№ 278/3424/18

Постанова

Іменем України

21 липня 2022 року

м. Київ

справа № 278/3424/18

провадження № 61-20312св21

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:

Сердюка В. В. (суддя-доповідач), Мартєва С. Ю., Фаловської І. М.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідачі: Головне управління Держгеокадастру у Житомирській області, ОСОБА_2 ,

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, -Станишівська сільська рада Житомирського району Житомирської області,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу Головного управління Держгеокадастру у Житомирській області на постанову Житомирського апеляційного суду від 02 листопада 2021 року у складі колегії суддів: Павицької Т. М., Трояновської Г. С., Миніч Т. І.,

ВСТАНОВИВ:

ОПИСОВА ЧАСТИНА

Короткий зміст позовних вимог

У листопаді 2018 року ОСОБА_1 звернулась до суду із позовом до Головного управління Держгеокадастру у Житомирській області, ОСОБА_2 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - Станишівська сільська рада Житомирського району Житомирської області, про визнання недійсним наказу та скасування рішення про державну реєстрацію права власності на земельну ділянку.

Позовна заява ОСОБА_1 мотивована тим, що вона є членом садово-городнього кооперативу «Ветеран».

Рішенням Житомирської обласної ради від 21 червня 1991 року «Про здійснення земельної реформи в області» їй надано у користування земельну ділянку площею 0,05 га, що розташована за межами населеного пункту Станишівської сільської ради Житомирського району, біля ЗАТ «Житомирський м`ясокомбінат», якою вона користується на даний час.

У 2016 році їй було відмовлено у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для ведення особистого селянського господарства, площею 0,050 га.

Наказом Головного управління Держгеокадастру у Житомирській області № 6-5191/14-17-СГ від 21 серпня 2017 року «Про затвердження документації із землеустрою та надання земельної ділянки у власність» спірна земельна ділянка була передана у власність ОСОБА_2 , що є порушенням вимог земельного законодавства про передачу земельних ділянок.

Посилаючись на зазначені обставини, ОСОБА_1 просила суд визнати недійсним наказ Головного управління Держгеокадастру у Житомирській області № 6-5193/14-17-СГ від 21 серпня 2017 року про затвердження документації із землеустрою та надання земельної ділянки у власність ОСОБА_2 для ведення особистого селянського господарства загальною площею 2,000 га, кадастровий номер 1822086800:04:000:0732, розташованої за межами населених пунктів Станишівської сільської ради Житомирського району, а також скасувати рішення приватного нотаріуса Житомирського міського нотаріального округу Силіної С. В. про державну реєстрацію права власності на земельну ділянку та їх обмежень № 36869236 від 01 вересня 2017 року.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Житомирського районного суду Житомирської області

від 11 листопада 2020 року у складі судді Зубчук І. В. позовні вимоги ОСОБА_1 залишено без задоволення.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що позивач не надала суду належних та допустимих доказів на підтвердження факту членства у садовому кооперативі «Ветеран» та відповідного рішення органу місцевого самоврядування про передачу їй у користування земельної ділянки для ведення городництва.

Рішення Головного управління Держгеокадастру у Житомирській області про відмову у задоволенні заяви про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для ведення особистого селянського господарства, площею 0,050 га, позивач не оскаржувала.

Наданий суду договір на право тимчасового користування землею від 14 березня 2000 року містить виправлення, а план тимчасового користування не дає змоги ідентифікувати земельну ділянку та місце її розташування, що позбавляє суд можливості дійти до висновку, що земельна ділянка, яка зі слів позивача, передана їй у тимчасове користування, в подальшому передана ОСОБА_2 .

Також суду не надано доказів про реєстрацію зазначеного договору, як це визначено положеннями статті 24 ЗК України.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Рішення місцевого суду оскаржено в апеляційному порядку ОСОБА_1 .

Постановою Житомирського апеляційного суду від 02 листопада 2021 року скасовано рішення Житомирського районного суду Житомирської області

від 11 листопада 2020 року та ухвалено нове рішення, яким визнано недійсним наказ Головного управління Держгеокадастру у Житомирській області № 6-5193/14-17-СГ від 21 серпня 2017 року про затвердження документації із землеустрою та надання земельної ділянки у власність ОСОБА_2 для ведення особистого селянського господарства загальною площею 2,000 га, кадастровий номер 1822086800:04:000:0732, розташованої за межами населених пунктів Станишівської сільської ради Житомирського району.

