№ 278/2463/16-ц

Постанова

Іменем України

30 вересня 2020 року

м. Київ

справа № 278/2463/16-ц

провадження № 61-1170св19

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого Кузнєцова В. О.,

суддів: Жданової В. С., Карпенко С. О., Стрільчука В. А. (суддя-доповідач), Тітова М. Ю.,

учасники справи:

позивач керівник Житомирської місцевої прокуратури в інтересах держави в особі Житомирської обласної державної адміністрації,

відповідачі: Житомирська районна державна адміністрація, ОСОБА_1 ,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу заступника прокурора Житомирської області на рішення Житомирського районного суду Житомирської області від 22 серпня 2018 року у складі судді Зубчук І. В. та постанову Житомирського апеляційного суду від 06 грудня 2018 року у складі колегії суддів: Григорусь Н. Й., Галацевич О. М., Микитюк О. Ю.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог, заперечень на позов і судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій.

У жовтні 2016 року керівник Житомирської місцевої прокуратури в інтересах держави в особі Житомирської обласної державної адміністрації (далі Житомирська ОДА) звернувся до суду з позовом до Житомирської районної державної адміністрації (далі Житомирська РДА), ОСОБА_1 про визнання незаконними та скасування розпоряджень, визнання недійсним договору оренди земельної ділянки, повернення земельної ділянки, посилаючись на те, що розпорядженням голови Житомирської РДА від 06 липня 2004 року №315 ОСОБА_1 надано дозвіл на встановлення меж земельної ділянки водного фонду орієнтовною площею 9,0 га в натурі (на місцевості) з метою передачі її в оренду для культурно-оздоровчих цілей на території Новогуйвинської селищної ради Житомирського району Житомирської області (далі Новогуйвинська селищна рада). В подальшому розпорядженням голови Житомирської РДА від 23 листопада 2004 року № 607 затверджено технічну документацію із землеустрою щодо передачі в оренду земельної ділянки водного фонду для культурно-оздоровчих цілей на території Новогуйвинської селищної ради та передано ОСОБА_1 в оренду строком на 20 років земельну ділянку водного фонду площею 3,7422 га для культурно-оздоровчих цілей за рахунок земель водного фонду Новогуйвинської селищної ради шляхом укладення договору оренди. 09грудня 2004 року між Житомирською РДА та ОСОБА_1 було укладено договір оренди землі, за умовами якого ОСОБА_1 прийняла у строкове платне користування земельну ділянку площею 3,7422 га, в тому числі під водою 2,2801 га, під лісами 0,5967 га, під чагарниками 0,2047 га, під дорогами 0,0675 га, під спорудами 0,0722 га, під іншими угіддями 0,5210 га. Вказаний договір зареєстровано в Житомирському районному відділі Житомирської регіональної філії Державного підприємства «Центр державного земельного кадастру», про що в Державному реєстрі земель вчинено запис № 040420900002. Зазначені розпорядження є незаконним та підлягають скасуванню, оскільки прийняті головою Житомирської РДА, а не Житомирською ОДА, якій належали повноваження передавати в користування земельні ділянки водного фонду для культурно-оздоровчих цілей. Користувачем спірної земельної ділянки водного фонду є ОСОБА_1 , однак в оспорюваних розпорядженнях та договорі оренди землі її прізвище, ім`я, по батькові зазначені інакше, що свідчить про передачу права користування земельною ділянкою на умовах оренди особі, щодо якої Житомирська РДА не приймала рішення. Враховуючи викладене, керівник Житомирської місцевої прокуратури в інтересах держави в особі Житомирської ОДА просив: визнати незаконним та скасувати розпорядження голови Житомирської РДА від 06 липня 2004 року № 315 «Про надання ОСОБА_1 дозволу на встановлення меж земельної ділянки водного фонду в натурі (на місцевості) на території Новогуйвинської селищної ради, з метою передачі її в оренду для культурно-оздоровчих цілей»; визнати незаконним та скасувати розпорядження Житомирської РДА від23листопада 2004року № 607 «Про затвердження технічної документації із землеустрою щодо передачі в оренду земельної ділянки водного фонду для культурно-оздоровчих цілей ОСОБА_1 на території Новогуйвинської селищної ради»; визнати недійсним договір оренди земельної ділянки, укладений 09 грудня 2004 року між Житомирською РДА та ОСОБА_1 , зареєстрований в Житомирському районному відділі Житомирської регіональної філії Державного підприємства «Центр державного земельного кадастру» за №040420900002, щодо передачі в оренду строком на 20 років для культурно-оздоровчих цілей земельної ділянки водного фонду із земель Новогуйвинської селищної ради загальною площею 3,7422 га, в тому числі під водою 2,2801 га, під лісами 0,5967 га, під чагарниками 0,2047 га, під дорогами 0,0675 га, під спорудами 0,0722 га, під іншими угіддями 0,5210 га, кадастровий номер 1822055600:01:000:0025; зобов`язати ОСОБА_1 повернути зазначену земельну ділянку водного фонду загальною площею 3,7422 га до земель запасу Новогуйвинської селищної ради.

