, яке знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 , то вони мають право, кожний, по 1/4 частині земельної ділянки. На час розгляду справи право власності на земельну ділянку не зареєстровано, у зв`язку з недосягненням згоди з ОСОБА_1 щодо її поділу.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Брусилівського районного суду Житомирської області від 13 березня 2018 року позов ОСОБА_1 задоволено частково.

Зустрічний позов ОСОБА_2 , ОСОБА_3 задоволено частково.

Виділено ОСОБА_1 в натурі земельні ділянки загальною площею 587,5 кв.м (0,05875 га) (згідно з варіантом № 3 (відповідно до топографічного плану, складеного ТОВ «Терра Полісся» станом на 2016 рік) висновку судової земельно-технічної експертизи від 17 липня 2017 року) за адресою: АДРЕСА_2 , а саме:

- земельну ділянку, що на схемі позначена під № 1, яка проходить по точках: 3-19-20-21-22-23-3, площею 65 кв.м (0,0065 га), зі сторонами: 5,41 м - лінія проходить по лінії поділу магазину - 1,0 м - 5,61 м - 1,0 м - лінія проходить по стіні правого фасаду магазину,

- земельну ділянку, що на схемі позначена під № 2, яка проходить по точках: 26-24-25-10-11-12-13-14-15-26, площею 522,5 кв.м (0,05225 га), зі сторонами: 4,05 м - 8,5 7 м - 29,42 м - 9,59 м - 3,2 м - 7,9 м - 25 м - 19,2 м - 7,52 м.

Визнано за ОСОБА_2 та ОСОБА_3 право власності на 1/2 частини земельної ділянки загальною площею 0,1285 га, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 .

Виділено ОСОБА_2 та ОСОБА_3 в натурі земельну ділянку загальною площею 587,5 кв.м (0,05875 га) (згідно з варіантом № 3 (відповідно до топографічного плану, складеного ТОВ «Терра Полісся» станом на 2016 рік) висновку судової земельно-технічної експертизи від 17 липня 2017 року) за адресою: АДРЕСА_2 , що на схемі позначена під № 3, яка проходить по точках: 4-5-6-7-8-9-10-25-24-22-21-20-19-4, зі сторонами: 12,49 м - 5,86 м - 2,6 м - 4,15 м -18,84 м - 17,03 м - 29,42 м - 8,57 м - 4,05 м - 5,61 м - 1,0 м - лінія проходить по лінії поділу магазину - 4,89 м.

Земельну ділянку, що на схемі позначена під № 4,яка проходить по точках: 1-2-3-23-22-24-26-16-17-18-1 площею 110 кв. м (0,0110 га), зі сторонами: 6,45 м - 1,9 м - лінія проходить по стіні правого фасаду магазину 1,0 м - 4,05 м - 4,05 м - 2,48 м - 7,56 м - 4,58 м - 1,56 м, залишено в спільному користуванні співвласників - ОСОБА_1 , ОСОБА_6 та ОСОБА_3 .

Рішення суду першої інстанції мотивоване можливістю поділу спірної земельної ділянки відповідно до часток співвласників, здійснивши такий поділ в натурі частини земельної ділянки відповідно до третього варіанту висновку № 11784/16-42 земельно-технічної експертизи, складеного 17 липня 2017 року експертом Київського міського науково-дослідного інституту Свістуновим І. С.

Короткий зміст рішення суду апеляційної інстанції

Постановою Апеляційного суду Житомирської області від 25 червня 2018 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення.

Рішення Брусилівського районного суду Житомирської області від 13 березня 2018 року залишено без змін.

Постанова апеляційного суду мотивована тим, що висновки суду першої інстанції у повному обсязі відповідають фактичним обставинам справи та нормам матеріального права.

Короткий зміст вимог касаційної скарги та узагальнення її доводів

У липні 2018 року ОСОБА_1 подав до Верховного Суду касаційну скаргу, у якій, посилаючись на неправильне застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить судові рішення скасувати .