Скасовано рішення приватного нотаріуса Житомирського міського нотаріального округу Силіної С. В. про державну реєстрацію права власності на земельну ділянку та їх обмежень № 36869236 від 01 вересня 2017 року.

Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Постанова апеляційного суду мотивована тим, що оскільки частина земельної ділянки, яка передана у власність ОСОБА_2 , накладається на земельну ділянку, яка перебуває у користуванні позивача на підставі договору на право тимчасового користування землею (в тому числі на умовах оренди) від 14 березня 2000 року, апеляційний суд вважав, що наявні правові підстави для визнання недійсним наказу Головного управління Держгеокадастру у Житомирській області, яким затверджено проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для ведення особистого селянського господарства ОСОБА_2 та скасування рішення про державну реєстрацію права власності на земельну ділянку та їх обмежень.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У грудні 2021 року Головне управління Держгеокадастру у Житомирській області подало касаційну скаргу, в якій посилаючись на неправильне застосування судом апеляційної інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати постанову Житомирського апеляційного суду від 02 листопада 2021 року та залишити в силі рішення суду першої інстанції.

АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга мотивована тим, що рішення у справі ухвалено апеляційним судом без урахування висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду від 16 жовтня 2018 року у справі № 9901/415/18, від 09 квітня 2019 року у справі № 9901/611/18 та від 18 вересня 2019 року у справі № 2040/6074/18.

Апеляційним судом не враховано, що оскаржуваний наказ є актом індивідуальної дії, оскільки виданий Головним управлінням Держгеокадастру у Житомирській області з метою вирішення питання щодо затвердження проектів; не містить загальнообов`язкових правил поведінки, а передбачає індивідуалізовані приписи та вичерпує дію після реєстрації права власності на земельні ділянки та не може бути визнаний недійсним.

Апеляційний суд у порушення вимог частини третьої статті 367 ЦПК України безпідставно прийняв новий доказ - висновок судової земельно-технічної експертизи, проведеної Центром будівельних та земельних експертиз, а позивачка не навела обґрунтувань поважності причин неможливості подання вказаного доказу під час розгляду справи у суді першої інстанції.

Вважає, що апеляційний суд, беручи до уваги докази, які не були подані до суду першої інстанції, не навів мотивів такого рішення, та здійснив це без встановлення неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від учасника справи. За таких обставин апеляційний суд зробив передчасний висновок про скасування рішення суду першої інстанції та задоволення позову.

Провадження у суді касаційної інстанції

21 квітня 2022 року ухвалою Верховного Суду відкрито касаційне провадження у справі за поданою касаційною скаргою.

Підставою для відкриття касаційного провадження є пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України.

Доводи відзиву на касаційну скаргу

ОСОБА_1 у відзиві на касаційну скаргу вказує на правильність висновків суду апеляційної інстанції та просить закрити касаційне провадження у справі, при цьому вказуючи, що правові висновки щодо застосування норм права, які викладено у постановах Верховного Суду та на які посилається Головне управління Держгеокадастру у Житомирській області у касаційній скарзі, стосуються правовідносин, які не є подібними з правовідносинами у справі, яка переглядається.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Рішенням виконавчого комітету Станишівської сільської ради Житомирського району № 115 від 13 березня 2000 року «Про виділення земельних ділянок громадянам для ведення городництва» виділено громадянам огородникам товариства «Ветеран» із земель запасу, земельні ділянки для введення городництва в тимчасове користування га умовах оренди строком на 25 років з правом продовження в межах Житомира в районі біля м`ясокомбінату.

Відповідно до витягу з додатку до рішенням виконавчого комітету Станишівської сільської ради Житомирського району № 115 від 13 березня 2000 року, а саме списку громадян, яким виділені земельні ділянки для ведення городництва в тимчасове користування (в тому числі на умовах оренди), позивачці виділено земельну ділянку площею 0, 0500 га.

За договором на право тимчасового користування землею, укладеного 14 березня 2000 року, Станишівська сільська рада Житомирського району надала ОСОБА_1 в тимчасове користування земельну ділянку загальною площею 0,0500 га на умовах довгострокового користування строком на 25 років для городництва.

