№ 295/2309/17

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19 вересня 2022 року

м. Київ

справа № 295/2309/17

провадження № 51-454км22

Об`єднана палата Касаційного кримінального суду Верховного Суду (далі - Суд, колегія суддів) у складі:

головуючого ОСОБА_3,

суддів ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6,

ОСОБА_7, ОСОБА_8,

ОСОБА_9,

за участю:

секретаря судового засідання ОСОБА_10,

прокурора ОСОБА_11,

захисника ОСОБА_12 (у режимі відеоконференції),

засудженого ОСОБА_1 (у режимі відеоконференції),

розглянула у відкритому судовому засіданні касаційні скарги прокурора, який брав участь у розгляді кримінального провадження судом апеляційної інстанції, та захисника ОСОБА_12 в інтересах засудженого ОСОБА_1 на ухвалу Житомирського апеляційного суду від 25 жовтня 2021 року щодо

ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянина України, уродженця та жителя АДРЕСА_1 ), раніше неодноразово судимого (востаннє вироком Апеляційного суду Житомирської області від 30 серпня 2018 року за ч. 3 ст. 185 КК)

засудженого за вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 121 КК, і

ВСТАНОВИЛА:

Короткий зміст оскаржуваного судового рішення і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини

Вироком Богунського районного суду міста Житомира від 15 лютого 2021 року ОСОБА_1 визнано винуватим та засуджено за ч. 1 ст. 121 КК і призначено йому покарання у виді позбавлення волі на строк 6 років.

На підставі ч. 4 ст. 70 КК за сукупністю кримінальних правопорушень шляхом часткового приєднання невідбутої частини покарання за вироком Апеляційного суду Житомирської області від 30 серпня 2018 року ОСОБА_1 призначено остаточне покарання у виді позбавлення волі на строк 6 років 3 місяці.

Відповідно до ч. 5 ст. 72 КК (у редакції Закону від 26 листопада 2015 року № 838-VIII) зараховано ОСОБА_1 у строк відбування покарання строк його попереднього ув`язнення з 02 грудня 2016 року по 02 березня 2017 року та відбуте покарання за вироком апеляційного суду Житомирської області від 30 серпня 2018 року з 12 липня 2018 року по день набрання вироком законної сили з розрахунку один день попереднього ув`язнення за два дні позбавлення волі.

Вирішено питання щодо процесуальних витрат та речових доказів у цьому кримінальному провадженні.

Ухвалою Житомирського апеляційного суду від 25 жовтня 2021 року вищевказаний вирок місцевого суду змінено і виключено з резолютивної частини вироку вказівку про зарахування ОСОБА_1 в строк покарання відбутого покарання за вироком Апеляційного суду Житомирської області від 30 серпня 2018 року строк з 12 липня 2018 року по день набрання вироком законної сили з розрахунку один день попереднього ув`язнення за два дні позбавлення волі. В решті вирок місцевого суду залишено без змін.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що 2 грудня 2016 року приблизно о 16 год. 50 хв. під час спілкування в телефонному режимі, між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , досягнуто згоди про зустріч поблизу будинку № 127 по вул. Покровській в м. Житомирі. Цього ж дня приблизно о 16 год. 59 хв. ОСОБА_1 прибув на обумовлене місце, де відповідно до раніше досягнутої домовленості зустрівся з ОСОБА_2 . В ході спілкування між останніми виникла словесна суперечка, яка переросла у штовханину, під час якої ОСОБА_2 наніс декілька ударів молотком по голові ОСОБА_1 , у зв`язку з чим у останнього виник злочинний умисел на спричинення тілесних ушкоджень ОСОБА_2 . Відштовхнувши ОСОБА_2 від себе на відстань близько 1м, ОСОБА_1 маючи можливість залишити місце події, дістав з правої кишені своєї куртки гладкоствольний револьвер «SAFARI» mod 820G, калібру 9 мм R, який призначений для відстрілу патронів, споряджених метальними снарядами «несмертельної дії», серії НОМЕР_1 , після чого здійснив два постріли в напрямку ОСОБА_2 .

