№ 275/732/17

Постанова

Іменем України

21 вересня 2022 року

м. Київ

справа № 275/732/17

провадження № 61-15117св21

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Фаловської І. М. (суддя -доповідач),

суддів: Ігнатенка В. М., Мартєва С. Ю., Сердюка В. В., Стрільчука В. А.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - Брусилівський районний відділ державної виконавчої служби Центрально-Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (місто Хмельницький),

третя особа - Центрально-Західне міжрегіональне управління Міністерства юстиції (м. Хмельницький),

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Брусилівського районного суду Житомирської області від 09 квітня 2021 року у складі судді Данилюк О. С. та постанову Житомирського апеляційного суду від 12 серпня 2021 року у складі колегії суддів: Трояновської Г. С., Миніч Т. І., Павицької Т. М.,

ВСТАНОВИВ:

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У вересні 2017 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Брусилівського районного відділу Державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Житомирській області (далі - Брусилівський РВ ДВС ГТУЮ у Житомирській області), який перейменований у Брусилівський районний відділ державної виконавчої служби Центрально-Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Хмельницький (далі - Брусилівський РВ ДВС), третя особа - Центрально-Західне міжрегіональне управління Міністерства юстиції (м. Хмельницький) (далі - Центрально-Західне МУ МЮ (м. Хмельницький)), про стягнення заборгованості за договором зберігання.

Позовна заява ОСОБА_1 мотивована тим, що 21 листопада 2012 року між ним та відділом державної виконавчої служби Брусилівського районного управління юстиції Житомирської області (далі - ВДВС Брусилівського РУЮ Житомирської області), який перейменований у Брусилівський РВ ДВС, в особі начальника Петрик Л. В. укладений договір зберігання арештованого майна відповідно до акта опису і арешту майна від 21 листопада 2012 року.

За умовами цього договору, за зберігання майна, яке було передано йому на підставі акта опису і арешту майна від 21 листопада 2012 року, відповідач мав проводити оплату щомісяця в розмірі мінімальної заробітної плати на час розрахунку. Позивач свої обов`язки за цим договором виконував належним чином, але оплати за надані послуги не отримав жодного разу. Термін прострочення виконання зобов`язання становить 58 місяців, мінімальна заробітна плата станом на 21 вересня 2017 року становила 3 200,00 грн, у зв`язку з чим утворилась заборгованість в сумі 185 000,00 грн; індекс інфляції за весь час прострочення - 240 818,26 грн; 3 % річних від простроченої суми - 26 779,51 грн.

Заочним рішенням Брусилівського районного суду Житомирської області від 22 січня 2020 року позов ОСОБА_1 до Брусилівського РВ ДВС ГТУЮ у Житомирській області про стягнення заборгованості за договором зберігання задоволено.

Стягнено з Брусилівського РВ ДВС ГТУЮ Житомирської області на користь ОСОБА_1 заборгованість за договором зберігання майна від 21 листопада 2021 року у розмірі 185 000,00 грн, інфляційні втрати - 240 818,26 грн, 3 % річних - 26 779,51 грн, а всього - 452 597,77 грн.

У квітні 2020 року Брусилівський РВ ДВС звернувся до суду із заявою про перегляд заочного рішення Брусилівського районного суду Житомирської області від 22 січня 2020 року.

Ухвалою Брусилівського районного суду Житомирської області від 01 червня 2020 року заяву Брусилівського РВ ДВС про перегляд заочного рішення Брусилівського районного суду Житомирської області від 22 січня 2020 року задоволено.

Заочне рішення Брусилівського районного суду Житомирської області від 22 січня 2020 року скасовано та призначено справу до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження.

Посилаючись на наведене, ОСОБА_1 , з урахуванням уточнених позовних вимог, просив суд стягнути з Брусилівського РВ ДВС ГТУЮ у Житомирській області на свою користь заборгованість за зберігання арештованого майна станом на 10 червня 2020 року в сумі 425 070,00 грн; інфляційні втрати - 1 061 268,94 грн; 3 % річних - 96 128,54 грн, а також спричинену моральну шкоду у розмірі 20 000 000,00 грн.

Короткий зміст судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій, і мотиви їх ухвалення

Рішенням Брусилівського районного суду Житомирської області від 09 квітня 2021 року у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено

Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що звертаючись до суду з позовом про стягнення заборгованості за договором зберігання від 21 листопада 2012 року, а саме за зберігання майна, переданого йому на підставі акта опису й арешту майна від 21 листопада 2012 року, за період з 21 листопада 2012 року до 10 червня 2020 року, позивачем ОСОБА_1 не надано суду доказів належного виконання ним умов цього договору, зокрема, й в частині зберігання зазначеного майна протягом вказаного періоду, зважаючи на акти про відсутність майна, подані як докази відповідачем.