Житомирська ОДА подала до суду письмові пояснення, в яких зазначила, що в неї відсутні підстави підтримувати позовні вимоги, заявлені керівником Житомирської місцевої прокуратури, оскільки рішенням Новогуйвинської селищної ради від23липня 2004 року затверджено технічну документацію ОСОБА_1 щодо передачі в оренду земельної ділянки водного фонду зі штучним водоймищем для культурно-оздоровчих, рекреаційних та спортивних цілей в селищі міського типу Новогуйвинське по вулиці Моторній та зобов`язано ОСОБА_1 звернутися до Житомирської РДА для надання земельної ділянки площею 3,74 га на умовах оренди строком на 20 років з послідуючим правом викупу. Крім того, спірна земельна ділянка перебуває в комунальній власності Житомирської РДА, що підтверджується витягом з Державного земельного кадастру про земельну ділянку.

Представник ОСОБА_1 адвокат Ткачук А. О. заперечив проти позову, посилаючись на те, що оспорювані розпорядження прийнято в межах повноважень Житомирської РДА та у спосіб, встановлений законом, тому позовні вимоги є необґрунтованими і безпідставними. Крім того, при зверненні з цим позовом пропущено позовну давність, що є самостійною підставою для відмови в задоволенні позову.

Рішенням Житомирського районного суду Житомирської області від 22 серпня 2018 року в задоволенні позову відмовлено.

Рішення місцевого суду мотивоване тим, що спірна земельна ділянка передана в розпорядження місцевих рад Житомирського району та перебувала в комунальній власності на підставі акта передачі земельних ділянок Міністерства оборони України по Житомирському району в народне господарство місцевих рад Житомирського району від14 грудня 1994 року. Тому при винесенні оспорюваних розпоряджень голова Житомирської РДАдіяв у межах своїх повноважень. На час прийняття оспорюваних розпоряджень та укладення договору оренди землі межі земельної ділянки були визначені в натурі та закріплені довгостроковими межовими знаками встановленого зразка, тому розроблення проекту відведення земельної ділянки не вимагалося. Доводи позивача про відсутність в оспорюваному договорі оренди землі такої істотної умови як орендна плата спростовуються відомостями, які містяться в розділі 9 договору «Орендна плата». Оскільки Житомирська РДА щороку надає до Житомирської ОДА та прокуратури району відомості про те, які водоймища перебувають в оренді і на яких підставах, то при зверненні з цим позовом керівник Житомирської місцевої прокуратури пропустив позовну давність.

Постановою Житомирського апеляційного суду від 06 грудня 2018 року апеляційну скаргу прокуратури Житомирської області в інтересах держави в особі Житомирської обласної державної адміністрації залишено без задоволення, а рішення Житомирського районного суду Житомирської області від 22 серпня 2018 року без змін.

