Постанова
Іменем України
31 серпня 2020 року
м. Київ
справа № 285/1699/18
провадження № 61-5645св19
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Коротуна В. М. (суддя-доповідач), Бурлакова С. Ю., Червинської М. Є.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідач - Новоград-Волинська міська рада Житомирської області,
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Новоград-Волинського міськрайонного суду Житомирської області від 24 жовтня 2018 року у складі судді Сташківа Т. Б. та постанову Житомирського апеляційного суду від 13 лютого
2019 року у складі колегії суддів: Миніч Т. І., Павицької Т. М., Трояновської Г. С.,
ВСТАНОВИВ:
ІСТОРІЯ СПРАВИ
Короткий зміст позовних вимог
У травні 2018 року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до Новоград-Волинської міської ради про визнання права власності за набувальною давністю на земельну ділянку.
Позовна заява мотивована тим, що 05 квітня 1955 року батьку позивачки
ОСОБА_2 , на підставі розпорядження начальника КЕЧ було видано ордер № 856 на поселення в квартиру по АДРЕСА_1 . Рішенням виконкому Новоград-Волинської міської ради від 04 лютого 1983 року вулицю Ужачинську перейменовано на вулицю М. Рибалко, а рішенням виконкому Новоград-Волинської міської ради від 22 грудня 2007 року було змінено адресу з АДРЕСА_1 на АДРЕСА_1 .
Батько позивачки ОСОБА_2 проживав у зазначеній квартирі до дня смерті -
ІНФОРМАЦІЯ_1 . Починаючи з дня вселення у квартиру у 1955 році і до часу звернення до суду із зазначеним позовом, земельною ділянкою, що знаходиться біля будинку, користується сім`я позивача. Новоград-Волинської міською радою позивачу відмовлено у виділенні спірної земельної ділянки у власність за набувальною давністю.
ОСОБА_1 просила визнати за нею право власності на земельну ділянку по
АДРЕСА_1 , площею 0,10 га для будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка).
Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій
Рішенням Новоград-Волинського міськрайонного суду Житомирської області
від 24 жовтня 2018 року у задоволенні позовних вимог відмовлено.
Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив із відсутності підстав визнання за позивачкою право власності на земельну ділянку за набувальною давністю, оскільки позивачка знала, що спірна земельна ділянка належить Новоград-Волинській міській раді на праві комунальної власності, її батьку було видано ордер на право користування квартирою, що розташована на спірній земельній ділянці, а тому ОСОБА_1 в розумінні статті 344 ЦК України та статті 119 ЗК України не є добросовісним набувачем.
Постановою Житомирського апеляційного суду від 13 лютого 2019 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення.
Рішення Новоград-Волинського міськрайонного суду Житомирської області
від 24 жовтня 2018 року залишено без змін.
Залишаючи без задоволення апеляційну скаргу ОСОБА_1 , апеляційний суд погодився з висновком суду першої інстанції.
Короткий зміст вимог та доводів касаційної скарги
14 березня 2019 року ОСОБА_1 через засоби поштового зв?язку подала до Верховного Суду касаційну скаргу, у якій просить скасувати рішення Новоград-Волинського міськрайонного суду Житомирської області від 24 жовтня 2018 року та постанову Житомирського апеляційного суду від 13 лютого 2019 рокута ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити.
Касаційна скарга мотивована безпідставністю та необґрунтованістю висновку судів попередніх інстанцій, оскільки в основу поняття добросовісності володільця покладенні: правомірність дій володільця та мовчання і бездіяльність попереднього власника протягом усього строку набувальної давності. Новоград-Волинська міська рада не є власником спірної земельної ділянки, а лише суб?єктом права комунальної власності, виключно як представник територіальної громади.
Доводи інших учасників справи
24 квітня 2019 року Новоград-Волинська міська рада Житомирської області через засоби поштового зв?язку подала до Верховного Суду відзив, у якому просить відмовити ОСОБА_1 у задоволенні касаційної скарги на рішення Новоград-Волинського міськрайонного суду Житомирської області від 24 жовтня 2018 року та постанову Житомирського апеляційного суду від 13 лютого 2019 року.
Рух касаційної скарги та матеріалів справи
Ухвалою Верховного Суду від 28 березня 2019 року відкрито касаційне провадження у даній справі та витребувано матеріали цивільної справи з Новоград-Волинського міськрайонного суду Житомирської області.