Касаційна скарга мотивована тим, що відповідно до визначеного судами першої та апеляційної інстанції варіанту поділу сторони не будуть в рівних умовах. Заявник зазначає, що такий варіант позбавляє його права обслуговувати належну йому будівлю. Крім того, він не просив у позові виділити у спільне користування сторін частину спірної земельної ділянки, адже такий поділ не вирішить існуючий спір.

Заявник також звертає увагу суду касаційної інстанції на те, що позивачі за зустрічним позовом, під час розгляду справи у суді першої інстанції, заявляючи клопотання про призначення земельно-технічної експертизи просили на вирішення експерту поставити питання щодо виділення в натурі частин земельної ділянки площею 0,1258 га з можливістю визначити з урахуванням розташованого на ній нерухомого майна, яке належить на праві спільної часткової власності ОСОБА_2 (1/4 частини), ОСОБА_3 (1/4 частини) та ОСОБА_7 (1/2 частини). Проте, в судовому засіданні відповідач за первісним позовом ОСОБА_2 , незважаючи на свої зустрічні позовні вимоги швидко в усній формі змінила питання, які необхідно було вирішити експерту, об`єднавши свою частку із часткою, яка належить ОСОБА_3 , при вирішенні питання виділу в натурі спірної земельної ділянки.

Крім того, заявник у касаційні скарзі посилається на те, що він не згоден з висновком експертизи, оскільки зазначені в висновку експерта межі спірної земельної ділянки не відповідають межам, які вказані в державному акті на право приватної власності на землю серії ІІІ-ЖТ № 07584 та їм суперечить, натомість послався на вимірювання, які провели ФОП ОСОБА_8 та ТОВ «Терра Полісся», в яких наявні значні розбіжності із державним актом.

Відмовляючи у задоволенні клопотань про проведення повторної судової земельно-технічної експертизи, суди першої та апеляційної інстанцій не сприяли учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених ЦПК України, що призвело до порушення принципу змагальності сторін цивільного процесу і необґрунтованих висновків у справі.

Разом з цим, заявник наголошує, що судом першої інстанції не розподілені належним чином судові витрати, понесені ним при розгляді справи.

Ухвалою Верховного Суду від 12 вересня 2018 року відкрито касаційне провадження у цій справі.

Відповідачі не скористались своїм правом на надання відзиву (заперечень) на касаційну скаргу.

Ухвалою Верховного Суду від 16 вересня 2020 року справу призначено до судового розгляду.

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Пунктом 2 Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» від 15 січня 2020 року № 460-IX передбачено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.

Частинами першою та другою статті 400 ЦПК України в редакції, чинній на час подання касаційної скарги, визначено, що під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Згідно з положеннями частини другої статті 389 ЦПК України в редакції, чинній на час подання касаційної скарги підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим (частина перша статті 263 ЦПК України).

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційних скарг, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню з огляду на таке.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Судами установлено, що 02 липня 2002 року ОСОБА_1 та ОСОБА_4 було придбано за договором купівлі-продажу в рівних частках квартиру АДРЕСА_2 та земельну ділянку площею 0,1285 га. В подальшому квартира була переведена в нежитловий фонд та переобладнана під магазин.

Рішенням Брусилівського районного суду від 27 червня 2007 року у справі № 2-з-65/2007 за позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_1 про розподіл спільного майна, між ОСОБА_1 та ОСОБА_4 було поділено приміщення магазину. Виділено ОСОБА_4 1/2 частини магазину № 1 , що знаходиться по АДРЕСА_2 та 1/2 частини підсобних приміщень, а саме: 1/2 частини торгового залу 1-1, площею 29,05 кв.м, вартістю 101 501, 00 грн, підсобного приміщення 1-2 площею 11,8 кв. м, вартістю 41 229, 00 грн, частину підсобного приміщення 1-3, площею 2,55 кв. м, вартістю 8 910, 00 грн, що становить 1/2 частини спірного майна на загальну суму 151 640, 00 грн. Виділено ОСОБА_1 1/2 частини магазину, а саме 1/2 частини торгового залу 1-1, площею 29,05 кв. м, вартістю 101 501, 00 грн, частини підсобного приміщення 1-3 площею 14,35 кв. м, вартістю 50 139, 00 грн, що становить 1/2 частини спірного майна на загальну суму 151 640, 00 грн.