Водночас суд першої інстанції, відхиляючи твердження відповідача щодо не укладення договору зберігання, зауважив, що доказів цього відповідачем також надано не було та всі заперечення відповідача ґрунтуються на припущеннях.

Відмовляючи у відшкодуванні відповідачем спричиненої позивачеві моральної шкоди через невиконання умов договору зберігання, суд першої інстанції виходив з того, що позивачем не доведено факту її спричинення, а також не наведено достатнього обґрунтування її розміру.

Постановою Житомирського апеляційного суду від 12 серпня 2021 року рішення Брусилівського районного суду Житомирської області від 09 квітня 2021 року залишено без змін.

Постанова апеляційного суду мотивована тим, що ненадання позивачем оригіналу договору зберігання дає підстави для висновку про недоведеність позовних вимог, що є підставою для відмови у позові.

Апеляційний суд, залишаючи без змін рішення суду першої інстанції, вказав, що, вирішуючи спір за позовними вимогами ОСОБА_1 , суд першої інстанції виходив з недоведеності належного виконання ним умов вказаного договору, а не із недоведеності самого факту укладення цього договору, однак прийшов до обґрунтованого висновку про відмову у задоволенні таких вимог. Водночас апеляційний суд зауважив, що до факту викрадення оригіналу договору зберігання із автомобіля ОСОБА_1 необхідно поставитись критично, оскільки таке викрадення відбулось саме після призначення у справі почеркознавчої експертизи та закриття кримінального провадження відбулось за заявою позивача.

Короткий зміст вимог касаційної скарги та узагальнені доводи особи, яка її подала

У касаційній скарзі, поданій у вересні 2021 року, ОСОБА_1 просить скасувати судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій і ухвалити нове рішення про задоволення позову, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права.

Підставою касаційного оскарження судового рішення заявник зазначає пункт 4 частини другої статті 389 ЦПК України - судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу, а саме зазначає, що суд встановив обставини, що мають суттєве значення, на підставі недопустимих доказів (пункт 4 частини третьої статті 411 ЦПК України).

Касаційна скарга мотивована тим, що заборгованість за договором зберігання утворилася за період з 21 листопада 2012 року до 10 червня 2020 року, натомість акти про відсутність арештованого майна складалися державним виконавцем починаючи з 19 червня 2020 року.

Водночас суди не взяли до уваги, що впродовж часу, з моменту укладення договору зберігання (з 21 листопада 2012 року) до моменту подання касаційної скарги, Брусилівський РВ ДВС ГТУЮ у Житомирській області, а в подальшому Брусилівський РВ ДВС, факт неналежного зберігання арештованого майна не оспорювали і не застосували доктрину venire contra factum proprium (заборони суперечливої поведінки).

Отже, суди прийняли докази від особи, яка не була допущена до участі у справі і не була стороною у спорі.

Доводи інших учасників справи

У грудні 2021 року Центрально-Західне міжрегіональне управління Міністерства юстиції (місто Хмельницький) та Брусилівський РВ ДВС подали відзиви на касаційну скаргу, вказуючи на те, що судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій є законними і обґрунтованими, всі висновки судів відповідають встановленим обставинам справи, а тому підстави для їх скасування відсутні.

Провадження у суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 18 листопада 2022 року відкрито касаційне провадження у справі.

У листопаді 2021 року справа надійшла до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду від 06 вересня 2022 року справу призначено до розгляду.

Встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини справи

Суди установили, що 21 листопада 2012 року старшим державним виконавцем ВДВС Брусилівського РУЮ Домарацькою В. В. в межах виконавчого провадження з примусового виконання судових наказів від 17 вересня 2010 року № 9/998, від 30 вересня 2010 року № 18/855, від 04 жовтня 2010 року № 9/997, від 04 жовтня 2010 року № 11/225, виданих Господарським судом Житомирської області про стягнення боргу на користь Фонду підтримки фермерських господарств з Фермерського господарства (далі - ФГ) «Головієнко І. П.», ФГ «Світанок», ФГ «Нона», ФГ «Нива», ФГ «Нона?1» складено акт опису і арешту майна, яке було передано на зберігання ОСОБА_1

21 листопада 2012 року між ВДВС Брусилівського РУЮ Житомирської області в особі начальника Петрик Л. В. та ОСОБА_1 укладений договір, відповідно до умов якого начальник ВДВС Брусилівського РУЮ Житомирської області Петрик Л. В. передає на зберігання майно згідно з актом опису й арешту майна від 21 листопада 2012 року, а ОСОБА_1 приймає майно згідно з цим актом. За зберігання майна, яке передано на зберігання ОСОБА_1 згідно акта опису й арешту від 21 листопада 2012 року ВДВС Брусилівського РУЮ Житомирської області щомісяця проводить оплату в розмірі мінімальної заробітної плати на час розрахунку. ОСОБА_1 , як боржник, попереджений про кримінальну або матеріальну відповідальність за розтрату, відчуження, приховування чи підміну описаного та арештованого майна.

