12.05.2025

№ 280/2810/24

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

08 травня 2025 року

м. Київ

справа № 280/2810/24

адміністративне провадження № К/990/45405/24

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача - Мартинюк Н.М.,

суддів - Жука А.В., Мельник-Томенко Ж.М.,

розглянув у порядку письмового провадження у касаційній інстанції адміністративну справу №280/2810/24

за позовом ОСОБА_1

до Запорізької обласної прокуратури

про визнання протиправною бездіяльності, зобов`язання вчинити дії,

за касаційною скаргою Запорізької обласної прокуратури

на рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 22 травня 2024 року (головуючий суддя: Татаринов Д.В.)

і постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 4 листопада 2024 року (головуючий суддя: Чабаненко С.В., судді: Юрко І.В., Білак С.В.).

УСТАНОВИВ:

І. ІСТОРІЯ СПРАВИ

Короткий зміст позовних вимог

У березні 2024 року ОСОБА_1 звернувся з позовом до Запорізької обласної прокуратури, в якому просив суд:

- визнати протиправною бездіяльність Запорізької обласної прокуратури щодо невиконання рішення Конституційного Суду України від 26 березня 2020 року №6-р/2020 та рішення Другого сенату Конституційного Суду України від 13 вересня 2023 року № 8-р(ІІ)/2023 в частині встановлення та виплати ОСОБА_1 заробітної плати з 5 березня 2024 року у загальній сумі: 67 200,0 (шістдесят сім тисяч двісті) грн, яка складається з окладу прокурора обласної прокуратури в сумі: 48 000,0 (сорок вісім тисяч) грн та щомісячної надбавки за вислугу років у сумі: 19 200,0 (дев`ятнадцять тисяч двісті) грн;

- зобов`язати Запорізьку обласну прокуратуру встановити та виплачувати ОСОБА_1 з 5 березня 2024 року заробітну плату у загальній сумі: 67 200,0 (шістдесят сім тисяч двісті) грн, яка складається з окладу прокурора обласної прокуратури в сумі: 48 000,0 (сорок вісім тисяч) грн та щомісячної надбавки за вислугу років у сумі: 19 200,0 (дев`ятнадцять тисяч двісті) грн, а також інші виплати, передбачені Розділом IX Закону України «Про прокуратуру».

Позов мотивований тим, що на підставі пункту 9 частини першої статті 51 Закону України «Про прокуратуру», ОСОБА_1 з 27 квітня 2020 року звільнено з посади прокурора та органів прокуратурі.

Втім, на підставі рішення суду, ухваленого на користь позивача, за позовом, яким він оскаржив своє звільнення, ОСОБА_1 було поновлено на посаді, з якої його незаконно звільнили. Так, наказом керівника Запорізької обласної прокуратури № 14-к від 11 січня 2022 року наказ про звільнення позивача скасовано та на виконання рішення суду позивача поновлено на посаді прокурора відділу нагляду за додержанням законів територіальними органами поліції при провадженні досудового розслідування та підтриманням державного обвинувачення управління нагляду у кримінальному провадженні прокуратури Запорізької області з 28 квітня 2020 року. Із цим наказом позивач ознайомився 5 березня 2024 року і саме з цього часу приступив до виконання своїх повноважень.

Втім, незважаючи на ухвалення рішення Конституційного Суду України від 13 вересня 2023 року № 8-р(II)/2023 щодо відповідності Конституції України (конституційності) абзацу третього пункту 3 розділу II «Прикінцеві і перехідні положення» Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури» від 19 вересня 2019 року № 113-IX (щодо винагороди прокурора як гарантії його незалежності), відповідач з 5 березня 2024 року не нараховував та не виплачував позивачеві частину заробітної плати у вигляді надбавки за вислугу років та інших виплат.

Вважаючи свої трудові права порушеними, ОСОБА_1 звернувся до суду з метою їх відновлення у судовому порядку.

Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Рішенням Запорізького окружного адміністративного суду від 22 травня 2024 року, залишеним без змін постановою Третього апеляційного адміністративного суду від 4 листопада 2024 року, позовну заяву задоволено частково:

визнано протиправною бездіяльність Запорізької обласної прокуратури щодо невиконання рішення Конституційного Суду України від 26 березня 2020 року №6-р/2020 та рішення Другого сенату Конституційного Суду України від 13 вересня 2023 року № 8-р(ІІ)/2023 в частині ненарахування та невиплати в повному обсязі ОСОБА_1 заробітної плати розрахованої відповідно до положень статті 81 Закону України «Про прокуратуру» без урахування (окладу на посаді прокурора відділу прокуратури Запорізької області та щомісячної надбавки за вислугу років) та інших виплат передбачених Розділом IX Закону України «Про прокуратуру» за період з 5 березня 2024 року до 22 травня 2024 року;

зобов`язано Запорізьку обласну прокуратуру нарахувати та виплатити ОСОБА_1 в повному обсязі заробітну плату розраховану відповідно до положень статті 81 Закону України «Про прокуратуру» з урахуванням окладу на посаді прокурора відділу прокуратури Запорізької області та щомісячної надбавки за вислугу років та інших виплат передбачених Розділом IX Закону України «Про прокуратуру» за період з 5 березня 2024 року до 22 травня 2024 року, з урахуванням раніше виплачених сум.

В іншій частині позовних вимог відмовлено.

Задовольняючи позов частково, суд першої інстанції виходив з того, що аналіз норм законодавства та рішень Конституційного Суду України, дав підстави для висновку, що норми законодавства не містять обмежень щодо нарахування та виплати прокурорам, поновленим за рішеннями судів на посадах у регіональних, місцевих і військових прокуратурах, будь-яких надбавок, у тому числі за вислугу років, за виконання обов`язків на адміністративній посаді та інших виплат, передбачених Розділом IX Закону України «Про прокуратуру». Тобто правила нарахування та виплата заробітної плати працівникам прокуратури є загальними для всіх і будь-яких виключень чи обмежень щодо тих прокурорів, які є поновленими за рішеннями судів, не містять.