Судове рішення апеляційного суду мотивоване тим, що висновки суду першої інстанції по суті вирішеного спору є правильними, підтверджуються наявними у справі доказами, яким суд дав належну правову оцінку. Доводи апеляційної скарги не спростовують цих висновків і не свідчать про порушення норм матеріального та процесуального права. Крім того, спірна земельна ділянка з 19 грудня 2017 року перебуває на праві оренди у ОСОБА_2 , яка не була залучена до участі у справі, хоча прийняте рішення безпосередньо стосується її прав та обов`язків як нового орендаря спірної земельної ділянки.

Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги, позиції інших учасників справи.

У січні 2019 року заступник прокурора Житомирської області подавдо Верховного Суду касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права і порушення норм процесуального права, просив скасувати рішення Житомирського районного суду Житомирської області від22серпня 2018 року та постанову Житомирського апеляційного суду від 06 грудня 2018 року і ухвалити нове рішення, яким позов задовольнити.

Касаційна скарга мотивована тим, що суди неповно з`ясували обставини справи, не дослідили в повному обсязі доказів і не звернули уваги на те, що голова Житомирської РДА вийшов за межі своїх повноважень щодо розпорядження землями державної власності та уклав договір оренди, фактично передавши в користування земельну ділянку водного фонду для культурно-оздоровчих цілей, розпоряджатися якою відповідно до частини п`ятої статті 122 Земельного кодексу України (далі ЗК України) мала право виключно Житомирська ОДА. Суди безпідставно послалися на те, що спірна земельна ділянка перебуває в комунальній власності і не врахували вимог пункту 12 Перехідних положень ЗК України, згідно з яким до розмежування земель державної і комунальної власності повноваження щодо розпорядження землями в межах населених пунктів, крім земель, переданих у приватну власність, здійснюють відповідні сільські, селищні, міські ради, а за межами населених пунктів відповідні органи виконавчої влади. Розпорядження Житомирської РДА від 09 липня 2004 року № 315 прийняте з порушенням вимог статті 9 Закону України «Про державну експертизу землевпорядної документації», оскільки ним надано дозвіл на встановлення меж, а не дозвіл на відведення земельної ділянки, який підлягає обов`язковій державній експертизі. На час прийняття оскаржуваних розпоряджень спірна земельна ділянка не була сформована як об`єкт цивільних прав, відповідно її межі не були встановлені, тому висновки судів про відсутність необхідності виготовлення проекту відведення земельної ділянки та проведення її експертизи, є необґрунтованими. Також при передачі земельної ділянки в оренду ОСОБА_1 не була проведена нормативна грошова оцінка орендованої земельної ділянки, що вказує на відсутність в договорі однієї з істотних умов орендної плати та є підставою для відмови в державній реєстрації цього договору і визнання його недійсним. Крім того, суди не врахували правових висновків Великої Палати Верховного Суду, наведених у постанові від 06 червня 2018 року у справі №372/1387/13-ц (провадження № 14-147цс18), та безпідставно застосували до позовних вимог наслідки спливу позовної давності.

У березні 2019 року Житомирська РДА подала до Верховного Суду пояснення на касаційну скаргу, в яких просила залишити її без задоволення, а оскаржувані судові рішення без змін, зазначивши про їх законність і обґрунтованість та безпідставність доводів скарги.

Рух справи в суді касаційної інстанції.

Ухвалою Верховного Суду у складі судді Касаційного цивільного суду від 11 лютого 2019 року відкрито касаційне провадження в цій справі та витребувано її матеріали з Житомирського районного суду Житомирської області.

21 лютого 2019 року справа № 278/2463/16-ц надійшла до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 21 вересня 2020 року справу призначено до судового розгляду.

Позиція Верховного Суду.