В результаті вказаних злочинних дій ОСОБА_1 спричинив ОСОБА_2 тілесне ушкодження у вигляді рани на обличчі, скалково-вдавленого перелому кісток склепіння черепа, геморогічного забою головного мозку, внутрішньо мозкового крововиливу, дотичного поранення м`яких тканин голови зліва, які відносяться до тяжких тілесних ушкоджень за критерієм небезпеки для життя.

Вимоги касаційних скарг, узагальнені доводи осіб, які їх подали

У касаційній скарзі прокурор, посилаючись на істотні порушення вимог кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, невідповідність призначеного покарання тяжкості вчиненого кримінального правопорушення та особі засудженого внаслідок м`якості, просить скасувати ухвалу апеляційного суду і призначити новий розгляд кримінального провадження у суді апеляційної інстанції.

На обґрунтування своїх вимогпрокурор зазначає, що дії ОСОБА_1 стороною обвинувачення були кваліфіковані за ч. 2 ст. 15 - ч. 1 ст. 115 КК, однак місцевий суд, з чим невмотивовано погодився суд апеляційної інстанції, під час ухвалення вироку безпідставно змінив правову кваліфікацію дій останнього на ч. 1 ст. 121 КК та виключив обтяжуючу покарання обставину, а саме стан алкогольного сп`яніння. Зазначає, що винуватість ОСОБА_1 у вчиненні закінченого замаху на умисне вбивство ОСОБА_2 повністю доведена показаннями потерпілого та свідків, іншими доказами, зібраними під час проведення досудового розслідування та наявними у матеріалах кримінального провадження, які апеляційним судом належним чином не досліджені.

Також прокурор вважає, що виключення апеляційним судом з резолютивної частини вироку місцевого суду вказівки про зарахування ОСОБА_1 у строк покарання відбутого покарання за вироком апеляційного суду від 30 серпня 2018 року строк з 12 липня 2018 року по день набрання вироком законної сили з розрахунку один день попереднього ув`язнення за два дні позбавлення волі, у розумінні вимог ст. 421 КПК є тими «іншими випадками», які беззаперечно погіршують становище засудженого, а тому у цьому випадку апеляційний суд повинен був постановити судове рішення у формі вироку, а не ухвали.

У касаційній скарзі захисник просить скасувати ухвалу апеляційного суду і призначити новий розгляд у суді апеляційної інстанції з підстав істотного порушення вимог кримінального процесуального закону та неправильного застосування закону України про кримінальну відповідальність. Вказує про те, що суди попередніх інстанцій, фактично погодившись із версією подій ОСОБА_1 щодо його захисту від неправомірних дій потерпілого, безпідставно кваліфікували його дії за ч. 1 ст. 121 КК, а не за ст. 124 КК.

Також захисник вказує про те, що апеляційний суд під час виключення з резолютивної частини вироку місцевого суду вказівки про зарахування в строк покарання відбутого покарання за вироком апеляційного суду від 30 серпня 2018 року строк з 12 липня 2018 року усупереч вимог ч. 5 ст. 72 КК не врахував те, що ОСОБА_1 в кримінальному провадженні № 12018060020000233 за ч. 3 ст. 185 КК тримався під вартою в період з 13 січня 2018 року по 08 лютого 2018 року з розрахунку один день попереднього ув`язнення за один день позбавлення волі.

Підстави розгляду кримінального провадження об`єднаною палатою

Ухвалою колегії суддів Першої судової палати Касаційного кримінального суду від 23 червня 2022 року на підставі ч. 2 ст. 434-1 КПК кримінальне провадження за касаційними скаргами прокурора, який брав участь у розгляді кримінального провадження судом апеляційної інстанції, та захисника ОСОБА_12 в інтересах засудженого ОСОБА_1 передано на розгляд об`єднаної палати Касаційного кримінального суду Верховного Суду (далі - ККС ВС).

