Постанова
Іменем України
01 квітня 2020 року
м. Київ
справа № 287/585/16-ц
провадження № 61-39743св18
Верховний Суд у складі постійної колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Кузнєцова В. О. (суддя-доповідач), Жданової В. С., Ігнатенка В. М.,
учасники справи:
позивач - заступник прокурора Житомирської області в інтересах держави в особі Олевської міської об`єднаної територіальної громади Житомирської області,
відповідачі: Головне управління Держгеокадастру у Житомирській області, ОСОБА_1 , Управління економічного розвитку, інфраструктури, містобудування та з питань цивільного захисту Олевської районної державної адміністрації Житомирської області,
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу заступника прокурора Житомирської області на рішення Олевського районного суду Житомирської області від 05 квітня 2018 року у складі судді Волощука В. В. та постанову Апеляційного суду Житомирської області від 29 травня 2018 року у складі колегії суддів: Павицької Т. М., Трояновської Г. С., Миніч Т. І.,
ВСТАНОВИВ:
Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У листопаді 2016 року заступник прокурора Житомирської області звернувся до суду в інтересах держави в особі Олевської міської об`єднаної територіальної громади Житомирської області з позовом до Головного управління Держгеокадастру у Житомирській області, ОСОБА_1 , Управління економічного розвитку, інфраструктури, містобудування та з питань цивільного захисту Олевської районної державної адміністрації Житомирської області про визнання протиправним та скасування наказу, скасування рішення про державну реєстрацію речових прав на земельну ділянку, зобов`язання повернути земельну ділянку.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що наказом Головного управління Держземагенства у Житомирській області, правонаступником якого є Головне управління Держгеокадастру у Житомирській області, № 6-2228/14-15-СГ від 27 травня 2015 року затверджено проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки площею 2 га у власність ОСОБА_1 для ведення особистого селянського господарства, кадастровий номер 1824487200:04:000:0280, яка розташована на території Олевської міської об`єднаної територіальної громади (колишньої Тепеницької сільської ради Олевського району) Житомирської області, та передано вказану земельну у власність відповідачу ОСОБА_1 . На підставі вказаного наказу ОСОБА_1 отримала свідоцтво про право власності на спірну земельну ділянку.
На даний час на території Олевського району збільшилася кількість незаконного видобування бурштину, який віднесено до корисних копалин загальнодержавного значення, у зв`язку з чим надання земельних ділянок у власність у зоні незаконного видобування такої корисної копалини загальнодержавного значення ставить під сумнів, що земельні угіддя використовуються за цільовим призначенням, оскільки власники земельних ділянок можуть видобувати корисні копалини даної категорії, тобто проводити на земельних ділянках господарську діяльність способами, які завдаватимуть шкідливого впливу на стан земель та родючість ґрунтів, що в подальшому призведе до непоправимого псування земель сільськогосподарського призначення, які входять до складу земельного фонду України.
З урахуванням викладеного та посилаючись на те, що за інформацією Тепеницької сільської ради Олевського району Житомирської області наразі на спірній земельній ділянці ведеться незаконний видобуток бурштину, земельна ділянка передана у власність ОСОБА_1 без агрохімічного паспорту, надання якого для затвердження проекту землеустрою є обов`язковим, крім того спірна земельна ділянка використовується не за цільовим призначенням, з неї знятий верхній шар ґрунту, заступник прокурора просив визнати протиправним та скасувати наказ Головного управління Держземагенства у Житомирській області № 6-2228/14-15-СГ від 27 травня 2015 року про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки площею 2 га у власність ОСОБА_1 для ведення особистого селянського господарства, кадастровий номер 1824487200:04:000:0280, яка розташована на території Олевської міської об`єднаної територіальної громади (колишньої Тепеницької сільської ради Олевського району) Житомирської області, скасувати рішення реєстраційної служби Олевського районного управління юстиції Житомирської області про державну реєстрацію речових прав на земельну ділянку ОСОБА_1 № 21667224 від 28 травня 2015 року (свідоцтво про право власності № 38247141), зобов`язати ОСОБА_1 повернути земельну ділянку площею 2 га кадастровий номер 1824487200:04:000:0280 до земель запасу Тепеницької сільської ради Олевського району, нині Олевської міської об`єднаної територіальної громади Житомирської області.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Олевського районного суду Житомирської області від 05 квітня 2018 року у задоволенні позову відмовлено.
Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що перелік документів для затвердження проекту землеустрою для відведення земельної ділянки у власність для ведення особистого селянського господарства згідно зі статтею 50 Закону України «Про землеустрій»є вичерпним і вимога надання додаткових матеріалів та документів, не включених до проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, категорично заборонена (статті 118 186-1 ЗК України). Прокурором, факт наявності корисних копалин на земельній ділянці, яка передана ОСОБА_1 , не доведено, а довідка Тепеницької сільської ради Олевського району Житомирської області від 13 квітня 2016 року № 769 не свідчить про незаконний видобуток бурштину саме на земельній ділянці відповідача ОСОБА_1 , та не є належним доказом на підтвердження зазначеного факту.
Короткий зміст рішення суду апеляційної інстанції
Постановою Апеляційного суду Житомирської області від 29 травня 2018 року апеляційну скаргу заступника прокурора Житомирської області залишено без задоволення, рішення Олевського районного суду Житомирської області від 05 квітня 2018 року залишено без змін.
Залишаючи рішення суду першої інстанції без змін, суд апеляційної інстанції погодився з висновками суду першої інстанції, який всебічно та повно з`ясував дійсні обставини справи, перевірив доводи та заперечення сторін, дослідив надані сторонами докази та ухвалив законне і обґрунтоване рішення про відмову в задоволенні позову з додержанням норм матеріального та процесуального права.
Короткий зміст вимог касаційної скарги та узагальнення її доводів
У липні 2018 року заступник прокурора Житомирської області подав до Верховного Суду касаційну скаргу, у якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить ухвалені у справі судові рішення скасувати і ухвалити нове рішення, яким позов задовольнити.
Касаційна скарга мотивована тим, що судами першої та апеляційної інстанції залишено поза увагою те, що спірна земельна ділянка надана ОСОБА_1 у порушення вимог земельного законодавства, оскільки Головним управлінням Держгеокадастру у Житомирській області при прийнятті оспорюваного наказу не було дотримано вимоги законодавства про наявність агрохімічного паспорта поля (земельної ділянки), який є обов`язковим при передачі земельних ділянок у власність, чим порушено статтю 16 Закону України «Про охорону земель», Порядок ведення агрохімічного паспорта поля, земельної ділянки, затвердженого наказом Міністерства аграрної політики та продовольства України від 11 жовтня 2011 року № 536. Згідно з пунктом 3.5 вказаного Порядку наявність агрохімічного паспорта поля, земельної ділянки є обов`язковою при передачі земельних ділянок у власність, користування, наданні дозволу на зняття та перенесення ґрунтового покриву (родючого шару ґрунту) земельної ділянки, консервації та рекультивації земель і в інших випадках, передбачених законодавством. При передачі земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства у власність ОСОБА_1 необхідною умовою було виготовлення агрохімічного паспорта земельної ділянки. Виготовлення агрохімічного паспорта земельної ділянки є обов`язковим при передачі земельної ділянки у власність. Крім того, судами не надано оцінку тому, що наміру обробляти земельну ділянку та займатися особистим селянським господарством у ОСОБА_1 не було. Відсутність наміру обробляти земельні ділянки та займатись особистим селянським господарством підтверджується і тим, що всього у цьому масиві надано у власність громадянам 15 земельних ділянок загальною площею понад 29 га, більшість з яких відчужено на користь інших осіб. У зв`язку із ігноруванням вимог законодавства щодо виготовлення агрохімічного паспорта Головним управлінням Держгеокадастру у Житомирській області при передачі у власність земельної ділянки, наразі простежити початкові якості та характеристики землі неможливо.