У квітні 2019 року матеріали цивільної справи надійшли до Верховного Суду.
ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ У СКЛАДІ КОЛЕГІЇ СУДДІВ ДРУГОЇ СУДОВОЇ ПАЛАТИ КАСАЦІЙНОГО ЦИВІЛЬНОГО СУДУ
08 лютого 2020 року набрав чинності Закону України від 15 січня 2020 року
№ 460-IX «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ».
Частиною другою розділу ІІ Прикінцевих та перехідних положень Закону України від 15 січня 2020 року № 460-IX «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» установлено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.
За таких обставин розгляд касаційної скарги ОСОБА_1 на рішення Новоград-Волинського міськрайонного суду Житомирської області від 24 жовтня 2018 року та постанову Житомирського апеляційного суду від 13 лютого 2019 року здійснюється Верховним Судом в порядку та за правилами ЦПК України в редакції Закону від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII, що діяла до 08 лютого 2020 року.
Перевіривши доводи касаційної скарги, врахувавши аргументи, наведені у відзиві на касаційну скаргу, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення з таких підстав.
Положеннями частини другої статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Вимогами частин першої та другої статті 400 ЦПК України визначено, що під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Фактичні обставини справи
05 квітня 1955 року батьку позивача - ОСОБА_2 , на підставі розпорядження начальника КЕЧ було видано ордер № 856 на поселення в квартиру.
Відповідно до довідки Новоград-Волинської КЕЧ і будинкоуправління Міністерства оборони України від 03 липня 2008 року № 706 ОСОБА_2 разом зі своєю сім`єю (дружина ОСОБА_3 , дочка ОСОБА_1 , дочка ОСОБА_4 ) проживав та був зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 з 20 квітня 1965 року по 15 квітня 1982 року.
Відповідно до листа начальника Новоград-Волинської квартирно-експлуатаційної частини району житловий будинок за адресою: АДРЕСА_1 на балансі Новоград-Волинської КЕЧ не перебуває, право власності не виготовлялось.
Згідно із листа КП «Новоград-Волинське МБТІ» від 01 липня 2016 року згідно архівних даних станом на 31 грудня 2012 року право власності на житловий будинок АДРЕСА_1 та АДРЕСА_1 не зареєстровано.
Відповідно до листа Новоград-Волинської міської ради від 03 липня 2018 року земельна ділянка по АДРЕСА_1 (колишня назва АДРЕСА_1 належить на праві комунальної власності Новоград-Волинської міської ради. В архівних матеріалах Управління містобудування, архітектури та земельних відносин Новоград-Волинської міської ради з 1969 року по теперішній час відсутні будь-які відомості щодо забудови вказаної земельної ділянки.
Тобто, доказів про закріплення за будинком, де проживав батько позивача, будь-якої земельної ділянки, не надано.
Листом виконкому Новоград-Волинської міської ради від 12 квітня 2018 року за
№ 01/408 позивачу відмовлено у виділенні спірної земельної ділянки у зв`язку з недостатністю наданих документів.
В судовому засіданні свідки пояснили, що позивач зі свого народження і
до 15 квітня 1982 року проживала зі своїми батьками у квартирі
АДРЕСА_1 . Позивач відкрито користується спірною земельною ділянкою.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд
Відповідно до частини першої статті 344 ЦК України особа, яка добросовісно заволоділа чужим майном і продовжує відкрито, безперервно володіти нерухомим майном протягом десяти років або рухомим майном - протягом п`яти років, набуває право власності на це майно (набувальна давність), якщо інше не встановлено цим Кодексом. Набуття права власності на земельну ділянку за набувальною давністю регулюється законом. Право власності на нерухоме майно, що підлягає державній реєстрації, виникає за набувальною давністю з моменту державної реєстрації.
Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 14 травня 2019 року у справі № 910/17274/17 (провадження № 12-291гс18) зазначено, що «умовами набуття права власності за набувальною давністю на підставі статті 344 ЦК України є: наявність суб`єкта, здатного набути у власність певний об`єкт; законність об`єкта володіння; добросовісність заволодіння чужим майном; відкритість володіння; безперервність володіння; сплив установлених строків володіння; відсутність норми закону про обмеження або заборону набуття права власності за набувальною давністю. Для окремих видів майна (нерухоме майно, транспортні засоби, цінні папери) право власності за набувальною давністю виникає виключно на підставі рішення суду. Набуття відповідною особою права власності за набувальною давністю можливе лише за наявності всіх указаних умов у сукупності.
