Постанова
Іменем України
14 грудня 2022 року
м. Київ
справа № 295/15069/21-ц
провадження № 61-6402св22
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: головуючого - Ступак О. В. (суддя-доповідач),
суддів: Гулейкова І. Ю., Погрібного С. О., Усика Г. І., Яремка В. В.
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідачі: Держава України в особі Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області, Державна казначейська служба України,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Житомирського апеляційного суду від 31 травня 2022 року у складі колегії суддів: Павицької Т. М., Трояновської Г. С., Миніч Т. І.,
ВСТАНОВИВ:
Короткий зміст позовних вимог і рішень судів першої та апеляційної інстанцій
Улистопаді 2021 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Держави України в особі Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області, Державної казначейської служби України про відшкодування майнової шкоди, завданої законом, що визнаний неконституційним.
Вимоги обґрунтовані тим, що вона є потерпілою від Чорнобильської катастрофи категорії 1 та їй встановлено ІІІ групу інвалідності безтерміново внаслідок захворювання, пов`язаного з впливом аварії на ЧАЕС, у зв`язку з чим вона перебуває на обліку в Головному управлінні Пенсійного фонду в Житомирській області, отримує пенсію як особа з інвалідністю, яка пов`язана з аварією на ЧАЕС та на її поширюються дія статті 54 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» від 28 лютого 1991 року № 796-ХII.
Рішенням Конституційного суду України від 07 квітня 2021 року № 1-р(II)2021 визнано такою, що не відповідає Конституції України (є неконституційною), частину третю статті 54 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» від 28 лютого 1991 року № 796-ХII у редакції Закону України «Про внесення змін та визнання такими, що втратили чинність, деяких законодавчих актів України» від 28 грудня 2014 року № 76-VIII щодо уповноваження Верховною Радою України Кабінету Міністрів України визначати своїми активами мінімальні розмірі пенсії за інвалідністю, що настала внаслідок каліцтва чи захворювання, і пенсії у зв`язку з втратою годувальника внаслідок Чорнобильської катастрофи.
Частина третя статті 54 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» від 28 лютого 1991 року № 796-ХII у редакції Закону України «Про внесення змін та визнання такими, що втратили чинність, деяких законодавчих актів України» від 28 грудня 2014 року № 76-VIII втратила чинність через три місяці після ухвалення вказаного рішення Конституційного Суду України, а саме з 07 липня 2021 року.
У пункті 4 свого Рішення Конституційний Суд України констатував, що громадяни України, на яких поширюється дія статті 54 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» від 28 лютого 1991 року № 796-ХII мають право на відшкодування шкоди, якої вони зазнали внаслідок дії частини третьої статті 54 цього закону в редакції Закону України «Про внесення змін та визнання такими, що втратили чинність, деяких законодавчих актів України» від 28 грудня 2014 року № 76-VIII.
Враховуючи викладене, ОСОБА_1 просила стягнути з держави Україна за рахунок коштів Державного бюджету України, шляхом безспірного списання з єдиного казначейського рахунку Державною казначейською службою України на її користь на відшкодування майнової шкоди у вигляді недоотриманих пенсійних виплат, завданої законом, що визнаний неконституційним, за період із 24 вересня 2020 року до 30 червня 2020 року включно, у розмірі 79 348,99 грн.
Рішенням Богунського районного суду м. Житомира від 01 лютого 2022 року у складі судді Перекупка І. Г. у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.
Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив із того, що закон, який би встановлював порядок відшкодування державою майнової чи моральної шкоди, завданої актами і діями, що визнані неконституційними, на даний час не прийнятий.
Положення статті 1175 ЦК України не поширюються на спірні правовідносини, оскільки ця стаття врегульовує відшкодування шкоди, завданої нормативно-правовим актом, що був визнаний незаконним і скасований, а не законом, визнаним неконституційним.
У діях Управління пенсійного фонду України в Житомирській області відсутні будь-які порушення закону, Управління діяло в межах, на підставі та у спосіб, передбачені законами України, тому вимога про стягнення матеріальної шкоди є необґрунтованою.
Постановою Житомирського апеляційного суду від 31 травня 2022 року рішення Богунського районного суду м. Житомира від 01 лютого 2022 року скасовано. Провадження у справі закрито. Повідомлено ОСОБА_1 , що розгляд цієї справи належить до юрисдикції адміністративних судів.