З огляду на це, суди попередніх інстанцій встановили протиправною бездіяльність відповідача щодо не виконання рішень Конституційного Суду України, яка виразилася у ненарахуванні та невиплаті в повному обсязі ОСОБА_1 заробітної плати, розрахованої відповідно до положень статті 81 Закону України «Про прокуратуру», а саме без урахування (окладу на посаді прокурора відділу нагляду за додержанням законів територіальними органами поліції при провадженні досудового розслідування та підтриманням державного обвинувачення управління нагляду у кримінальному провадженні щомісячної надбавки за вислугу років) та інших виплат передбачених Розділом IX Закону України «Про прокуратуру» з 5 квітня 2024 до дня прийняття рішення.

Короткий зміст вимог касаційної скарги та відзивів

Не погоджуючись з вказаними судовими рішеннями, Запорізька обласна прокуратура у листопаді 2024 року подала до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій просила рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 22 травня 2024 року і постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 4 листопада 2024 року скасувати, й ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити.

На обґрунтування вимог касаційної скарги скаржник покликається на пункту 3 частини четвертої статті 328 КАС України, відповідно до яких підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у частині першій цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно в таких випадках, зокрема:

- неправильного застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно в таких випадках, зокрема: якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах.

Скаржник зазначає про відсутність висновку Верховного Суду щодо особливостей застосування статті 81 Закону України «Про прокуратуру» в частині порядку обрахунку та виплати заробітної плати за рішенням суду прокурорам, які не пройшли успішно атестацію, передбачену Законом № 113-ІХ та не були призначені до новоутворених прокуратур з урахуванням рішення Конституційного Суду України від 26 березня 2020 року №6-р/2020 та рішення Другого сенату Конституційного Суду України від 13 вересня 2023 року №8-р(ІІ)/2023 та з урахуванням листа-роз`яснення Офісу Генерального прокурора від 12 жовтня 2023 року №21-2139вих-503окв-23 щодо порядку оплати праці прокурорів та слідчих, поновлених за рішеннями судів на посадах у регіональних, місцевих і військових прокуратурах за рішенням суду, які не пройшли успішно атестацію та не призначені у нову (реформовану) структуру органів прокуратури України (перебувають поза штатом).

Відповідач зазначає, що на день ухвалення рішення Конституційного Суду України ОСОБА_1 (поновлений на посаді) продовжував обіймати посаду прокурора відділу нагляду за додержанням законів територіальними органами поліції при провадженні досудового розслідування та підтриманням державного обвинувачення управління нагляду у кримінальному провадженні прокуратури Запорізької області та відносився до прокурорів, які до проходження атестації продовжують обіймати посади в регіональній чи місцевих прокуратурах Львівської області. З метою належного виконання обласними прокуратурами рішення Конституційного Суду України, до виконання скеровано лист Офісу Генерального прокурора від 12 жовтня 2023 року № 21-2139вих-503 ОКВ-23, згідно з яким, з 13 вересня 2023 року оплату праці прокурорів, поновлених за рішеннями судів на посадах в регіональних та місцевих прокуратурах, до проходження ними атестації слід здійснювати на підставі статті 81 Закону України «Про прокуратуру» № 1697-VII, який набрав чинності 15 липня 2015 року, розраховуючи її на основі посадового окладу прокурора органів прокуратури відповідного рівня без встановлення надбавок, в тому числі за вислугу років.

Тож, на переконання скаржника, Запорізька обласна прокуратура, правомірно нараховувала та виплачувала заробітну плату позивачу, керуючись приписами статті 81 Закону України «Про прокуратуру» №1697-VІІ та роз`ясненнями Офісу Генерального прокурора щодо оплати праці прокурорів та слідчих, поновлених за рішеннями судів (які не пройшли атестацію), наданих листом від 12 жовтня 2023 року № 21-2139вих-503 ОКВ-23.

Також скаржник зазначає про те, що ця справа є адміністративною справою щодо проходження публічної служби позивачем, посада якого входить до переліку осіб, які займають відповідальне та особливо відповідальне становище, у розумінні примітки до статті 51-3 Закону України «Про запобігання корупції», та, як наслідок не є справою незначної складності, а тому вона підлягала розгляду за правилами загального позовного провадження. Разом з тим, вказана справа розглянута судом першої інстанції у порядку спрощеного провадження, що на його думку є помилковим.

Верховний Суд ухвалою від 10 грудня 2024 року відкрив касаційне провадження на підставі пункту 3 частини четвертої статті 328 КАС України.

У відзиві на касаційну скаргу ОСОБА_1 просить відмовити у її задоволенні, а судові рішення судів попередніх інстанцій залишити без змін. Відзив обґрунтований правильністю вирішення спору судами попередніх інстанцій із дотриманням норм матеріального і процесуального права.

ІІ. ФАКТИЧНІ ОБСТАВИНИ СПРАВИ

Судами попередніх інстанцій встановлено, що ОСОБА_1 тривалий час працював в органах прокуратури Донецької та Запорізької областей на різних посадах.

Наказом прокурора Запорізької області від 24 квітня 2020 року №693к позивача звільнено з посади прокурора відділу нагляду за додержанням законів територіальними органами поліції при провадженні досудового розслідування та підтримання державного обвинувачення управління нагляду у кримінальному провадженні прокуратури Запорізької області та з органів прокуратури на підставі пункту 9 частини першої статті 51 Закону України «Про прокуратуру» з 27 квітня 2020 року.