Вказаний договір укладений у письмовій формі та зареєстрований в книзі договорів на право тимчасового користування землею у Станишівській сільській раді 14 березня 2000 року за № 48. В зазначеному договорі міститься опис меж та план тимчасового землекористування.

Зазначений договір ніким не оспорений, в судовому порядку недійсним не визнавався.

03 листопада 2016 року Головним управлінням Держгеокадастру у Житомирській області ОСОБА_1 відмовлено у задоволенні заяви про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для ведення особистого селянського господарства, площею 0,0500 га, оскільки відповідно до даних Публічної карти земельна ділянка, яку позивачка бажала отримати у власність, є частиною сформованої земельної ділянки з кадастровим номером 1822086800:04:000:0732.

Наказом Головного управління Держгеокадастру у Житомирській області № ДКУД від 15 червня 2017 року надано дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для ведення особистого селянського господарства на території Житомирського району, за межами населених пунктів Станишівської об`єднаної територіальної громади ОСОБА_2 .

Наказом Головного управління Держгеокадастру у Житомирській області № ДКУД від 21 серпня 2017 року затверджено проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для ведення особистого селянського господарства ОСОБА_2 на території Житомирського району, за межами населених пунктів Станишівської об`єднаної територіальної громади та ОСОБА_2 надано у власність земельну ділянку площею 2,0000 га (кадастровий номер 1822086800:04:000:0732) для ведення особистого селянського господарства із земель сільськогосподарського призначення державної власності, розташовану на території Житомирського району, за межами населених пунктів Станишівської об`єднаної територіальної громади.

Звертаючись до суду з позовом, ОСОБА_1 вказувала, що відведення земельної ділянки ОСОБА_2 здійснено з порушенням вимого земельного законодавства та без попереднього вилучення земельної ділянки площею 0, 0500 га з її користування.

Для встановлення обставин, чи має місце перетин та/або накладення земельних ділянок ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , ухвалою Житомирського апеляційного суду від 23 березня 2021 року за клопотанням ОСОБА_1 була призначена судова земельно-технічна експертиза.

Відповідно до висновку судової земельно-технічної експертизи, проведеної Центром будівельних та земельних експертиз № 325/09-2021 від 27 вересня 2021 року, земельна ділянка з кадастровим номером 1822086800:04:000:0732, площею 2,0000 га, яка надана у власність ОСОБА_2 згідно з наказом від 21 серпня 2017 року № 6-5191/14-17-СГ Головного управління Держгеокадастру у Житомирській області «Про затвердження документації із землеустрою та надання земельної ділянки у власність» та земельна ділянка площею 0,0500 га (500,0 кв. м), що перебуває в довгостроковому користуванні ОСОБА_1 за договором від 14 березня 2000 року на праві тимчасового користування землею (в тому числі на умовах оренди), частково накладаються в площині та утворюють пляму накладання, площею 0,04684 га (468,4 кв.м), що на рисунку № 7 (у дослідницькій частині) позначена під № 1 (зображена жовтим кольором із діагональним штрихуванням, яка проходить по точках: 3-4-5-6-3, зі сторонами: 10,17 м-46,76 м-9,95 м-46,4 м).

МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА

Позиція Верховного Суду

Відповідно до пункту першого частини першої статті 389 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити у касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи та постанову суду апеляційної інстанції, крім судових рішень, визначених у частині третій цієї статті.

Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках:

1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;

2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення

від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;

3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;

4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до положень статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 411, частиною другою статті 414 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.

Межі розгляду справи судом

Підставою для відкриття касаційного провадження є пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України.

Заявниця вважає, що рішення апеляційним судом ухвалено без урахування висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду від 16 жовтня 2018 року у справі № 9901/415/18, від 09 квітня 2019 року у справі № 9901/611/18 та від 18 вересня 2019 року у справі № 2040/6074/18.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Частиною першою статті 15 ЦК України визначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

За частиною першою статті 16 ЦК України, частиною першою статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому законом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Суд, здійснюючи правосуддя, захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законами України.

Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року (далі - Конвенція) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Обов`язком суду при розгляді справи є дотримання вимог щодо всебічності, повноти й об`єктивності з`ясування обставин справи та оцінки доказів.