Земельна ділянка між сторонами не була поділена.

ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_4 помер, після його смерті спадщину прийняли ОСОБА_2 та ОСОБА_3 .

Рішенням Брусилівського районного суду Житомирської області від 06 листопада 2014 року у справі № 275/448/14-ц за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , ОСОБА_11 , ОСОБА_3 про визнання права власності на 1/2 частини майна, набутого подружжям за час шлюбу, визнано за ОСОБА_2 право власності на 1/2 ідеальну частину нерухомого майна, набутого під час шлюбу між нею та ОСОБА_4 , що знаходиться по АДРЕСА_2 , та складається з частки нежитлової будівлі розміром 63/200 частин, яка зареєстрована в Реєстрі прав власності на нерухоме майно за власником ОСОБА_4 .

Рішенням Брусилівського районного суду Житомирської області від 08 квітня 2015 року у справі № 275/37/15-ц у справі за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_12 , ОСОБА_10 , ОСОБА_9 , ОСОБА_11 про визнання права власності на спадкове майно, визнано за ОСОБА_3 в порядку спадкування за законом право власності на встановлену законом частку у майні померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_4 у нежитловій будівлі розміром 63/400 частини, що знаходиться по АДРЕСА_2 .

Право власності на об`єкт нерухомого майна, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 , зареєстровано в рівних частках (63/400) за ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , що підтверджується інформаційною довідкою з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно № 41172728.

Відповідно до висновку експерта за результатами проведення судової земельно-технічної експертизи № 11784/16-42 від 17 липня 2017 року, яка проводилась за клопотанням позивача ОСОБА_1 про можливі варіанти поділу спірної земельної ділянки, надано чотири варіанти поділу земельної ділянки (згідно з топографічним планом складеного ТОВ «Терра Полісся» станом на 2016 рік) та чотири варіанти поділу земельної ділянки (згідно з кадастровим планом, складеним ФОП ОСОБА_8 станом на 10 жовтня 2016 року).

Судом встановлено, що сторони погодили не розглядати чотири варіанти поділу земельної ділянки (згідно з кадастровим планом, складеним ФОП ОСОБА_8 станом на 10 жовтня 2016 року), оскільки кадастровий план, складений ФОП ОСОБА_8 містить помилки координат спірної земельної ділянки.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Обов`язком суду при розгляді справи є дотримання вимог щодо всебічності, повноти й об`єктивності з`ясування обставин справи та оцінки доказів.

Усебічність та повнота розгляду передбачає з`ясування усіх юридично значущих обставин та наданих доказів з усіма притаманними їм властивостями, якостями та ознаками, їх зв`язків, відносин і залежностей. Усебічне, повне та об`єктивне з`ясування обставин справи забезпечує, як наслідок, постановлення законного й обґрунтованого рішення.

Зобов`язальні відносини, як і інші цивільні правовідносини, виникають з обставин, визначених законом як юридичні факти.

Відповідно до частини другої статті 11 ЦК України підставою виникнення цивільних прав та обов`язків серед юридичних фактів є, зокрема, договори та інші правочини.

За змістом статей 15 і 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право на звернення до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права у разі його порушення, невизнання або оспорювання та інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Частиною першою статті 356 ЦК України передбачено, що власність двох чи більше осіб з визначенням часток кожного з них у праві власності є спільною частковою власністю.

