№ 287/583/16-ц

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17 лютого 2020 року

м. Київ

справа № 287/583/16-ц

провадження № 61-34737 св 18

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду Антоненко Н. О. (суддя-доповідач), Журавель В. І., Русинчука М. М.,

учасники справи:

позивач - заступник прокурора Житомирської області, який діє в інтересах держави в особі Олевської міської об`єднаної територіальної громади Житомирської області,

відповідачі - Головне управління Держгеокадастру в Житомирській області, ОСОБА_1 , Управління економічного розвитку, інфраструктури, містобудування та з питань цивільного захисту Олевської районної державної адміністрації Житомирської області,

розглянувши в попередньому судовому засіданні в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу заступника прокурора Житомирської області на рішення Олевського районного суду Житомирської області від 18 січня 2018 року в складі судді Ковальчука М. В. та на постанову апеляційного суду Житомирської області від 26 березня 2018 року в складі колегії суддів Микитюк О. Ю., Галацевич О. М., Борисюка Р. М.,

ВСТАНОВИВ :

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У листопаді 2016 року заступник прокурора Житомирської області, який діє в інтересах держави в особі Олевської міської об`єднаної територіальної громади Житомирської області, звернувся в суд із позовом до ГУ Держгеокадастру в Житомирській області, ОСОБА_1 , Управління економічного розвитку, інфраструктури, містобудування та з питань цивільного захисту Олевської районної державної адміністрації Житомирської області та просив:

- визнати незаконним і скасувати наказ ГУ Держземагенства в Житомирській області від 19 листопада 2014 року № 6-2240/14-14-СГ про затвердження проєкту землеустрою щодо відведення в приватну власність ОСОБА_1 земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства площею 1,7562 га на території Тепеницької сільської ради Олевського району (Олевської міської об`єднаної територіальної громади) Житомирської області, кадастровий номер 1824487200:04:000:0277;

- скасувати рішення реєстраційної служби Олевського районного управління юстиції Житомирської області про державну реєстрацію речових прав на земельну ділянку від 20 листопада 2014 року № 17364804;

- витребувати з незаконного володіння ОСОБА_1 на користь держави та зобов`язати його повернути вказану земельну ділянку до земель запасу Тепеницької сільської ради Олевського району (Олевської міської об`єднаної територіальної громади) Житомирської області.

В обґрунтування позову заступник прокурора зазначив, що передача в приватну власність ОСОБА_1 указаної земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства проведена з порушенням вимог закону, оскільки відповідний проєкт землеустрою розроблений без агрохімічного паспорту земельної ділянки.

Указував, що спірна земельна ділянка використовується власником не за цільовим призначенням і з неї знятий верхній шар ґрунту. Окрім того, на вказаній земельній ділянці розташовані родовища бурштину, а тому така ділянка не могла бути передана в приватну власність.

Короткий зміст судового рішення суду першої інстанції

Рішенням Олевського районного суду Житомирської області від 18 січня 2018 року в задоволенні позову відмовлено.

Суд першої інстанції виходив із того, що законодавством визначений вичерпний перелік документів, необхідних для розроблення проєкту землеустрою та передачі земельної ділянки в приватну власність, до якого не входить агрохімічний паспорт такої ділянки, а позивач не надав належних і допустимих доказів на підтвердження розміщення на земельній ділянці родовищ бурштину, а тому наявні правові підстави для відмови в задоволенні позову.

Короткий зміст судового рішення апеляційного суду

Постановою апеляційного суду Житомирської області від 26 березня 2018 року апеляційну скаргу позивача залишено без задоволення, рішення Олевського районного суду Житомирської області від 18 січня 2018 року - без змін.

Апеляційний суд виходив із того, що суд першої інстанції повно та всебічно з`ясував обставини справи та на підставі належних доказів дійшов правильного висновку про відсутність правових підстав для задоволення позову, а доводи апеляційної скарги правильності висновків суду не спростовують.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

25 квітня 2018 року заступник прокурора Житомирської області подав до Верховного Суду касаційну скаргу на рішення Олевського районного суду Житомирської області від 18 січня 2018 року та на постанову апеляційного суду Житомирської області від 26 березня 2018 року.

Ухвалою Верховного Суду від 05 липня 2018 року відкрито касаційне провадження в даній справі.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

У касаційній скарзі позивач просить скасувати оскаржувані судові рішення як такі, що прийняті з неправильним застосуванням норм матеріального права та порушенням норм процесуального права, та ухвалити нове рішення про задоволення позову.