Усебічність та повнота розгляду передбачає з`ясування усіх юридично значущих обставин та наданих доказів з усіма притаманними їм властивостями, якостями та ознаками, їх зв`язків, відносин і залежностей. Усебічне, повне та об`єктивне з`ясування обставин справи забезпечує, як наслідок, постановлення законного й обґрунтованого рішення.

За частинами другою та третьою статті 152 ЗК України власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його права на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування збитків. Захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється шляхом: визнання прав; відновлення стану земельної ділянки, який існував до порушення прав, і запобігання вчиненню дій, що порушують права або створюють небезпеку порушення прав; визнання угоди недійсною; визнання недійсними рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування; відшкодування заподіяних збитків; застосування інших, передбачених законом, способів.

Згідно з частиною першою статті 155 ЗК України у разі видання органом виконавчої влади або органом місцевого самоврядування акта, яким порушуються права особи щодо володіння, користування чи розпорядження належною їй земельною ділянкою, такий акт визнається недійсним.

Звертаючись до суду з позовом, ОСОБА_1 просила суд визнати недійсним наказ Головного управління Держгеокадастру у Житомирській області № 6-5193/14-17-СГ від 21 серпня 2017 року про затвердження документації із землеустрою та надання земельної ділянки у власність ОСОБА_2 для ведення особистого селянського господарства загальною площею 2,000 га, кадастровий номер 1822086800:04:000:0732, розташованої за межами населених пунктів Станишівської сільської ради Житомирського району, оскільки відведення земельної ділянки відповідачу здійснено з порушенням вимог земельного законодавства та без попереднього вилучення земельної ділянки площею 0,0500 га з користування позивача.

Відповідно до статті 8 ЗК України 1990 року у тимчасове користування на умовах оренди земля надається громадянам України, підприємствам, установам і організаціям, громадським об`єднанням і релігійним організаціям, спільним підприємствам, міжнародним об`єднанням і організаціям з участю українських та іноземних юридичних осіб і громадян, підприємствам, що повністю належать іноземним інвесторам, а також іноземним державам, міжнародним організаціям, іноземним юридичним особам та фізичним особам без громадянства.

Орендодавцями землі є сільські, селищні, міські, районні Ради народних депутатів і власники землі.

Земля може надаватися в оренду в короткострокове користування - до трьох років (для випасання худоби, сінокосіння, городництва, державних та громадських потреб) і довгострокове - до п`ятдесяти років.

Умови, строки, а також плата за оренду землі визначаються за угодою сторін і обумовлюються в договорі.

Згідно з пунктом 1 частини першої статті 9 ЗК України 1990 року до відання сільських, селищних і міських районного підпорядкування Рад народних депутатів у галузі регулювання земельних відносин на їх території належить передача земельних ділянок у власність, надання їх у користування,

в тому числі на умовах оренди, у порядку, встановленому статтями 17 і 19 цього Кодексу.

Сільські, селищні Ради народних депутатів надають земельні ділянки

у користування для всіх потреб із земель сіл, селищ, а також за їх межами для будівництва шкіл, лікарень, підприємств торгівлі та інших об`єктів, пов`язаних з обслуговуванням населення (сфера послуг), сільськогосподарського використання, ведення селянського (фермерського) господарства, особистого підсобного господарства, індивідуального житлового, дачного і гаражного будівництва, індивідуального і колективного садівництва, городництва, сінокосіння і випасання худоби, традиційних народних промислів (частина перша статті 19 ЗК України 1990 року).

Право власності на землю або право користування наданою земельною ділянкою виникає після встановлення землевпорядними організаціями меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) і одержання документа, що посвідчує це право (частина перша статті 22 ЗК України 1990 року).

Право власності або право постійного користування землею посвідчується державними актами, які видаються і реєструються сільськими, селищними, міськими, районними Радами народних депутатів (частина перша статті 23 ЗК України 1990 року).

За статтею 24 ЗК України 1990 року право тимчасового користування землею, в тому числі і на умовах оренди, оформляється договором. Форма договору і порядок його реєстрації встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Згідно з пунктами 2, 3 Порядку державної реєстрації договорів оренди землі, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25 грудня

1998 року № 2073 (в редакції, чинній на час укладення договору оренди землі), державна реєстрація договорів оренди є офіційним визнанням

і підтвердженням державою факту виникнення або припинення права оренди земельних ділянок.