Рішенням Запорізького окружного адміністративного суду від 4 грудня 2020 року у справі №280/3167/20 позов ОСОБА_1 задоволено:

- визнано протиправним і скасовано рішення Першої кадрової комісії з атестації прокурорів регіональних прокуратур від 2 квітня 2020 року №7 «Про неуспішне проходження прокурором атестації у зв`язку з неявкою»;

- визнано протиправним та скасовано наказ прокурора Запорізької області від 24 квітня 2020 року №693к про звільнення ОСОБА_1 з посади прокурора відділу нагляду за додержанням законів територіальними органами поліції при провадженні досудового розслідування та підтриманням державного обвинувачення управління нагляду у кримінальному провадженні прокуратури Запорізької області на підставі пункту 9 частини першої статті 51 Закону України «Про прокуратуру» з 27 квітня 2020 року;

- поновлено ОСОБА_1 в Запорізькій обласній прокуратурі на посаді, рівнозначній посаді прокурора відділу нагляду за додержанням законів територіальними органами поліції при провадженні досудового розслідування та підтриманням державного обвинувачення управління нагляду у кримінальному провадженні прокуратури Запорізької області, з 28 квітня 2020 року;

- стягнуто із Запорізької обласної прокуратури на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу з 28 квітня 2020 року до 4 грудня 2020 року в розмірі: 180 232,47 грн (сто вісімдесят тисяч двісті тридцять дві гривні 47 коп.) з проведенням необхідних відрахувань відповідно до вимог чинного законодавства.

За результатами розгляду в апеляційній інстанції рішення суду першої інстанції залишено в силі. Верховним Судом рішення Запорізького окружного адміністративного суду змінено в частині поновлення позивача на посаді прокурора прокуратури Запорізької області.

Наказом керівника Запорізької обласної прокуратури № 14-к від 11 січня 2022 року наказ про звільнення позивача скасовано та на виконання рішення суду позивача поновлено на посаді прокурора відділу нагляду за додержанням законів територіальними органами поліції при провадженні досудового розслідування та підтриманням державного обвинувачення управління нагляду у кримінальному провадженні прокуратури Запорізької області з 28 квітня 2020 року.

З вказаним наказом позивач ознайомлений 5 березня 2024 року, з цього часу приступив до виконання службових обов`язків.

Листом Офісу Генерального прокурора від 12 жовтня 2023 року № 21-2139вих-503окв-23 керівникам прокуратур надано роз`яснення щодо оплати праці прокурорів та слідчих, поновлених за рішеннями судів на посадах у регіональних, місцевих і військових прокуратурах. Згідно з вказаним листом, з 13 вересня 2023 року оплата праці прокурорів та слідчих, поновлених за рішеннями судів на посадах у регіональних, місцевих і військових прокуратурах, до проходження ними атестації здійснюється на підставі статті 81 Закону України «Про прокуратуру», розрахованої на основі посадового окладу прокурора органів прокуратури відповідного рівня без установлення будь-яких надбавок, у тому числі за вислугу років.

Відповідно до розрахунку заробітної плати за березень 2024 року посадовий оклад позивача складає 48000 грн, на час розгляду справи розмір його не змінився, сторони даний факт не заперечували, відповідач у відзиві також зазначив, що згідно з приписами статті 81 Закону України «Про прокуратуру» посадовий оклад прокурора обласної прокуратури наразі складає - 48000,00 грн. Тобто відповідач нараховує та виплачує посадовий оклад позивачу відповідно до статті 81 Закону України «Про прокуратуру» без урахування надбавок, встановлених цією статтею, та інших виплат.

Отже, надбавка за виконання обов`язків на адміністративній посаді, яка передбачена частиною другою статті 81 Закону України «Про прокуратуру», позивачу не нараховується та не виплачується.

Відповідно до Протоколу засідання комісії Запорізької обласної прокуратури по встановленню трудового стажу, що дає право па одержання процентної надбавки за вислугу років прокурорам та іншим працівникам органів прокуратури Запорізької області від 5 березня 2024 року визначено, що «трудовий стаж ОСОБА_1 - начальника відділу роботи з кадрами прокуратури Запорізької області, що дає право на одержання щомісячної надбавки за вислугу років на 5 березня 2024 року становить 29 років 04 місці 16 днів.

ІІІ. ДЖЕРЕЛА ПРАВА

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до статті 43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Держава створює умови для повного здійснення громадянами права на працю. Громадянам гарантується захист від незаконного звільнення.

Частиною другою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - «КАС України») визначено, що в справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

За змістом статей 2 5-1 Кодексу законів про працю України (далі - «КЗпП України») право громадян України на працю і гарантії держави в правовому захисті працездатним громадянам від незаконного звільнення.

Відповідно до статті 222 КЗпП України особливості розгляду трудових спорів суддів, прокурорсько-слідчих працівників, а також працівників навчальних, наукових та інших установ прокуратури, які мають класні чини, встановлюється законодавством.

Правові засади організації і діяльності прокуратури України, статус прокурорів, порядок здійснення прокурорського самоврядування, а також система прокуратури України визначені Законом України від 14 жовтня 2014 року №1697-VII «Про прокуратуру» (далі - «Закон»).

Рішенням Конституційного Суду України від 26 березня 2020 року № 6-р/2020 у справі за конституційним поданням 50 народних депутатів України щодо відповідності Конституції України (конституційності) окремого положення пункту 26 розділу VI «Прикінцеві та перехідні положення» Бюджетного кодексу України, окремого положення пункту 26 розділу VI «Прикінцеві та перехідні положення» Бюджетного кодексу України у частині, яка передбачає, що норми і положення статті 81 Закону України «Про прокуратуру» зі змінами застосовуються у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України, виходячи з наявних фінансових ресурсів державного і місцевого бюджетів та бюджетів фондів загальнообов`язкового державного соціального страхування, визнано такими, що не відповідають Конституції України (і неконституційними).