Суди також встановили, що 19 червня 2020 року старшим державним виконавцем Брусилівського РВ ДВС Галицькою М. Ю. у зведеному виконавчому провадженні АСВП ЗВП 46566556 про стягнення з ФГ «Нона» боргів було здійснено виїзд за юридичною адресою боржника: АДРЕСА_1 , та будь-якого майна, що належить боржнику, не виявлено, про що складено акт.

30 червня 2020 року старшим державним виконавцем Брусилівського РВ ДВС Галицькою М. Ю. у зведеному виконавчому провадженні АСВП 46455820 про стягнення з ФГ «Нона-1» боргів було здійснено виїзд за адресою майнового поручителя боржника - ФГ «Головієнко І. П.»: АДРЕСА_2 , та заставного майна, що належить боржнику, не виявлено, про що складено акт.

30 червня 2020 року старшим державним виконавцем Брусилівського РВ ДВС Галицькою М. Ю. у зведеному виконавчому провадженні АСВП ЗВП 39139221 про стягнення з ФГ «Головієнко І. П.» боргів було здійснено виїзд за адресою: АДРЕСА_3 , та заставного майна, що належить боржнику, не виявлено, про що складено акт.

03 вересня 2020 року старшим державним виконавцем Брусилівського РВ ДВС Галицькою М. Ю. у зведеному виконавчому провадженні АСВП 46566556 про стягнення з ФГ «Нона» боргів було здійснено виїзд за місцем фактичного проживання ОСОБА_1 : АДРЕСА_4 , та будь?якого майна, що належить боржнику, не виявлено, про що складено акт.

21 вересня 2020 року старшим державним виконавцем Брусилівського РВ ДВС Галицькою М. Ю. у зведеному виконавчому провадженні АСВП 46566556 про стягнення з ФГ «Нона» боргів було здійснено виїзд за адресою зберігача арештованого майна ОСОБА_1 : АДРЕСА_2 , та будь-якого майна, що належить боржнику, не виявлено, про що складено акт.

22 вересня 2020 року начальник Брусилівського РВ ДВС Вангородський С. М. звернувся до Брусилівського районного відділу Коростишівського відділу поліції Головного управління національної поліції в Житомирській області (далі - Брусилівський РВ Коротишівського ВП ГУНП в Житомирській області) з поданням про притягнення до кримінальної відповідальності ОСОБА_1 за статтею 388 Кримінального кодексу України, оскільки за місцем проживання ОСОБА_1 в ході перевірки державним виконавцем не було виявлено арештованого у ЗВП № 45666556 від 17 травня 2015 року та № 39139221 від 31 липня 2013 року майна, що передавалось ОСОБА_1 на відповідальне зберігання згідно з актом опису й арешту майна боржника від 21 листопада 2012 року.

Згідно з довідкою слідчого слідчого відділу відділу поліції № 2 Житомирського районного управління поліції ГУНП в Житомирській області (далі - СВ ВП № 2 Житомирського РУП ГУНП в Житомирській області) за цим фактом СВ ВП № 2 Житомирського РУП ГУНП в Житомирській області розпочато кримінальне провадження, відомості про яке внесені до Єдиного реєстру досудових розслідувань 01 жовтня 2020 року за № 12020060130000160, з правовою кваліфікацією кримінального правопорушення, передбаченого частиною першою статті 388 КК України, досудове розслідування за яким триває.

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення з таких підстав.

Частиною першою статті 402 ЦПК України визначено, що у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

Відповідно до частин першої, другої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанцій норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Згідно з частинами першою, другою та п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Рішення суду першої інстанції та постанова суду апеляційної інстанцій повністю відповідають зазначеним вимогам закону.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру.

Згідно зі статтею 8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права.

Статтею 129 Конституції України визначено, що суддя, здійснюючи правосуддя, є незалежним та керується верховенством права. Основними засадами судочинства є, зокрема забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.

Ці засади є конституційними гарантіями права на судовий захист.