Указує, що суди не врахували, що обов`язкова наявність агрохімічного паспорта земельної ділянки при затвердженні проєкту землеустрою та вирішенні питання про передачу земельної ділянки в приватну власність передбачена Порядком ведення агрохімічного паспорта поля, земельної ділянки та Методичними рекомендаціями щодо порядку реалізації головними управліннями Держземагентства в областях, містах Києві та Севастополі повноважень з передачі земельних ділянок сільськогосподарського призначення державної власності у власність або у користування (на конкурсних засадах) для всіх потреб.

Відзив на касаційну скаргу

У серпні 2018 року до Верховного Суду надійшов відзив ГУ Держгеокадастру в Житомирській області на дану касаційну скаргу, в якому управління просило залишити її без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін.

Відповідач указує, що проєкт землеустрою розроблений та відповідне рішення про передачу земельної ділянки у власність прийняте на підставі всіх необхідних документів і з дотриманням передбаченого земельним законодавством порядку.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Суди встановили, що наказом Головного управління Держземагенства в Житомирській області від 19 листопада 2014 року № 6-2240/14-14-СГ затверджено проєкт землеустрою щодо відведення у власність ОСОБА_1 земельної ділянки площею 1,7562 га для ведення особистого селянського господарства на території Олевського району, за межами населених пунктів Тепеницької сільської ради (Олевської міської об`єднаної територіальної громади), кадастровий номер 1824487200:04:000:0277.

На підставі зазначеного наказу ОСОБА_1 отримав свідоцтво про право власності від 20 листопада 2014 року № НОМЕР_1, видане Реєстраційною службою Олевського районного управління юстиції в Житомирській області на підставі рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 20 листопада 2014 року № 17364804.

Агрохімічний паспорт на вказану земельну ділянку не виготовлявся.

ГУ Держгеокадастру в Житомирській області є правонаступником ГУ Держземагенства в Житомирській області.

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Касаційна скарга подана до набрання чинності Закону України № 460-ІХ від 15 січня 2020 року «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ», тому відповідно до пункту 2 прикінцевих та перехідних положень вищезазначеного закону розглядається у порядку, що діяв до набрання чинності цим законом.

Згідно з положеннями статті 389 ЦПК України (тут і далі у редакції, чинній до 08 лютого 2020 року) підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

За результатами розгляду касаційної скарги колегія суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Оскаржувані судові рішення відповідають зазначеним вимогам закону.

Відповідно до статті 33 ЗК України (тут і далі - в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) громадяни України можуть мати на праві власності та орендувати земельні ділянки для ведення особистого селянського господарства.

Згідно з частинами другою, третьою статті 116 ЗК України набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування. Безоплатна передача земельних ділянок у власність громадян провадиться у разі: приватизації земельних ділянок, які перебувають у користуванні громадян; одержання земельних ділянок внаслідок приватизації державних і комунальних сільськогосподарських підприємств, установ та організацій; одержання земельних ділянок із земель державної і комунальної власності в межах норм безоплатної приватизації, визначених цим Кодексом.

Громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності, зокрема, для ведення особистого селянського господарства у межах норм безоплатної приватизації, подають клопотання до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу.

Відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, у двотижневий строк з дня отримання погодженого проєкту землеустрою щодо відведення земельної ділянки (а в разі необхідності здійснення обов`язкової державної експертизи землевпорядної документації згідно із законом - після отримання позитивного висновку такої експертизи) приймає рішення про затвердження проєкту землеустрою щодо відведення земельної ділянки та надання її у власність (частини шоста, дев`ята статті 118 ЗК України)