Таке рішення колегія суддів прийняла у зв`язку із тим, що вважала за необхідне відступити від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного в раніше ухваленій постанові Третьої судової палати ККС ВС від 12 лютого 2020 року у справі № 428/6337/18 (провадження № 51-3809км19), відповідно до якого виключення апеляційним судом із призначеного засудженому покарання зарахованого судом першої інстанції періоду попереднього ув`язнення, а також зміна початку строку відбування покарання через призму ст. 421 КПК є тими «іншими випадками», які беззаперечно погіршують правове становище обвинуваченого, і в цьому випадку апеляційний суд повинен приймати своє рішення у формі вироку, а не ухвали.

На думку колегії суддів Першої судової палати, правовідносини, що розглядаються в цьому кримінальному провадженні, та правовідносини, що були предметом розгляду колегією суддів Третьої судової палати ККС ВС у справі № 428/6337/18, є подібними в розумінні ст. 434-1 КПК, оскільки стосуються нормативного регулювання форми винесення апеляційним судом рішення у кримінальному провадженні, зокрема під час вирішення питання щодо виключення апеляційним судом із призначеного засудженому покарання зарахованого судом першої інстанції періоду попереднього ув`язнення, а також зміни початку строку відбування покарання. При цьому, на переконання колегії суддів, на відміну від вищевказаного висновку, зробленого у постанові Третьої судової палати ККС ВС, аналіз змісту статей 414 420 КПК не дає підстав для висновку про обов`язковість винесення апеляційним судом рішення у формі вироку під час виключення апеляційним судом із призначеного засудженому покарання зарахованого судом першої інстанції періоду попереднього ув`язнення.

Колегія суддів Першої судової палати вважає за необхідне відступити від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного в раніше ухваленому рішенні Верховного Суду у складі колегії суддів з іншої палати, а саме у постанові Третьої судової палати ККС ВС від 12 лютого 2020 року у справі № 428/6337/18 (провадження № 51-3809км19).

З огляду на викладене, виходячи з необхідності забезпечення додержання принципу правової (юридичної) визначеності, є передбачені законом підстави для здійснення касаційного розгляду цього провадження об`єднаною палатою ККС ВС.

Позиції учасників судового провадження

У судовому засіданні прокурор частково підтримав касаційну скаргу прокурора в частині незгоди з формою судового рішення суду апеляційної інстанції та заперечував проти задоволення касаційної скарги сторони захисту.

Захисник та засуджений підтримали касаційну скаргу сторони захисту та заперечували проти задоволення касаційної скарги прокурора.

Інші учасники судового провадження були належним чином повідомлені про дату, час і місце касаційного розгляду, однак у судове засідання не прибули.

Мотиви суду

Колегія суддів заслухала суддю-доповідача, пояснення учасників судового провадження, перевірила матеріали кримінального провадження, наведені у касаційних скаргах доводи і дійшла наступних висновків.

Положеннями ч. 1 ст. 433 КПК передбачено, що суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правову оцінку обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу. Відповідно до ч. 2 вказаної статті суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги.

У касаційних скаргах прокурор та захисник вказують про неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність. Сторона обвинувачення вважає, що дії ОСОБА_1 слід кваліфікувати за ч. 2 ст. 15 ч. 1 ст. 115 КК. Натомість сторона захисту вказує на те, що вчинене охоплюється ст. 124 КК.

Перевіряючи доводи касаційних скарг як сторони обвинувачення, так і сторони захисту, Верховний Суд дійшов до таких висновків.

Як встановлено судами першої та апеляційної інстанцій, ОСОБА_1 та ОСОБА_2 зустрілися недалеко від місця проживання ОСОБА_1 . В ході спілкування між ними виникнула словесна суперечка, яка переросла у штовханину, під час якої ОСОБА_2 наніс декілька ударів молотком по голові ОСОБА_1 , останній відштовхнув від себе ОСОБА_2 та здійснив в його напрямку два постріли з пістолета, спорядженого гумовими кулями несмертельної дії. У результаті цього ОСОБА_2 було спричинено умисне тяжке тілесне ушкодження, небезпечне для життя в момент заподіяння.

Сторона захисту із самого початку досудового розслідування, а також в судах першої та апеляційної інстанцій, послідовно стверджувала, що під час конфлікту потерпілий першим спричинив удари молотком по голові засудженому, а тому ОСОБА_1 , обороняючись від таких дій, здійснив постріли у бік ОСОБА_2 .