Разом з цим, відповідно до другого речення абзацу третього пункту 3 розділу ІІ Прикінцевих і перехідних положень Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури» №113-ІХ передбачалося, що «за прокурорами та керівниками регіональних, місцевих та військових прокуратур, прокурорами і керівниками структурних підрозділів Генеральної прокуратури України зберігається відповідний правовий статус, який вони мали до набрання чинності цим Законом, при реалізації функцій прокуратури до дня їх звільнення або переведення до Офісу Генерального прокурора, обласної прокуратури, окружної прокуратури. На зазначений період оплата праці працівників Генеральної прокуратури України, регіональних прокуратур, місцевих прокуратур, військових прокуратур здійснюється відповідно до постанови Кабінету Міністрів України, яка встановлює оплату праці працівників органів прокуратури.

Рішенням Другого сенату Конституційного Суду України від 13 вересня 2023 року № 8-р(ІІ)/2023 у справі щодо відповідності Конституції України (конституційності) абзацу третього пункту 3 розділу ІІ «;Прикінцеві і перехідні положення» Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури» від 19 вересня 2019 року № 113-ІХ (щодо винагороди прокурора як гарантії його незалежності) визнано таким, що не відповідає Конституції України (є неконституційним), друге речення абзацу третього пункту 3 розділу II «Прикінцеві і перехідні положення» Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури» від 19 вересня 2019 року № 113-ІХ.

У цьому Рішенні Конституційний Суд України, відповідаючи на порушені заявниками питання, з покликанням, з-поміж іншого, на свої рішення від 26 березня 2020 року № 6-р/2020, від 13 грудня 2019 року № 7-р(II)/2019, від 1 березня 2023 року № 1-р(II)/2023 виснував, що врегулювання законом, а не підзаконним актом питань матеріального, соціального, пенсійного забезпечення прокурорів становить гарантію забезпечення їх незалежності, унеможливлює втручання органів виконавчої влади в діяльність прокуратури, що інакше призведе до недодержання принципу поділу влади.

Конституційний Суд України зазначив також, що наділення Кабінету Міністрів України повноваженням урегульовувати питання винагороди прокурорів не можна визнати таким, що відповідає конституційній вимозі щодо здійснення органами державної влади своїх повноважень у встановлених Конституцією України межах і відповідно до законів України.

З огляду на ці міркування Конституційний Суд України дійшов висновку, що друге речення абзацу третього пункту 3 розділу II «Прикінцеві і перехідні положення» Закону № 113-IX є таким, що суперечить статті 6 Конституції України в поєднанні з частиною другою статті 131-1 Конституції України.

Частиною другою статті 152 Конституції України установлено, що закони, інші акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність, якщо інше не встановлено самим рішенням, але не раніше дня його ухвалення.

Згідно з частиною другою статті 81 Закону України «Про прокуратуру» заробітна плата прокурора складається з посадового окладу, премій та надбавок за: 1) вислугу років; 2) виконання обов`язків на адміністративній посаді та інших виплат, передбачених законодавством.

Преміювання прокурорів здійснюється в порядку, затвердженому Генеральним прокурором, за результатами оцінювання якості їх роботи за календарний рік у межах фонду преміювання, утвореного в розмірі не менш як 10 відсотків посадових окладів та економії фонду оплати праці.

Розмір щорічної премії прокурора не може становити більше 30 відсотків розміру суми його посадового окладу, отриманої ним за відповідний календарний рік.

Згідно з частиною третьою статті 81 Закону України «Про прокуратуру» посадовий оклад прокурора окружної прокуратури становить 15 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року.

З 1 січня 2021 року посадовий оклад прокурора окружної прокуратури становить 20 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року, а з 1 січня 2022 року - 25 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року.

Згідно з частиною четвертою статті 81 Закону України «Про прокуратуру» посадові оклади інших прокурорів установлюються пропорційно до посадового окладу прокурора окружної прокуратури з коефіцієнтом:

1) прокурора обласної прокуратури - 1,2;

2) прокурора Офісу Генерального прокурора - 1,3.

Частина пята статті 81 Закону України «Про прокуратуру» регулює розмір посадових окладів прокурорів, які перебувають на адміністративних посадах.

Частиною сьомою статті 81 цього Закону визначено, що прокурорам виплачується щомісячна надбавка за вислугу років у розмірах: за наявності стажу роботи понад один рік - 10 відсотків, понад 3 роки - 15 відсотків, понад 5 років - 18 відсотків, понад 10 років - 20 відсотків, понад 15 років - 25 відсотків, понад 20 років - 30 відсотків, понад 25 років - 40 відсотків, понад 30 років - 45 відсотків, понад 35 років - 50 відсотків посадового окладу.

Порядок виплати щомісячної надбавки за вислугу років прокурорам затверджується Кабінетом Міністрів України.

Механізм встановлення прокурорам та іншим працівникам органів прокуратури розміру щомісячної надбавки за вислугу років та обчислення періоду проходження служби (стажу роботи), що дає право на одержання такої надбавки визначає Порядок виплати щомісячної надбавки за вислугу років прокурорам та іншим працівникам органів прокуратури, затверджений Постановою КМУ від 9 грудня 2015 року № 1090 (далі - «Порядок № 1090», у редакції, чинній на момент виникнення правовідносин).

Згідно з пунктом 3 Порядку №1090 надбавка за вислугу років прокурорам виплачується щомісяця залежно від періоду проходження служби в розмірах, зазначених у частиною сьомою статті 81 Закону України «Про прокуратуру».