Згідно з частиною третьою статті 3 Цивільного процесуального кодексу України (далі ЦПК України) провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

08 лютого 2020 року набрав чинності Закон України від 15 січня 2020 року № 460-IX «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ». Пунктом 2 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» цього Закону встановлено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України в редакції, чинній на час подання касаційної скарги, підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до частини першої статті 400 ЦПК України в редакції, чинній на час подання касаційної скарги, під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

За змістом частин першоїп`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Відповідно до частини першої статті 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин;

Згідно з частиною першою статті 367, частиною першою статті 368 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими главою 1 розділу V ЦПК України.

Зазначеним вимогам закону оскаржувані судові рішення в повній мірі не відповідають.

Відповідно до частини першої статті 13 Конституції України земля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України, природні ресурси її континентального шельфу, виключної (морської) економічної зони є об`єктами права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією.

Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України (частина друга статті 19 Конституції України).

Згідно з частинами першою, другою статті 116 ЗК України в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом. Набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування.

Частинами другою, третьою статті 125 ЗК України в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, передбачено, що право на оренду земельної ділянки виникає після укладення договору оренди і його державної реєстрації. Приступати до використання земельної ділянки до встановлення її меж у натурі (на місцевості), одержання документа, що посвідчує право на неї, та державної реєстрації забороняється.

Судами встановлено, що за актом передачі земельних ділянок Міністерства оборони України по Житомирському району в народне господарство від 14 грудня 1994року в розпорядження місцевої ради Житомирського району було передано, зокрема земельну ділянку селища міського типу Новогуйвинське.

Розпорядженням голови Житомирської РДА від 06 липня 2004 року №315 ОСОБА_1 надано дозвіл на встановлення меж земельної ділянки водного фонду орієнтовною площею 9,0 га в натурі (на місцевості) з метою передачі її в оренду для культурно-оздоровчих цілей на території Новогуйвинської селищної ради.

Рішенням Новогуйвинської селищної ради від 23 липня 2004 року затверджено технічну документацію ОСОБА_1 щодо передачі в оренду земельної ділянки водного фонду зі штучним водоймищем для культурно-оздоровчих, рекреаційних та спортивних цілей в селищі міського типу Новогуйвинське по вулиці Моторній.

В подальшому розпорядженням голови Житомирської РДА від 23 листопада 2004року № 607 затверджено технічну документацію із землеустрою щодо передачі в оренду земельної ділянки водного фонду для культурно-оздоровчих цілей на території Новогуйвинської селищної ради та передано ОСОБА_1 в оренду строком на 20 років земельну ділянку водного фонду площею 3,7422 га для культурно-оздоровчих цілей за рахунок земель водного фонду Новогуйвинської селищної ради шляхом укладення договору оренди.

На виконання розпорядження голови Житомирської РДА від 23 листопада 2004року № 607 представником регіонального виробничого приватного підприємства «Житомирземпроект» Лазарчуком Г. М. у присутності начальника відділу земельних ресурсів Дейнеки С. В., Новогуйвинського селищного голови Сахневича П. О., командира військової частини НОМЕР_1 ОСОБА_3 , директора Житомирського держлісгоспу Степаненка М. А., замовника ОСОБА_1 складено протокол від01грудня 2004 року про встановлення на місцевості границь земельної ділянки водного фонду, яка передається в оренду ОСОБА_1 для культурно-оздоровчих цілей на території Новогуйвинської селищної ради, згідно з яким межі земельної ділянки визначені в натурі і закріплені постійними межовими знаками. Площа земельної ділянки складає 3,7422 га, в тому числі під водою 2,2801 га, під лісами 0,5967 га, під чагарниками 0,2047 га, під дорогами 0,0675 га, під спорудами 0,0722 га, інші 0,5210 га.

09грудня 2004 року між Житомирською РДА та ОСОБА_1 було укладено договір оренди землі, за умовами якого ОСОБА_1 прийняла у строкове платне користування земельну ділянку площею 3,7422 га, в тому числі під водою 2,2801 га, під лісами 0,5967 га, під чагарниками 0,2047 га, під дорогами 0,0675 га, під спорудами 0,0722 га, під іншими угіддями 0,5210 га,. Вказаний договір зареєстровано в Житомирському районному відділі Житомирської регіональної філії Державного підприємства «Центр державного земельного кадастру», про що в Державному реєстрі земель вчинено запис №040420900002.