Згідно з частинами першою, третьою статті 88 ЗК України володіння, користування та розпорядження земельною ділянкою, що перебуває у спільній частковій власності, здійснюється за згодою всіх співвласників згідно з договором, а у разі недосягнення згоди - у судовому порядку. Учасник спільної часткової власності має право вимагати виділення належної йому частки із складу земельної ділянки як окремо, так і разом з іншими учасниками, які вимагають виділення.

Оскільки володіння та порядок користування земельною ділянкою, що перебуває у спільній частковій власності, у тому числі тією, на якій розташовані належні співвласникам житловий будинок, господарські будівлі та споруди, визначається насамперед їхньою угодою залежно від розміру їхніх часток у спільній власності на будинок, то при застосуванні статті 88 ЗК України при вирішенні спорів як між ними самими, так і за участю осіб, які пізніше придбали відповідну частку в спільній власності на землю або жилий будинок, слід брати до уваги цю угоду. Це правило стосується тих випадків, коли житловий будинок поділено в натурі.

За правилом частини другої статті 120 ЗК України, якщо жилий будинок, будівля або споруда розміщені на земельній ділянці, що перебуває у користуванні, то в разі набуття права власності на ці об`єкти до набувача переходить право користування земельною ділянкою, на якій вони розміщені, на тих самих умовах і в тому ж обсязі, що були у попереднього землекористувача.

Частина четверта статті 120 ЗК України передбачає, що при переході права власності на будівлю та споруду до кількох осіб право на земельну ділянку визначається пропорційно часткам осіб у вартості будівлі та споруди, якщо інше не передбачено у договорі відчуження будівлі та споруди.

Зазначені норми закріплюють загальний принцип цілісності об`єкта нерухомості із земельною ділянкою, на якій цей об`єкт розташований. Відповідно до вказаних норм визначення правового режиму земельної ділянки перебуває у прямій залежності від права власності на будівлю і споруду, та передбачає механізм роздільного правового регулювання нормами цивільного законодавства майнових відносин, що виникають при укладенні правочинів щодо набуття права власності на нерухомість, і правового регулювання нормами земельного і цивільного законодавства відносин при переході прав на земельну ділянку у разі набуття права власності на нерухомість.

Відповідно до частини першої статті 318 ЦК України кожен власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Однак право спільної часткової власності здійснюється співвласниками за їхньою згодою.

Відповідно до частин першої та другої 355 ЦК України майно, що є у власності двох або більше осіб (співвласників), належить їм на праві спільної власності (спільне майно).

Майно може належати особам на праві спільної часткової або на праві спільної сумісної власності.

Право спільної часткової власності здійснюється співвласниками за їхньою згодою (стаття 358 ЦК України).

Відповідно до статті 364 ЦК України співвласник має право на виділ у натурі частки із майна, що є у спільній частковій власності.

Співвласники можуть домовитися про порядок володіння та користування майном, що є їхньою спільною частковою власністю.

Кожен із співвласників має право на надання йому у володіння та користування тієї частини спільного майна в натурі, яка відповідає його частці у праві спільної часткової власності. У разі неможливості цього він має право вимагати від інших співвласників, які володіють і користуються спільним майном, відповідної матеріальної компенсації.

Майно, що є у спільній частковій власності, може бути поділене в натурі між співвласниками за домовленістю між ними.

У разі поділу спільного майна між співвласниками право спільної часткової власності на нього припиняється (стаття 367 ЦК України).

Згідно із частиною першою статті 86 ЗК України земельна ділянка може знаходитись у спільній власності з визначенням частки кожного з учасників спільної власності (спільна часткова власність) або без визначення часток учасників спільної власності (спільна сумісна власність).

Вирішуючи спір по суті первісних та зустрічних позовних вимог, суд першої інстанції, з висновками якого погодився й апеляційний суд, не встановив у повному обсязі фактичні обставини справи, що мають суттєве значення для її вирішення, не надав належної оцінки наданим сторонами доказам у їх сукупності та дійшов передчасного висновку про часткове задоволення позову з підстав, викладених у судовому рішенні.