Періоди проходження служби на посадах, якими передбачено обчислення вислуги років для виплати щомісячної надбавки на пільгових умовах, зараховуються згідно з довідкою з попереднього місця служби (пункт 9).

Згідно з пунктами 13- 16 Порядку № 1090 установлена надбавка за вислугу років виплачується щомісяця пропорційно відпрацьованому часу або часу служби.

Період проходження служби (стаж роботи), що дає право на одержання щомісячної надбавки за вислугу років, обчислюється комісіями з установлення періоду проходження служби (стажу роботи), що утворюються в Офісі Генерального прокурора, регіональних прокуратурах, військових прокуратурах регіонів.

Склад таких комісій затверджується Генеральним прокурором, керівником регіональної прокуратури, військовим прокурором регіону.

Період проходження служби (стаж роботи), що дає право на одержання щомісячної надбавки за вислугу років, обчислюється на підставі трудової книжки (особової справи) (у разі наявності) або відомостей про проходження служби (трудову діяльність) з реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування та інших документів, які відповідно до законодавства підтверджують періоди проходження служби (стаж роботи).

Рішення комісії про обчислення періоду проходження служби (стажу роботи), який дає право на одержання щомісячної надбавки за вислугу років, оформляється протоколом. Витяги з протоколів засідання комісії друкуються у двох примірниках, які подаються до бухгалтерського та кадрового підрозділів.

Статтею 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2024 рік» установлено з 1 січня 2024 року прожитковий мінімум для працездатних осіб, який застосовується для визначення посадового окладу прокурора окружної прокуратури - 1600 гривень.

Тож, згідно Закону України «Про Державний бюджет України на 2024 рік» та відповідно до частини четвертої статті 81 Закону України «Про прокуратуру» посадовий оклад прокурора в Запорізькій обласній прокуратурі складає 48000 грн.

Функції головного розпорядника коштів Державного бюджету України щодо фінансового забезпечення діяльності прокуратури здійснюється Офісом Генерального прокурора (стаття 90 Закону України «Про прокуратуру»).

IV. ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

Відповідно до частини першої статті 341 КАС України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази (частина друга статті 341 КАС України).

Верховним Судом ухвалою від 10 грудня 2024 року було відкрито касаційне провадження за скаргою Запорізької обласної прокуратури на підставі пункту 3 частини четвертої статті 328 КАС України.

Відповідно до пункту 3 частини четвертої статті 328 КАС України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у частині першій цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно в таких випадках:

- якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах.

Проаналізувавши доводи касаційної скарги, Верховний Суд дійшов наступних висновків.

Критерії оцінки правомірності оскаржуваних рішень визначаються статтею 242 КАС України, відповідно до якої рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Спірні правовідносини, які склались у цій справі, зводяться до питання правомірності нарахування позивачеві його заробітної плати, яка обмежена виключно посадовим окладом, оскільки позивач не пройшов успішно атестацію.

Перевіривши доводи та вимоги касаційної скарги відповідача, колегія суддів Верховного Суду дійшла наступних висновків.

Основним доводом касаційної скарги Запорізької обласної прокуратури є її незгода із необхідністю нарахування позивачеві надбавки за вислугу років та інших платежів визначених Законом, окрім як посадового окладу.

Обґрунтовуючи доводи касаційної скарги Запорізька обласна прокуратура наполягає на тому, що розрахунок оплати праці прокурорів до проходження атестації з 13 вересня 2023 року та з урахуванням вимог рішення Конституційного Суду України № 8-р(II)/2023, визначено в наступних розмірах:

прокурорам регіонального рівня на рівні посадового окладу прокурора обласної прокуратури;

прокурорам рівня місцевих прокуратур на рівні посадового окладу прокурора окружної прокуратури;

без встановлення надбавок, в тому числі за вислугу років.

На думку відповідача, до спірних правовідносин в контексті обрахунку заробітної плати прокурорам, які не пройшли атестацію та фактично не виконували повноваження за посадою, потрібно застосовувати за аналогією із гарантіями для суддів, положення визначені частиною десятою статті 135 Закону України «Про статус суддів», які не здійснюють правосуддя, тобто без доплат до посадового окладу.

Суди ж попередніх інстанцій, вирішуючи спір, дійшли висновку про обґрунтованість позовних вимог, з огляду на те, що заробітна плата прокурора повинна визначатись Законом України «Про прокуратуру».

Верховний Суд відкрив касаційне провадження на підставі пункту 3 частини четвертої статті 328 КАС України, зокрема, у зв`язку із відсутністю висновку Верховного Суду щодо застосування статті 81 Закону України «Про прокуратуру» в частині порядку обрахунку та виплати заробітної плати за рішенням суду прокурорам, які не пройшли успішно атестацію, передбачену Законом № 113-ІХ та не були призначені до новоутворених прокуратур з урахуванням рішення Конституційного Суду України від 26 березня 2020 року №6-р/2020 та рішення Другого сенату Конституційного Суду України від 13 вересня 2023 року №8-р(ІІ)/2023 та з урахуванням листа-роз`яснення Офісу Генерального прокурора від 12 жовтня 2023 року №21-2139вих-503окв-23 щодо порядку оплати праці прокурорів та слідчих, поновлених за рішеннями судів на посадах у регіональних, місцевих і військових прокуратурах за рішенням суду, які не пройшли успішно атестацію та не призначені у нову (реформовану) структуру органів прокуратури України (перебувають поза штатом).

Поряд із цим, Верховним Судом, після відкриття провадження у цій справі, аналізувались подібні правовідносини у постановах від 5 грудня 2024 року у справі №380/28500/23 та від 21 березня 2025 року у справі №380/3566/24, висновки у яких належить врахувати вирішуючи цей спір.