Згідно зі статтею 15 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Частиною першою статті 4 ЦПК України передбачено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Відповідно до частини першої статті 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

Статтею 1 Закону України від 21 квітня 1999 року № 606-XIV «Про виконавче провадження» (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) (далі - Закон № № 606-XIV) визначено, що виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження та примусове виконання рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій органів і посадових осіб, визначених у цьому Законі, що спрямовані на примусове виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), які провадяться на підставах, в межах повноважень та у спосіб, визначених цим Законом, іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону та інших законів, а також рішеннями, що відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню (далі - рішення).

Окремі питання організації виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), що відповідно до Закону № 606-XIV підлягають примусовому виконанню, визначається Інструкцією з організації примусового виконання рішень, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 02 квітня 2012 року №512/5 та зареєстрованої 02 квітня 2012 року за №489/20802 (далі - Інструкція).

Згідно з підпунктом 4.2.1 пункту 4.2 Інструкції (тут і далі в редакції, чинній на час виникнення спірних відносин) опис та арешт майна боржника здійснюються в такій послідовності: після виявлення майна боржника державний виконавець проводить опис та арешт цього майна, про що складає акт. В акті опису та арешту майна боржника повинні бути вказані:

а) назва кожного внесеного в акт предмета і його відмінні ознаки (вага, метраж, розмір, форма, вид, колір, товарний знак, проби, виробнича марка, дата випуску, ступінь зносу тощо);

б) якщо вилучені предмети мають ознаки дорогоцінних металів, каменів органічного та неорганічного утворення, перлів тощо, то вони ретельно описуються з визначенням усіх особливих ознак, відповідним чином пакуються в конверт, прошиваються, підписуються державним виконавцем та іншими учасниками, які були присутніми під час опису;

в) якщо проводилось опечатування предмета, зазначається, які предмети, приміщення, сховища були опечатані, кількість накладених печаток та спосіб опечатування;

г) прізвище, ім`я та по батькові особи, якій передано майно на зберігання, а якщо майно передано на зберігання не боржнику, а іншій особі, - паспортні дані, її місце проживання (далі - зберігач);

ґ) відмітка про роз`яснення зберігачеві майна обов`язків із збереження майна, попередження про кримінальну та іншу відповідальність, встановлену законодавством, за його розтрату, відчуження, приховування, підміну, пошкодження, знищення або інші незаконні дії з майном, на яке накладено арешт;

д) якщо державний виконавець установив зберігачеві обмеження права користуватися майном, зазначаються вид, обсяги і строки обмеження;

е) зауваження або заяви стягувача, боржника, осіб, що були присутні при описі.

Акт опису та арешту майна підписується державним виконавцем, понятими, зберігачем майна, боржником та стягувачем, їх представниками, а також може бути підписаний іншими особами, які були присутні при проведенні опису майна. У разі відмови від підпису сторін чи інших осіб, що були присутні при виконанні, про це робиться відмітка в акті (підпункт 4.2.2 пункту 4.2 Інструкції).

У відповідності до вимог підпунктів 4.2.4 та 4.2.5 пункту 4.2 Інструкції якщо опис і арешт майна здійснюються за участю боржника або його представника, акт опису та арешту майна складається в двох примірниках. Перший залишається в провадженні державного виконавця, а другий видається боржнику під розписку на першому примірнику, що залишається у державного виконавця. Якщо описане майно передано на зберігання не боржникові чи його представнику, а іншій особі, то акт опису та арешту майна складається в трьох примірниках. Перший залишається в провадженні державного виконавця, а інші вручаються зберігачеві майна та боржнику під розписку на першому примірнику акта.

Звертаючись до суду з цим позовом, ОСОБА_1 , як на підставу своїх порушених прав, посилався на те, що 21 листопада 2012 року між ним та ВДВС Брусилівського РУЮ Житомирської області в особі начальника Петрик Л. В. укладений договір, відповідно до умов якого начальник ВДВС Брусилівського РУЮ Житомирської області Петрик Л. В. передає на зберігання майно згідно з актом опису й арешту майна від 21 листопада 2012 року, а він приймає майно згідно з цим актом. За зберігання майна, яке передано на зберігання ОСОБА_1 згідно акта опису й арешту від 21 листопада 2012 року ВДВС Брусилівського РУЮ Житомирської області щомісяця проводить оплату в розмірі мінімальної заробітної плати на час розрахунку (а.с. 5, 32, т. 1).