За витягом з Державного земельного кадастру про земельну ділянку від 09 грудня 2016 року № НВ-1803127782016 земельна ділянка площею 3,7422 га, кадастровий номер 1822055600:01:000:0025, цільове призначення для будівництва та обслуговування об`єктів рекреаційного призначення, вид використання для курортно-оздоровчих цілей, зареєстрована 09 грудня 2004 року Житомирським районним відділом Житомирської регіональної філії Державного підприємства «Центр державного земельного кадастру», перебуває в комунальній власності та належить Житомирській РДА.

Згідно з частинами першоютретьою статті 1 Закону України «Про місцеві державні адміністрації» виконавчу владу в областях і районах, містах Києві та Севастополі здійснюють місцеві державні адміністрації. Місцева державна адміністрація є місцевим органом виконавчої влади і входить до системи органів виконавчої влади. Місцева державна адміністрація в межах своїх повноважень здійснює виконавчу владу на території відповідної адміністративно-територіальної одиниці, а також реалізує повноваження, делеговані їй відповідною радою.

Пунктом 2 статті 21 Закону України «Про місцеві державні адміністрації» передбачено, що місцева державна адміністрація розпоряджається землями державної власності відповідно до закону.

Відповідно пункту «а» частини першої статті 17 ЗК України до повноважень місцевих державних адміністрацій у галузі земельних відносин належить розпорядження землями державної власності в межах, визначених цим Кодексом.

Згідно з пунктом 12 Перехідних положень ЗК України в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, до розмежування земель державної і комунальної власності повноваження щодо розпорядження землями в межах населених пунктів, крім земель, переданих у приватну власність, здійснюють відповідні сільські, селищні, міські ради, а за межами населених пунктів відповідні органи виконавчої влади.

Відповідно до частини першої статті 19 ЗК України в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, землі України за основним цільовим призначенням поділяються на такі категорії: а) землі сільськогосподарського призначення; б) землі житлової та громадської забудови; в) землі природно-заповідного та іншого природоохоронного призначення; г) землі оздоровчого призначення; ґ) землі рекреаційного призначення; д) землі історико-культурного призначення; е) землі лісового фонду; є) землі водного фонду; ж) землі промисловості, транспорту, зв`язку, енергетики, оборони та іншого призначення.

Статтею 3 Водного кодексу України (далі ВК України) передбачено, що усі води (водні об`єкти) на території України становлять її водний фонд. До водного фонду України належать: 1) поверхневі води: природні водойми (озера); водотоки (річки, струмки); штучні водойми (водосховища, ставки) і канали; інші водні об`єкти; 2) підземні води та джерела; 3) внутрішні морські води та територіальне море.

Згідно з частиною першою статті 58 ЗК України та статтею 4 ВК України в редакціях, чинних на час виникнення спірних правовідносин, до земель водного фонду належать землі, зайняті: а) морями, річками, озерами, водосховищами, іншими водними об`єктами, болотами, а також островами; б) прибережними захисними смугами вздовж морів, річок та навколо водойм; в) гідротехнічними, іншими водогосподарськими спорудами та каналами, а також землі, виділені під смуги відведення для них; г) береговими смугами водних шляхів.

Таким чином, до земель водного фонду України відносяться землі, на яких хоча й не розташовані об`єкти водного фонду, але за своїм призначенням вони сприяють функціонуванню і належній експлуатації об`єктів водного фонду, виконують певні захисні функції.