Так, у вказаних постановах Верховний Суд виходив з того, що Законом України №113-IX від 19 вересня 2019 року «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури» запроваджено реформування системи органів прокуратури.

У пункті 3 розділу II «Прикінцеві і перехідні положення» Закону № 113-IX визначено, що до дня початку роботи Офісу Генерального прокурора, обласних прокуратур, окружних прокуратур їх повноваження здійснюють відповідно Генеральна прокуратура України, регіональні прокуратури, місцеві прокуратури (абзац перший); за прокурорами та керівниками регіональних, місцевих і військових прокуратур, прокурорами і керівниками структурних підрозділів Генеральної прокуратури України зберігається відповідний правовий статус, який вони мали до набрання чинності цим Законом, при реалізації функцій прокуратури до дня їх звільнення або переведення до Офісу Генерального прокурора, обласної прокуратури, окружної прокуратури (перше речення абзацу третього).

За прокурорами та керівниками регіональних, місцевих і військових прокуратур, прокурорами і керівниками структурних підрозділів Генеральної прокуратури України зберігається відповідний правовий статус, який вони мали до набрання чинності цим Законом, при реалізації функцій прокуратури до дня їх звільнення або переведення до Офісу Генерального прокурора, обласної прокуратури, окружної прокуратури. На зазначений період оплата праці працівників Генеральної прокуратури України, регіональних прокуратур, місцевих прокуратур, військових прокуратур здійснюється відповідно до постанови Кабінету Міністрів України, яка встановлює оплату праці працівників органів прокуратури (друге речення абзацу третього).

Рішенням Конституційного Суду України від 13 вересня 2023 року № 8-р(II)/2023 у справі №3-80/2022 (191/22; 226/22; 80/23; 131/23; 99/23) за конституційними скаргами ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 та ОСОБА_6 щодо відповідності Конституції України (конституційності) абзацу третього пункту 3 розділу II «;Прикінцеві і перехідні положення» Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури» від 19 вересня 2019 року № 113-IX (щодо винагороди прокурора як гарантії його незалежності), зокрема, визнано таким, що не відповідає Конституції України (є неконституційним), друге речення абзацу третього пункту 3 розділу II «Прикінцеві і перехідні положення» Закону № 113-IX; друге речення абзацу третього пункту 3 розділу II «Прикінцеві і перехідні положення» Закону № 113-IX, визнане неконституційним, втрачає чинність із дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення.

У зазначеному рішенні, Конституційний Суд України констатував, що конституційні повноваження прокуратури в поєднанні з її інституційним місцем у системі правосуддя наближують функціонування прокуратури до європейських стандартів, насамперед в аспекті зміцнення ролі цієї інституції як важливого елементу системи кримінального правосуддя, що обумовлює потребу в наданні прокурорам гарантій незалежності законом, щоб забезпечити функціонування дієвої системи правосуддя, яка спроможна захистити права і свободи людини.

Врегулювання законом, а не підзаконним актом питань матеріального, соціального, пенсійного забезпечення прокурорів становить гарантію забезпечення їх незалежності, унеможливлює втручання органів виконавчої влади в діяльність прокуратури, що інакше призведе до недодержання принципу поділу влади.

Конституційний Суд України зазначив, що наділення Кабінету Міністрів України повноваженням урегульовувати питання винагороди прокурорів не можна визнати таким, що відповідає конституційній вимозі щодо здійснення органами державної влади своїх повноважень у встановлених Конституцією України межах і відповідно до законів України.

З набранням чинності Законом №113-IX питання винагороди прокурорів, які пройшли атестацію та яких переведено до Офісу Генерального прокурора, обласної прокуратури, окружної прокуратури, регулює Закон, а питання винагороди тих прокурорів, які продовжували здійснювати свої повноваження до дня їх звільнення або переведення до Офісу Генерального прокурора, обласної прокуратури, окружної прокуратури, - підзаконний нормативний акт - постанова Кабінету Міністрів України.

Тож, оспорювані приписи Закону № 113-IX визначають відмінне від установленого статтею 81 Закону регулювання оплати праці прокурорів, що свідчить про відмінність у підході законодавця до питання винагороди прокурорів, а отже, про неоднакове ставлення до прокурорів попри те, що їх наділено єдиним юридичним статусом за обсягом гарантій забезпечення їх незалежності як невіддільного складника цього статусу.

Конституційний Суд таку відмінність у ставленні до прокурорів, які мають єдиний юридичний статус, визнав не виправданою та вказав на її дискримінаційність.

Ураховуючи наведене, Конституційний Суд України дійшов висновку, що друге речення абзацу третього пункту 3 розділу II «Прикінцеві і перехідні положення» Закону № 113-IX суперечить частині другій статті 24 Конституції України.

Отже, з огляду на визнання таким, що не відповідає Конституції України (є неконституційним), другого речення абзацу третього пункту 3 розділу II «Прикінцеві і перехідні положення» Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури» від 19 вересня 2019 року №113-IX, після ухвалення Конституційним Судом рішення № 8-р(II)/2023, на прокурорів, в тому числі які не завершили процедуру атестації, розповсюджуються положення статті 81 Закону України «Про прокуратуру» в контексті визначення розміру винагороди прокурорів.

Так, частиною першою статті 81 Закону України «Про прокуратуру» визначено, що заробітна плата прокурора регулюється цим Законом та не може визначатися іншими нормативно-правовими актами.

Згідно із частиною другою статті 81 Закону № 1697-VII заробітна плата прокурора складається з посадового окладу, премій та надбавок за: 1) вислугу років; 2) виконання обов`язків на адміністративній посаді та інших виплат, передбачених законодавством.