Здійснюючи поділ спірної земельної ділянки в натурі, суд першої інстанції, не звернув належної уваги на те, що позивачеві за первісним позовом ОСОБА_1 на праві власності належить 63/200 частини у будинку АДРЕСА_2 , позивачам за зустрічним позовом відповідно належать по 63/400 частин цього майна.

Відповідно до частини першої статті 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Звертаючись до суду із зустрічним позовом ОСОБА_2 та ОСОБА_3 просили визнати за ними право власності по 1/4 частини спірної земельної ділянки за кожним, та виділити кожному з них у натурі ці частини. Натомість суд першої інстанції, всупереч принципу диспозитивності цивільного судочинства визнав за позивачами за зустрічним позовом право власності на 1/2 частини спірної земельної ділянки, без відповідної правової підстави, оскільки згідно із рішенням Брусилівського районного суду Житомирської області від 06 листопада 2014 року у справі № 275/448/14-ц ОСОБА_2 належить 63/400 частин нежитлового приміщення, а відповідно до рішення Брусилівського районного суду Житомирської області від 08 квітня 2015 року у справі № 275/37/15-ц ОСОБА_3 належить 63/400 частин цього ж об`єкту нерухомого майна. Підстав, передбачених законом для набуття позивачами за зустрічним позовом права власності на 1/2 частини земельної ділянки матеріали справи не містять. Зі змісту рішення суду першої інстанції вбачається, що відповідачі за первісним позовом ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , та їхній представник в суді підтримали свої позовні вимоги, але просили виділити їм 1/2 частину земельної ділянки, не заперечували проти задоволення вимог ОСОБА_1 .

Частиною третьою статті 49 ЦПК України передбачено, що до закінчення підготовчого засідання позивач має право змінити предмет або підстави позову шляхом подання письмової заяви. У справі, що розглядається за правилами спрощеного позовного провадження, зміна предмета або підстав позову допускається не пізніше ніж за п`ять днів до початку першого судового засідання у справі. Будь-яких заяв від позивачів за зустрічним позовом щодо зміни предмету або підстав позову матеріали справи не містять.

Суд першої інстанції, при вирішенні спору не лише вийшов за межі позовних вимог, а й під час збирання сторонами доказів, не звернув уваги на те, що клопотання про призначення та проведення експертизи мають певні уточнення та розбіжності. Так, позивач за зустрічним позовом ОСОБА_3 у заяві від 12 липня 2016 року (а.с. 118 том 1), серед іншого, просив поставити на вирішення експерта питання: «Які варіанти виділення в натурі частин земельної ділянки площею 0,1258 га, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 можливо визначити з урахуванням розташованого на ній нерухомого майна, яке належить на праві спільної часткової власності ОСОБА_2 (розмір частки права власності 1/4), ОСОБА_3 (розмір частки права власності 1/4), ОСОБА_1 (розмір частки права власності 1/2)?», проте суд першої інстанції зазначене не врахував та виходив з відповідності часток по 1/2 за кожним із відповідачів за первісним позовом.

Також поза увагою суду першої інстанції залишилось клопотання позивача за первісним позовом про проведення повторної експертизи.

За правилами статті 103 ЦПК України суд призначає експертизу у справі за сукупності таких умов: для з`ясування обставин, що мають значення для справи, необхідні спеціальні знання у сфері іншій, ніж право, без яких встановити відповідні обставини неможливо; сторонами (стороною) не надані відповідні висновки експертів із цих самих питань або висновки експертів викликають сумніви щодо їх правильності. У разі необхідності суд може призначити декілька експертиз, додаткову чи повторну експертизу.

Положеннями статті 113 ЦПК України передбачено, що якщо висновок експерта буде визнано неповним або неясним, судом може бути призначена додаткова експертиза, яка доручається тому самому або іншому експерту (експертам). Якщо висновок експерта буде визнано необґрунтованим або таким, що суперечить іншим матеріалам справи або викликає сумніви в його правильності, судом може бути призначена повторна експертиза, яка доручається іншому експертові (експертам).