Закриваючи провадження у справі, суд апеляційної інстанції виходив із того, що предметом спору є майнова шкода у вигляді недоотриманої пенсії, передбаченої частиною третьою статті 54 Закон України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи».
Вирішення цього спору по суті буде залежати від правомірності нарахування та виплати позивачу недоотриманої пенсії, а такі правовідносини за своїм змістом є публічно-правовими та ґрунтуються на нормах публічного права, а тому мають розглядатися в порядку адміністративного судочинства. Спори щодо обчислення, призначення, перерахунку, здійснення, надання, одержання соціальних виплат, є публічно-правовими, виникли з публічно-правових відносин за участю органу державної влади як суб`єкта владних повноважень, тому повинні розглядатися у порядку адміністративного судочинства. Зазначений правовий висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 04 березня 2020 року у справі № 757/63985/16 .
Отже, спір стосовно недоотриманої суми пенсії, яку позивач визначила як майнова шкода є публічно-правовим, виник з публічно-правових відносин за участю органу державної влади як суб`єкта владних повноважень, тому повинен розглядатися у порядку адміністративного судочинства.
Короткий зміст та узагальнюючі доводи касаційної скарги
У липні 2022 року ОСОБА_1 подала до Верховного Суду касаційну скаргу на постанову Житомирського апеляційного суду від 31 травня 2022 року, в якій просить скасувати вказане судове рішення та передати справу до суду апеляційної інстанції для продовження розгляду, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права. У касаційній скарзі вказує на те, що відповідно до частини п`ятої статті 21 КАС України вимоги про відшкодування шкоди, заподіяної протиправними рішеннями, діями чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень або іншим порушенням прав, свобод та інтересів суб`єктів публічно-правових відносин, або вимоги про витребування майна, вилученого на підставі рішення суб`єкта владних повноважень, розглядаються адміністративним судом, якщо вони заявлені в одному провадженні з вимогою вирішити публічно-правовий спір. Інакше такі вимоги вирішуються судами в порядку цивільного або господарського судочинства.
Суд апеляційної інстанції в оскаржуваній постанові посилається на висновки, викладені у постанові Великої Палати Верховного суду від 04 березня 2020 року у справі № 757/63983/16, але їх неможливо застосовувати до цієї справи, оскільки правовідносини у справах № 757/63983/16 та № 295/15069/21 не є подібними, тобто наразі відсутні висновки Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах.
Позиція Верховного Суду
Статтею 400 ЦПК України встановлено, що переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Згідно з частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400цього Кодексу.
Відповідно до статті 410 ЦПК України Суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 400цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.
Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, аоскаржуване рішення суду апеляційної інстанції - без змін, оскільки його ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Рішення суду апеляційної інстанції відповідає нормам ЦПК України щодо законності та обґрунтованості.
Обставини, встановлені судами
ОСОБА_1 перебуває на обліку в Головному управлінні Пенсійного фонду в Житомирській області з 21 травня 2020 року та отримує пенсію по інвалідності згідно із Законом України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи».
З 01 липня 2021 року ОСОБА_1 отримує пенсію в розмірах, встановлених Законом України «Про внесення змін до Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» щодо підвищення рівня пенсійного забезпечення окремих категорій осіб».
Відповідно до частини третьої статті 54 Закону № 796-XIIу редакції Закону № 76-VIII, яка набрала чинності з 01 січня 2015 року, умови, порядок призначення та мінімальні розміри пенсії по інвалідності, що настала внаслідок каліцтва чи захворювання, і пенсії у зв`язку з втратою годувальника внаслідок Чорнобильської катастрофи визначаються актами Кабінету Міністрів України з відповідних питань.
Мінімальні розміри пенсії по інвалідності, що настала внаслідок каліцтва чи захворювання, і пенсії у зв`язку з втратою годувальника внаслідок Чорнобильської катастрофи, визначено у Порядку обчислення пенсії № 1210, зі змінами.