Відповідно до частини третьої статті 50 Закону України «Про землеустрій» у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, проєкти землеустрою щодо відведення земельних ділянок включають: завдання на розроблення проєкту землеустрою; пояснювальну записку; копію клопотання (заяви) про надання дозволу на розроблення проєкту землеустрою щодо відведення земельної ділянки (у разі формування та/або зміни цільового призначення земельної ділянки за рахунок земель державної чи комунальної власності); рішення Верховної Ради Автономної Республіки Крим, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування про надання дозволу на розроблення проєкту землеустрою щодо відведення земельної ділянки (у випадках, передбачених законом); письмову згоду землевласника (землекористувача), засвідчену нотаріально (у разі викупу (вилучення) земельної ділянки в порядку, встановленому законодавством), або рішення суду; довідку з державної статистичної звітності про наявність земель та розподіл їх за власниками земель, землекористувачами, угіддями; матеріали геодезичних вишукувань та землевпорядного проєктування (у разі формування земельної ділянки); відомості про обчислення площі земельної ділянки (у разі формування земельної ділянки); копії правовстановлюючих документів на об`єкти нерухомого майна, розташовані на земельній ділянці (за наявності таких об`єктів); розрахунок розміру втрат сільськогосподарського та лісогосподарського виробництва (у випадках, передбачених законом); розрахунок розміру збитків власників землі та землекористувачів (у випадках, передбачених законом); акт приймання-передачі межових знаків на зберігання (у разі формування земельної ділянки); акт перенесення в натуру (на місцевість) меж охоронних зон, зон санітарної охорони, санітарно-захисних зон і зон особливого режиму використання земель за їх наявності (у разі формування земельної ділянки); перелік обмежень у використанні земельних ділянок; викопіювання з кадастрової карти (плану) або інші графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки (у разі формування земельної ділянки); кадастровий план земельної ділянки; матеріали перенесення меж земельної ділянки в натуру (на місцевість) (у разі формування земельної ділянки); матеріали погодження проєкту землеустрою.

Згідно з частиною сьомою статті 1861 ЗК України органам, зазначеним у частинах першій-третій цієї статті, при погодженні проєкту землеустрою щодо відведення земельної ділянки забороняється вимагати, зокрема додаткові матеріали та документи, не включені до проєкту землеустрою щодо відведення земельної ділянки відповідно до статті 50 Закону України «Про землеустрій».

За змістом статті 37 Закону України «Про охорону земель» власники та землекористувачі, в тому числі орендарі земельних ділянок зобов`язані здійснювати заходи щодо охорони родючості ґрунтів, передбачені цим Законом та іншими нормативно-правовими актами. З метою здійснення контролю за динамікою родючості ґрунтів систематично проводиться їх агрохімічне обстеження, видаються агрохімічні паспорти, в яких фіксуються початкові та поточні рівні забезпечення поживними речовинами ґрунтів і рівні їх забруднення. Дані агрохімічної паспортизації земель використовуються в процесі регулювання земельних відносин при: передачі у власність або надання у користування, в тому числі в оренду, земельної ділянки; зміні власника земельної ділянки або землекористувача; проведенні грошової оцінки земель; визначенні розміру плати за землю; здійсненні контролю за станом родючості ґрунтів. Форму агрохімічного паспорта та порядок його ведення встановлює центральний орган виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері земельних відносин.

Частинами четвертою та сьомою статті 54 Закону України «Про охорону земель» визначено, що ведення моніторингу земель здійснюють центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин, за участю центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері охорони навколишнього природного середовища. Моніторинг ґрунтів на землях сільськогосподарського призначення включає: агрохімічне обстеження ґрунтів; контроль змін якісного стану ґрунтів; агрохімічну паспортизацію земельних ділянок.

Відповідно до статті 1 Закону України «Про державний контроль за використанням та охороною земель» під агрохімічною паспортизацією земель сільськогосподарського призначення розуміється обов`язкове агрохімічне обстеження ґрунтів з видачею агрохімічного паспорта поля, земельної ділянки, в якому фіксуються початкові та поточні рівні забезпечення поживними речовинами ґрунтів, рівнів їх забруднення токсичними речовинами та радіонуклідами.

Згідно з пунктами 1.3 та 1.4 Порядку ведення агрохімічного паспорта поля, земельної ділянки, затвердженого наказом Міністерства аграрної політики та продовольства України від 11 жовтня 2011 року № 536, агрохімічний паспорт поля, земельної ділянки є результатом агрохімічної паспортизації всіх земель сільськогосподарського призначення, яка проводиться з метою державного контролю за зміною показників родючості, забруднення ґрунтів токсичними речовинами і радіонуклідами, раціонального використання земель сільськогосподарського призначення. Об`єктами агрохімічної паспортизації земель сільськогосподарського призначення є: рілля, у тому числі зрошувана, осушена; сіножаті і пасовища; багаторічні насадження.

Правильним є висновок судів першої та апеляційної інстанцій, що агрохімічний паспорт земельної ділянки хоч є результатом агрохімічної паспортизації всіх земель сільськогосподарського призначення, однак не належить до переліку документів, які надаються в обов`язковому порядку при відведенні земельних ділянок у власність.