Державна реєстрація договорів оренди проводиться виконавчим комітетом сільської, селищної та міської ради, Київською та Севастопольською міськими державними адміністраціями за місцем розташування земельної ділянки.

Судом встановлено, що договір на право тимчасового користування землею (в тому числі на умовах оренди) між Станишівською сільською радою Житомирського району та ОСОБА_1 укладений у письмовій формі та зареєстрований у Книзі договорів на право тимчасового користування землею 14 березня 2000 року за № 48. У договорі міститься опис меж та план тимчасового землекористування (т. 1, а.с. 179).

Вказаний договір ніким неоспорений, у судовому порядку недійсним не визнавався.

За загальними правилами доказування, визначеними статтями 12,

81 ЦПК України, кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказування не може ґрунтуватися

на припущеннях.

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (частина перша статті 77 ЦПК України). Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи (стаття 79 ЦПК України). Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (частина перша статті 80 ЦПК України).

Велика Палата Верховного Суду неодноразово наголошувала на необхідності застосування передбачених процесуальним законом стандартів доказування та зазначала, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Зокрема, цей принцип передбачає покладення тягаря доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов`язок вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона. Таку обставину треба доказувати таким чином, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим, ніж протилежний. Тобто певна обставина не може вважатися доведеною, допоки інша сторона її не спростує (концепція негативного доказу), оскільки за такого підходу принцип змагальності втрачає сенс (пункт 81 постанови Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року у справі № 129/1033/13-ц; провадження № 14-400цс19).

Такий підхід узгоджується з судовою практикою Європейського суду з прав людини, який у рішенні від 23 серпня 2016 року у справі «Дж. К. та інші проти Швеції» («J. K. AND OTHERS v. SWEDEN») зазначив, що «у країнах загального права у кримінальних справах діє стандарт доказування «поза розумним сумнівом» («beyond reasonable doubt»). Натомість, у цивільних справах закон не вимагає такого високого стандарту; швидше цивільна справа повинна бути вирішена з урахуванням «балансу вірогідностей». Суд повинен вирішити, чи існує вірогідність того, що на підставі наданих доказів, а також правдивості тверджень заявника, вимога цього заявника заслуговує довіри».

Згідно із пунктом 1 частини першої статті 103 ЦПК України суд призначає експертизу у справі за сукупності таких умов: для з`ясування обставин, що мають значення для справи, необхідні спеціальні знання у сфері іншій, ніж право, без яких встановити відповідні обставини неможливо; сторонами (стороною) не надані відповідні висновки експертів із цих самих питань або висновки експертів викликають сумніви щодо їх правильності.

Відповідно до висновку судової земельно-технічної експертизи, проведеної відповідно до ухвали Житомирського апеляційного суду від 23 березня 2021 року Центром будівельних та земельних експертиз № 325/09-2021 від 27 вересня 2021 року, земельна ділянка з кадастровим номером 1822086800:04:000:0732, площею 2,0000 га, яка надана у власність ОСОБА_2 згідно наказу від 21 серпня 2017 року № 6-5191/14-17-СГ Головного управління Держгеокадастру у Житомирській області «Про затвердження документації із землеустрою та надання земельної ділянки у власність» та земельна ділянка площею 0,0500 га (500,0 кв. м), що перебуває в довгостроковому користуванні ОСОБА_1 згідно договору від 14 березня 2000 року на право тимчасового користування землею (в тому числі на умовах оренди), частково накладаються в площині та утворюють пляму накладання, площею 0,04684 га (468,4 кв.м), що на рисунку № 7 (в дослідницькій частині) позначена під № 1 (зображена жовтим кольором із діагональним штрихуванням, яка проходить по точках: 3-4-5-6-3, зі сторонами: 10,17 м-46,76 м-9,95 м-46,4 м) (т. 2, а.с. 44-61).

За частиною третьою статті 367 ЦПК України докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього.

Відповідно до частин першої-третьої статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів в їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), які містяться у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Висновок експерта для суду не має заздалегідь встановленої сили

і оцінюється судом разом із іншими доказами за правилами, встановленими статтею 89 цього Кодексу.