У постанові Верховного Суду від 22 січня 2020 року в справі № 674/461/16-ц (провадження № 61-34764св18) зроблено висновок про те, що підпис є обов`язковим реквізитом правочину, вчиненого в письмовій формі. Наявність підпису підтверджує наміри та волю й фіксує волевиявлення учасника (-ів) правочину, забезпечує їх ідентифікацію та цілісність документу, в якому втілюється правочин. Внаслідок цього підписання правочину здійснюється стороною (сторонами) або ж уповноваженими особами.

Відповідно до частини першої статті 936 ЦК України за договором зберігання одна сторона (зберігач) зобов`язується зберігати річ, яка передана їй другою стороною (поклажодавцем), і повернути її поклажодавцеві у схоронності.

Згідно з частинами першою, другою статті 938 ЦК України зберігач зобов`язаний зберігати річ протягом строку, встановленого у договорі зберігання. Якщо строк зберігання у договорі зберігання не встановлений і не може бути визначений виходячи з його умов, зберігач зобов`язаний зберігати річ до пред`явлення поклажодавцем вимоги про її повернення.

Статтями 942 943 ЦК України передбачено, що зберігач зобов`язаний вживати усіх заходів, встановлених договором, законом, іншими актами цивільного законодавства, для забезпечення схоронності речі. Зберігач зобов`язаний виконувати свої обов`язки за договором зберігання особисто.

Відповідно до статті 944 ЦК України зберігач не має права без згоди поклажодавця користуватися річчю, переданою йому на зберігання, а також передавати її у користування іншій особі.

Згідно з частиною першою статті 946 ЦК України плата за зберігання та строки її внесення встановлюються договором зберігання.

Статтею 954 ЦК України визначено, що положення Глави 66 «Зберігання» застосовуються до зберігання, яке здійснюється на підставі закону, якщо інше не встановлено законом.

Відповідно до частин першої-третьої, п`ятої статті 59 Закону України від 21 квітня 1999 року № 606-XIV «Про виконавче провадження» (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) (далі - Закон № № 606-XIV), майно, на яке накладено арешт, за винятком майна, зазначеного в частині восьмій статті 57 цього Закону, передається на зберігання боржникові або іншим особам (далі -зберігач), призначеним державним виконавцем, під розписку в акті опису. Копія акта опису майна видається боржнику, стягувачу, а в разі якщо обов`язок зберігання майна покладено на іншу особу, також зберігачу. Зберігач може користуватися майном, переданим йому на зберігання, якщо особливості такого майна не призведуть до його знищення або зменшення цінності внаслідок користування. У разі якщо зберігачем призначено іншу особу, крім боржника або члена його сім`ї, він одержує за зберігання майна винагороду, розмір якої визначається угодою між зберігачем та державним виконавцем. Порушення заборони державного виконавця розпоряджатися або користуватися майном, на яке накладено арешт, тягне за собою передбачену законом відповідальність зберігача майна.

Отже, нормами спеціального закону, яким є Закон України «Про виконавче провадження», передбачено винагороду за зберігання майна не боржнику або члену його сім`ї, а іншій особі.

Заперечуючи проти позовних вимог, у грудні 2017 року Брусилівський РВ ДВС ГТУЮ у Житомирській області, з метою перевірки належності підпису саме ОСОБА_2 та справжності відтиску гербової печатки відповідача, звернувся до суду із клопотанням про проведення судової експертизи.

Ухвалою Брусилівського районного суду Житомирської області від 27 грудня 2017 року у справі призначено судову експертизу документа (договору зберігання від 21 листопада 2012 року), проведення якої доручено Товариству з обмеженою відповідальністю «Центр судових експертиз «Альтернатива» (а.с. 75-77, т. 1). Судові витрати з проведення експертизи покладено на відповідача.

Відповідно до листа ТОВ «Центр судових експертиз «Альтернатива» від 04 квітня 2018 року матеріали справи повернуто до суду у зв`язку з неоплатою проведення судової почеркознавчої експертизи та експертизи технічного дослідження документів (а.с. 85, т. 1).

Крім того, у грудні 2018 року Брусилівський РВ ДВС ГТУЮ у Житомирській області подав до суду клопотання про призначення у справі комплексної судової експертизи (почеркознавчу та технічну) договору зберігання від 21 листопада 2012 року (а.с. 132-134, т. 1).

Ухвалою Брусилівського районного суду Житомирської області від 17 грудня 2018 року у справі призначено судову експертизу документа (договору зберігання) та зобов`язано експертів завчасно повідомити про дату проведення огляду договору від 21 листопада 2012 року суд, представників сторін для забезпечення передачі експерту примірника договору та проведення його дослідження в присутності представників сторін. Та водночас вказано, що після дослідження примірник договору від 21 листопада 2012 року одразу повернути представнику позивача (а. с. 141-143, т.1).