Рішенням Конституційного Суду України № 1-р(ІІ)/2021 від 07 квітня 2021 року у справі № 3-333/2018(4498/18) за конституційною скаргою громадянина України ОСОБА_2 та інших громадян України щодо відповідності Конституції України (конституційності) підпункту 13 пункту 4 розділу І Закону України від 28 грудня 2014 року № 76-VIII «Про внесення змін та визнання такими, що втратили чинність, деяких законодавчих актів України», визнано такою, що не відповідає Конституції України (є неконституційною), частину третю статті 54 Закону України від 28 лютого 1991 року № 796-ХІІ «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» у редакції Закону України від 28 грудня 2014 року № 76-VIII «Про внесення змін та визнання такими, що втратили чинність, деяких законодавчих актів України» щодо уповноваження Верховною Радою України Кабінету Міністрів України визначати своїми актами мінімальні розміри пенсії за інвалідністю, що настала внаслідок каліцтва чи захворювання, і пенсії у зв`язку з втратою годувальника внаслідок Чорнобильської катастрофи та визначено, що вона втрачає чинність через три місяці з дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення.
Встановлено, що громадяни України, на яких поширюється дія статті 54 Закону № 796-ХІІ, мають право на відшкодування шкоди, якої вони зазнали внаслідок дії частини третьої статті 54 цього Закону у редакції Закону № 76-VIII. Конституційний Суд України у своєму Рішенні зазначив, що з метою реального поновлення у правах громадян України, на яких поширюється дія статті 54 Закону № 796-ХІІ, Конституційний Суд України вважає, що держава зобов`язана розробити порядок (юридичний механізм) відшкодування шкоди, якої вони зазнали внаслідок дії статті 54 Закону № 796-ХІІ у редакції Закону № 76-VIII.
Вказані положення статті 54 Закону № 796-XIIвтратили чинність з 07 липня 2021 року.
Звертаючись до суду із позовом, вказувала на те, що їй завдана майнова шкода, яка складається із неодержаних нею доходів (пенсійних виплат), які можна було б реально одержати за звичайних обставин (за умови застосування статті 54 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» від 28 лютого 1991 року № 796-XII), якби її право не було порушене застосуванням до неї визнаного неконституційним правового акта.
Суд апеляційної інстанції, закриваючи провадження у справі, виходив із того, що предметом спору є майнова шкода у вигляді недоотриманої пенсії, передбаченої частиною третьою статті 54 Закон України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи». Вирішення цього спору по суті буде залежати від правомірності нарахування та виплати позивачу недоотриманої пенсії, а такі правовідносини за своїм змістом є публічно-правовими та ґрунтуються на нормах публічного права, а тому мають розглядатися в порядку адміністративного судочинства. Також суд вказав, що у постанові Великої Палати Верховного Суду від 04 березня 2020 року у справі № 757/63985/16 сформульовано висновок про те, що спори щодо обчислення, призначення, перерахунку, здійснення, надання, одержання соціальних виплат, є публічно-правовими, виникли з публічно-правових відносин за участю органу державної влади як суб`єкта владних повноважень, тому повинні розглядатися у порядку адміністративного судочинства.
Верховний Суд погоджується із такими висновками суду апеляційної інстанції, з огляду на таке.
Правове обґрунтування
Судова юрисдикція - це інститут права, який покликаний розмежувати між собою компетенцію як різних ланок судової системи, так і різні види судочинства - цивільне, кримінальне, господарське та адміністративне.
Критеріями розмежування судової юрисдикції, тобто передбаченими законом умовами, за яких певна справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства, є суб`єктний склад правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин у їх сукупності. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, у якому розглядається визначена категорія справ.
Критеріями належності справ до цивільної юрисдикції є, по-перше, наявність спору щодо захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів у будь-яких правовідносинах, крім випадків, коли такий спір вирішується за правилами іншого судочинства, а по-друге, спеціальний суб`єктний склад цього спору, в якому однією зі сторін є, як правило, фізична особа.
Відповідно до частини першої статті 19 ЦПК України, суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства.
Тобто, в порядку цивільного судочинства розглядаються справи, що виникають із приватноправових відносин.
У пункті 1 частини першої статті 19 КАС України передбачено, що юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема, спорах фізичних чи юридичних осіб із суб`єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження.
Публічно-правовий характер спору визначається тим, що вказані суб`єкти наділені владно-управлінськими повноваженнями у сфері реалізації публічного інтересу.
Характерною ознакою публічно-правових спорів є сфера їх виникнення - публічно-правові відносини, тобто передбачені нормами публічного права суспільні відносини, що виражаються у взаємних правах та обов`язках їх учасників у різних сферах діяльності суспільства, зокрема пов`язаних з реалізацією публічної влади.