Статтею 51 ВК України в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, передбачено, що у користування на умовах оренди водні об`єкти (їх частини) місцевого значення та ставки, що знаходяться в басейнах річок загальнодержавного значення, можуть надаватися водокористувачам лише для риборозведення, виробництва сільськогосподарської і промислової продукції, а також у лікувальних і оздоровчих цілях. Передача орендарем права на оренду водного об`єкта (чи його частини) іншим суб`єктам господарювання забороняється. Орендодавцями водних об`єктів (їх частин) місцевого значення є Верховна Рада Автономної Республіки Крим і обласні Ради. Окремі повноваження щодо надання водних об`єктів (їх частин) місцевого значення в користування Верховна Рада Автономної Республіки Крим та обласні Ради можуть передавати відповідним органам виконавчої влади на місцях чи іншим державним органам. Орендодавцями водних об`єктів загальнодержавного значення є Кабінет Міністрів України та місцеві державні адміністрації. Розподіл повноважень щодо передачі водних об`єктів загальнодержавного значення визначається Кабінетом Міністрів України відповідно до цього Кодексу та інших законів України. Право водокористування на умовах оренди оформляється договором, погодженим з державними органами охорони навколишнього природного середовища та водного господарства. Умови, строки і збір за оренду водних об`єктів (їх частин) визначаються в договорі оренди за згодою сторін. Водокористувачі, яким водний об`єкт (його частина) надано в оренду, можуть дозволити іншим водокористувачам здійснювати спеціальне водокористування в порядку, встановленому цим Кодексом. Користування водними об`єктами (їх частинами) на умовах оренди здійснюється відповідно до вимог водного законодавства і регулюється цим Кодексом та іншими актами законодавства України.

Порядок надання земель водного фонду у користування та припинення права користування ними встановлюється земельним законодавством (частина перша статті 85 ВК України).

Згідно з частинами першою, четвертою статті 59 ЗК України в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, землі водного фонду можуть перебувати у державній, комунальній та приватній власності. Громадянам та юридичним особам органами виконавчої влади або органами місцевого самоврядування із земель водного фонду можуть передаватися на умовах оренди земельні ділянки прибережних захисних смуг, смуг відведення і берегових смуг водних шляхів, а також озера, водосховища, інші водойми, болота та острови для сінокосіння, рибогосподарських потреб, культурно-оздоровчих, рекреаційних, спортивних і туристичних цілей, проведення науково-дослідних робіт тощо.

Відповідно до частин першої, другої статті 84 ЗК України в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, у державній власності перебувають усі землі України, крім земель комунальної та приватної власності. Право державної власності на землю набувається і реалізується державою в особі Кабінету Міністрів України, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, обласних, Київської та Севастопольської міських, районних державних адміністрацій відповідно до закону.

Статтею 93 ЗК України в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, передбачено, що право оренди земельної ділянки це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для провадження підприємницької та іншої діяльності. Земельні ділянки можуть передаватися в оренду громадянам та юридичним особам України, іноземним громадянам і особам без громадянства, іноземним юридичним особам, міжнародним об`єднанням і організаціям, а також іноземним державам. Оренда земельної ділянки може бути короткостроковою не більше 5 років та довгостроковою не більше 50 років. Орендована земельна ділянка або її частина може за згодою орендодавця передаватись орендарем у володіння та користування іншій особі (суборенда). Орендодавцями земельних ділянок є їх власники або уповноважені ними особи. Відносини, пов`язані з орендою землі, регулюються законом.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги.

Встановивши, що спірна земельна ділянка передана в розпорядження місцевих рад Житомирського району та перебуває у власності Житомирської РДА на підставі акта передачі земельних ділянок Міністерства оборони України по Житомирському району в народне господарство місцевих рад Житомирського району від14 грудня 1994 року, суд першої інстанції, з висновком якого погодився апеляційний суд, дійшов правильного висновку про те, що голова Житомирської РДА при винесенні оспорюваних розпоряджень діяв у межах своїх повноважень. Оскільки договір оренди землі від 09 грудня 2004 року укладено між Житомирською РДА та ОСОБА_1 на підставі розпорядження голови Житомирської РДА від23листопада 2004року № 607, яке видано в межах компетенції та з дотриманням вимог чинного та той час законодавства, то підстави для визнання цього договору недійсним і повернення земельної ділянки відсутні.