На підтвердження саме такої версії подій, засуджений та його захисник як у апеляційній скарзі, так і безпосередньо в суді апеляційної інстанції посилалися на ряд доказів, зокрема на протокол слідчого експерименту від 25 січня 2017 року за участю підозрюваного ОСОБА_1 , в ході якого останній підтвердив свої показання щодо обставин конфлікту та за допомогою статиста відтворив як саме ОСОБА_2 наносив йому удари молотком по голові та як саме він, захищаючись, здійснив постріли з пістолета у потерпілого.

Відповідно до висновку судово-медичної експертизи від 07 грудня 2016 року № 2882, на який також звертали увагу апеляційного суду засуджений та його захисник, у ОСОБА_1 виявлено синці на волосистій частині голови, садно на чолі, синець на лівій вушній раковині, які утворилися від дії тупих твердих предметів з обмеженою контактуючою поверхнею, які не могли утворитися внаслідок падіння з положення стоячи.

Також сторона захисту посилалася на протокол огляду місця події від 02 грудня 2016 року, проведеного в помешканні засудженого, відповідно до якого в коридорі цього помешкання було виявлено та вилучено молоток із дерев`яним руків`ям, а також на протокол огляду місця події від 02 грудня 2016 року, відповідно до якого, з поміж іншого, слідчим було оглянуто під`їзд будинку АДРЕСА_2 , де на металевій ручці дверей та на сходах цього під`їзду було виявлено речовину бурого кольору та зроблено змиви; висновок судово-імунологічної експертизи від 21 липня 2020 року № 661, відповідно до якого на об`єкті № 1 (змив із дверей в під`їзд) та на об`єкті № 2 (змив зі сходинок в під`їзд), які надані на додаткову експертизу, походження крові від ОСОБА_1 не виключається.

Усі вищенаведені обставини, на переконання сторони захисту, як кожен окремо, так і в сукупності свідчать на користь версії засудженого щодо обставин конфлікту між ним та ОСОБА_2 , в ході якого потерпілий наніс ОСОБА_1 удари молотком по голові, а засуджений, у свою чергу, захищаючись від протиправних дій ОСОБА_2 , здійснив у нього два неприцільні постріли із пістолета. Однак вказана версія не була перевірена та належним чином оцінена апеляційним судом.

Апеляційний суд, спростовуючи доводи сторони захисту у цій частині вказав, що дії потерпілого не містили реальної загрози для життя обвинуваченого, оскільки останній мав можливість залишити місце події та не здійснювати постріли в напрямку потерпілого.

Разом з тим кримінальний закон чітко констатує, що кожна особа має право на необхідну оборону незалежно від можливості уникнути суспільно небезпечне посягання або звернутися за допомогою до інших осіб чи органів влади (ч. 2 ст. 36 КК).

Положеннями ч. 2 ст. 418, ст. 419 КПК встановлено, що судові рішення суду апеляційної інстанції ухвалюються в порядку, передбаченому статтями 368 - 380 КПК. Ухвала суду апеляційної інстанції має містити короткий зміст доводів особи, яка подала апеляційну скаргу, а при залишенні апеляційної скарги без задоволення - підстави, з яких апеляційну скаргу визнано необґрунтованою, а також мотиви прийняття такого рішення.

Проте суд апеляційної інстанції вказаних вимог закону не дотримався.

В ході касаційної перевірки матеріалів кримінального провадження було встановлено, що версія сторони захисту щодо нанесення потерпілим ОСОБА_2 засудженому ударів молотком по голові, що стало приводом до застосування ОСОБА_1 зброї та здійснення пострілів у потерпілого з метою захисту від протиправних дій останнього, хоча і була предметом перевірки суду апеляційної інстанції, однак не спростована поза розумним сумнівом, а висновки суду щодо відсутності в діях ОСОБА_1 складу кримінального правопорушення, передбаченого ст. 124 КК, є передчасними та належним чином невмотивованими.