Ухвалою Верховного Суду від 01 жовтня 2018 року відкрито касаційне провадження у цій справі та витребувано її матеріали із суду першої інстанції.
Станом на час розгляду справи Верховним Судом відзивів на касаційну скаргу не надходив.
Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду.
08 лютого 2020 року набрав чинності Закон України від 15 січня 2020 року № 460-IX «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ».
Частиною другою розділу ІІ Прикінцевих та перехідних положень Закону України від 15 січня 2020 року № 460-IX «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» установлено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.
За таких обставин розгляд касаційної скарги заступника прокурора Житомирської області здійснюється Верховним Судом в порядку та за правилами ЦПК України в редакції Закону від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII, що діяла до 08 лютого 2020 року.
Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Вивчивши матеріали цивільної справи, перевіривши доводи касаційної скарги, колегія суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду дійшла висновку про залишення касаційної скарги без задоволення, а рішення суду першої та апеляційної інстанцій - без змін.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
Встановлено, що наказом Головного управління Держземагенства у Житомирській області, правонаступником якого є Головне управління Держгеокадастру у Житомирській області, № 6-2228/14-15-СГ від 27 травня 2015 року затверджено проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки площею 2 га у власність ОСОБА_1 для ведення особистого селянського господарства, кадастровий номер 1824487200:04:000:0280, яка розташована на території Олевської міської об`єднаної територіальної громади (колишньої Тепеницької сільської ради Олевського району) Житомирської області, та передано вказану земельну у власність відповідачу ОСОБА_1 . На підставі вказаного наказу ОСОБА_1 отримала свідоцтво про право власності на спірну земельну ділянку.
До проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для ведення особистого селянського господарства ОСОБА_1 на території Олевського району Житомирської області за межами населеного пункту Тепеницької сільської ради, нині Олевської міської об`єднаної територіальної громади, який був затверджений Головним управлінням Держгеокадастру у Житомирській області наказом від 27 травня 2015 року, додано документи, які передбачені вимогами ЗК України та статті 50 Закону України «Про землеустрій».
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
За змістом статті 19 Конституції України правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством. Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до частини першої статті 33 ЗК України (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) громадяни України можуть мати на праві власності та орендувати земельні ділянки для ведення особистого селянського господарства.
Згідно із частиною першою статті 116 ЗК України громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом або за результатами аукціону.
Статтею 118 ЗК України визначено порядок безоплатної приватизації земельних ділянок громадянами. Частиною дев`ятою цієї статті передбачено, що відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної або комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 ЗК України, у двотижневий строк з дня отримання погодженого проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки (а в разі необхідності здійснення державної експертизи землевпорядної документації згідно із законом - після отримання позитивного висновку такої експертизи) приймає рішення про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки та надання її у власність.
Згідно з частиною сьомою статті 186-1 ЗК України органам, зазначеним у частинах першій-третій цієї статті, при погодженні проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки забороняється вимагати, зокрема, додаткові матеріали та документи, не включені до проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки відповідно до статті 50 Закону України «Про землеустрій».