Публічно-правовим вважається також спір, який виник з позовних вимог, що ґрунтуються на нормах публічного права, де держава в особі відповідних органів виступає щодо громадянина не як рівноправна сторона у правовідносинах, а як носій суверенної влади, який може вказувати або забороняти особі певну поведінку, надавати дозвіл на передбачену законом діяльність тощо.
Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
У постанові Верховного Суду у складі об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05 вересня 2019 року в справі № 686/6775/18 (провадження № 61-42631сво18) зазначено, що: «до компетенції адміністративних судів належать спори фізичних чи юридичних осіб з органом державної влади, органом місцевого самоврядування, їхньою посадовою або службовою особою, предметом яких є перевірка законності рішень, дій чи бездіяльності цих органів (осіб), прийнятих або вчинених ними при здійсненні владних управлінських функцій. Під час визначення предметної юрисдикції справ суди повинні виходити із суті права та/або інтересу, за захистом якого звернулася особа, заявлених вимог, характеру спірних правовідносин, змісту та юридичної природи обставин у справі. Визначальною ознакою справи адміністративної юрисдикції є суть (зміст, характер) спору. Публічно-правовий спір, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів, є спором між учасниками публічно-правових відносин і стосується саме цих відносин. Разом з тим приватноправові відносини вирізняються наявністю майнового чи немайнового інтересу учасника. Спір має приватноправовий характер, якщо він обумовлений порушенням або загрозою порушення приватного права чи інтересу, як правило майнового, конкретного суб`єкта, що підлягає захисту в спосіб, передбачений законодавством для сфери приватноправових відносин, навіть якщо до порушення приватного права чи інтересу призвели управлінські дії суб`єктів владних повноважень».
Відповідно до частини третьої статті 152 Конституції України матеріальна чи моральна шкода, завдана фізичним або юридичним особам актами і діями, що визнані неконституційними, відшкодовується державою у встановленому законом порядку.
У пункті 4 рішення Конституційного Суду України № 1-р(ІІ)/2021 від 07 квітня 2021 року у справі № 3-333/2018(4498/18) вказано, що громадяни України, на яких поширюється дія статті 54Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» від 28 лютого 1991 року № 796-XII, мають право на відшкодування шкоди, якої вони зазнали внаслідок дії частини третьоїстатті 54 цього закону в редакції Закону України «Про внесення змін та визнання такими, що втратили чинність, деяких законодавчих актів України» від 28 грудня 2014 року № 76-VIII.
У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 10 червня 2021 року в справі № 400/4436/20 (адміністративне провадження № К/9901/5280/21) вказано, що: «ОСОБА_1 у позовній заяві зазначив, що майнова шкода була йому завдана законом, який було визнано неконституційним, у розмірі 17 150,00 грн у вигляді недоотриманої щорічної разової грошової допомоги до 5 травня як учаснику бойових дій у 2017, 2018 та 2019 роках, який він би реально міг одержати, якби окреме положення пункту 26 розділу VI «Прикінцеві та перехідні положення» Бюджетного кодексу України не діяло на момент виплати йому цієї щорічної разової грошової допомоги. […] Отже, предметом спору є стягнення збитків у вигляді недоотриманої частини щорічної разової грошової допомоги до 5 травня, які мали бути нараховані та виплачені позивачу в 2017, 2018 та 2019 роках як учаснику бойових дій. З огляду на вказане можна зробити висновок, що спір, який виник між сторонами у справі, стосується права позивача на отримання соціальної виплати - щорічної разової грошової допомоги до 5 травня як учаснику бойових дій. Спори щодо обчислення, призначення, перерахунку, здійснення, надання, одержання соціальних виплат, є публічно-правовими, виникли з публічно-правових відносин за участю органу державної влади як суб`єкта владних повноважень, тому повинні розглядатися у порядку адміністративного судочинства. Схожі за своєю суттю висновки та підходи до вирішення питання юрисдикції застосувала Велика Палата Верховного Суду в справах № 757/63985/16 (постанова від 04 березня 2020 року), №0520/17342/18 (постанова від 09 лютого 2021 року), №0686/23445/17 (постанова від 05 червня 2019 року)».
Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
У справі, що переглядається, ОСОБА_1 , звертаючись до суду із позовом, вказала на те, що їй завдано шкоду дією закону, який визнано неконституційним.