Апеляційний суд взагалі залишив проза своєю увагою з`ясування питання про перебування засудженого у стані алкогольного сп`яніння, на що акцентував у своїй скарзі прокурор.

Також апеляційний суд належним чином не надав оцінку правильності застосування судом положень ч. 4 ст. 70 КК під час призначення ОСОБА_1 остаточного покарання..

Так, вироком суду першої інстанції у цьому кримінальному провадженні ОСОБА_1 визнано винуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст. 121 КК України та призначено йому покарання за цей злочин - 6 років позбавлення волі.

На підставі ч. 4 ст. 70 КК судом враховано вирок апеляційного суду Житомирської області від 30 серпня 2018 року, за яким ОСОБА_1 було визнано винуватим у вчиненні злочину, передбаченого ч. 3 ст. 185 КК та призначено покарання у виді 3 років позбавлення волі.

Так, місцевий суд застосував положення ч. 4 ст. 70 КК та за сукупністю кримінальних правопорушень до покарання за цим вироком приєднав частину невідбутого покарання за вироком Апеляційного суду Житомирської області від 30 серпня 2018 року.

Відповідно до вимог ч. 4 ст. 70 КК за правилами, передбаченими в частинах першій - третій цієї статті, призначається покарання, якщо після постановлення вироку в справі буде встановлено, що засуджений винен ще і в іншому кримінальному правопорушенні, вчиненому ним до постановлення попереднього вироку. У цьому випадку в строк покарання, остаточно призначеного за сукупністю кримінальних правопорушень, зараховується покарання, відбуте повністю або частково за попереднім вироком, за правилами, передбаченими в статті 72 цього Кодексу.

Таким чином, суд першої інстанції не дотримався приписів кримінального закону під час призначення остаточного покарання за цим вироком, оскільки замість визначення покарання шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим або шляхом повного чи часткового складання покарань та зарахування покарання, відбутого повністю або частково за попереднім вироком, як того вимагають ч. 1, 4 ст. 70 КК, приєднав частину невідбутого покарання за вироком Апеляційного суду Житомирської області від 30 серпня 2018 року, тобто фактично застосував положення ч. 1 ст. 71 КК, чим допустив неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність.

Таке неправильне застосування кримінального закону потягло й наступне неправильне застосування положень ч.5 ст. 72 КК України.

Під час призначення остаточного покарання у цьому кримінальному провадженні суду апеляційної інстанції необхідно врахувати таке.

В ході касаційної перевірки матеріалів справи було встановлено, що в рамках цього кримінального провадження під час досудового розслідування 02 грудня 2016 року ОСОБА_1 був затриманий в порядку ст. 208 КПК одразу після вчинення ним кримінального правопорушення.

Надалі 05 грудня 2016 року ухвалою слідчого судді Богунського районного суду м. Житомира щодо ОСОБА_1 було застосовано запобіжний захід у вигляді тримання під вартою строком до 30 січня 2017 року, строк якого був продовжений ухвалою слідчого судді цього ж суду від 27 січня 2017 року до 02 березня 2017 року. Цей період судом першої інстанції було зараховано у строк покарання на підставі ч. 5 ст. 72 КК.

Вироком апеляційного суду Житомирської області від 30 серпня 2018 року ОСОБА_1 за ч. 3 ст. 185 КК призначено покарання у виді позбавлення волі на строк 3 роки. У строк покарання зараховано строк тримання під вартою з 13 січня 2018 року по 08 лютого 2018 року з розрахунку один день попереднього ув`язнення за один день позбавлення волі.

Окрім того, ухвалою слідчого судді Богунського районного суду м. Житомира від 13 липня 2018 року у рамках кримінального провадження № 12018060020002827 за ч. 2 ст. 187 КК щодо ОСОБА_1 застосовано запобіжний захід у вигляді тримання під вартою строком на 60 днів, а саме до 12 вересня 2018 року, строк якого постановлено обраховувати з моменту фактичного затримання підозрюваного, а саме з 12 липня 2018 року. Проте на момент ухвалення процесуального рішення у цьому кримінальному провадженні (№ 295/2309/17), кримінальне провадження за ч. 2 ст. 187 КК не було завершене і не входило у сукупність кримінальних правопорушень за вироком, який ухвалено у цьому кримінальному провадженні.