За змістом частини першої статті 344 ЦК України добросовісність особи має існувати саме на момент заволодіння нею чужим майном, що є однією з умов набуття права власності на таке майно за набувальною давністю. Після заволодіння чужим майном подальше володіння особою таким майном має бути безтитульним, тобто таким фактичним володінням, яке не спирається на будь-яку правову підставу володіння чужим майном. Володіння майном на підставі певного юридичного титулу виключає застосування набувальної давності».
При вирішенні спорів має значення факт добросовісності заявника саме на момент отримання ним майна (заволодіння майном), тобто на той початковий момент, який включається в повний давнісний строк володіння майном, визначений законом. Володілець майна в момент його заволодіння не знає (і не повинен знати) про неправомірність заволодіння майном. Крім того, позивач як володілець майна повинен бути впевнений у тому, що на це майно не претендують інші особи і він отримав це майно за таких обставин і з таких підстав, які є достатніми для отримання права власності на нього. Звідси, йдеться про добросовісне, але неправомірне, в тому числі безтитульне, заволодіння майном особою, яка в подальшому претендуватиме на набуття цього майна у власність за набувальною давністю. Підставою добросовісного заволодіння майном не може бути, зокрема, будь-який договір, що опосередковує передання майна особі у володіння (володіння та користування), проте не у власність. Володіння майном за договором, що опосередковує передання майна особі у володіння (володіння та користування), проте не у власність, виключає можливість набуття майна у власність за набувальною давністю, адже у цьому разі володілець володіє майном не як власник. Якщо володілець знає або повинен знати про неправомірність заволодіння чужим майном (у тому числі і про підстави для визнання договору про його відчуження недійсним), то, незважаючи на будь-який строк безперервного володіння чужим майном, він не може його задавнити, оскільки відсутня безумовна умова набуття права власності - добросовісність заволодіння майном».
У постанові Верховного Суду України від 20 травня 2015 року у справі № 3-87гс15 зроблено висновок, що норми статті 334 ЦК України не підлягають застосуванню у випадках, коли володіння майном протягом тривалого часу здійснювалося на підставі договірних зобов`язань (договорів оренди, зберігання, безоплатного користування, оперативного управління тощо), чи у будь-який інший передбачений законом спосіб, оскільки право власності у володільця за давністю виникає поза волею і незалежно від волі колишнього власника.
Згідно частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інші обставини, які мають значення для вирішення справи. Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування.
За таких обставин, суд першої інстанції, з висновком якого погодився й апеляційний суд, на підставі належним чином оцінених доказів поданих сторонами у справі, встановив, що позивач знала, що спірна земельна ділянка належить Новоград-Волинській міській раді на праві комунальної власності, її батьку було видано ордер на право користування квартирою, що розташована на спірній земельній ділянці, а тому висновок судів попередніх інстанцій про відмову у задоволенні позовних вимог є правильним, оскільки відсутні правові підстави для визнання права власності за позивачем на спірне майно за набувальною давністю, так як ОСОБА_1 в розумінні статті 344 ЦК України не є добросовісним набувачем.
Доводи касаційної скарги не дають підстав для висновку, що судові рішення постановлені без додержання норм матеріального і процесуального права та зводяться до неправильного тлумачення норм матеріального права та до переоцінки доказів у справі, що відповідно до правил частини першої статті 400 ЦПК України знаходиться поза межами повноважень Верховного Суду.
Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
Частиною третьою статті 401 ЦПК України передбачено, що суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.
Враховуючи наведене, колегія суддів залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення Новоград-Волинського міськрайонного суду Житомирської області
від 24 жовтня 2018 року та постанову Житомирського апеляційного суду
від 13 лютого 2019 року - без змін, оскільки підстави для скасування судових рішень відсутні.
Керуючись статтями 400 401 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду,
ПОСТАНОВИВ:
Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Рішення Новоград-Волинського міськрайонного суду Житомирської області
від 24 жовтня 2018 року та постанову Житомирського апеляційного суду
від 13 лютого 2019 рокузалишити без змін.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Судді: В. М. Коротун
С. Ю. Бурлаков
М. Є. Червинська