Тобто, згідно із означеною нормою закону заробітна плата прокурора складається з посадового окладу, премій та надбавок, зокрема, і надбавки за вислугу років, а тому із 13 вересня 2023 року Запорізька обласна прокуратура, зважаючи на рішення Конституційного Суду України № 8-р(II)/2023, повинна здійснювати нарахування та виплату заробітної плати прокурорам з урахуванням складових, визначених статтею 81 Закону України «Про прокуратуру».

Водночас судами попередніх інстанцій встановлено, що наказом керівника Запорізької обласної прокуратури № 14-к від 11 січня 2022 року наказ про звільнення позивача скасований та на виконання рішення суду позивача поновлено на посаді прокурора відділу нагляду за додержанням законів територіальними органами поліції при провадженні досудового розслідування та підтриманням державного обвинувачення управління нагляду у кримінальному провадженні прокуратури Запорізької області з 28 квітня 2020 року.

Представник відповідача наголошує, що на теперішній час ОСОБА_1 поновлений за рішенням суду та не вважається таким, що успішно пройшов атестацію, що передбачено Законом № 113-ІХ та не є прокурором призначеним у нову структуру органів прокуратури Запорізької області.

Тому відповідачем оплата праці прокурорів та слідчих, поновлених за рішеннями судів на посадах у регіональних, місцевих і військових прокуратурах, до проходження ними атестації здійснюється на підставі статті 81 Закону України «Про прокуратуру», розрахованої на основі посадового окладу прокурора органів прокуратури відповідного рівня без установлення будь-яких надбавок, у тому числі за вислугу років.

Відповідно до розрахунку заробітної плати за березень 2024 року посадовий оклад позивача складає 48000 грн, на час розгляду справи розмір його не змінився, сторони цей факт визнають, відповідач також зауважує, що згідно з приписами статті 81 Закону посадовий оклад прокурора обласної прокуратури наразі складає - 48000,00 грн. Тобто відповідач нараховує та виплачує посадовий оклад позивачу відповідно до статті 81 Закону без урахування надбавок встановлених циєю статтею та інших виплат.

Також, судами попередніх інстанцій встановлено, що надбавка за виконання обов`язків на адміністративній посаді, яка передбачена частиною другою статті 81 Закону України «Про прокуратуру» позивачу не нараховується та не виплачується.

Наведені обставини у взаємозв`язку із нормами закону, які регулюють спірні правовідносини, дають підстави стверджувати, що у період з 5 березня 2024 року (дата ознайомлення ОСОБА_1 з поновленням на посаді прокурора) заробітна плата ОСОБА_1 нараховувалася та виплачувалася у меншому розмірі, ніж встановлено Законом України «Про прокуратуру».

Зважаючи на такі висновки Верховного Суду, позиція Запорізької обласної прокуратури щодо здійснення обрахунку заробітної плати позивача у спірний період на підставі листа Офісу Генерального прокурора від 12 жовтня 2023 року №21-2139вих-503 ОКВ-23, у якому зазначено про розрахунок її на основі посадового окладу прокурора органів прокуратури відповідного рівня без встановлення надбавок, у тому числі за вислугу років, за аналогією із гарантіями суддів, закріпленими Законом України «Про судоустрій і статус суддів», а саме згідно з частини десятої статті 135 цього Закону суддям, які не здійснюють правосуддя, виплачується посадовий оклад без доплат, не ґрунтується на нормах закону та є неправомірною.

За таких обставин наявні правові підставі стверджувати, що Запорізька обласна прокуратура допустила протиправну бездіяльність в частині нарахування та виплати позивачу заробітної плати, а суди попередніх інстанцій вирішили цю частину спірних правовідносин із дотриманням належного застосування норм матеріального права.

Стосовно доводів касаційної скарги, що суд першої інстанції помилково розглянув цю справу у спрощеному позовному провадженні потрібно зауважити таке.

Спір у цій справі є спором з приводу проходження публічної служби.

Положеннями статті 12 КАС України передбачено, що адміністративне судочинство здійснюється за правилами, передбаченими цим Кодексом, у порядку позовного провадження (загального або спрощеного). Спрощене позовне провадження призначене для розгляду справ незначної складності та інших справ, для яких пріоритетним є швидке вирішення справи. Загальне позовне провадження призначене для розгляду справ, які через складність або інші обставини недоцільно розглядати у спрощеному позовному провадженні.

Відповідно до пункту 1 частини шостої статті 12 КАС України для цілей цього Кодексу справами незначної складності є справи щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби, окрім справ, в яких позивачами є службові особи, які у значенні Закону України «Про запобігання корупції» займають відповідальне та особливо відповідальне становище.

Отже, при вирішенні питання за правилами якого позовного провадження судом розглядатиметься спір щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби, необхідно встановлювати чи належить позивач до осіб, які займають відповідальне та особливо відповідальне становище відповідно до Закону України «Про запобігання корупції».

Відкриваючи провадження у цій справі, суд першої інстанції дійшов висновку про можливість розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження, оскільки визнав цю справу справою незначної складності.

Разом із тим, судом першої інстанції не враховано виключень, які на час розгляду цієї справи судами першої й апеляційної інстанцій містив пункт 1 частини шостої статті 12 КАС України.

Згідно з приміткою до статті 50 Закону України «Про запобігання корупції» (у редакції, чинній станом на момент розгляду цієї справи судом першої інстанції) до службових осіб, які займають відповідальне та особливо відповідальне становище віднесено, зокрема, прокурорів.

Як установлено судами попередніх інстанцій та вбачається з матеріалів справи, спір у цій справі виник у зв`язку з перебуванням позивача на посаді прокурора відділу нагляду за додержанням законів територіальними органами поліції при провадженні досудового розслідування та підтриманням державного обвинувачення управління нагляду у кримінальному провадженні прокуратури Запорізької області. Відповідно, позивач є службовою особою, яка у значенні Закону України «Про запобігання корупції» займає відповідальне та особливо відповідальне становище.