Зі змісту повідомлення судового експерта Житомирського науково?дослідного експертно-криміналістичного центру від 12 березня 2019 року № 1/3-18 про неможливість проведення судової експертизи вбачається, що для вирішення запитань, поставлених перед судовим експертом, відповідно до статті 72 ЦПК України, особі, яка призначила судову експертизу, із супровідним листом від 22 січня 2019 року № 19/106-507 було надіслано клопотання експерта № 1/3-18 про надання оригіналу договору зберігання від 21 листопада 2012 року. Проте через ненадання цього договору експертиза не проведена (а.с. 145-146, т. 1).

У червні та серпні 2020 року Брусилівський РВ ДВС звернувся до суду з клопотаннями про призначення експертизи та витребування у позивача оригіналу договору від 21 листопада 2012 року (а.с. 61-62, 104-105, т. 2).

Представником позивача під час судового засідання 20 вересня 2020 року надано копію постанови слідчого слідчого відділу Брусилівського відділення поліції Коростишевського відділу поліції Головного управління Національної поліції в Житомирській області від 25 квітня 2019 року про закриття кримінального провадження, внесеного до Єдиного реєстру досудових розслідувань № 12019060130000011 від 12 січня 2019 року у зв`язку з відсутністю складу кримінального правопорушення (а.с. 112, т. 2). Зі змісту постанови вбачається, що оригінал договору зберігання від 21 листопада 2012 року викрадений із належного ОСОБА_3 автомобіля 11 січня 2019 року.

Ухвалою Брусилівського районного суду Житомирської області від 23 вересня 2020 року у справі призначено судову експертизу договору зберігання від 21 листопада 2012 року, та на дослідження надано копію цього договору, який міститься в матеріалах справи.

Відповідно до повідомлення судового експерта Житомирського науково-дослідного експертно-криміналістичного центру від 14 грудня 2020 року № 6/3-378 про неможливість проведення судової експертизи через відсутність оригіналу договору від 21 листопада 2012 року (а.с. 125-126, т. 2).

Відповідно до частини другої статті 77 ЦПК України предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Згідно з частиною другою статті 78 ЦПК України обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Відповідно до положень статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Відповідно до положень статті 95 ЦПК України письмові докази подаються в оригіналі або в належним чином засвідченій копії, якщо інше не передбачено цим Кодексом. Копії документів вважаються засвідченими належним чином, якщо їх засвідчено у порядку, встановленому законодавством. Учасник справи, який подає письмові докази в копіях (електронних копіях), повинен зазначити про наявність у нього або іншої особи оригіналу письмового доказу. Якщо подано копію (електрону копію) письмового доказу, суд за клопотанням учасника справи або з власної ініціативи може витребувати у відповідної особи оригінал письмового доказу. Якщо оригінал письмового доказу не подано, а учасник справи або суд ставить під сумнів відповідність поданої копії (електронної копії) оригіналу, такий доказ не береться судом до уваги.

З урахуванням наведених норм процесуального права та беручи до уваги, що контрагент за договором оспорює факт укладення та підписання договору, то саме позивач зобов`язаний був довести наявність укладених договірних відносин.

Статтею 109 ЦПК України передбачено, що у разі ухилення учасника справи від подання експертам необхідних матеріалів, документів або від іншої участі в експертизі, якщо без цього провести експертизу неможливо, суд залежно від того, хто із цих осіб ухиляється, а також яке для них ця експертиза має значення, може визнати факт, для з`ясування якого експертиза була призначена, або відмовити у його визнанні.

За змістом статті 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.

Згідно з частинами першою-третьою статті 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Статтею 81 ЦПК України передбачено, що кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватись на припущеннях.

Відповідно до статей 80 89 ЦПК України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Положення цивільного законодавства щодо договірних зобов`язань, які засновані на письмовій формі, вимагають наявності документарних доказів для підтвердження факту виникнення правовідносин згідно із викладеними умовами.

Завдання суду під час вирішення договірних спорів полягає у встановленні фактичних обставин справи на підставі тих доказів, які є допустимими, надані учасниками справи і можуть бути досліджені з наданням їм правової оцінки згідно із вимогами закону.

Заперечення сторони відповідача щодо підписання спірного договору вимагає залучення спеціальних знань науки, а надання оригіналу цього документу кореспондується із такими засадами цивільного судочинства як змагальність сторін.

Принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи та покладає тягар доказування на сторони.