Установивши, що ЗК України та Законом України «Про землеустрій» не передбачений обов`язок особи надати агрохімічний паспорт земельної ділянки для приватизації земельної ділянки, а є складовою моніторингу ґрунтів на землях сільськогосподарського призначення, який здійснюється центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин, суди першої та апеляційної інстанцій дійшли обґрунтованого висновку про відсутність правових підстав для задоволення позову в даній справі.

Відповідно до статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (далі - Конвенція) кожна фізична та юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальним принципами міжнародного права.

Основною метою статті 1 Першого протоколу до Конвенції є попередження свавільного захоплення власності, конфіскації, експропріації та інших порушень безперешкодного користування своїм майном. При цьому в своїх рішенням Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) постійно вказує на необхідність дотримання справедливої рівноваги між інтересами суспільства та фундаментальними правами окремої людини (наприклад, рішення у справах «Спорронґ і Льоннрот проти Швеції» від 23 вересня 1982 року, «Новоселецький проти України» від 11 березня 2003 року, «Федоренко проти України» від 01 червня 2006 року). Необхідність забезпечення такої рівноваги відображена в структурі статті 1 Першого протоколу до Конвенції. Зокрема, необхідно, щоб була дотримана обґрунтована пропорційність між застосованими заходами та переслідуваною метою, якої намагаються досягти шляхом позбавлення особи її власності.

Таким чином, особу можна позбавити її власності лише в інтересах суспільства, на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права, а при вирішенні питання про можливість позбавлення особи власності слід дотримуватися справедливої рівноваги між інтересами суспільства та правами власника.

Також ЄСПЛ у своїй практиці зауважує, що при визначенні суспільних інтересів завдяки безпосередньому знанню суспільства та його потреб національні органи мають певну свободу розсуду, оскільки вони першими виявляють проблеми, які можуть виправдовувати позбавлення власності в інтересах суспільства та знаходять засоби для їх вирішення (наприклад, рішення у справах «Хендісайд проти Сполученого Королівства» від 07 грудня 1976 року, «Джеймс та інші проти Сполученого Королівства» від 21 лютого 1986 року).

Отже, створена Конвенцією система захисту покладає саме на національні органи влади обов`язок визначальної оцінки щодо існування проблеми суспільного значення, яка виправдовує як заходи позбавлення права власності, так і необхідність запровадження заходів з усунення несправедливості.

З урахуванням викладеного покладення на громадянина, зацікавленого у приватизації земельної ділянки, обов`язку проведення її агрохімічної паспортизації, що є складовою моніторингу ґрунтів на землях сільськогосподарського призначення, який здійснюється центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин, суперечить змісту положень статей 116 118 186 1861 ЗК України, Закону України «Про землеустрій» та свідчить про порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції в аспекті реалізації права громадянина на приватизацію земельної ділянки.

Такий правовий висновок викладений, зокрема, в постанові Верховного Суду від 11 листопада 2019 року в справі № 277/765/16 (провадження № 61-35145св18).

Аргументи касаційної скарги про те, що на спірній земельній ділянці здійснюється видобування бурштину та знятий родючий шар ґрунту й ділянка використовуються не за цільовим призначенням, правильно відхилені апеляційним судом, оскільки не мають правового значення для вирішення даної справи.

Позивач не надав належних і допустимих доказів про наявність на спірній земельній ділянці корисних копалин, зокрема покладів бурштину, а тому такі доводи були обґрунтовано відхилені судами першої та апеляційної інстанцій.

Інші доводи касаційної скарги підлягають відхиленню, оскільки зводяться до переоцінки доказів та незгоди з висновками судів попередніх інстанцій стосовно установлення обставин справи, містять посилання на факти, що були предметом дослідження й оцінки цими судами, які їх обґрунтовано спростували. В силу вимог вищенаведеної статті 400 ЦПК України суд касаційної інстанції не вправі встановлювати нові обставини та переоцінювати докази.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE , № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).

У контексті вказаної практики Верховний Суд уважає наведене обґрунтування цієї постанови достатнім.

Ураховуючи зазначене, колегія суддів дійшла висновку про наявність передбачених частиною третьою статті 401 ЦПК України підстав для залишення касаційної скарги без задоволення, а оскаржуваних судових рішень- без змін.

Керуючись статтями 389, 400 401 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду,

ПОСТАНОВИВ :

Касаційну скаргу заступника прокурора Житомирської області залишити без задоволення.

Рішення Олевського районного суду Житомирської області від 18 січня 2018 року та постанову апеляційного суду Житомирської області від 26 березня 2018 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Судді: Н. О. Антоненко

В. І. Журавель

М. М. Русинчук