Доводи касаційної скарги про те, що відповідно до частини п`ятої статті 122 ЗК України розпоряджатися спірною земельною ділянкою мала право виключно Житомирська ОДА, не заслуговують на увагу, оскільки зазначена норма ЗК України в чинній редакції не підлягає застосуванню до спірних правовідносин, а її редакція, чинна на час виникнення спірних правовідносин, визначала повноваження органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування з надання земельних ділянок в постійне користування юридичним особам, однак в цій справі земельну ділянку було надано на умовах оренди фізичній особі і на строк, визначений умовами договору.

Посилання заявника на те, що розпорядження Житомирської РДА від 09 липня 2004року № 315 прийняте з порушенням вимог статті 9 Закону України «Про державну експертизу землевпорядної документації» і ним надано дозвіл на встановлення меж, а не дозвіл на відведення земельної ділянки, який підлягає обов`язковій державній експертизі, є безпідставним, оскільки вказаний Закон набрав чинності 15 липня 2004 року, тобто після прийняття зазначеного розпорядження

Інші наведені в касаційній скарзі доводи аналогічні доводам апеляційної скарги та були предметом дослідження й оцінки судом апеляційної інстанції, який з дотриманням вимог статей 367 368 ЦПК України перевірив їх та спростував відповідними висновками. Ці доводи зводяться до переоцінки доказів та обставин справи, що згідно з положеннями статті 400 ЦПК України в редакції, чинній на час подання касаційної скарги, під час розгляду справи в касаційному порядку не допускається.

Європейський суд з прав людини (далі ЄСПЛ) вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматися як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (пункт 23 рішення ЄСПЛ від 18 липня 2006 року у справі «Проніна проти України»).

Крім того, апеляційним судом було встановлено, що на час розгляду справи місцевим судом з 19грудня 2017 року спірна земельна ділянка перебувала на праві оренди в ОСОБА_2 , яка не була залучена до участі у справі як новий орендар.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 12 грудня 2018 року у справі №372/51/16-ц (провадження № 14-511цс18) зроблено правовий висновок про те, що суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі. Особа, яка бере участь у справі, розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.

Суд при розгляді справи має виходити із складу осіб, які залучені до участі у справі позивачем.

У разі пред`явлення позову до частини відповідачів, суд не вправі зі своєї ініціативи і без згоди позивача залучати інших відповідачів до участі у справі як співвідповідачів та зобов`язується вирішити справу за тим позовом, що пред`явлений, і відносно тих відповідачів, які зазначені в ньому.

Якщо позивач не заявляє клопотання про заміну неналежного відповідача (або залучення інших співвідповідачів в окремих справах згідно із специфікою спірних правовідносин), суд повинен відмовляти у задоволенні позову.

Отже, визначення відповідачів, предмета та підстав спору є правом позивача. Разом з тим установлення належності відповідачів й обґрунтованості позову є обов`язком суду, який виконується під час розгляду справи. Встановивши, що позов пред`явлений до неналежного відповідача та відсутні визначені процесуальним законом підстави для заміни неналежного відповідача належним, суд відмовляє у позові до такого відповідача.

Вказаний правовий висновок викладено у постановах Великої Палати Верховного Суду від 17 квітня 2018 року у справі № 523/9076/16-ц (провадження № 14-61цс18), від20червня 2018 року у справі № 308/3162/15-ц (провадження № 14-178цс18), від21 листопада 2018 року у справі № 127/93/17-ц (провадження № 14-392цс18), від12 грудня 2018 року у справі № 570/3439/16-ц (провадження № 14-512цс18), від12грудня 2018 року у справі № 372/51/16-ц (провадження № 14-511цс18), від05травня 2019 року у справі № 554/10058/17 (провадження № 14-20цс19).