Додаткова експертиза призначається після розгляду судом висновку первинної експертизи, коли з`ясується, що усунути неповноту або неясність висновку шляхом допиту експерта неможливо.

Висновок визнається неповним, коли експерт дослідив не всі подані йому об`єкти чи не дав вичерпних відповідей на порушені перед ним питання. Неясним вважається висновок, який нечітко викладений або має невизначений, неконкретний характер.

Повторна експертиза призначається, коли є сумніви у правильності висновку експерта, пов`язані з його недостатньою обґрунтованістю чи з тим, що він суперечить іншим матеріалам справи, а також за наявності істотного порушення процесуальних норм, які регламентують порядок призначення і проведення експертизи. Істотними можуть визнаватися, зокрема, порушення, які призвели до обмеження прав обвинуваченого чи інших осіб.

Суд першої інстанції, не лише не звернув уваги на мотиви, наведені позивачем за первісним позовом у клопотаннях про призначення повторної експертиза, не перевірив чи потребують вони перевірки, а й протокольною ухвалою відмовив у задоволенні клопотання, не обґрунтовуючи такої відмови, чим фактично не вирішив спір по суті.

Суд апеляційної інстанції, під час перегляду справи на вказане уваги не звернув.

За таких обставин, суди першої та апеляційної інстанцій, не вирішивши питання проведення додаткової (повторної) експертизи у справі у достатньому обсязі не сприяли сторонам у реалізації їх процесуальних прав.

Загальними вимогами процесуального права визначено обов`язковість установлення судом під час вирішення спору обставин, що мають значення для справи, надання їм юридичної оцінки, а також оцінки всіх доказів, з яких суд виходив при вирішенні позовних вимог.

Без виконання цих процесуальних дій ухвалити законне й обґрунтоване рішення у справі неможливо.

Ураховуючи те, що фактичні обставини, які мають значення для правильного вирішення справи, судом не встановлені, не перевірені всі докази у справі, судові рішення не відповідають вимогам статті 263 ЦПК України щодо законності й обґрунтованості, що в силу статті 411 ЦПК України є підставою для їх скасування із передачею справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

Також судами першої та апеляційної інстанції всупереч вимогам глави 8 ЦПК України не вирішено питання про розподіл судових витрат.

За наведених обставин рішення суду першої інстанції та постанова суду апеляційної інстанції підлягають скасуванню з передачею справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Згідно положень статті 400 ЦПК України щодо меж розгляду справи касаційним судом Верховний Суд позбавлений можливості ухвалити нове рішення у цій справі, оскільки для його ухвалення необхідно встановити обставини, що не були встановлені в рішеннях судів попередніх інстанцій.

Відповідно до пункту 1 частини третьої, частини четвертої статті 411 ЦПК України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є порушення норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази. Справа направляється на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, якщо порушення норм процесуального права допущені тільки цим судом. У всіх інших випадках справа направляється до суду першої інстанції.

Враховуючи, що судами першої та апеляційної інстанцій не встановленні фактичні обставини, які мають значення для правильного вирішення справи, ухвалені ними судові рішення не можуть вважатися законними і обґрунтованими, а тому підлягають скасуванню з передачею справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

Під час нового розгляду справи суду першої інстанції необхідно врахувати викладене, після чого ухвалити судове рішення відповідно до встановлених обставин і вимог закону.

Щодо розподілу судових витрат

Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України суд касаційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.

Частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України передбачено, що якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Оскільки Верховний Суд направляє справу на новий судовий розгляд та не ухвалює нове рішення, розподіл судових витрат не здійснюється.

Керуючись статтями 400 406 409 411 416 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду,

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.

Рішення Брусилівського районного суду Житомирської області від 13 березня 2018 року та постанову Апеляційного суду Житомирської області від 25 червня 2018 року скасувати, а справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий В. О. Кузнєцов Судді:В. С. Жданова В. М. Ігнатенко С. О. Карпенко М. Ю. Тітов