За змістом частини третьої статті 50 Закону України «Про землеустрій» (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) проекти землеустрою щодо відведення земельних ділянок включають: завдання на розроблення проекту землеустрою; пояснювальну записку; копію клопотання (заяви) про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки (у разі формування та/або зміни цільового призначення земельної ділянки за рахунок земель державної чи комунальної власності); рішення Верховної Ради Автономної Республіки Крим, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки (у випадках, передбачених законом); письмову згоду землевласника (землекористувача), засвідчену нотаріально (у разі викупу (вилучення) земельної ділянки в порядку, встановленому законодавством), або рішення суду; довідку з державної статистичної звітності про наявність земель та розподіл їх за власниками земель, землекористувачами, угіддями; матеріали геодезичних вишукувань та землевпорядного проектування (у разі формування земельної ділянки); відомості про обчислення площі земельної ділянки (у разі формування земельної ділянки); копії правовстановлюючих документів на об`єкти нерухомого майна, розташовані на земельній ділянці (за наявності таких об`єктів); розрахунок розміру втрат сільськогосподарського та лісогосподарського виробництва (у випадках, передбачених законом); розрахунок розміру збитків власників землі та землекористувачів (у випадках, передбачених законом); акт приймання-передачі межових знаків на зберігання (у разі формування земельної ділянки); акт перенесення в натуру (на місцевість) меж охоронних зон, зон санітарної охорони, санітарно-захисних зон і зон особливого режиму використання земель за їх наявності (у разі формування земельної ділянки); перелік обмежень у використанні земельних ділянок; викопіювання з кадастрової карти (плану) або інші графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки (у разі формування земельної ділянки); кадастровий план земельної ділянки; матеріали перенесення меж земельної ділянки в натуру (на місцевість) (у разі формування земельної ділянки); матеріали погодження проекту землеустрою.
Частиною четвертою статті 122 ЗК України передбачено, що центральний орган виконавчої влади з питань земельних ресурсів у галузі земельних відносин та його територіальні органи передають земельні ділянки сільськогосподарського призначення державної власності, крім випадків, визначених частиною восьмою цієї статті, у власність або у користування для всіх потреб.
Головне управління Держгеокадастру у Житомирській області є територіальним органом виконавчої влади з питань земельних ресурсів у галузі земельних відносин, який уповноважений здійснювати передачу земельних ділянок сільськогосподарського призначення державної власності, крім випадків, визначених законом, у власність або у користування для всіх потреб. Безпосередньо затвердження проектів землеустрою входить до повноважень Головного управління Держгеокадастру у Житомирській області.
За змістом частини першої статті 37 Закону України «Про охорону земель»власники та землекористувачі, в тому числі орендарі, земельних ділянок зобов`язані здійснювати заходи щодо охорони родючості ґрунтів, передбачені цим Законом та іншими нормативно-правовими актами України.
З метою здійснення контролю за динамікою родючості ґрунтів систематично проводиться їх агрохімічне обстеження, видаються агрохімічні паспорти, в яких фіксуються початкові та поточні рівні забезпечення поживними речовинами ґрунтів і рівні їх забруднення (частина четверта статті 37 Закону України «Про охорону земель»).
Згідно з частиною п`ятою статті 37 Закону України «Про охорону земель»дані агрохімічної паспортизації земель використовуються в процесі регулювання земельних відносин при: передачі у власність або наданні в користування, в тому числі в оренду, земельної ділянки; зміні власника земельної ділянки або землекористувача; проведенні грошової оцінки земель; визначенні розмірів плати за землю; здійсненні контролю за станом родючості ґрунтів.
Форму агрохімічного паспорта та порядок його ведення встановлює центральний орган виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері земельних відносин (частина шоста статті 37 Закону України «Про охорону земель»).
Згідно з частиною четвертою статті 54 Закону України «Про охорону земель» ведення моніторингу земель здійснюють центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин, за участю центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері охорони навколишнього природного середовища.
Моніторинг ґрунтів на землях сільськогосподарського призначення включає: агрохімічне обстеження ґрунтів; контроль змін якісного стану ґрунтів; агрохімічну паспортизацію земельних ділянок (частина сьома статті 54 Закону України «Про охорону земель»).
Відповідно до статті 1 Закону України «Про державний контроль за використанням та охороною земель» під агрохімічною паспортизацією земель сільськогосподарського призначення розуміється обов`язкове агрохімічне обстеження ґрунтів з видачею агрохімічного паспорта поля, земельної ділянки, в якому фіксуються початкові та поточні рівні забезпечення поживними речовинами ґрунтів, рівнів їх забруднення токсичними речовинами та радіонуклідами.