Велика Палата Верховного Суду неодноразово наголошувала на необхідності застосування передбачених процесуальним законом стандартів доказування та зазначала, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Зокрема, цей принцип передбачає покладення тягаря доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов`язок вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона. Таку обставину треба доказувати таким чином, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим, ніж протилежний. Тобто певна обставина не може вважатися доведеною, допоки інша сторона її не спростує (концепція негативного доказу), оскільки за такого підходу принцип змагальності втрачає сенс (постанова Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року у справі № 129/1033/13-ц).

Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) у рішенні від 23 серпня 2016 року у справі «Дж. К. та інші проти Швеції» зазначив, що «у країнах загального права у кримінальних справах діє стандарт доказування «поза розумним сумнівом» («beyond reasonable doubt»). Натомість, у цивільних справах закон не вимагає такого високого стандарту; скоріше цивільна справа повинна бути вирішена з урахуванням «балансу вірогідностей». Суд повинен вирішити, чи існує вірогідність того, що на підставі наданих доказів, а також правдивості тверджень заявника, вимога цього заявника заслуговує довіри».

Суди встановили, що позивач не подав до суду належних та допустимих доказів на підтвердження своїх доводів щодо наявності між сторонами правовідносин, які випливають з договору зберігання. Отже ненадання оригіналу договору позивачем дає підстави для висновку про недоведеність позовних вимог, що є підставою для відмови у позові.

Вирішуючи спір, встановивши фактичні обставини справи, які мають суттєве значення для її вирішення, надавши належну правову оцінку наявним у матеріалах справи доказам, суд першої інстанції, з яким погодився й апеляційний суд, дійшов обґрунтованого висновку про наявність підстав для відмови у задоволенні позовних вимог про стягнення заборгованості за договором зберігання, ще й тому, що позивачем не доведено належними та допустимими доказами належного виконання ним умов вказаного договору, в тому числі й в частині зберігання зазначеного майна протягом такого періоду, зважаючи на акти про відсутність майна, подані як докази відповідачем.

Доводи касаційної скарги про те, що заборгованість за договором зберігання утворилася за період з 21 листопада 2012 року до 10 червня 2020 року, натомість акти про відсутність арештованого майна складалися державним виконавцем, починаючи з 19 червня 2020 року, є безпідставними, з огляду на те, що наявність арештованого майна у спірний період позивачем не підтверджена, а складення державним виконавцем актів про відсутність цього майна після закінчення періоду, за який позивач просив стягнути заборгованість не має правового значення, оскільки тягар доказування неналежного виконання боржником зобов`язання лежить на стягувачеві.

Крім того, аргументи касаційної скарги про те, що з моменту укладення договору, з 21 листопада 2012 року та до часу розгляду справи, Брусилівський РВ ДВС ГТУЮ у Житомирській області, а потім Брусилівський РВ ДВС, факт неналежного зберігання арештованого майна не оспорювали і не застосували доктрину venire contra factum proprium (заборони суперечливої поведінки), у зв`язку з чим, суди прийняли докази від особи, яка не була допущена до участі у справі і не була стороною у спорі, є необґрунтованими з огляду на таке.

Відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України від 09 жовтня 2019 року № 870 «Про утворення міжрегіональних територіальних органів Міністерства юстиції України» ліквідуються територіальні органи Міністерства юстиції України.

Згідно з пунктом 2 Постанови Кабінету Міністрів України від 09 жовтня 2019 року № 870 «Про утворення міжрегіональних територіальних органів Міністерства юстиції України» утворено як юридичні особи публічного права міжрегіональні територіальні органи Міністерства юстиції згідно з переліком, повноваження яких розповсюджуються на території декількох адміністративно-територіальних одиниць. 28 грудня 2019 року розпочало роботу Центрально-Західне міжрегіональне управління Міністерства юстиції (місто Хмельницький), яке об`єднало управління юстиції у Вінницькій, Хмельницькій та Житомирській областях.

Наказом Міністерства юстиції України від 17 грудня 2019 року № 4053/5 виведено районні, районні у містах, міські (міст обласного значення), міськрайонні, міжрайонні відділи ДВС головних територіальних управлінь юстиції в областях зі складу головних територіальних управлінь юстиції в областях та введено до складу міжрегіональних управлінь Міністерства юстиції, із збереженням статусу юридичних осіб та перейменуванням відділів.

Отже, фактично відбулась зміна назви територіальних відділів ДВС, а не ліквідація, а отже Брусилівський РВ ДВС не є особою, яка не брала участі у розгляді справи, що жодним чином не порушує права та інтереси позивача і не впливає на його обов`язки.