В цій справі керівник Житомирської місцевої прокуратури в інтересах держави в особі Житомирської ОДА пред`явив позовні вимоги про повернення спірної земельної ділянки до ОСОБА_1 , клопотань про заміну цього відповідача належним чи про залучення до участі у справі ОСОБА_2 не заявляв.

Враховуючи викладене, висновки судів першої та апеляційної інстанцій про відмову в задоволенні позовних вимог керівника Житомирської місцевої прокуратури в інтересах держави в особі Житомирської ОДА до ОСОБА_1 про повернення спірної земельної ділянки є правильними.

Обставини справи встановлені судами попередніх інстанцій на підставі оцінки зібраних доказів, проведеної з дотриманням вимог процесуального закону. Тобто суди дотримався принципу оцінки доказів, згідно з яким суди на підставі всебічного, повного й об`єктивного розгляду справи аналізують і оцінюють докази як кожен окремо, так і в їх сукупності, у взаємозв`язку, в єдності і протиріччі, і ця оцінка повинна спрямовуватися на встановлення достовірності чи відсутності обставин, які обґрунтовують доводи і заперечення сторін.

Відповідно до частини першої статті 410 ЦПК України в редакції, чинній на час подання касаційної скарги, суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Разом з тим суди попередніх інстанцій відмовили в задоволенні позову ще й з підстави пропуску керівником Житомирської місцевої прокуратури позовної давності.

Однак з таким висновком судів погодитися не можна.

Відповідно до статті 256 Цивільного кодексу України (далі ЦК України) позовна давність це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Згідно з частиною першою статті 261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (частина четверта статті 267 ЦК України).

Як роз`яснено у пункті 11 постанови Пленуму Верховного Суду України від 18 грудня 2009 року № 14 «Про судове рішення у цивільній справі», встановивши, що строк для звернення з позовом пропущено без поважної причини, суд у рішенні зазначає про відмову в позові з цих підстав, якщо про застосування позовної давності заявлено стороною у спорі, до ухвалення рішення, крім випадків, коли позов не доведено, що є самостійною підставою для цього.

За обставин, коли позов не доведено, посилання судів на сплив позовної давності і застосування відповідних наслідків є формальним порушенням норм матеріального права, оскільки до неправильного вирішення справи це не призвело, тому не тягне за собою скасування оскаржуваних судових рішень, однак таке посилання підлягає виключенню з мотивувальної частини судових рішень.

Відповідно до частин першої, четвертої статті 412 ЦПК України в редакції, чинній на час подання касаційної скарги, підставами для скасування судових рішень повністю або частково і ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права. Зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частини.

Враховуючи викладене, зміст оскаржуваних судових рішень дає підстави для висновку про те, що судами першої та апеляційної інстанцій при розгляді справи було допущено порушення вищевказаних норм матеріального права в частині одночасного зазначення підстав для відмови в позові по суті заявлених вимог та у зв`язку зі спливом позовної давності. Тому рішення Житомирського районного суду Житомирської області від 22 серпня 2018 року та постанова Житомирського апеляційного суду від 06 грудня 2018 року підлягають зміні шляхом виключенням з їх мотивувальних частин посилання на сплив позовної давності як правову підставу відмови в позові.

Керуючись статтями 400 409 410 412 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу заступника прокурора Житомирської області задовольнити частково.

Рішення Житомирського районного суду Житомирської області від 22 серпня 2018року та постанову Житомирського апеляційного суду від 06 грудня 2018 року змінити.

Виключити з мотивувальних частин рішення Житомирського районного суду Житомирської області від 22 серпня 2018 року та постанови Житомирського апеляційного суду від 06 грудня 2018 року посилання на сплив позовної давності як правову підставу відмови в позові.

В іншій частині рішення Житомирського районного суду Житомирської області від22серпня 2018року та постанову Житомирського апеляційного суду від 06 грудня 2018року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

ГоловуючийВ.О.Кузнєцов Судді:В. С. Жданова С.О.Карпенко В.А.СтрільчукМ.Ю.Тітов