Згідно з пунктами 1.3, 1.4 Порядку ведення агрохімічного паспорта поля, земельної ділянки, затвердженого наказом Міністерства аграрної політики та продовольства України від 11 жовтня 2011 року № 536, агрохімічний паспорт поля, земельної ділянки є результатом агрохімічної паспортизації всіх земель сільськогосподарського призначення, яка проводиться з метою державного контролю за зміною показників родючості, забруднення ґрунтів токсичними речовинами і радіонуклідами, раціонального використання земель сільськогосподарського призначення. Об`єктами агрохімічної паспортизації земель сільськогосподарського призначення є: рілля, у тому числі зрошувана, осушена; сіножаті і пасовища; багаторічні насадження.
Агрохімічний паспорт земельної ділянки є результатом агрохімічної паспортизації всіх земель сільськогосподарського призначення, яка проводиться з метою державного контролю за зміною показників родючості, забруднення ґрунтів токсичними речовинами і радіонуклідами, раціонального використання земель сільськогосподарського призначення.
Отже, агрохімічний паспорт не належить до переліку документів, які витребовуються в обов`язковому порядку при відведенні земельних ділянок у власність.
Порядок набуття у власність земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства, визначений ЗК України, Законом України «Про землеустрій» не встановлює вимоги щодо надання агрохімічного паспорту земельної ділянки, тобто, агрохімічна паспортизація земельних ділянок не покладається на громадянина, зацікавленого у приватизації земельної ділянки, а є складовою моніторингу ґрунтів на землях сільськогосподарського призначення, що здійснюється центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин.
Крім того, відповідно до статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) кожна фізична та юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальним принципами міжнародного права.
Основною метою статті 1 Першого протоколу до Конвенції є попередження свавільного захоплення власності, конфіскації, експропріації та інших порушень безперешкодного користування своїм майном. При цьому в своїх рішеннях Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) постійно вказує на необхідність дотримання справедливої рівноваги між інтересами суспільства та фундаментальними правами окремої людини (рішення у справі «Новоселецький проти України» від 11 березня 2003 року, «Федоренко проти України» від 01 червня 2006 року).
Необхідність забезпечення такої рівноваги відображена у структурі статті 1 Першого протоколу до Конвенції. Зокрема, необхідно, щоб була дотримана обґрунтована пропорційність між застосованими заходами та переслідуваною метою, якої намагаються досягти шляхом позбавлення особи її власності.
Таким чином, особу можна позбавити її власності лише в інтересах суспільства, на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права, а при вирішенні питання про можливість позбавлення особи власності слід дотримуватися справедливої рівноваги між інтересами суспільства та правами власника.
Також ЄСПЛ у своїй практиці зауважує, що при визначенні суспільних інтересів завдяки безпосередньому знанню суспільства та його потреб національні органи мають певну свободу розсуду, оскільки вони першими виявляють проблеми, які можуть виправдовувати позбавлення власності в інтересах суспільства та знаходять засоби для їх вирішення.
Отже, створена Конвенцією система захисту покладає саме на національні органи влади обов`язок визначальної оцінки щодо існування проблеми суспільного значення, яка виправдовує як заходи позбавлення права власності, так і необхідність запровадження заходів з усунення несправедливості.
З урахуванням викладеного, покладення на громадянина, зацікавленого у приватизації земельної ділянки, обов`язку проведення агрохімічної паспортизації земельної ділянки, що є складовою моніторингу ґрунтів на землях сільськогосподарського призначення, який здійснюється центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин, суперечить змісту положень статей 116 118 186 186-1 ЗК України, Закону України «Про землеустрій» та свідчить про порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції в аспекті реалізації права громадянина на приватизацію земельної ділянки.