Суд апеляційної інстанції відповідно до вимог статей 77-78 ЦПК України, встановив фактичні обставини справи, у сукупності проаналізував надані докази, в тому числі рішення Виконавчого комітету Станишівської сільської ради Житомирського району від 13 березня 2000 року № 115 «Про виділення земельних ділянок громадянам для ведення городництва», витяг з додатку до цього рішення, а саме список громадян, яким виділено земельні ділянки для ведення городництва в тимчасове користування (в тому числі на умовах оренди), договір на право тимчасового користування землею (в тому числі на умовах оренди), укладений 14 березня 2000 року між позивачкою та Станишівською сільською радою Житомирського району, дійшов правильного висновку про наявність підстав для задоволення позову.

Задовольняючи позовні вимоги ОСОБА_1 , апеляційний суд встановив, що державна реєстрація договору на право тимчасового користування землею (в тому числі на умовах оренди) від 14 березня 2000 року проведена відповідно до вимог чинного законодавства на час його укладення, вказаний договір ніким неоспорений та в судовому порядку недійсним не визнавався.

Апеляційним судом взято до уваги висновок судової земельно-технічної експертизи, проведеної Центром будівельних та земельних експертиз від 27 вересня 2021 року № 325/09-2021, що у сукупності з іншими доказами не призвело до неправильного вирішення справи, оскільки висновок експерта не має переваги над іншими доказами, тому доводи касаційної скарги в цій частині є безпідставними.

Доводи заявника про те, що апеляційним судом рішення у справі ухвалено без урахування висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду від 16 жовтня 2018 року у справі № 9901/415/18, від 09 квітня 2019 року у справі № 9901/611/18 та від 18 вересня 2019 року у справі № 2040/6074/18, колегія суддів відхиляє з огляду на таке.

Під судовими рішеннями в подібних правовідносинах слід розуміти такі рішення, де подібними (тотожними, аналогічними, схожими) є предмет спору, підстави позову, зміст позовних вимог і встановлені судом фактичні обставини, а також наявне однакове матеріально-правове регулювання спірних правовідносин (постанови Верховного Суду від 16 травня 2018 року у справі № 910/5394/15-г, від 19 червня 2018 року у справі № 922/2383/16, від 12 грудня 2018 року у справі № 2-3007/11, від 16 січня 2019 року у справі №757/31606/15-ц, від 19 травня 2020 року у справі № 910/719/19, від 26 травня 2021 року у справі № 910/8358/19).

У справах № 9901/415/18 та № 9901/611/18 Верховним Судом розглядався спір у порядку адміністративного судочинства про визнання протиправним та нечинним Указу Президента України від 29 грудня 2017 року № 449/2017 «Про ліквідацію та утворення місцевих загальних судів».

У справі № 2040/6074/18 Верховним Судом розглядався позов МОЗ України до Харківської ОДА, у якому МОЗ України просило визнати незаконним і скасувати розпорядження Харківської ОДА від 10 липня 2018 року № 95-к «Про призначення ОСОБА_1».

Подібність правовідносин означає тотожність суб`єктного складу учасників відносин, об`єкта та предмета правового регулювання, а також умов застосування правових норм (зокрема, часу, місця, підстав виникнення, припинення та зміни відповідних правовідносин).

Зміст правовідносин з метою з`ясування їх подібності визначається обставинами кожної конкретної справи (постанови Верховного Суду від 26 травня 2021 року у справі 910/8358/19, від 24 грудня 2021 року у справі № 755/4466/20-ц).

За таких обставин колегія суддів не бере до уваги посилання заявника на неврахування апеляційним судом висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду від 16 жовтня 2018 року у справі № 9901/415/18, від 09 квітня 2019 року у справі № 9901/611/18 та від 18 вересня 2019 року у справі № 2040/6074/18.

Саме по собі посилання на неоднакове застосування положень норм матеріального права у різних справах (у неподібних правовідносинах) не має правового значення для справи, яка є предметом касаційного перегляду, та не свідчить про різне застосування чи тлумачення норм матеріального права.

Решта доводів касаційної скарги зводяться до незгоди із судовим рішенням у справі та переоцінки доказів у справі, проте встановлення обставин справи і перевірка їх доказами не належить до компетенції суду касаційної інстанції

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).

Встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Це передбачено статтями 77 78 79 80 89 367 ЦПК України. Суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів (постанова Великої Палата Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц, провадження № 14-446цс18).

Враховуючи вимоги статті 400 ЦПК України щодо меж розгляду справи судом касаційної інстанції, у Верховного Суду відсутні підстави для перегляду оскарженого судового рішення.

Передбачених частиною третьою статті 400 ЦПК України підстав для виходу за межі доводів та вимог касаційної скарги Верховним Судом не встановлено.

Європейський суд з прав людини зауважує, що процесуальні норми призначені забезпечити належне відправлення правосуддя та дотримання принципу правової визначеності, а також про те, що сторони повинні мати право очікувати, що ці норми застосовуються. Принцип правової визначеності застосовується не лише щодо сторін, але й щодо національних судів (рішення від 21 жовтня 2010 року у справі «DIYA 97 v. UKRAINE», № 19164/04, пункт 47).

Щодо клопотання про закриття касаційного провадження

У червні 2022 року ОСОБА_1 подала до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу, у якому просить закрити касаційне провадження

за касаційною скаргою Головного управління Держгеокадастру

у Житомирській області.

Заявниця вказує, що правові висновки щодо застосування норм права, які викладено у постановах Верховного Суду та на які посилається Головне управління Держгеокадастру у Житомирській області у касаційній скарзі, стосуються правовідносин, які не є подібними з правовідносинами у справі, яка переглядається.

Відповідно до пункту 4 частини першої статті 396 ЦПК України суд касаційної інстанції закриває касаційне провадження, якщо після відкриття касаційного провадження виявилося, що Верховний Суд у своїй постанові вже викладав висновок щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах, порушеного в касаційній скарзі, або відступив від свого висновку щодо застосування норми права, наявність якого стала підставою для відкриття касаційного провадження, і суд апеляційної інстанції переглянув судове рішення відповідно до такого висновку (крім випадку, коли Верховний Суд вважає за необхідне відступити від такого висновку). Якщо ухвала про відкриття касаційного провадження мотивована також іншими підставами, за якими відсутні підстави для закриття провадження, касаційне провадження закривається лише в частині підстав, передбачених цим пунктом.

Суд касаційної інстанції закриває касаційне провадження, якщо після відкриття касаційного провадження на підставі пункту 1 частини другої статті 389 цього Кодексу судом встановлено, що висновок щодо застосування норми права, який викладений у постанові Верховного Суду та на який посилався скаржник у касаційній скарзі, стосується правовідносин, які не є подібними (пункт 5 частини першої статті 396 ЦПК України).

Колегія суддів вважає, що відповідним правовим висновкам Верховного Суду, на які посилається заявник та які стали підставою для відкриття касаційного провадження, необхідно дати правову оцінку під час касаційного перегляду справи, а тому Верховний Суд відмовляє у задоволенні заявленого клопотання.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Суд апеляційної інстанції відповідно до вимог статті 367 ЦПК України перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції у межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у місцевому суді, обґрунтовано задовольнив позовні вимоги ОСОБА_1 .

Доводи касаційної скарги про неправильне застосування апеляційним судом норм матеріального права і порушення норм процесуального права є безпідставними, не спростовують висновків суду апеляційної інстанції та не дають підстав для скасування оскарженої постанови апеляційного суду.

Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.

Враховуючи наведене, встановивши відсутність підстав для скасування судових рішень, колегія суддів залишає касаційну скаргу без задоволення, а оскаржене судове рішення без змін.

Щодо судових витрат

Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України суд касаційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.

Оскільки у задоволенні касаційної скарги, на думку колегії суддів, слід відмовити, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді першої та апеляційної інстанцій, а також розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, немає.

Керуючись статтями 400 401 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду,

ПОСТАНОВИВ:

Відмовити ОСОБА_1 у задоволенні клопотання про закриття касаційного провадження.

Касаційну скаргу Головного управління Держгеокадастру у Житомирській області залишити без задоволення.

Постанову Житомирського апеляційного суду від 02 листопада 2021 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді В. В. Сердюк С. Ю. Мартєв І. М. Фаловська