Предметом спору є майнова шкода, розмір якої дорівнює розміру недоотриманої пенсії, передбаченої частиною третьою статті 54 Закон України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи». Вирішення цього спору по суті буде залежати від правомірності нарахування та виплати позивачу недоотриманої пенсії, а такі правовідносини за своїм змістом є публічно-правовими та ґрунтуються на нормах публічного права, а тому мають розглядатися в порядку адміністративного судочинства.
Суд апеляційної інстанції, зариваючи провадження у справі, дійшов обґрунтованого висновку про те, щоспір повинен розглядатися за правилами адміністративної юрисдикції, оскільки предметом спору є майнова шкода, розмір якої позивач визначає розміром недоотриманої пенсії, передбаченої частиною третьою статті 54 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи».
Спори щодо обчислення, призначення, перерахунку, здійснення, надання, одержання пенсій та інших соціальних виплат, є публічно-правовими, виникли з публічно-правових відносин за участю органу державної влади як суб`єкта владних повноважень, тому повинні розглядатися у порядку адміністративного судочинства.
Відповідачем за такими вимогами є Головне управління Пенсійного фонду України в Житомирській області- суб`єкт владних повноважень, який здійснює владні управлінські функції на основі законодавства, тобто уповноважений здійснювати нарахування і виплату пенсії позивачу.
Тобто за вказаною позовною вимогою між сторонами виник публічно-правовий спір, пов`язаний зі здійсненням суб`єктом владних повноважень владних управлінських функцій з приводу нарахування та виплати пенсії позивачу, а отже, такий спір повинен розглядатися у порядку адміністративного судочинства.
Подібний правовий висновок щодо юрисдикції спору викладено також у постановах Великої Палати Верховного Суду від 03 квітня 2019 року у справі № 750/1668/17 (провадження № 14-599цс18) та від 03 липня 2019 року у справі № 750/1591/18-ц (провадження № 14-261цс19) та інш.
Ухвалою колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 19 жовтня 2022 року цю справу передано на розгляд Великої Палати Верховного Суду з посиланням на частину третю статті 403 ЦПК України, для відступу від висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених в раніше ухваленому рішенні Верховного Суду у складі колегії суддів (палати, об`єднаної палати) іншого касаційного суду.
Передаючи справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду, колегія суддів зазначила, щоспір, що виник з приводу відшкодування шкоди дією закону, який визнано неконституційним, може мати лише приватно-правовий характер, що у свою чергу вказує на те, що він підлягає розгляду у порядку цивільного судочинства, незалежно від того, за яким алгоритмом (формулою) позивач обраховує розмір збитків, заподіяних дією неконституційного закону.
Ухвалою Великої Палати Верховного Суду від 16 листопада 2022 року справу повернуто на розгляд колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду.
Повертаючи справу, Велика Палата Верховного Суду виходила з відсутності підстав для відступу від раніше викладених висновків Великої Палати Верховного Суду щодо питання предметної юрисдикції спору у подібних правовідносинах. У справі, що переглядається предметом спору є майнова шкода у вигляді недоотриманої пенсії, передбаченої частиною третьою статті 54 Закон України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», а, отже, вирішення цього спору по суті буде залежати від правомірності нарахування та виплати позивачу недоотриманої пенсії, а такі правовідносини за своїм змістом є публічно-правовими та ґрунтуються на нормах публічного права, а тому мають розглядатися в порядку адміністративного судочинства.
Враховуючи висновки Великої Палати Верховного Суду, відсутні підстави для скасування оскаржуваного судового рішення.
Верховний Суд розглянув справу в межах доводів, наведених заявником у касаційній скарзі, які стали підставою для відкриття касаційного провадження; і підстав вийти за межі розгляду справи судом касаційної інстанції не встановлено.
Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК Українисуд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.
Викладене дає підстави для висновку, що касаційна підлягає залишенню без задоволення, а рішення суду апеляційної інстанції без змін.
Керуючись статтями 400 401 402 409 410 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду
ПОСТАНОВИВ:
Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Постанову Житомирського апеляційного суду від 31 травня 2022 року залишити без змін.
Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає.
Головуючий О. В. Ступак
Судді: І. Ю. Гулейков
С. О. Погрібний
Г. І. Усик
В. В. Яремко