Місцевий суд, ухвалюючи вирок у цьому кримінальному провадженні щодо ОСОБА_1 за ч. 1 ст. 121 КК, як вже зазначалося вище, призначив остаточне покарання з порушенням вимог ч. 4 ст. 70 КК, а також на підставі ч. 5 ст. 72 КК (у редакції Закону від 26 листопада 2015 року № 838-VIII) зарахував ОСОБА_1 у строк відбування покарання строк його попереднього ув`язнення з 02 грудня 2016 року по 02 березня 2017 року та відбуте покарання за вироком апеляційного суду Житомирської області від 30 серпня 2018 року з 12 липня 2018 року по день набрання вироком законної силиз розрахунку один день попереднього ув`язнення за два дні позбавлення волі.

Апеляційний суд, переглядаючи вирок місцевого суду за апеляційними скаргами захисника та прокурора, частково погодився з доводами останнього в частині не правильного зарахування ОСОБА_1 в строк покарання відбутого покарання за вироком Апеляційного суду Житомирської області від 30 серпня 2018 року з 12 липня 2018 року по день набрання вироком законної сили з розрахунку один день попереднього ув`язнення за два дні позбавлення волі, змінив в цій частині вирок місцевого суду та виключив вказане посилання з його резолютивної частини.

Проте апеляційний суд належно не мотивував свого рішення у частині визначення остаточного покарання, яке належить відбувати ОСОБА_1 , а також не здійснив правильного застосування положень ч. 4 ст. 70 КК.

З огляду на викладене, колегія суддів вважає, що у цьому кримінальному провадженні судом апеляційної інстанції допущено істотне порушення вимог кримінального процесуального закону та неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, які тягнуть за собою скасування ухвали апеляційного суду.

За встановлених істотних порушень вимог КПК та неправильного застосування закону України про кримінальну відповідальність, допущених судом апеляційної інстанції, вирішення питання, яке винесене на розгляд об`єднаної палати ККС ВС ухвалою колегії суддів Першої судової палати ККС ВС від 23 червня 2022 року про відступ від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного в раніше ухваленому рішенні Верховного Суду у складі колегії суддів з іншої палати, а саме постанові Третьої судової палати ККС ВС від 12 лютого 2020 року у справі № 428/6337/18 (провадження № 51-3809км19) є передчасним.

Ураховуючи особливості касаційного розгляду, передбачені главою 32 КПК, якими обмежені можливості щодо повноцінного розгляду і вирішення питання щодо запобіжного заходу в межах процедури касаційного перегляду після скасування рішення суду апеляційної інстанції, беручи до уваги усталену практику Європейського суду з прав людини, зокрема у справі «Едуард Шабалін проти Росії», про неприпустимість тримання особи під вартою без судового рішення, з метою попередження ризику переховування ОСОБА_1 від суду, колегія суддів вважає за необхідне обрати щодо нього запобіжний захід у вигляді тримання під вартою на строк 60 діб, для вирішення цього питання судом апеляційної інстанції.

При новому розгляді справи апеляційному суду необхідно врахувати вказане у цій постанові, повно і всебічно перевірити усі наведені в апеляційних скаргах доводи, надати на ці доводи умотивовані відповіді та ухвалити законне й обґрунтоване судове рішення.

Керуючись статтями 433 434 434-2 436 - 438 441 442 КПК, об`єднана палата Верховного Суду

УХВАЛИЛА:

Касаційні скарги захисника та прокурора задовольнити частково.

Ухвалу Житомирського апеляційного суду від 25 жовтня 2021 року щодо ОСОБА_1 скасувати і призначити новий розгляд у суді апеляційної інстанції.

Обрати ОСОБА_1 запобіжний захід у вигляді тримання під вартою строком на 60 діб, а саме до 17 листопада 2022 року включно.

Постанова є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді:

ОСОБА_3 ОСОБА_4 ОСОБА_5

ОСОБА_6 ОСОБА_7 ОСОБА_8

ОСОБА_9