Водночас частинами першою-третьою статті 257 КАС України передбачено, що за правилами спрощеного позовного провадження розглядаються справи незначної складності. За правилами спрощеного позовного провадження може бути розглянута будь-яка справа, віднесена до юрисдикції адміністративного суду, за винятком справ, зазначених у частині четвертій цієї статті. При вирішенні питання про розгляд справи за правилами спрощеного або загального позовного провадження суд враховує: 1) значення справи для сторін; 2) обраний позивачем спосіб захисту; 3) категорію та складність справи; 4) обсяг та характер доказів у справі, в тому числі чи потрібно у справі призначати експертизу, викликати свідків тощо; 5) кількість сторін та інших учасників справи; 6) чи становить розгляд справи значний суспільний інтерес; 7) думку сторін щодо необхідності розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження.

У свою чергу, частиною четвертою статті 257 КАС України передбачено вичерпний перелік справ, які не можуть бути розглянуті за правилами спрощеного позовного провадження, а саме справи у спорах: 1) щодо оскарження нормативно-правових актів, за винятком випадків, визначених цим Кодексом; 2) щодо оскарження рішень, дій та бездіяльності суб`єкта владних повноважень, якщо позивачем також заявлено вимоги про відшкодування шкоди, заподіяної такими рішеннями, діями чи бездіяльністю, у сумі, що перевищує п`ятсот розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб; 3) про примусове відчуження земельної ділянки, інших об`єктів нерухомого майна, що на ній розміщені, з мотивів суспільної необхідності; 4) щодо оскарження рішення суб`єкта владних повноважень, на підставі якого ним може бути заявлено вимогу про стягнення грошових коштів у сумі, що перевищує п`ятсот розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Аналізуючи наведені положення процесуального закону у контексті доводів відповідача, колегія суддів уважає, що у порядку спрощеного позовного провадження розглядаються справи незначної складності (частина шоста статті 12 КАС України), а також інші адміністративні справи, щодо яких процесуальний закон не містить імперативних норм про їхній розгляд за правилами загального позовного провадження (частина четверта статті 12 КАС України) або ж про заборону розглядати їх за правилами спрощеного позовного провадження (частина четверта статті 257 КАС України).

За відсутності імперативних вимог до порядку розгляду справи (спрощеного або загального) презюмується, що суд розглядає (усі) адміністративні справи за правилами спрощеного позовного провадження. Водночас, з урахуванням вимог, встановлених у частині третій статті 257 КАС України, суд може прийняти рішення про розгляд певної справи (яку дозволено розглядати у порядку спрощеного позовного провадження) за правилами загального позовного провадження.

Зважаючи на положення частини четвертої статті 12, частини четвертої статті 257 КАС України, прямої заборони розглядати цю справу у порядку спрощеного провадження, як уважає відповідач, немає.

Крім того, виходячи із змісту частини другої статті 257 КАС України, за відсутності у процесуальному законі вказівки (прямої чи опосередкованої) на необхідність розгляду справи (з огляду на її категорію) тільки за правилами загального позовного провадження, суду дозволено розглядати цю справу за правилами спрощеного позовного провадження.

Аналогічні правові висновки викладені, зокрема, в постановах Верховного Суду від 22 липня 2021 року у справі № 460/6542/20, від 7 жовтня 2021 року у справі № 640/23517/20, від 30 червня 2022 року у справі № 640/27145/20, від 22 листопада 2022 року у справі № 320/8522/20.

Узагальнюючи наведене, Верховний Суд констатує, що суди попередніх інстанцій надали належну правову оцінку аргументам сторін і дійшли обґрунтованого висновку про часткове задоволення позову. Доводи скаржника не спростовують цього висновку й не дають підстав для скасування чи зміни рішень, які оскаржуються.

Зважаючи на викладене, у задоволенні касаційної скарги належить відмовити.

Згідно з частиною першою статті 350 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 341 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Зважаючи на викладене касаційну скаргу належить залишити без задоволення, а судові рішення, які оскаржуються, - без змін.

Згідно з положеннями статті 375 КАС України суд касаційної інстанції за заявою учасника справи або за своєю ініціативою може зупинити виконання оскаржуваного судового рішення або зупинити його дію (якщо рішення не передбачає примусового виконання) до закінчення його перегляду в касаційному порядку. Про зупинення виконання або зупинення дії судового рішення постановляється ухвала. Суд касаційної інстанції у постанові за результатами перегляду оскаржуваного судового рішення вирішує питання про поновлення його виконання (дії).

Зважаючи на те, що ухвалою Верховного Суду від 11 грудня 2024 року зупинено виконання рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 22 травня 2024 року, яке залишено без змін постановою Третього апеляційного адміністративного суду від 4 листопада 2024 року, до закінчення їх перегляду в касаційному порядку, а також враховуючи результати перегляду оскаржуваних судових рішень, Суд убачає підстави для поновлення їх виконання в означеній частині.

Судові витрати

З огляду на результат розгляду справи судові витрати не розподіляються.

Керуючись статтями 341 343 349 350 353 355 356 359 КАС України, Верховний Суд

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Запорізької обласної прокуратури залишити без задоволення.

Рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 22 травня 2024 року і постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 4 листопада 2024 року у справі №280/2810/24 залишити без змін.

Поновити виконання рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 22 травня 2024 року і постанови Третього апеляційного адміністративного суду від 4 листопада 2024 року у справі №280/2810/24.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною і не може бути оскаржена.

…………………………….

Н.М. Мартинюк

А.В. Жук

Ж.М. Мельник-Томенко,

Судді Верховного Суду