Аналогічні висновки викладені у постановах Верховного Суду від 20 лютого 2019 року у справі № 287/578/16-ц (провадження № 61-1757св17), від 17 жовтня 2019 року у справі № 287/588/16-ц (провадження № 61-39749св18), від 17 жовтня 2019 року у справі № 287/580/16-ц (провадження № 61-39751св18), від 23 жовтня 2019 року у справі № 277/764/16-ц (провадження № 61-31926св18), від 13 листопада 2019 року у справі № 287/579/16-ц (провадження № 61-35440св18), від 27 листопада 2019 року у справі № 277/769/16-ц (провадження № 61-21049св 18).
Верховний Суд не вбачає підстав для відступу від правових висновків, викладених у вищезазначених постановах.
Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Установивши, що законодавством, зокрема нормами ЗК України та Закону України «Про землеустрій», визначений вичерпний перелік документів, необхідних для затвердження проекту землеустрою для відведення земельної ділянки у власність для ведення особистого селянського господарства, яким не вимагається виготовляння агрохімічного паспорта, суд першої інстанції, з яким погодився й суд апеляційної інстанції, дійшов правильного висновку про відмову у задоволенні позову прокурора, оскільки відповідно до статті 186-1 ЗК України органам, зазначеним у частинах першій - третій цієї статті, при погодженні проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки забороняється вимагати: додаткові матеріали та документи, не включені до проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки відповідно до статті 50 Закону України «Про землеустрій»; надання погодження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки будь-якими іншими органами виконавчої влади, органами місцевого самоврядування, підприємствами, установами та організаціями; проведення будь-яких обстежень, експертиз та робіт.
Оскільки агрохімічний паспорт земельної ділянки відображає показники родючості, забруднення ґрунтів токсичними речовинами і радіонуклідами та не відображає площу залягання корисних копалин, доводи заступника прокурора Житомирської області, наведені в обґрунтування касаційної скарги про те, що отримання земельної ділянки без належного дослідження її агрохімічного складу може призвести до незаконного видобутку бурштину, поклади якого виявлені на території Олевської міської об`єднаної територіальної громади Житомирської області, є необґрунтованими.
Також не заслуговують на увагу доводи заступника прокурора Житомирської області про те, що мають місце випадки незаконного видобування бурштину, який є корисною копалиною загальнодержавного значення, відповідач ОСОБА_1 не мала наміру та не використовує спірну земельну ділянку за цільовим призначенням, оскільки матеріали справи не містять будь-яких доказів наявності корисних копалин на земельній ділянці, яка була передана ОСОБА_1 . Не надані позивачем і не встановлені у судовому засіданні докази того, що спірна земельна ділянка використовується останньою не за цільовим призначенням.
Інші аргументи касаційної скарги не можуть бути підставами для скасування постановлених у справі судових рішень, оскільки вони не підтверджуються матеріалами справи, ґрунтуються на неправильному тлумаченні позивачем норм матеріального та процесуального права і зводяться до переоцінки встановлених судом обставин, що в силу вимог статті 400 ЦПК України виходить за межі розгляду справи судом касаційної інстанції.
Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).
Рішення Олевського районного суду Житомирської області від 05 квітня 2018 року та постанова Апеляційного суду Житомирської області від 29 травня 2018 року відповідають критерію обґрунтованості судового рішення.
Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.
Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне касаційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржувані рішення суду першої та апеляційної інстанцій - без змін.
Щодо розподілу судових витрат
Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України суд касаційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.
Оскільки касаційну скаргу залишено без задоволення, підстав для розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, немає.
Керуючись статтями 400 401 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі постійної колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду
П О С Т А Н О В И В :
Касаційну скаргу заступника прокурора Житомирської області залишити без задоволення.
Рішення Олевського районного суду Житомирської області від 05 квітня 2018 року та постанову Апеляційного суду Житомирської області від 29 травня 2018 року залишити без змін.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Судді: В. О. Кузнєцов В. С. Жданова В. М. Ігнатенко