Крім того, Верховний Суд у складі об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у постанові від 10 квітня 2019 року у справі № 390/34/17 (провадження № 61-22315сво18) зазначив, що добросовісність (пункт 6 статті 3 ЦК України) - це певний стандарт поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення. Доктрина venire contra factum proprium (заборона суперечливої поведінки), базується ще на римській максимі - «non concedit venire contra factum proprium» (ніхто не може діяти всупереч своїй попередній поведінці). В основі доктрини venire contra factum proprium знаходиться принцип добросовісності. Поведінкою, яка суперечить добросовісності та чесній діловій практиці, є, зокрема, поведінка, що не відповідає попереднім заявам або поведінці сторони, за умови, що інша сторона, яка діє собі на шкоду, розумно покладається на них.

Також суди встановили, що ОСОБА_1 є керівником господарств, які є боржниками у вказаних вище виконавчих провадженнях та до яких складено акт опису майна. В актах опису й арешту майна міститься підпис ОСОБА_1 як боржника. Також ОСОБА_1 поставив свій підпис в графі, в якій попереджають зберігача про кримінальну або матеріальну відповідальність за розтрату, відчуження, приховування чи підміну описаного та арештованого майна.

Аналізуючи доводи касаційної скарги та підстави касаційного оскарження судових рішень, передбаченої пунктом 4 частини третьої статті 411 ЦПК України, Верховний Суд виходить з того, що у справі, яка переглядається, суди першої та апеляційної інстанцій надали вичерпну відповідь на всі істотні питання, які виникають при кваліфікації спірних відносин, як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах, доводи скарги не спростовують вказаних висновків суду та за своїм змістом зводяться до необхідності переоцінки доказів і встановлення обставин, що за приписами статті 400 ЦПК України знаходиться поза межами повноважень суду касаційної інстанції.

Відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини (рішення у справах «Пономарьов проти України», «Рябих проти Російської Федерації», «Нєлюбін проти Російської Федерації») повноваження вищих судових органів стосовно перегляду мають реалізовуватися для виправлення судових помилок та недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду, перегляд не повинен фактично підміняти собою апеляцію. Повноваження вищих судів щодо скасування чи зміни тих судових рішень, які вступили в законну силу та підлягають виконанню, мають використовуватися для виправлення фундаментальних порушень.

Таким чином, суди першої та апеляційної інстанцій розглянули спір з додержанням норм матеріального та процесуального права, доводи касаційної скарги висновків судів не спростовують, тому оскаржувані рішення підлягають залишенню без змін.

З огляду на викладене, Верховний Суд дійшов висновку, що аргументи касаційної скарги не спростовують висновки судів першої та апеляційної інстанцій, зводяться до переоцінки доказів у справі та незгоди позивача з ухваленим у справі судовими рішеннями. В силу вимог вищенаведеної статті 400 ЦПК України, суд касаційної інстанції не вправі встановлювати нові обставини та переоцінювати докази.

При цьому Верховний Суд враховує, що як неодноразово вказував Європейський суд з прав людини, право на вмотивованість судового рішення сягає своїм корінням більш загального принципу, втіленого в Конвенції, який захищає особу від сваволі; рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторони (рішення у справі «Руїз Торія проти Іспанії» (Ruiz Toriya v. Spaine), рішення від 09 грудня 1994 року, серія A № 303-A, параграф 29-30). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною; більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх (рішення у справі «Гірвісаарі проти Фінляндії» (Hirvisaari v. Finland), рішення від 27 вересня 2001 року, № 49684/99, параграф 32).

Доводи касаційної скарги не дають підстав для висновку, що оскаржувані рішення суду першої інстанції та постанова суду апеляційної інстанції прийняті з порушенням норм матеріального і процесуального права та зводяться лише до переоцінки доказів у справі, що відповідно до положень статті 400 ЦПК України, перебуває поза межами повноважень Верховного Суду.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини першої статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Рішення суду першої інстанції та постанова суду апеляційної інстанції прийняті з додержанням норм матеріального та процесуального права, а тому ці судові рішення необхідно залишити без змін, а касаційну скаргу - без задоволення.

Щодо судових витрат

Частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України передбачено, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Оскільки касаційну скаргу залишено без задоволення, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у судах першої та апеляційної інстанцій, а також розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, немає.

Керуючись статтями 400 402 409 410 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Брусилівського районного суду Житомирської області від 09 квітня 2021 року та постанову Житомирського апеляційного суду від 12 серпня 2021 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий І. М. Фаловська

Судді: В. М. Ігнатенко

С. Ю. Мартєв

В. В. Сердюк

В. А. Стрільчук